КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні умови успішної адаптації першокурсника до навчання у вищому
навчальному закладі

ЗМІСТ

I Психологічні особливості студентів-першокурсників на початковому етапі
навчання

1.1.Юнацький вік є періодом інтенсивного становлення особистості,
досягнення стабільності більшості психічних функцій припадає саме на цей
період.

1.2.Психологічні типи особистості студентів-першокурсників

II Проблема процесу адаптації в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних
психологів

2.1.Розгляд процесу адаптації в системі виховання

2.2.Структура адаптивних процесів

2.3. Різновиди соціально-педагогічної адаптації

III Психологічна переорієнтація особистості першокурсника — як необхідна
передумова успішної адаптації в умовах вищого навчального закладу

3.1. Рівні психічної переорієнтації особистості

3.2.Адаптація як необхідна умова соціалізації індивіда

3.3.Умови оптимізації процесу входження першокурсників у нові соціальні
умови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Додаток 1

Додаток 2

I Психологічні особливості студентів-першокурсників на початковому
етапі навчання

1.1.Юнацький вік є періодом інтенсивного становлення особистості,
досягнення стабільності більшості психічних функцій припадає саме на цей
період.

Більшість спеціалістів дотримуються такої точки зору, згідно з якою у
структурі особистості необхідно розглядати 4 групи властивостей:

1.Спрямованість особистості, до якої належать потреби, мотиви, цілі,
переконання, ідеали;

2.темперамент — психічна властивість особистості, що визначає динаміку
її проявів у різних видах діяльності;

3.здібності, тобто психічні властивості особистості, які визначають
потенціальні та реальні можливості людини при виконанні певної
діяльності;

4.характер — сукупність основних властивостей особистості, що визначають
стиль поведінки у суспільстві.

1.2.Психологічні типи особистості студентів-першокурсників

Для визначення психологічних особливостей типів особистості студентів
необхідно з’ясувати саме ці поняття. Психологічний тип особистості —
концептуальну модель, що включає суттєві та специфічні
соціально-психологічні особливості певної групи людей, які проявляються
в їх діяльності. Дослідники виділяють такі типи:

І.Суспільно-цілісна спрямованість і високий рівень розвитку особистості.
Ті студенти, що належать до цього типу, спроможні у ситуації вибору
надати перевагу спільним інтересам, їм властиві моральна чистота, значна
духовна енергія, прагнення до постійного культурного зростання,
інтелігентність. Студенти, що належать до цього типу, не бувають
песимістами, вони в змозі об’єктивно оцінювати оточуючий світ, бачать у
ньому не лише негативне а й позитивне, вони спрямовані на конструктивне
розв’язання найскладніших проблем.

2.Студенти з переважаючою споживацькою спрямованістю особистості. У
таких студентів споживацькі ідеали визначають активну цілеспрямованість
діяльності з метою їх задоволення. Для багатьох характерним є прагнення
до «веселого» студентського життя з мінімальним напруженням і
максимальним щохвилинним задоволенням. Слід зазначити, що така позиція
охороняється від зазіхань більш свідомих однокурсників.

3.Третю групу характеризує войовниче споживацтво, прагнення вирішувати
власні проблеми за рахунок інших закономірно призводить до появи ще
деформованого — злочинного типу особистості. Таким студентам властива
руйнівна спрямованість.

Головне, з чого потрібно виходити при аналізі проблеми адаптації — це
універсальний характер тенденції до встановлення рівноваги між
компонентами реальних систем.

II Проблема процесу адаптації в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних
психологів

2.1.Розгляд процесу адаптації в системі виховання

За дослідником А.К.Гришановим, під адаптацією слід розуміти процес
приведення основних параметрів, їх соціальний та особистісний характер у
стан динамічної рівноваги з новими умовами вузівського середовища як
зовнішнього фактора по відношенню до студента. До того ж слід зазначити,
що не можна вважати адаптацією весь процес виховання. У виховання і
адаптації є не тільки співпадаючі функції, але й функції, що різняться.
Адаптація несе на собі характерні особливості конкретної ситуації на
рівні підсистеми по відношенню до виховання, яке розглядається на рівні
суспільства в цілому як система. Для успішної адаптації необхідний
належний рівень знань, однак в той же час спеціальні знання далеко не
завжди є необхідною умовою для процесу виховання людини. І не завжди
рівень культури, вихованості людини безпосередньо впливає на його
адаптацію, хоча адаптація без засвоєння норм, що визначаються
вихованням, фактично неможлива.

