Реферат на тему:

Психологія спортивного змагання

ПЛАН

1 Психологічні особливості спортивного змагання

2 Емоційні фактори змагальної діяльності

3 Емоційне збудження та тривожність

4 Передстартові та післястартові психічні стани

1 Психологічні особливості спортивного змагання

Термін спортивне змагання досить зрозумілий для більшості людей, який
позначає явище з характерними ознаками. Проте з наукових психологічних
позицій він розглядається далеко не однозначно.

Спортивне змагання є предметом спортивної психології як психічне явище,
яке має певні властивості, багатогранні процеси та специфічні стани.
Іноді змагання розглядається як спеціальний тип поведінки, установка
поведінки (ставлення) або ситуація.

Установка — це початковий нахил, готовність до певних дій стосовно до
конкретної ситуації або об’єкта, який виникає при можливості
передбачення цієї ситуації або появи об’єкта.

Часто в спортивній психології як синонім спортивного змагання
використовують термін суперництво (боротьба за першість, досягнення
певного результату, порівняння свого рівня тренованості в якомусь виді
спорту, спортивній дисципліні, змагальній вправі).

Спортивне змагання є одним з головних видів спортивної діяльності.
Розвиток фізичних якостей, засвоєння техніки та тактики обраного виду
спорту, матеріально-технічне забезпечення та багато інших факторів
підготовки спортсмена, врешті, знаходять своє вираження в змагальному
результаті. При цьому змагання не тільки підводять підсумок попередньої
підготовки, але і самі є досить дійовим засобом психічного розвитку
спортсмена.

Спортивні змагання суттєвим чином впливають на розвиток мотивації
спортсмена. Призи, спортивні звання, реалізація тренувальних зусиль,
самоствердження та інші стимули впливають на формування та динаміку
особистості. Об’єктивні змагальні ситуації є при цьому як спосіб
досягнення цілі, завдяки цьому мотивація набуває більш конкретизованого,
цільового змагального значення. Формування змагальності як цілої групи
мотивів, які спонукають людину брати участь ( або не брати участі) у
змаганнях і прагнути до перемоги, складає важливу сторону підготовки
спортсмена.

У спортивних змаганнях часто виникають досить відповідальні, іноді
небезпечні для життя та здоров’я екстремальні ситуації, які заставляють
діяти спортсменів на межі власних можливостей.

Екстремальна ситуація — це незвичайні, незвичні обставини
життєдіяльності, що вимагають спеціальної адаптації органів чуття, які
пов’язані з серйозними соціально-психологічними та інформаційними
обмеженнями, з наростанням фактору ризику.

Вироблення правильної реакції на успіхи на невдачі — одне з головних
завдань формування особистості, яке вирішується в змагальній діяльності.

Соціальне значення як самих змагань, так і спортивного результату, який
показав спортсмен, іноді досить велике і глибоко відбивається на долях
учасників змагань, на статусі спорту та його видів, на оцінках досягнень
тієї чи іншої країни. Змагання осуджують та схвалюють, рідше залишаються
байдужими. Спортивне змагання є однією із загальноприйнятих у світі форм
соціалізації дітей, потужним фактором підготовки людини до успіху в
сучасному суспільстві.

Соціалізація — це процес і результат засвоєння індивідом соціального
досвіду в процесі спілкування та діяльності. Вона тісно пов’язана з
активністю участі суб’єкта в соціальних стосунках.

Спортивні змагання є підсумком певного періоду підготовки, обраної
методики та стратегії, перевіркою різних нововведень, включаючи
психологічні. Одночасно вони дозволяють намітити перспективи та
доцільність подальшої роботи.

Потрібно виділити і особливий вольовий фактор психології спортивного
змагання. Проявлена воля до перемоги, яка дозволяє добиватись бажаного
результату (перемоги над певним суперником, завоювання чемпіонського
титулу, покращання власного досягнення) іноді є головним підсумком, який
впливає на оцінку та самооцінку спортсмена. Недарма на багатьох
змаганнях засновано спеціальні призи «За волю до перемоги», і ці призи
не завжди присвоюються переможцям.

