КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психолого-педагогічні основи підготовки студентів до
педагогічно-професійної творчості

ЗМІСТ

Вступ

1. Специфіка та особливості педагогічної творчості

2. Психолого-педагогічні погляди на феномен готовності до педагогічної
творчості

3. Компоненти готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості

4. Умови формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної
творчості

5. Джерела творчості. Фактори, що стимулюють та гальмують педагогічну
креативність

6. Рівні педагогічної творчості та рівні сформованості готовності
майбутніх вчителів до неї

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Сучасна гуманістична парадигма вітчизняної освіти передбачає оволодіння
педагогами системними знаннями щодо закономірних зв’язків людини з
природою, світом та суспільством і формування свідомого й
відповідального ставлення щодо особливостей становлення особистості у
національному соціокультурному та освітньому просторі. Тому проблема
якісної професійної підготовки майбутніх вчителів залишається актуальною
в будь-якому суспільстві. У зв’язку з цим на сучасному етапі
відбувається підвищення вимог суспільства до творчого потенціалу вищих
педагогічних навчальних закладів освіти; інтенсивно ведеться пошук і
розробка оптимального змісту, форм і методів підготовки педагогічних
кадрів, готових до професійної творчості, яка сприяє самоактуалізації і
самореалізаціі як вчителів, так і їх вихованців. У наш час творчий
підхід до виконання професійних обов’язків одночасно є і умовою, і
показником інтенсивного оновлення педагогічної праці. Тому ми
приєднуємось до думки Є.С. Жарикова та С.Л. Крушельницького, що в
майбутньому здатність до творчості буде одним з найголовніших критеріїв
професійної придатності вчителя [21, 219] і вважаємо, що домінуючою
метою професійної підготовки студентів в умовах вищого навчального
педагогічного закладу повинно бути формування готовності майбутнього
вчителя до педагогічної творчості, яка зумовить професійний і
особистісний саморозвиток педагога і всебічний розвиток творчих
можливостей учнів.

Демократичні процеси в нашому суспільстві зумовили значний інтерес
науковців до проблем підготовки майбутніх вчителів до творчої
професійної діяльності та формування готовності студентів вищих
навчальних педагогічних закладів до педагогічної творчості. Тому нами
проаналізовано стан висвітлення у літературі таких її аспектів: вивчення
психологічних та педагогічних підходів щодо розуміння специфіки і
особливостей творчості; визначення поняття «педагогічна творчість» та
перелік її структурних компонентів; виявлення специфіки відображення
проблем готовності до творчої професійно-педагогічної діяльності;
сучасні погляди науковців на визначення рівнів і компонентів готовності
до педагогічної творчості.

1. Специфіка та особливості педагогічної творчості

У сучасній науковій літературі проблема творчості розглядається у таких
аспектах: філософському (Г. Гиргинов, В.А. Жадько, В.А. Цапок, А. Печчеі
та інші), психологічному (В.В. Андрієвська, Г. Балл, О.В. Киричук, Л.М.
Король, О.Н. Лук та інші), педагогічному (В. А. Кан-Калик, М.Д.
Нікандров, Я.О. Пономарьов, Н.Ю. Посталюк, С.О. Сисоєва та інші) і
спеціальному (відповідно до вимог кожної конкретної професії).

На підставі аналізу наукової літератури можна стверджувати, що існують
такі тенденції вивчення проблеми творчості:

• творчість розглядають як певну діяльність людини або колективу людей,
що спрямована на створення нових, оригінальних суспільнозначущих
цінностей (М.В. Гамезо, І.А. Домашенко та інші) [14, 176]. Така творча
діяльність відбиває найвищу ступінь людської активності щодо створення
продукту цієї діяльності. Крім того, творчість розглядається і як
сукупність особистісних якостей, які визначають і зумовлюють відношення
людини до світу і самої себе (С.С. Гольдентріхт, Л.І. Даниленко). Саме
ці якості дозволяють їй самоактуалізовуватись, самореалізовуватись і
самоутверджуватись. Критерієм такого виду творчості є становлення і
розвиток особистості. Саме тому дослідники цієї групи вважають, що
мотиваційна сфера є найсуттєвішим стимулом дій механізму творчості [16,
29];

• у гуманістичній психології творчість розуміється як необхідна для
повноцінного життя людини форма її існування (О. О. Бодальов, А. Маслоу,
К. Роджерс, Н. Роджерс та інші). Такий підхід до творчості зумовлений
тим, зазначає О.О. Бодальов, що пошук сенсу життя невід’ємно пов’язаний
із творчим відношенням людини до дійсності, необхідністю повної
реалізації її потенційних можливостей. А як відомо, знаходження сенсу
життя допомагає людині знайти своє місце в житті, самоствердитись та
самореалізувати свої потенційні можливості, тобто плідно й повноцінно
прожити своє життя [46];

• С.О.Сисоєва вважає, що творчість окремої людини може бути розглянута у
двох аспектах: як сутність якості особистості, в якій відбивається
ставлення суб’єкту до самого себе і світу, а також спосіб її
самоствердження; як діяльність певного характеру, яка відбиває вищий
ступінь активності людини, спрямованої на подолання певного протиріччя у
відповідності з поставленою метою [51,8];

• деякі науковці зазначають, що творчість не в усіх випадках обов’язково
є створенням чогось нового, вона може мати форми рекомбінації певних
існуючих і відомих елементів, або бути руйнівною по відношенню до цих
елементів (ММ. Поташник) [43, 5];

• Я.О. Пономарьов зазначає, що у творчому процесі принцип діяльності
поступово витісняється принципом взаємодії та системним підходом. Разом
з тим, діяльніший підхід застосовується в тих випадках, коли його
розглядають як частковий випадок системного підходу, в основу якого
покладена не дія (діяльність), а взаємодія [42]. В.І. Андрєєв розглядає
творчість як розвивальну взаємодію її суб’єкту і об’єкту, спрямовану на
розв’язання діалектичних протиріч [4, 4];

• крім того, в останні роки спостерігаються тенденції щодо об’єднання
когнітивного й особистісного аспектів психології творчості
(операційного, мотиваційного, інтелектуального, особистісного тощо)
(Г.О. Балл) [1, 100];

Таким чином, розбіжність у визначенні предмету і об’єкту творчості
спричинила різноманітність підходів до розуміння специфіки педагогічної
творчості. Проте, аналіз психолого-педагогічної літератури щодо вивчення
проблеми творчості дає підстави розглянути доцільність реалізації її
основних положень у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя в
умовах вищого навчального педагогічного закладу.

