Реферат на тему:

Психологічний портрет злочинця

Кримінально-процесуальне законодавство України безпосередньо не
регламентує діяльність психологів зі складання й використання
психологічних портретів злочинців. Але було б помилкою відмовлятися від
їх використання у правоохоронній діяльності, обґрунтовуючи це складністю
самої процедури і браком фахівців. Незважаючи на те, що психологічні
портрети не є доказами в кримінальних справах, їх можна застосовувати
при пошуку доказів, а також при здійсненні оперативних і слідчих дій
щодо встановлення винних.

Практика боротьби зі злочинністю знає багато прикладів ефективної
взаємодії оперативних і слідчих працівників з фахівцями криміналістичної
психології. Останнім часом у слідчій практиці використовується система
моделювання і прогнозування злочинної поведінки особи (невідомого
злочинця) через складання її психологічного портрета. Психологічні
особливості людини, яка підозрюється у скоєнні злочину, в будь-якому
віці — у значній мірі продукт її онтологічного (прижиттєвого) розвитку.
Психологічні особливості особистості – результат життєвого досвіду
людини, яка вчинила злочин, що є інтегральним результатом усієї
сукупності умов, способу життя, власної активності. Тому, отримавши
інформацію про життя людини, можна із значною часткою вірогідності
припустити наявність у неї психологічних особливостей, що вплинули на
прийняття рішення про вчинення певного виду злочину.

Оскільки робота зі складання психологічних портретів злочинців є одним з
основних напрямів криміналістичної психології, то, у свою чергу, при
здійсненні інтегрованого психологічного аналізу належить дотримуватися
таких психологічних принципів, як:

Науковість. Цей принцип полягає у дотриманні науково-обґрунтованих,
валідних методів при складанні психологічного портрета. Але, в першу
чергу, слід враховувати емпіричну корисність теоретичних підходів,
концепцій, ідей тощо.

Об’єктивність. Відомо, що форма і суть вчинку часто не співпадають.
Психологічною суттю вчинку є мотив. У соціальному плані вчинок
оцінюється за його результатами, тому для дотримання принципу
об’єктивності в судочинстві слід будь-який протиправний вчинок
розглядати з урахуванням мотиву дії правопорушника.

Всебічність. Цей принцип полягає в судово-психологічному аналізі не
тільки самого злочину, але й особистості злочинця. При цьому можуть
виникати такі обставини: злочин вчинено, але особистість у
соціально-психологічному плані може бути позитивною. Тому під час
слідчих дій ці фактори треба враховувати, щоб забезпечити всебічність
дослідження.

Конкретність. Під час психологічного вивчення злочину й особистості
завжди слід враховувати індивідуальні особливості правопорушення та
особливості конкретного правопорушника.

Комплексність. Використання під час слідчих дій не одного, а цілої низки
судово-психологічних методів, що необхідно для взаємоперевірки отриманих
психологічних даних і забезпечення достовірності результату дослідження.
Нині розрізняють такі основні методи судово-психологічних досліджень:
спостереження, бесіди, узагальнення незалежних характеристик,
психологічний аналіз продуктів діяльності, експеримент, аналіз
документів, узагальнення слідчо-судової практики, анкетне опитування,
судово-криміналістичні та судово-психолого-психіатричні експертизи тощо.

Професійна компетентність. Цей принцип передбачає залучення спеціально
підготовлених фахівців у цій галузі знань: це є важливим чинником при
проведенні оперативно-слідчих дій [12].

Складання психологічних портретів доцільно проводити не хаотично, а за
чітким алгоритмом, який дозволяє, насамперед, систематизувати одержану
інформацію для досягнення ефективності та послідовності у проведенні
роботи.

Не всі методики зі складання психологічного портрета є однаковими. Це
обумовлено переважно незадовільною професійною підготовкою осіб, що
виконують це задання. Фактично техніка створення психологічного портрета
базується на індуктивності та дедуктивності. З правової точки зору,
портрет – це сукупність поведінкових ознак, які формують характерний
спосіб дій або емоційні реакції, що вказують на психологічні стани
індивіда. Отже, структурно-логічна схема психологічного портрета
складається з таких розділів:

1. Дослідження та інтерпретація усіх речових доказів, таких як:
фотографії, відеозаписи та протоколи з місця події; слідчі довідки;
покази свідків і сусідів; опис жертви тощо.

2. Дослідження жертви. Якщо жертва залишилась живою, то вона стає дуже
ефективним джерелом інформації. Визначення того, як, де, коли і чому
саме ця особа була обрана жертвою, може допомогти відновити
(ідентифікувати) особистість злочинця.

