Реферат на тему:

Психологічний вік тренера-викладача в особистісному вимірі

Трансформаційні процеси в соціальному просторі позначаються, зокрема, і
на сфері професійного спорту. Звідси – необхідність дослідження
психологічних особливостей не тільки спортсмена, а й тренера-викладача
як суб’єкта професійної діяльності, котрий визначає стратегію побудови
як власної картини життєвого шляху, так і своїх учнів. Тривалість цього
шляху і час життя вимірюються не лише календарем, але й насиченістю його
значущими подіями. Саме події – зміни в умовах життя людини, її
внутрішньому світі і стані здоров’я, в родині й побуті, на роботі та
навчанні – є універсальними „одиницями” відліку часу, в тому числі й
часу життя. Варто при цьому наголосити, що не лише життєві події, а й
детермінаційні зв’язки між ними є одиницями аналізу суб’єктивної картини
життєвого шляху.

Причинно-цільові зв’язки між життєвими подіями утворюються в ході
діяльності суб’єкта й складають його досвід. На основі досвіду
особистість будує свою діяльність, вимальовує перспективи у формі
суб’єктивного образу, який виконує функції мотиваційної регуляції
життєвого шляху особистості. Від того, як чітко й адекватно
співвідносяться у свідомості людини певні етапи життя, найближчі та
віддалені події і явища, залежить структурованість її часової
компетентності.

Ідея виміру психологічної тривалості часу за допомогою підрахунку
знакових подій належить французькому філософу Ж.-М. Гюйо. Відповідно до
його теорії, людина виступає як епіцентр минулого, сьогодення і
майбутнього, тобто має властивість відносити до себе ці часи й будувати
з них певні композиції.

Загальна проблематика „часової організації життя” посіла значне місце у
теорії психології завдяки працям Б. Ананьєва, С. Рубінштейна, В.
Роменця, С. Максименка, К. Абульханової-Славської, В. Ковальова, Т.
Титаренко, Л. Анциферової, Є. Головахи, О. Кроніка, Г. Ложкіна та інших
вчених-психологів. З огляду на результати їх досліджень, простежується
тенденція визначення поряд з поняттями фізичного, хімічного,
біологічного, психічного, соціального, культурного часу ще й поняття
психологічного часу. І саме він є найважливішим для людини як суб’єкта
життєдіяльності. Підстава для такого висновку – можливість подолання
розриву між вивченням об’єктивного (фізичного, соціокультурного,
історичного) та суб’єктивного (психологічного) часу, де сполучною ланкою
стає суб’єкт зі своєю темпоральною організацією. Саме він співвідносить
свій суб’єктивний час із часом самореалізації в життєдіяльності [3].

Унікальність психологічного часу полягає в ціннісному баченні суб’єктом
життєдіяльності навколишньої дійсності, небайдужому відображенні подій,
що відбуваються, з точки зору міри його самореалізації [10, с. 48].
Інтегральним показником ставлення людини до часу свого життя виступає
психологічний вік [5]. Цей конструкт є мірою психологічного минулого.
Його специфічними особливостями є, насамперед, вимір у внутрішній
системі відліку індивідуальності, багатомірність і принципова
оберненість. Тобто, людина не тільки старіє в психологічному часі, але й
може помолодшати в ньому за рахунок збільшення питомої ваги майбутнього
або зменшення ваги психологічного минулого. Визначення психологічного
віку – це використання періодизації як способу структурування перебігу
часу, виокремлення в ньому хронологічних елементів, що мають певне
змістове значення.

Мета дослідження –

визначити особливості суб’єктивного сприйняття психологічного віку
тренера-викладача на різних етапах його професійного становлення з
огляду на те, що унікальний досвід його спортивного життя відіграє
особливу роль у переживанні життєвого шляху та побудови образу часу.

Методи та організація дослідження

В емпіричному дослідженні брали участь 52 спортивні педагоги з різних
видів спорту віком від 22 до 65 років (30 жінок і 22 чоловіки), різного
кваліфікаційного рівня (від III тренерської категорії до вищої). За
критерієм „стаж роботи” загальна вибірка їх була поділена на чотири
групи: 1) 10 чоловік, середній стаж роботи – 3,5 року, середній вік – 26
років; 2) 18 чоловік, середній стаж – 8,94 року, середній вік – 30
років; 3) 11 чоловік, середній стаж – 14,2 року, середній вік – 37
років; 4) 13 чоловік, середній стаж –22 роки, середній вік – 48,7 року.
Така вибірка дає можливість простежити основні етапи професійного
становлення тренера-викладача як суб’єкта професійної діяльності.

Оцінка психологічного віку тренерів-викладачів здійснювалася за
оригінальною методикою „Оцінювання п’ятирічних інтервалів” (ОПІ) Є.
Головахи й О. Кроніка [9]. Використання її дозволяє виявити три можливі
варіанти співвідношення психологічного віку (ПВ) і хронологічного віку
(ХВ):

· ПВ = ХВ або відрізняється від нього на ±2 роки (людина психологічно
відповідає своїм рокам, картина її життєвого шляху врівноважена);

· ПВ < ХВ (виявляється психологічно молодшою); · ПВ > ХВ (виявляється психологічно старшою).

Відповідність віків свідчить про уміння людини знайти оптимальний для
себе темп і ритм життя, узгодити домагання з можливостями [5, с. 71].
Завдяки цій методиці легко підрахувати кількісні показники суб’єктивної
картини життєвого шляху суб’єкта спортивно-педагогічної діяльності –
почуття реалізованості та очікувана тривалість життя.

Результати дослідження та їх аналіз

Одержані емпіричні результати свідчать, що значна частина учасників
дослідження (69 %) відчуває неузгодженість між хронологічним і
психологічним віком: його або збільшують (44 %), або зменшують (25 %)
(таблиця 1).

Таблиця 1

Сприйняття психологічного віку спортивними педагогами

залежно від реального

Вибірка Кількість досліджуваних Середній вік

(у роках) Середня величина

відхилення

Абс. к-ть %

Загальна 52 100 35,9 —

Норма 16 31 36,25 0

Зменшення 13 25 36,46 — 5,17

Збільшення 23 44 34,08 + 5,21

Кількісний аналіз отриманих даних дозволив здійснити якісну
інтерпретацію результатів щодо психологічного змісту особистісних
новоутворень у процесі професійного становлення спортивного педагога.
Причини неадекватного сприйняття тренерами-викладачами свого віку з
характерною тенденцією до збільшення психологічного віку варто шукати
насамперед в умовах їх ранньої професіоналізації. Високі вимоги до
виконавської майстерності юних спортсменів роблять процес її набуття
аналогічним оволодінню складною трудовою діяльністю. Підлітки, включені
до ранньої професіоналізації, на відміну від своїх однолітків, які
тільки починають визначатися у виборі професії, у 12 – 15 років вже
цілком залучені до цілеспрямованого професійного вдосконалення. Г.
Ложкін і О. Терьошина [7] переконливо доводять, що різниця між
психологічним і реальним віком збільшується в бік старіння в міру
зростання спортивної майстерності. Іншими словами, ранні високі
результати спортсмена випереджають соціальні очікування стосовно нього,
що й призводить до неузгодженості хронологічного і психологічного віку у
бік збільшення останнього.

Ситуація завершення спортивної кар’єри також дуже впливає на
відображення психологічного віку, підвищуючи показник його переоцінки на
етапі професійної адаптації тренерів-викладачів. У таблиці 2 наведено
середній вік і характер відхилення психологічного віку
тренерів-викладачів залежно від етапу професіоналізації.

Таблиця 2

Характер відхилення психологічного віку від реального у
тренерів-викладачів на різних етапах професіоналізації