У сучасній психолого-педагогічній літературі приділяється значна увага
проблемам специфіки педагогічної творчості та особливостям підготовки до
неї студентів вищих навчальних педагогічних закладів освіти І-ІУ рівнів
акредитації (В.І. Андрєєв, Ю.К. Бабанський, Д.Б. Богоявленська, Н.М.
Бружукова,

В.І. Загвязинський, В.А. Кан-Калик, О.В. Киричук, Н.В. Кичук, Л.М.
Лузіна, М.Д. Нікандров, М.М. Поташник, С.О. Сисоєва, Р.П. Скульський та
інші). Деякі науковці розглядають педагогічну творчість працівників
освіти в контексті вивчення передового педагогічного досвіду,
педагогічної майстерності та їх роботи по самовдосконаленню (Ю.П.
Азаров, І.А. Зязюн, Л.М. Лузіна, М.Р. Львов, СП. Соловейчик та інші).

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, можна зробити
висновок, що не існує однозначного визначення поняття «педагогічна
творчість». Саме тому, на наш погляд, проблема її реалізації у
практичній діяльності навчальних закладів освіти не набула
цілеспрямованості, послідовності і систематичності. Отже, визначимо
основні тенденції щодо висвітлення проблеми педагогічної творчості у
науковій літературі. В.І. Андрєєв розглядає педагогіку творчості як
науку про педагогічну систему двох діалектичне зумовлених видів людської
діяльності: педагогічного виховання і самовиховання особистості в різних
видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного і гармонійного
розвитку творчих здібностей як окремої особистості, так і певного
колективу [4, 6]. В.А. Кан-Калик та М.Д. Нікандров розглядають
педагогічну творчість як співтворчість в педагогічній дійсності, яка
безперервно змінюється, як мистецтво і як конкретизацію педагогічного
ідеалу вчителя в системі завдань, які постійно розв’язує педагог в
умовах педагогічної праці. При цьому дослідники зазначають, що творча
педагогічна діяльність вчителя завжди зумовлюється
індивідуально-психологічними особливостями творчої навчальної діяльності
учнів, в свою чергу творча навчальна діяльність учня зумовлена рівнем і
характером творчої діяльності вчителя [24, 138]. В.І. Загвязинський
вважає, що кінцевим результатом педагогічної творчості є формування
особистості нової людини, яке здійснюється у співвідношенні з вимогами
суспільства, з доведеними наукою закономірностями та принципами, з
досягненнями передових технологій та власним практичним досвідом
вчителів у певних умовах створення нової дійсності [22,9].

І.П. Раченко розглядає педагогічну творчість як процес створення
передового педагогічного досвіду [47, 173]. М.М. Поташник визначає
педагогічну творчість виходячи з ідей оптимізації навчально-виховного
процесу і вважає, що пошук оптимального педагогічного рішення у
конкретній ситуації завжди пов’язаний із творчістю. Крім того, дослідник
зазначає, що специфічною особливістю педагогічної творчості є те, що її
об’єктом і результатом є творення людини, а не механізму чи конструкції
як у техніці, не образу, як у мистецтві. Саме тому, на думку автора,
робота педагога не творчою бути не може, тому що перед вчителем «постає
велика кількість важко прогнозуючих, а іноді й непередбачених факторів,
які впливають на його діяльність по формуванню творчої особистості
вихованця [43, 7]. Л.І. Рувинський розглядає педагогічну творчість як
здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати
завдяки творчій уяві завжди своєрідні проблемні ситуації шкільного
життя, проектувати розвиток особистості кожного учня, передбачати
становлення та подальший розвиток, навіть, найнепомітніших позитивних
паростків у дитячій психіці, іншими словами, здійснювати опору на
позитивне в процесі індивідуального підходу в навчально-виховній
діяльності [50, 11]. З.С. Левчук стверджує, що педагогічна творчість —
це діяльність, рефлексія якої зумовлює формування особистості учня як
суб’єкту життєтворчості. Крім цього, автор зазначає, що педагогічну
творчість завжди супроводжують самопізнання, саморозвиток та
самовдосконалення, прагнення до постійного зростання [31, 7]. Р.П.
Скульський вважає, що педагогічна творчість — це такий варіант
організації професійної діяльності вчителя, який на реально доступному
рівні забезпечує: по-перше, наявність можливих у кожному конкретному
випадку результатів розв’язання навчально-виховних завдань, що стоять
перед сучасною школою, при раціональних витратах робочого часу, власних
зусиль та зусиль учнів. Головні з них — всебічне виховання учнів,
виявлення та розвиток їхніх індивідуальних здібностей, підготовка до
безперервного самовдосконалення та активної творчої праці; по-друге,
безперервне зростання загальної та професійної культури педагога, його
активної пошукової діяльності, спрямованої на підвищення ефективності
навчально-виховного процесу [53, 10]. Спорідненим до визначення поняття
«педагогічна творчість» є розуміння Т.І. Сущенко предмету позашкільної
педагогіки, яка розглядається як мистецтво розвитку і виховання вільної,
духовно повноцінної, творчої особистості, в процесі якого враховуються
її природні дані та власні потреби [55, 6]. Л.М. Король розглядає
педагогічну творчість «як соціальне і особистісно значиму діяльність
педагога, спрямовану на пошук, створення та використання нових,
нестандартних (оригінальних) засобів співдії з учнями з метою
спрямування їх поведінки та активності на засвоєння знань, умінь,
навичок та самовдосконалення» [45,3]. У педагогічному словнику
педагогічна творчість визначається як оригінальний і високоефективний
підхід учителя до навчально-виховних завдань, збагачення теорії і
практики виховання й навчання [56, 326]. С.О. Сисоєва розглядає
педагогічну творчість як цілісний процес професійної реалізації та
самореалізації педагога в освітньому процесі. Дослідник зазначає, що
особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої
особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості
дитини, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком
творчого потенціалу вихованця. Тому, центральною ланкою педагогічної
творчості є особистісно орієнтована розвивальна взаємодія суб’єктів
навчально-виховного процесу, яка зумовлена специфікою
психолого-педагогічних взаємовідносин між ними і спрямована на розвиток
їх творчого потенціалу [52, 37].

Виходячи з концепції педагогічної творчості С.О. Сисоєвої, ми будемо
розглядати педагогічну творчість як цілісний процес професійної
реалізації та самореалізації педагога, центральною ланкою якого є
особистісно орієнтована розвивальна взаємодія в системі «вчитель-учень»,
що спрямована на особистісний розвиток суб’єктів і сприяє їх
внутрішньому руху та саморуху.