3. Надання характеристики особистості злочинця та його поведінці
(підслідного, підозрюваного) включає у себе вивчення:
соціально-демографічної характеристики злочинця (стать; сімейний стан;
національність; в якій сім’ї виховувався (повна чи не повна); місце
проживання відносно до місця, де було вчинено злочин; житлові умови;
склад сім’ї; матеріальне становище та соціальний статус сім’ї; фізичне
здоров’я всіх членів сім’ї; психічне здоров’я; стосунки між членами
сім’ї; дотримання асоціального стилю життя членами сім’ї (зловживання
алкоголем, наркотиками, здійснення протиправних дій, сексуальна
розбещеність тощо); способу життя злочинця (наявність кваліфікованої
праці; наявність постійної роботи; кримінальний досвід; частота зміни
місця роботи, тривалість трудової діяльності на одному місці; джерело
матеріального доходу (випадковий заробіток, утримання, жебрацтво,
здійснення злочину); дозвільний спосіб життя; бродяжництво; спілкування
з друзями; спілкування з сім’єю; спілкування з випадковими знайомими;
звички; ставлення до алкоголю; ставлення до наркотичних речовин;
сексуальна орієнтація та поведінка); спрямованості особистості
(ставлення до навчання, праці; ставлення до сім’ї; прагнення до
оволодіння знаннями та професією; бажання та шляхи досягнення
матеріального добробуту; оцінка прожитого етапу життя (досвід минулого);
плани на майбутнє (цілі та перспективи); інтелектуальних особливостей
(рівень освіченості; якості розуму (здатність до аналізу та синтезу,
швидкість, гнучкість розумових процесів); властивості пам’яті;
властивості уяви; словниковий запас тощо); рис характеру: ставлення до
себе (самооцінка – адекватна, підвищена, занижена); рівень домагань
(вважає, що здатний домогтися багато чого, сприймає існуюче становище
реалістично, вважаючи, що так і повинно бути); впевненість у власних
силах; егоїзм; схильність до самообвинувачення; схильність до рефлексії;
схильність до ретрофлексії; ставлення до людей (поважливе ставлення до
людського життя; поважливе ставлення до особистості; доброзичливість;
здатність до емпатії; товариськість, уміння легко входити в довіру,
встановлювати міжособистісні контакти; ставлення до особистості,
виходячи з фізичних, інтелектуальних ознак, а також з її
соціально-економічного становища; використання ненормативної лексики
(стосовно кого); брехливість; агресивність; жорстокість; уміння
підкоряти собі; навіювання; конфліктність (причини виникнення, шляхи
вирішення); ставлення до речей, матеріальних цінностей: ощадливість;
марнотратність; жадібність; схильність до накопичення; корисливість;
ставлення злочинця до вчиненого ним злочину; способи прийняття рішень
(самостійність; сміливість; продуманість; швидкість чи схильність до
вагань; імпульсивність; легковажність тощо); емоційності (сила емоційних
реакцій; глибина переживань; схильність до створення „застійних”
емоційних комплексів (мстивість, злопам’ятність); схильність до
афективних станів; домінуючий настрій; здатність до контролю та
втримання емоційних проявів; становище в групі (вивчення особистого
статусу; вивчення системи відносин і ставлень; визначення групового
лідера; проведення диференціації рольових функцій кожного з членів
групи); особливостей поведінки (у сім’ї; на роботі; у неформальних
групах).

4. Зібрана інформація порівнюється, інтегрується та аналізується. У
своїй сукупності ці дані можуть являти психологічний портрет злочинця.
На їх основі можна проводити пошук серед підозрюваних, встановити
(скоротити) коло підозрюваних, спробувати дати відповідь на запитання,
чи могла саме ця особа вчинити саме цей вид злочину, а також розробити
алгоритм проведення допиту конкретної особи.

Якість складання психологічного портрета злочинця залежить від аналізу
психологом місця події, його бесід зі свідками, потерпілими для
визначення можливих психологічних характеристик особи, яка вчинила
злочин, та для інтенсифікації роботи з її пошуку.

Фахівці вважають, що розробка психологічного портрета злочинця актуальна
при розслідуванні певної категорії неочевидних злочинів, що
характеризуються істотним чи повним браком відомостей про конкретну
особистість винуватця: убивств на сексуальному ґрунті з ознаками
садистського катування жертви; убивств з посмертними колотими і різаними
пораненнями; убивств з ознаками маніпуляцій злочинця з трупом жертви;
„безмотивних” підпалів і вибухів; зґвалтувань тощо. У цьому випадку
пошук ознак злочинця здійснюється найчастіше тільки виходячи зі слідів і
обставин злочину. Їх психологічний аналіз, у рамках методики складання
психологічного портрета злочинця, може ініціювати продуктивні версії про
особливі ознаки злочинця, що дозволяють звужувати коло підозрюваних, а
також виявляти винного серед осіб, які потрапили в поле зору слідства.

З урахуванням цих вимог до портрета злочинця фахівці рекомендують
включати такі дані: 1) загальну характеристику особистості та переважну
мотивацію злочинів; 2) індивідуальні ознаки особистості – звички,
схильності, навички тощо; 3) вік; 4) район місця проживання; 5) район
місця роботи, служби, навчання; 6) часткові характеристики місця
ймовірного перебування; 7) рівень освіти та професійної кваліфікації; 8)
рід занять; 9) особливості походження (батьківська родина) і особистої
історії життя; 10) сімейний стан; 11) наявність дітей; 12) ставлення до
окремих видів діяльності – служба в армії, спорт, медицина, робота з
людьми тощо; 13) наявність судимості у минулому; 14) наявність психічної
чи іншої патології; 15) антропологічні та динамічні характеристики
обличчя (тип зовнішності, статура, пантоміміка тощо). Окрім зазначених
можуть бути наведені й інші дані.

Концептуально-психологічний портрет злочинця створюється на основі
теоретичного положення про особистісну детермінованість поведінки.
Практикуються два підходи до встановлення зв’язку між ознаками злочину
та злочинця.

Статистичний підхід ґрунтується на статистиці поєднань ознак злочинця з
ознаками криміналістичної характеристики злочину (їх сукупності),
виявленої за аналогічною категорією розкритих справ. Це активно
використовується у практиці слідчо-пошукової діяльності поліції,
зокрема, США, Великої Британії, Голландії. Недоліком тут є брак
змістових суджень щодо виведених ознак злочинця. Водночас у конкретній
справі найменш статистично визначена ознака може виявитися найбільш
вірогідною, достовірною та інформативною.

Аналітико-психологічний підхід спрямовується на розкриття
суб’єктивно-особистісного змісту дій злочинця, внаслідок чого
висувається аргументована версія про його ознаки. Інакше кажучи, зв’язок
ознак особистості з ознаками поведінки у даному випадку обумовлена їх
психологічним, смисловим взаємозв’язком. Цей підхід розглядається нами в
контексті теоретичних підстав, принципів та алгоритмів його реалізації
на практиці.

