КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні особливості розвитку »Я-концепції» майбутнього психолога

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. «Я-концепція» особистості як психологічна проблема у
вітчизняній та зарубіжній літературі

РОЗДІЛ ІІ. Психологічні особливості розвитку «Я-концепції» в юнацькому
віці

РОЗДІЛ ІІІ. Основні детермінанти формування самосвідомості в юнацькому
віці

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Становлення української державності та
побудова громадського суспільства, реформування школи на сучасному етапі
відкрили широкі можливості для розвитку освіти, орієнтованої на людину,
націю, пріоритети духовної культури, які визначають основні напрямки
навчально-виховного процесу. Стрижнем сучасного виховного процесу є
виховання життєвої позиції людини, становлення її як громадянина своєї
держави, як особистості з позитивною „Я-концепцією».

У сучасних умовах доречно говорити про перехід до
особистісно-орієнтованої моделі освіти, згідно з якої дитина – мета і
цінність процесів навчання та виховання, центр, довкола якого
обертаються усі їхні засоби. Саме це і обумовлює актуальність вибраної
нами теми. Адже, формування самосвідомості в юнацькому віці має своє
завершення в усвідомленні ними свого місця в житті, в праці,
суспільстві, визначення життєвого шляху, в усвідомленні себе майбутніми
активними діячами суспільного розвитку.

Свій внесок у дослідження проблематики „Я – концепції» в юнацькому віці
зробили: Г.С.Абрамова, Р.Бернс, І.Д.Бех, А.А.Бодальов, Е.І.Головаха,
І.В.Дубровіна, І.С.Кон, Г.Крайг, І.Ю.Кулагіна, Ю.А.Міславський,
А.В.Мудрик, В.С.Муліна, А.В.Петровський, Ф.Райс, Х.Ремшмідт та ін; в
певній мірі в них вивчалось і питання впливу соціальної ситуації на
формування „Я-концепції» індивіда юнацького віку.

Об’єкт дослідження – процес становлення особистості майбутнього
психолога.

Предмет дослідження – розкриття психологічних особливостей розвитку
«Я-концепції» особистості майбутніх психологів в умовах навчання у
вищому навчальному закладі.

Мета дослідження – виявлення основних чинників формування «Я-концепції»
в ранньому юнацькому віці майбутніх психологів.

Як відомо, в 15-21 років фізіологічне і психологічне формування
особистості ще остаточно не завершено. У цьому віці триває інтенсивний
розвиток розумової діяльності індивіда – він стає здатним сприймати і
переробляти порівняно великий обсяг інформації. У нього ускладнюються
психологічні та етичні стосунки з товаришами і дорослими. Відбувається
швидкий розвиток самостійного мислення, проте, це ще не означає
достатньої громадянської зрілості та досвідченості. У громадських,
сімейних, інтимних стосунках юнаки та дівчата ще намагаються наслідувати
дорослих, проте, водночас, у них швидко з’являються критичні погляди на
життя, поведінку людей, на самих себе.

Тому, в основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що
соціальна ситуація розвитку майбутнього психолога є одним із основних
чинників формування „Я-концепції». Для досягнення поставленої мети та
перевірки правильності висунутої гіпотези було визначено такі завдання
дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз психологічної літератури щодо змісту,
структурної будови та особливостей формування „Я-концепції» в ранньому
юнацькому віці.

2. Виявити психологічні та соціальні детермінанти становлення
„Я-концепції» особистості досліджуваного вікового періоду.

РОЗДІЛ І. «Я-концепція» особистості як психологічна проблема у
вітчизняній та зарубіжній літературі

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як
суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість – це відображення
у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої
себе. Усвідомлення людиною світу зводиться до відображення лише
зовнішніх об’єктів. Фокус свідомості може бути спрямований й на його
власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої
себе отримало в психології статус особливого феномена-самосвідомості.

На відміну від свідомості самосвідомість орієнтована на осмислення
людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї
позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то
самосвідомість-знання про самого себе. Якщо свідомість орієнтована на
весь об’єктивний світ, то об’єктом самосвідомості є сама особистість. У
самосвідомості вона виступає і як суб’єкт, і як об’єкт пізнання.

Більшість психологів [4;5;8;14;15;18] дотримуються думки, що продуктом
діяльності самосвідомості є „Я-концепція» чи „Я-образ», проте не
однаково підходять до визначення цих понять. В сучасній психологічній
науці тлумачення понять „Я-образ» та „Я-концепція» дуже часто носять
синонімічний характер. Зокрема, Х.Ремшмідт [14], І.С.Кон [3;4;5] та
Ф.Райс [13] ототожнюють поняття „Я-концепції» та „Я- образу», вважаючи
змістовно неможливим їх відокремлення.