2. Психолого-педагогічні погляди на феномен готовності до педагогічної
творчості

Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури з проблеми виявлення
сутності та специфіки готовності до педагогічної творчості дозволив
зробити висновок, що при вивченні феномену готовності до діяльності
підходи психологів і педагогів мають певні розбіжності: психологи
досліджують особливості і характер зв’язків між станом готовності та
ефективною діяльністю, а педагоги займаються дослідженням умов, засобів
і методів, які зумовлюють становлення і професійний розвиток майбутнього
вчителя. А.Ф. Линенко вважає, що найбільш розповсюдженими критеріями, за
допомогою яких визначається готовність педагога до професійної
діяльності є: когнітивний, мотиваційний та операційний компоненти, які
зумовлені рівнем загальних і спеціальних знань педагога, особистісною
спрямованістю та практичними вміннями [29, 125].

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, А.Ф. Линенко
характеризує три основні етапи вивчення проблеми готовності. Перший етап
був пов’язаний з дослідженнями психічних процесів людини. На цьому етапі
більшість науковців розглядала готовність до діяльності як настанову. На
другому етапі дослідниками здійснювалось дослідження готовності як
певного феномену стійкості людини до зовнішніх і внутрішніх впливів.
Такий підхід був зумовлений інтенсивним дослідженням нейрофізіологічних
механізмів регуляції і саморегуляції поведінки людини. Третій етап
характеризується дослідженнями в галузі теорії діяльності, тому автор
зазначає, що в цей період готовність до діяльності розглядають у зв’язку
з рівнем розвитку емоційно-вольового та інтелектуального потенціалів
особистості щодо конкретного виду діяльності. Саме тому, у визначеннях
цього періоду поняття «готовність» характеризується як якісний показник
саморегуляції на різних рівнях проходження процесів: фізіологічному,
психологічному і соціальному. Цей етап зумовив розробку у наукових
дослідженнях кількох психологічних концепцій готовності (Н.Д. Левітов,
А.Ц. Пуні та інші) [29, 126].

Проблема готовності до педагогічної діяльності набула свого розвитку в
останні десятиріччя і знайшла відображення у психологічних (Г.О. Балл,
Г.С. Костюк, О.І. Кульчицька, П.С. Перепелиця, О.В. Проскура, О.К.
Тихомиров) та педагогічних (В.І. Данильчук, Л.В. Кондрашова, Н.В.
Кузьміна, З.С. Левчук, В.О. Моляко, В.А. Сластьонін та інші)
дослідженнях.

В процесі дослідження формування готовності студентів педагогічних вузів
до професійної творчості З.С. Левчук пов’язала генезис поняття
«готовність до педагогічної творчості» з розвитком та збагаченням
поняття «психологічна готовність до праці», яке визначається як стійкий
(в результаті відповідної психологічної підготовки або психологічної
мобілізації в даний час) психічний стан, зумовлений наявністю потреби у
праці. Дослідник зазначає, що сутність підготовки студента до
педагогічної творчості визначається протиріччями, які виникають як у
педагогіці, так і у внутрішньому світі студентів. Тому З.С. Левчук
визначає готовність майбутнього вчителя до педагогічної творчості як
здатність до творчої педагогічної діяльності, яка орієнтована на
професійну творчість і поєднує в собі потребу і здатність вчителя
реалізовувати свої сили і можливості в інтересах виховання творчої
особистості учня та особистісної самореалізації [31].

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та
розуміння дослідниками поняття «педагогічна творчість» дає підстави
зробити певні узагальнення щодо поняття «готовність майбутнього педагога
до педагогічної творчості». За А.К. Марковою у вузькому розумінні — це
готовність до новаторства, готовність до пошуку і знаходження принципово
нових, раніше відсутніх і не відображених в літературі задач, засобів і
прийомів діяльності (локальних — тих, що стосуються окремих методів і
форм або системних — тих, що ведуть до усвідомлення нових,
високоефективних систем навчання і виховання). В широкому розумінні
«готовність до педагогічної творчості» — це здатність до відкриття вже
відомого в науці та практичній діяльності поєднання методів, прийомів та
умов їх використання, яка виникає в результаті сформованості
дивергентного мислення [33, 57]. За М.М. Поташником, готовність
майбутнього вчителя до педагогічної творчості — це готовність до
діяльності, в результаті якої народжується дещо якісно нове, яке має
риси неповторюваності, оригінальності та загальноісторичної унікальності
[43, 12]. За В.А. Кан-Каликом, готовність до педагогічної творчості — це
готовність до діяльності, спрямованої на постійне розв’язання
нескінченного ряду навчально-виховних задач при частій зміні обставин.
Під час такої діяльності педагогом розробляються і втілюються в процес
спілкування з дітьми оптимальні, органічні методи і прийоми творчої
взаємодії [24, 137]. За В.С. Шубинським, готовність до педагогічної
творчості — це здатність вчителя до виявлення закономірностей формування
творчої особистості та створення умов для її оптимального розвитку в
навчально-виховному процесі [57, 14].

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури готовність
майбутнього вчителя до педагогічної творчості ми розглядаємо як його
потенційну здатність до здійснення творчої педагогічної діяльності, яка
формується в процесі спеціально організованої професійної підготовки і
зумовлена рівнем розвитку професійних і особистісних якостей майбутнього
вчителя, які сприяють успішній творчій педагогічній діяльності. За таких
умов, формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної
творчості розглядається як процес створення у навчально-виховному
процесі вищого навчального педагогічного закладу таких
психолого-педагогічних умов, які сприяють активному засвоєнню
теоретичних знань і практичних умінь з основ педагогічної творчості в
процесі особистісно орієнтованої розвивальної взаємодії в системі
«викладач-студент», розвитку творчих особистісних якостей майбутнього
вчителя.

3. Компоненти готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження,
дозволяє дійти висновку, що основними компонентами готовності до творчої
професійної діяльності вважаються: знання про предмет і способи творчої
діяльності; практичні вміння і навички щодо її виконання; розвиток
мотиваційної, когнітивної, емоційно-вольової сфери та особистісних
якостей фахівця.

