Реферат на тему:

Психологічні проблеми мотивації навчально-професійної діяльності
студентів у сучасних умовах

Зміст

Вступ

1. Розвиток психіки в онтогенезі

1.1 Дитинство, молодший шкільний вік

1.2 Підлітковий вік

1.3 Юнацький вік

2. Мотивація і фізична активність студентів

Висновки

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

В сучасних умовах проблема розвитку мотивів і потреб людини є однією з
найбільш актуальних в психології мотивації. Це визначається як
вітчизняними, так і закордонними дослідженнями. Важливість цієї проблеми
не підлягає сумніву, оскільки питання про розвиток мотивів та потреб
тісно пов’язана з питанням про розвиток особистості в цілому.

Дослідженню ролі потреб і породжених ними мотивів присвячено велику
кількість робіт, але як зазначено Л. І. Божович «мотиваційна сфера
людини до цього часу мало вивчена» [5].

На даний час розроблено біля тридцяти теоретичних концепцій мотивації,
багато яких своїм корінням уходять в уявлення давніх філософів .

Історію цих досліджень з точки зору загального підходу до мотивації
поведінки людини можна поділити умовно на три етапи.

В першому з них обговорення проблем мотивації йшло головним чином в
філософському плані.

Другий період пов’язаний з виникненням теорії еволюції Ч. Дарвина.
показав, що у людини і тварин є зовнішні подібності, інстинктоподібні
потяги.

В тридцятих роках нашого століття розвивається третій період дослідження
мотивації в якому в свою чергу можна виділити дві основні тенденції : на
вродженні мотивації утворення і набуті в процесі життя [6].

Проблема формування мотивації одна з важливіших умов успішності у
досягненні результатів. Мотиваційний компонент приховує в собі великі
можливості. Як свідчать дослідження психологів, мотиваційна сфера більш
динамічна, ніж пізнавальна та інтелектуальна. Але відносна динамічність
має позитивні і негативні сторони. І якщо нею не управляти, то може бути
регрес мотивації, зниження її рівня і взагалі може бути втрачена
дієвість.

Формування мотивації часто йде стихійно і дуже рідко є предметом
цілеспрямованої систематичної роботи.

На сьогоднішній день мотиваційна сторона школяра, студента, на думку
вітчизняних психологів, найменш піддатлива до управління нею.

Складність вивчення мотивації і тим більше формування її, пояснюється
перш за все тим, що на студента діє одночасно комплекс мотивів, які не
лише доповнюють один одного, але й вступають в суперечності. Мотивація
може проявлятись як стійке утворення особистості і як компонент
діяльності.

Мотивація — загальне широке поняття, під яким розуміють спрямованість
активності. Мотивація, як спрямована активність пропонує певні
співвідношення динамічної та змістовної сторін. Розглядаючи таким чином
мотивацію, ми виходимо з того, що продуктивність діяльності, її процес і
результат визначається по-перше спрямованістю мотивів, їх змістом,
по-друге ступенем активності, напруженості мотивів відповідного змісту,
що в цілому складає своєрідність мотивації особистості.

Мотивація формується, змінюється, перебудовується в процесі діяльності.
Розвиток і формування мотивації відбувається через відповідну
організацію і зміст діяльності.

В той же час функціональні можливості особистості можуть сприяти успіху
чи невдачам в діяльності, що в свою чергу утворює новий рівень мотивації
або змінює вже утворений в минулих видах діяльності.

В сучасній психологічній літературі мотивація розглядається як складне
структурне утворення, різноманітне і динамічне за змістом. Це означає,
що слід мати на увазі полімотивованість навчання, тобто наявність
мотивів (провідних і другорядних), зміни їх у співвідношенні за ступенем
важливості, виникнення нових спонукань та ін.