Дещо інший підхід до проблем співвідношення понять „Я-концепція» та
„Я-образ» у Р.Бернса [1], який вважає, що термін „Я-образ» чи „картинка
Я», які досить часто зустрічаються в психологічній літературі як
синоніми „Я-концепції», недостатньо передають динамічний, оцінній,
емоційний характер уявлень про себе (тобто „Я-концепцію» індивіда). Р.
Бернс пропонує вживати терміни „образ Я» та „картинка Я» для позначення
лише когнітивної складової „Я-концепції».

Серед недавніх досліджень з цього приводу привертає до себе спроба Я.О.
Гошовського [10], розділити такі фундаментальні поняття, як „образ Я» та
„Я-концепція». Автор розглядає „образ Я» як результат (продукт)
суб’єктивного відображення людиною самої себе і виділяє в ньому три
аспекти:

1) когнітивний – систему уявлень і знань особистості про себе;

2) емоційно-оцінний – емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про
себе, емоційне ставлення до себе;

3) поведінковий (регулятивний) – поведінкова реакція.

Я.О. Гошовський вважає, що „Я-образ», „Я» та „Я-концепція» є похідними
від соціального досвіду й онтогенезу особистості та залежить від її
ідентифікації з певною соціальною групою.

Не заперечуючи інших підходів до проблеми співвідношення та вживання
понять „Я-образ» та „Я-концепція», ми в своєму досліджені будемо
дотримуватись підходу Р. Бернса та його послідовників, який імпонує нам
своєю переконливістю та логічністю.

Р. Бернс у своїй монографії „Розвиток Я-концепції і виховання» [1]
визначає поняття „Я-концепції» як сукупність уявлень та установок
індивіда, спрямованих на себе, в поєднанні з їх оцінкою. „Я-концепція»
може бути позитивною чи негативною. Позитивною „Я-концепцію» прийнято
пов’язувати з позитивним ставленням до себе, самоповагою, прийняттям
себе, адекватною самооцінкою, відчуттям власної цінності. Якщо
відмічається негативне само ставлення, неадекватна самооцінка,
неприйняття себе, відчуття власної неповноцінності, то мова йде про
негативну „Я-концепцію».

Подібне визначене „Я-концепції» зустрічається і в психологічному
словнику за редакцією А.В.Петровського та М.Г.Ярошевського [13].
„Я-концепція», на їх погляд, це відносно стала, в меншій чи більшій мірі
усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе. На основі цієї
системи індивідом складається взаємовідносини з іншими людьми та
ставлення до себе. „Я-концепція» виступає цілісним, не без внутрішніх
протиріч, образом власного „Я», що є установкою по відношенню до самого
себе.

До структури „Я-концепції» відносяться:

1) „образ Я» – уявлення індивіда про себе (когнітивна складова);

2) самооцінка – ефективна оцінка цього уявлення (емоційна-оцінна
складова);

3) потенційна поведінкова реакція, тобто конкретні дії, викликані і
„образом Я», і самооцінкою (поведінкова оцінка) [1].

Психологам виділяються такі основні модальності в структурі
„Я-концепції» як установки – реальне „Я», ідеальне „Я» та дзеркальне
„Я». Реальне „Я» – уявлення індивіда про себе на даний момент (в
дійсності). Ці уявлення можуть бути як істинними, так і хибними.
Ідеальне „Я» – уявлення про те, яким індивід прагне стати. Дзеркальне
„Я» – уявлення індивіда про думки відносно нього з боку інших людей. Все
ж, незважаючи на множину різних образів „Я», „Я-концепція» існує в
цілісній єдності її структурних компонентів, що забезпечується
ідентичністю особистості.

Самооцінка виступає одним із найважливіших складових елементів
„Я-концепції» і водночас, є одним із основних джерел її створення.
Уявлення індивіда про себе ніколи не існують безвідносно до емоційно
забарвленої їх оцінки. Навіть такі характеристики, які нібито і не
стосуються особистості людини-місце проживання, фізичні дані, стать,
тощо, містять в собі прихований оцінний момент. Отже, джерелами
формування самооцінки є власні судження індивіда про себе та оцінки
індивіда іншими людьми.

До неадекватних самооцінок відносять завищену чи занижену самооцінку. На
думку Р.П.Грановської, занижена самооцінка виявляється в постійній
тривожності, в страхові перед негативною думкою про себе, в загостреній
ранимості, що спонукає людину обмежувати контакти з іншими людьми.
Надмірно завищена самооцінка виявляється в тому, що людина керується
своїми принципами, незважаючи на думку оточуючих про ці принципи. Якщо
самооцінка не дуже завищена, то вона може позитивно впливати на
самопочуття, формуючи стійкість до критики. Адекватна самооцінка сприяє
формуванню позитивної „Я-концепції», тоді ж як неадекватна самооцінка
виступає одним із чинників формування негативної „Я-концепції».