Теоретичні засади для розробки психологічного портрета злочинця
(аналітико-психологічний підхід). У теорії і практиці психології
дослідження психічних явищ він випливає з конкретних дій людини, її
об’єктивної поведінки. При цьому, спираючись на спільну для зовнішньої і
внутрішньої діяльності макроструктуру, можна говорити про здатність
ідеально залишати свій „відбиток” у матеріальному середовищі у вигляді
„комплексного, особистісно-регуляційного сліду”, що укладає зроблені
людиною вибори за кожним елементом криміналістичної характеристики
злочину. Такий „слід” не менш придатний для ідентифікації особистості
злочинця, ніж відбиток його пальця. Виходячи з цього, в основу розробки
ППЗ покладено такі психологічні принципи аналізу події: 1) елементи
криміналістичної характеристики розглядаються як результати поведінки,
реалізованої особистістю в умовах вільного вибору, детермінованого
системою як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних спонук і спрямованого
на досягнення суб’єктивно бажаної мети; 2) елементи криміналістичної
характеристики злочину розглядаються як єдина система, системоутворюючим
принципом якої виступає особистість злочинця в її суб’єктивному
відношенні до інших складових елементів криміналістичної характеристики.

Отже, злочинна подія як психолого-криміналістична система містить у собі
її елементи (час, місце, знаряддя, жертву тощо) за ознаками
„матеріалізованого в них ідеального „Я”. Саме суб’єктивне ставлення
злочинця до якісного змісту кожного з елементів та їх сукупності і
визначає зроблені ним відповідні вибори. Таке особистісне ставлення
знаходить зовнішній прояв в „індивідуальних діях”, що трактується, за X.
Хекхаузеном, як дія, детермінована індивідуальною особливістю
особистості.

У загальному вигляді алгоритм розробки психологічного портрета злочинця
включає три послідовні етапи аналізу події, перший з яких є
криміналістичною технологією реконструкції механізму злочину (відображає
зовнішній ряд дій злочинця) за слідами та його обставинами, і тому нами
не розглядається. Другий і третій етапи аналізу реалізують психологічні
прийоми реконструкції ознак злочинця та містять у собі: на другому етапі
— три психологічні прийоми виявлення „індивідуальної дії”, а на третьому
етапі — три психологічні прийоми інтерпретації „індивідуальної дії”.

Технологічний алгоритм розробки психологічного портрета злочинця включає
три прийоми, що відповідають етапам складання психологічного портрета
(В. Висильєв, 2004, 2005).

Прийом реконструкції криміналістичного механізму злочину передбачає
ретроспективне, за слідами на місці події та його обставинами,
відтворення зовнішнього ряду дій злочинця та ситуацію злочину.

Прийом психологічного моделювання поведінки злочинця. Завдання: виявити
за допомогою трьох психологічних прийомів аналізу (наведені нижче) у
реконструйованій зовнішній стороні діяльності злочинця, що складають
„індивідуальні дії”.

Правило виявлення „індивідуальної дії” на основі встановлення
індивідуальних розходжень. Передбачає оцінку ступеня відповідності
реконструйованої дії діям інших людей. Чим менше погоджується дія людини
з діями більшості людей у тій же ситуації, тим у більшій мірі вона
обумовлена особистісними чинниками.

Приклад — „допомога”: натовп людей нерухомо стоїть навколо жертви
аварії, і лише хтось один нахиляється, щоб допомогти. Ця дія є
„індивідуальною”. Слід оцінювати ступінь відповідності такої дії діям
тієї ж людини в інших ситуаціях. Чим частіше людина діє однаково у
різних ситуаціях, тим більше її поведінка обумовлюється особистісними
чинниками.

Приклад — „метро”: у серії злочинів, вчинених одним злочинцем,
простежувалися істотні розбіжності в об’єктивних параметрах ситуаційних
умов, а саме: за часом доби; за якісною характеристикою простору —
„замкнуте” (горище, підвал, під’їзд тощо), „відкрите” (лісосмуга,
пустир, вулиця тощо); за віком жертв, які обираються, та їх статтю. У
них об’єктивно існували істотні розбіжності. Злочини відбувалися як у
тих, так і в інших ситуаційних умовах. Та у всіх випадках умови ситуації
злочину мали одну спільну ознаку: простір місця події завжди був поблизу
якоїсь станції метро. Така дія проявлялася стабільно (у різних
ситуаціях) за однотипним вибором (усвідомленому чи безсвідомому) місця
вчинення злочину, виходячи з однієї його характеристики — незначної
віддаленості від станцій метро — необхідно розглядати як „індивідуальну
дію”.

Правило виявлення „індивідуальної дії” на основі встановлення
стабільності дії у часі. Характерним для цього правила є оцінка ступеня
відповідності реконструйованої дії діям тієї ж людини в аналогічних
ситуаціях у минулому.

Приклад — „приховування”: у серії злочинів, вчинених тією ж самою
особистістю, простежується закономірність: у шести із семи епізодів
злочинець після здійснення вбивства нічого не робив, аби приховати труп.
Лише в одному випадку — п’ятому за ліком, труп був переміщений з
наступним його переховуванням. У цьому випадку порушена закономірність у
поведінці. Отже, дію з переміщення трупу з наступним його прихованням
необхідно вважати „індивідуальною”.

Прийом психологічної інтерпретації поведінки злочинця (індивідуальних
дій). Завдання: пояснити, психологічно визначити „індивідуальні дії”
злочинця. Психологічними прийомами інтерпретації таких дій виступають:

Правило пояснення причин „індивідуальної дії” „сильними властивостями”
особистості, що визначила вибір цієї дії серед можливих інших.