Нарешті, незважаючи на постійне вдосконалення правил та інших умов
змагань, у них досить великою є доля непередбачуваності, невизначеності
— як у визначенні імені переможців, так і в способах досягнення
перемоги. Саме непередбачуваність найбільше і цінується спортивними
вболівальниками, що складає для них особливий привабливий фон змагань.
Видовищність тих чи інших змагань багато в чому визначається цією
обставиною. Мало знайдеться охочих дивитись змагання, результат яких не
викликає сумнівів.

У всій різноманітності умов спортивної боротьби змагання мають ряд
загальних психологічних особливостей.

1. Спортивне змагання має стимулювальний вплив.

2. Ціллю виступу на змаганнях є досягнення перемоги або кращого
результату. Це створює екстремальну ситуацію, в якій спортсмен повинен
проявити максимум своїх можливостей, часто в складних умовах і при
дефіциті часу.

3. Спортивні змагання завжди мають соціальне значення, тому що їх
результати стають широко відомими, мають суспільну оцінку, впливають на
статус спортсмена в суспільстві, приносять йому спортивну славу,
включаються в оцінку життєвих досягнень.

4. Результати виступу на змаганнях завжди мають особисте значення для
спортсмена Вони підводять підсумки певному періоду тренування, служать
перевіркою правильності або неправильності обраного шляху, доцільності
або недоцільності затраченого часу та зусиль.

5. Спортивні змагання є специфічним фактором, який створює
екстраординарні емоційно-вольові стани які можуть впливати як позитивно,
так і негативно на процес і результат діяльності спортсмена.

2 Емоційні фактори змагальної діяльності

Емоційні переживання під час змагань відрізняються значним насиченням,
швидкістю зміни станів, інтенсивністю протікання процесів. Найбільш
важливими передумовами динаміки емоцій під час змагань можна вважати
такі:

* Масштаб змагання. Великі міжнародні змагання, олімпійські ігри,
чемпіонати країн та континентів характеризуються великим накалом
пристрастей, командної та особистої відповідальності спортсменів за
результат боротьби. Як правило, з участю у великих за масштабом
змаганнях пов’язані високі звання та титули, іноді розігрується досить
значний призовий фонд, встановлюються нормативи допуску до змагань тощо.
Масштаб змагань відіграє роль не тільки сам по собі, об’єктивно, але і в
співвідношенні з рівнем підготовки спортсмена;

* Особистісне значення. Майже завжди результат змагання (особливо
великого за масштабом) сильно зачіпає особистісні інтереси спортсмена,
має особистісний зміст, впливає на хід спортивної кар’єри, іноді
породжує глибокі міжособистісні конфлікти окремих учасників змагань, є
передумовою становлення багаторічного суперництва. Успіхи та невдачі
виступів викликають бурхливі емоції, які в слабо підготовлених
спортсменів часто призводять до дезорганізації змагальної діяльності, а
в сильних спортсменів викликають підйом настрою, впевненість у своїх
силах;

* Склад учасників. Різні рівні компетентності учасників змагань
(спортсменів, суддів, тренерів) є умовою виникнення та динаміки
багаточисленних емоційних переживань.

Компетентність — підготовленість, обізнаність, сукупність знань та
досвіду суб’єкта в чомусь. У психології компетентність розглядається як
передумова успіху у спілкуванні та сумісній діяльності.

Приблизна рівність спортсменів та команд за рівнем майстерності створює
оптимальні передумови для цікавої, захопливої боротьби. Явна перевага
одного або декількох спортсменів викликає негативні емоції в менш
компетентних суперників. А низький рівень підготовки всіх учасників
найчастіше призводить до непередбачуваних результатів та аналогічних
емоцій;

* Наявність досвіду. Досвід виступів на змаганнях даного рангу, в даному
складі, на даному стадіоні або в подібних умовах породжує велику
впевненість у своїх силах, сприяє більш ефективному контролю за
динамікою емоційних процесів;

* Рівень тренованості. Добре тренованим спортсменам властиві стенічні
(сильні, дійові) емоції, яку створюють передумови для мобілізації сил в
боротьбі за перемогу, для використання резервів організму, у тому числі
і психіки. Слабо тренований спортсмен (навіть той, який мав раніше
високі результати) схильний до астенічних (слабких, пасивних) емоцій;

* Індивідуальні особливості. Під час занять спортом та протягом всього
попереднього життя спортсмен виробляє свій особливий почерк
взаємостосунків із суперниками, ведення боротьби, знаходить свої
неповторні способи забезпечення мотивації діяльності, реалізує
характерним для нього шляхом особливості свого темпераменту, характеру
та здібностей. Усе це створює умови для багатих, змістовно насичених
переживань. Навпаки, бідність індивідуального емоційного життя
призводить до одноманітності, стереотипності змагальної поведінки, що
полегшує перемогу суперникам спортсмена. Найчастіше проблема традиційно
важкого суперника міститься саме в площині індивідуалізації.