І.С.Кон та І.В.Дубровіна [3;18] звертають увагу на той факт, що саме
самооцінка виступає необхідною внутрішньою умовою регуляції поведінки і
діяльності. За допомогою включення самооцінки до структури мотивації
діяльності, особистість здійснює безперервне співвідношення своїх
можливостей, внутрішніх психологічних резервів з метою та засобами
діяльності.

В плані подальшого вивчення проблеми нашого дослідження, торкаючись
питання самоконтролю в поведінковій діяльності, доречно зазначити, що
його результативність буде залежати від різноманітних зовнішніх і
внутрішніх факторів. Дослідники (М.Й.Боришевский, Т.І.Гавакова,
Л.В.Долинська та ін.) до зовнішніх умов продуктивності самоконтролю
відносять контроль і вимоги вчителів, оцінку знань, створення установки
на самоконтроль, підключення учнів до самоконтролю. Серед внутрішніх
умов продуктивності самоконтролю виокремлюються:

1) ступінь усвідомлення особистості відповідності своєї поведінки
об’єктивним вимогам і необхідності контролювати свою поведінку у
відповідності до цих вимог;

2) наявність зразків поведінки (правила поведінки, соціальні норми,
образи конкретних людей та ін.);

3) наявність певного мотиву, який забезпечує позитивне відношення
суб’єкта до тієї поведінки, в процесі якої він повинен здійснити
самоконтроль.

Одним із головних аспектів цієї проблеми є моральне „Я», з яким індивід
співвідносить свої мотиви і поведінку. Дослідники виділяють три стадії
моральної свідомості: 1) доморальний рівень – дитина виконує правила,
виходячи з егоїстичних міркувань; 2) конвенційна модель – орієнтована на
зовнішні норми і думку оточуючих; 3) автономна модель – орієнтація на
внутрішню автономну систему принципів.

Підсумовуючи вищеописане стосовно поведінкової складової „Я-концепції»,
важко не погодитись з думкою М.Р.Гінзбурга про те що для розуміння
„Я-концепції» особистості необхідно проаналізувати її поведінку.

Таким чином, „Я-концепція» — це динамічна система уявлень особистості
про себе, що існують в усвідомленій та неусвідомлюваній формі, в
поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією,
чинником яких виступають уявлення про себе та їх оцінка.

„Я-концепція» є досить складним і багаторівневим утворенням, а саме:

1. Когнітивний компонент або „образ Я». До змісту цієї складової
відносяться уявлення індивіда про себе.

2. Емоційно-оцінна складова. Її головним компонентом виступає самооцінка
як афективна оцінка уявлень особистості про себе.

3. Поведінкова складова, тобто потенційна поведінкова реакція, що
виникає внаслідок неперервної взаємодії перших двох компонентів –
„образу Я» та емоційно-оцінного.

У складі „Я-концепції» виділяються три основні модальності, а саме:
реальне „Я», ідеальне „Я» та дзеркальне „Я», зміст яких ми вже розкрили
попередньо. Ці „Я» розглядаються крізь призму соціальних, емоційних,
інтелектуальних та фізичних характеристик. Процес становлення
„Я-концепції» носить соціальний характер, оскільки „Я-концепція» в
основному формується в результаті контактів із значущими іншими.

Отже, розглядаючи „Я-концепцію» як основний продукт самосвідомості, нас
зацікавили особливості її формування у юнацькому віці, коли цей процес
відбувається повною мірою.

РОЗДІЛ ІІ. Психологічні особливості розвитку «Я-концепції» в юнацькому
віці

Юність – період життя після підліткового віку до дорослості (вікові межі
умовні – від 15-16 до 21-25 років). Це період, коли людина може пройти
шлях від невпевненого, непослідовного підлітка до дійсного
подорослішання. В юності у молодої людини виникає проблема вибору
життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію по
відношенню до себе («Хто Я?», «Яким Я маю бути?»), по відношенню до
інших людей, а також до моральних цінностей.

Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли
молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації
уподібнення іншим людям, набула від них соціально вагомі якості
особистості, здатність до співпереживання, до активного морального
ставлення до людей, до самої себе і до природи тощо.

У юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина,
включена в суспільне виробництво, у трудову діяльність. Пошук професії —
найважливіша проблема юності. В юності деяка частина молоді починає
тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне
навчитися впливати на інших і для цього вивчає соціальні процеси,
свідомо рефлексуючи на них.

Важливим психологічним утворенням юнацького віку є самоусвідомлення і
стійкість образу «Я». Критикуючи введене Е.Шпрангером поняття «відкриття
«Я», яке може бути пояснено як «відкриття» чогось існуючого, але
невідомого дитині, Л.С.Виготський разом з тим погодився, що формування
самоусвідомлення є головним результатом перехідного віку [16].