Отже (за А.К.Гришаковим), адаптація — це процес активного пристосування
і вольової реалізації засвоєних норм і цінностей в умовах конкретної
ситуації. За відсутності волі й усвідомлення ми спостерігаємо не
адаптацію, а зовнішнє пристосування, яке призводить до конформної
поведінки. Індивід в такому разі створює видимість прийняття норм і
цінностей, насправді ж він тільки поступається перед груповим тиском.

Адаптація носить колективний характер (конкретні умови даного вузу), це
безперервний процес, який не припиняється ні на день, також цей процес
відбувається з коливаннями, навіть впродовж одного дня відбуваються
перемикання в найрізноманітніші сфери ( діяльність, спілкування,
самосвідомість).

Важливий вклад у розробку широкого поняття адаптативності вніс Ж.Піаже.
Згідно з його концепцією, адаптація і в біології, і в психології
розглядається як єдність протилежно спрямованих процесів акомодації й
асиміляції. Якщо ж перший термін застосувати в широкому значенні, то
потрібно говорити «адаптація до середовища», що забезпечує модифікацію,
функціонування організму чи дій суб’єкту у відповідності з властивостями
середовища. Другий же процес змінює ті чи інші компоненти цього
середовища, переробляючи їх відповідно зі структурою організму або
включаючи у схему поведінки суб’єкта. Процеси тісно пов’язані між собою,
опосередковуючи один одного що не включає в кожному конкретному випадку
ведучої ролі якого-небудь із них.

Розгляд адаптації в єдності цих протилежних напрямків є важливою умовою
використання даного поняття як категорії, що відіграє значну роль у
поясненні всякого активного функціонування. При цьому, поряд із
загальними закономірностями адаптації, що проявляються на біологічному,
психологічному, соціальному рівнях. Необхідно враховувати ті особливі
форми, яких набула вона в різних типах людської діяльності. При переході
в процесі філогенезу до більш досконалих форм адаптації зменшується
залежність організму від часових форм існування і вік «все більш
оволодіває життєвими засобами навколишнього середовища (Шмальгаузен Н.Н.
Избр.труды. Закономерности эволюционного процесса. — М.,1983).

2.2.Структура адаптивних процесів

Розглядаючи питання адаптації в психології, слід відзначити два моменти.

Перший — це взаємозумовленість двох вказаних напрямків опосередкування
ними один одного. Наприклад, процес сприйняття організовується
перцептивними схемами, що сформувалися раніше, у функціонуванні яких
знаходять вираження асимілятивна активність суб’єкта. Разом з тим за
своїм основним змістом цей процес є акомодаційним: перцептивна схема
доповнюється (а в разі необхідності й перебудовується) в такому
напрямку, що забезпечує адекватне відображення об’єкта, який
сприймається, тобто відбувається своєрідне пристосування до нього.

Другий момент — це залежність характеру адаптивних процесів від стадії
онтогенезу. На ранніх етапах психічні особливості якості виникають через
пристосування дитини до вимог оточуючого середовища. Але, виникаючи в
такий спосіб, вони потім набувають самостійного значення в порядку
зворотного впливу і визначають подальший розвиток. Таким чином,
формується свідома регуляція поведінки — осмислення мети все більшою
мірою контролюється і спрямовується на акомодаційну та асимілятивну
активність суб’єкта, що розвивається.

Необіхевіорістське визначення адаптації обґрунтовується в основному в
роботах І.Айзенка та його послідовників. Вони визначають адаптацію
двояко:

а) як стан, в якому потреби індивіда, з одного боку, і вимоги середовища
— з іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом і
природою або соціальним середовищем.

б) процес, у результаті якого цей гармонійний стан досягається.

Інтеракціоністське визначення адаптації розвиває в основному Л.Філіпс:
адаптованість виражається двома типами відповіді на вплив середовища:

а) прийняття та ефективна відповідь на її соціальні очікування, з якими
зустрічається кожен згідно зі своїм віком і статтю(наприклад,
відвідування школи і оволодіння навчальними предметами). Таку
адаптованість Філіпс вважає вираженням конформісті до тих вимог (форм),
які суспільство пред’являє до поведінки особистості.

б)У більш специфічному понятті адаптація не зводиться просто до
уникнення соціальних норм; вона означає гнучкість та ефективність при
зустрічі з новими і потенціальне небезпечними умовами, а також здатність
надавати подіям бажане для себе спрямування. Така адаптованість може
спостерігатися в усякій діяльності. Адаптивна поведінка характеризується
прийняттям рішення, правом ініціативи і точним визначенням свого
майбутнього. Це розуміння соціально-психологічної адаптації особистості
породжує значний інтерес, оскільки в ньому зміст, ідея активності
особистості. Особистість, яка здійснює переважно цю форму адаптації, не
відходить від проблемних ситуацій, а використовує ці ситуації для
здійснення, реалізації своїх цілей. Такі люди самі планують, здійснюють
своє майбутнє.

Психоаналітичний підхід (Гартман, Фрейд) — не всяка адаптація до
середовища не всякий процес научіння і дозрівання є конфліктним. Добре
адаптована людина — це така людина, в якій продуктивність, здатність
насолоджуватись життям і психічна рівновага не порушені. У процесі
адаптації змінюється не тільки особистість, а й середовище, в результаті
чого між ними встановлюється відношення адаптивності. В межах цього
підходу виділяються два різновиди адаптації:

1) алопластична, що забезпечується тими змінами у зовнішньому світі, які
людина здійснює для приведення його у відповідність зі своїми потребами.

2) аутопластична, що забезпечується змінами особистості (її структури,
умінь, навичок), з допомогою яких вона пристосовується до середовища.

Гартманн додає ще один різновид: пошук індивідуумом такого середовища,
яка сприятлива для функціонування організму. Людина не тільки бере
участь у житті суспільства, а й активно створює ті умови, до яких
повинна адаптуватися. Усе більшою мірою людина створює своє середовище
сама.

Слід зазначити, що соціальні особливості не завжди забезпечують
соціально-психологічну адаптацію. Існує два різновиди:

1)адаптуюча соціалізація;

2)дезадаптуюча соціалізація.

2.3. Різновиди соціально-педагогічної адаптації

Серед різновидів соціально-психологічної адаптації розрізняють такі:

Нормальна адаптація — такий процес, який призводить до якісної
адаптованості в типових проблемних ситуаціях без паталогічних змін
структури особистості і одночасно без порушення норм тієї соціальної
групи, в котрій протікає її активність. В свою чергу нормальна адаптація
розділяється на захисну і незахисну.

Нормальна захисна — ті дії особистості, що здійснюються за допомогою
захисних механізмів (агресії, раціоналізації, регресії, формування
зворотної реакції), якщо ці механізми не стали паталогічними.

Нормальна незахисна — відрізняється тим, що починаються у таких
проблемних ситуаціях, які вимагають від особистості прийняття
раціональних рішень. Здійснюють без участі відомих захисних механізмів
за допомогою незахисних адаптивних комплексів. Для досягнення адаптації
в умовах виникнення проблемних нефруструючих ситуацій, використовуються
пізнавальні процеси особистості, процеси цілеутворення і групові
соціально-психологічні механізми. Вирішення завдань здійснюється за
допомогою різних форм соціального виходу, процесу спілкування й обміну
інформацією.

Мішаний або середній тип — здійснюється у тих проблемних ситуаціях в
яких вона частково фрустрована, але одночасно стоїть перед
конструктивним завданнями з очікуванням соціальних ролей. Тут ефективно
використовувати пізнавальні здібності та соціальний досвід. Індивід може
проявляти захисну агресивність як нахил до самооправдання (шляхом
раціоналізації), звинувачення інших (використовуючи шляхи проекції та
атрибуції). Девіантна адаптація — забезпечує задоволення потреб
особистості в даній групі, причому очікування інших учасників
соціального процесу не виправдовуються такою поведінкою. Вона буває:

1)не конформістська — такий процес адаптації особистості, завдяки якому
вона долає внутрішньо групову проблемну ситуацію незвичайними для членів
цієї групи способами та шляхами і внаслідок цього опиняється в
конфліктних відношеннях з нормами групи та їх носіями. У неї виникають
нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів та
поведінки.

2)Інноваційна (новаторська) або творча поведінка. Така діяльність, в
процесі якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в
тій чи іншій галузі культури. Цей різновид девіантної адаптації є
найбільш могутнім фактором прогресу, основним засобом попередження
застою та регресу.

Патологічна адаптація — соціально-психологічний процес, який повністю
або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм
поведінки і призводить до утворення патологічних комплексів характеру,
які входять до складу невротичних психопатичних синдромів. У процесі
патологічної адаптації використовуються такі захисні механізми, які
виводять поведінку особистості за рамки нормальної.

Розрізнять ще два різновиди адаптації:

а) адаптація шляхом перетворення і фактичного усунення

проблемної ситуації. При цьому адаптивні ресурси мобілізуються для
реконструкції реальних соціальних ситуацій, зміни — позитивні.

б)адаптація із збереженням ситуації. При цьому зміни особистості
спостерігаються більш глибокі, але не сприяють її самовдосконаленню, тут
доцільно використовувати термін «пристосування».

Професійна адаптація — процес, за допомогою якого індивід задовольняє
свої потреби і очікування стосовно професійної діяльності, що
здійснюється під контролем і за участю відповідної соціальної групи.
Профорієнтація є першим етапом адаптації, де важливу роль грає позитивна
установка на професію.

Гіперадаптація — у психічній активності це випадки, коли людина
неодноразово адаптується з використанням одного і того ж адаптивного
механізму або комплексу. Така поведінка є фіксованою адаптацією,
фактично це стереотипна поведінка. Протилежний різновид — гіпоадаптація,
що здійснюється, що здійснюються без напруження адаптивних механізмів.

Соціальний процес адаптаптації залежать від того, в якій системі вони
здійснюються, при цьому виділяються:

а) внутрішньоособистісні;

б) процеси між особистістю та групою;

в) процеси, що спричинюють зміни у внутрішній структурі і формах
організації групи;

г) процеси, що призводять до змін у всьому суспільстві.

III Психологічна переорієнтація особистості першокурсника — як
необхідна передумова успішної адаптації в умовах вищого навчального
закладу

3.1. Рівні психічної переорієнтації особистості

В адаптивних процесах велике значення має психічна переорієнтація
особистості — вироблення таких оцінок і розуміння ситуацій, які
відповідають ціннісним орієнтаціям і прийнятим зразкам поведінки нової
групи. При цьому адаптація може обмежуватися лише психічною
переорієнтацією і лише на рівні цілеспрямованого конформізму. Індивід
знає, як повинен діяти, як вести себе, але внутрішньо не визнає цього і
при найменшій нагоді відкидає систему цінностей нового середовища,
дотримується старої системи цінностей.

Наступний рівень — це взаємна терпимість, на цьому рівні й особистість,
і соціальне середовище ( інша особистість чи група) проявляє взаємну
терпимість до цінностей і норм поведінки.

Більш глибокий рівень адаптації — акомодація виникає на основі
терпимості, вона пов’язана із взаємними поступками. Це означає, що
індивід визнає деякі цінності свого нового членства. Акомодація (за
Л.Щепальским) є найпоширенішою формою соціальної адаптації, виступає як
метод вирішення соціального конфлікту. І, нарешті, повне пристосування
(асиміляція), коли індивід відмовляється від своїх попередніх цінностей
і приймає систему цінностей свого нового середовища.