Ведучи мову про роль емоційних станів у змагальній діяльності, варто
нагадати про закони Йеркса-Додсона. Згідно з першим законом існує
оптимум мотивації для якісного виконання конкретної дії. Більш нижчий
або більш високий рівень мотивації погіршує результат. Згідно з другим
законом, чим вища складність дії для даного суб’єкта, тим нижчий рівень
мотивації є для нього оптимальним. Підвищення мотивації призводить до
помилок навіть у тих діях, які були раніше успішно засвоєні при
звичайних стимулах, у звичних умовах.

У практиці спорту за кордоном значно частіше використовується реалізація
законів Йеркса-Додсона у так званій U-подібній переверненій
(інвертованій) кривій, яка нагадує форму куполу.

Спортивні змагання, як одна із основних складових спортивної діяльності
відрізняються не тільки великою динамікою емоцій та почуттів, але і їх
значною різноманітністю. Найчастіше психологи спорту виділяють наступні
емоційні переживання спортсменів:

* Змагальне збудження — характеризується високою загальною активністю
спортсмена та стенічними (дійовими) емоціями. Як правило, успішний
виступ на змаганнях поєднується з оптимальним для даного спортсмена
рівнем змагального збудження;

* Бойовий настрій — супроводжується впевненістю в перемозі, готовністю
до енерговитрат, високим рівнем самоконтролю спортсмена за своїми
емоціями;

* Спортивна захопленість — супроводжується яскравими емоційними
переживаннями, повною зосередженістю на спортивній боротьбі; здебільшого
є характерною для ігрових видів спорту.;

* Спортивний азарт — негативний емоційний стан, коли захопленість
спортивною боротьбою набирає афективного забарвлення, частково
порушується самоконтроль дій;

Афект — це сильне і досить короткотривале переживання суб’єктом досить
важливих для нього життєвих ситуацій. Найчастіше виникає при
неочікуваній зміні обставин як реакція на критичні моменти, які
розцінюються суб’єктом, як крах надій та бажань.

* Спортивна злість — передусім виникає як фрустрація — короткотривала
реакція на ситуацію об’єктивної або суб’єктивної недосяжності цілі, яка
здавалась вже близько; при цьому мається на увазі, що злість спрямована
на себе, а не на суперника;

* Змагальність — є найбільш ефективним емоційним станом для боротьби з
певним суперником. Спрямованість змагальності на людину заставляє
використовувати оцінку та самооцінку багатьох різних факторів спортивної
діяльності, добре знати та вивчати суперника, який претендує на
аналогічний результат; як правило супроводжується повагою до суперника
та його майстерності;

* Агресивність — негативна емоція, також спрямована на суперника, проте
супроводжується загостреною ворожнечею, виходом дій спортсмена за межі
дозволеного правилами та етикою спорту; агресивність часто штучно
підігрівається вболівальниками та менеджерами професійного спорту,
особливо в єдиноборствах; характер походження агресивності (соціальний
або біологічний) наукою повністю ще не вивчено;

* Спортивна честь — розглядається як складне моральне почуття, яке
породжене глибокою особистісною участю спортсмена у вирішенні
принципових питань спортивної діяльності, культурних традицій спорту,
знанням не тільки букви, але і духу спортивних правил; супроводжується
прагненням до об’єктивності оцінки змагальних дій, високої вимогливості
до себе;

* Почуття власної переваги — проявляється у самолюбуванні, зазнайстві,
«зірковій хворобі», коли спортсмен не зіставляє своїх емоцій з емоціями
інших учасників змагань, намагаючись посунути суперників своїми минулими
заслугами, вимагає особливої уваги до своєї персони, ставить понад усе
свої особисті інтереси;

* Почуття обов’язку та відповідальності перед командою, колективом,
фірмою, країною, інтереси якої спортсмен представляє на змаганнях, —
суб’єктивно це почуття пов’язане з вдячністю, визнанням за допомогу у
підготовці, за надану можливість помірятись силами з іншими
спортсменами; виражається у високій самовіддачі, у готовності до
боротьби, до подолання перешкод, оправданого ризику;

* Почуття спортивної гордості — виникає внаслідок заслуженої перемоги у
важкому спортивному поєдинку; характеризується відчуттям причетності до
досягнень команди, колективу, особистого внеску в перемогу на змаганнях,
збігом інтересів команди та самого спортсмена.