Цінним психологічним набуттям ранньої юності є відкриття власного
внутрішнього світу, що також відкриває багато тривожних і драматичних
переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, несхожості з
іншими приходить відчуття самотності. Юнацьке «Я» ще невизначене,
дифузне, воно нерідко переживається як невизначений неспокій або
відчуття внутрішньої порожнечі, яку треба заповнити. Звідси росте
потреба у спілкуванні і, водночас, підвищується вибірковість
спілкування, потреба у самотності.

Становлення особистості також включає в себе становлення відносно
стійкого образу «Я», тобто цілісного уявлення про самого себе. Образ «Я»
– складне психологічне явище, яке не є простим усвідомленням своїх
якостей чи сукупності самооцінок.

Образ «Я» – не просто відображення якихось об’єктивних даних і
незалежних від міри свого усвідомлення якостей, а соціальна установка,
ставлення особистості до самої себе, включаючи три компонента:
пізнавальний – знання себе, уявлення про свої якості і риси; емоційний –
оцінка цих якостей і пов’язане з нею самолюбство, самоповага;
поведінковий – практичне ставлення до себе на основі попередніх двох
компонентів [7].

Теорія соціального навчання наголошує на набутті власної системи
цінностей за допомогою процесів ідентифікації, інтерналізації та
підкріплення. Під підкріпленням ми розуміємо різні засоби суспільного
впливу, що поряд із впливом батьків сприяють засвоєнню визначених
цінностей. Якщо однолітки, школа, церква або засоби масової інформації
орієнтуються на ті ж цінності, що й батьки дитини, то вона засвоює їх
швидше і краще. Проте, якщо це не так, подібне протиріччя породжує
внутрішній конфлікт. Така ситуація нерідко спостерігається серед молодих
людей, чиї батьки займають низьке соціальне положення в суспільстві[16].

Згідно Е.Еріксону, важливе завдання, що постає перед людиною в юності –
це встановлення власної ідентичності в близьких відносинах з іншими
людьми і трудовою діяльністю. Формування ідентичності – безперервний
процес. Дорослі мають структурувати і перебудувати свою особисту,
професійну і сімейну ідентичність по мірі того, як змінюється їх
внутрішній і зовнішній світ. Хоча багато граней дорослої ідентичності
можуть сформуватися вже до початку дорослого життя, іншим її граням ще
тільки передбачається сформуватись.

З формуванням ідентичності дійсно пов’язаний розвиток близькості з
друзями, і в кінцевому результаті, з вірним чоловіком або дружиною.
Е.Еріксон вважав, що розвиток близькості – це дуже важливе досягнення
юності. Ті, хто не здатен сформувати близькі відносини протягом цього
критичного періоду, можуть відчувати великі труднощі в соціальній
адаптації і страждати від почуття самотності, пригніченості та
підозріливості. Е.Еріксон вважав, що яким би не було джерело набуття
ідентичності, головною подією юнацького віку є досягнення
генеративності. Він пояснює генеративність як спробу увічнити себе
шляхом здійснення довготривалого і значного внеску в оточуючий світ
[9].

Як було встановлено А.Бандурою та іншими дослідниками проблем соціальної
психології, процес засвоєння моральних цінностей і правил суспільної
поведінки проходить через стадії ідентифікації та моделювання. Спочатку
діти спостерігають припустиму, з погляду суспільної моралі, поведінку
дорослих і відзначають, що дорослим подобається, а що не подобається.
Потім, будучи прекрасними імітаторами, вони намагаються чинити так само
— в більшій мірі через те, що батьки є багато чим для них: джерелом
любові або ненависті, матеріального благополуччя або злиднів, спокою або
страждання, безпеки або тривоги, задоволення і виконання таємних бажань.
Крок за кроком діти стають соціально адаптованими особистостями і
поводяться належним чином навіть за умови відсутності зовнішніх
стимулів; згода сама по собі стає кращою нагородою.

Побудова і переоцінка системи цінностей – основний процес морального
розвитку в юнацькому віці. За Хоффманом, моральний розвиток проходить
трьома різними, частково співпадаючими, шляхами. Перший – заснований на
тривозі стримування, тобто соціально прийнятна поведінка, що
викликається страхом перед покаранням. Діти навчаються пов’язувати
покарання, яке йде від батьків та інших людей, з неприйнятною
поведінкою. В кінцевому результаті вони впораються зі страхом покарання,
утримуючись від заборонених дій. Що стосується другого шляху, то, в міру
того, як діти стають старші, вони навчаються заснованій на емпатії
турботі про інших. Ця моральна перспектива поєднує здібності людини
поділяти почуття інших з когнітивною здатністю уявляти, що відчуває
інший і як власна поведінка може змінити внутрішній стан інших людей.
По-третє, моральний розвиток підлітків та юнаків відбувається завдяки
розвитку мислення на рівні формальних операцій, в процесі якого вони
набувають досвіду перевірки гіпотез, переоцінки інформації та
переформулювання понять. Переоцінка цінностей виступає чинником зміни
ставлення до ризику, у зв’язку з чим деякі молоді люди приймають участь
в багатьох ризикованих заходах [9].