Не викликає сумнівів той факт, що процес адаптації співвідноситься з
процесом соціалізації. Висловлене щодо соціалізації, з одного боку,
«засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне
середовище системи соціальних зв’язків, з іншого — процес активного
відтворення системи соціальних самонастанов індивіда за рахунок його
активної діяльності, активного включення в соціальне середовище»
(Андреева Г.А. Социальная психология. — М.,1980). Це твердження може
бути висловлене і щодо процесу адаптації, проте без ототожнення. Позаяк
у такому разі буде різнитися критерій: слід розуміти під адаптацією
метод, спосіб, яким здійснюється соціалізація. Розвиток особистості та
її виховання. Соціалізація тільки й може здійснюватись через адаптацію
особистості до соціального оточення. Вона змінюється в залежності від
змісту її етапів, мети і завдань, які стоять перед нею, однак основний (
можливо і єдиний ) метод, за допомогою якого вона здійснюється,
залишається незмінним — це адаптація.

Таким чином, адаптація і метод, і спосіб засвоєння індивідом соціального
досвіду. Шляхом адаптації в процесі соціалізації виробляються найбільш
ціннісні ознаки і властивості, які дають змогу правильно жити, вчитися
тощо.

3.2.Адаптація як необхідна умова соціалізації індивіда

Психологічна адаптація розглядається як один з провідних способів і як
необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л.С.Виготський,
аналізуючи спосіб входження дитини в новий соціальний світ та процес
формування у неї певного ставлення до суспільного оточення.

Чим більш складним є середовище ( якісно новий інший зміст освіти,
спільна діяльність, вимоги до студента, інші форми контролю знань,
самостійність тощо) і чим більш кардинальні зміни відбуваються в ньому
за короткий проміжок часу, тим важче студентам адаптуватися до нової
ситуації. Важливим фактором успішної адаптації студента є характер
професійної орієнтації. Своєчасне виявлення індивідуальних нахилів та
орієнтація на одну або декілька професій, які відповідають психофізичним
якостям і особливостям індивідуальної спеціалізації особистості, —
головний зміст процесу. Ускладнює процес те, що багато студентів знають
лише приблизно про умови організації і змісту навчання у вищому
навчальному закладі. Іншим важливим фактором адаптації є відношення до
навчання, слід відзначити такі труднощі, які спостерігаються у студентів
першого курсу: невміння добре планувати час, надмірна навантаження,
нестаток необхідної літератури, невміння працювати з першоджерелами,
незадовільна підготовка отримана в школі.

3.3.Умови оптимізації процесу входження першокурсників у нові соціальні
умови

Очевидно, що саме велика кількість, значна масштабність і новий рівень
змін при переході молодої людини від шкільного життя до вузівського
ставить проблему адаптації у центр уваги всього педагогічного колективу
вузу.

Суть соціально-психологічної адаптації:

1. Процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого
середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних
засобів (дій, вчинків, діяльності).

2.Компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого
посягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами й обставинами
свого буття.

3.Складову осмислення і вирішення типових, переважно репродуктивних
завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих
способів поведінки особистості, що конкретно виявляються в наявності
таких психологічних феноменів як оцінка розуміння і прийняття нею
навколишнього середовища і самого себе, її будови, завдань тощо.

Спираючись на критерії ступеня адаптації між цілями і результатами
діяльності особистості, є об’єктивні підстави чітко розмежувати три
різновиди показників адаптативних процесів:

1)адаптативність як справжня або відносив гармонійність між
суб’єктивними цілями і кінцевим результатом, яка супроводжується
позитивним ставленням ( оцінкою, розумінням, прийняттям тощо);

2)неадаптивність як більшою чи меншою мірою усвідомлена відповідність
між цілями і результатами діяльності, яка породжує амбівалентні почуття
й оцінки, але яка не справляє психотравмуючого впливу на особистість;

