Курсова робота

З психології На тему:

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей

План

Вступ………………………………………………………….
……………………………………….. 2

1.Соціально-психологічні засади становлення зростаючої особистості в сі-

м`ї.

1.1 Сім`я і її роль у вихованні
дитини…………………………………………………….5

1.2 Психологічні особливості взаємин між батьками і
дітьми…………………11

2.Профілактична робота та просвіта
батьків…………………………………………..20

2.1 Методики визначення сімейної
ситуації(додатки)…………………………….28

Висновки……………………………………………………….
……………………………………..30

Список використаних
джерел…………………………………………………………
……..31

ВСТУП
Сім`я –
клітинка соціального організму, яка живе з ним у єдиному ритмі,
відображає, мов краплина води, і великі ідеї, і велику загальну мету.

Сама дійсність є нашим добрим співучасником у вихованні дитини. Але
батьки повинні вміти максимально використовувати її співучасть і
докладати додаткових зусиль до того, щоб сформувати в дитини прагнення
бути колективістом, патріотом, громадянином своєї Батьківщини.

Нам зрозуміло, що духовне обличчя нашого молодого сучасника
значною мірою обумовлене безліччю різних явищ нашого сьогоднішнього
буття. І мабуть, найбільша складність полягає в тому, що зв`язок аж
ніяк не прямолінійний. Як це не парадоксально, не тільки недоліки або
прикрі помилки, а й позитивні зрушення в економічному й соціальному
житті викликають, якщо вчасної не враховувати, неабиякі складності й
труднощі в дуже делікатній справі виховання.

Вихователь, чи учитель, чи то хтось з батьків, повинен знати і
враховувати нові соціальні й економічні явища, що можуть впливати на
формування особистості дитини.

Сфера морального впливу родини на дитину практично така ж широка,
як і діапазон суспільного виховання. Проте в неї є обов`язки, які
притаманні їй значно більше, ніж, скажімо, школі. До них перш за все
належать виховання почуттів, емоційна культура дитини.

Величезна роль родини в духовному становленні людини зрозуміла.
Зви-чайно,дитина — завжди одночасно або послідовно член кількох
колективів, які

впливають на неї: класного, шкільного, вона учасник гуртка чи
спортивної секції, входить до компанії ровесників, вона житель міста.
У дитинстві і юності хлопці й дівчата можуть змінювати чимало з
цих великих чи малих товариств. Незмінним залишається лише один
колектив – родина. Перша причина особливої ролі родини у вихованні —
стійкість, сталість, довгочасність її впливу. Друга — її різнобічність.
Родина — справжній університет людських стосунків. І навчання це
особливо міцне й дійове ще й тому, що не тільки і не стільки проходить
через холодний аналіз розуму, а сприймається чуйним і вразливим дитячим
серцем, якому властиво на відміну від розумової пам`яті нічого не
забувати, приносити інколи через усе життя спогади про перші радощі,
горе, несправедливості й образи.

Не менш важливе й інше. Світ родинних, емоційно-моральних вражень
набуває чарівної здатності сприймати чи не сприймати, забарвлювати у
свої особисті кольори все багатство і різноманітність інших впливів, які
йдуть від школи, кіно, радіо, газет, від друзів.

Просто сучасну родину, її проблеми — великі й малі — піде мова у
цій частині книжки. Про духовні цінності й моральний клімат. Про методи
сімейного виховання й ті, на перший погляд незначні деталі повсякденного
спілкування, в яких народжується взаєморозуміння, йде важкий і радісний
процес виховання Людини.

Підвищення життєвого рівня родини — одне з найбільш значних і
радісних явищ нашого життя. Нема потреби наводити цифри, які
характеризують зростання матеріального добробуту. Вони добре відомі. Ми
звикли до них і часто перестаємо помічати за сухими статистичними
даними значно переконливішу динаміку людських доль.

Аскетизм наш і пізніше воєнних та повоєнних поколінь був вимушений.
Ми не підносимо його до рангу достоїнства. Ми радіємо, що наші діти
стали жити незрівнянно краще. Разом з тим не можна не помітити, як у
деяких родинах, особливо в тих, де внаслідок недостатньої освіти вад
виховання чи особливостей середовища інтелектуальна й моральна основа
не досить висока, зростання життєвого рівня породжує побічні явища:
загострений, дріб`язковий практицизм , зведений до самоцілі, культ речей
і породжений ним особистий і соціальний егоїзм.

Нас уберігає від цього велич мети суспільства, що неминуче
трансформується і в особисті перспективи кожного з його дорослих і
зовсім ще юних громадян.

Проте не рахуватися з окремими рецидивами побутового меркантилізму й
соціального егоїзму в декого з молодих людей не можна.

Не можна тому, що старі звички, звичаї, прагнення здатні пережити
ті виробничі відносини, на основі яких вони тільки й могли з`явитися, і
деякий час, через традиції, певну інертність людської психіки, спроможні
жити самостійним життям, тоді як умови, за яких вони виникли, відійшли в
минуле.

Прояви побутового меркантилізму серед деякої частини нашої молоді мають
суб`активні й з першого погляду невинні причини. Ми маємо на увазі
насамперед батьківську любов.

Ставлення батьків до дітей визначається двома головними мотивами —
батьківською любов`ю і соціальним обов`язком. У нашому суспільстві вони
не суперечать одне одному, бо любити дитину — означає бажати їй
щастя, а в наших уявленнях бути щасливим рівнозначно бути максимально
корисним суспільству.

Проте ці два мотиви можуть перебувати в різних відношеннях. Трапляється,
що батьківська любов перетворюється в невтримне догоджання примхам
дітей, потурання їхнім вередуванням та егоїстичним замашкам. І
найчастіше це буває тоді, коли дитинство батьків було важким і
безрадісним. Повторюючи своє життя в дітях, вони ніби намагаються з
лишком доповнити його щастям, яке пройшло повз них, радощами, які не
випали на їхню долю.

Батьківська любов — святе почуття. Найчастіше люблячих батьків вона
приводить до гірких парадоксів, до інертності, викликаної надмірною
опікою, пасивності, втрати ініціативи, байдикування. А інколи до
юнацького протесту, бунту проти міщанського укладу батьків, які нічого
не шкодують для них, ідуть на все, проти звички поводитись так само,
схилятись перед культом речей, одягу, грошей, власної дачі, автомашини й
усякого іншого рухомого і нерухомого майна.

Саме культом. Адже для людини з достатньо розвинутою суспільною
свідомістю все це приємні, необхідні, корисні предмети, зручності, що
допомагають їй виконувати головну справу свого життя, те, в чому вона
бачить покликання, — служити суспільству. Для громадянина із
слаборозвиненою суспільною свідомістю все це набуває іншого особистого
змісту, стає метою існування, заради якої можна вдатись до обману,
підлості та порушення закону.

1.1Сім`я і її роль у вихованні дитини.