Одним з найважливіших етапів морального розвитку є ознайомлення дитини з
моральними підвалинами суспільства, вироблення в неї поважного ставлення
до сформованої системи духовних цінностей і правил соціального
гуртожитку. Потім такі цінності і правила повинні бути інтерналізовані,
увійти «у плоть і кров». Як відзначав Жан Піаже, такий процес у підсумку
призводить до якісної перебудови особистості людини і виробленню в неї
почуття «морального реалізму», в результаті чого вона намагається
дотримуватись засвоєних правил.

Труднощі та протиріччя життя актуалізують проблему вибору, вміння
активно шукати сенс свого життя. Для юності характерна
інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності
(музичні, художні, літературні, технічні). На думку А.В. Мудрика, така
особливість юнацького віку має відмінність від усамітнення дорослих.
Дорослі наодинці з собою відкидають ті ролі, які вони грають у житті,
стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі, які їм не
доступні у реальному житті. Але моральна самотність, як вважає Е.Фромм,
так само важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична
самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо веде за собою і
самотність моральну. Центральним новоутворенням цього вікового періоду
стає самовизначення – професійне та особистісне. Саме в період юності
виявляється позитивне ставлення до навчання, що дає можливість юнакам
здійснювати пошуки сенсу життя [2].

Вибір професії і підготовка до трудової діяльності є одним із найбільш
важливих завдань у розвитку і становленні молодих людей. Продуманий і
реалістичний підхід дозволяє підліткам вибрати спеціальності, які
найбільше відповідають їхнім індивідуальним якостям, в яких вони
отримають найбільше задоволення і розкриються як особистості, а також
найбільш необхідні для суспільства.

Вибір буває іноді дуже важким. Елі Гінзберг підкреслює, що це
довготривалий процес, який включає в себе багато зовнішньо незначних
рішень, кожне з яких впливає на наступні та обмежує подальший вибір.
Е.Гінзберг поділяє процес професійного вибору на три стадії: стадію
фантазії (до 11 років), гіпотетичну (11-17 років) і реалістичну стадії
(старше 17 років). Результати досліджень в основному підтверджують цю
теорію, хоча послідовність, характер і хронологія стадій можуть бути
різними. Крім того, вибір кар’єри не завжди закінчується з вибором
першої професії.

Існує багато факторів, які впливають на вибір професії: думка батьків,
однолітків, шкільного персоналу, інтелект, індивідуальні здібності,
інтерес, вакансії, матеріальна винагорода і моральне задоволення,
суспільно-економічний статус, фактор престижу, національні традиції тощо
[16].

Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної
стабілізації особистості, формування «Я-концепції», світогляду.
Центральним новоутворенням стає самовизначення – професійне та
особистісне. Саме в період юності виявляється свідоме позитивне
ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період
здійснювати пошук сенсу життя.

Виходячи з цього, на нашу думку, необхідно розглянути основні
детермінанти розвитку самосвідомості індивідів раннього юнацького віку.

РОЗДІЛ ІІІ. Основні детермінанти формування самосвідомості в юнацькому
віці

Часто юність вважають бурхливою, поєднуючи її в один період з
підлітковим віком. Пошуки змісту життя, свого місця в цьому світі можуть
стати особливо напруженими. Виникають нові потреби інтелектуального і
соціального порядку, задоволення яких стане можливим тільки в
майбутньому, іноді – внутрішні конфлікти і труднощі у відношеннях з
оточуючими.

Але не у всіх дітей цей період є напруженим. Навпаки, деякі
старшокласники плавно і поступово рухаються до переломного моменту у
своєму житті, а потім відносно легко включаються в нову систему
відносин. Їм не властиві романтичні пориви, які зазвичай асоціюються з
юністю, їх влаштовує спокійний, впорядкований устрій життя. Вони більше
цікавляться загальноприйнятими цінностями, в більшій мірі орієнтуються
на оцінку оточуючих, опираються на авторитет. В них, як правило, гарні
стосунки з батьками, а вчителям вони практично не додають турбот.