1. Висувається версія, що в „індивідуальній дії” проявилися (можливо,
акцентуйовано) будь-які з таких параметрів особистості: спрямованість
(потреби, мотиви, установки, життєві плани, концепції, ціннісні
орієнтації, схильності, смаки); соціально-психологічні особливості
поведінки (у тому числі демографічні, культурні, соціальний і
міжособистісний статус, ролі, стилі життя та спілкування);
характерологічні якості (характер, акцентуйовані властивості
особистості); психічні властивості і процеси (особливості
інтелектуальної, емоційно-вольової сфери, сприйняття, уваги, мови);
операційні характеристики (звички, уміння, навички, знання); біопсихічні
властивості (статеві, вікові, соматичні, фізіологічні, морфологічні,
патологічні властивості, темперамент); особливості сексуальної сфери
(сексуальна орієнтація, біологічні і соціальні детермінанти особистісної
проблеми).

2. Оцінюються дії злочинця в контексті зазначених вище особистісних
параметрів (необхідно пов’язати встановлені особливості у діях злочинця
з будь-якими його параметрами, спроможними пояснити ці дії). Приклад —
„допомога” (див. вище). „Індивідуальну дію” з надання допомоги можна
інтерпретувати так: цю людину, мабуть, відзначає велика готовність до
допомоги. Можливі й інші внутрішні причини, що пояснюють таку поведінку.
Можливо, він має стосунок до медицини, готовий виконати професійний
обов’язок, є близькою людиною для потерпілого тощо.

Правило пояснення причин „індивідуальної дії” „операційним змістом”
передбачає вибір цієї дії серед можливих інших.

1. Висувається версія, що в „індивідуальній дії” реалізувався досвід
минулих способів дії, що містить у собі надбані навички: професійні,
побутові, пов’язані з захопленнями тощо, а також звички (феномен
„операційного змісту” як механізм вибірковості проявляє себе, як
правило, на підсвідомому рівні реалізації, іноді відзначаючись незвичним
для ситуації способом дії, вживання предмета, що відрізняється від
оптимального варіанта поведінки).

2. Необхідно пов’язати встановлені навички, звички, знання, уміння з
ознаками і властивостями особистості як здатними пояснити виявлену
особливість поведінки (тобто, необхідно дати смислову інтерпретацію
„індивідуальної дії” злочинця).

Приклад: на пустирі виявлено труп. У 200 метрах від нього (на стежині,
що веде до житлового масиву) за парканом приватного володіння знайдено
зім’яту ганчірку зі слідами крові. Слідством встановлено: місцем злочину
є місце виявлення трупа; кров на ганчірці належить потерпілій. Звідси
слідчий, у рамках реконструкції дій злочинця, робить припущення, що
злочинець для приховування слідів причетності до злочину розпочав дії зі
знищення слідів крові на руках. Для цього він підняв ганчірку, і,
витираючи нею на ходу руки, втік. Особливості умов (наявність калюжі,
піску, трави, нарешті – одягу потерпілої), які могли бути альтернативним
засобом досягнення мети, з одного боку, а з іншого – нетиповість вибору
способу знищення доказу, дозволили зробити припущення про можливу
природу існування причини, що вказує на обраний спосіб дії, у якому
можна побачити специфічний операційний склад – неквапливе (ніби „між
іншим”) витирання рук ганчіркою.

В результаті було висунуто версію про ознаку винного, а саме: рід
професійної діяльності злочинця, ймовірно, пов’язаний з використанням
пально-мастильних матеріалів або інших речовин, хімічний склад яких не
вимагає використовувати рукавички для захисту шкіри. Ймовірно, звичним
засобом витирання рук є ганчірка. Отже, в основу розробки
оперативно-розшукових заходів покладено версію про ознаку винуватця, що
істотно обмежила коло підозрюваних за професійною ознакою (механік,
слюсар-сантехник тощо).

Правило пояснення причин „індивідуальної дії” механізмом маскування
„слабких сторін — позицій” злочинця. Найчастіше саме цим пояснюється
вибір злочинцем саме цієї дії зпоміж можливих інших. До цієї категорії
„індивідуальних дій” належать дії-приховування: слідів на місці злочину;
місця скоєння злочину; самого факту злочину тощо, а також
дії-інсценування.

Треба проаналізувати, чи не є обрана злочинцем „індивідуальна дія”
(сукупність дій) „маскуванням”, зокрема, що носить характер приховання,
інсценування. Якщо є підстави припустити це, то, ймовірно, існує якийсь
зв’язок злочинця з жертвою чи місцем вчинення злочину або іншими
обставинами злочину. Можливо, існує і зв’язок за сукупністю зазначених
чинників.

Доцільно висунути версію про зв’язок злочинця з жертвою, який здатний
пояснити „індивідуальну дію”. Приклад — „приховування” (див. вище).
Ймовірно, пояснення неприховування злочину у шести з семи епізодів можна
знайти у такій „психологіці” злочинця: „Мене неможливо „вирахувати”, бо
я не належу до кола знайомих жертви. Місце злочину не співпадає з
місцем, де я живу, стандартним переміщенням, іншими обставинами звичної
життєдіяльності жертви”.

Можливі й інші внутрішні причини, що спонукують до відхилення від
звичного способу дій в аналогічних ситуаціях. Вони часто можуть
вказувати на індивідуальні ознаки злочинця.

Розглянуті психологічні прийоми розробки психологічного портрета
злочинця та приклади, що демонструють можливість встановлення
психологічного (суб’єктивного) змісту його дій, а також пояснення
спонукань, дозволяють аргументовано висунути версію про ознаки
особистості, яка вчинила злочин. Та необхідно визнати, що існує ризик
одержати недостовірні результати при аналізі делікту методом
„портретування”. Причини цього багато в чому залежать від того, що
слідчі віддають перевагу стереотипним судженням, упередженій
спрямованості розслідування.