М.М. Поташник стверджує, що компонентами творчої діяльності вчителя,
особливо, якщо він новатор, є постійний пошук оптимального дидактичного,
виховного та методичного керівництва та інших педагогічних рішень, при
якому наявна дуже велика установка на пошук найбільш ефективних підходів
та здійснюється постійний розвиток культури спілкування [43, 12]. Таким
чином, готовність майбутнього вчителя до педагогічної творчості
характеризують не лише професійні знання і вміння, а й соціальна
активність, яку він виявляє у реалізації найбільш ефективних і доцільних
форм взаємодії з вихованцями.

Одним із компонентів професійної підготовки майбутнього вчителя до
педагогічної творчості, на думку С.О. Сисоєвої, є оволодіння майбутніми
вчителями вмінням забезпечувати креативну спрямованість кожного
навчального предмету та виховного заходу (тобто спрямовувати їх на
розвиток творчих можливостей дитини). Тому майбутні вчителі повинні
вміти створювати такі програми з предмета та навчально-виховні плани,
які будуть сприяти детальному, поглибленому вивченню найбільш важливих
проблем, ідей і тем, які інтегрують навчальні знання із структурами
мислення; навчитись здійснювати таке творче викладання навчального
предмету, яке забезпечить засвоєння базових знань, умінь та навичок і
буде забезпечувати розвиток продуктивного мислення, а також формування
навичок його практичного застосування, що буде сприяти переосмисленню
одержаних знань та генеруванню нових ідей; оволодіти вмінням
забезпечувати таку організацію навчально-виховного процесу, яка буде
поєднуватись з можливістю учнів самостійно одержувати нову інформацію,
розвитком вмінь самостійного набуття знань, що буде сприяти формуванню в
них потягу до самоосвіти, саморозвитку, самовиховання та
самовдосконалення; вміти заохочувати ініціативу та самостійність в
процесі навчання, виховання і розвитку; навчитись створювати атмосферу
психологічної свободи та незалежності, але разом з цим щоб зберігались
взаєморозуміння, взаємоповага і взаємодопомога (якщо цього потребують
обставини); навчитись створювати умови, які є сприятливими для розвитку
свідомості й самосвідомості учнів, розуміння ними взаємозв’язків,
взаємозалежностей з іншими людьми, природою, культурою тощо; оволодіти
вміннями вправляння та тренування тих особистісних якостей та задатків,
що сприяють подальшому розвитку творчої особистості учнів [51, 80].

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури ми вважаємо, що
особистісні якості майбутнього вчителя відіграють провідну роль у
реалізації процесу формування готовності студента університету до
педагогічної творчості. Саме цей факт, як зазначає значна кількість
дослідників, впливає на рівень теоретичної і практичної готовності
майбутнього вчителя до педагогічної творчості [4; 7; 8; 9; 30; 39].

М.В. Гамезо зазначає, що головним показником творчої особистості, її
найсуттєвішою ознакою вважається наявність творчих здібностей, які
розглядаються як індивідуально-психологічні здібності людини, що
відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою для її успішного
виконання. Дослідник вважає, що творчі здібності не існують як
специфічні утворення, а є похідними від психофізичних якостей
особистості і пов’язані із спеціальними здібностями щодо певних творчих
видів діяльності. Вони виявляються у створенні нових, оригінальних
продуктів та пошуку нових засобів діяльності особистості. М.В. Гамезо
стверджує, що рівень розвитку творчих здібностей, залежить: від якості
наявних знань, умінь та навичок та ступеня їх об’єднання в єдине ціле;
від природних задатків людини та якості вроджених нервових механізмів
елементарної психічної діяльності; від більшого чи меншого «тренування»
самих мозкових структур, які беруть участь в здійсненні пізнавальних та
психофізіологічних процесів [14, 42].

Ш.О. Амонашвілі зазначав, що кожна людина — це неповторна
індивідуальність, і тому вона характеризується своїм унікальним набором
(особистісних) якостей, який і буде визначати рівень її творчих
досягнень і можливостей [2, 57]. Тому в процесі формування готовності
майбутнього вчителя до педагогічної творчості найбільшу увагу необхідно
приділяти яскравим і значущим якостям та індивідуальним особливостям,
які мають першочергове значення для розвитку творчої особистості
майбутнього вчителя та актуалізації і прояву його потенційних
можливостей у навчально-виховному процесі.

4. Умови формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної
творчості

Дослідниками виділяються організаційні та психолого-педагогічні умови
формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості в
умовах вищих педагогічних закладів освіти І-ІУ рівнів акредитації.

Систему професійної підготовки майбутнього вчителя до педагогічної
творчості В.І. Загвязинський пов’язує з створенням таких організаційних
умов: забезпечення теоретичного оснащення (формування наукового
світогляду під час вивчення навчальних дисциплін, оволодіння сучасною
педагогічною та психологічною теорією); реалізація методичного оснащення
(вміння варіативне використовувати методи, прийоми, форми навчання й
виховання в залежності від конкретних ситуацій, оволодіння технікою і
технологією розв’язання педагогічних завдань); спонукання до творчого
розв’язання педагогічних завдань, в основі якого лежить віра у
можливості учнів, позитивне відношення до педагогічної діяльності,
незадоволеність вже досягнутим, потреба у самовдосконаленні та інше;
сприяння розвитку тих здібностей, що, необхідні для творчої діяльності:
пізнавальної активності, самостійності, вміння визначити альтернативу
очевидному, аналіз та оцінка різноманітних варіантів, прогнозування ходу
педагогічного процесу та можливостей розвитку учнів, висування гіпотез
та здійснення переносу [22, 29].

У систему професійної підготовки до педагогічної творчості О.М. Пєхота
пропонує включити використання концепції професійної індивідуальності
майбутнього вчителя. Дослідник зазначає, що індивідуалізація підготовки
фахівця є важливою умовою розвитку творчої особистості, а формування
готовності до самовдосконалення та розвиток особистісних якостей є
генеральним напрямом реформування педагогічної освіти [38, 3]. На
підставі аналізу педагогічної літератури, можна зробити висновок, що
готовність вчителя до педагогічної творчості знаходиться у прямій
залежності від рівня сформованості його індивідуальності. Так, у
видатного педагога-класика Й.Г. Песталоцці ми знаходимо думку, що
підготовка справжніх вчителів передбачає наявність захоплених цією метою
людей, які самі вже стали тим, що вони повинні зробити з тих, кого
навчають [54, 109]. На підставі цього твердження вважаємо, що кожний
викладач, кожний майбутній вчитель повинен стати сам творчою особистістю
для того, щоб формувати творчу особистість у своїх вихованців. Тому
творча індивідуальність студента і викладача педагогічних навчальних
закладів повинна виступати як соціальна цінність, а здійснення
професійної підготовки повинно відбуватись на основі індивідуальних
планів, щоб не було місця нехтуванню потенційними творчими можливостями,
пізнавальною діяльністю, які відіграють значну роль у формуванні творчої
особистості майбутнього педагога. [39, 107; 36]

Вміння педагога здійснювати індивідуально-творчий підхід у своїй
професійній діяльності важко переоцінити. Тому що саме цей підхід
передбачає самоактуалізацію та самореалізацію суб’єктів
навчально-виховного процесу. Н.В.

