.

Ризик та мислення індивіда в умовах внутрішньоособистісного конфлікту (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
324 1332
Скачать документ

Реферат на тему:

Ризик та мислення індивіда в умовах внутрішньоособистісного конфлікту

Проблема ризику і проблема мислення донедавна ні у вітчизняних, ні в
зарубіжних дослідженнях ніяк не перетиналися. Вчені відносили їх до
різних концептуальних схем, навіть до різних сфер психологічної
реальності. Чим же можна пояснити таку ситуацію?

Психологічні моделі ризику будувалися поза зв’язком з аналізом регуляції
мислення. Формальні уявлення про факт ризику при прийнятті рішень (ПР) в
теорії ігор, а потім і в теорії економічної поведінки пов’язувалися з
поняттям раціональної стратегії та з функцією максимізації результату
при виборі з альтернатив, з поняттями цінності результату та його
вірогідності [7]. В психологічних працях західних дослідників уявлення
про готовність до усвідомленого ризику як особливої індивідуальної
якості має місце і доповнюється такими поняттями, як сила особистості,
професіоналізація у сферах менеджменту й підприємництва [5], а також як
характеристика симптомів невротичної поведінки. Спільним тут є вказівка
на роль цієї індивідуальної властивості у зв’язку з функціями
самоконтролю при вирішенні людиною практичних проблем.

Ланкою, яка поєднує сфери досліджень психології мислення і психології
ризику, стали частково праці з ПР (desision making) в екстремальних
ситуаціях невизначеності з умовними альтернативами (типу лотерей).

Увлення про ПР як когнітивно-опосередкований процес вибору з
альтернатив, традиційні для контексту праць з інженерної психології,
деталізували поняття невизначеності – в основному в аспекті стимульних
характеристик ситуації [2]. Водночас спроби співвіднести описові та
нормативні підходи до оцінки ризику, який реалізується або сприймається
суб’єктом, а також виявити фактори регуляції зсувів переваг суб’єктів
обумовили необхідність диференціювати ризикованість, як:

· ситуаційно задану характеристику рішень (властивість ситуації);

· властивість стратегії ПР при багаторазовому здійсненні вибору і
можливості змінювати пізнавальні властивості;

· індивідуальну характеристику, за якою можуть стояти різні психологічні
регулятори (когнітивні стилі, диспозиції, мотиваційні тенденції).

Намітилося й виокремлення інтелектуальних рішень як виду ПР,
опосередкованих власне процесами мислення.

В емпіричних дослідженнях мислення як процесу і діяльності з вирішення
проблем (problem solving) невизначеність, навпаки, означала не стільки
зовнішню (або стимульну), скільки суб’єктивну характеристику (діапазон
певної мети, невизначеність засобів висування гіпотез та критеріїв їх
оцінки, способів переходу до пошуку невідомого тощо). Звернення до
поняття ризику при аналізі структур мислення здавалося зайвим, оскільки
ризик трактувався як умова вибору суб’єктом з даних альтернатив. Крім
того, ризик при ПР прямо співвідноситься з можливістю нервового вибору,
тобто помилки.

Психологія ж мислення витратила надто багато зусиль для продуктивної
відмови від дихотомії оцінок „правильності” і „помилковості” етапів
рішення на користь пошуку факторів їх процесуальної регуляції, щоб
співвідносити формовані суб’єктом цілі і гіпотези тільки із зовнішніми
орієнтирами. Побудова експериментальних ситуацій при аналізі процесів ПР
звичайно не передбачала можливості для піддослідного продумати чи
домислити нові альтернативи, що дозволило б говорити про продуктивний
ризик зміни ситуації суб’єктом засобами мислення.

Переакцентувавши основну для ситуації ПР характеристику стимульної
невизначеності в невизначеність суб’єктивну, подолання якої можливе на
шляху інтелектуального опосередкування можливих (і в цьому сенсі
вірогідних) розвитків проблемної ситуації, враховуючи незаданість,
неочевидність для суб’єкта засобів розвитку її розумових репрезентацій,
можна, на наш погляд, показати творчий продуктивний аспект фактора
ризику в регуляції інтелектуальних рішень. Прояв можливостей і обмежень
суб’єкта в реалізації потенціалу власного мислення на шляху до нових
знань і за допомогою процесуальних новоутворень постають у якості
ширшого класу феноменів ризику в мисленні, ніж той, що охоплюється
поняттям пізнавального ризику, введеним Дж. Брунером. Емпірично такий
фактор ризику матиме місце в тих інтелектуальних рішеннях, де рівень
саморегуляції розумових стратегій суб’єкта позначається на процесах
висування цілей і гіпотез, оцінки їх наслідків і самих актів прийняття
рішень, що означають особливі етапи „дозволу” на згортання чи подальший
рух власної думки.