3)дезадаптативність як певна дисгармонія між цілями та результатами, яка
є джерелом психічної напруги ( стрес, психічний зрив, шок, паніка і таке
інше). Внутрішнього дискомфорту і нестабільності перебігу психічних
процесів (страх, депресія, фрустрація тощо). Висока освоєність
навколишнього оточення та усталені темпи перебудови внутрішнього світу
студента об’єктивується, як правило, в адекватній адаптаційній
взаємодій. А значні ускладнення вузівського середовища, що відбуваються
за короткий відтинок часу та якісні зміни у психічному світі
першокурсника, пов’язані з особливостями юнацького віку, породжують в
нього особистісну неадаптованість, а часом й дезадаптованість.

Урахування названих проявів у системі вихованої роботи з першокурсниками
вищого закладу освіти дозволяє оптимізувати процес входження вчорашніх
абітурієнтів у нові соціальні умови, забезпечує успішне виконання ними
основних видів діяльності.

Таким чином, доходимо висновку, що із всього вищенаведеного процес
адаптації можна розподілити наступним чином:

У сфері діяльності адаптація — це засвоєння нових видів діяльності, а
головне — це пристосування, усвідомлення і засвоєння головного виду
діяльності — творчості в системі навчання обраній спеціальності.

У сфері спілкування адаптація розглядається з боку її розширення,
включення нових видів ( самостійність у виборі мети спілкування,
відсутність жорсткого родинного контролю).

Врешті-решт адаптація — це визнання тих необхідних змін. Які
відбуваються у самосвідомості особистості в процесі засвоєння нових
видів діяльності і спілкування.

Висновок

Виходячи з найважливішої сфери становлення особистості, основний зміст
процесу адаптації студентів молодших курсів, її ядро можна визначити
таким чином:

1) нове відношення до професії;

2) засвоєння нових навчальних норм, оцінок, способів й прийомів
самостійної роботи та інших вимог;

3) пристосування до нового типу навчального колективу, його звичаям та
традиціям;

4) навчання новим видам діяльності;

5) пристосування до нових умов побуту у гуртожитку, до нових зразків
«студентської» культури, нових форм використання вільного часу.

Для активної роботи по успішній адаптації студентів необхідно
враховувати таке:

1) у навчальному процесі ширше використовувати творчі проблемні методи
навчання і виховання, прищеплювати практичні навички, любов до
майбутньої професії;

2) взяти під контроль випадки вибуття студентів із навчального закладу,
аналізувати при цьому причини відсіву;

3) соціологічним і психологічним лабораторіям надавати кваліфікаційну
допомогу по вивченню проблем, пов’язаних з адаптацією студентів;

4) вдосконалювати систему заохочень відмінників навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бибрих Р.Р. Мотивационные аспекты адаптации студентов к учебному процесу
в вузе / Психолого-педагогические аспекты адаптации студентов к учебному
процесу в вузе. — Кишинев, 1990. -С. 70-81.

Гришанов А.К., Цуркан.В.Д. Социологические проблемы адаптации студентов
младших курсов./ Психолого-педагогические аспекты адаптации студентов к
учебному процесу в вузе. -Кишинев, 1990. — С. 35-49.

Левківська Г.П.,Сорочинська В.С., Штифурак В.С. Адаптація першокурсників
в умовах вищого закладу освіти. -К.,2000. — 102 с.

Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Психологія і психологія вищої
школи. — К., 2000. — 364 с.

ДОДАТКИ

Старший юнацький вік, або студентський (18-25 років) виділений як
спеціальний об’єкт психолого-педагогічних досліджень відносно недавно.
Цей вік, як і всяка інша стадія життєвого шляху має свою неповторну
специфіку.

Б.Г.Ананьєв, який зробив великий внесок у вивчення студентства,
звертаючи свою увагу на перетворення мотивації всієї системи ціннісних
орієнтацій, з одного боку, а також інтенсивне формування спеціальних
здібностей у зв’язку з професіоналізацією — з іншого, виділяє цей вік як
центральний період становлення характеру та інтелекту (Ананьєв
Б.Г.Человек как предмет познания. -М.,1977).