Сім`я, як і будь-яка інша група, набуває усіх характеристик, властивих
малим групам. Проте є певні особливості, які вирізняють її
з-поміж інших, а саме її поліфункціональність або комплексність
функцій (серед яких є репродук-тивна і виховна) як вияв
активності, життєдіяльності сім`ї. У сім`ї людина переживає усю
палітру почуттів у повну силу: самодостатності, єдності та
цілісності, можливість сприймати і творити власний світ з
любов`ю, що є поштовхом, імпульсом для прояву закладеного в
людині. Почуття любові може проявлятися різнопланово, проте лише
у стосунках чоловіка і жінки воно дає можливість повного
пізнання світу і повної реалізації. Народження і виховання дітей
дарує подружжю впевненість у тому, що все набуте-осо-бистісний,
духовний та соціальний досвід – буде кому передати. Принципи
любові, відтворення та наступності складають сутність буття
людини і реа-лізуються через особистісно-значущу взаємодію членів
сім`ї, батьків між собою та з дітьми. Особливої актуальності ця
взаємодія набуває у процесі входження дитини у соціальний
контекст, становлення її як соціальної істо-ти. Розвиток і
становлення особистості у батьківській сім`ї відбувається у трьох
взаємопроникаючих площинах: соціальній(склад та структура сім`ї,
про-фесійний та соціальний статус батьків, рівень їх освіти,
матеріальне забезп- ечення сім`ї), власне психологічній (
індивідуальні та психофізіологічні особ-ливості всіх членів сім`ї,
їх психологічні потреби і проблеми) та
соціально-психологічній(стосунки між поколіннями та всередині них).
Зважаючи на особливості становлення зростаючої особистості у
сім`ї та труднощі, які можуть при цьому виникнути. Проблема
виховання особистості не є новою, проте актуальність не тільки
не зменшується, а навпаки зростає. Про це сві-дчить чисельність
наукових сучасних праць, послань з минулого, в яких їх автори
намагаються вирішувати різноманітні питання, пов`язані із сімейним
вихованням. У період Античності вчені намагалися обгрунтувати
роль у виборі моральних критеріїв поведінки. Піфагор – визначний
математик, філо-соф, психолог- навчав: не гонись за щастям, воно
завжди знаходиться у тобі самому; намагайся перш за все бути
мудрим, а вченим- коли будещ мати ві-льний час; не привчайся
жити у розкоші; всі люди знають, чого вони хочу-ть, але мало
хто знає, що йому потрібно. Демокрит (біля 460-370рр. до н.е.)
стверджував, що моральні принципи не даються від народження, а є
резуль-татом виховання. Виховання повинно дати людині три
дарунки: добре мис-лити, добре говорити і добре робити. Діти, що
виросли в неуцтві, продовжує Демокрит, схожі до танцюючих між
мечами, поставленими вверх лезами. Во-ни гинуть, якщо при стрибку
не потрапляють у те єдине місце, де варто по-ставити ноги. І
неосвідчені люди, ухиляючись від вірного прикладу, звичайно
гинуть. Сам Демокрит вважав виховання настільки важкою спра-вою,
що свідомо відмовився від шлюбу і не мав дітей. Великих зусиль
слід докласти батькам, вважав мислитель, щоб виховання дало
добрі плоди, у ви-падку невдачі – горе батьків незрівнянне ні з
яким іншим. Не втрачає ак-туальності концепція виховання та
навчання Сократа(469-399рр. до н.е.), який ціною власного життя і
на прикладі власного життя заповів своїм учням і нащадкам
зразок моральної чистоти. Абсолютне знання, вважав учений, хоча й
існує об`єктивно, неможливо передати людині в готовому вигляді,
так са-мо як і ставлення до нього, до етичних норм і понять.
Ці почуття можна лише розвивати із зародків, що є в душі у
кожного. На думку Сократа, іс-тина існує в душі кожного з
народження, хоч розум і не усвідомлює цього. При цьому
розвивати необхідне знання повинна сама людина, а вчитель тіль-ки
допомагає у цьому процесі. Сократ одним з перших підняв
питання про необхідність розробки методу, який би допоміг
актуалізувати ті знання, які вже закладені в душі людини. Він
вважав, що такий метод заснований на діалозі вчителя й учня,
при якому вчитель спрямовує мисленнєвий процес уч-ня, допомагає
йому усвідомити необхідне рішення конкретної проблеми, під-водить
до самостійного відкриття істини, до потрібних висновків. Це
була перша спроба розробки технології проблемного навчання,
оскільки перед уч-нем ставили конкретну проблему у аигляді
запитання- твердження(або запере-чити його), наводячи правильну
відповідь системою запитань. Велику увагу приділяв вивченню
індивідуальних здібностей дітей Платон(428-348рр до. н.е) Ці знання
важливі не лише для розвитку їх моральності, але й для аналізу
професійної ідентифікації, так само, як і формування понятійного
мислення і свідомої регуляції поведінки, є одним із клюових у
теорії колективного ви-вання Платона (праця „Про державу”).
Платон стверджував про необхід-ність профвідбору і тестування
дітей. Вже у рвнньому віці можна визначити не лише
інтелектуальний рівень, але й здібності дитини і здійснювати
вихо-вання згідно її признвчення. Для цього потрібно вивчати
особливості душі кожної дитини, виявляючи якості мудреця, воїна
чи ремісника. Окрім спос-тереження за поведінкою та схильностями
дитини у процесі навчання, Платон вважав за необхідне брати до
уваги уподобання та самозвіти самих дітей, які повинні
усвідомлювати свої здібності і нахили. Але привчати до
усвідомлення себе і формувати цю адекватну самооцінку важливо
змалку, ро-зповідаючи дітям зміст тих чи інших видів діяльності.
Платон досить жорс-тко обмежував роль мистецтва. Вважав, що воно
приносить не лише добро, але й шкоду, оскільки впливає на
емоційну сферу людини і цим послаблює вольову регуляцію
поведінки. Більше цього, він пропонував здійснити відбір казок,
міфів, легенд, які розповідаються дітям вихователями, щоб
невдалими прикладами не зіпсувати їх. Про необхідність виховання
і співвідношення педагогічних методів з рівнем психічного
розвитку дитини говорив Аристо-тель(384-322рр. до н.е.).
Підкреслював, що знання як таке не робить людину моральною.
Моральна поведінка формується у реальних вчинках. Тому так
важливо з дитинства спрямовувати поведінку дитини, формувати не
лише її дії, але й ставлення до них. Не менш важливим є
індивідуальний підхід до дитини, врахування комплексу її
індивідуальних особливостей. Підкреслював також, що жодну рису
неможливо змінити з допомогою звички,”як камінь, що від природи
рухається вниз, навряд чи зможе звикнути рухатися дого-ри.”

Практика роботи сімейних консультантів дає можливість
виок-ремити низку соціально-психологічних чинників становлення
особистості у сім`ї. До них відносять композицію сім`ї, тобто
сукупність характеристик членів сім`ї, важливих з погляду її
аналізу як цілого (чисельність, віковий і статевий склад,
націонално-культурна приналежність та соціальний статус її
членів). Наступний чинник пов`язаний із „невидимою сіткою
вимог та фу-кцій, що визначають особливості взаємодії у сім`ї-
структурою сім`ї (С. Міну-хін, 1998). Значущість структури сім`ї у
розвитку й становленні дитини важ-ко переоцінити: по-перше, як
зауважив І. Кон, тільки безпосередня батьківсь-ка турбота і любов
можуть забезпечити емоційне тепло, якого так потребує дитина,
особливо у перщі роки життя, по- друге, сім`я є тією первинною
групою, в якій здійснюється інтимно- емоційне спілкування не
тільки бать-ків і дітей різного віку між собою. У сім`ї діти
поступово залучаються до світу дорослих, по- третє, почуття
батьків і турбота про дітей — природні людські почуття, які
збагачують індивіда як особистість. У структурі сім`ї слід
розрізняти систему сімейних ролей, яка виступає наступним
чинником соціального й психічного розвитку. За своєї зовнішньої
схожості ( життя у сім`ї), спектр ролей дитини є надзвичайно
різноманітним і по- різному впли-ває на її соціалізацію. Напр.,
дитина є внуком бабусі й дідуся, яких відвідує у селі, сином
своєї матері і пасинком вітчима, молодшим братом сестри і
старшим стосовно брата. Таким чином, соціалізація у сім`ї
об`єктивно буває різною. Ця відмінність зумовлюється також
особливостями сприйняття дити-ною своєї позиції у сім`ї: роль
старшої, середущої чи молодшої дитини (А. Адлер, Р. Річарсон, У.
Тоумен, А. Фромм, М.Швейцар), намаганням знайти свою неповторну
ідентичність, нішу у сім`ї (Г. Крайг), різницею у віці дітей,
досвідом єдиної дитини у сім`ї та ін. Ще одним чинником
виступає стиль виховання у сім`ї, тобто переважаючий стиль
основного вихователя – соціалі-затора ( напр. , матері) і допоміжних
соціалізаторів (бабусі, батька тощо). Зас-воєння соціального
досвіду зумовлюється також особистісним, моральним і творчим
потенціалом сім`ї, тобто усією сукупністю позитивних людських
якостей дорослих членів сім`ї – моральних, вольових (наявність –
відсутність лідерських якостей, мужності, здатності постояти за
себе і за дітей), емо-ційних ( теплота- холодність у відносинах між
людьми), інтелектуальних ( ріве-нь розвитку інтелекту старших),
культурних ( освіта, особливості культури, етнічні особливості),
пізнавальних і творчих особливостей.

Стилі спіл-кування у сім`ї традиційно вважається одним із
основних чинників станов-лення особистості ( Л. Орбан-Лембрик, Н.
Пов`якель, В. Семиченко). Мається на увазі особистісно- інтимна
значущість спілкування, відкритість сімейної комунікації
найближчому соціальному середовищу, домінування власне сімей-них
інтересів, неформальність відносин між членами сім`ї, особливе
вираже-ння таких механізмів, як емпатія, ідентифікація, рефлексія,
особлива значущі-сть стосунків з батьками і батьків між собою.
Висвітлюючи соціально-психо-логічну специфіку розвитку й становлення
особистості, слід зазначити також і про спосіб життя
сім`ї(альтруїстичний, споживацький тощо). Це поняття ви-значає
всю систему цінностей, установок, потреб і мотивів сім`ї,
зорієнтована на реальні можливості її життєзабезпечення. Не менш
важливою детермінан-тою є не те, на якій стадії подружнього
життя народилася дитина ( І.. Добря-ков, Е.Ейдеміллер, І.
Нікольська, 2003). Динаміка відносин подружжя вказує не лише на
специфіку сімейної взаємодії, а й на якість виховного процесу, тип
ставлення батьків до дитини. З погляду перинатальної сімейної
психоте-рапії доцільніше виділяти стадії життєвого циклу сім`ї,
виходячи з того, яким чином подружжя вирішує конфліктні ситуації.
Керуючись цим, можна виділити шість стадій розвитку подружньої
підсистеми: стадія дошлюбних відносин, стадія конфронтації, стадія
компромісів, стадія зрілої подружньої підсистеми, стадія кризи
середини життя(експерементування з незалежністю), стадія
„ренесеансу подружніх відносин. Незапланована, випадкова вагітність
у період дошлюбних відносин може служити своєрідним
каталізатором всту-пу у шлюб. Досить часто укладення шлюбного
договору й утворення сім`ї безпосередньо пов`язане з вагітністю й
очікуванням пологів. Сама по собі дитина при цьому нерідко не
представляє для молодої жінки особливої цін-ності, а є лише
засобом вирішення особистих проблем. У цьому випадку
спо-стерігаються труднощі формування раннього діалогу матері і
немовляти.Вони значно посилюються, якщо дитина не виправдовує
покла-дених на неї надій. Її виховання, як правило,
здійснюється по типу гіпо-протекції, характеризується несвідомим
або свідомим неприйняттям малюка матір`ю. Підкреслюється
нерозвиненість батьківських почуттів, виховна невпевненість.