1. Розвиток психіки в онтогенезі

1.1 Дитинство, молодший шкільний вік

Як відомо, від народження дитина володіє досить обмеженим фондом
безумовно рефлекторних форм м’язової активності, ґрунтуючись на них,
здійснює пристосування до навколишнього середовища. Поряд з смоктальним
рефлексом функціонують орієнтовні специфічні рухові рефлекси: хватання,
опора, переступання. Зазначені безумовні форми поведінки регулюються
спиномозковими і підкорковими нервовими центрами, які в достатній мірі
дозрівають до моменту народження. До певної міри дозрівають і органи
відчуттів і все ж у порівнянні з новонародженими тваринами, людина
залишається найбільш безпомічною в цій обмеженості психофізичних
спроможностей. Водночас існує надзвичайно суттєва можливість оволодіння
майже безмежною кількістю умовних форм поведінки у відповідності до
природно-фізичних, соціально-історичних умов існування.

Розвиток рухів і психіки в ранньому дитинстві ( від року до трьох)
залежить від ряду факторів і, в першу чергу, від оволодіння
прямоходінням; здатність пересуватись, будучи фізичним надбанням дитини
викликають значні психологічні зміни. Таким наслідком може вважатись
здатність орієнтуватись в просторі на основі м’язового відчуття, яке
стає мірою підрахунку відстані та просторового розташування предметів.
Могутнім фактором психічного розвитку виступають предметні дії, які
закріплюють суспільно визначені функції предметів.

Молодший шкільний вік — це період навчання в 1-4 класах школи, вік з 6
до 10 років. Хронологічно умовно виділений період характеризується в
першу чергу тим, що в ньому дошкільник стає школярам і ця зміна ведучої
діяльності повністю перебудовує і специфічно організовує основні рушійні
сили розвитку психіки.

Розвиток психіки змінює особливості реалізації рухової функції, а сама
моторна активність, поряд з іншими чинниками, породжує зміни психічного
відображення. В процесі виконання моторних завдань розгортається
удосконалення психічних пізнавальних процесів.

Головними психологічними новоутвореннями, які формуються під дією всіх
форм психофізичної активності молодшого школяра, виступають:

1. Довільність, як особлива якість психіки, що проявляється в
спроможності свідомо ставити мету, дії шукати та знаходити засоби для її
досягнення, долаючи на цьому шляху труднощі і перешкоди.

2. Здатність планувати і виконувати дії у внутрішньому плані, що
свідчить не тільки про згортання моторного компоненту в інтелектуальних
діях, але і про спроможність здійснювати інтелектуальний аналіз рухів
моторних дій.

3. Рефлексія, як уміння аналізувати свої судження, порівнювати,
узагальнювати, і певним чином ставитись до тих чи інших дій.

1.2 Підлітковий вік

Відомо, що основним психологічним змістом підліткового віку, є перехід
від дитинства до дорослості, який і зумовлює специфічну відмінність всіх
сторін розвитку з 11-12 до 14-15 років (5-9 клас). В підлітковому віці
одним із найважливіших факторів розвитку підлітка є його власна велика
соціальна активність, яка розгортається на ґрунті численних якісних змін
організму. Зміни організму характеризуються інтенсивністю,
гетерохронністю, стрибками в розвитку, що треба враховувати аналізуючи
формування основ моральних, соціальних основ особистості. Зазначені
умови викликають труднощі в душевному житті як у самого підлітка так і у
дорослих, що з ним спілкуються.

Аналізуючи розвиток організму , який впливає на всю психічну сферу, в
першу чергу необхідно зазначити розгортання процесу статевого
дозрівання.

Фізичні аспекти перебудови організму підлітків безперечно впливають на
їх психічну сферу і поряд з головним новоутворенням в особистості
(виникнення уяви про себе як про дорослу людину, намагання бути і
вважатись дорослим) повинні враховуватись в процесі! фізичного
виховання.

