Психологія педагогічної діяльності та психологія вчителя

Продовжуємо опрацьовувати разом із вами стислий курс педагогічної
психології. Нагадуємо, що наші матеріали містять як інформацію
теоретичного плану, так і деякі прикладні психологічні рекомендації

Психологія педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність — це професійна активність учителя, в якій за
допомогою різних засобів впливу на учнів реалізуються задачі навчання й
виховання (А. Маркова). У загальному вигляді педагогічна діяльність — це
особливий, багатогранний і багатоплановий вид діяльності, пов’язаний з
навчанням і вихованням.

Види педагогічної діяльності: навчальна, виховна, організаторська,
пропагандистська, управлінська, консультативна й самоосвітня.

Психологічна структура педагогічної діяльності включає:

Мотиваційно-орієнтовну ланку — готовність до діяльності та постановка
вчителем цілей і задач.

Виконавську ланку — вибір і застосування засобів впливу на учнів.

Контрольно-оцінну ланку — контроль та оцінка своїх власних педагогічних
впливів, тобто педагогічний самоаналіз.

Зауважимо, що педагогічна діяльність насправді починається не з мети, а
з аналізу вихідної педагогічної ситуації.

Педагогічною ситуацією називають сукупність умов, у яких учитель ставить
педагогічні цілі й задачі, приймає та реалізує педагогічні рішення. У
принципі, будь-яка ситуація стає педагогічною, якщо в ній реалізуються
педагогічні цілі й задачі.

Педагогічна задача (задача в даному випадку розуміється як система, що
складається з предмета задачі та моделі необхідного стану предмета)
повинна:

включати характеристику психічного розвитку до впливу й бажані зміни у
психічному розвитку після впливу;

ураховувати учня як активного співучасника процесу (у даному випадку має
місце «довизначення» задачі з боку учня в залежності від його особистої
мотивації, рівня домагань і т. п. або «перевизначення» — заміна задачі
вчителю на свою власну).

«Довизначення» або «перевизначення» — це реальні процеси зміни,
активного прийняття й переробки педагогічних задач у свідомості учня в
залежності від його можливостей.

Рішення педагогічних задач включає кілька етапів: аналітичний,
постановку цілей і конструктивний, на якому відбувається планування
способів рішення задач.

Особливістю педагогічних задач є те, що їх рішення вимагає негайних дій,
а результат буває відстрочений у часі, що ускладнює контроль. У
педагогічному процесі завжди існує ієрархія задач: глобальні,
стратегічні, поетапні й тактичні.

Для реалізації педагогічної діяльності необхідні відповідні вміння.

У першу групу вмінь включають: уміння бачити в педагогічній ситуації
проблему та формулювати її у вигляді педагогічної задачі; уміння бачити
та вивчати педагогічну ситуацію.

Другу групу вмінь складають: уміння «чому учити» (робота зі змістом
матеріалу) і «як учити» (ефективне сполучення прийомів і засобів
навчання).

Третя група вмінь пов’язана з використанням психологічних знань: уміння
хронометрувати процес праці й аналізувати свою діяльність.

Психологія вчителя

Центральною ланкою в усій педагогічній діяльності є особистість учителя.

Одним із великих фахівців у галузі вивчення психології вчительської
праці й особистості вчителя є А. Маркова, на яку далі ми й будемо
посилатись.

На наш погляд, базовою психологічною вимогою до особистості педагога є
любов до дітей. Без цієї умови педагогічна діяльність як така не буде
повноцінною. Діти дуже чуйні до того, як до них ставляться. Нелюбов з
боку вчителя в остаточному підсумку породжує нелюбов з боку учнів, і
тоді не тільки виховання, а й нормальне навчання стане неможливим (за
висловлюванням Ксенофонта, «ніхто не може нічому навчитись у людини, яка
не подобається»).

Наступною найбільш важливою вимогою до особистості вчителя є наявність
спеціальних знань у тій сфері, в якій він навчає дітей, і знань
психолого-педагогічного характеру (закономірностей вікового розвитку
організму й особистості дитини, володіння різноманітними педагогічними
прийомами тощо).

Професійна компетентність педагога складається з багатьох параметрів.
Нижче наведена психологічна карта оцінки педагогічної діяльності вчителя
(за А. Марковою), в якій автор виділяє три основних блоки:

педагогічну діяльність;

педагогічне спілкування;

особистість учителя.

