Тема: Психопрофілактика і психогігієна. Лікувально-охоронний режим.
ПЛАН.
Психогігієна. Розділи психогігієни, їх характеристика і значення.
Психопрофілактика, її види.
Лікувально-охоронний режим.
1. Психогігієна – це система наукових знань і практичних міроприємств,
спрямованих на збереження і зміцнення психічного здоров’я населення.
Виникла в кінці ХІХ ст.. разом з психопрофілактикою, коли виникла
психіатрія як галузь наукового знання і нам виникла необхідність не
тільки лікування. Але і попередження, запобігання психічних порушень,
психічних розладів.
Основне завдання психогігієни – формування і підтримка психічного
здоров’я.
Розділи психогігієни:
особиста психогігієна;
вікова психогігієна;
психогігієна праці;
психогігієна навчання;
психогігієна колективного життя;
психогігієні побуту;
психогігієна сімейних стосунків;
спеціальна психогігієна:
транспортна,
морська,
авіаційна,
військова,
спортивна,
і ніші.
Особиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і
розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне
тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних
вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).
Вікова психогігієна.
Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду
(дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного
психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)
Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в
психічному здоров’ї набувають:
правильний режим харчування;
вироблення позитивних звичок;
виховання почуття відповідальності;
чесності;
витримки;
дисциплінованості;
працелюбності;
вміння жити в колективі;
вміння товаришувати;
почуття любові до оточуючих;
вміння рахуватись з думка з інших;
виховання етичних норм;
естетичних почуттів тощо.
Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно
індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме
вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.
Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних
стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає
зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню
людини).
Психогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно
особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують
збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.
Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці.
Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому
важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика,
спорт, прогулянки і т.п.).
Психогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального
ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в
збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення
і радість від навчання тощо.
Психогігієна колективних відносин займається вивченням питань
особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що
сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів
колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.
Психогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті,
боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу
на психіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.
Психогігієна сімейних відносин (виноситься на самостійну поза аудиторну
роботу студентів).
Спеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і
інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, які
підтримують і розвивають психічне здоров’я людини.
2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх
розмежуванням носить умовний характер.
Психопрофілактика – це система міроприємств, спрямованих на попередження
психічних захворювань.
Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного
здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження
виникнення конкретних психічних розладів.
Психопрофілактику поділяють на такі види:
первинна психопрофілактика;
вторинна профілактика;
третинна психопрофілактика.
Первинна психопрофілактика – система загально-профілактичних
міроприємств. Вивчає особливості психічних впливів на людину,
особливості її психіки і можливості попередження психогенних
захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих
впливів.
Включає:
– охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;
– вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;
– охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію
допомоги здоровим родом;
– раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;
– своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на
всіх етапах розвитку людини.
2) Вторинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на
виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних
розладів, захворювань.
Включає:
-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого
станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів
корекції з досягненням найбільш повної ремісії.
Третинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на
попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних
захворюваннях.
Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і
інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції,
попередження рецидивів психічних захворювань тощо.
3.Лікувально-охоронний режим в медичному закладі – це такий режим, який
забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному
закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.
Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому
медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє
забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду,
постійного спостереження за хворими.
Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати
призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в
створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для
хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку,
проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.
Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є теорія нервізму (І.М.
Сеченов, С.П. Боткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П.
Павловим. Дана концепція нервізму виходить з визнання ведучого значення
нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій організму, в
формуванні хворобливого процесу.
І.П. Павлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з
зовнішнім середовище, яка здійснюється через кору головного мозку.
Зовнішнє середовище може здійснювати на людину благо приємний вплив,
викликаючи позитивні емоції – радість, посмішку, заспокоєння, а може
бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення
негативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових
станів тощо.
Основна психологічна вимога до лікувально-охоронного режиму в
лікувальному закладі – знешкодження негативних, шкідливих впливів на
психіку хворого факторів лікувального середовища, які сприймаються як
дискантними рецепторами (очі, вуха, ніс і ні.), так і через другу
сигнальну систему хворого – посередництвом слова.
Стержнева задача лікувально-охоронного режиму – боротьба з болем і
страхом болі.
Елементи лікувально-охоронного режиму:
-доброзичливість персоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у
лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру до
персоналу і всього медичного закладу;
-впевненість хворого в високій кваліфікації лікарів і середнього
медичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану
допомогу;
-хороші ділові взаємостосунки медичних сестер між собою, з лікарями,
санітарками, які сприяють укріпленню віри хворого в надійність медичного
колективу;
-вміле використання прийомів психотерапії (використання слова для
заспокоєння хворого і виведення його з стану тривоги і т.п.);
-створення умов для проводження фізіологічного сну хворого;
-створення умов для фізичної активності хворих за рахунок лікувальної
фізкультури, дозованих прогулянок в межах відділу або на свіжому
повітрі, а також вільного режиму по призначенню лікаря;
-створення здорового мікроклімату в палатах (слід потурбуватись про
психологічну і медичну сумісність хворих палати: вік, характер і
важкість захворювання, можливо і рівень загального розвитку повинні бути
близькими);
естетичне оформлення внутрішніх приміщень – інтер’єр (вдало підібраний
колір стін, зручні крісла дивани, куточки живої природи з акваріумами,
рослинами і т.п.), що сприяє настрою і хворих, і персоналу, активному
відпочинку і одужанню;
-і ніші.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter