Курсова робота на тему:

Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним
психологом як один із засобів формування їх життєвої цілеспрямованості

План

?.Вступ.

??.Характеристика періодів учнівства.

Молодший шкільний вік.

Підлітковий вік.

Період ранньої юності.

???.Реальні перспективи для молодих людей.

1.Професійне навчання.

2.Продовження батьківської справи.

3.Виїзд за кордон (еміграція).

??.Шляхи, які вибирає деяка молодь.

1.Алкоголь.

2.Наркотики.

3.Злочинність:

а) злодійство і клептоманія;

б) знущання над іншими.

?.Методи впливу практичного психолога на формування життєвої
цілеспрямованості учнів.

1.Спостереження.

2.Експеремент.

3.Обробка здобутих даних.

???.Глосарій.

????.Джерела матеріалу.

Вступ

Психолого-педагогічне вивчення життєвих перспектив учнів практичним
психологом є однією із галузей вікової психології і психології взагалі.
Предмет вікової психології – вікова динаміка психіки людини, тобто
вікова психологія досліджує закономірності психічного розвитку
особистості на різних етапах її життя.

Отож вікова психологія вивчає виникнення й розвиток психічних процесів
(відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо)
і властивостей у учнів. Вікова психологія виявляє структурні зміни,
новоутворення, що з’являються з віком у психічній діяльності людини,
знаменуючи собою переходи від нижчих до вищих ступенів її розвитку.

Вікова психологія розкриває умови, що визначають процес розвитку,
співвідношення у цьому процесі природних ( спадковості, фізіологічного
визрівання організму тощо ) і суспільних факторів, за допомогою яких ( і
через які ) реалізуються можливості психічного розвитку людини.

Ця наука з’ясовує роль історично вироблених суспільством цінностей
(мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки
тощо) у формуванні життєвої цілеспрямованості учнів.

Перш за все варто визначити природу особистості учня. Період учнівства
ділиться на молодший шкільний вік, підлітковий вік та період ранньої
юності.

Акцентувавши увагу на цих трьох етапах, ми зможемо дізнатися
психологічні особливості тієї чи іншої групи, що є дуже важливим у
визначенні життєвих перспектив учнів.

На основі з’ясованої інформації, розглянемо, які існують перспективи для
молодих людей, але які, на жаль, шляхи вибирає деяка молодь, а також
обговоримо ті методи, за допомогою яких практичний психолог може
повпливати на життєву цілеспрямованість учнів і допомогти їм зробити
правильний вибір у своєму житті, не шкодуючи потім за цей вибір.

Характеристика періодів учнівства.

Молодший шкільний вік.

Поява в житті суспільства системи загальної обов’язкової середньої
освіти зумовила виділення особливого періоду у розвитку дитини –
молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились
у школі або освіта яких завершилась на цій початковій ланці.

У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання
організму. До 7-ми років завершується морфологічне формування лобного
відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення
довільної поведінки, планування і виконання певної програми дій.

До 6-7 років підвищується рухливість нервових процесів, дещо
збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування ( хоча
перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену
емоційність молодших школярів ).

Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень
зовнішнього світу, утворенні тимчасових зв’язків, формуванні нових дій і
операцій, засвоєнні динамічних стереотипів.

Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей 7-10-ти
років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками
наближаються до нервовї системи дорослих, хоча ці характеристики ще не
стійкі.

Криза 7-ми років є перехідним періодом, що відділяє дошкільне дитинство
від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу
першого року. Її основні симптоми: втрата безпосередньості поведінки
(між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо
правомірності чи доцільності власних дій ); манірність поведінки (
намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє
навіть ті позитивні якості, які їй не властиві ) ; симптом „гіркої
цукерки” ( дитині погано, але вона намагається це приховати ).

7-річна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними.
Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають
труднощі у вихованні, дитини замикається у собі і часто стає
некерованою.

В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло
нове для неї внутрішнє життя, беспосередньо не пов’язане з оточуючим. Як
наслідок, змінюється структура її поведінки, формується смислова
орієнтувальна основа вчинку. За словами Д. Б. Ельконіна, коли
з’являється орієнтація на смисл учинку, дитина переходить у новий вік.

Якщо криза 3-ьох років була пов’язана з усвідомленням себе як активного
суб’єкта у світі предметів, то тепер дитина починає усвідомлювати своє
місце у світі суспільних відносин, що докорінно змінює її
самосвідомість. Як вважає Л. І. Божович, криза 7-ми років – це період
зародження соціального „Я” дитини.

Зміна самосвідомості зумовлює переоцінку цінностей. Те, що було важливе
раніше, стає другорядним. Колишні інтереси, мотиви втрачають свою
спонукальну силу, їм на зміну приходять нові.

Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно
вступити в стосунки з суспільством як із сукупністю людей, котрі
здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну і корисну діяльність.

У сучасних умовах це виражається у прагненні дитини піти до школи, стати
учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що
плв’язане з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із
захопленням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним
змістом його життя.

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості:
вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного
колективів, де слід дотримувати нових норм поведінки, вміти узгджувати
свої бажання з новим розпорядком. Усе це дитина сприймає як певний
переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою
системи взаємин з дорослими, найавторитетнішою фігурою з яких стає
вчитель.

Варто зауважити, що цілі та зміст освіти не є чимось остаточним, раз і
назавжди визначеним, тому і специфічні особливості молодшого шкільного
віку як особливої ланки шкільного життя також не можна вважати
остаточними.

На сьогодні доцільно говорити лише про найхарактерніші та відносно
сталі риси цього віку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей
та ролі початкової освіти призведе і до зміни його місця та значення у
психічному та особистісному розвитку дитини.

Нагадаємо, що розвиток психіки здійснюється передусім на основі
провідної для певного періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших
школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та
відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного
потенціалу.

Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають
до її вимог, а дотримання останніх у свою чергу, зумовлює розвиток нових
якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці.Такі якості
(новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно
до формування навчальної діяльності.

Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від
певних особливостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають
реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому
вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі.
Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах,
заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.

У таких родинах діти оточені теплом та любов’ю, а методи контролю і
підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж
авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі
дозволеного, але при цьому почуваються у безпеці і впевнені, що їх
люблять.

І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно
спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують
їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес
дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.

Діти цього віку дуже емоційні, але поступово вони оволодівають умінням
керувати своїми емоціями, стають стриманішими, врівноваженішими.

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність ( успіхи і
невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, перегляд
телепередач, фільмів, участь в іграх тощо ).

Емоційну сферу молодших школярів складають нові переживання: здивування,
сумніви, радощі пізнання, які, в свою чергу, є базою розвитку,
допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх вияву
іншими людьми. Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний,
бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які мають місце, є
передусім розходження між претензіями і можливостями їх задовольнити,
прагненням отримати вищу оцінку своїх особистісних якостей і реальними
взаєминами з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість,
запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної
гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке
приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.

Розвивається почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формуванні
малих груп у класі та стихійних компаній. Взаємини у класі виступають
фактором формування у дітей моральних почуттів, зокрема, почуття дружби,
товаристкості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні
переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх
однолітків. З віком діти стають самокритичнішими.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів,
вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань,
підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки,
вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати,
узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі
легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта
імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта
вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси
та поведінку.

Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера
усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності їх виконання. Формуються
такі вольові риси їхарактеру як самостійність, впевненість у своїх
силах, витримка, наполегливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів
навчально-виховної роботи.

Підлітковий вік.