Усі перераховані вище типи емоційних переживань спортсменів рідко
проявляються ізольовано, у «чистому вигляді». Як правило, вони без
помітних граней переходять з одного в інший, утворюючи органічну
єдність, посилюючи або стримуючи один одного. Без сумнівів є факт їх
сильного, глибокого впливу на особистість спортсмена.

3 Емоційне збудження та тривожність

Змагання з багатьох видів спорту пов’язані із значним ризиком та
небезпекою. Проте багаторазове виконання цих дій на тренуванні і
притуплює почуття небезпеки і виробляє звичку до ризику. У зв’язку з цим
слід сказати, що не самі по собі об’єктивна небезпека або непередбачений
збіг обставин викликають сильні емоції в умовах змагань. Справа у тому,
що фізичні параметри змагальних дій значно легше контролювати, ніж
непомітні психічні зміни. Зрозуміло, існують певні ознаки динаміки
емоцій, проте ми можемо про них судити лише за результатами дій
спортсмена, як про своєрідний «внесок» у продукти діяльності.

Звідси висновок, що, по-перше, в міру зростання спортивної майстерності
доля непередбачуваності у змагальній діяльності залишається значно
більшою для психічних проявів та меншою для фізичних параметрів руху;
по-друге, у випадку втрати контролю над психічними процесами спортсмен
може зустрітись з досить суттєвим розростанням небажаних емоцій. Просте
почуття розумної обережності зосереджує на собі увагу спортсмена, не
дозволяє йому зосередитись на інших важливих факторах змагань, заставляє
помилятись навіть у стандартних ситуаціях. Тому спортсмен втрачає
впевненість у своїх силах, починає слідкувати за кожним своїм рухом,
втрачає автоматизм, а разом з тим і високу швидкість реакцій та рухів.

Ще одна важлива причина виникнення тривожності під час змагальної
діяльності — неадекватна оцінка власних дій та дій суперника. Декілька
вдалих спроб суперника — і новачок зарання віддає йому перемогу.
Досвідчений гравець зуміє зважити і оцінити ймовірність таких дій
суперника в подальшому ході поєдинку і зуміє подолати власну
невпевненість та тривожність.

Якщо ж спортивні здібності спортсмена є явно вищими від здібностей
суперників, тоді у нього може формуватись завищена самооцінка, яка також
принесе чимало турбот самому спортсменові та його тренерові. Завищена
самооцінка дозволяє значно знизити тривожність та невпевненість, проте
вона поєднана з низькою критичністю, яка не дозволяє успішно вирішувати
так звану проблему невдалого старту. Випадкова або невипадкова перевага
суперника на початку змагання для людини з високою критичністю є
предметом аналізу, в той же час як спортсмен із завищеною самооцінкою не
стане шукати причини, і тим самим збільшує свою невдачу.

Як правило, мотивація самокритично настроєних спортсменів має значно
менше коливань, особливо в бік пониження домагань. У той же час
спортсмен, який змагається під враженням свого недавнього зіркового
виступу і який має високі вимоги до себе самого, може суттєво завищити
собі завдання. Потрібно розуміти, що навіть найталановитіші спортсмени
після піку досягнень мають потребу в деякій стабілізації або навіть
пониженні результату на змаганнях.

У сучасному спорті високих досягнень постійно зростають об’єм та
інтенсивність втручання різних суспільних, інформаційних державних
структур протягом тренувального та змагального процесів, а отже,
вноситься додаткова непередбачуваність та емоціогенність в змагальну
ситуацію.

Емоціогенність — характеристика життєвої ситуації, яка відрізняється
ймовірністю виникнення емоцій.