У повсякденній свідомості ризик дій пов’язується, в першу чергу, з
можливістю втрати чогось одного і цінністю чогось іншого (заради чого
людина і може наважитися на можливість невдачі) [1]. Зв’язок результату
дій з незалежними від суб’єкта обставинами, а також непідготовленість,
тобто непродуманість його дій – ось ті характеристики „ризикованої”
поведінки, в якій, з одного боку, простежується активне рішення
суб’єкта, але, з іншого боку, ця активність менш за все детермінована
розумовими (пізнавальними) зусиллями. Вона, швидше, означає дозвіл собі
на дію непідготовлену або таку, що повністю залежить від суб’єкта щодо
можливого результату.

Матеріальний ризик можливий у зв’язку з ідеальними критеріями його
прийняття суб’єктом. Причому в першу чергу беруться до уваги втрати
„об’єктивного” і „досяжного” планів. Звідси виникає поняття
прагматичного ризику, коли суб’єкт ризикує будь-чим (грошима,
репутацією) при взаємодії з предметним світом і світом соціуму. В цьому
ж „предметному” плані є можливість наразитися на негативні наслідки
(наприклад, ризик захворіти). Щоб свідомо йти на ризик „втрати” чогось,
суб’єкт повинен мати досить сильно виражену спонуку до іншого
„придбання”, яке виступає у зв’язку з цільовою функцією і мотивацією
відповідних дій.

Таким чином, як психологічне поняття ризик прямо пов’язується з
регулюючою (чи регулятивною) функцією психіки. Але, входячи до системи
регуляції, фактори можуть мати дуже різні властивості – це й обумовлює
„розпливчастість” проблематики ризику. Так, говорячи про гедонічний
ризик, мають на увазі суб’єктивну цінність того чи іншого задоволення,
яке виправдовує можливість втрат. Але функцію спонукальності можуть
набувати й моральні норми, коли наслідування їх в ситуації
індивідуального рішення може обернутися для суб’єкта прагматичними
втратами, але надбаннями ціннісного характеру (можливістю підтримати
самооцінку, залишитися вірним собі, не піддатися тиску ситуації тощо).

Хоча перед особистістю часто постає необхідність морального вибору тоді,
коли вона до нього не готова, про індивідуальне рішення говорять тільки
в тому випадку, коли людина зможе піднятися над вимогами ситуації
завдяки актові довизначення власних ціннісних переваг. У подібних
класифікаціях „модальних” видів ризику простежується, в першу чергу,
зв’язок прогнозованої суб’єктом результативності своїх дій з
валентністю, цінністю як можливого придбання, так і втрат, з одного
боку, і активності суб’єкта, який не контролює повністю ситуацію
ціледосягнення, – з іншого. Причому неповнота контролю пов’язана
зазвичай не з можливістю недоосмислити ті або інші наслідки чи
недостатнім умінням орієнтуватися на зовнішні умови, а, швидше, з
імовірнісним характером умов ціледосягнення і неможливістю налагодити
контроль над ситуацією, недостатніми пізнавальними зусиллями.

Зарубіжні дослідження „ризикової поведінки” (risk-taking behaviour), що
обумовили розробки численних її моделей в диференціації когнітивних і
мотиваційних компонентів (в теорії очікуваної цінності, функції
корисності тих чи інших альтернатив), реалізували уявлення про
ризикованість дій там, де людина відповідає за постановку цілей, здатна
розрізняти альтернативні цілі різної спрямованості, передбачати й
оцінювати вірогідність та бажаність їх реалізації, але не змінювати
рівень когнітивного контролю шляхом розумових змін і змін суб’єктивної
невизначеності ситуації.

Необхідність врахування фактора ризику саме як ризику пізнавального
стала вимальовуватися при виокремленні тих видів і етапів активності
особистості, які прямо не співвідносяться зі схемами діяльності. „Плани
поведінки”, що служать для зняття невизначеності ситуації і зменшення
пізнавальних зусиль, які вимагаються від суб’єкта, не можуть
співвідноситися з так званими проактивними його можливостями. За
гіпотезою Я. Рейковського, індивідуальний ризик як готовність діяти в
ситуації невизначеності проявляється якраз там, де суб’єкт відносно
вільний від планів і схем.