Об’єктивність висновків про особистість злочинця у психологічному
портреті забезпечується низкою загальних правил аналізу матеріалів
кримінальної справи (С. Богомолова, В. Образцов, 2003):

1. Відмовою від передчасних узагальнень і висновків.

2. Варіативністю припущень. Вивчаючи розвиток здібностей дослідника, Є.
Регирер стверджував, що він „…повинен тримати свою уяву „на прив’язі”,
поступово охолоджуючи себе судженнями про можливість та ступінь
імовірності. Необхідно частіше розглядати припущення: „якби”,
„припустимо, що” та усілякі передбачувані ситуації, пов’язані з певним
ризиком думки”.

3. Багаторазовістю спостережень (повторюваністю) проявів особливостей
особистості в інших обставинах і діях. Ця вимога припускає враховувати,
що „…та сама форма поведінки є, з одного боку, реалізацією багатьох
індивідуально-особистісних тенденцій і особливостей, з іншого боку – має
різні об’єктивні відображення-сліди. Тому зробити висновок про ту чи
іншу особливість особистості передбачуваного злочинця можна лише на
основі аналізу багатьох форм його поведінки, відображених у різних
криміналістичних елементах злочину”.

4. Контролем за допомогою інших методів дослідження (наприклад,
спеціально організованого експерименту).

5. Виявленням протиріч у логіці дій злочинця, обставинах події.

6. Системністю. Окремі об’єкти поєднуються в системи, комплекси,
обумовлені сутністю досліджуваних явищ, з дотриманням такого порядку
„спостереження”, щоби жоден істотний для розслідування об’єкт не
опинився поза увагою. При цьому оцінюється значення одного факту в
системі інших фактів. Нове знання — висновок порівнюється з відомим та
іншими знаннями. При альтернативних гіпотезах про особистість перевага
віддається тій, котра підтверджує значні підстави в сукупності обставин
злочину.

Бесіди із свідками базуються на встановленні психологічного контакту.
Треба визначити, до якої групи належать свідки. Це допомагає
систематизувати отриману інформацію, об’єктивно оцінити ситуацію та
врахувати вплив реактивних психологічних станів для визначення ступеня
адекватності свідчень стосовно події. Такі особливості свідків, як
темперамент, вік, стать, соціальне становище, родинні зв’язки з
учасниками подій, шкідливі звички, нормативність поведінки, фізичні хиби
(наприклад, поганий зір, слух тощо) значно впливають на алгоритм
проведення роботи. Спілкування зі свідками відбувається на основі знань
про особливості формування свідчень різних людей на стадії сприйняття
просторово-часових відносин, зовнішності особи та її дій, про
особливості запам’ятовування свідками обставин події, особливості
відтворення свідчень тощо, що має найсуттєвіше значення для побудови
реальної картини того, що відбувалось.

На заключному етапі цього виду роботи психолог оцінює, аналізує та
систематизує одержану від свідків інформацію і встановлює взаємозв’язки
між фактами та подією.

Достовірність психологічного портрета злочинця залежить від роботи з
потерпілим, якщо він лишився живим. Треба враховувати: його емоційний
стан; психологічну готовність до сприйняття психотравмуючого чинника,
яким є ситуація вчинення злочину; психологічні особливості його
особистості.

За результатами бесіди з потерпілим можна уточнити найдрібніші моменти
події, поведінки, емоційних проявів, зовнішності злочинця, які б могли
характеризувати його особистість.

При складанні психологічного портрета злочинця після його затримання
можуть використовуватися наступні методи, які дозволяють всебічно та
конкретніше вивчити його якості, ціннісні орієнтації, життєві позиції
тощо: узагальнення незалежних характеристик, вивчення життя і діяльності
злочинця, бесіди, спостереження, психодіагностичні заходи тощо.

Метод узагальнення незалежних характеристик дозволяє виявити риси
характеру, які впливають на способи досягнення цілей (ризикованість,
обережність, винахідливість, наполегливість, раціональність та інше),
мотиви й стиль діяльності, місце злочинця в ієрархії груп, у сім’ї, на
роботі, серед друзів, особливості поведінки в умовах групової діяльності
тощо. Цей метод полягає у збиранні відомостей про особливості поведінки
злочинця зі слів людей, які його знають, з письмових свідчень,
характеристик з місця навчання, роботи й узагальнення отриманої
інформації для визначення стійко повторюваних у повідомленнях різних
людей властивостей злочинця. Ті психологічні особливості, на які
опитувані вказують частіше, як правило, і є справді об’єктивними і
притаманними підозрюваному.

Біографічний метод вивчення людини передбачає психологічний аналіз
життєдіяльності людини та є одним з основних методів психологічного
вивчення особистості. Цей метод полягає у систематизованому
нагромадженні відомостей біографічного характеру, аналізі та розгляді
фактів із життя людини, для з’ясування її психологічної обумовленості
мотивами поведінки, мотивацією та цілями дій, а також характерних
особливостей, що проявляються у вчинках, когнітивній сфері,
характерологічних рисах, вольових якостях та інших психічних
властивостях.

При психодіагностичному вивченні особистості злочинців можуть
використовуватись такі методики (М. Зайцев, О. Комаров, 2003):
„Характерологічний опитувальник” К. Леонгард; „Тест Люшера”; „НПН-А”;
„Неіснуюча тварина”; „Тест Кеттелла”; „Шкала самооцінки” Ч. Спілбергер,
Ю. Ханін; „Опитувальник Айзенка з дослідження екстраверсії – інтроверсії
та нейротизму”;„FPI” А. Крилов, Т. Ронгинська; „УСК”; „Методика
діагностики міжособистісних відносин” Т. Лірі; ММРІ; „Life Line”.