Друга стадія (конфронтації) наступає, коли молодята
починають жити разом. Кожний з них має певні звички, погляди
на обов`-язки і стеоретипи взаємин чоловіка і дружини. Будуючи
сім`ю, кожен спи-рається на свій досвід, отриманий у сім`ях
батьків. Тільки почавши сумісне життя, молодята із здивуванням
відзначають, що обранець( обраниця) сильно відрізняються від того
образу, який вони собі створили. Ступінь розбіжності очікувань і
реальності визначає рівень конфліктності відносин. Вагітність і
народження дитини у цій ситуації, як правило, не укріплюють, а
розхитують сім`ю. Надії на те, що народження дитини допоможе
поліпшити відносини, зазвичай не збуваються. К. Вітакар(2004)
справедливо відзначає, що при ва-гітності мати послаблює зв`язок
з батьком і все більше захоплюється значу-щим іншим, тим, що
росте в її утробі. А „непри`язаний” батько знаходить собі іншу
прихильність — гроші, секретарку, нову машину або власну матір.
Коли дитина народжується, мати прив`язується до неї ще сильніше.
Батько ще більше вимушений прилучитися до чогось на стороні,
поки дитині не виповниться приблизно півтора року. І тоді мати
повертається до батька, а його немає поряд. Вона починає
переживати почуття самотності. У подібній ситуації ранній діалог
матері з немовлям характеризується достатньою гли-биною і
взаємопорозумінням, проте невирішені конфлікти з чоловіком, його
компенсаторна поведінка роблять жінку тривожною, емоційно
нестійкою, що позначається і на відносинах в діаді мати-дитина.
Часто це виражається у необгрунтованих невротичних побоюваннях за
стан здоров`я дитини, фобії її втрати. При цьому можливе
формування як нестійкого типу виховання, так і потураючої
гіперпроекції. Якщо дитина дуже схожа на батька, з яким мати
знаходиться у стані конфлікту, ймовірний розвиток емоційного
нехтування.

Третя стадія (компромісів) знаменується закінченням
протистояння. Ймовірність втрати подружнього партнера змушує йти
на поступки, приймати його таким, яким він є насравді, зі всіма
недоліками і перевагами. Щоб поліпши-ти відносини, партнери вже
не стільки намагаються змінити іншого, скільки змінюють себе.
Спільними зусиллями визначаються і сприймаються сімейні ролі,
права й обов`язки. У цей період подружжя починають дільше
розуміти, поважати один одного. Відносини поступово стають все
більш і більш конс-труктивними. Спроби свідомо чи не свідомо
відтворити батьківську сім`ю нарешті відкинуті. Починається
будівництво по-спрвжньому нової сім`ї, шо має свої смаки,
ритуали, звичаї, традиції. Сумісна творчість захоплює,об`єднує ще
більше. І її вершиною може стати спільне бажання мати дитину, а
також діяльність, спрямована на досягнення цієї
мети.Новонароджений у такій сім`ї бажаний, улюблений. Для батьків
він представляє самостійну цілісність, а не засіб маніпуляції, що
дозволяє вирішувати особисті проблеми. Стабільність відносин
батьків, пронизаних взаєморозумінням, любов`ю і подякою один
одному, — головний гарант безпеки немовляти.

На цій стадії умови формування раннього діалогу
немовляти і матері найбільш сприятлеві. Саме тепер при
народженні дитини правомірно говорити скоріше не про діаду, а
про тріаду „мати-немовля-батько”, це пов`язано з тим, що у
даному випадку батько не відчуває себе зайвим і зазвичай так
само, як і мати, встановлює ранній діалог з дитиною. Умови
сприятливі для формування гармонійного сімейного виховання.

Четверта стадія ( зрілої подружньої підсистеми)
характе-ризується стабільністю і всіма особливостями, характерними
для завершаль-ного етапу попередньої стадії. Недивно, що після
народження малюка на попередній стадії, що приносить стільки
радості, через деякий час у подружжя виникає бажання мати ще
одну дитину. На стадії зрілої сім`ї народження дітей
відбувається у сприятливій ситуації для формування ран-нього
діалогу немовляти з батьками, гармонійного виховання.

П`ята стадія (експерементування з незалежністю) часто
співпадає з періодом особистісної кризи середини життя одного
або обох подружжя. До цього часу діти підро-сли, відносини між
подружжям стали звичними, рутинними, втратили гостроту. Несвідомий
страх того, що половина життя, що залишилася, суцільно
складатиметься з виконання сімейних і службових обов`язів,
примушує до пошуку змін. Людина нерідко намагається вийти за
рамки свого життєвого сценарію, помінявши роботу, сім`ю, місце і
навіть країну проживання. Якщо до цього часу сімейне життя
протікало гармонійно і чоловік був уважний до своєї половини, то
він своєчасно зрозуміє, що з улюбленою людиною не все гаразд,
допоможе їй подолати кризу. Інакше виникне реальна загроза
розриву. Спроба запобігти їй за допомогою вагітності й пологів,
до яких іноді звертаєтья один з подружжя(частіше дружина ) або
(рідше) з обопільної згоди, до успіху майже ніколи не приводять.

Ранній діалог з дітьми, що народилися у результаті такої
спроби, має недоліки, що нагадують у народжених на стадії
дошлюбних стосунків. Аналогічні й відхилення сімейного виховання.

Шоста стадія (ренесеансу)- завершальна стадія розвитку
сімейних відносин, на якій може народитися дитина. Якщо сім`я
зуміла пережити кризу, іноді відносини між подружжям стають ще
блищими й довірливими. Саме у цій ситуації може виникнути
бажання народження ще однієї дитини.

Так з`являються на світ діти, що мають братів і сестер,
старших за них на 5-10 років. Новонароджені – улюбленці, їх поява
на світ радісна для всіх, вк-лючаючи сестер і братів. Сімейна
ситуація сприяє формуванню раннього діалогу, сімейне виховання
таких дітей найчастіше відбувається адекватно, рідше за типом
потураючої або домінуючої гіперпротекції.

Отже, підводячи підсумок зазначимо, що пропонований перелік
соціально-психологічних чинників не вичерпує себе, а лише
підкреслює багатогранність та актуальність окресленої проблеми.
Ефективне й успішне розв`язання багатьох питань становлення
особистості у сім`ї безпосередньо пов`язане із соціальною
зрілістю батьків, зокрема їх психоло-педагогічною компетентністю й
особистісним зростом.

1.2 Психологічні особливості взаємин між батьками і дітьми.

У кожної людини є кілька зон спілкування: на роботі,з друзями,у
школі.Але найскладні-ша і радісна зона взаємодії — це сім`я.Що таке
сім`я?Яку роль вона відіграє в житті кожної людини?Якою вона повинна
бути, щоб принести людям щастя? Ці питання ми з вами обговоримо.

Життя саме по собі — ні добро, ні зло воно вмістилище добра й зла,
зважаючи на те,на що ми самі перетворили його.У цих словах натяк на
активну роль людини у творенні свого життя, на її особисту
відповідальність за нього.

Як ви вважаєте,що означає вислів „щаслива сім`я”.Однією з головних
особливостей підліткового і раннього юнацького віку є зміна взаємин з
дорослими. Психологи вважають основним новоутворенням підліткового віку,
почуття дорослості. Але дліорінтація на дорослі цінності і порівняння
себе з дорослими іноді змушують підлітка,знову бачити себе відносно
малим, несамостійним.Тому однією із самих важливих потреб перехідного
віку стає потреба у звільненні від встановлених ними правил і порядку.
Як же виявляється ця вікова тенденція у стосунках старшокласників з
найбільш значущими для них дорослими – батьками та вчителями.

Найвпливовішою була і залишається сім`я.Сімейні умови, зокрема
соціальний стан,

рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків,значною мірою
визначають життєвий шлях дитини.Крім свідомого,цілеспрямованого
виховання, яке дають дитині батьки,на неї впливає вся,внутрішньо-сімейна
атмосфера.Існує кілька відносно автономних психологічних механізмів, за
допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.

1.Підкріплення: заохочуючи поведінку ,яку дорослі виажають правильною
,і покаранням за порушення встановлених правил,батьки укорінюють у
свідомость дитини певну систему норм,дотримання яких поступово стає для
дитини звичкою і внутрішньою потребою.

2.Розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і відгукуючись на її
проблеми,батьки формують її самосвідомість і комунікативні якості.Дуже
важливим є і емоційний тон, тип контролю в сім`ї, тип дисципліни.

Емоційний тон стосунків між батьками і дітьми психологи
представляють у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально
близькі, теплі стосунки (батьківська любов), а на іншому далекі,
холодні й ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага
і заохочення, у другому-суворість і покарання.За цими типами відносин
стоїть не тільки розподіл влади, а й різний напрям внутрішньо-сімейної
комунікації в одних випадках комунікація спрямована переважно від
батьків до дитини, в інших- від дитини до батьків. Зрозуміло, що
способом прийняття рішень у більшості сімей розглядаються залежно від
предмета в одних питаннях підлітки мають повну самостійність, в інших
(наприклад фінансові) право вирішувати залишається за батьками.

Крім того, батьки не завжди практикують один і той самий
стиль,дисципліни. Не секрет,що в багатьох сім`ях „виховні різки” все ще
є. І сьогодні можна зустріти батьків, які не тільки б`ють своїх дітей, а
й намагаються „теоретично обгрунту-вати” необхідність фізичного
покарання.

Чому ж такими популярними є авторитарні методи виховання? Як ви
ставитесь до фізичного покарання? Хотілося б почути відповіді батьків і
учнів на ці запитання.
(Батьки та учні
висловлюють свої думки .)