В підлітковому віці спілкування з товаришами набуває надзвичайно великої
цінності для особистості. В особистісному спілкуванні вони виділяють
товаришів, близьких товаришів і особистого друга. Положення підлітка в
групі одноліток залежить вже не від того, як він виконує вимоги
дорослих, а в першу чергу від товариських якостей, а також від
сміливості, уміння володіти собою та винахідливості. Все це дає
можливість спрямувати процес фізичного виховання так, щоб зазначені риси
психіки виступали усвідомленими внутрішніми рушійними силами мотивації
занять. Актуалізовані специфічно вікові особливості риси психіки
виступають як могутні внутрішні спонукальні джерела фізичної активності.
Одним із напрямків створення мотивації для занять фізичною культурою і
спортом є залучення підлітків до спільної діяльності з дорослими.

В навчальній діяльності підлітки на відміну від дітей молодшого
шкільного віку спроможні аналізувати завдання і розпочинати процес їх
вирішення з спроб виявити всі можливі відношення в наявних даних. На
основі цього утворюють різноманітні непередбачення щодо цих зв’язків і
перевіряють гіпотези. Важливо підкреслити, що це шлях рішення не тільки
інтелектуальних завдань, але і моторних. Зміни в пізнавальних процесах
дозволяють здійснювати різнорідне навчання моторним діям.

Застосування фізичних вправ в процесі фізичного виховання повинно
враховувати, що у підлітків виникає потреба в пізнанні власних якостей,
зростає інтерес до себе, що обумовлюється бажанням отримати високу
оцінку оточуючих.

1.3 Юнацький вік

Період раннього юнацтва — це період завершення фізичного розвитку
людини, в якому інтенсивно зростає м’язова сила. Зазначені фізичні зміни
розширюють діапазон соціальних ролей, які виконують юнаки збільшуючи їх
самостійність та відповідальність. Водночас з елементами дорослого
статусу юнаки ще зберігають деякі риси дитинства.

З фізичних вправ їх в першу чергу цікавлять ті , що безпосередньо
пов’язані з підготовкою до оволодіння майбутньою професією. Юнацький
вік, який є завершальним станом дозрівання і формування особистості,
активізує ціннісне орієнтаційну діяльність. Це стосується як власних
фізичних так і психічних якостей. В цьому віці залишається великий
інтерес до власного «Я » і його якостей.

Самосвідомість і самооцінка все менше і менше залежить від оцінки
батьків та авторитетних дорослих: поведінка юнаків переорієнтовується з
оцінки на самооцінку. Для юнаків залишається відкритим питання: «Хто я?
Чого я вартий? На що я здатний?». Зазначені якості психіки можуть
використовуватись як спонукальні чинники до самовдосконалення. Виключно
важливе значення для особистості має самоповага як узагальнена
самооцінка, яка в значній мірі формується в ранній юності. Заняття
фізичною культурою і спортом в значній мірі можуть впливати на
різноманітні аспекти сприйняття або неприйняття себе як особистості.
Низька самоповага зневірює людину у власних силах. Корекція рівня
самоповаги необхідна ще й тому, що, на відміну від окремих самооцінок,
він залишається відносно стійким.

В ранній юності залишаються привабливими колективні види спорту
(спортивні ігри), які дозволяють юнакам усвідомити себе не просто біля
інших, а прийнятими іншими, необхідними іншим.

В період ранньої юності є вирішальним в формуванні світогляду, що перш
за все, проявляється в зростанні пізнавального інтересу до найбільш
загальних законів природи, суспільства і людського буття в ньому,
психічного життя людини. Все це зароджується, розвивається, функціонує
на ґрунті головного для юнаків питання про сенс життя. Таким чином і
питання психофізичного розвитку доцільно актуалізувати із зазначених
позицій.

2. Мотивація і фізична активність студентів

Успіх у будь-якій діяльності залежить не тільки від здібностей або від
способів досягнення мети, але й від розвитку мотиваційно-потребнісної
сфери особистості студента. Він повинен не тільки досягати будь-яких
результатів, але й хотіти це зробити.