Етап професіоналізації Кількість досліджуваних, % Середній вік

( у роках) Норма,

% Число відхилення, % Відхилення

Зменшення Збільшення Змен-шення Збіль-шення

Професійної адаптації

(1-а група) 25 25,0 ± 0,7 31 7 62 — 3,6 + 6,7

Первинної професіоналізації (2-а група) 27 30,2 ± 0,52 36 28 36 — 6,98 +
4,16

Вторинної професіоналізації (3-я група) 23 37,1 ± 1,49 8 41 51 — 4,04 +
5,69

Майстерності

(4-а група) 25 48,4 ± 1,26 46 23 31 — 4,34 + 4,13

З результатів, поданих у таблиці 2, видно, що значні відхилення
демонструють представники першої групи, тобто тренери-викладачі на етапі
професійної адаптації. У них не лише велика різниця в діапазоні
відхилень – від – 3,6 до + 6,7, але й кількість тих, хто занижує свій
вік, значно менша (7 %), ніж тих, хто його перебільшує (62 %). Це ще раз
підтверджує гіпотезу, що досягнутий раніше успіх впливає на сприйняття
суб’єктом власного психологічного віку у бік його переоцінки. Причина
цього – схильність значної частини досліджуваних фіксувати свої
переживання на успіхах і результатах, досягнутих раніше, тобто на
минулому досвіді. При цьому виявилося, що осіб, котрі можуть органічно
влитися в нове для себе середовище після закінчення
навчально-тренувальної діяльності, лише 23 %. Іншим необхідно чимало
часу, аби заповнити дефіцит енергії, припинити фіксацію своїх переживань
на минулому, приступити до планування майбутнього і реалізації планів
[7, с. 38].

Тенденція до завищення свого віку в середньому на + 6,7 року свідчить,
що колишні спортсмени відчувають значні труднощі в процесі адаптації до
професійної діяльності. Тренери-викладачі на етапі первинної
професіоналізації також схильні швидше збільшувати свій вік (36 %), ніж
зменшувати його (28 %). Однак характер сприйняття психологічного віку у
досліджуваних другої групи помітно відрізняється від тих, що увійшли до
першої. Так, діапазон відхилення у бік його значного зменшення (– 6,98
року) свідчить про важливі життєві очікування й нереалізованість
творчого потенціалу на цьому етапі. Почуття нереалізованості у
спортивних педагогів виникає, ймовірно, за рахунок знецінювання
досягнень і життєвого досвіду.

Подальший аналіз результатів, поданих у таблиці 2, дозволив встановити,
що на етапі вторинної професіоналізації у переважної більшості (51 %)
досліджуваних величина зрушення у бік переоцінки психологічного віку
склала + 5,69, що дозволяє констатувати назрівання в них життєвої кризи
безперспективності, або ж „передчасної старості”. Зрозуміло, що
самооцінка віку й інформація про стан власного здоров’я тісно
переплітаються. Багаторічне активне емоційне реагування на успіхи –
невдачі учнів, на конкретний соціальний простір, яким є професійний
спорт, супроводжується емоційним виснаженням. А це обумовлює неадекватне
емоційне реагування, економію емоцій, що не дозволяє протистояти
обставинам психотравми. Сформованість усіх складових емоційного
виснаження свідчить про зниження психічних ресурсів. Тренер не може
контролювати рівень збудження, знижується його здатність психологічно, а
згодом і соціально адаптуватися до умов, що змінюються. Виникає стан
особистісної відгородженості в професійній діяльності, а згодом і
редукція професійних обов’язків [6].

Викликає занепокоєння й те, що в 42 % випробуваних цієї групи
зафіксовано й зменшення психологічного віку, що може побічно свідчити
про переживання ними кризи нереалізованості.

Дещо інша самооцінка психологічного віку властива тренерам-викладачам на
етапі професійної майстерності. Так, у 46 % досліджуваних на цьому етапі
зафіксовано відповідність хронологічного і психологічного віку. Тут не
тільки не відзначено великої різниці в кількості тих, хто зменшує (23 %)
чи збільшує (31 %) свій вік, але й величина цього відхилення однакова.
Це свідчить, що тренери-викладачі на цьому етапі професіоналізації
можуть адекватно сприймати реальну ситуацію, уміють цінувати набутий
досвід і будувати реальні плани на майбутнє.

Наступний етап експерименту полягав у порівнянні суб’єктивної оцінки
продуктивності життя спортивних педагогів залежно від гендерної
приналежності й етапу професіоналізації. Результати відображено в
графіку продуктивності життя суб’єкта спортивно-педагогічної діяльності.