Домагаючись розширення своїх прав, підлітки часто ставлять до батьків
завищені вимоги, зокрема й матеріальні. Саме в сім`ї закладається
ставлення до грошей уявлення про їх істинну цінність. Мудро роблять ті
батьки, які дозволяють дітям обговорювати сімейний бюджет, знати,
скільки, що коштує, разом з дорослими вирішувати, що і кому потрібно
купити.Певну суму треба виділяти дітям на особисті потреби, щоб вони
вчилися раціонально використовувати гроші.Тому в мене запитання до учнів
чи берети ви участь в обговоренні сімейного бюджету? Як би ви
складали бюджет у своїй сім`ї? На що, більше б звернули увагу?
(Відповіді учнів )

Найбільше підліткам хотілося б бачити у батьках друзів і
порадників. При всьому їхньому бажанні самостійності юнаки та
дівчата гостро відчувають потребу в життєвому досвіді й допомозі
старших. Сім`я залишається тим місцем, де підліток почувається
спокійно і впевнено. Хочу зачитати вам цитату з розмови з
директором дитбудинку (дод), а ви уважно послухайте і трохи
замисліться. Напередодні нашої зустрічі ми з вами провели
анкетування. Я вважаю, що вам цікаво дізнатися його результати.
Психолог проводить аналіз за двома анкетами. Чи замислювалися
ви, у чому полягає найбільша помилка подружніх пар?

У тому, що ми у власній сім`ї можемо забувати про ввічливість і
робити що заманеться. На роботі на вулиці нам вдається”грати
роль”, а ось удома можна робити все що хочеш- образити,
сердитися, не стежити за зовнішнім виглядом.

Живучи у батьківській сім`ї, слід пам`ятати що самє з рідними і
найдорож-чими людьми треба бути ввічливими. Не завжди у сімейному
житті ми вміємо втриматися від образ, не завжди буваємо
справедливими.Один французький письменник сказав:” Якщо одним
словом ти можеш ощасливити людину,то яким же негідником треба
бути, щоб слова не сказати.”

Щоб добрими були стосунки між батьками і дітьми, потрібно знати
і дотримуватись правил культури поведінки і взаємин у сім`ї. З
деякими з них зараз ми ознайомимось.

Підсумок. Звичайно, не всі моменти відносин дітей і батьків ми
змогли розглянути. Швидко мене час, ви закінчете школу, і можливо,
дехто покине на деякий час батьківський дім. Але до б ви не
були, пам`ятайте: вдома чекають на вас найрідніші люди — ваші
батьки, які вас люблять і сподіваються на вашу підтримку і допомогу.

Відомо, що процес входження дитини в соціальне середовище під
керівницт-вом дорослого називається вихованням. Здебільшого батько
і матір усвідом-люють відповідальність, яку нестимуть після
народження дитини, передаючи їй ті моральні цінності і норми
поведінки, що відповідають потребам суспі-льства. Але,
прищеплюючи ці цінності в сім`ї, батьки навряд чи задумують-ся
про суспільство — вони просто вчать, виховують, як вважають за
потрібне так, як їх навчали батьки. І часто у вихованні
керуються, по-перше, такими фізичними потребами дитини, як їжа,
сон, почуття безпеки, захищеності. По-друге, тим, що дитина має
бути прийнята найблищим оточенням, має визна-ватися іншим, щоб
самоактуалізуватися в житті. Сьогодні вже не доводимо, а
сприймаємо як неспростований факт важливість емоційного досвіду у
фор-муванні особистості дитини. Ще в утробі матері дитина
відчуває, чи ба-жана вона. Жінка, яка свідомо ставиться до
материнства, плекатиме дитину у внутрішньому спокої, а сім`я
сприятиме її розвитку завдяки „спілкуванню” тілесному контакту,
позбавленню негативних впливів.

Відчуття себе бажаним, захищеним і очікуваним — фундамент
розвитку повноцінної особистості. Материнська ласка і тепло,
помножені на постійне спілкування з дитиною, котра росте і
розвивається, спільні форми корисної діяльності забезпечують
нормальне входження дитини в соціум. Але побутові проблеми часто
псують взаємини між матір`ю і дитиною, що склалися ще під час
вагітності.

Проаналізуйте, скільки часу ви віддаєте дитині, чи не
обмежується ваше виховання годуванням та наказами робити уроки,
прибирати після розваг, слухатися, не заважати! Ми втішаємо себе
тим, що наша дитина добре нагодована, має нові іграшки, гарно
одягнена, і виправдовуємо себе навантаженням домашньою роботою,
потребою кар`єрного просування, не-достатністю часу на себе тощо.
Але ж виправдань немає!

Враховуючи вікові та індивідуальні особливості у вихованні
дітей, слід пам`ятати, що для кожного з вікових періодів
характерна своя домінантна діяльність. Якщо дитина дуже хоче
щось робити сама — дайте їй таку можливість! Дитина від року
до двох місяців поступово ознайомлюється з навколишнім світом
відкриває дверцята шаф,”прибирає” у кухні групи, в кімнаті- одяг.
А ми намагаючись дотримуватися порядку, забороняємо їй це робити,
що за цими заняттями — не тільки розвиток моторики, а й
розвиток власних інтересів.

Тож віднайти виховний потенціал у будь-якій „шкоді” завжди
можна- до-дайте лише терпіння та батьківської витримки. Згадайте,
як ми негативно впливаємо на бажання дитини мити посуд у 3
роки — забороняємо( брудно, мокро, розіб`є), у 10 – ледь змушуємо,
у 15- не допросимося.

Отже, частіше давайте дитині можливість діяти самостійно- це
обов`язково матиме позитивні наслідки. У батьків часто виникає
запитання чи слід дитину карати. Відповідь однозначна твердість
лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю
обов`язкових для виконання правил, витриманим тоном спулку-вання,
послідовністю у своїх вимогах. „ Не можеш бути лагідним-
суворість не допоможе”, — говорить народна мудрість. Але й тут
потрібна золота середина відсутність вимогливості або надмірна
суворість не навчать дитину відповідати за свої рішення, тому
розумні обмеження цілком допустимі. Та й вони мають бути не
суперечливими, виходячи із різних значимих для дитини джерел від
батька, матері, вчителя чи від однієї і тієї ж людини. Один-два
рази дитина ще міркуватиме, кому вигідніше годити- батьку чи
матері, батькам чи вчителю, а потім однозначно чинитиме так, як
вигідно їй,а від цього втрачатиметься зміст виховання, і вплив
на дитину буде викривлений.

Якщо сім`я неповна, то обов`язки по догляду за дитиною
перек-ладаються на одного з батьків або на зовсім сторонніх
людей ( няню,гувернантку, репетитора). І тоді саме вони, оточуючи
дитину увагою і турботою, стають цінніші за матір, якій бракує
часу для спілкування з дитиною. Хоча всі ми розуміємо, що
грошима не замінити ні любов, ні тепла.

Не слід забувати також, що у маленьких дітей, котрі
переживають розлуку з близькою людиною, можна спостерігати певні
емоційні реакції, а саме протест, відчай, відчуженість. Ці форми
згодом можуть перерости в тривожність чи агресію. Вже в
ранньому дитинстві таке ставлення провокує розвиток невпевненості
у своїх силах, агресію, афективні реакції і різні негативні
форми самоствердження, наприклад, робити щось погане, щоб
звернули увагу. Часто можна спостерігати, як дитина у розпачі
плаче, кричить і вимагає ку-пити іграшку. А ми готові дати їй
будь-що, аби заспокоїлась. Усім відомо, що буває, коли залежиш
від бажань дитини. І тут краще переключити увагу на інші
предмети, поговорити з дитиною, звернути на неї увагу! Адже діти
за своєю природою дуже прагнуть вражень радісних переживань.
Дома дитині має бути цікаво, батькам слід підживлювати дитячу
уяву і почуття, пудтримувати готовність до гри і грати, грати,
грати!

А як бути з конфліктами у сім`ї Діти усвідомлюють
набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Дівчинка 10 років на
запитання, чи розуміє вона, що мається на увазі, коли йдеться
про роль батьків у вихованні дітей, впевнено сказала, щоб роль
батьків була цінною, при дітях не слід з`ясовувати свої
стосунки та конфліктувати, ображати один одного, сперечатися,
слід вільний час присвячувати дітям, цікавитися їхніми справами,
не дозволяти абсолютно все. І це сказала дитина, яка у власній
сім`ї, без перебільшення,- центр Всесвіту, і якій дозволяється
майже все…

Отже, прислухаємося до наших мудрих дітей!

Як бути, коли трапляються непорозуміння в сім`ї Перш за
все, навчіться брати себе в руки, не давайте волі поганому
настрою. Пам`ятайте для дитини в будь-якій ситуації все вирішує
приклад батьків, прийняті в сім`ї норми поведінки. Лише в
спокійній, виваженій обстановці можна виховати спокій та
врівноваженість. Тому, якщо дитина нервує, ображається, шукайте
причину в собі, в особистій манері триматися, в атмосфері вашої
сім`ї. Ефктивність становлення особистості
обумовлюється можливістю й особливостями проходження суб`єкт-
суб`єктної взаємодії між батьками та дітьми. Суб`єкт-суб`єктна (
діалогічна) взаємодія, або „діалог особистостей” ( М. Бахтін ),
як складова здорових особистісних стосунків (К.Роджерс),
актуалізується сучасними науковими розробками. Проблема діалогічної
взаємодії зазвичай розглядається у психолого- педагогічному
контексті ( В. Андрієвська, Г. Балл, С. Братченко, А. Волинець,
А. Добрович, В. Се-миченко), з позиції психології управління ( О.
Бондарчук, О. Винославська, Л. Карамушка, Л. Орбан- Лембрик та
інш.), у консультативному процесі, зокре-ма у системі стосунків
психолога й клієнта ( Г. Абрамова, З. Кісарчук, О.Копйов, Т.
Флоренська, Н. Чепелєва та ін.). Водночас положення класичних
психологічних концепцій, які розкривають суть людського
спілкування ( Б. Ананьєв, О. Бодальов, М. Бубер, О. Леонтьєв, Б.
Ломов, О.Ухтомський та ін.), вимагають свого застосування у
галузі сімейної психології, що виходить за межі діалогічної
проблематики у традиційному її розумінні.