Необхідні характеристики, якими повинен володіти педагог:

Педагогічна ерудиція — загальний запас сучасних знань і способів, якими
ці знання можна ефективно передати.

Педагогічне цілепокладання — потреба у плануванні своєї праці й уміння
виробити сплав із цілей суспільства та своїх особистих цілей.

Педагогічне мислення — виявлення посеред зовнішніх, незаданих,
прихованих властивостей педагогічної дійсності в ході порівняння та
класифікації ситуацій причинно-наслідкових зв’язків.

Практичне педагогічне мислення — аналіз конкретних ситуацій з
використанням теоретичних закономірностей і прийняття на їх основі
педагогічних рішень.

Педагогічна інтуїція — швидке, одномоментне ухвалення педагогічного
рішення з урахуванням передбачення подальшого розвитку ситуації без
розгорнутого усвідомленого аналізу.

Педагогічна імпровізація — знаходження несподіваного педагогічного
рішення.

Педагогічний такт — почуття розумної міри на основі співвіднесення
задач, умов, можливостей учасників спілкування. Такт — це вибір і
здійснення такого заходу педагогічного впливу, що заснований на
ставленні до особистості дитини як головної цінності. Педагогічний такт
— це одна з форм реалізації педагогічної етики.

Педагогічна емпатія — розуміння учня, що спирається на аналіз його
особистості, емоційне співпереживання й відгук на його почуття.

Педагогічна творчість — пошук і знаходження нового в педагогічній
діяльності.

У цілому ж до інтегральних характеристик особистості вчителя можна
віднести: педагогічні здібності, характер і спрямованість особистості,
психічні стани.

Ми вважаємо за можливе акцентувати увагу на такій характеристиці
особистості вчителя, як уміння стати в рефлексивну позицію стосовно
самого себе й до здійснюваної діяльності в цілому. Результатом виходу в
таку позицію є здатність педагога зрозуміти, усвідомити свої справжні
мотиви, труднощі, причини прояву тієї чи іншої поведінки та стосунків,
що дозволяє вчасно скорегувати свою поведінкову програму з метою
найбільш ефективного здійснення професійної діяльності.

Розрізняють перцептивно-рефлексивні (визначальну можливість проникнення
в особистість учня й розуміння себе) та управлінські педагогічні
здібності.

? ¬ ¬

®

¬ ®

До більш виокремлених педагогічних здібностей відносять здатності:

бачити й відчувати, чи розуміє учень досліджуваний матеріал,
установлювати ступінь і характер такого розуміння;

самостійно підбирати навчальний матеріал, визначати оптимальні засоби та
методи навчання;

по-різному викладати, доступно пояснювати той самий матеріал, щоб
забезпечити його розуміння та засвоєння всіма учнями;

будувати навчання з урахуванням індивідуальності учнів;

правильно будувати урок, удосконалюючи свою викладацьку майстерність;

передати свій досвід іншим учителям і вчитись на їхньому прикладі;

до самонавчання;

формувати в учнів потрібну мотивацію та структуру навчальної діяльності;

вселяти в людину впевненість, заспокоювати її, стимулювати до
самовдосконалення;

знаходити потрібний стиль спілкування;

викликати до себе повагу з боку вихованців, користуватись неформальним
визнанням з їхнього боку.

У літературі, присвяченій педагогічній діяльності, особливо виділяють
таку характеристику в особистості вчителя, як педагогічна свідомість, що
включає:

усвідомлення норм, правил і моделей своєї професії;

усвідомлення цих якостей в інших людях;

урахування оцінки себе як професіонала іншими людьми;

самооцінку окремих сторін своєї особистості.

Комунікативна сторона педагогічної діяльності

Величезне значення у процесі навчання й виховання має стиль взаємодії та
спілкування вчителя з учнями. Тут можна виділити дві основні позиції:

«Закрита позиція» — це знеособлена, підкреслено об’єктивна манера
викладання, відсутність власних суджень і думок.

«Відкрита позиція» характеризується відмовленням від власного
педагогічного всевідання та непогрішності, відкриттям свого досвіду
учням.

Вибір тієї чи іншої позиції багато в чому залежить від загального рівня
особистої психологічної свободи вчителя. Перша позиція може
використовуватись просто для маскування якогось «страху», наприклад, у
починаючих учителів. Як правило, учителі, які мають достатній досвід
роботи й високий ступінь особистісної самореалізації, прагнуть до другої
позиції.