Мотиваційна сфера характеризується рядом понять. В. Г. Асєєв включає в
поняття мотивації: «всі види спонукань, мотиви, потреби, інтереси,
прагнення, цілі, потяги, мотиваційні установки чи диспозиції, ідеали і
т. ін.

До цього часу ми ще не отримали однозначного розкриття таких понять, як
«мотив», «потреба». Але ці поняття тісно пов’язані і переплітаються між
собою. Визначення структури мотиваційного компонента є однією з найбільш
актуальних проблем в області мотивації, тому що від її рішення залежить
знаходження ефективних шляхів створення мотиваційного компонента
діяльності.

Тому розглянемо такі поняття як «потреба» і «мотив» і їх трактування з
точки зору вчених.

Центральною ланкою в формуванні особистості є мотиваційна сфера людини,
його потреби, бажання, прагнення, намірів. Потреби вимагають свого
задоволення, а це створює необхідність в виникненні і в удосконаленні
методів, спрямованих на пошук і знаходження засобів їх задоволення. Для
задоволення потреб людина повинна орієнтуватись не тільки в оточуючій
дійсності, але і в своїх відношеннях з нею. Засобом такої орієнтації
служить переживання людини, які відображають в особливій емоційній формі
ступінь задоволення його потреб.

Для того, щоб зрозуміти роль потреб в формуванні особистості, необхідно
враховувати, що в процесі життя виникають і розвиваються нові потреби,
що приведе до збагачення і ускладнення мотиваційної сфери. Тут можна
виділити два основних шляхи.

По-перше, шлях зміни положення в житті, в його взаємовідношеннях з
оточуючими людьми. Це породжує потреби, притаманні для кожного віку. Так
у дітей молодшого шкільного віку виникає ціла система потреб, пов’язаних
з новим положенням школяра; у підлітків — з їх положенням в колективі
однолітків; у старших школярів, студентів — з їх майбутнім положенням як
членів суспільства.

По-друге, формування потреб проходить у зв’язку із засвоєнням нових форм
поведінки і діяльності. В процесі формування особистості розвиваються не
тільки потреби людини, але і їх співвідношення.

В психології існує два підходи до вивчення проблеми потреб. З одного
боку, потреба — це об’єктивна форма задоволення потреб, спрямованих на
збереження та розвиток індивіда. З другого боку, потреба — це
суб’єктивний стан індивіда, що відображає потребу в будь-чому і
представлений конкретними механізмами мотивацій. Механізми мотивації
характеризуються відповідними структурно-енергетичними якостями, можуть
бути виражені таким поняттям, як енергія потреби, що, в свою чергу,
характеризується спонуканням та направленістю. В психології мотивації
можна знайти подібні поняття, наприклад: «сила мотивування» К. Левіна,
«результуюча мотиваційна тенденція» Дж. Аткісона, «збуджуюча сила
мотиву», яка визначає формально-динамічні характеристики потреб [2,11].

Відчуття потреби в чому-небудь може проходити як під дією суб’єктивного
образу, коли «апетит приходить під час їжі», так і під дією актуальної
необхідності, коли первинним стає об’єктивний фактор порушення
внутрішньої рівноваги.

Потреби характеризуються суб’єктивними і об’єктивними можливостями.
Об’єктивна можливість задоволення потреби залежить від зовнішніх умов:
положення об’єкта потреби, засобів індивіда і способів дії, направлених
на пошук ситуації, сприятливих для задоволення потреб. Суб’єктивна
можливість задоволення потреби визначається ступенем готовності індивіда
до дії, що виступає в якості повноти і послідовної інформації про
можливості задоволення потреб [3,5]. Так за А. Н. Зерниченко та М. В.
Гончаровим, потреби входять до поняття мотивації [12].