Незважаючи на те, що дитина визначається батьками як
найвища цінність у їхньому житті, вона традиційно сприймається
об`єктом впливу, сценарного програмування батьків ( Е. Берн.) або
ж осередком їхніх нереалізованих чес-толюбивих прагнень (С. Дворяк,
Б. Херсонський), або можливістю виправити помилки минулого та
майбутнього (А. Баркан), засобом вирішення особистісних проблем (
І. Добряков, І. Нікольська, Е. Ейдеміллер), об`єктом маніпуляцій.
Який слід підігнати під певний батьківський „стандарт”.

Окрім цього, не завжди чітким є розмежування понять
виховання та научіння. Можна навчити дитину тримати виделку або
вимовляти правильно слова, але це ще не виховання хороших манер
чи культури мови. Означене обумовлює не лише конфлікти батьків
і дітей, а й конфліктогенність, відсутність комунікативної
толерантності у суспільстві в цілому.

Аналізуючи дитячо- батьківські стосунки з позиції
суб`єкт-суб`єктного підходу, звернімося до класичних напрацювань
у психології міжособистісної взаємодії. К. Вітакер(2004) в основу
здорових стосунків батьків і дітей кладе безумовне прийняття
дитиною батьків. І хоч це прийняття, на думку автора, триває
лише дев`ять місяців від народження, воно є наружним каменем і
визначає у подальшому ставлення зростаючої особистості до себе,
до оточуючих, до світу. Ще одним цікавим відкриттям вченого є
зумовленість суб`єкт-суб`є ктної взаємодії досвідом таких
стосунків у трьох поколіннях сім`ї (соціальний спадок).
Формування, фіксація і передача партнерів емоційно — поведінкового
реагування від представників одного покоління представникам іншого
стало предметом вивчення багатьох вчених у галузі сімейної
психології та психотерапії, зокрема В. Юстіцкіса, Е.Ейдеміллера та
співробітників очолюваної ним кафедри дитячої психіатрії і
психотерапії СПб МАПО.

Перелічені чинники створюють необхідні передумови для
формування суб`єкт-суб`єктних стосунків у сім`ї, в яких діти
зазнають виховних впливів і водночас реагують на такі впливи як
самооцінні, самодостатні, самоактив-ні суб`єкти. Відтак у
символічному полі взаємодії поєднуються вияви цілес-прямованого
впливу дорослих і власних намагань та прагнень дитини. Стратегія
діалогічної взаємодії дає всі шанси вирішити споконвічний
конф-лікт батьків і дітей. Проте, щоб досягти успіху, як і у
будь-якій іншій спра-ві, необхідно докласти деяких вольових
зусиль.

По-друге, бути психологічно компетентними у даній проблемі і
відкритими до змін, до розумових нововведень.

.По-третє, звільнитися від „влади міфів” (К.Вітакер, Е.
Ейдеміллер) ,стерео- типів як у стратегії виховання, так і у
власній світобудові.

По-четверте, намагаючись налагодити суб`єкт- суб`єктну
взаємодію, варто спробувати стати особистим прикладом для дитини.
Саме на цьому побудований принцип „кожний один одному вчитель”
на прикладі життєдіяльності (В.Семиченко).

По-п`яте, визначити правильні орієнтири у самовихованні дітей,
і більше того, самому правильно визначитись у поняттях та
цінностях, оскільки вони формують світогляд не лише скремої
особистості, але й сімейної системи в цілому.

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх
взаємин (великої кількості розлучень, негативних тенденцій у
розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей,
їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини
набуває особливого значення. Другим народженням
людини, вважав В.О. Сухомлинський, становлення чоловіка та жінки
у пудлітковому віці „Немає абстрактного підлітка, як часто звикли
називати людину цього віку, є конкретна людська особистість-
чоловік чи жінка, які народжуються на наших очах”,- писав він.
І підкреслював, що входження підлітка у соціальне середовище
здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно-
сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім`ї
„Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько,
є для хлопчика великим одкровенням. Він починає розглядати
відносини батька і матері з нової точки зору, бачить у них
те, чого не бачив раніше”.

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки,
порівнюючи їх з прийнятими у батьківській сім`ї. Зрозуміло, що
сім`ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в
боротьбі між незалежністю. Найважливіші завдання батьківства є
парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям
почуття захищеності і підтримки, з іншого- батьки хочуть, щоб
їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства.
Стилі батьківської сім`ї можуть суттєво впливати на мотиви
прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу
сім`ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі,
щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше
самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г. К. Честертон вміло підмітив „
Діти не люблять слухати своїх батьків, зате охоче їх
наслідують”. Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що
повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і
взагалі дивимось на світ, керуючись їх точкою зору. З роками
кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули
психологи образ думок дорослої людини, її манера поведінки,
особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві
під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується
шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно
помічено, що доросла людина в сім`ї довільно а часто й
мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла
в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий
створив оригінальну, хоча й не безпечну теорію людських
взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники
розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі
корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи
передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх
батьків засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або
як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім`ї
домінувала сильна енергійна мати, котра ше й приділяла дочці
максимум уваги і турботи ( нехай інколи і в строгій формі ),
то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська
позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і
турботливою матір`ю, котра все знає краще за всіх і завжди
готова допомогти, а інколи й посварити ( приструнити ).

Якщо ж главою сім`ї був батько, то жінка швидше засвоїть
роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку
дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча,
ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки . Маючи в
дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне
бути подібним до нього і переймає батьківську роль — господаря
і глави, відповідального за своії рішення і готового стати
опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким
прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у
хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка
завжди буде потрібна для того, щоб отримати від неї
материнську підтримку і ласкаве поглажування по голові, щоб
виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи
й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли
подорослішають дівчинка і хлопчик, додають до нього свої
сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком
гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто
материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною.
Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра
цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти
назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і не
рівноправні, зате природні і задовільняють обох.

Така сім`я є цілком благополучною, хоча не може бути
хорошим прикладом адже у багатьох інших випадках баланс ролей
може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в
подружній парі материнської і батьківської позиції приводить до
виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві
сторони приречені на поразку. Якщо ж подружжя приносить
в сім`ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не
позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати
відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі
іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і
опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще
більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою
продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення
сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною.
Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої
сім`ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити
висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька
причин такого стану речей.

Неповна сім`я — неповний вибір.
Серед
сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних
сім`ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з
дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це
явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім`ї дівчинка обов`язково повинна
засвоїти материнську жттєву позицію, а хлопчик- синову. Але все
виявляється не так однозначно.

За відсутності батька дівчинка, зазвичай, переймає стиль
жіночого домінування ( хоча і не зрозуміло- над ким ), але в
той же час відчуває незадоволення від того, що відсутня
чоловіча фігура в її житті, здатна протистояти одноособній владі
матері і бути взірцем незалежності і сили. Ця нереалізована
потреба дає про себе знати надалі. І жінка губиться перед
вибором, яку стратегію використати — чи наслудувати засвоєний
взірець і стати комусь опорою, або шукати насичення своєї
глибинної потреби і самій на когось опертися.

Хлопчик, котрого виховувала мати, безумовно, більше схильний
до набут-тя синової позиції. Однак будь-яка людина в своєму
віковому розвитку проходить більш або менш виражений етап
підліткового бунту, коли норми і цінності старшого покоління
критично переосмислюється, а іноді й відкидаються. За відсутності
батька цей своєрідний бунт виявляється спрямованим проти
установок, прищепле-них матір`ю. В результуті хлопчик починає
обурюватися будь-якому жіночо-му впливу — іноді навіть всупереч
здоровому глузду. Легко уявити, який жорстокий та непередбачуваний
буде із нього чоловік.

Відсутність набуття позитивного досвіду.

Все це відноситься до вихідців з неповних сімей, які, на
щастя, перебувають у меншості. Однак ні для кого не секрет, що
повна сім`я- це не завжди одне й те саме. Деякі батьки й
матері, навіть коли не задоволені своїми відносинами, продовжують
тягнути сімейну лямку, зробивши таким чином свій вибір між
поганим миром і доброю сваркою. Навіть якщо подружні позиції
несумісні, чоловік і дружина пробують їх примирити, образно
кажучи, цементують будинок штукатуркою. Їх підростаюча дитина
опиняється в двозначному становищі відносини батьків не можуть
служити їй позитивним прикладом і вона несвідомо засвоює, до
чого не треба прагнути в сімейному житті. А от як треба себе
вести- навчитися цьому просто немає можливості.

Описана схема підходить лише до консервативного типу сім`ї,
побудова-ного на відносинах домінування — підпорядковування. А
сучасний ідеал сімейних відносин дуже далекий від цієї
авторитарної моделі.