Серед необхідних комунікативних умінь учителя відзначають:

уміння управляти своєю поведінкою;

уміння спостерігати та переключати увагу;

уміння соціальної перцепції («читання по обличчю»);

емпатію — уміння не тільки бачити, а й розуміти, співпереживати;

хороші навички мовного спілкування.

Комунікативні здібності педагога піддаються розвитку. Добрі результати в
їх формуванні дають соціально-психологічний тренінг і тренінг
педагогічних умінь.

Висновки про взаємодію педагога з учнями можна будувати на основі
аналізу:

результатів засвоєння знань (рівень засвоєння, перспективне й оперативне
значення цього засвоєння);

результатів засвоєних способів і прийомів розумової діяльності;

характеристики ставлення учнів до предмета;

відносин між учнями й між учнями та педагогом;

загальної оцінки уроку з погляду навчання, розвитку й виховання учнів.

У цілому в діяльності педагога виділяють такі основні функції:

Інформаційну — точність, логічність подачі інформації, уміння виділяти
головне, доступність інформації й опора на наявний досвід, зв’язок
інформації із практикою й уміння прогнозувати засвоєння матеріалу
учнями.

Перцептивну — уміння сприймати психічний стан учнів і «бачити»
особистість учня.

Комунікативну — включає стиль спілкування, педагогічний такт,
характеристики мови, експресивні якості, контакт із класом.

Організаторську — організація учителем власної діяльності та
пізнавальної діяльності учнів.

Розвивальну — робота з формування й розвитку прийомів і способів
розумової діяльності учнів, їхньої особистості та колективу.

Контролюючу — різні способи контролю засвоєння інформації, об’єктивність
оцінок, навчання самоконтролю.

Реалізація на практиці всіх цих функцій одночасно — досить складна
задача. Саме тому за рівнем психічної напруженості праця шкільного
вчителя й займає друге місце після роботи авіадиспетчера.

Таким чином, для ефективної професійної діяльності в галузі навчання й
виховання необхідні: по-перше, добра підготовка, по-друге, постійне
самовдосконалення.

Проблема підготовки педагогічних кадрів

Особливе місце в підготовці педагога займають психологічні знання й
уміння. У даний час у галузі психологічної підготовки вчителів і
педагогів вищої школи існує ряд проблем:

1. Потреба вчителя у психологічних знаннях може бути великою, але вона
не підкріплюється сформованою практикою роботи, тому масив уже готових
наукових рекомендацій залишається незатребуваним.

2. Дотепер не розроблена цілісна концепція, що лягла б в основу
показників ефективності праці вчителя, викладача. Психологічні
дослідження в цьому напрямі роздроблені: одні вивчають діяльність, інші
— спілкування, треті — здатності й т. д.

3. Вивчення психології не спрощує роботу педагога, але піднімає її на
більш високий рівень і підвищує впевненість учителя в собі, своїх
знаннях і здібностях, оскільки розуміння внутрішніх причин поведінки
учнів змінює сам тип мислення вчителя.

Дотепер у деяких педагогічних ВНЗ при вивченні циклу психологічних
дисциплін переходять із традиційних лекційних занять на тренінги з метою
більш глибокого оволодіння майбутніх учителів необхідними вміннями й
навичками для навчально-виховавчої роботи з учнями різного віку.

На закінчення хотілося б торкнутись індивідуально стилю діяльності
педагога. Обдарована, творча людина — це завжди індивідуальність. А
індивідуальність педагога, у свою чергу, сприяє вихованню творчої
особистості, чи то дитина чи дорослий. Чим більше серед учителів
різноманітних і цікавих особистостей, тим більша ймовірність того, що
вони навчать і виховають людей, які володітимуть безліччю різних і
корисних індивідуальних якостей.

Індивідуальний стиль педагога виявляється в темпераменті (часі та
швидкості реакції, індивідуальному темпі, емоційному відгуку); характері
реакції на ті чи інші педагогічні ситуації; виборі методів навчання й
засобів виховання; стилі педагогічного спілкування; реагуванні на дії й
учинки дітей; манері поведінки; застосуванні засобів
психолого-педагогічного впливу на дітей і дорослих.

Індивідуальний стиль діяльності — це насамперед урахування своїх
індивідуальних особливостей при виборі тих чи інших засобів і прийомів
педагогічної діяльності. Тому при поширенні передового педагогічного
досвіду завжди виникає питання про можливості його адаптації до
особистості іншого вчителя. Тут головним моментом є творче,
індивідуальне опрацювання цього досвіду.

Похожие записи