В свою чергу психолог В.Шубкін зазначає:» Вік від сімнадцяти до двадцяти
п’яти, висловлюючись дещо натхненно, я назвав би доленосним періодом у
житті людини. Інтенсивні пошуки покликання, вибір професії, перехід від
книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами,
професійне самовизначення, працевлаштування, любов, утворення
сім’ї…Усе це пов’язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою
кількістю рішень, які потрібно прийняти в найкоротший термін і які
значною мірою визначають долю людини, що в інші життєві цикли, ймовірно,
ніколи не повторяться».

Додаток 1

ТЕСТ ТОМАСА

Інструкція: із запропонованих варіантів А і Б виберіть той,

який є для Вас найхарактернішим способом реагування у

складних конфліктних ситуаціях. Перевагу надавайте першій

реакції.

По кожному з 5-ти розділів опитувальника підрахувати кількість
відповідей, що збігаються з ключем. Одержані кількісні оцінки
порівнюються між собою для виявлення переважаючої форми соціальної
поведінки опитуваного в ситуації конфлікту, тенденції його
взаємостосунків у складних умовах. Це допомагає правильно будувати
взаємостосунки з урахуванням того, наскільки студент схильний до
суперництва чи співпраці, наскільки уникає конфліктів або намагається їх
загострити. Ця методика дозволяє оцінити сутність адаптації кожного
студента до спільної діяльності.

КЛЮЧ ДЛЯ ОПИТУВАЛЬНИКА

Суперництво:3а 66, 8а, 9б,10в,13б, 166,17а,22б,25а, 28а.

Співпраця: 2а, 5а, 86, Па, 14а, 19а, 20а, 216, 23а, 266,286, 306.

Компромісна, 4а, 76,106, 126, 13а, 186, 206, 22а, 24б,26а, 29а.

Уникнення:1а, 56, 7а, 9а, 13а, 156,176,196, 21а, 236, 27а, 296.

Пристосування: 16, 36, 46, 6а,11б, 15а, 16а, 18а, 24а,25б, 27б,30а

ТЕСТ

1.а Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за
вирішення спірного питання

б. Замість того, щоб обговорювати те, в чому ми розходимось. я намагаюсь
звернути увагу на те, в чому ми між собою згодні.

2.а. Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б. Я намагаюсь уладнати його (конфлікт) з урахуванням всіх інтересів
іншої людини і моїх власних.

3.а. Як правило, я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б. Інколи я поступаюсь своїми інтересами заради інтересів іншої людини.

4.а. Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б. Я намагаюсь не образити почуття іншої людини.

5.а. Створюючи спірну ситуацію, я завжди прагну знайти підтримку в
іншого.

б. Я намагаюсь зробити все, щоб уникнути зайвого напруження.

6.а. Я намагаюсь уникнути неприємностей для себе.

б. Я намагаюсь добитися свого.

7.а. Я намагаюсь відкласти рішення спірного питання для того, щоб
пізніше вирішити його остаточно.

б. Я вважаю за можливе в чомусь поступитися, щоб добитися іншого.

8.а. Як правило, я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б. Я намагаюсь спочатку визначити суть спірних питань.

9.а. Вважаю, що не завжди слід хвилюватись через розходження, що
виникають.

б. Я докладаю зусиль, щоб досягти свого.

10.а. Я твердо намагаюсь досягти свого.

б. Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

11.а. Насамперед, я намагаюсь чітко визначити, в чому суть всіх
порушених інтересів та спірних питань.

б. Я намагаюсь заспокоїти іншого і, головне, зберегти наші стосунки.

12.а. Часто я уникаю займати позицію, яка може спричинити суперечки.

б. Я надаю іншому можливість залишитись при своїй думці з умовою, якщо
він теж іде назустріч.

13.а. Я пропоную середню позицію.

б. Я наполягаю, щоб все було зроблено по-моєму.

14.а. Я повідомляю іншому свою точку зору і загітую про його погляди.

б. Я намагаюсь показати іншому логіку і перевагу моїх поглядів.