Кузьміна вважає, що глибоке знання викладачем особливостей та
потенційних можливостей студентів, вміння використовувати та розвивати
свої власні потенційні можливості в процесі спілкування з ними
підвищують інтерес студентів до навчання, викликають бажання творчо
опановувати нові знання, вивчати навколишній світ, себе та інших людей в
світі [28, 18].

В.І. Загвязинський вважає, що практична реалізація процесу формування
готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості можлива лише
тоді, коли вищі педагогічні заклади будуть формувати у студентів
настанову до педагогічної праці як творчої діяльності, розвивати
готовність до постановки та розв’язання задач творчого характеру в
навчально-виховній роботі.

5. Джерела творчості. Фактори, що стимулюють та гальмують педагогічну
креативність

Про необхідність використання джерел творчості писав Ш.О. Амонашвілі. За
його словами, існує три головних джерела творчості: 1) спілкування з
іншими вчителями, в якому розвивається, уточнюється та збагачується
власний досвід. Таке спілкування завжди повинно бути творчим, щоб досвід
кращих не копіювався, а доповнювався, переживався особисто і втілювався
в педагогічну практику вже оновленим у відповідності з вимогами
сучасності та потребами особистості педагога і дитини; 2) література.
Ш.О. Амонашвілі наголошував, що майбутній вчитель повинен знати як і
вміти працювати з книгою. Педагогу ™ необхідно не лише читати, а й
конспектувати, сперечатись, висловлювати свою думку відносно прочитаного
(навіть самому собі). Спілкування з людьми, які вже щось створили, є
умовою духовного зростання особистості,- стверджував педагог-гуманіст
[З, 31]. Схожу думку ми знаходимо у В.А. Кан-Калика та М.Д. Нікандрова:
«творчий вчитель при використанні методичних розробок та рекомендацій
акумулює досвід колег, не просто «вживлюючи» його на свою педагогічну
ниву, а пропускаючи його крізь магічний кристал своєї творчості…
Іншими словами, чужий досвід не лише механічно переноситься, а стає
часткою системи власних педагогічних ідей. Якщо таких ідей немає —
конспект уроку є мертвим» [24, 47]; 3) наступне джерело творчості
педагога — це натхнення в роботі з дітьми. Таке натхнення виникає лише
тоді, коли педагог відчує в собі справжню любов до дитини. Адже, якщо ви
бажаєте розвинути в собі Божий дар педагога — необхідно любити дитину, —
стверджував Ш.О. Амонашвілі [3, 32]. Тому, основою професійної
підготовки майбутнього вчителя до педагогічної творчості повинно бути
формування вміння студентів педагогічних закладів любити дітей, яке буде
надійним фундаментом майбутнього натхнення від своєї творчої діяльності.
В.І. Загвязинський зазначає, що у навчально-виховний процес закладів
освіти необхідно вводити елементи, які будуть орієнтувати майбутніх
вчителів у творчій діяльності (евристичні програми, рекомендації, не
жорсткі правила), допоможуть забезпечити вивчення та практичне
оволодіння основами теорії і методики творчої педагогічної діяльності та
системою організації творчої діяльності (як індивідуальної, так і
колективної) під час позааудиторної роботи студентів (зокрема, під час
безперервної педагогічної практики) [22, 68].

У сучасній психолого-педагогічній літературі зазначається, що складність
процесу формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної
творчості зумовлена значною кількістю чинників і складових
навчально-виховного процесу та практичної професійної підготовки
студентів вузів до педагогічної творчості. Так, В.В. Андрієвська
розглядає зумовленість діяльності вчителя об’єктивними і суб’єктивними
чинниками, що впливають на реалізацію педагогічної творчості у
навчально-виховному процесі. Дослідник зазначає, що діяльність школи і
вчителя величезною мірою скеровується ззовні, суспільством, яке виробляє
і задає школі той ідеал людини, що найбільше відповідає його
морально-етичним цінностям і вимагає від випускників навчальних закладів
такого рівня знань, умінь та навичок, який відповідає рівню розвитку
науки, техніки та суспільних відносин в ньому, тобто задає і цей рівень.
Тому творча діяльність вчителя по суті відбувається в межах тих вимог,
які ставляться до освіти суспільством. Крім того, зазначає В.В.
Андрієвська, на професійну діяльність педагога впливають: об’єктивні
чинники, які пов’язані із структурою навчального матеріалу, з вимогами,
які ставляться програмою до знань, умінь та навичок учнів, з
об’єктивними обставинами організації та протікання навчально-виховного
процесу та суб’єктивні, що зумовлені індивідуальними особливостями
вчителя, як суб’єкту педагогічного впливу, та учня, як об’єкту цього
впливу. Складність організації оптимальної взаємодії між учителем і
учнем зумовлюється не лише тим, що вчитель повинен знати і враховувати
особливості конкретного учнівського колективу та індивідуальні
психологічні характеристики кожного з його членів, а й тим, що в процесі
навчання учень водночас є об’єктом педагогічного впливу з боку вчителя,
та суб’єктом навчальної діяльності. Він може сприяти зусиллям вчителя,
«приймаючи» мету і завдання, які той ставить, або ж, навпаки, чинити їм
опір. Отже, вчитель може досягти певної дидактичної мети в тому разі,
якщо зуміє доцільно організувати як власну систему дій на уроці, так і
відповідну до даної мети навчально-виховну діяльність учнів [5, 28-30].
Таким чином, на процес формування готовності майбутнього вчителя до
педагогічної творчості в умовах навчального педагогічного закладу також
впливають і об’єктивні, і суб’єктивні чинники, які визначають результати
і навчально-виховного процесу, і всієї професійної підготовки студентів.
Таким чином можна простежити взаємозв’язок у системі «викладач-майбутній
вчитель-вчитель-учень» і відзначити, що особистісні якості педагога
завжди репродукуються в майбутньому — в процесі формування кожного
вихованця.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури вважаємо за
доцільне розглянути фактори, що стимулюють або гальмують педагогічну
креативність (внутрішні особистісні передумови майбутніх вчителів щодо
творчої професійної діяльності) студентів вищих педагогічних закладів
освіти І—II рівнів акредитації. Ми вважаємо, що спрямованість викладачів
на розвиток педагогічної креативності студентів коледжу у процесі їх
професійної підготовки буде сприяти створенню умов для формування
готовності майбутніх вчителів до педагогічної творчості. Отже, до
факторів, що стимулюють креативність особистості, американський психолог
П.Торранс відніс такі: орієнтація на потребу у творчому розв’язанні
задач; відсутність перешкод стосовно проявів спонтанності та ініціативи;
створення можливості маніпуляції з предметами і варіативності думок;
навчання уважному ставленню до сигналів навколишнього середовища;
виховні впливи, спрямовані на визнання людиною цінності креативних рис
своєї особистості. До факторів, які гальмують креативність, цей
дослідник відніс орієнтацію лише на успіх, страх дати неправильну
відповідь; підсилену орієнтацію на думку однолітків, побоювання
звинувачень у незвичайності; обмеження ініціативи і заборона запитань;
надмірна фіксація на стереотипах статевої належності; уявлення про
дивергентне мислення як про відхилення від норми; жорстке розмежування
трудової і ігрової діяльності [13, 77].