Ще Л.С.Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку
полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального
органічного розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя,
зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси,
має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку ( фізичного,
розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає
перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей
процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок
перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками,
освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних
норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та навчальної
діяльності.

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню
дорослості підлітків ( акселерація фізичного та статевого дозрівання,
інтенсивне спілкування з однолітками, рання самостійність через
зайнятість батьків, величезний потік різної за змістом інформації тощо
), та такі, які гальмують цей процес ( зайнятість підлітків лише
навчанням за відсутністю інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох
батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо ).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та
засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу
дорослих та стосунків між ними.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення
самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім
відчуттям дорослості. Однак варто зазначити, що зводити останнє лише до
бажання наслідувати дорослих, хоча це справді має місце у поведінці
підлітків, — явно обмежуватися тільки зовнішнім боком явища, не
розкриваючи його психологічної сутності. Підліток суб’єктивно пов’язує
дорослість не стільки з наслідуванням, скільки із приналежністю до світу
дорослих.

Об’єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб’єктивно ж вона
виявляється:

1.В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності,
незалежності, поваги до своїх таємниць. Виділяються „сфери впливу”
батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення
додому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки
більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків.

2.У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до
самоосвіти, причому часто не пов’язане з навчанням у школі. Багато хто
стає байдужим до оцінок. Відбувається розходження між інтелектуальними
можливостями і успіхами в школі ( можливості – високі, а успіхи – низькі
).

3.У романтичних стосунках з однолітками протилежгої статі. Тут має
значення не стільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у
дорослих ( побачення, розваги ).

4.У зовнішньому вигляді і манері одягятися. Підліток прагне визнання
своєї самостійності та рівності з дорослими, хоча для цього відсутні
реальні передумови.

Підлітки, прагнучи визнання власної дорослості, ще не відчувають себе
дорослими повною мірою. Зростає прагнення підлітка бути самостійним,
зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та
змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки
гостро потребують підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації
їхнього прагнення до самостійності.

Інтенсивно формується здатність переходити від одного виду діяльності до
іншого, що грунтується на засвоєнні загальних закономірностей побудови
людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед
собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні
засоби для досягнення мети. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати
їх почуття та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та
самого себе.

Отож, цілком зрозумілою є педагогічна вимога організації життя підлітків
таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок
дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм
суспільно корисної діяльності ( уміли працювати, навчатися, займатися
спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо ).

Освоєння змісту різних видів діяльності пов’язане також із формуванням у
підлітків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже
дозволяють їм освоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися
їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п.,
то пізніше це буде зробити набагато важче, а інколи і неможливо.

Період ранньої юності.

Основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та
особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата
вже мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про
сформованість властивостей, здібностей та потреб, які дозволили б
молодій людині повною мірою реалізувати себе у праці, громадському
житті, майбутній сім’ї. Передусім – це розвиток потреби у спілкуванні та
освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й
уміння орієнтуватися у різних його формах ( науковому, художньому,
етичному, правовому тощо ), що знаходить своє вираження у основах
наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлекції, яка
забезпечує усвідомлене й критичне ставлення до себе, становлення
готовності до трудової діяльності.

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну
психологічну базу для самовизначення – центральне новоутворення раннього
юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію
дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, тобто
зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті.
Провідною на цьому етапі стає навчально-професійна діяльність.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і
статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості
юнацтва. Актуальними залишаються успадковані від підліткового віку
проблеми: захист права на автономію, власне вікова специфіка та ін. З
іншого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від світу
дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації у ньому.
Останнє вимагає диференціації розумових здібностей та інтересів,
розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду,
життєвої позиції тощо.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки
воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову
групу від 18 до 23-25 років, яку умовно називають „початком дорослості”.
На цьому етапі людина вже цілком доросла як у біологічному, так і в
соціальному плані. Вона – передусім суб’єкт трудової діяльності ( освта
на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як
особливий різновид праці ). Соціально-психологічні властивості у цьому
випадку детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним
статусом людини.

Самосвідомість та самооцінка юнаків та дівчат істотно залежать від
стереотипних уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які
визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає
самовизначення не лише особистісне, а і професійне. У 80-ті роки при
виборі професії старшокласники передусім найбільше орієнтувались на
престижність професії ( соціальну значимість ), її вимоги до
особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного
професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, тобто сьогодення
постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позиції майбутнього.
Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за
наявності впевненості в собі, у своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі
характерні тенденції. Наприклад, у 10-тикласників самооцінка, як
правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та
дівчата оптимістично оцінюють себе, власні можливості, і тому не
виявляюить надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно
здійснювати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників
зберігає оптимістичну самооцінку ( вона не дуже висока, але гамонійно
поєднює наміри з власними можливостями). У інших самооцінка завищена,
охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність із бажаним, а третім (
переважно дівчатам ) притаманна низька, конфліктна самооцінка,
невпевненість у собі, гостре переживання невідповідності своїх прагнень
наявним можливостям.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, формування системи
стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та
професійного самовизначення. У юнаків та дівчат вища порівняно з
підлітками самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає
контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим
та усвідомленішим.

Реальні перспективи для молодих людей.

Навчання у вищих та середніх навчальних закладах .

На даний час українська держава пропонує широкий спектр різних
навчальних закладів, різного рівня акредитації: 1-2 рівня, 3-го і 4-го.
Це і університети і академії, інститути і консерваторії, технікуми,
коледжі і ліцеї…

Але які ж умови вступу у професійні навчальні заклади? Дані умови
затверджені постановою Кабінетом Міністрів України від 24 травня
1997року №507 „Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими
здійснюється підготовка фахівців у ВУЗах за відповідними
освітньо-квпаліфікаційними рівнями”:

1.До ВУЗів України приймаються громадяни України, іноземці, а також
особи без громадянства,які виявили бажання здобути вищу освіту.

2.До участі в конкурсі щодо зарахування на 1-ий курс допускаються особи,
які мають документ державного зразка про повну загальну середню освіту.

3.Громадяни України мають право на безоплатну освіту у всіх державних
навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності,
соціального і майнового стану, роду та характеру занять, ствітоглядних
переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання,
стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Громадянам України
гарантується здобуття на конкурсній основі всіх освітньо-кваліфікаційних
рівнів у ВУЗах державної форми власності за кошти державного бюджету в
межах вимог державних стандартів, якщо вищу освіту за цим
освітньо-кваліфікаційним рівнем громадянин здобуває вперше.

4.Прийом до ВУЗів 3,4-их рівнів акредитації ( університетів, академій,
консерваторій, інститутів та прирівняних до них закладів ) здійснюється
для підготовки фахівців за совітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра,
спеціаліста, магістра. Прийом до ВУЗів 1,2-их рівнів акредитації
(коледжів, технікумів, училищ та прирівняних до них закладів) на
навчання за рахунок коштів державного бюджету здійснюється для
підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодший
спеціаілст .

5.Кожний ВУЗ відповідно до чинного законодавства України, цих Умов і
власних статутів не пізніше як за 2 місяці до початку прийому документів
розробляє і затверджує правила прийому на навчання в поточному році.

6.Час прийому документів та вступних іспитів різниться в залежності від
професійного спрямування навчального закладу.

Враховуючи ці умови, а також за допомогою тестів, які розглянемо
пізніше, практичний психолог повинен спрямувати учня у певний навчальний
заклад.

Продовження батьківської справи.