Отже, є необхідність підвищення психологічної культури змагальної
діяльності, засвоєння методів психологічної підготовки (психорегуляції,
психотренінгу), набуття досвіду психологічного аналізу спортивної
діяльності під час змагань, забезпечення спортсменам сприятливого
інформаційного клімату.

4 Передстартові та післястартові психічні стани

Центральне місце в психології спортивного змагання займають дослідження
передзмагальних психічних станів.

Найбільш важливою характеристикою перед стартового стану є рівень
емоційного збудження, яке може сприяти як підвищенню, так і пониженню
результативності дій спортсмена. Цей рівень може бути оптимальним, проте
він відрізняється лабільністю. Загальновизнаними в психології,
фізіології спорту, спортивній медицині є три різновиди перед стартових
станів: бойової готовності, стартової лихоманки та стартової апатії. Ці
стани відображають різні рівні емоційного збудження. Його динаміка — не
що інше, як зміна цих станів. Передстартове емоційне збудження може
виникати навіть за декілька днів до старту. Чіткіше воно проявляється у
день змагань. У цей час, як правило, проявляється і його змінність,
динаміка, які схематично зображені на графiку.

При відсутності емоціогенних ситуацій рівень емоційного збудження
знаходиться в межах певного ординару. Його коливання займають діапазон
від дрімотливих до активних робочих станів при виконанні повсякденних
обов’язків Такий рівень емоційного збудження можна спостерігати, коли
змагання не мають важливого значення для спортсмена, а його підготовка
дозволяє бути впевненим у сприятливому результаті змагань. Проте при
цьому не будуть використані його резервні можливості, що звичайно
понизить ймовірність кращого результату. Тому такий стан не можна
вважати адекватним до майбутньої спортивної діяльності.

Як правило, з наближенням часу старту рівень емоційного збудження
підвищується. Виконуючи функцію регуляції енергетичних струмків,
передзмагальне емоційне збудження готує організм спортсмена до
майбутньої діяльності. У найбільш сприятливих випадках до часу старту
воно досягає оптимального рівня. Це і є стан бойової готовності (на
схемі БГ). Воно характеризується оптимізацією функцій усіх систем
організму, які забезпечують діяльність спортсмена в умовах змагання.
Психологічно стан бойової готовності супроводжується напруженим
очікуванням, загальним підйомом, бажанням вступити в боротьбу та
намаганням віддати всі сили в боротьбі за перемогу.

Проте точка оптимального рівня емоційного збудження може не збігтися з
часом старту. Спортсмен може опинитись у стані бойової готовності за
більший або менший час до старту. Можуть бути і неочікувані зміни часу
старту, частіше затримки, які тривають іноді десятки хвилин. І скоріше
набуття оптимального рівня емоційного збудження, і перенесення часу
старту — це фактори, які негативно впливають на динаміку емоційного
збудження. В одних випадках воно буде зростати і може досягти
надвисокого рівня — тоді у спортсмена виникає стан стартової лихоманки
(СЛ). В інших випадках воно може змінитись станом стартової апатії (СА),
яка характеризується спаданням рівня емоційного збудження нижче
ординарного. Саме у таких випадках про спортсмена кажуть: «Він
перегорів». Особливо різкий спад рівня емоційного збудження
спостерігається у тих випадках, коли надвисокий його рівень змінюється
надмірним гальмуванням.

Спортсмени з сильною стосовно збудження нервовою системою можуть
тривалий час перебувати в стані бойової готовності і навіть у стані
стартової лихоманки, і це не завадить їм досягнути високого спортивного
результату. Спортсмени із слабкою стосовно збудження нервовою системою
швидко втрачають стан бойової готовності, а стартова лихоманка
змінюється у них стартовою апатією. Це найгірший серед передстартових
станів — криза стану психічної готовності до змагання.

Встановлено, що на одних і тих же змаганнях в одного і того ж спортсмена
у різний час і в різній послідовності можуть проявлятись усі різновиди
перед стартового стану. Найчастіше це спостерігається в тих видах
спорту, де спортсмен стартує не один, а декілька разів (стрибки,
метання).