15.а. Я намагаюсь заспокоїти іншого і зберегти наші стосунки,

б. Я намагаюсь зробити все необхідне, щоб уникнути напруження в
стосунках.

16.а. Я намагаюсь не торкатися почуттів іншого.

б. Я звичайно намагаюсь переконати іншого в перевагах своєї позиції.

17.а. Звичайно, я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б. Я намагаюсь зробити все, щоб уникнути зайвого напруження.

18.а. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягати
на своєму.

б. Я дам іншому можливість залишитися при своїй думці, якщо він піде
мені назустріч.

19.а. У першу чергу я намагаюсь визначити те, у чому полягають всі
порушені інтереси і спірні питання, з тим, щоб з часом вирішити їх
остаточно.

б. Я намагаюсь відкласти спірні питання.

20.а. Я намагаюсь негайно подолати наші розбіжності.

б. Я намагаюсь знайти найкраще поєднання переваг і втрат для нас обох.

21.а. Ведучи переговори, намагаюсь бути уважним до іншого,

б. Я завжди схиляюсь до прямого обговорення проблеми.

22.а. Я намагаюсь знайти позицію, яка посередині між моєю та позицією
іншого.

б. Я відстоюю свою позицію.

23.а. Як правило, я стурбований тим, щоб задовольнити бажання кожного з
нас.

б. Інколи надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за
вирішення спірного питання.

24.а. Якщо позиція іншої людини здається йому дуже важливою, я намагаюсь
йти йому назустріч.

б. Я намагаюсь переконати іншого піти на компроміс.

25.а. Я намагаюсь переконати іншого у своїй правоті.

б. Проводячи переговори, я намагаюсь бути уважним до аргументів іншого.

26.а. Я звичайно пропоную середню позицію.

б. Я майже завжди намагаюсь задовольнити інтереси кожного з нас.

27.а. Часто намагаюсь уникнути суперечок.

б. Якщо це зробить іншу людину щасливою, я надам їй можливість
наполягати на своєму.

28.а. Я наполегливо намагаюсь добитися свого.

б. Улагоджуючи ситуацію, я звичайно намагаюсь знайти підтримку в іншого.

29.а. Я пропоную середню позицію.

б. Гадаю, що не завжди варто хвилюватися через виникнення розбіжностей.

30. а. Я намагаюсь не зачепити почуттів іншого.

б. Я завжди займаю таку позицію в суперечці, щоб ми спільно могли
досягти успіху.

Додаток 2

Прийоми корекційної роботи з першокурсниками, для яких характерна
тривожність як стійке особистісне утворення.

1.»Переінтерпритація» симптомів тривожності. Часто студентів з
підвищеною тривожністю деморалізують перші ознаки появи цього стану. У
багатьох випадках корисно розповісти, пояснити їм, що це знаки
готовності людини діяти (ознаки активації), їх переживає більшість людей
і вони допомагають відповісти, виступити краще. При тренуванні цей
прийом може допомогти студентові подолати певні стереотипи.

2. «Репетиція». Програвання ситуацій, які спричиняють тривогу.
Наприклад, ніби студент відповідає біля дошки, а психолог грає роль
«суворого викладача», «насмішкуватого однокурсника», детально
відпрацьовуючи дії.

3. «Переформулювання завдання». Відомо, що одним з моментів, який
заважає результативній діяльності тривожних людей, є те, що вони
зосереджуються не тільки на його виконанні, а й переважно на тому, як
вона виглядає збоку. У зв’язку з цим необхідно тренувати уміння
формулювати мету своєї поведінки в тій чи іншій ситуації, повністю
абстрагуючись від себе.

4.»Налаштування на певний емоційний стан». Студентові пропонується по
думки пов’язати схвильований тривожний емоційний стан з однією мелодією,
кольором, пейзажем, певним характерним жестом; спокійний, розслаблений —
з іншим, а впевнений, «спонукальний» — з третім. При сильному хвилюванні
спочатку згадати перший, потім другий, потім третій, повторюючи останній
кілька разів.

Похожие записи