На даний час багато батьків, яким хочеться досягти чогось більшого,
ніж звичайна зарплата, починають власну справу. Дехто починає із
торгової точки на базарі, а аж потім, розкрутившись, відкриває власний
магазин. Зазвичай такі батьки заохочують своїх дітей здобувати вищу
освіту, а не передають їм свій готовий бізнез. Вони не прагнуть, щоб
їхні діти також важко працювали, щоб добитися успіху, а закінчивши
презтижний ВУЗ, отримали високооплачувану роботу.

Виїзд за кордон.

Щороку тисячі юнаків і дівчат мають можливість їхати за кордон. Дехто з
молодих людей тимчасово виїжджає, щоб заробити грошей або вивчити
іноземну мову. Наприклад, у багатьох країнах стало популярним наймати
помічниць по господарству: молоді іноземки за житло і харчування
виконують хатню роботу для сім’ї в якої живуть, а у вільний час можуть
вивчати місцеву мову. Інші їдуть за кордон навчатися. А ще хтось
переїжджає, щоб знайти роботу і матеріально допомагати своїм домашнім.
Декотрі юнаки і дівчата залишають дім, бо не знають, чим зайнятися після
закінчення школи і хочуть провести вільний час за кордоном.

Не залежно від причин переїзду, перебуваючи за кордоном, можна
навчитися самостійності, збільшити знання про культуру інших народів. Є
нагода вивчити іноземну мову, завдяки чому, мабуть, збільшаться шанси
знайти роботу на ринку праці. А втім, життя за кордоном не завжди
згадують з приємністю. Одна дівчина, приміром, виїхала на рік за
програмою обміну студентами. Вона розповідає: „Я була впевнена, що все
від початку до кінця складеться якнайліпше. Проте вийшло інакше”. Бували
навіть випадки, коли юнаків та дівчат використовували, дехто стикався з
серйозними проблемами. Отже, перш ніж пакувати валізи, слід сісти і
добре подумати, зваживши всі за і проти.

Психолог може допомогти учню зрозуміти його мотиви, чому саме він хоче
поїхати за кордон, якщо для того, щоб звільнитись від обмежень,
встановлених батьками, аби втекти від проблем, то він глибоко
помиляється.

Жадібність і гонитва за речами – теж небезпечні мотиви. В уяві молодих
людей, які бажають набути достаток, постають грандіозні, нереалістичні
картини життя в розвинених країнах. Дехто думає, що на Заході усі
багаті. Але це далеко не так. Після переїзду на чужину багатьом молодим
людям доводиться боротися з бідністю.

Тому практичному психологу варто поставити за ціль допомогти
старшокласникам зроуміти всі за і проти переїзду за кордон. Можна
поставити їм таке запитання: ”Чи ти готовий впоратися з нестатками,
труднощами, конфліктами, перебуваючи за кордоном?” Можна сказати : „Тобі
доведеться жити з кимсь у кімнаті або з якоюсь сім’єю і пристосовуватись
до їхнього способу життя. А як ти ладиш зі своїми домашніми? Чи не
скаржаться батьки, що ти нечемний і зайнятий лише собою? Чи не
перебираєш їжею? Чи готовий виконувати частину хатньої роботи? Якщо тобі
нелегко тепер, то уяви, наскільки важче буде в чужій країні!”

Можна навести декілька прикладів з життя, розказати про гіркі наслідки
таких поїздок, порадити, щоб юнаки та дівчата порозмовляли зі своїми
батьками, адже вони досвідченіші і можуть розказати про інші сторони
медалі.

І тільки після всіх цих кроків можна з чистим сумлінням дозволити учню
приймати рішення, їхати за кордон чи не їхати.

Шляхи, які вибирає деяка молодь.

Алкоголь.

По цілому світу пристрасть до алкоголю стає чимраз більшою проблемою
серед молоді. За деякими підрахунками, лише в США біля 5 мільйонів
молодих людей серйозно хворі на алкоголізм.

Тому практичному психологу потрібно допомогти зробити певні кроки
залежній від алкоголю молоді. Наприклад можна пояснити, що перший та
найважливіший крок, який треба зробити, це перестати заперечувати свою
залежність. Алкоголіки звичайно відмовляються визнати, що вони дійсно
пиячать. Але таке заперечення смертельно небезпечне. Отже, якщо пияцтво
є проблемою юнака чи дівчини, то вони обов’язково мусять визнати цю
болісну правду. Не потрібно нехтувати словами батьків, друзів, братів
або сестер, які говорять, що вони забагато випивають.

Професор Джордж Вейлант пише, що „алкоголізм… добре піддається
лікуванню, але… вимагає великої відповідальності від пацієнта”. Тут
потрібно рішучості кинути пити. Брак рішучості може означати, що особа
як житиме, так і помре алкоголіком.

Що може допомогти в прийнятті рішення?

Зосередитися на згубних наслідках алкоголізму. Можна,
наприклад, багато роздумувати над високою ціною, яку алкоголіку
доводиться платити фізично, емоційно та морально. Безумовно, може
здаватися, що спиртне на деякий час притуплює внутрішній біль або
почуття нікчемності. Але якщо покладатися на алкоголь, це кінець кінцем
лише створить нові проблеми, бо можна втратити друзів і стосунки в
родині стануть напруженими.

Психолог може звернути увагу учня, який напивається на те, якої шкоди
алкоголь завдає його тілу. Допоможе і думка про те, що аби бути щасливим
не потрібно пити, і не треба неприродного збудження, щоб бути доброї
думки про себе, мати вірних друзів і люблячу родину. Проте самого
бажання одужати звичайно недостатньо, знадобиться підтримка і допомога
інших.

Добре було б порадити знайти собі нових друзів, які не залежні від
алкоголю, і почати серйозніше відноситись до навчання в школі. Можливо,
потрібне і лікарське втручання. Нехай учень чи учениця не соромляться
своєї хвороби, бо це може врятувати їм життя.

Наркотики.

„Навіщо вони померли?” – таке запитання було винесено на обкладинку
бразильського журналу „Вежа”. Поряд із цими словами містилося фото
приємних молодих людей. Усі вони недавно померли. Це жертви наркоманії.

Попри те, що усім добре відомо, наскільки небезпечно вживати
наркотики, багато хто і далі руйнує своє життя. Щороку у світі
наркоманія призводить до збитків на мільярди доларів. Ці збитки
пов’язані з медичним обслуговуванням, зниженням продуктивності праці,
втраченими заробітками, а також злочинами. Однак найбільше, мабуть
потерпає молодь і діти.

Хоча за останні роки підлітків-наркоманів дещо поменшало, все одно
кількість тих, що вживають наркотики, викликає неабияке занепокоєння.
Візьмімо для прикладу старшокласників. Минулого року біля 30-ти
відсотків з них спробували марихуану. Мало не кожний 20-ий пробував
екстезі. Понад 5 відсотків вживали ЛСД-наркотик.

Тому не дивно, що генеральний секретар ООН Кофі Аннан сказав:
„Наркоманія руйнує суспільство, породжує злочини, поширює такі хвороби
як СНІД, вона вбиває нашу молодь і наше майбутнє”. Через наркотики
вчиняються такі злочини як убивства та контрабанда. Крім того,
прилучившись до наркотиків, багато людей стають жертвами насилля,
брутальних бійок і вступають у випадкові статеві зв’язки.

Однак часто-густо батьки і вчителі не думають про небезпеку, аж доки
не стає надто пізно. Тому для практичного психолога вкрай важливо
розглянути причини, через які молодь вдається до наркотиків. Всесвітня
організація охорони здоров’я наводить 5 основних причин патологічного
потягу молоді до наркотиків:

Бажання почуватися дорослим і самостійно приймати рішення;

Бажання бути таким, як всі;

Бажання розслабитись і бути щасливим;

Бажання ризикувати і бути незалежним;

Бажання все попробувати.