6. Рівні педагогічної творчості та рівні сформованості готовності
майбутніх вчителів до неї

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури нами виявлено, що
при виділенні рівнів педагогічної творчості дослідницькі підходи можна
поділити на дві групи: перша визначає рівні творчої професійної
діяльності досвідчених педагогів (Ю.К. Бабанський, В.І. Загвязинський),
а друга — рівні прояву педагогічної творчості всіх вчителів, які
прагнуть до творчості (В.А. Кан-Калик, Н.В. Кузьміна, С.О. Сисосва. І.П.
Раченко).

Ю.К. Бабанським виділено три рівні прояву педагогічної творчості
вчителя: професійна майстерність; новаторський і дослідницький рівні.
Автор зазначає, що у творчо працюючих вчителів всі три рівні
взаємопов’язані і фактично поєднані, але домінування того чи іншого
аспекту зумовлює рівень прояву педагогічної творчості вчителя. Так,
учитель-майстер характеризується вільним володінням професійної
технології, творчим підходом до справи і досягає високих результатів у
навчанні та вихованні. Вчитель-новатор має якості майстра, але, крім
того, вносить у роботу нові форми, методи і засоби, що підвищують
ефективність навчально-виховного процесу. Такому вчителю властиві
оригінальність стилю діяльності, раціоналізаторство, прогресивні
новації. Вчителя-дослідника характеризують не лише майстерність і
новаторський підхід до справи, але й цілеспрямована науково-дослідницька
діяльність, створення нових систем побудови навчально-виховного процесу
[6, 372].

В.А. Кан-Калик вводить такі рівні діяльності педагога щодо його вміння
керувати засвоєнням знань через взаємодію з учнівським колективом: 1)
рівень елементарної взаємодії з класом, коли вчитель діє за методичними
порадами, шаблоном, копіює досвід інших вчителів, без його творчої
переробки; 2) рівень оптимізації діяльності учнів на уроці, починаючи з
його планування; 3) евристичний рівень, коли вчитель вміє
використовувати творчі можливості живого спілкування з учнями; 4) рівень
повної самостійності в діяльності вчителя щодо творчої організації
навчально-виховного процесу [24,111].

С.О. Сисоєва вводить чотири рівні творчої педагогічної діяльності
вчителя: 1) репродуктивний рівень характеризується тим, що вчитель,
працюючи на основі вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду
вибирає ті, які найбільше відповідають конкретним умовам його праці та
індивідуально-психологічним особливостям учнів; 2) раціоналізаторський
рівень характеризується тим, що вчитель на основі аналізу свого досвіду,
конкретних умов своєї педагогічної діяльності вносить корективи у свою
роботу, вдосконалює, модернізує деякі елементи існуючих рекомендацій,
методик, досвіду відповідно до нових завдань, які виникають у конкретних
умовах; 3) конструкторський рівень характеризує діяльність вчителя тоді,
коли на основі власного досвіду, самоаналізу своєї діяльності й знань
психолого-педагогічних особливостей кожного учня та учнівського
колективу в цілому, вчитель, використовуючи існуючі методики,
рекомендації, передовий досвід, конструює власні варіанти вирішення
педагогічних проблем, прагнучи до найбільш оптимального їх розв’язання;
4) новаторський рівень характеризується тим, що вчитель підходить до
вирішення педагогічних проблем на принципово нових засадах, які
відрізняються новизною, оригінальністю та високою результативністю.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження довів,
що існують різні класифікації рівнів прояву творчої професійної
діяльності педагога та готовності вчителя до педагогічної творчості.
Проблема формування готовності майбутнього вчителя до творчої
професійної діяльності потребує встановлення-якісно-кількісних
характеристик (критеріїв та рівнів) такої готовності.

Отже, А.Ф. Линенко визначає такі критерії оцінки ступеня розвитку
готовності до педагогічної діяльності: характер і стійкість емоційного
ставлення до діяльності; швидкість і точність адаптації поведінки у
змінюваних умовах діяльності; доцільність педагогічних дій; достатній
рівень сформованості педагогічних здібностей [29, 130]. Як бачимо, всі
ці критерії тісно пов’язані із особистісними якостями та властивостями
майбутнього вчителя і зумовлюються рівнем розвитку пізнавальних процесів
та мотиваційної сфери особистості.

Н.М. Бружукова здійснює визначення рівня творчої професійної діяльності
студентів вищих навчальних педагогічних закладів на підставі аналізу і
порівняння проявів: дієвої активності мотивів самовдосконалення, ступеня
сформованості педагогічного ідеалу під час навчальної та практичної
діяльності, рівня самооцінки власних творчих здібностей (на основі
адекватної самокритики), систематичності роботи щодо самовдосконалення
власної педагогічної творчості, характеру педагогічного керівництва
(наскільки студент самостійно вміє організовувати творчу
навчально-виховну діяльність під час проходження різноманітних видів
педагогічної практики) визначає п’ять рівнів сформованості готовності до
педагогічної творчості (в залежності від оцінки означених проявів) [10,
164].