Уміння „заглядати у завтра” і активність дії можуть мати спільний фактор
ризику – як готовність суб’єкта до „надситуаційної активності” (термін,
введений В. Петровським). І якщо у сфері індивідуальних переваг можна
говорити про людей, які обирають неадаптивні форми активності, то у
сфері пізнання слід диференціювати людей за проявами їх пізнавальної
активності.

Поряд з посиленням позитивного ставлення дослідників до фактора ризику
як умови розвитку самоконтролю, відбулася друга переорієнтація щодо
наповнення цього поняття. Якщо раніше фактор ризику означав
„імпульсивність” і непродуманість рішень, дій чи стратегій, то останнім
часом стали складатися уявлення про можливість обдуманого ризику,
зв’язку різних форм пізнавальної активності з різнорівневими механізмами
регуляції „ризикованості” як властивості, що характеризує когнітивні
стилі, інтелектуальні стратегії чи індивідуальні схильності.
З’ясувалося, що на різні етапи оформленості інтелектуальних стратегій
впливають різні індивідуальні прояви „ризикованості” [6].

Готовність суб’єкта до ризику пов’язана з пізнавальною активністю,
причому спрямованою не тільки на зовнішні орієнтири, але й всередину
самого себе. Звуження віяла здійснюваних передбачень, на думку Р.
Стернберга, одного із сучасних американських дослідників інтелекту, є
свідченням „психічної некомпетентності” [3]. Рефлексивність як
когнітивний стиль, що протиставляється імпульсивності, пов’язує уявлення
про раціональність суб’єкта зі швидкістю й обачністю, з якими люди
співставляють альтернативні гіпотези в рішенні. Але якщо з ризиком
пов’язувати не пізнавальні лінощі чи брак інформаційної підготовки
рішень, а прагнення до реалізації пізнавальних зусиль всіма доступними
розумовими засобами, то готовність до рішень на основі інтуїтивно
прийнятих орієнтирів, які не очевидні чи не можуть бути доведені як
обгрунтовані, свідчать і про раціональність, і про психічну
компетентність суб’єкта. При різних авторських точках зору на процеси
вибору альтернатив („пізнавальна”, „мотиваційна”, „поведінкова”),
раціональність стратегій може оцінюватися не тільки за остаточним
результатом, але й за рівнем виявлених суб’єктом пізнавальних та
індивідуальних зусиль.

Обдуманість ризику як готовність у пізнавальній стратегії йти на
малоймовірний шанс при високій „ціні” можливої удачі і готовність
відповідати за можливі негативні наслідки (при недосягненні пізнавальної
мети у випадку невдачі) пов’язали „ризикованість” з мотивацією
досягнення та потенціалом розвитку самосвідомості особистості.

В дослідженнях рефлексивного мислення недосить уваги надається
проблематиці механізмів висунення гіпотез чи процесів гіпотезобудування.
Відтак не аналізується, яким чином суб’єкт, котрий звертає свою думку на
внутрішній план свого мислення, знаходить точки опори в гіпотетично
прийнятих орієнтирах, істинність чи помилковість яких невідомі. При
аналізі ж інтуїтивних компонентів мислення уявлення про раціонально
мислячого суб’єкта, як і про механізми самоконтролю, практично не
використовуються. По суті, приймається такий взаємоперехід понять:
обережний – отже рефлексивний, контролюючий себе, а імпульсивний –
необережний, недумаючий, інтуїтивно діючий суб’єкт.

Література:

1. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях:
переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита. //
Психологический журнал, 1994. – Т. 15. – №1. – С. 12.

2. Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирование личности. – М.: Мысль,
1976, – 156 с.

3. Астапов В. М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги. //
Психологический журнал, 1992. – Т. 13. – №5.- С. 111 – 120.

4. Балл Г. О., Бургін М. С. Стратегії психологічних впливів у
конфліктних ситуаціях в педагогічних системах. – Збірник доповідей
науково-практичної конференції 20 – 21 травня 1997 р. – Вінниця, 1997. –
С. 18 – 20.

5. Задорожнюк И. Е., Зозулюк А. В. Феномен риска и его современные
экономико-психологические интерпретации. // Психологический журнал,
1994. – Т. 15. – №2.

6. Корнилова Т. В., Булыгин В. Г., Корнилов А. П. Личностные предпосылки
успешности деятельности брокера. // Психологический журнал, 1993. – Т.
14. – №1.

7. Петровский В. А. Активность субъекта в условиях риска. – Авто-реф. на
соиск. уч. ст. канд. психол. наук. – М., 1977.

8. Чаплигін А. Ризик та мислення індивіда в умовах
внутрішньоособистісного конфлікту // Соціальна психологія. – 2004. – № 6
(8). – C.132-136

9. www.politik.org.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020