Підлітки можуть піти шляхом самознищення і під впливом інших чинників,
як-от: доступність наркотиків і тиск з боку ровесників. „Батьки нічого
не розповідали про наркотики. У школі вчителі згадували про цю проблему,
але не пояснювали нічого докладно”, — говорить один учень. Піддавшись
намовам однокласників, він у 14 років прилучився до наркотиків. Згодом,
коли він спробував кинути цю звичку, „друзі-продавці” наркотиків з ножем
у руках змусили його і далі приймати „зілля”.

Практичний психолог перебуває на передній лінії фронту у війні з
наркоманією. Тому дуже важливо, щоб він звернув увагу на те, чи у його
школі немає дітей, які вживають наркотики. Можливо потрібно буде
потратити години на спілкування з дітьми, але врятується ціле життя. Не
варто применшувати небезпеки, яка існує в нашій країні, якщо не вдається
перебороти цю проблему без втручання медичної служби, то треба
звернутися до неї. Але, оскільки якість обслуговування у наших
реабілітаційних клініках дуже різниться, варто зібрати якнайбільше
інформації, перш ніж почати курс лікування. За словами професора однієї
клініки, лише 30 відсотків пацієнтів позбавляються залежності. Тому
практичний психолог повинен активно цікавитись ходом лікування і тоді,
коли дитина перебуває під наглядом лікарів.

Злочинний шлях.

Дві модно вдягнені дівчини заходять у супермаркет і прямують до
відділу косметики. Помітивши їх, охоронець в уніформі йде за ними. На
відстані 10 метрів він зупиняється, закладає руки за спину і пильно
стежить за двома клієнтами. А вони, здавалось би, зовсім не помічаючи
його, спокійно розглядають собі помади. Проте, насправді, дівчата час
від часу зиркають на охоронця. Від хвилювання їхні серця так сильно
б’ються, що мало не вискакують з грудей. Одна з них поволі бере з полиці
два флакончики лаку для нігтів. Морщить ніс, вдаючи, ніби ніяк не може
вирішити, який відтінок їй подобається більше. Зрештою вибирає
темно-червоний лак, а другий флакон ставить на місце. Охоронець
відводить погляд і відвертається, миттю кілька губних помад і
флакончиків лаку пірнаюту сумочку. Зовні дівчата залишаються спокійними,
але всередині вирують пристрасті. Вони ще деякий час роз-глядають
товари, пилочки для нігтів та олівці для очей, дівчата обмінюються
поглядами, кивають одна одній і виходять з відділу косметики. Проходячи
повз охоронця, вони мило усміхаються йому. Дівчата наближаються до каси.
Якраз навпроти неї стоїть стелаж з аксесуарами для мобільних телефонів.
Юні клієнтки зупиняються і пошепки обговорюють шкіряні чохли, а потім
пря-мують до виходу. З кожним кроком у них всередині наче розгоряється
пожежа: дівчат охоплює полум’я збудження та страху. Вони переступають
поріг мага-зину, і їм аж хочеться кричати, але вони далі йдуть мовчки.
Піднесення й захват розфарбовують їхні обличчя краще за будь-які
рум’яни. Поступово буря емоцій вщухає, дівчата полегшено зітхають і
раптом вибухають сміхом. Намагаючись якнайшвидше бути подалі від
магазину, вони прискорюють крок. У молодих розумах титься лише одна
думка: «Нам вдалося!»

Хоча персонажі цієї історії вигадані, але, на жаль, таке трапляється
дуже часто. Щодня в магазинах відбувається більш ніж мільйон крадіжок,
які завдають колосальних збитків. Однак більшість злодіїв зовсім тим не
переймається, крадуть навіть ті, хто в стані заплатити за будь-яку річ.
Чому ж молоді люди стають злодіями?

„На мою думку, крамничне злодійство — це не злочин, а вкрай необхідний
перерозподіл матеріальних благ” — священник англіканської церкви. Робін
Гуд, герой англійських легенд, вважав крадіж виявом справедливості. Він
обкрадав багатіїв, а награбоване віддавав бідним. Священнослужитель,
слова якого наводилися вище, також, упевнений, що не можна засуджувати
людей, які крадуть через бідність. Ось що він говорить про крамничних
злодіїв: «Я дуже співчуваю їм. Мені здається, вони мають право красти».
Цей чоловік заохочує власників великих магазинів дозволяти бідним людям
один раз на рік брати все, що вони хочуть. Однак багатьох людей до
злодійства спонукують зовсім не злидні. Недавно в Японії за крадіжку
арештували двох поліцейських. В одному з магазинів на злодійстві
спіймали члена правління фірми, якій належав цей магазин. Деякі
підлітки, маючи гроші в кишені, крадуть непотрібні їм товари.

`

b

d

^

`

?