Нині, створюючи сім`ю, більшість людей мріють про
демократичний, рівноправний союз, де права одного не порушать
прав іншого, де відповідальність взаємна, а обов`язки справедливо
розподіляються. Зрозуміло, що в такий союз погано вписується
будь-яка із названих позицій. Важливо сказати, що яскраво
виражена батьківська чи дитяча позиція перешкоджає розвитку
справжніх гармонійних відносин. Кожний із нас в нашому сімейному
будинку опирається на іншого і водночас служить йому опорою.
Якщо порушити цей баланс, вся конструкція руйнуватися. Щоб
цього не вивикло, бажано уникати крайнощів у подружніх
відносинах. Як у всьому іншому.

В якому б варіанті не складались індивідуальні позиції,
існує декілька загальних принципів, котрі варто знати.

Розподіл ролей у сім`ї- справа цілком індивідуальна. Не
намагайтесь приміряти до себе правила і еталони, котрі вам,
може, й не підходять. Ви з`єднали свої долі, щоб радувати одне
одного, а не для того, щоб відповідати уявлення про ідеальну
сім`ю інших людей.

Якщо ви незадоволені тим, як до вас ставиться чоловік,
недоречно осуджувати його. Навпаки, своєю поведінкою демонструйте
задоволення від того, що вас влаштовує.

Взаєморозуміння між близькими людьми ніколи не буває
абсолютним. Більшість проблем людина створює собі сама,
тому не поспішайте звинувачувати партнера, якщо вас щось не
влаштовує.

Більшість проблем людина створює собі сама, тому не
поспішайте звинувачувати партнера, якщо вас щось не влаштовує.

Уникайте споживацького ставлення один до одного, не
розцінюйте патрнера як джерело задоволення ваших потреб —
спільні, і варто їх задовольняти спільно.

Бажаючи майбутнього сімейого щастя своїм дітям, виховуйте їх
не стіль-ки повчаннями, скільки власним прикладом. Пам`ятайте
хороший сім`янин, як правило, виростає в хорошій сім`ї.

2.Профілактична робота та просвіта батьків

Основні засади гуманістичного підходу до виховання дитини:

1. Основну увагу слід приділяти не
стільки корекційної поведінки дитини, скільки налагодженню з нею
довірливих стосунків.

2.Дитину треба поважати і любити, незважаючи на її вади.

3.Вчинки дитини треба не засуджувати, а аналізувати й
розуміти.

4. Важливо ставити перед дитиною конкретні вимоги й давати
чіткі пояснення,чому в конкретній ситуації слід діяти так, а не
інакше.

5.Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнюючи її
з іншими од-нолітками.

6.Помилки дитини – це, насамперед, помилки того, хто виховує

7.Треба уважно слухати дитину, заохочуючи, її ділитися
своїми турботами, співчувати їй під час розмови, схиляти до
прийняття правильного рішення.

8. Психолог – гуманіст Росе Кемпел рекомендує:

“Коли дитина порушує правила поведінки, запитайте насамперед
себе, що ди тині потрібно, чого їй не
вистачає?

9. Доведено, що дитина сприймає поведінку педагога ( батька ) як
зразок для нас-лідування. Дорослий повинен бути для дитини
зразком у всьому.

Як успішно провести зустріч з батьками.

Щоб створити комфортну, невимушену атмосферу, використовуйте
нетрадиційні методи представлення учасників. Наприклад,
запропунуйте батькам відрекомендуватись, називаючи своє повне ім`я
та пригадуючи як їх називали в дитинстві, розповідаючи про свої
справи або про те, що сказала їм їхня дитина, коли виходили з
дому. Виявляйте творчість у пошуках методів представлення і
намагайтесь урізноманітнювати їх.

Основні правила.

Заохочуйте батьків до активного обговорення . Цого можна досягти,
ставлячи запитання, які потребують розгорнутої відповіді, або
ділячи учасників на пари чи невеличкі групи, в яких батьки
почуватимуться вільніше і де їм легше буде висловити свою точку
зору.

Проводьте зустріч з батьками у затишному, зручному приміщені.

Якщо є така можливість, поставте стільці колом, щоб усі бачили
один одного й почувалися вільно під час обговорення.

Використовуйте наочність, відео, роздатковий матеріал для
підкріплення свого виступу.

Якщо ви розповідаєте про життя дитячого колективу, використовуйте
фотографії, магнітофонні записи тощо.

Надсилайте батькам запрошення і звертайтеся в них персонально до
кожного.

Завжди давайте час для того, щоб родини могли порозмовляти між
собою.

Доповідь робіть короткою. Дорослі недовго концентруються після
робочого дня.

Враховуйте інтереси та потреби родин у виборі тематики зустрічі.

Обов`язково долучайте до свого виступу розважальні ігрові моменти.

Рекомендації батькам.

Як допомогти дитині успішно адаптуватися в дитячому садку

1.Шановні батьки! Усвідомте, що ваше хвилювання передається
дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з
вихователем групи та особливостями організації життя в групі.

2.Давайте дитині позитивну перспективу і розкажіть, що в дитячому
садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.

3.Підпорядковуйте домашній режим роботи дитячого садка, особливо
дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.

4.Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

5.Повідомте вихователя про звички та вподобання вашого малюка.

6.Потурбуйтесь про нервову систему сина чи доньки не залишайте
малюка на цілий день з перших днів відвідування дитячого садка.

7.Тримайте тісний зв`язок з персоналом групи і будьте впевнені,
що працівники зуміють прийняти вашу дитину й по-материнськи
дбатимуть про неї.

Діти вчаться з того, що бачать у своєму оточенні.

Якщо дитина зазнає постійної критики, вона вчиться звинувачувати.

Якщо дитина бачить ворожість, вона вчиться битись.

Якщо з дитини насміхаються, вона буде нерішучою.

Якщо дитину постійно присоромлюють, вона почуватиметься винною.

Якщо до дитини терпимі — вона вчиться бути терпимою.

Якщо дитину підтримують — вона вчиться бути впевненою.

Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.

Якщо з дитиною поводяться справедливо — вона вчиться
справедливості.

Якщо дитина почувається в безпеці — вона вчиться довіряти.

Якщо дитину хвалять, вона вчиться поважати себе.

Якщо дитину приймають і поводяться з нею по-товариськи – вона
вчиться бачити любов у цьому світі.

Правила покарання.

Покарання не має шкодити здоров`ю- ані фізичному, ані психічному.
Воно має бути корисним.

Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо ви
зрозуміли, що надто м`які, довірливі та нерішучі. Ніякої
„профілактики,” ніяких покарань „про всяк випадок”.

За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно
декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по
одному за кожний вчинок.

Краще не карати, ніж карати із запізненням.

Покарати- пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про
старі провини — ані слова. Не заважайте дитині почати життя
спочатку.

Без приниження. Щоб не сталося, якою б не була провина, покарання
не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її
слабкістю як приниження. Якщо дитина вважає, що ви несправедливі,
покарання не подіє, а зашкодить.

Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не вашого
гніву, а вашого засмучення.

Спілкування впродовж дня.

1.Вранці піднімайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним
словом. Не згадуйте вчорашніх прорахунків, особливо незначних,
не вживайте образливих слів.

2.Не підганяйте, розраховуйте час – це ваш обов`язок, якщо ж ви
цю проблему не вирішили – дитина в цьому не винна.

3.Відправляючи дитину до садочка,(школи) побажайте їй успіхів,
скажіть кілька лагідних слів, без застережень „Дивись, поводься
гарно,” „Щоб не було зауважень” тощо.

4.Забудьте вираз „Чи був ти чемним” Зустрічайте дитину спокійно,
дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після напруженого
робочого дня.) Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось
поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, це не забере
багато часу.

5.Якщо дитина замкнулась, її щось турбує, не наполягайте на
поясненні її стану, заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

6.Зауваження вихователя вислуховуйте не в присутності дитини.
Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною
спокійно.

7.У спілкуванні з дитиною не вживайте умовних речень „Якщо ти
будеш добре поводитись, то…”

8.Впродовж дня знайдіть(постарайтесь знайти) півгодини для
спілкування з дитиною. В цей час найважливішими, повинні бути, її
біль її радощі.

9.У сім`ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із
дитиною. Всі розбіжності щодо виховання дитини узгоджуйте без
неї. Коли щось не вдається, порадьтеся з вихователем, психологом.
Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете
багато корисного.

10.Завжди будьте уважними до стану здоров`я дитини, коли щось її
турбує голов-ний біль, поганий стан. Найчастіше це об`єктивні
показники втоми, перевантаження.

11.Навіть діти 7-8р люблять казки, особливо перед сном, або
пісню, лагідні слова.

Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме
напруженя, допоможе спокійно заснути й відпочити. Не нагадуйте
перед сном, про неприємні речі, про роботу.Завтра новий день, і
дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй
повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось
дива від дитини, радісних поривань душі, доброти треба терпляче,
відшукувати ці риси в дитині, постійно заохочуючи її.

Поради батькам першокласників.

Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих,
про наше ставленя до їхніх успіхів, що важливіше, до їхніх
невдач. Шкода, але ми, батьки часто нетерплячі та егоїстичні,
хоча виправдовуємося”хорошими намірами”. Але якимиб не були
виправдання наше роздратування, крики, з`ясування стосунків,
покарання- все це додактові стресові ситуації постійний дитячий
біль від непорозуміння та образи

.Чим більші наші старання, чим
більше уваги ми приділяємо дітям тим вищий батьківський рівень
домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода відмінні оцінки.
Велике значення для психічного та фізичного здоров`я вашої
дитини має правильний режим дня.