Стартова лихоманка характеризується сильним хвилюванням, частковою
дезорганізацією поведінки, безпричинним пожвавленням, швидкою зміною
емоційних станів, нестійкістю уваги, незібраністю, помилками, які
зумовлені послабленням процесів пам’яті (запам’ятовування, впізнавання,
збереження, відтворення, забування). Як правило, стартова лихоманка
супроводжується пониженням контрольних функцій кори головного мозку над
підкірною. Спостерігається прискорення серцебиття та дихання,
поверховість дихання, надмірне потовиділення, пониження температури
кінцівок, підвищений тремор, підвищена частота сечопускання. Усе це
призводить до того, що спортсмен не може використати напрацьовані
можливості, допускає помилки навіть у добре засвоєних діях, поводиться
імпульсивно, непослідовно.

Стартова апатія обумовлена протіканням нервових процесів, які протилежні
тим, котрі викликають стартову лихоманку: гальмівні процеси в нервовій
системі посилюються, частіше під впливом сильної втоми або
перетренування. Спостерігається деяка сонливість, млявість рухів,
понижується загальна активність та бажання змагатись, притуплюються
сприймання, увага. Проте в декотрих спортсменів через деякий час (година
або дві) поступово, в міру наближення часу старту, стан апатії
переходить в оптимальний стан. Таке явище частіше обумовлюється
наявністю деяких небажаних (або невідомих) моментів на майбутніх
змаганнях. У стартової апатії є особливий різновид — самозаспокоєність,
яка виникає в тих випадках, коли спортсмен зарання впевнений у своїй
перемозі, низько оцінює можливості своїх суперників. Небезпека цього
стану полягає в зниженні уваги, нездатності до мобілізації під час
раптових змін ситуації.

Післязмагальні психічні стани значною мірою залежать від результату
змагання.

Перемога, яка дісталась у важкій спортивній боротьбі, а також досягнення
запланованого результату (перемога над сильним суперником, покращання
власного рекорду, виконання нормативу майстра) призводять до позитивних
емоційних реакцій: стійкому почуттю задоволеності собою, гордості за
свою команду, життєрадісному настрою, впевненості у своїх силах, бажанню
тренуватись. Якщо перемога або відносний успіх досягнуто легко, без
особливих зусиль, тоді можуть виникнути переоцінка своїх спортивних
здібностей, зазнайство, зайва самовпевненість, безпечність, зневажання
тренувальною роботою.

Поразка або відносна невдача, особливо, якщо спортсмен не зумів проявити
свої бійцівські якості або зустрівся з кричущою несправедливістю в
оцінці результату, може викликати депресію, невпевненість у своїх силах,
розчарування, заздрість, небажання тренуватись, а іноді і призвести до
відмови від занять спортом.

Емоційна реакція на поразку може бути і позитивною: виникають стенічні
емоції, критичне ставлення до своїх недоліків, підвищується
працездатність на тренуваннях, збільшується число вольових проявів,
зростає наполегливість у досягненні цілі. Формування спортивного
характеру завжди поєднано із стенічними емоціями у відповідь на неуспіх
у змаганні. Практика спортивної діяльності показує, що вмілий вибір
масштабу змагань, рівня підготовки суперників та інших факторів
змагальної діяльності дозволяє тренеру та учасникам змагань підтримувати
оптимальне співвідношення перемог та поразок спортсмена або команди. У
видатних спортсменів список перемог явно переважує список поразок.
Наприклад, у борців та боксерів міжнародного класу поразки складають не
більше 10-15 % від числа проведених зустрічей. Численна перевага перемог
над поразками дає підстави для формування бійцівських якостей, а
очевидна перевага невдач у змаганнях призводить до формування хронічного
невдахи, який готовий до поразки навіть на старті змагань. У випадку
чергової невдачі він буде шукати причини поразок у різних об’єктивних
факторах (тріски на льоді, невдало намазані лижі, несвоєчасне посилення
вітру, погана якість газону, упереджене суддівство).

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
— К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
— М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. —
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. —
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. — М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. — Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. — М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. — М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. — М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. — М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. — М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. — М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. — М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. — М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. — Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. — Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. — М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. — М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. —
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. — М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, — М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. — М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. — М.: ТОО «Дар», 1995.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. — К.: «Магистр-S», 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. — М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. — М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. —
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. — М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. — СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. — Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. — М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. — М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. — М.: ФиС, 1984
(Наука — спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. — М.: Прогресс-интер,
1993.

Похожие записи