A

TH

th

< p r - B b ? ? ¶ ? e ?r t ? ? ? c ? ? A e dh^„Jue`„±ua$ dh`„±ua$ & D F ? ? D H ? O що мені це вдалося, переймало подих!» Проте далі вона говорить: «З часом з'явилося почуття сорому. Але я не переставала красти, бо це робило моє життя цікавішим. У такі моменти я відчувала, що живу. Мене жодного разу не спіймали, і я вважала, ніби можу все». Хлопець на ім'я Гектор уже давно пере-став красти. Але протягом цього часу він відчував сильний потяг до злодійства. «Це просто манія. Приміром, якось у торговому центрі я побачив радіо. В голові одразу майнула думка: «Його ж так легко вкрасти! Мене б ніхто не зловив!» Ті, хто краде заради азарту, зазвичай беруть речі, які їм не потрібні. Стосовно та-ких людей в одній газеті зазначалось: «Психологи стверджують, що ними керує прагнення зробити щось заборонене... Пізніше дехто навіть повертає вкрадені речі». Клептоманія «Красти я почала іде в підлітковому віці,— розповідає Марія.— Потяг до злодійства ставав дедалі сильнішим, і зрештою я щодня крала товарів на суму близько 500 доларів. Насправді я не хочу красти, але це вже перетворилось у залежність. Мені дійсно дуже хочеться змінитись». Марія інколи відчуває ненонтрольований потяг до злодійства, тому вона вирішила, що в неї клептоманія. Клептоманією називають імпульсивний невмотивований потяг до злодійства». Це не просто погана звичка. Клептоманія може бути пов'язана із глибоко вкоріненими емоційними проблемам. Закоренілих злодіїв часто називають клептоманами. Однак лікарі говорять, що цей розлад трапляється доволі рідко. За повідомленням Американської психіатричної асоціації, від клептоманії страждає менше 5 відсотків крамничних злодіїв. Отже, не варто злодійство одразу списувати на психічний розлад. Спонукувати людину до таких учинків можуть зовсім інші причини. Мільйони людей страждають від депресії. Декого такий стан спонукує до порушення закону, як-от до крамничного злодійства. Розгляньмо приклад однієї 14-річної дівчини, яка виросла в благополучній сім'ї. У матеріальному відношенні їй нічого не бракувало. Та все ж безпорадність і розпач, «наче темні хмари», гнітили її. «Мені ніяк не вдавалось позбутися негативних почуттів»,—ділиться дівчина. Відтак вона почала вживати алкоголь і наркотики, й одного дня її спіймали на крадіжці. Трохи пізніше ця дівчина двічі намагалася накласти на себе руки.Якщо дитина, яка завжди добре поводилась, починає красти, то це може свідчити про серйозні емоційні проблеми. Д-р Річард Маккензі, який досліджує труднощі підліткового віку, говорить: «Я вважаю, що в більшості випадків будь-який неадекватний вчинок дитини свідчить про депресію». Іноді підлітки зважуються щось вкрасти, аби здобути визнання однолітків. Інші просто заради розваги. Професійні крамничні злодії так заробляють собі на життя. Хоч би якими були причини, щодня по цілому світі в крамницях зникає товару на мільйони доларів. А хтось має за все це платити... Отже, перед практичним психологом стоїть велике завдання – допомогти дітям у школі позбутися залежності до крадіжки і не тільки. Є ще одна проблема, від якої потерпають українські навчальні заклади. Знущання над іншими Чи вам знайоме відчуття страху? Більшість людей у своєму житті, напевно, стикалися зі знущаннями, чи то в школі, чи на роботі, чи навіть удома, де сьогодні все частіше зловживають силою. Кривдниками та їхніми жертвами бувають як учні, так і учениці. А деколи навіть і вчителі. Про які знущання йтиме мова? Це не просто поодинокі насмішки й образи, а систематичні погрози і наруга, які людина терпить протягом певного часу. Психолог Олвеус, який одним із перших узявся за вивчення жорстокої поведінки, каже, що кривдник зазвичай виявляє агресивність і жертвою вибирає слабшого від себе. Важко знайти єдине визначення, яким можна було б описати, що таке знущання. Все ж найчастіше знущанням називають «свідоме прагнення завдати комусь болю чи тримати його в страху». Людина відчуває страх не лише тоді, коли щось неприємне стається, а й коли вона чекає того, що може трапитись.Ті, хто принижує інших, часто використовують жорсткі насмішки, постійну критику, грубі образи, плітки і вимагання. У початових класах часто хлопці у волосся дівчат чіпляють жувальні гумки, дражнять через зовнішній вигляд і погрожують побити. В старших класах доходить до того, що дівчатам починають телефонувати і погрожувати, що вб'ють. Один фахівець у галузі психічного здоров'я сказав: «На жаль, це дуже поширене явище в психології людських стосунків. Декотрі люди, принижуючи інших, ліпше себе почувають». Коли знущання не припиняються, наслідком може бути жорстока помста. Наприклад, один хлопець, який мав ваду мовлення і зазнавав насмішок та знущань, зрештою вбив чотирьох насмішників, а потім застрілився сам. Проблема знущання серед дітей шкільного віку поширена по цілому світі. Результати вивчення, опубліковані в часописі «Огляд педіатрії» показали, що 14 відсотків дітей у Норвегії принижують слабших або самі є жертвами. В Японії знущання зносять 15 відсотків учнів початкових та середніх класів, а в Іспанії та Австралії з такою проблемою стикається 17 процентів школярів. Один фахівець вважає, що у Великобританії налічується 1,3 мільйона дітей, які, або самі знущаються над кимось або страждають від знущань. Професор Амос Ролідер з Ізраїльського коледжу провів дослідження серед 2972 учнів 21 школи. Як сказано в газеті «Джерузалем пост», професор повідомив, що «65% дітей жалілися на те, що однокласники їх зачіпають, копають, штовхають і принижують». Останнім часом задираки стали вживати більш приховані методи знущання — погрози по мобільному телефону чи комп'ютеру. Вони навіть створюють веб-сайти, спрямовані проти своєї жертви. Як говорить д-р Венді Крейґ з Університету Квінз (Канада), такі форми знущання «особливо ранять дитину». Чому дитина починає знущатися над іншими? Якщо ви колись зазнавали знущань, то, можливо, скажете: «Мене це не цікавить. Знущання виправдати неможливо». І ви, безсумнівно, праві. Проте знати причину певних вчинків і виправдовувати їх — це зовсім різні речі. Знання допоможе не виправдати, а зрозуміти поведінку дитини. Таке розуміння вкрай необхідне практичному психологу. Гнів, викликаний поведінкою кривдника, може засліпити психолога, глибоко вразити почуття або навіть сповнити ненавистю. А проникливість, тобто розуміння грубої поведінки, допоможе заспокоїтись і визначити, як діяти в тій чи іншій ситуації. Отож розгляньмо декотрі причини того, чому школярі вдаються до знущань. Зазвичай діти, які стають задираками, в дитинстві не бачать доброго прикладу батьків або ж взагалі обділені їхньою увагою. Чимало виростають у домах, де батьки бездушні, байдужі до своїх дітей або навіть вчать їх вирішувати проблеми, вдаючись до гніву та насилля. Як правило, діти, які виростають у такій атмосфері, не усвідомлюють, що образливими словами і зухвалою поведінкою завдають болю іншим. Вони думають, що їхня поведінка цілком нормальна. Одна 16-річна дівчина, яка зазнавала знущань від однокласників і вітчима, сама у сьомому класі почала знущатися над іншими. Вона зізнається: «Мене охоплював сильний гнів і я ображала кожного, хто ставав на моєму шляху. Біль дуже важко зносити. Коли його відчуваєш, то намагаєшся приглушити і виливаєш свій гнів на когось іншого». Не всі дівчата задираки вдаються до фізичного насилля, проте усі вони керуються почуттям сильного гніву. Дівчата, які знущаються над іншими, здебільшого за-стосовують такі тактики, як бойкот і плітки. Все ж дедалі частіше вони вдаються і до фізичного насилля. Школа — це місце, де перебуває разом ба-гато учнів, які мають різне виховання й різне походження. Деякі діти вчаться агресивної поведінки у своїх сім'ях. Вони з малечку звикають до того, що, принижуючи та залякуючи інших, можна легко домогтися свого. На жаль, така тактика часто спрацьовує. Шеллі Гімел, один з деканів педагогічного факультету Університету Британської Колумбії (Канада), вивчає поведінку дітей вже протягом двох десятиліть. Вона говорить: «Наші діти вчаться домагатися свого, і, як не прикро, знущання над слабшим стало для них перевіреним методом. Вони отримують те, чого прагнуть: владу, авторитет і увагу». Ще однією причиною знущань є брак доброго нагляду. Чимало жертв вважають, що їм нікуди звернутися за допомогою. І, на превеликий жаль, здебільшого це дійсно так. Директор дослідного центру при Йоркському університеті в Торонто, який займається питаннями насилля та залагодження конфліктів, визначила, що вчителі викривають і припиняють