Нині не існує єдиної системи класифікації злочинців, тому при складанні
психологічних портретів можна використовувати такі типологічні схеми
вивчення особистості злочинця.

За ознаками антисуспільної спрямованості поведінки в основу типології
особистості покладено її ставлення до суспільних цінностей.

1. Негативне ставлення до найважливіших благ: життя, здоров’я, честі,
спокою тощо. Таке ставлення полягає в основі навмисних
агресивно-насильницьких злочинів – вбивств, тілесних ушкоджень,
зґвалтувань, образ, а також більшості випадків хуліганства.

2. Корисливі тенденції, пов’язані з ігноруванням принципу розподілу
матеріальних благ за працею, права державної власності та особистої
власності громадян. Це характерно для вчинення крадіжок, хабарництва та
інших корисливих злочинів.

3. Індивідуалістичне ставлення до соціальних вимог, службових, сімейних
та інших обов’язків. Такі антисоціальні риси визначають вчинення певних
господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя,
військових злочинів тощо.

4. Легковажне, безвідповідальне ставлення до соціальних цінностей та
своїх обов’язків стосовно них, що проявляється у різних злочинах з
необережності.

На основі цієї класифікації виокремлено такі типи злочинців:

1. „Випадковий” – вперше вчинений злочин, який суперечить загальній
соціально-позитивній спрямованості, що характеризується моральною
поведінкою.

2. „Ситуаційний” – злочин вчинюється під впливом несприятливої для
злочинця зовнішньої ситуації при загальній соціально-позитивній
спрямованості.

3. „Нестійкий” – злочин вчинюється вперше, але злочинець допускав і
раніше різні правопорушення та аморальні прояви.

4. „Злісний” – неодноразово вчиняв небезпечні злочини, у тому числі був
раніше засуджений.

5. „Особливо небезпечний” – неодноразово вчиняв особливо небезпечні
злочини.

Типологія, що дозволяє класифікувати серійних убивць не за
характеристикою місця події, а за мотивацією (автор – Р. Холмс,
провідний спеціаліст зі складання психологічного профілю в США). Згідно
з таким підходом, серійних убивць поділяють на шизофреноподібних,
місіонерських, гедоністських та контролюючих.

Шизофреноподібний тип (Visionary Motive Type) визнається несамовитим
через тяжкі форми психічних захворювань. Іноді може іменуватися
„психотичним”. Взагалі цій категорії злочинців притаманні психічні зриви
або тимчасова втрата почуття реальності. Зовні вони можуть не проявляти
жодних розладів, однак у певний момент „щось” змушує їх вчиняти вбивства
часто незнайомих людей. Жертва обирається, в основному, за покликом
„внутрішнього голосу”. Ці „голоси” можуть супроводжуватися
галюцинаціями. Стосовно цього типу виникають дискусії щодо того, що
психотичні вбивці не можуть бути співвіднесені з теорією керівної ролі
фантазії, однак це не так. Хоча контролю за своїми діями не
відбувається, але свідомість прагне захистити фантазії, що в даному
випадку є психічною делюзією.

Головною особливістю злочинців місіонерського типу (Mission-Oriented
Type) є не наявність психопатичного симптомокомплексу, а їх внутрішній
світ націлений на виконання „особливої місії”, покликаної звільнити світ
від будь-якої аморальності чи несправедливості. Як правило, це особи,
які мають на свідомому рівні сильне бажання знищити певну групу людей.
Вони усвідомлюють здійснення протизаконних дій та цілком орієнтуються в
просторі. Убивці цього типу обирають жертву з певної асоціальної групи
(повії, наркомани тощо).

Злочинці, що належать до садистського (гедонітського) типу
(Thrill-Oriented Type) здійснюють злочин задля емоційного, сексуального
задоволення від акту насильства. Ключовим для них є саме діяння, від
якого отримується задоволення, котре супроводжується емоційним
збудженням. Злочини часто супроводжуються витонченим садизмом.

Похітливий (контролюючий) убивця (Lust/control-oriented Killer) здійснює
злочини на сексуальному ґрунті з метою збудження та відчуття абсолютної
влади над жертвою. Одержання задоволення залежить від того, як він
мучить жертву. Цей тип цілком орієнтується у просторі і зберігає зв’язок
з реальністю.

Типологія процес-орієнтованих (process-focused) і дія-орієнтованих
(act-focused) убивць передбачає аналіз злочинів, пов’язаних з
насильством, які часто супроводжуються нанесенням післясмертних ран,
некрофілією та розчленуванням жертви. Вони вчиняють убивство заради
самого процесу, а не заради смерті жертви. Дія-орієнтовані убивці,
навпаки, убивають швидко, без проявів садизму.

Згідно з цією типологією, дезорганізованими вважаються злочинці, у
поведінці яких не проглядається координованості, плановості (вибір
будь-якого предмета на місці вчинення злочину, зброї, випадковий вибір
жертви). При огляді місця події, де було вчинено злочин дезорганізованим
убивцею, можна виявити сліди відбитків пальців, крові тощо.
Дезорганізованим убивцям властива жорстока поведінка, а їхні дії
спрямовані на одержання задоволення від самого убивства, а не від його
результату.

Дезорганізований злочинець діє за „збігом обставин”, сприятливих, як
йому здається, котрі, як правило, закінчуються непередбаченим убивством.
Тобто, злочин відбувається спонтанно, без попереднього планування. Як
правило, злочинець має невисокий рівень інтелекту, може виконувати
некваліфіковану роботу. Соціальна неповноцінність схиляє злочинця
обирати жертву, яка йому відома. Злочин здійснюється „на власній
території”. Як знаряддя злочину використовуються предмети, що є на місці
злочину. Спосіб убивства – спонтанний. Наносить ушкодження здебільш
після смерті жертви. Труп у більшості випадків залишає на місці злочину
або там, де його можуть швидше знайти.