Переживання продуктивності життя Є. Головаха розглядає як показник
життєвого успіху. Він ґрунтується на таких теоретичних положеннях:

· під продуктивністю життя розуміється певна сукупність життєвих успіхів
і досягнень людини;

· на відміну від об’єктивної продуктивності, яку можна вимірювати лише
за насиченістю значущими подіями минулого, суб’єктивну продуктивність
можна вимірювати й у майбутньому – за оцінками очікуваних подій. У
зв’язку з цим використовується поняття „очікувана тривалість життя”, у
якому відображається уявлення людини про найімовірнішу для неї його
тривалість;

· насиченість життя – змістовий критерій, що характеризує життєвий шлях
людини з огляду на її діяльність та досягнуті результати;

· одиницею виміру насиченості і, відповідно, продуктивності життя, що
несе інформацію про всі рівні активності людини в різних сферах
життєдіяльності, є „подія” життєвого шляху, що піддається кількісній
категоризації;

· основним показником продуктивності життя стає ступінь насиченості
подіями [5, с. 84 – 85].

Виходячи з цих положень, продуктивність певного періоду життя за
методикою ОПІ вимірюється ступенем насиченості його значущими подіями, а
продуктивність життя в цілому визначається сумарною насиченістю всіх
періодів, тобто кількістю значимих подій і тривалістю життя.

На діаграмах 1 – 2 (а, б, в, г) подано загальний графік продуктивності
життя спортивних педагогів і порівняльний аналіз суб’єктивної оцінки
насиченості подіями життя в чоловіків і жінок залежно від етапу
професіоналізації.

Діаграма 1

Середні оцінки насиченості подіями життя (графік життя) у чоловіків
тренерів-викладачів (1-ий ряд) та жінок тренерів-викладачів (2-ий ряд)

Примітки: 1 – перше п’ятиріччя життя 1-5; 2 – 6-10; 3 – 11-15; 4 –16-20;
5 – 21-25; 6 – 26-30; 7 – 31-35; 8 – 36-40; 9 –41-45; 10 – 46-50;11 –
51-55; 12 – 56-60; 13 – 61-65; 14 – 66-70; 15 – 71-75; 16 – 76-80; 17 –
81-85; 18 – 86-90.

З діаграми 1 видно, що висока оцінка насиченості подіями життя
спостерігається в тренерів-викладачів, починаючи з першого п’ятиріччя, і
зберігається протягом усього життєвого шляху, що, очевидно,
обумовлюється ранньою професіоналізацією, а також необхідністю
розв’язання спортивним педагогом нескінченної низки
навчально-тренувальних завдань, спрямованих на досягнення єдиної мети –
найвищого рівня спортивної майстерності спортсмена. Конфігурація
отриманих графічних кривих у чоловіків і жінок указує на наявність у
спортивних педагогів значимих досягнень і успіхів у житті, наявність
очікувань і цілей у майбутньому, активності досягнення майбутнього в
сьогоденні; на збереженість механізмів саморегуляції і самоврядування у
процесі життєдіяльності. При цьому встановлено, що продуктивність
власного життєвого шляху чоловіки-тренери оцінюють дещо вище, ніж
жінки-тренери. Водночас форма графічних кривих нагадує швидше
горизонталь, ніж вертикаль, що свідчить про необхідність актуалізації
психологічних перспектив досліджуваних.

Для подальшого аналізу графіків життя тренерів-викладачів необхідно
визначити, яке сутнісне навантаження мають ті чи інші коливання і спади.
„Ями” на графіках життя [5], тобто нижчі оцінки поточного п’ятиріччя у
порівнянні з попереднім і наступним п’ятиріччями, є очевидними
симптомами криз спустошеності, корекції життєвих планів і
безперспективності.

З діаграми 2 (а, б, в, г) видно, що в процесі професійного становлення
тренери-викладачі у віці 26 – 30 років (шоста п’ятирічка життя) як
чоловіки, так і жінки відчувають симптоми криз спустошеності і корекції
життєвих планів (криза молодості). Очевидно, їх суттєві та значущі
досягнення в спорті і подальша життєва програма не пов’язані – остання
не грунтується на досягнутих раніш спортивних успіхах, наявних умовах і
обставинах. Факторами виникнення симптомів кризових явищ у
тренерів-викладачів також можуть бути й кардинальні зміни в професійній
ситуації розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система
міжособистісних відносин, нові професійні цінності, інша соціальна роль,
принципово новий вид провідної діяльності. Слід зазначити, що
тренери-викладачі, як чоловіки, так і жінки, на етапі професійної
адаптації досить песимістично оцінюють перспективи власного майбутнього
(діаграма 2 а).