лише близько 4 відсотків випадків знущань. Проте д-р Пепдер вважає, що без втручання дорослих не обійтися. Вона каже: «Діти не в стані самостійно вирішити проблему, адже задирака завжди сильніший. І кожного разу, коли він домагається свого, то стає ще зухвалішим». Але чому мало хто скаржиться, коли над ним знущаються? Жертви переконані, що скарги лише погіршать ситуацію. Тому багато молодих людей проводять шкільні роки з постійним відчуттям тривоги. До яких наслідків це призводить? Це дуже негативно впливає на фізичний та емоційний стан дітей. Як повідомляє Національна асоціація шкільних психологів у Сполучених Штатах, понад 160 000 дітей щодня пропускають уроки через страх перед знущанням. Ті, хто терпить знущання, зазвичай перестають розповідати батькам про справи у школі. Вони кожного дня спізнюються, пропукають уроки або знаходять привід взагалі не йти до школи. По чому можна розпізнати дітей, над якими знущаються? Вони похмурі, вразливі, дратівливі або ж часто стомлюються й усамітнюються. Також вони можуть бути агресивними у стосунках з членами своєї сім'ї, однолітками чи друзями. Буває, що страждають навіть діти, які випадково стали свідками знущання. У них з'являється сильний страх і порушується здатність вчитися. У журналі «Огляд педіатрії» говориться: «Найгіршим для жертв і цілого суспільства є те, що знущання призводить до насилля, у тому числі до самогубства і вбивства. У дітей, над якими знущаються, виникає настільки сильне почуття безпорадності, що дехто з них накладає на себе руки або вда-ється до жорстокої помсти». Д-р Ед Адлеф, учений і професор медико-санітарних дисциплін у Торонтському університеті, висловлює стурбованість тим, що «як задираки, так і їхні жертви, найімовірніше, страждатимуть від емоційних проблем нині і в майбутньому». Протягом 2001 шкільного року було опитано понад 225 000 учнів з провінції Онтаріо. Виявилось, що понад чверть школярів були або задираками, або їхніми жертвами. У кожного десятого з цієї групи виникали нав'язливі думки про самогубство. Постійні знущання позбавляють жертву упевненості в собі, спричиняють серйозні проблеми зі здоров'ям і руйнують кар'єру. Особа, над якою знущаються, часто страждає через головний біль, безсоння, тривогу і депресію. У декого розвивається посттравматичний стресовий розлад. Люди зазвичай співчувають тим, хто страждає фізично. Однак їм бракує співчуття до осіб, які терплять емоційно, адже емоційні рани не настільки очевидні, як фізичні. Тому друзям і членам сім'ї може бути важко співчувати і виявляти терпіння, коли вони постійно чують скарги жертви. Кривдники також пожинають гіркі плоди своєї зухвалої поведінки. Якщо їх не зупинити в дитинстві, то, швидше всього, і в дорослому віці вони будуть знущатися над іншими на роботі. Результати досліджень показують, що в дітей-задирак формуються звички, які залишаються на все життя. Вони також частіше стають на злочинний шлях. Методи впливу практичного психолога на формування життєвої цілеспрямованості учнів. Спостереження Спостереження — це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого вивчення психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінки основі їх безпосереднього сприймання. Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є: цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих з наступним їх аналізом даних та ін. Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні та приховані. Спостереження часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Використовуються також дані самоспостереження дітей та дорослих, їхні словесні звіти про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади, різні події у своєму житті тощо. Метод експерименту Експеримент, або дослід, — це спеціально організована форма до-слідження якоїсь особливості, сторони психічного розвитку дитини. Експеримент характеризується такими позитивними рисами: 1. Дослідник не повинен чекати, поки в дітей виявиться та здібність (наприклад, до образотворчої діяльності чи до математики) або риса характеру (наполегливість, самостійність), яку він вивчає. Психолог сам створює умови, в яких виявляється психічний процес (змістова пам'ять, образне мислення тощо), що його цікавить. Вивчаючи, наприклад, вплив похвали на вольове зусилля дитини, дослідник організовує дослід так, щоб включати в разі по-треби похвалу як підкріплення дій досліджуваного. 2. Дослідник може багато разів повторювати свої досліди, перевіряючи здобуті результати. Особливо важливо, що можна видозмінювати ряд умов і, таким чином, визначати їх вплив на явища, які вивчають. Наприклад, змінюючи добір слів, що їх експериментатор дає дітям для запам'ятовування, і зберігаючи не-змінними всі інші умови, він визначає залежність обсягу або міри запам'ятовування матеріалу від міри усвідомлення його дитиною. Варіюючи зміст матеріалу для заучування, методи його подавання, кількість повторень або спосіб відтворення, дослідник визначає ряд залежностей чи закономірностей явища, яке вивчає (у даному разі пам'яті). 3. Підсумки кожного окремого показника в одиничному експерименті можна зафіксувати в простій і короткій формі. У найпримітивнішому випадку їх фіксують знаком + або -. Досліджуючи характер мислительних операцій при розв'язуванні задач, експериментатор підбиває підсумки з ряду показників: розв'язала чи нерозв'язала дитина задачу, скільки помилок припустила, їх характер і стійкість, способи розв'язання, час виконання завдання тощо. Істотне значення мають також способи розв'язання задачі, що їх застосовує та чи інша дитина (учень), і те, як вона зуміла пояснити обраний нею шлях розв'язання. Тому протокол експерименту має бути докладним. У ньому фіксують розв'язання, спроби, помилки, їх виправлення, що характе-ризують діяльність дитини, а також час, затрачений на виконання кожного запропонованого їй завдання. 4. Аналіз протоколу експерименту значно простіший, ніж обробка записів спостереження, бо дані експерименту більш однотонні, йдуть у тій самій заздалегідь передбаченій послідовності. Вони виражені в числових показниках, що дає змогу всебічно порівнювати й узагальнювати їх, застосовуючи різні форми статистичної обробки. Закономірності, виражені в числах, найбільш переконливі і доказові. Проте експеримент як метод дослідження психології дитини має й недоліки: 1. Оскільки дослідник сам спричиняє психічне явище, яке вивчає, зникає природність його перебігу в дитини. Діти повинні відповідати на запитання, які їм ставлять, розв'язувати задачі, а іноді виконувати незнайомі їм, незрозумілі дії: натискувати на кнопки, стискувати за певними сигналами гумову грушу то правою, то лівою рукою тощо. 2. Короткі відповіді на нечисленні запитання, заздалегідь підготовлені експериментатором, не створюють цілісного уявлення про особистість дитини, яку вивчають. З. До проведення експерименту дослідник повинен спеціально підготуватися, оволодіти технічними навичками, елементарними прийомами варіаційної статистики. Він має володіти навичками, що забезпечують наукову чистоту досліду. Це -- точність подання інструкції, додержання послідовності завдань, вміння стежити за часом і особливостями реакцій дитини та водночас здійснювати індивідуальний підхід до досліджуваних, особливо до маленьких дітей. 4. У зв'язку з тим, що різні прилади (в умовах лабораторного експерименту) демонструють сигнали, реєструють час і дії у відповідь досліджуваних, сам дослідник звичайно не такий уважний до поведінки дітей, як при спостереженні в природних умовах. Це створює для вченого небезпеку орієнтуватися більше на показники стрілок і лічильників, ніж на дії й слова дітей, яких він вивчає, ці недоліки експериментального методу властиві не всім видам експерименту однаковою мірою. Тепер широко застосовують такі види експерименту. Лабораторний експеримент Дослід проводять у спеціально обладнаному приміщенні. Для до-слідження використовують різні прилади й установки. Це насамперед апарати, на яких працює експериментатор. Він подає сигнали, команди, показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники. Прилади потрібні й досліджуваному, який повинен натискувати, щоб подавати сигнали, на різні кнопки або важелі, повертати рукоятки, висовувати якісь штифти. Дитину звичайно поміщають у спеціально обладнану камеру, вона займає певне місце перед екраном або за спеціально обладнаним столом. Іноді досліджуваний перебуває в лежачому стані на спеціальному ліжку. Під час деяких експериментів до тіла дитини прикріплюють численні датчики, що вловлюють найменші зміни, які відбуваються в судинній, м'язовій і нервовій системах досліджуваного, і передають сигнали спеціальним приладам для записування. Крім того, в лабораторному експерименті використовують різні прилади для реєстрування. Це точні фіксатори часу, сили, швидкості і спрямованості рухів досліджуваного, процесів збудження в корі головного мозку, що виникають під впливом певного подразника, під впливом загального стану дитини. Така обстановка дослідження дуже незвичайна для дитини. Її штучність посилюється тим, що досліджуваний не бачить експериментатора, який подає сигнали і спостерігає за дитиною через спеціальні «вічка». За цієї форми експерименту досліджуваний перебуває в дуже штучних умовах. Тому психологи рідко використовують лабораторний експеримент у чистому вигляді для вивчення психіки маленьких дітей. Камерний експеримент Ця форма експерименту народилася й утвердилася протягом останніх 30-40 років. Прагнучи зменшити негативний вплив на дитину в штучних умовах лабораторного експерименту, психологи розробили спеціальну форму експерименту, яку умовно можна назвати камерним. На відміну від лабораторного, камерний експеримент проводять в будь-якій кімнаті, із звичайною для неї обстановкою. У камерному експерименті беруть участь до-слідник і досліджуваний. Експериментатор точно визначає і старанно додержує інструкції до кожного завдання, запитання, час, виділений для розв'язання будь-яких задач, послідовність їх постановки. Обстановка досліду не лякає дитину своєю незвичністю. Замість незнайомих апаратів, лампочок, важелів, кнопок дитині пропонують розглядати картинки, складати орнаменти з мозаїки, щось малювати чи розповідати, відгадувати загадки, тобто виконувати звичайні для неї, добре знайомі дії із знайомими іграшками, картинками, числами. Крім того, до початку експериментальної роботи дослідник знайомиться з кожною дитиною і з групою в цілому, бере активну участь у житті дітей. Тому заняття, які він проводить, щоб вивчати дітей, не насторожують їх, а зацікавлюють. Камерний експеримент має всі позитивні особливості лабораторного. Експериментатор бере на себе частину тих функцій, які в лабораторному експерименті виконують прилади. Він сам подає сигнали, фіксує відповіді досліджуваного, час, силу, спосіб дій останнього, уважно спостерігає за його поведінкою, станом, настроєм. Звичайно, і в камерному експерименті дослідник часто використо-вує нескладні прилади, наприклад секундомір або демонстраційний екран, проте це не порушує природної форми спілкування ди-тини із знайомою їй дорослою людиною. Психолого-педагогічний експеримент Цей вид експерименту, розроблений Лазурським, широко застосовують у педагогічній психології. Він дає змогу поєднувати вивчення дитини з її навчанням (або вихованням) і найбільшою мірою відповідає принциповим завданням психологічної науки. Відомо, що глибоко розкрити явище можна тоді, коли психолог сам активно впливає на нього, змінює, перетворює його. Напр-клад, якщо дослідник ставить завдання вивчити умови виникнення ранніх форм колективістичних взаємин у дітей, він не може обмежитись лише спостереженням за взаєминами дітей тільки вибраної ним групи. Щоб розкрити природу, причини, умови виникненннення колективістських взаємин, треба так організувати життя дітей, створювалися ці взаємини, а також можливості для виявлення ініціативи, позитивного ставлення дітей один до одного, фор-мувалися корисні звички. На основі певного наукового передбачення (гіпотези орієнтувального розв'язання) дослідник застосовує різні варіанти психолого-педагогічного експерименту. Наприклад, в одному класі, пояснюючи історичний матеріал, він використовує спеціально дібрані картини для вивчення відповідної теми, а в іншому, паралельному класі демонструє їх під час пояснення. Таким чином, зберігаючи всі інші умови однаковими, вчитель дослідник варіює лише одну з них і потім вдається до порівняльного вивчення здобутих результатів. Порівняльне вивчення дослідницьких контрольних груп дуже поширене. Цей тип експерименту (в різних варіантах) дає змогу дослід-никові в разі потреби вводити (або виключати) певні умови, прийоми, посібники. Змінюючи таким чином процес виховання і навчання дітей, вчений може визначити вплиз цієї зміни на ту рису особистості дітей, яку вивчає. Психолого-педагогічний експеримент, що активно впливає на окрему дитину або на цілий клас, групу дітей, дає можливість дослідникові виявити особливості, залежності і сторони психічного процесу, який він вивчає, стан чи властивості особистості дитини, котрі неможливо розкрити під часспостереження або в лабораторному експерименті. Психолого-педагогічний експеримент має ще одну безперечну перевагу. Він ставить дітей в становище не досліджуваних, а виховуваних. Перевіряючи на виділеній групі дітей ефективні методи, найпрогресивніші прийоми навчання і виховання, дослідник створює дітям у дослідних групах найкращі можливості для розвитку. При проведенні періхолого-педагогічного експерименту звичайно беруть кілька «зрізів», які й мають дати картину стану явища, що вивчається до і після введення певної умови (наприклад, перегляду діапозитивів). Такі „зрізи” не виключають, а, навпаки, передбачають і поздовжнє дослідження. Воно включає повсякденне спостереження за досліджуваними, докладну фіксацію їх успіхів і помилок, труднощів у роботі або в спілкуванні з Іншими дітьми. Методи „зрізів” дають неначе поперечні перерізи процесу розвитку знань дитини, навичок, умінь, суджень, інтересів, які можна виявити спеціальною серією експериментальних завдань. Для психологічного вивчення „зрізами” використовують не тількирізні форми психолого-педагогічного експерименту, й деякі варіанти тестів. Проводять такі „зрізи” в різний час з різними інтервалами залежно від завдання та умов дослідження. Метод тестів Спеціальною формою експерименту є дослідження за допомогоютестів. Тести -- короткі стандартизовані завдання, складені для визначення міри розвитку в дитини різних психічних процесів, наприклад уміння запам'ятовувати і відтворювати осмислений і беззмістовний матеріал, логічно міркувати або робити самостійні висновки. Складність завдань перевірені численними попередними випробуваннями. Тести пропонують усім дітям (або дорослим), супроводжуючи їх стандартною інструкцією і однаковим матеріалом (картинками, малюнками, задачами). Результати розв'язання також передбачені, їх оцінюють за виробленою міркою (шкалою). Великому поширенню методу розумового розвитку дітей за допомогою серії певного ступеня складності значною мірою посприяли праці Альфреда Біне (талановитий французький психолог створив шлкалу вимірювання розумової обдарованості дітей від 3 до 15 років). Підхоплений психологами всього світу (використання тестів дуже приваблює простотою техніки дослідження і можливістю швидко здобувати результати: підраховуючи кількість балів, що їх одержав досліджуваний, дослідник визначає рівень його загального і спеціального розвитку відповідно до встановлених на шкалі градацій), цей метод незабаром перетворився в знаряддя легкого і науково обгрунтованого відбору дітей, підлітків і дорослих до різних типів навчальних закладів, видів виробництва. Починаючи з 20-х років, його почали застосовувати дедалі ширше і більш формально, що призвело до втрати ним наукової основи. Тепер численні варіанти такого методу широко використовують за рубежем, зокрема в США і Англії, як сито для затримки проникнення небажаних категорій учнів у деякі навчальні заклади або для визначення професійної непридатності небажаних робітників. Оцінюючи результати випробування, дослідники не вважають за потрібне з'ясовувати причини, що зумовлюють успішне або невдале розв'язання запропонованих досліджуваному тестів. Того, хто ненабирає встановленої кількості балів, відсіюють і у відповідну школу або на виробництво не приймають. Природно, що таке визначення розумових або професійних здібностей не об'єктивне і не наукове. Оскільки рівень розвитку дитини найчастіше залежить від соціально-економічних умов, в яких проходило її життя до тестування, не дивно, що в капіталістичному суспільстві діти з пролетарського середовища звичайно не набирають потрібної кількості балів. Це й розглядають як показник природної низької обдарованості дітей трудящих. На цій підставі їх вважають нездатними до навчання і не приймають до вищої школи. Нищівної критики поширеним в Англії тестам завдав англійський психолог Брайтон Саймон, довівши їх наукову і практичну неспроможність, а також тенденційність