Однак, при такому сприятливому протіканні ранньої юності існують і деякі
несприятливі обставини особистісного розвитку. Діти менш самостійні,
більш пасивні, іноді більш поверхневі в своїх прихильностях і симпатіях.
Взагалі вважається, що до повноцінного становлення особистості
призводять пошуки і сумніви, характерні для юнацького віку. Ті, хто
пройшов через них, зазвичай в більшій мірі незалежні, творчо відносяться
до справи, мають більш гнучке мислення, що дозволяє приймати самостійні
рішення в складних ситуаціях, – в порівнянні з тими, у кого процес
формування особистості проходив в цей час легко.

Динаміка розвитку самосвідомості в юності залежить від ряду умов.
Насамперед, це особливості спілкування з значущими людьми, що суттєво
впливає на процес самовизнання. Вже в перехідний від підліткового до
юнацького віку період у дітей виникає особливий інтерес до спілкування з
дорослими. В старших класах ця тенденція посилюється. При демократичному
стилі відносин в сім’ї після підліткового віку – етапу емансипації від
дорослих – зазвичай встановлюються емоційні контакти з батьками, причому
на більш високому, свідомому рівні. З батьками обговорюють в цей час
життєві перспективи, головним чином, професійні. Життєві плани діти
можуть обговорювати і з вчителями, і з своїми дорослими знайомими, чия
думка для них важлива.

Одним із чинників розвитку самосвідомості юнаків і дівчат була і
зостається сім’я. Сімейні умови, включаючи соціальний статус, рід
занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків, в значній мірі
впливають на розвиток самосвідомості індивіда юнацького віку. Окрім
цього, на молоду людину впливає вся внутрішньосімейна атмосфера.

Багато досліджень доводять, що юнак позбавлений доказів батьківської
любові, має менше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні стосунки з
іншими людьми та стійку позитивну „Я-концепцію» такі стосунки сприяють
формуванню особистості зі слабким „Я», негативною „Я-концепцію» [6].

„Значущість» для юнаків і дівчат їх батьків і однолітків принципово
неоднакова в різних сферах діяльності. Найбільша автономія від батьків
при орієнтації на однолітків спостерігається у сфері розваг, вільного
неформального спілкування, споживацьких орієнтацій [3].

Окрім батьків, значущими дорослими, які мають безпосередній вплив на
розвиток самосвідомості юнаків і дівчат, є вчителі.

Для ранньої юності характерна спрямованість в майбутнє. Якщо в 15 років
життя кардинально не змінилось і старший підліток залишився в школі, він
тим самим відсунув на два роки вихід в доросле життя і, як правило, сам
вибір подальшого шляху. В цей відносно короткий період необхідно
створити життєвий план – вирішити питання, ким бути (професійне
самовизначення) і яким бути (особистісне або моральне самовизначення).
Життєвий план – це вже не підліткові туманні мрії про майбутнє. Коли
плани підштовхують до наміру вчитися, займатися в майбутньому цікавою
роботою, мати вірних друзів і багато подорожувати, це ще не можна
назвати життєвою перспективою. Юнак повинен не тільки уявити собі своє
майбутнє в загальних рисах, а усвідомлювати способи досягнення
поставлених життєвих цілей [17].

Юнаку доводиться орієнтуватися в різних професіях, що зовсім не просто,
оскільки основу ставлень до професій лежить не свій власний, а чужий
досвід – інформація, одержана від батьків, друзів, знайомих, з
телепередач і т.д. Цей досвід, зазвичай, абстрактний, не пережитий, не
вистражданий дитиною. Окрім того, необхідно правильно оцінити свої
об’єктивні можливості – рівень навчальної підготовки, здоров’я,
матеріальні умови сім’ї і, головне, свої здібності і нахили.

Переживання власного буття у цей період може бути усвідомлюваним і
фрагментарно, частково. Часто внутрішні конфлікти, конфлікти з собою,
своїми ролями, очікуваннями, сподіваннями маскуються під конфлікти
зовнішні, суперечки, непорозуміння з оточуючими. Незадоволення окремими
рисами власного характеру, можливостями саморегуляції приховує острах
перед майбутнім, а бажання зводити повітряні замки – невпевненість у
собі, у своїх можливостях пристосування до реального життя з його
повсякденними вимогами.

Інколи юнак шкодує, що не може повернутись до характерного для дитинства
ставлення до життя, коли все сприймалося природно, безпосередньо, щиро,
наївно. Подібна відсутність будь-якої рефлексії виникає у старшого
школяра, коли він перебуває у полоні сильного афекту, коли чимось
розгніваний чи захоплений. Але пізніше все одно підключається рефлексія,
яка ніби припиняє безперервний процес життя, розчленовує його, анатомує,
дозволяючи подивитися на себе ззовні. Момент підключення рефлексії є
вирішальним, ключовим, тому що саме з цього моменту кожний вчинок стає
відбиттям нового, глибинного, відповідального ставлення до власного
існування.