Дещо іншу думку висловлює Л. І. Божович. Так, за його думкою, потреби і
мотиви відрізняються не тільки за змістом і динамічними якостями, але і
за будовою — опосередковані, де збуджуюча дія йде від потреби, або
опосередковані свідомо поставленою ціллю [5].

А. К. Маркова додержується такої позиції, що потреби входять до складу
мотивації [15].

Як було вже зазначено, не існує однієї думки щодо поняття мотиву. Але
більшість вчених розуміють під мотивом спонукання до діяльності — такої
думки дотримується Роберт Н. Сингер. За Н.В.Елфимовою, мотив — це теж
спонукання до діяльності, в який входить когнітивний елемент (елемент
потреби) і афективний, який йде від потреби [9,17].

Так, вченими доведено, що мотив, як такий, починає формуватись на
початку дошкільного віку. Оскільки для раннього дитинства характерне
співвідношення мети та мотиву, то процес визначення мети і її прийняття
не розведені [7]. Це значить домінування зовнішньої по відношенню до
дитини мети, котра зразу стає мотивами його поведінки.

Безпосередній характер зв’язку мета — мотив в процесі навчання визначає,
що мета формуючої дії входить до мотиву, тобто формуюча дія включається
в значиму діяльність. При цьому функція спонукання передається
безпосередньо від мотиву до мети.

Вчені також виділяють три стадії динаміки мотиваційного процесу.
Формування мотиву проходить вже на першому етапі. Друга стадія — це
досягнення об’єкта потреби. Третя стадія — задоволення потреби.

Мотиви не є сталими. Вони виникають і розвиваються разом з розвитком
потреб та інтересів кожної людини. Це саме можна віднести і до мотивів
спортивної діяльності. Так спеціальними експериментальними дослідженнями
професор А. Ц. Пуні встановив, що залежно від мотивів спортивної
діяльності можуть змінюватись і спортивні показники.

Розвиток мотивів спортивної діяльності — це складний процес, в якому А.
Ц. Пуні виділив три лінії спонукання до спортивної діяльності.

Перша лінія спонукання звичайно пов’язана з потребою людини, особливо
дитини, постійно рухатись.

Друга лінія спонукання пов’язана з усвідомленою потребою систематичних
планових занять фізичною культурою.

Для першої та для другої лінії розвитку мотивів характерна дифузність
інтересів до спортивної діяльності.

Третя лінія спонукання пов’язана з життєвою потребою в конкретному виді
діяльності. Але тут на перший план виступає потреба в самій діяльності
спочатку без усвідомлення її спортивної суті.

Подальший розвиток мотивів відбувається разом з розвитком суспільних і
особистих потреб та інтересів людини.

Активність в діяльності розглядається згідно теорії поетапного
формування в двох аспектах: мотиваційному і операційному. Що стосується
мотиваційної сторони, активність визначається відношенням учнів до
предмету діяльності.

Мотиваційна сторона активності утворює три класи мотивів: зовнішні
(нагорода або покарання), змагальні (успіх в порівнянні з іншими або із
самим собою) і внутрішні (під впливом яких побудова і динаміка об’єкта
засвоєння розкриваються як поле вільної діяльності особистості,
досягається стійкий інтерес до виконуваного завдання) [4,10].

Проведені вченими дослідження дозволяють виділити компоненти
мотиваційної діяльності:

а) Наявність у суб’єкта мотивів, побуджуючих значиму діяльність;

Ь) Встановлення цільової ієрархії і виділення основної мети дії;

с) Встановлення зв’язку мети формуючої дії з мотивом значимої
діяльності.

Фахівці вважають: причини спаду інтересу до фізичного виховання зв’язані
з тим, що останнім часом втрачено освітньо-виховну спрямованність уроків
фізичної культури їх підпорядковано тільки тренувальній меті.

Тому були розроблені наступні методики формування інтересу до занять
фізичної культури на основі розглянутих вище категорій:

1. Використання міжпредметних зв’язків природознавства і фізичної
культури як засобу навчання і виховання, спрямованого на формування
системи знань з фізкультури, анатомії, гігієни на основі таких понять,
як режим дня, постава, гартування, дихання, практичних умінь та навичок,
самостійних занять фізичними вправами.

2. Застосування ігрового методу з метою створення позитивного емоційного
фону на вдосконалення рухових умінь і навичок.

3. Використання педагогічного стимулювання для забезпечення
інтелектуальної і фізичної активності.

Здійснення міжпредметних зв’язків можна зробити шляхом:
інформаційно-рецептивним, репродуктивним, дослідницьким, проблемним
методом.

Така реалізація міжпредметних зв’язків підвищує активність, допомагає
оволодіти системою міжпредметних знань і навичок з фізичної культури,
гігієни, що є необхідною умовою виникнення в них інтересу до занять
фізичними вправами — так вважають автори статті » Виховання інтересу до
уроків фізичного виховання» Н.Р. Заводович, Е.Г. Скакарчук, С.
Б.Мудрик[10].

В.І.Сінченко і С.М.Борщов в статті «Про деякі аспекти формування
мотиваційної діяльності школярів на заняттях фізичною культурою»
свідчать, що формування мотиваційної діяльності керується ідеєю: від
первинного залучення людини до занять фізичною культурою до здобуття
високих спортивних результатів [16].

Автори вважають, що провідне місце у формуванні мотиваційної сфери
належить родині. Якщо спорт та фізична культура займають провідне місце
в родинному вихованні, то мотиваційна сфера діяльності учнів буде більш
свідомою і ефективною.

Були зроблені наступні висновки: мотивація змагань з тестової підготовки
є великим поштовхом до розвитку необхідних спонукань до занять фізичною
культурою.

М. В. Крифалушний вважає, що володіючи педагогічною майстерністю і
відповідними знаннями (сучасними методами навчально-виховної роботи,
знаннями з інших галузей науки, а також професійними вміннями та
навичками з питань загальної й особливо вікової та педагогічної
психології) і любов’ю до своєї справи викликає у студентів, інтерес до
регулярних занять фізичними вправами, розвиває активність на уроці. Ці
аспекти зазначені в його статті «Психологічні основи педагогічної
майстерності вчителя фізичної культури» [13].

Автори статті «Організація процесу навчання фізичним вправам з
врахуванням типів психологічної установки» В.М. Кучеренко, В.В
.Шпитальний вважають, що може здійснюватись на основі теорії установки.
Тут установка розглядається як готовність, схильність до діяльності, яка
базується на тому, що суб’єкт не в змозі задовольнити потребу, якщо до
її реалізації він не підготовлений не лише функціонально, але й
психологічно[14].

У проведених педагогічних дослідженнях, спрямованих на підвищення
біологічної надійності та психічної стійкості, найбільший ефект
досягається за допомогою спортивно-ігрового методу (не включаючи сам
ігровий метод).

Висновки

1 .Методологічною основою побудови педагогічної системи як цілісної
множини взаємодіючих елементів, об’єднаних загальною метою, можуть
слугувати данні про єдність і взаємодії двох факторів — біологічного
розвитку і засобів , методів і форм педагогічного впливу. Вступаючи в
діалектичний взаємозв’язок і взаємодію, біологічний і педагогічний
фактори утворюють єдність впливу, направленого на розвиток сили,
швидкості, витривалості і т.д.

2.Процес фізичного виховання і тренування може бути вдало здійснений при
умові врахування вікових особливостей розвитку людини, рівня його
підготовленості, особливостей розвитку фізичних здібностей і формування
рухових навичок. інтенсивні нейроендокринні перебудови в організмі дають
можливість

3.Співпадання у часі акцентованих біологічних впливів з передами
найефективнішого розвитку фізичних здібностей дозволяє суттєво піднести
рівень їх, при чому тим значніше, чим вище виявились онтогенетичні темпи
вікового розвитку фізичних здібностей.