використання результатів для відбору дітей і дорослих за заданими показниками. Це насамперед рівняння на якусь норму. Визначення нормативів розвитку дітей -- невідкладне завдання дитячої психології. Без розв'язання цього питання всі проблеми доступності навчального матеріалу (тобто побудови програм) не можна науково об-грунтувати. Виробити нормативи вікового розвитку потрібно й для визнзачення відмінності між розумово відсталими і педагогічно занедбаними, але нормальними дітьми. Без обгрунтованого розв'язання цього питання вся освітньо-виховна робота з такими дітьми не матиме наукової основи. Тести дають можливість організувати повторне і варіативне, тобто порівняльне, вивчення дитини і цілих груп дітей у різний час, у різних умовах. Завдяки визначеності і стислості методу тестів дослідник має змогу швидко зібрати великий кількісний матеріал, а в процесі статистичної його обробки виразити результати в числових показниках (коефіцієнтах, індексах). Перевіряючи їх по-вторними випробуваннями за паралельними серіями (за ступенем труднощів), він дістає дані високого ступеня вірогідності. Проводити тестування може будь-який грамотний психолог, педагог, адже для цього не потрібні спеціальна три-вала підготовка чи складне обладнання. Побудовані на принципово іншому, ніж у буржуазній науці, розумінні розвитку дитини, тести в психології є засобом вия влення особливостей розвитку особистості кожної дитини. Тому дослідження проводять з перспективою побудувати дальшу педагогічну роботу з певною дитиною, враховуючи сильні чи слабкі сторони її особистості, виявлені методом тестів. Іншими словами, тестування можна використати, поряд з іншими методами, для вивчення психіки дитини. Метод спостереження і різноманітні види експерименту є основними способами збирання психологічних фактів. Проте в дослдженнях використовують як додаткові й інші методи, що дають цінні знання про психологічні особливості розвитку дитини. Це, зокрема, спеціальне вивчення дитячих ігор, малюнків, оповідань. Воно має звичайно допоміжний характер. У практиці психологічного досліду використовують також різні форми усних запитань і анкет, адресованих батькам, вихователям, для вивчення історії життя дитини, її інтересів, характеру і поведінки в різних умовах і видах діяльності. Звичайно для всебічного вивчення поставленої проблеми психолог-дослідник використовує в процесі роботи не один метод, а кілька. Обробка здобутих даних Зібраний матеріал — це сировина, яку треба спеціально обробляти. Тільки після обробки можна виявити закономірності чи істотні зв'язки, вивчення яких є завданням дослідження. Обробка зібраного матеріалу включає 5 основних етапів: 1. Аналіз кожного окремого зафіксованого факту: відповіді дитини, її дії, вчинки, судження, малюнки, письмові роботи та інші матеріали, зібрані дослідником. Мета цього первинного (або малого) аналізу -- виявити особливості психіки дитини, що відповідають завданню дослідження. Так вивчаючи дитячі уявлення, дослідник виділяє в кожній записаній ним грі, в оповіданнях або творах дітей усі моменти, в яких виступають наявні в нихобрази конкретних предметів чи людей певної професії (лікаря, шофера), або уявлення про минулі події, відомі дітям з оповідань дорослих і картин, тощо. На етапі первинного аналізу дослідник звертає особливу увагу на характер, час і кількість припущених дитиною помилок, труднощів, що мали місце в певні періоди її діяльності або в повсякденній поведінці. Відзначає, як дитина реагувала на труднощі, чи сама помітила припущену нею помилку, чи намагалася її виправити і якими шляхами цього добивалась. 2. Первинний аналіз безпосередньо переходить у первинний синтез. Виділені істотні для досліджуваної теми відповіді дітей, сторони їх діяльності, використані прийоми розв'язання запропонованих задач і припущені помилки дослідник зіставляє між собою та з особливостями запропонованих дитині задач і їх умовами. До уваги він бере при цьому свої запитання, допомогу, зауваження, оцінки. Наприклад, успішне виконання дитиною трудового до-ручення (вишивання серветки, розфарбовування ялинкових іграшок) зіставляє з мотивом, що спонукає до цієї діяльності (заради змагання, для подарунка мамі, для вихованців підшефного дитячого будинку). Характер, багатство і чіткість уявлень дітей зіставляють з проведеною вихователем попередньою роботою для їх формування: екскурсією, поясненням. Таке зіставлення дає змогу вия-вити деякі внутрішні зв'язки, розкрити окремі особливості психіки дитини (або групи дітей), що вивчається. Проте невідомо, наскіль-ки вони постійні й істотні. Для відповіді на це запитання треба про-вести вторинний аналіз і синтез, щоб глибше збагнути суть явища, яке вивчають. 3. Зіставляючи різні факти: записи ігор або уроків на ті самі теми, проведені різними вчителями в різних класах чи тим самим дослідником у різних умовах, вчений виділяє особливості відповідей дітей або їх розв'язань, пояснень, помилок, способів дій, що повторюються. Для порівняльного вторинного аналізу багатьох фактів і умов обов'язково застосовують вторинний синтез. 4.Вторинний її синтез включає різноманітні зіставлення різних даних між собою. Так, щоб виявити спільні особливості уявллень дітей 4—5 років про весну або про свято, дослідник зіставляєте, що показали діти в різних видах їх діяльності: у малюнках, іграх, розповідях -- при різкій їх підготовці різними вихователями. Лише ті особливості, що постійно виявляються при такому великому (або вторинному) синтезі, можна розглядати як справді характерні риси уявлень дітей середнього дошкільного віку. 5.Обробку експериментального матеріалу до цього не зводять. Психолог прагне не тільки виявити особливості психічної діяльності дитини, а й зрозуміти походження, причини кожної з них. Тому у великий синтез включають також різні зіставлення виявлених якостей психіки (наприклад, уявлень) із зовнішніми івнутрішніми умовами життя дітей; з характером, методами і тривалістю їх навчання, з особливостями вищої нервової діяльності дітей даного віку, з рівнем їх розвитку і формами активності тощо. Величезну роль на цьому етапі обробки матеріалу відіграє зіставлення результатів, здобутих у процесі спеціально проведеного дослідження, з особливостями та історією життя дитини, з системою її виховання в сім'ї, станом здоров'я. Тому дослідник знову повертається до аналізу, предметом якого тепер є різні зовнішні умовні вияви дітей, які вдалося зафіксувати. Кінцеві результати подасть у цифрах, зводять у таблиці. Виявлені закономірності показують у вигляді графіків, діаграм і словесних висновків. Таким чином, весь процес обробки матеріалу -- це багатошаровий аналіз-синтез, що дає змогу дослідникові проникнути в глибину явища, яке він вивчає, розкрити загальні закономірнстсті, тих явищ і є завданням будь-якого наукового дослідження. Глосарій. Діяльність – специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення зовнішнього світу та самої людини. Експеримент, або дослід, -- це спеціально організована форма до-слідження якоїсь особливості, сторони психічного розвитку дитини. Емоції – психічні процеси і стани, пов’язані з інстинктами, потребами й мотивами, які відображають у формі безпосередніх переживань ( задоволення, радості, страху, гніву тощо ) значимість конкретних ситуацій та явищ для здійснення життєдіяльності індивіда. Індивід – людина як представник певного виду живих істот; будь-яка конкретна людина, незалежно від її особистих якостей та соціального статусу. Індивідуальність – неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання її фізичних та психічних особливостей. Мислення – процес опосередкованого й узагальненого пізнання людиною предметів та явищ оточуючої дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Пам’ять – закріплення, збереження й відтворення того, що мало місце у минулому досвіді людини. Спостереження -- це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого вивчення психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінки основі їх безпосереднього сприймання. Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається й відтворюється у свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття. Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини, діяльності та ставленні до суспільства, праці, колективу, до самої себе. Джерела матеріалу. Література. Г.О.Люблінська „Дитяча психологія”, Київ, 1974р. М.М.Заброцький „Основи вікової психології”, Тернопіль, 2006р. „Довідник абітурієнта”, Київ – Харків, 2005р. PAGE

Похожие записи