В.І Загвязинський, спираючись на праці В.А. Сластьоніна та Л.Ф. Спіріна,
зазначає, що формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної
творчості досягається шляхом просування студента через проміжні етапи на
більш високі рівні, і виділяє чотири рівні: 1) інтуїтивний рівень. На
ньому студент оволодіває певною сукупністю «перед педагогічних» вмінь
(вміння вислухати співрозмовника та висловити свої думки, виявляти
терпіння та витримку та інше), але часто ще не бачить педагогічного
смислу певних ситуацій, діє за інтуїцією, не вміючи пояснити та
обґрунтувати свої дії; 2) репродуктивний рівень. Під час діяльності
студент не виходить за межі відомих йому правил та інструкцій, надає
перевагу роботі за підказкою та перевіреним зразкам та стандартам; 3)
репродуктивно-творчий рівень. У студента формується система
науково-педагогічних знань, умінь та навичок, які дозволяють в цілому
успішно здійснювати викладання, приймати правильні рішення не лише в
типових, айв дещо змінених умовах. Однак, в безперервно змінних
педагогічних ситуаціях студент ще не вміє приймати оригінальних рішень,
і в нього недостатньо розвинена здатність до прогнозування та
передбачення результатів своєї діяльності; 4) творчий рівень. Досить
яскраво виявляється педагогічна спрямованість особистості, прагнення до
пошуків та раціоналізації, добре розвинуті узагальнюючі професійні
вміння,» в тому числі аналітичні, прогностичні, конструктивні. Засоби
розв’язання педагогічних завдань найчастіше є оригінальними, можна
відмітити пошук найкращих, а інколи й нових методик, засобів та прийомів
педагогічної діяльності [22,14].

З вище наведеного ми бачимо, що розкриття творчого потенціалу людини та
виявлення її потенційних можливостей має надзвичайне значення для
людини, її знаходження свого місця в світі. Тому, якщо в процесі
підготовки спеціалістів у педагогічному навчальному закладі у майбутніх
вчителів сформується адекватна «Я»- концепція та самооцінка, здатність
до емпатії і потреба у цілеспрямованому і систематичному
самовдосконаленні себе як творчої особистості, на основі усвідомлення
значення творчого потенціалу в житті людини, ролі творчого педагогічного
процесу у формуванні творчої особистості учня та розвитку його
потенційних можливостей, можна буде говорити про високий рівень
формування готовності до творчої діяльності.

У сучасних умовах існує гостра потреба суспільства у тому, щоб його
члени навчились адаптуватись до швидких соціально-економічних змін, тому
формування у людини творчого відношення до навколишнього світу і його
пізнання, а разом з тим і пізнання себе в світі є дуже актуальним. Таким
чином, одним із завдань професійної підготовки майбутнього вчителя є
оволодіння вмінням допомагати своїм вихованцям відкривати власний
творчий потенціал, який стане в майбутньому джерелом саморозвитку,
самовиховання, самовдосконалення. Тому, як писав А. Дистерверг, вчитель
повинен свідомо йти в ногу із сучасністю, пройматися і надихатися
силами, що пробудилися в ній [57, 22].

ВИСНОВКИ

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури зроблено висновок,
що дослідженню проблеми підготовки вчителів до творчої педагогічної
діяльності приділяється належна увага. Разом з тим, поняття «педагогічна
творчість» трактується неоднозначно, що істотно позначилося на вирішенні
проблеми форм готовності майбутніх вчителів до неї. Педагогічна
творчість розглядається з точки зору оптимізації навчально-виховного
процесу (Ю.К. Бабанський, В.А. Кан-Калик, М.М. Поташник, Л.І.
Рувинський), як цілісний процес професійної реалізації і самореалізації
педагога (С.О. Сисоєва), як інтегративна якість особистості (З.С.
Левчук, Л.М. Лузіна), як критерій якісного становлення особистості
вчителя (Н.В. Кичук).

На підставі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури у
рефераті зроблено висновок, що готовність майбутнього вчителя до
педагогічної творчості — це його потенційна здатність до здійснення
творчої педагогічної діяльності, яка формується в процесі спеціально
організованої професійної підготовки і зумовлена рівнем розвитку
професійних і особистісних якостей майбутнього вчителя, які сприяють
успішній творчій педагогічній діяльності. Формування готовності
майбутнього вчителя до педагогічної творчості розглядається як процес
створення у навчально-виховному процесі навчального закладу таких
психолого-педагогічних умов, які сприяють активному засвоєнню
теоретичних знань і практичних умінь з основ педагогічної творчості в
процесі особистісно орієнтованої розвивальної взаємодії в системі
«викладач-студент», розвитку творчих особистісних якостей майбутнього
вчителя.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури вважаємо, що
формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості
можна розглядати як об’єктивний творчий процес, що ґрунтується на таких
закономірностях: зумовленість потребами соціально-економічного і
культурного розвитку суспільства, пріоритетними завданнями реформування
освіти в Україні; органічне входження в систему професійної підготовки
майбутнього вчителя; відповідність змісту, форм і методів формування
готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості сучасному рівню
розвитку психолого-педагогічної науки і практики; взаємозумовленість
специфіки та закономірностей творчого процесу і особливостей формування
творчої індивідуальності майбутнього вчителя. Тому зроблено висновок, що
формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної творчості в
умовах університету необхідно розглядати в органічній єдності з його
професійною підготовкою.

У рефераті проаналізовано підходи до визначення рівнів творчої
педагогічної діяльності вчителя (В.А. Кан-Калика, М.М. Поташника, І.П.
Раченка, С.О. Сисоєвої та інших) та рівнів формування готовності
майбутніх вчителів до педагогічної творчості (В.І. Загвязинського, Н.М.
Бружукова, З.С. Левчук та інших). Здійснено виділення компонентів і умов
формування готовності майбутніх вчителів до педагогічної творчості (В.І.
Загвязинський, А.Ф. Линенко, А.К. Маркова, О.М. Пєхота).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Алейников А.Г Креативная педагогика //Вестник высш. шк., 1992.- №1.-с.
35 — 40.

Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. —
Мн.: Университетское, 1990. — 360 с.

Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга
для учителя. — К., 1991. — 11 с.

Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности.
-Казань, 1988.-228с.

Андрієвська В.В. Психологія творчої праці вчителя // Творчість учителя
іноземної мови. За ред.. М.Я. Дем’яненка. — К.: Рад. Шк.., 1978. — с.
27-36.

Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды. — М.: Педагогика, 1989 —
с. 367-378.