З поданих на діаграмі 2 (а, б, в, г) результатів видно, що між рівнем
освоєння способів виконання провідної діяльності тренером-викладачем і
його умінням аналізувати картину свого життєвого шляху „з різних часових
позицій” існує складна лінійна залежність. Порівняльний аналіз графіків
життя спортивних педагогів дозволив зафіксувати зменшення „кривизни” і
кількості спадів у процесі професійного становлення. Іншими словами, з
віком життєвий шлях переоцінюється позитивніше.

Діаграма 2

Середні оцінки насиченості подіями життя (графік життя) у чоловіків
тренерів-викладачів (1-ий ряд) та жінок тренерів-викладачів (2-ий ряд)

Примітки: 1 – перше п’ятиріччя життя 1-5; 2– друге п’ятиріччя 6-10; 3 –
11-15; 4 –16-20; 5 – 21-25; 6 – 26-30; 7 – 31-35; 8 – 36-40; 9 –41-45;
10 – 46-50; 11 – 51-55; 12 – 56-60; 13 – 61-65; 14 – 66-70; 15 – 71-75;
16 – 76-80; 17 – 81-85; 18 – 86-90.

Так, своє минуле (віковий період з 25 років до 30) на етапі майстерності
тренер-викладач оцінює як продуктивніший в плані самореалізації. Більш
продуктивними у самосвідомості тренерів-викладачів у віці 37 – 48 років
стають періоди від 50 – 55, 55 – 50, 61 – 65 років. Це, очевидно,
пояснюється унікальною здатністю людини позитивно переоцінювати минуле,
бачити щось нове для себе в процесах самореалізації в майбутньому,
збільшувати значимість поточного періоду життя. З’ясовується досить
цікавий факт: у процесі професійного становлення спортивного педагога
очікувана тривалість життя збільшується з 74 до 78 років.

Подібно до того, як реальна тривалість життя вважається основним
об’єктивним показником рівня здоров’я населення, так оцінка очікуваної
тривалості є суб’єктивним показником. Цей віртуальний конструкт –
феномен людської свідомості, що являє собою не необґрунтовану фантазію,
а відбиває об’єктивну картину тривалості життя.

Заслуговують на увагу результати порівняння середньої очікуваної
тривалості життя чоловіками-тренерами і жінками-тренерами в процесі
професійного становлення. З результатів, показаних на діаграмі 3, видно,
що суб’єктивний показник рівня здоров’я впродовж професіоналізації у
чоловіків-тренерів постійно знижується, а в жінок-тренерів його динаміка
хвилеподібна з тенденцією до зростання. Так, чоловіки на етапі
професійної адаптації оцінюють свої перспективи на 0,5 року нижче, ніж
жінки; на етапі первинної професіоналізації – на 1,9 року нижче, ніж
жінки; на етапі вторинної професіоналізації – вже на 9,8 року нижче, ніж
жінки; на етапі майстерності – на 7,6 року нижче, ніж жінки.

Діаграма 3

Середня очікувана тривалість життя чоловіками-тренерами (1-ий ряд) та
жінками-тренерами (2-ий ряд) різного віку

Примітки:

1 – етап професійної адаптації

2 – етап первинної професіоналізації

3 – етап вторинної професіоналізації

4 – етап майстерності

Отже, майже на всіх життєвих етапах жінки сподіваються прожити довше,
ніж чоловіки (у середньому відповідно до 79,3 і до 73,6). Зниження
показників самооцінки очікуваної тривалості життя у чоловіків можна
розцінювати як сигнал тривоги, а ще більші зниження цих показників – як
критичні. Відтак можна зробити висновок, що у чоловіків-тренерів
суб’єктивні показники рівня здоров’я значною мірою відбивають їх
об’єктивний стан і безпосередньо пов’язані з професійною діяльністю.

Порівняння отриманих нами результатів з результатами досліджень,
проведених під керівництвом Є. Головахи і О. Кроніка [5], дозволило
виявити, що жінки-тренери оцінюють свої перспективи на 2,3 року вище, а
чоловіки на 3,4 нижче, ніж їхні ровесники інших професій. Така картина
цілком зрозуміла, адже для професійної діяльності тренера характерні
високі емоційні навантаження, регулярна перевтома, часті стресові
ситуації.

Актуальним напрямом дослідницької роботи є вироблення і впровадження
психопрофілактичних заходів, спрямованих на самопізнання, підвищення
рівня аутопсихологічної компетентності, формування навичок рефлексії,
які доцільно запроваджувати в загальну систему психологічного супроводу
професійної діяльності спортивного педагога.

Висновки

1. Інтегральним показником ставлення людини до часу свого життя виступає
психологічний вік.

2. Значна частина досліджуваних тренерів-викладачів (69 %) відчуває
неузгодженість між хронологічним і психологічним віком. Його збільшують
(44 %) або зменшують (25 %).

3. Зміни відображення категорії часу у тренерів-викладачів відбуваються
відповідно до етапів їх професійного становлення й обумовлюються
основними психологічними новоутвореннями відповідного періоду розвитку.

4. Висока оцінка насиченості подіями життя спостерігається в
тренерів-викладачів, починаючи з першого п’ятиріччя, і зберігається
протягом усього життєвого шляху.

5. Порівняльний аналіз графіків життя спортивних педагогів дозволив
зафіксувати зменшення „кривизни” і кількості спадів у процесі
професійного становлення. Іншими словами, з віком відбувається позитивна
переоцінка життєвого шляху.

6. Суб’єктивний показник рівня здоров’я впродовж професіоналізації у
чоловіків-тренерів постійно знижується, а в жінок-тренерів його динаміка
є хвилеподібною з тенденцією до зростання.

7. Наявність реальних механізмів негативного впливу професійного
середовища на особистість спортивного педагога актуалізує завдання
розробки і впровадження відповідних психопрофілактичних заходів, які
необхідно впроваджувати в загальну систему психологічного супроводу його
професійної діяльності.

Література:

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – М.: Мыль, 1991. – 301
с.

2. Ананьев Б. Г. Современные проблемы человекознания. – М.: Наука, 1977.
– 380 с.

3. Глуханюк Н. С., Гершкович Т. Б. Поздний возраст и стратегии его
освоения. Екатеринбург: Изд-во Рос. Гос. проф.-пед. ун-та, 2003. – 112
с.

4. Демина Л. Д., Ральникова И. А. Психическое здоровье и защитные
механизмы личности. – Алтай: Алтайский государственный университет,
2000. – 123 с.

5. Кроник А. А., Ахмеров Р. А. Каузометрия: Методы самопознания,
психодиагностики и психотерапии в психологии жизненного пути. – М.:
Смысл, 2003. – 284 с.

6. Ложкин Г. В., Волянюк Н. Ю. „Эмоциональное выгорание” тренера //
Материалы Международной научной конференции психологов спорта и
физической культуры „Рудиковские чтения”. – М.: Российский
государственный университет физической культуры, спорта и туризма, 2004.
– С. 50 – 52.

7. Ложкин Г. В., Терешина Е. Б. Личностное время в сознании спортсмена
// Наука в олимпийском спорте. – №1 (4). – 1996. – С. 31 – 39.

8. Молчанов Ю. Б. Труды международного общества по изучению времени //
Вопросы философии. – 1977. – №5. – С. 159 – 166.

9. Сколько Вам лет? (Линии жизни глазами психолога) / Под ред. А. А.
Кроника. – М.: Школа-Пресс, 1993. – 112 с.

10. Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: структурно-генетический
подход: Дис. … д-ра псих. наук: 19.00.01 / АПН Украины, Институт
психологии. – К., 1994. – 305 с.

 11. Волянюк Н. Психологічний вік тренера-викладача в особистісному
вимірі // Соціальна психологія. — 2004. — № 5 (7). — C.130-140

12. www.politik.org.ua

Похожие записи