Однак інтенсивний розвиток рефлексії у цьому віці обтяжується великою
кількістю сумнівів щодо дійсності та ставлення до неї. Буденні натури,
як вважає юнацтво, не можуть зрозуміти всю складність проблем, котрі
потрібно терміново розв’язувати. Дорослі, які звикли до компромісів, уже
не пам’ятають, яким насправді складним є світ, як треба до нього
ставитись, які завдання вирішувати. Все навколо провокує виникнення
запитань, все потребує глибоких роздумів. Батьків інколи дратує така
манера розводити „глибоку філософію на мілких місцях», такі абстрактні
міркування про творчість, безсмертя, позаземні цивілізації, карму тощо.
Пошук універсальних законів природи і людського існування відтворює
вікові особливості розвитку людської самосвідомості, і це цілком
нормально.

Юнацький вік є віком творчих мрій, коли зростаюча особистість у своїх
фантазіях та раціональних побудовах майбутнього стисло переживає свій
імовірний творчий шлях, планує можливості самовизначення.
Самовизначення, як професійне, так і особистісне, стає центральним
новоутворенням ранньої юності. Це нова внутрішня позиція, яка включає
усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому.

Самовизначення пов’язане з новим сприйманням часу – співвіднесення
минулого і майбутнього, сприймання теперішнього з точки зору
майбутнього. Тепер усвідомлюється часова перспектива: „Я» охоплює
минуле, що належить йому, і прагне в майбутнє. Але сприймання часу
суперечливе. Почуття незворотності часу часто поєднується з уявленнями
що те, що час зупинився. Старшокласник відчуває себе то дуже молодим,
навіть зовсім маленьким, то, навпаки, зовсім старим і все випробувавши,
лише поступово встановлюється зв’язок між „мною як дитиною» і „тим
дорослим, яким я стану», наступність теперішнього і майбутнього, що
важливо для особистісного розвитку.

Спрямованість в майбутнє тільки тоді позитивно впливає на формування
„Я-концепції», коли є задоволеність теперішнім. При сприятливих умовах
розвитку старшокласник прагне в майбутнє не тому , що йому погано в
теперішньому, а тому, що в майбутньому буде ще краще.

Усвідомлення часової перспективи і побудова життєвих планів вимагають
впевненості в собі, в своїх силах і можливостях. Розглянемо типово
юнацькі особливості характерні для самооцінки десятикласників – вона
відносно стійка, висока, порівняно безконфліктна, адекватна. Діти саме в
цей час відрізняються оптимістичним поглядом на себе, свої можливості і
не надто тривожні. Все це, безумовно, пов’язано з формуванням
„Я-концепції» і необхідністю самовизначення [11].

Ще один момент, пов’язаний із самовизначенням, — зміна навчальної
мотивації. Юнаки, провідну діяльність яких зазвичай називають
навчально-професійною, починають розглядати навчання як необхідну базу,
майбутньої професійної діяльності. Їх цікавлять, головним чином, ті
предмети, які їм будують необхідні в подальшому, їх знову починає
хвилювати успішність.

Звідси і недостатня увага до „непотрібних» навчальних дисциплін і
відмова від зухвалого ставлення до оцінок, яке було прийнятним серед
підлітків, як вважає А.В. Петровський [12], саме в старшому шкільному
віці появляється свідоме ставлення до навчання.

Стосунки з дорослими, хоча і стають довірливішими, зберігають певну
дистанцію. Зміст такого спілкування є особистісно значущим для дітей,
але це не інтимна інформація. Ті думки і цінності, які вони одержують
від дорослих, потім фільтруються, можуть відбиратися і перевірятися у
спілкуванні з однолітками – „спілкуванні на рівних».

Спілкування з однолітками також є необхідною умовою для розвитку
позитивної „Я-концепції» в ранній юності, але вона має і інші функції.
Якщо до довірливого спілкування з дорослими старшокласника приводить, в
основному, проблемні ситуації, коли йому самостійно важко прийняти
рішення, пов’язане з його планами на майбутнє, то спілкування з друзями
залишається інтимно-особистісним. Він так, як і в підлітковому віці,
прилучає іншого до свого внутрішнього світу – до своїх почуттів, думок,
інтересів, захоплень. Спілкування вимагає взаємоповаги внутрішньої
близькості, відвертості. Воно засноване на ставленні до іншого як до
самого себе, в ньому розкривається власне реальне „я». Воно підтримує
самосприйняття, самоповагу.

Основою для вибору друга є підтвердження свого „я» у друзях,
ідентифікація з другом, іноді аж до втрати власної індивідуальності,
підтвердження в друзях свого доповнення; пошуку психологічного захисту,
зразків для наслідування та ін. Друг допомагає бути справедливим у
ставленні до власного „Я», власної позиції.

Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини, у
якої гармонійно виражена єдність чуттєво-сексуального і духовного. Ці
два потяги дозрівають не одночасно, до того ж по-різному у юнаків і
дівчат. Дівчата раніше дозрівають фізіологічно, але потреба у ніжності,
розумінні у них сильніша, ніж бажання фізіологічної близькості. У юнаків
ж все навпаки, як пише І.С. Кон [4], юнак не кохає жінку, яку жадає, але
він відчуває потяг до неї.

Також слід зазначити, що в ранньому юнацькому віці прослідковуються
вплив певної соціальної ситуації, що відображаються у поглядах і впливах
батьків (для юнака) та друзів (для дівчини) на формування „Я-концепції»
особистості. Негативна соціальна ситуація розвитку, а саме –
недостатність вільного спілкування з батьками; негативний вплив
референтних груп, негативна соціальна ситуація у мікросередовищі (сім’я,
школа, вулиця), в якому знаходиться старшокласник, виявляє несприятливий
вплив на забарвлення „Я-концепції» особистості. Таким чином,
проаналізувавши вищесказане прийшли до висновку, що негативна соціальна
ситуація розвитку юнака є одним із основних чинників формування
негативної „Я-концепції», що й стане предметом наших подальших
досліджень.

ВИСНОВКИ

1. «Я-концепція» є динамічною системою усвідомлюваних та
неусвідомлюваних уявлень особистості про власне «Я» в поєднанні з
емоційно-забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, чинником яких
виступають уявлення про себе та їх оцінка. За змістом розрізняється
позитивна і негативна «Я-концепція».

2. До структури «Я-концепції» як установки належать такі компоненти: 1)
когнітивна складова (або «Я-образ»); 2) емоційно-оцінна складова
(самооцінка, самоставлення, самоповага, тривожність та ін.); 3)
поведінкова складова (саморегуляція та самоконтроль в поведінковій
діяльності).

3. У складі «Я-концепції» виділяються такі основні модальності: Реальне
«Я», Ідеальне «Я», Дзеркальне «Я», що містять соціальні, фізичні,
емоційні та інтелектуальні характеристики.

4. Основними механізмами формування «Я-образу» виступають: аналіз
власного внутрішнього світу, порівняння себе з іншими, приписування
бажаних якостей, привласнення думки інших про себе, аналіз власних
вчинків.

5. Юнацький вік охоплює період розвитку дитини з 15 до 25 р. Основними
новоутвореннями даного вікового періоду виступають: відкриття „Я»,
розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її
властивостей; поява життєвого плану, установка на свідому побудову
власного життя, професійне самовизначення. Провідним видом діяльності
стає навчально-професійна діяльність.

6. Центральний психічний процес юнацького віку – розвиток
самосвідомості. З’ясовано, що негативна „Я-концепція» особистості юнака
характеризується замкнутістю, невпевненістю, низьким самоконтролем,
підвищеною тривожністю, емоційною чуттєвістю, заниженою самооцінкою.

7. Виявлено, що основними детермінантами формування «Я-концепції»
особистості є спілкування з друзями, коханою людиною та батьками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.: Прогресс, 1986. – 449
с.

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко,
Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат,
1984. – 413 с.

Кон И.С. Открытие «Я». – М.: Политиздат, 1978. – 264.

Кон И.С. Психология ранней юности: книга для учителя. – М.: Просвещение,
1989. – 255 с.

Кон И.С. Психология старшеклассника. – М.: Политиздат, 1982. – 248 с.

Кон И.С. Социология личности. — М.: Изд-во полит. лит-ры, 1967. — 383с.

Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 992
с.

Краткий психологический словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского,
М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат, 1985. – 431 с.

КулагинаИ.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17
лет): Учебное пособие. – 5-е изд. – М.: Издательство УРАО, 1999. – 176
с.

Общение и формирование личности школьника: Опыт экспериментального
психологического исследования / Под ред. А.А.Бодалева и Р.Л.
Кричевского. – М.: Педагогика, 1987. – 158 с.

Петровский А.В. Проблема развития личности с позиций социальной
психологии // Вопросы психологии. – 1984. — № 4. – с. 57

Практическая психодиагностика. Методики и тесты: Учебное пособие / Под
ред. Д.Я. Райгородского. – Самара: Издательский Дом «Бахрах — М», 2002.
– 672 с.

Психологический словарь / Под ред. А.В. Петровского и М.Г.Ярошевского. –
М.: Просвещение, 1983. – 450 с.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.:
Издательство «Питер», 2000. – 656 с.

Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. – СПб.: Изд-во
Михайлова В.А., 1999. – 288 с.

Толстых Н.Н. Жизненные планы подростков и юношей // Вопросы психологии.
– 1984. — № 3. – С.64

Уроки психології / Упорядник О.Главник. – К.: Шкільний світ, 2002. – 112
с.

Похожие записи