Балл Г.О. Про психологічні засади формування готовності до професійної
праці // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти:
Науково-методичний збірник / ред.. І.П.Зязюна та ін. — К., 1994. — 384
с.

Боброва Е.М. Особенности профессионального самопознания студентов
педвуза: Дис… канд. пед наук. — М., 1989. — 220 с.

Бодалев А.А., Рудкевич Л.А. О субъективных факторах творческой
деятельности человека // Педагогика. — 1995. — № 3. — с. 19-23.

Бружукова Н.М. Система подготовки будущих учителей начальных классов к
педагогическому творчеству: Дис … канд. пед. наук. Грозный, 1993. —
185 с.

Волощук І.С. Методи розвитку творчих здібностей учнів молодшого
шкільного віку. Методичний посібник. // Рідна школа. — 1998. — № 3, № 6
— с. 29.

Волощук І.С., Лукашевич С. Вчитель обдарованих дітей // Світло. — 1997.
— № 4,с. 27-29.

Вивчення особистості підлітка. / За ред.. М.Г. Дригуса. — К., 1994. —
128 с.

Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: учебное пособие для
студентов пед. институтов. — М.: Просвещение, 1986. — 272 с.

Гурова Л.Л. Когнитивно-личностные характеристики творческого мышления в
структуре общей одаренности // Вопросы психологи. — 1991.-№6.- с. 14-

Даниленко Л.І Формування та розвиток творчого потенціалу педколективу //
Рідна школа. — 1996. — № 10. — с. 28 — 32.

Дмитрик И.О., Красовский Б.Д., Шевченко П.И. Подготовка студентов к
профессионально-педагогическому творчеству. — К., 1992. — 148 с.

Дроб’язко П.І. Творчі групи вчителів// Педагогіка і психологія. — 1996.
— № 1. -с. 150-154.

До донов Б.И. Эмоция как ценность. — М., 1978. — с. 109-122.

Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущих учителей:
Учебное пособие для студентов пединститутов. — М.: Просвещение, 1989.-
189 с.

Жариков Е.С., Крушельницкий Е.Л. Для тебя и о тебе. — М.: Просвещение,
1991. -219с.

Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. — М.: Педагогика,
1987. -159с.

Канбекова Р.М. Интенсификация профессиональной подготовки учителя
начальных классов в педагогическом институте: Дис … канд. пед. наук.
-Казань, 1990.-256с.

Кан — Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. — М.:
Педагогика, 1990. — 144 с.

Кичук Н.В. От творчества учителя к творчеству ученика. — Измаил, 1992. —
53 с.

Кичук Н.В. Формирование творческой личности учителя в процессе вузовской
подготовки: Дис. … д-ра пед. наук. — К., 1993. — 386 с.

Кичук Н.В. Формування творчої особистості вчителя. — К., 1991. — 96 с.

Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. — Л.,
1970.

Линенко А.Ф. Готовність майбутнього вчителя до педагогічної діяльності
// Педагогіка і психологія. — 1995. — № 1. — с. 125 — 132.

Лисовская В.А.Формирование творческого потенциала личности воспитателя в
педвузе: Дис. … канд. пед. наук. — К., 1984. — 170 с.

Левчук З.С. Формирование готовности к профессиональному творчеству у
студентов педвуза: Автореф. дис. … канд. пед. наук. — Минск, 1992. —
19 с.

Лук А.Н. Психология творчества. — М.: Наука, 1978. — 126 с.

Маркова А.К. Психологические критерии и ступени профессионализма учителя
// Педагогика. — 1995. — № 6. — с. 55 — 63.

Масанери М. Современная технология и экономическое развитие Японии: Пер
с англ. — М., 1986. -с. 139.

Мойсеєнко Л.Д. Про психічну готовність студентів технічного вузу до
використання ЕОМ // Педагогіка і психологія, 1997. -№3.-с. 156-161.

Наукові записки: Збірник наукових статей національного педагогічного
університету ім. М.П. Драгоманова. / Укл. П.В. Дмитренко, І.М. Ковчина,
Н.М. Скоробагатько. — К. — НПУ, 1999, Частина І. — 247 с.

Обухова Н. П. Развитие творчества студентов как педагогическая проблема
в вузах США: Автореф. дис. … канд. пед. наук. -Казань, 1990. — 17 с.

Пехота О. М. Індивідуалізація професійної підготовки вчителя. Автореф.
дис. … д-ра пед. наук. -К., 1997. -52 с.

Пехота О. М. Професійна індивідуальність майбутнього вчителя. //
Педагогіка і психологія. — 1996. — № 4. — с. 106 — 113.

Печчеи А. Человеческие качества: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступит,
статья Д.М. Гвишиани. — М.: Прогресс, 1985. — 312 с.

Подласый И.П. Педагогика: Учебник для студентов высших педагогических
учебных заведений. — М.: Просвещение, 1996. — 432 с.

Пономарев Я.А. Психология творчества. — М., 1976. — 294 с.

Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт:
Пособие для учителя. — К.: Рад. шк., 1988. — 187 с.

Посталюк Н.Ю. Творческий стиль деятельности: педагогический аспект.
-Казань: Университетское, 1989. — 206 с.

Психологічні основи підготовки творчого вчителя: Науково-методичний
посібник / Ред. кол. Л.М. Король (відп. ред.) — Житомир: ЖДШ, 1996. — 83
с.

Психологические проблемы смысла жизни // Вопросы психологии. — 1995.
-№4.-с. 147-150.

Раченко И.П. НОТ учителя: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1988.
-237 с.

Раченко И.П. Принципы научной организации педагогического труда. —
К.,1989. — 160 с.

Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии. — 1990. —
№ 1 с. 164-168.

Рувинский Л.И. Самовоспитание чувств, интеллекта, воли. — М., 1983.

Семерникова Р.А., Зоц Е.Н., Коломиец Г.В. Организация КТД учащихся. —
К.: КГПИ, 1989.-113с.

Сисоєва С.О. Педагогічна творчість: Монографія. — X. — К.: Каравела,
1998. -150с.

Скульський РО.П. Підготовка майбутніх вчителів до педагогічної
творчості. -К.: В. пік.., 1992. — 135 с.

Слово про вчителя / Упорядник Губко О.Г. — К.: Рад Шк.., 1985. — 254 с.

Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: Навчальний посібник. — К.: ІСДО,
1996. -144с.

Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. — К.: Либідь, 1996.

Шубинский В.С. Педагогика творчества учащихся. — М.: Знание, 1988. — с.
42 -60.

Похожие записи