Поради для правильного режиму дня.

1.12годин сну з урахуванням обіднього(1-1,5год) для відновлення
сил.

2.Після школи не спішіть садити дитину за уроки, їй необхідно,
2-3год відпочити (обідній сон.) Найпродуктивніший час для
приготування уроків з 15-16год. Заняття ввечері безрезультатні,
завтра доведеться все починати спочатку.

3.Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20хв
занять необхідно 10-15хв”перерви”

4.Під час приготування уроків не сидіть над дитиною,давайте
можливість їй працювати самостійно, але якщо потрібна ваша
допомога наберіться терпіня.Необхідний спокійний тон та підтримка
(„ не хвилюйся”, „давай з`ясуємо разом”, „я тобі допоможу,”),
похвала,навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на
оцінках (не дарма з письма у тебе одні „2” та „3”).

Якщо ви дотримаєтесь цих порад у вихованні, ваша дитина, виросте
врівноваженою та спокійною.

Сім основних правил батьківської поведінки в організації
навчання.

1.Сприяйте дитячій автономності ( самостійності. )

Чим більше ви її (самостійності) вимагаєте в усіх сферах
повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з
почуттям відповідальності у шкільній сфері. Атономне навчання є
тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що
самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого
процесу

Навчання . Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за
самостійне розпізнавання помилок.

2.Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того,
щоб вона сама знайшла шляхи її розв`язання. Допоможіть їй завдяки
підказкам наприклад, вказівка на довідники,генерування правил,
відгадування ребусів, що може сприяти розв`язанню проблеми. Не
спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв`язання.

3.Дайте своїй дитині можливість мопрацювати над матеріалом удома.

4.Визначайте досягнення дитини. Хваліть ( заохочуйте), а не
докоряйте. Це краще ніж ниття, нагадування та інші покарання.
Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою
(дев`ять) звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути
„дванадцятка”.

5.Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не
були суворішими за вимоги вчителя.

6.Будьте як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї
дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад
бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати,
ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7.Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині
досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

Сприяння ефективній самоорганізації під час
виконання

домашнього завдання.

Аналіз завдання

Що насправді потрібно зробити?

Сформулюй це ще раз своїми словами.

Аналіз матеріалу

Що мені потрібно для виконання завдання?

Що я вже маю?

Аналіз мети

Чого я прагну?

Як я можу цього досягти?

Від чого я можу відмовитись?

Аналіз конфлікту(протиріччя)

Чому я не можу піти далі?

Що мені заважає ? Що я мушу змінити?

Формулювання часткових (проміжних завдань)

Який крок наступний?

До цього часу все правильно

Тепер я вже організований

Подолання фрустрації(кризи надій)

Помилки можна виправити

Я зроблю це, я маю час

Оцінювання часткових (проміжних результатів)

Мені це добре вдалося.

Де згода у сімействі,

Де мир і тишина,

Щасливії там люди,

Блажененна сторона

Перехід від етапу до етапу відбувається плавно. Але в цілому
все дитинство включає в себе два цикли цикл навчання і цикл
виховання. Дитина з перших днів
життя відчуває і переживає все те , що роблять з нею дорослі.
Родина — природний осередок найглибших людських почуттів, де
дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвивається
почут-тя доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до
всього живого. Батьки- головні природні
вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості —
виховний клімат сім`ї. Рідна домівка — не тільки місце
притул-ку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту
від життєвих не-гараздів. Батьки є першим суспільним середовищем
дитини, а родина- про-відним інститутом соціалізації. Батьки
першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають
йому емоційного забарвлення.

Через життя в сім`ї формується ставлення до людей, речей,
самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до
батьків забезпечує безпе-ку, виступає гарантом емоційного
благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона
потребує підтримки на всіх періодах дитинства.

Глибокий, постійний контакт з дитиною- необхідна умова
виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння
не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять,
починаючи з віку немовляти.

Проте на сьогоднішній день психологи констатують факт
депривації ба-тьківської любові. Мати любить свою дитину за
те, що вона є. Батько любить свою дитину такою, як вона є,
тому він уміє критикувати вчинки, але особистість дитини
залишає недоторканою. Любов до дитини — це не лише приємна
емоція, це передусім розумність у стосунках із нею, це
тур-бота і відповідальність за її майбутнє.

Поява Конвенції ООН „Про права дитини „ відіграла велику роль
у процесі гуманізації освіти, тому що цей документ вплинув на
сферу профе-сійної етики педагогів. Дослідження свідчать, що
Конвенцію в школах та інших навчальних закладах України і
педагоги, і батьки знають недостатньо. Але жоден державний
документ не замінить дитині чуйного, дбайливого ставлення до її
проблем з боку батьків. Якщо дитину вдома сприймають, а головне
— люблять з усіма „ плюсами” і „мінусами” — вона соціально
захище-на.

Результати психологічних досліджень у нашій області, проведені
обласним науково- методичним центром практичної психології і
соціальної роботи, допомогли виявити ряд виховних проблем, які
потребують розв`язання і школою, і батьками, про існування яких
дорослі часто навіть не здогадують-ся Застосування учнями
лихослів`я — це фрустрація ( обман ) у досягненні вищого рівня
сформованості особистості, цілісності та гармонії всіх її
скла-дових. Необхідна допомога дітям в оволодінні навичками
культурної поведін-ки, поліпшення мовного спілкування, формування
моральних якостей.

Ще одна проблема, розв`язати яку необхідно спільними
зусиллями- це вплив аудіо- відеопродукції на свідомість дітей та
підлітків. Цей вплив часто буває набагато сильнішим, ніж тиск
з боку однолітків, тому що діє на культурну атмосферу в
цілому. Особливо негативно впливають сцени порнографії, насилля,
жахів. Вони формують деструктивний рівень цінніс-них орієнтацій,
девіантну особистість, спричинюють психічні розлади. Учні 5-11
класів вказують, що на них найбільший вплив мають фільми-
бойови-ки, далі- фільми жахів, реклама. І саме відеопродукцію
вони найбільше дивляться.

Важлива проблема — це час, який присвячують діти
прослуховуванню музики та перегляду теле – і відеопродукції. Саме
учні відзначають, що після перегляду або прослуховуванню аудіо-
відеопродукції у них виникає страх, нервовість, дратівливість,
стомленість, а іноді- і головний біль та порушення сну. Аудіо-
та відеопродукція досить часто пропагує і спону-кає до куріння,
вживання алкоголю, наркотичних речовин, провокує до ранніх
сексуальних стосунків, проявів насильства.

Щороку в закладах освіти області у рамках профілактично-виховної
роботи здійснюється моніторингове дослідженя вживання
наркогенних ре-човин. Вивкикає занепокоєння той факт, що певна
кількість молодих лю-дей уже спробували на собі дію наркогенних
речовин, до яких відносять-ся тютюн, алкоголь, токсичні
речовини, наркотики. Тенденція щодо розповсюдження наркогених
речовин серед молодших вікових груп стає надто небезпечною.
Підліток знаходить тимчасове розв`язання проблем у алкогольному
чи наркотичному сп`янінні.

Досить часто серед учнівської молоді виникають і проблеми у
міжс-татевих стосунках. Відсутність цілеспрямованого статеваго
виховання меже призвести до небажаних наслідків у репродуктивному
здоров`ї майбутнього нокоління. Дорослі часто думають, що їхні
діти знають уже все, що сто-сується статі. Психологи
стверджують, що саме психологічні особливості дівчат і хлопців,
нормативна статева поведінка, наслідки ранніх статевих стосунків
та засоби контрацепції цікавлять підлітків найбільше, починаючи
вже з 6-7 класу. Частково школа вирішує це питання шляхом
введення спецкурсу „ Статеве виховання” та „Етика і пихологія
сімейного життя”. Як психологічний супровід спецкурсу „Статеве
виховання” учням, педа-гогам і батькам обласним науково-методичним
центром практичної і со-ціальної роботи розроблено та видано
посібник „Основи психосексуальної культури”, де подається
необхідна інформація і даються відповіді на основні питання
статі у поєднанні з моральними нормами нашого суспільства.

У процесі фомування здорового, повноцінного життя молодих
людей велику роль відіграє вміння дорослих зорієнтуватися у
складнощах і особливостях молодіжної субкультури, знання про
поведінкові реакції, які виникають у цьому віці. Саме ними
пояснється пояснюється незалежність багать ох підлітків до
різного роду неформальних угрупувань.
Надзвичайно важливо дорослим знати вікових періодів, бути
обізнаними в питаннях молодіжної суб-культури, обговорювати з
дітьми їхні інтереси та уподобання, знаходити шляхи реалізації
цих інтересів, залучаючи дитину до відповідних гуртків, секцій,
клубів. Цьому сприятимуть такі активні форми роботи з батьками,
як тренінги та ділові ігри, психологічна просвіта батьків через
батьківські всеобучі, школи педагогічної майстер-ності тощо.

Якщо батьки цікавляться життям дитини, радіють за неї,
підтримують її у різних життєвих ситуаціях, тоді й віддача буде
відповідною, і посіяне зерно проросте багатим на вдячність
врожаєм.

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона
виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині
мають виконувати функції педагога освітню ( передача життєво
значущої інформації), вихов-ну ( засвоєння норм життя в людському
суспільстві ), розвиваючу ( підви-щення індивідуального потенціалу ).