4.Слід також пам’ятати, що «паспортний» вік не завжди відповідає рівню
біологічного розвитку, фізичної підготовленості. Тому процес фізичного
виховання неможливо здійснювати без урахування індивідуальних
особливостей.

5.Причини спаду інтересу до фізичного виховання зв’язані з тим, що
останнім часом втрачено освітньо-виховну спрямованість уроків фізичної
культури їх підпорядковано тільки тренувальній меті.

Тому були розроблені наступні методики формування інтересу до занять
фізичної культури на основі розглянутих вище категорій :

а)Використання міжпредметних зв’язків природознавства і фізичної
культури як засобу навчання і виховання, спрямованого на формування
системи знань з фізкультури, анатомії, гігієни на основі таких понять,
як режим дня, постава, гартування, дихання, практичних умінь та навичок,
самостійних занять фізичними вправами.

б)3астосування ігрового методу з метою створення позитивного емоційного
фону на вдосконалення рухових умінь і навичок.

в)Використання педагогічного стимулювання для забезпечення
інтелектуальної і фізичної активності.

Здійснення міжпредметних зв’язків на уроках фізичної культури можна
зробити шляхом: інформаційно-рецептивним, репродуктивним, дослідницьким,
проблемним методом.

Така реалізація міжпредметних зв’язків підвищує активність, допомагає
оволодіти системою міжпредметних знань і навичок з фізичної культури,
гігієни, що є необхідною умовою виникнення в них інтересу до занять
фізичними вправами .

ЛІТЕРАТУРА

Асеев В.Г.Мотивация поведения и формирования личности. —
М.:Педагогика,1978.-345 с.

Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. -М.:
1984.-104с.

Бжалова И.Т. Установка и механизмы мозга. -Тбилиси: 1971.-195с

Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в
онтогенезе// Вопросы психологии. -1976.-№6.-с.45-54

Божович Л.И. Личность. Ее формирование в детском возрасте.- М.: 1968.
464с.

Волкова Н.П.Особливості професійної подготовки спеціалістів фізичної
культури та спорту для роботи з дітьми молодшого шкільного віку
.//Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Луцьк.
:Надсир’я.-1994.-С. 102-164.

Волков Л.В. Физические способности детей и подростков. — К.: Здоров’я,
1981.-120 с.

Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся. -К.: Радянська школа,
1988.-184с.

Елфимова Н.В. Исследование структуры мотивационного компонента
деятельности//Вопросы психологии.-1988.-№4.-С.82-87.

Заводович Н.Р. Сахарчук Е.Г. Мудрик С.Б. Виховання інтересу до уроків
фізичного виховання//Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури
в Україні. Луцьк. ІНадстир’я.-1994.-С.8-10.

Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. -М.: ФиС,1966.-183 с.

Зерниченко А.Н., Гончаров B.C. Мотивационный процессе, структура
личности и трансформация энергии потребностей// Вопросы психологии. —
1989.-№2.-С.73-81.

Кринфалуший М.В. Психологічні основи педагогічної майстерності вчителя
фізичної культури в Україні. Луцьк.: Надстир’я,- 1994.-С. 11-13.

Кучеренко В.М., Шпитальний В.В.Організація процесу навчання фізичними
вправами з врахуванням типів психологічної установки //Концепція
підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Луцьк.: Надстир’я,
1994.-С.25-27.

Маркова А.К.Пути исседования мотивации учебной деятельности
школьников.// Вопросы психологии.- 1980.-№5- С.44-59.

Сімченко В.І., Борщов С.М. Про деякі аспекти формування мотиваційної
діяльності школярів на заняттях фізичної культури.// Концепція
підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Луцьк: Надстир’я, —
1994.- С.24-25.

Robert N. Singer Myths and truths in sports psychology. Harper and Pow
Publishers. 1980- 151.

Похожие записи