Коли йдеться про організоване вбивство, мається на увазі насамперед
навмисне убивство. Суб’єкт заздалегідь спланував злочин, звівши ризик до
мінімуму. Організовані убивці ретельно обирають жертву і використовують
принесену з собою зброю. Для них також характерна розробка механізму
звільнення від трупу жертви. Організований злочинець, як правило,
розумний (IQ — вищий за середній), нерідко має вищу освіту,
висококваліфіковану роботу, родину, соціально адаптований, мобільний
(має можливість і здатність легко переїжджати з місця на місце).
Убивства здійснює методично, сплановано. Організований злочинець
проявляє велику агресивність у сексуальних діях стосовно жертви, перш
ніж убити її. Може приготувати спеціально обладнане приміщення і
знаряддя убивства й катувань. Стежить за публікаціями про свої злочини,
цікавиться ходом розслідування і може запропонувати допомогу слідчим
органам.

Типологія, розроблена В. Голубєвим, А. Шамісовим і Ю. Кудяковим
відображає провідну психологічну властивість кожного з наведених типів.

Типологія, розроблена В. Голубєвим, А. Шамісовим і Ю. Кудяковим
відображає провідну психологічну властивість кожного з наведених типів.

Тип Властивість

Збуджений Яскраво виражена соціальна активність, прагнення до лідерства.
Однак не властива чітко вироблена життєва позиція. Запальний,
злопам’ятний, агресивний. Убивства відзначаються особливою жорстокістю.
Агресія афективна, супроводжується звуженням свідомості і різким руховим
збудженням.

Некерований Виражене прагнення до домінування. Провідна властивість  
особистості – імпульсивність.

Упертий Характеризується підвищеною стійкістю афективно забарвлених
переживань. Цілеспрямований, злопам’ятний, має стійку життєву позицію.
Схильний до прямолінійності, рішучості у вчинках.

Активний Відзначається підвищеною активністю, оптимізмом, підвищеним
фоном настрою, розмаїттям інтересів, постійним прагненням до зміни
діяльності. Низький самоконтроль. Товариський, не вразливий, часто
переоцінює власну особу.

Безвільний Бракує вольових якостей. Покірливий. Здійснює вбивства під
тиском групи. Боязкість і недостатня ініціативність не дозволяють
добитися авторитету. В кримінальному середовищі використовується для
дрібних доручень чи гомосексуальних зв’язків.

На основі класифікації злочинів, згідно з кримінальним законодавством
України, психологічні портрети можуть складатися з урахуванням такої
типології: корисливий тип – злочини проти особистості, вчинені з метою
власного збагачення; насильницький тип – вбивства, тілесні ушкодження з
хуліганських спонукань, з мотивів ревнощів та помсти;
корисливо-насильницький тип – злочини проти особистості, які поєднують
мотиви корисливого та насильницького типів; випадкові злочини –
результат неадекватної реакції особи на випадкову конфліктну ситуацію.

Отже, виходячи з типології злочинів, класифікація диференціюється таким
чином: злочинці випадкові, епізодичні; злочинці, які проявляють серйозну
нестійкість у поведінці або ті, які вчинили злочин кілька разів;
професійні злочинці.

До кваліфікації злочинців, які вчинили злочини корисливого типу,
належать: злодії, яких класифікують згідно з основною їх спеціалізацією
та пов’язаною з нею кваліфікацією за місцем вчинення злочину: на ринках
і базарах („ринковики”); в метро („кроти”); на залізничному транспорті
(„майданники”); в міському транспорті („гонщики” або „маршрутники”); в
магазинах і театрах („магазинні”, „театральні”); на вулицях („вуличні”).

За способом здійснення крадіжки визначають наступні кваліфікації.

За допомогою розтину одягу, сумок спеціальними технічними пристроями
(„технарі”); під прикриттям рук різними предметами – плащами, букетами
квітів, сумками тощо („ширмачі”); крадіжки із сумок та гаманців за
допомогою спеціально виготовлених гачків („рибалки”); крадіжки за
допомогою пінцетів, особливо з важкодоступних місць („хірурги”);
крадіжки без використання технічних засобів та „ширми” групою осіб при
скупченні народу („щипачі”); крадіжки за допомогою вибивання предметів
точними швидкими рухами („трясуни”); крадіжки з усіх видів жіночих сумок
(„сумочники”); крадіжки речей із господарських сумок („верхушечники”).

Злочинці, які здійснюють крадіжки майна громадян з проникненням в їх
квартиру, будинок, кваліфікуються на крадіжках: за допомогою
спеціального інструмента; за допомогою підбору ключів; шляхом зламу або
вибивання дверей і дверних коробок; під виглядом відвідування квартири
посадовою особою, надання допомоги; з використанням віктимологічного
фактора (відкритих дверей, вікон).

Злочинці, які здійснюють крадіжки з магазинів самообслуговування. Їх
кримінальна кваліфікація базується на: крадіжках одягу шляхом
перевдягання та залишення старого одягу; крадіжках шляхом вдягання
нового одягу під старий; крадіжках взуття, предметів верхнього одягу за
допомогою спеціально зроблених сумок з подвійним дном; крадіжках речей
за допомогою дітей і підлітків.

Кримінальна кваліфікація злочинців, які здійснюють крадіжки з
автотранспорту, диференціюється на: викрадення машин; технічне
переоснащення і камуфляж (перефарбування, перебивання номерів на вузлах
і деталях тощо); підроблення документів, технічних паспортів, довідок
тощо; перепродаж вкраденого та домовленість про ціну (як правило, ще до
крадіжки); перегоні крадених автомашин.

Крадії антикваріату кваліфікуються на: крадіжки культурних цінностей з
музеїв, приватних колекцій і квартир; купівлі вкрадених цінностей
культури.

Діяльність груп має чітко визначений характер, структуру взаємодії,
функціональні обов’язки кожного з членів групи. До складу груп входять
посередники (вони допомагають продати вкрадені культурні цінності
колекціонерам, спекулянтам), а також оцінники („комісіонери”), які
здійснюють своєрідну експертизу краденого, лихварі тощо.

Кримінальна кваліфікація шахраїв багато в чому залежить від сфери їх
діяльності. Тут можна виокремити: ігорних злочинців („наперсточники”);
осіб, які обдурюють за допомогою підміни одних предметів (речей) іншими
(„ляльковики”); осіб, які крадуть гроші, чеки при їх розміні; осіб, які
обдурюють під виглядом послуг, купівлі – продажу.

У розкраданні державних цінностей, майна розрізняють дві основні
кваліфікації: за офіційною посадою злочинця та за злочинною діяльністю
непосадової особи, яка призводить до розкрадання державного майна
(валютники, спекулянти, фальшивомонетники та інші категорії).

До типових кваліфікацій злочинців, які вчиняють злочини корисливо-
насильницького типу, належать:

1. Грабіжники, делінквентна діяльність яких пов’язана з відкритим
загарбанням грошей на об’єктах фінансової системи; відкритим викраданням
майна з житла громадян, що супроводжується насильницькими діями;
відкритим нападом на громадян задля привласнення їх автомашин, особистих
речей на вулицях.

2. Злочинців, діяльність яких пов’язана з вимаганням. Вони діють за
допомогою: погроз знищення майна, поширення про громадян інформації
компрометуючого змісту; викрадання дітей, близьких людей з метою
одержання викупу.

До типових кваліфікацій злочинців, які вчиняють злочини насильницького
типу, відносять: маніакальних злочинців; вбивць, що завдали тілесних
пошкоджень потерпілому з хуліганських спонукань, внаслідок чого настала
смерть людини; вбивць, які завдали тілесних пошкоджень потерпілому з
ревнощів, помсти, конфліктних міжособистісних стосунків, внутрішніх
протиріч, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

До злочинів насильницького типу слід віднести злочини й сексуального
типу, а саме: зґвалтування та інші статеві злочини на ґрунті сексуальних
спонукань; сексуальні домагання стосовно повнолітніх; сексуальні
домагання стосовно неповнолітніх.

До випадкових злочинців, як правило, відносять осіб, які вчинили
протиправні дії: з метою самозахисту; під насильницьким впливом осіб з
кримінальною мотивацією.

Для детальнішого розгляду та аналізу питання класифікації злочинів та
кваліфікації злочинців необхідно використовувати Науково-практичний
коментар Кримінального кодексу України [12].

Під час роботи необхідно дотримуватися того принципу, що психологічний
портрет злочинця не обов’язково має вказувати на конкретну особу. Метою
його складання є створення загального уявлення про тип особистості
злочинця, вироблення стратегії, пропонування варіантів того, як знайти
особу, що вчинила злочин. Якщо слідчі органи мають дані про осіб, які
підходять під опис, то психологічний портрет може допомогти розробити
тактику ведення допиту, проведення обшуку, затримання тощо.

Література:

1. Актуальные проблемы психологической теории и практики. – СПб.: Изд –
во Санкт – Петербургского ун – тета, 1996. – 186 с.

2. Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении
преступлений: Учебное пособие. – М.: Изд – во Акад. МВД СССР, 1973. – 72
с.

3. Антонян Ю. М. Психология убийства. – М.: Изд – во „Юристъ”, 1997. –
303 с.

4. Антонян Ю. М. Методика ТАТ в изучении личности преступника //
Личность преступника: методы изучения и проблемы воздействия: Сборник
научных трудов. – М.: Изд – во ВНИИ МВД СССР, 1988. – С. 4 – 18.

5. Антонян Ю. М. Преступное поведение и психические аномалии. – М.: Изд
– во „Юристъ”, 1998. – 215 с.

6. Антонян Ю. М., Гульдан В. В. Криминальная патопсихология. –М. : Изд –
во „Наука”, 1991. – 248 с.

7. Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и
расследования преступлений. – М.: Изд – во „Юристъ”, 1996. – 336 с.

8. Васильев В. Л. Юридическая психология. – С.-Пб.: Изд – во „Питер”,
1997. – 500 с.

9. Карвасарский Б. Психотерапевтическая энциклопедия. – С.-Пб.: Изд – во
„Питер Kом”, 1998. – 752 с.

10. Кримінальний кодекс України. – Будь-яке видання.

11. Личность преступника // Отв. ред. В. Н. Кудрявцев. – М.: Изд – во
„Юрид. лит.”, 1975. – 270 с.

12. Методичні рекомендації, альбом схем, таблиць на допомогу практичним
психологам органів і підрозділів внутрішніх справ щодо складання
психологічного портрета злочинця. // Упоряд. Ю. Майдиков, В. Сулицький,
О. Комаров, О. Діденко – К.: ЦПП ДРП МВС України, 2005. – 112 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України // Відп.
ред. Кондратьєв Я. Ю., Яценко С. С. – К.: Вид – во „Юрінком”, 1994. –
800 с.

14. Психология: Словарь. // Под общ. ред. А. В. Петровского, М.
Г. Ярошевского. – М.: Изд – во „Политиздат”, 1990. – 494 с.

 15. www.politik.org.ua

Похожие записи