Але здебільшого батьки немають спеціальної педагогічної
або психологічної освіти. Які ж знання особливо потрібні їм ?
Психологічні зняння. Саме вони дають можливість збагнути
закономірності розвитку дитини у різні вікові періоди, зрозуміти
індивідуальність дитини, з`ясувати психологічний зміст помилок і
труднощів у вихованні. Педагогічні знання. Батьки
повинні не просто впливати на дитину в конкретних ситуаціях, а
вибудувати цілісну, логічно виправдану виховну систему.

Загальна ерудиція. Батьки для дитини спочатку є джерелом
інформації про навколишній світ, а згодом — провідником у світі
знань і людських взаємин. Нерідко широкий світогляд, здатність
відповісти на дитячі запитання стають основою авторитету матері,
батька.

У міжнародній теорії і практиці немає термін „виховання
батьків”, який значно ширший за змістом. У нього закладена
суть, яка виявляється в допомозі батькам у виконанні ними
виховної функції і зачіпає всі сторони сімейного життя.

Хто і як може допомогти батькам у вихованні дітей
Можливо, саме в школі, яка займається не тільки навчанням, але
й вихованням дітей, необ-хідно створити стимулююче середовище для
розгортання спеціальної роботи щодо виховання батьків. Для цього
можливо використати наступні види та методи роботи:

-відкриті уроки для батьків

-дні відкритих дверей

-батьківські збори
-бесіди
( колективні, групові, індивідуальні)
-оформлення куточків для
батьків
-підготовка тематичних папок і ін.

Представлені матеріали допоможуть батькам та педагогам
об`єднати свої зусилля щодо спільного завдання — виховання
гармонічної, всебічно розвинутої особистості.

2.2. Методи визначення сімейної ситуації

Практичне вивчення взаємодії батьків і дітей неможливе без
застосування конкретних методів психологічної діагностики. Методики
психодіагностики групують за різними критеріями. Виходячи з
структурних особливостей методик, виокремлюють чотири групи
методів діагностики ставлення бать-ків до дітей — бесіда та
інтерв`ю, проективні, опитувальники, цілеспрямо-ване або включене
спостереження реальної поведінки і взаємовідносин.

Слід зауважити, що не всі методи підлягають такій класифікації,
деякі поєд-

нують у собі елементи різних груп методів.Малюнок дитини може
розгляда- тися як своєрідне інтерв’ю, отримане з допомогою
художніх засобів, а від- мінністю цього інтерв’ю є його
проективний характер, оскільки в малюнку не рідко проявляються
такі емоційні переживання дітей, які ними повністю не
усвідомлюються або про які діти не хочуть розповідати.

Стосовно предмета діагностики стандартні діагностичні методики
О.Шме-льов(1993)поділяє на шість типів:

-Психофізіологічні властивості індивідуальності членів
сім’ї.Вивчення цих властивостей пов’зане із завданнями діагностики
і прогнозуванням сімей- ної стабільності на основі вимірювання
ступеня сімейної сумісності типів ВНД, характеристик темпераменту.

-Характерологічні властивості індивідуальності членів сім’ї.Для
діагностики цих властивостей застосовуються особистісні методики,
тести-опитувальни- ки на зразок ММРІ, 16 PF, ПДО та ін.

-Характеристики когнітивної сфери членів сім’ї: когнітивний стиль,
когнітив-на складність, інтегральні характеристики структури
свідомості.

Характеристики ціннісно-мотиваційної сфери членів сім`ї: ціннісні
орієнта-ції, сімейні цінності.

Характеристики внутрішньосімейного спілкування і взаємодії. Для їх
виз-начення зазвичай застосовують апаратурні та ігрові методики.

У наведеній класифікації очевидним є вузьке розуміння
взаємодії, її інтерактивне значення. Якщо ж під взаємодію
розуміти більш широке явище, то необхідно, у першу чергу,
враховувати важливість спільного вивчення і взаємодії, і
відношень. Керуючись такими міркуваннями, вчені поділяють методики
діагностики дитячо-батьківських стосунків на дві групи: одні
досліджують міжособистісні відносини в системі „батьки-дитина”
очима батьків, інші – очима дитини.

Серед методик вивчення міжособистісних відносин у системі
„батьки-дитина” очима дитини найбілбш популярними є графічний
тест „Соціогра-ма сім`ї ( Е. Ейдеміллер, В. Юстіцкіс), тест
М.Люшера, „Малюнок сім`ї”, які широко використовуються у численних
дослідженнях взаємодії завдяки простоті процедури проведення й
точності показників, що одержуються в результаті роботи. Практика
роботи з дітьми 3-5 років засвідчила ефективність використання
малюнків на різні теми ( „Наш дім”, „Дім”, „Свято”). Широко
відома також проективна методика Р.Жиля, що дослід-жує
міжособистісні відносини дитини і її сприйняття внутрісімейних
сто-сунків. Методики, тести, опитувальники , анкети, додаються.

Висновки

Підводячи підсумок, зазначимо, що пропонований перелік
соціально- психологічних чинників не вичерпує себе, а лише
підкреслює багатогранність та актуальність окресленої проблеми.
Ефективне й успішне розв`язання багатьох питань становлення
особистості у сім`ї безпосередньо пов`язано із соціальною
зрілістю самих батьків, зокрема їх психоло- педа-гогічною
компетентністю й особистісним зростом. Відтак не зменшується
актуальність досліджень впливу сім`ї на соціалізацію особистості
в сучас-них умовах економічного, політичного й духовного
відродження населення України, віднаходженні шляхів допомоги
батькам з питань становлення підростаючої особистості та
збагачення власного соціального досвіду. Вивчаючи
міжособистісні відносини в системі „ батьки- дитина” я в своїй
курсовій роботі звертала увагу на особливості сімейного
виховання, бать-ківські установки і реакції, ставлення батьків
до дитини і життя у сім`ї, порушення виховного процесу в
сім`ї, причини відхилень у сімейному вихованні, типи виховання,
рівень батьківської компетентності, поінфор-мованості про дитину.

Отже, якщо батьки з повагою
відносяться до індивідуальності дитини (вра-хування бажань,
інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів
виходу зі складних ситуацій, формування систем цінностей та
збе-реження в сім`ї емоційного комфорту, підвищується психологічна
освіта батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та
вікових особливостей дитини, забезпечення тісного взаємозв`язку і
взаємодії зі школою та інши-ми дитячими колективами. Лише
дружні, відкриті стосунки дитини з батьками, взаємодопомога,
турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім`ї, бажаний
результат виховання.

Список використаних джерел

1. Адлер А. Н аука жить.- К;1997.
2.Андреева Т. Семейная
психология. — СПб:”Речь”,2004.
3.Берн Э. Игри, в которые играют люди ( психология
человеческих взаи моотношений). Люди, которые
играют в игри (психология человеческой судьбы).- СПб.-
М.:Университетская книга „АСТ”,1998.
4.Дружинин В.Н. Интелектуальное развитие детей в
семье / Психология семи.- Екатеринбург: „Деловая книга”, 2000.
5.Иьин
Е.П. Мужчины и женщины в семье / Дифференциальна психози-ология
мужчины и женщины.-Спб: „Питер”, 2003.
6.Кравець. Психологія сімейного життя :
Навчальний посібник.- Тернопіль: „Богдан”, 1995.

7.Крайг Г. Психология развития.- СПб:
„Питер”, 2002.
8.Литвин-Кіндратюк С.Д. Вплив сім`ї на розвиток стресостійкості
дитини /Родинні взаємини і проблеми виховання дітей : Збірник
статей //За ред. В. Костіва. -Івано-Франківськ, 1995.

9..Мацумото Д. Психология и культура.- СПб: пройм-ЕВРОЗНАК, 2002
10.Мойсеєнко Л.А. Психологія творчого математичного
мислення.-Івано-Франківськ: „Факел”.2003.

11.Орбан-Лембрик Л.Е. Лембрик С.П. Шлюбно-сімейні взаємини і
стабіль-ність родинного життя // Збірник наукових праць: філософія,
соціологія, психологія .- Івано-Франківськ:ВДВ ЦІТ,2006.
12.Психология
семейных отношений с основами семейного консультирова-ния / Под.
Ред. Е.Г.Силяевой.- М.:Изд. Центр „Академия”,2002.
13.Ричарсон Р.Силы семейных уз: Руководство по
психотерапии в помощь семье.- Спб,1994

14.Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво
взаєморозуміння. Психологія та педагогіка сімейного спілкування:
Навч. Посібник.-К.:”Веселка”,1998. 15.Федоришин
Г.М. Особливості емоційного компоненту взаємодії подруж-жя/ Збірник
наукових праць: філософія, соціологія,психологія.-Івано-Франків-ськ:
Видавництво”Плай”,2005.
16.ФроммЭ. Азбука для
родите лей.-М.:”Прогрес”,1994.
17.Хьел Л., Зиглер Д. Теория личности.-СПб:”Питер”,2005.
18.Швейцар М. Воспитание
ребенка / Роди тели и дети/ Под. Ред. Д.Я.Райгородського.-
Самара:Изд.дом БАХРАХ-М, 2003.
19.Харан О. Стосунки батьків і дітей та їхній вплив на
віктимність поведінки підлітків//Соціальна психологія.-2005.

20.Шнейдер Л..Б. Психология семейних отношений: Курс лекцій.-М.:
Апрель-Пресс.2000.

21.Эйдемиллер Э.Г.,Юстицкис В.В. Психология и психотерапія семи.-СПб:
„Питер”,2002.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи