Реферат на тему:

Психологічні особливості професійного самовизначення безробітної молоді
в процесі профпереорієнтації

У статті розглядається можливість розвитку концептуального потенціалу
поняття „професійне самовизначення” в теоретико-емпіричній розробці і
вирішенні проблеми психосоціальної адаптації безробітної молоді в
процесі професійної переорієнтації.

Постановка проблеми

Сучасна наука розглядає безробіття як природне, закономірне явище
розвитку суспільства в ринкових умовах. Ринок праці в Україні став
значно динамічнішим і диференційованішим. Поява нових спеціальностей
замість тих, що втратили актуальність, збільшення кількості
спеціальностей, що вимагають високої кваліфікації, постійне підвищення
вимог до рівня знань і вмінь спеціаліста – все це змушує безробітного
підвищувати власну конкурентоспроможність за рахунок підвищення
кваліфікації, оволодіння новими і додатковими навичками, новим фахом
завдяки перепідготовці і перенавчанню, змінювати професійну діяльність і
спрямованість. Зміна професії (вимушена або добровільна), перенавчання з
метою працевлаштування стають основними етапами процесу професійної
переорієнтації.

Найбільш гостро економічні, соціальні і психологічні наслідки
безробіття, нестабільності на ринку праці, невизначеності трудових
відносин відчуває на собі молодь як соціальна група, що характеризується
надзвичайно динамічними соціальними потребами і обмеженістю ресурсів.
Останній чинник лежить в основі низької конкурентоспроможності сучасної
молоді на ринку праці. Численні дослідження свідчать, що низька
конкурентоспроможність молоді обумовлена дією таких факторів:

· брак професійних знань, кваліфікації і навичок. Роботодавці віддають
перевагу кваліфікованим працівникам старшого віку, з певним досвідом, що
знижує можливість працевлаштування молоді, яка тільки що починає
професійну діяльність;

· інфантилізм значної частини молоді, що характеризується низькою
діловою активністю, браком підприємливості: молоді люди від дитинства
орієнтувалися на отримання життєвих благ від батьків, а ті чекали цього
від держави. Джерело інфантилізму – в тотальному патерналізмі;

· трудова нестабільність молоді, пов’язана зі звільненнями (наприклад,
призов до Збройних Сил), тривалими відпустками молодих жінок у зв’язку з
народженням і вихованням дітей тощо.

Невизначеність соціально-професійного вибору, низькі стартові можливості
професійної мобільності, негарантований характер зайнятості визначають
необхідність принципово нових стратегій і підходів до формування і
реалізації професійного потенціалу молоді. Тому об’єктивно оптимізація
професійних і життєвих стратегій молоді постає як першочергове завдання
трудової політики держави і суспільства.

Втілення принципово нових і ефективних схем оптимізації трудових
відносин неможливе без залучення ресурсів і потенціалу психологічної
науки, яка є джерелом і інструментом психологічно обгрунтованих
механізмів і засобів реалізації цілеспрямованої (наближеної до потреб і
можливостей молоді) політики у трудовій сфері.

Нині очевидними пріоритетами зайнятості в молодіжній політиці є:
досягнення збалансованості попиту робочої сили і створення робочих
місць, розвиток трудового й інтелектуального потенціалу, вдосконалення
системи професійного навчання. Не заперечуючи важливості реалізації цих
пріоритетів, які стосовно особистості безробітного скоріше мають
„зовнішній” характер, особливий акцент необхідно робити на „внутрішніх”
передумовах адаптації особистості в ситуації професійного виключення. В
перспективі реалізації комплексу „внутрішньо” релевантних передумов
важливим є розуміння ролі особистісної детермінанти у психосоціальній
адаптації безробітної молоді. Без активності безробітного в процесі
професійної переорієнтації і перепідготовки, без внутрішньої готовності
до перенавчання і пошуку шляхів подолання професійних проблем за рахунок
активізації і переосмислення внутрішніх резервів, без активної смислової
роботи з дискредитації неадекватних новій соціальній ситуації цінностей
вирішення цієї проблеми матиме маніпулятивний характер.

Зростання потреби в професійній переорієнтації і перепідготовці
безробітної молоді – з одного боку, і брак релевантного специфіці
феномена безробіття концептуального психологічного апарату, науково
обгрунтованої системи соціально-психологічних і психологічних засобів,
які забезпечували б її реалізацію, – з іншого, визначили мету нашої
статті.

Результати теоретичного аналізу проблеми

В процесі професійної переорієнтації безробітний свідомо визначає
особистісні пріоритети в сенсі вибору професійних орієнтирів і реалізує
їх у спільній діяльності шляхом засвоєння спеціальних знань, формування
вмінь і навичок, релевантних обраній професійній спеціалізації. Тому
професійна переорієнтація кваліфікується нами як самостійний етап
життєвого і професійного самовизначення, необхідний для продуктивного
(неконфліктного) подолання негативних ефектів (соціально-психологічних і
психологічних) професійного виключення, свідомого прийняття обраної
професії і віднайдення особистісно значимих смислів діяльності,
подальшого особистісного і професійного розвитку молоді.

Виокремлення поняття „професійне самовизначення” в якості ключової
категорії нашого аналізу має вагомі підстави. Це зумовлено змістовими
його характеристиками, які мають у вітчизняній психології певну
усталеність. Отож звернемося до аналізу психологічного змісту феномена
професійного самовизначення в психологічній традиції в контексті нашої
проблеми.

Визначення сутності професійного самовизначення й досі лишається
невирішеною проблемою, котра посідає важливе місце в творчому пошуку
представників різних напрямів науки. Особливої актуальності набуває вона
у площині психологічного аналізу. У вітчизняній психології є чимало
напрацювань з теорії професійного самовизначення, які й визначають
сучасні підходи до проблеми. Тут доречно згадати, наприклад, повчальні
дослідження Є. Климова [2], Є. Головахи [1]. Їх особливістю є
акцентування на особистісних аспектах професійного самовизначення.

До професійного самовизначення з позицій діяльнісного підходу підходить
Є. Климов: „Професійне самовизначення – діяльність людини, яка набуває
того чи іншого змісту в залежності від етапу її розвитку як суб’єкта
праці”. Є. Головаха розглядає професійне самовизначення у зв’язку з
життєвими перспективами особистості, які досліджуються в контексті
життєвої мети і життєвих планів [1]. В нашому дослідженні ми
орієнтуємося на дефініцію професійного самовизначення Н. Пряжникова:
„Сутністю професійного самовизначення є самостійне і усвідомлене
віднайдення смислів роботи, що виконується, і всієї життєдіяльності в
конкретній культурно-історичній (соціально-економічній) ситуації” [4].
Головна мета професійного самовизначення – „поступове формування
внутрішньої готовності до усвідомленої і самостійної побудови, корекції
і реалізації перспектив власного розвитку (професійного), готовності
самостійно знаходити особистісно значущі смисли в конкретній професійній
діяльності” [5].

Це визначення відображає зміст і динаміку особистісних станів і
психологічних процесів, характерних для професійної переорієнтації
безробітного: пошук нового смислу професійної діяльності в ситуації
вимушеної або добровільної зміни професії, активізація самоаналізу і
самосвідомості особистості, пошук інформації і прогнозування подальшого
професійного розвитку, пошук шляхів власної професійної реалізації,
готовність до переорієнтації і перенавчання. На думку Є. Климова,
„професійне самовизначення, яке розуміється як один із важливих проявів
суб’єкта діяльності, може розглядатися на двох взаємопов’язаних рівнях:
гностичному (у формі трансформації самосвідомості) і практичному (у
формі реальної зміни соціального статусу, місця людини в системі
міжлюдських стосунків)” [2]. Тому в нашому розумінні професійне
самовизначення включає в себе не просто навчання професії, але й
активізацію особистості, розвиток самостійності і відповідальності у
прийнятті рішення про вибір сфери професійної діяльності. Людина обирає
не лише певну професію, але й те, що вона дає їй для якнайповнішого
відчуття свого життя.

Розмаїтість концептуальних підходів до проблеми професійного
самовизначення викликана не лише складністю питання, але й
культурно-історичною обумовленістю реалізації самовизначення більшістю
людей, що проживають в конкретній країні, регіоні, а також
негомогенністю населення. Все це робить проблему багатоаспектною за
способами розгляду і вирішення. Складність визначення сутності поняття
пов’язана з існуванням близьких понять (самоактуалізація,
самореалізація, самоздійснення), які часто розкриваються „через
захопленість значущою роботою” (А. Маслоу), через „справу”, яку робить
людина (К. Ясперс) [6]. В. Франкл визначає повноцінність людського життя
через її здатність „виходити за межі самої себе”, а головне –
віднаходити нові смисли в конкретній справі (в професійній діяльності) і
у всьому своєму житті [6]. І. Кон, міркуючи про самовизначення і
самореалізацію, пов’язує їх із справою, що виконується, з діяльністю,
стосунками з оточенням, із спілкуванням [3].

Професійну переорієнтацію слід розглядати як частину професійного
самовизначення особистості. Якщо розуміти самовизначення як вибір і
реалізацію способу взаємодії з оточуючим світом і віднаходження смислу
діяльності, то тоді самовизначення передбачає розвиток самої готовності
людини самовизначатися. В цьому контексті Н. Пряжников пропонує
виокремлювати духовні потреби особистості в професійній діяльності [5]:
1) усвідомлення ціннісно-моральної основи самовизначення; 2)
усвідомлення цінності професійної освіти; 3) усвідомлення смислу свого
життя і відповідної професійної діяльності.

Виокремлення цих компонентів професійного самовизначення дозволяє
розглядати професійну переорієнтацію не лише як вибір суб’єктом тієї чи
іншої професії, але і як вибір стратегії і траєкторії професійного
розвитку, тобто особистісно-індивідуальних смислів і перспектив власного
розвитку. Тому перспектива розробки цієї проблеми полягатиме в пошуку і
створенні спеціальних засобів та методів ціннісно-моральної, смислової і
професійної переорієнтації безробітної молоді.

З формального боку, професійна переорієнтація – тривалий і складний
процес переходу особистості від однієї професії до іншої. У змістовому
сенсі – це свідоме визначення особистістю професійних орієнтирів і
реалізація їх у спільній діяльності шляхом засвоєння спеціальних знань,
формування вмінь і навичок, релевантних обраній професійній
спеціалізації, свідоме прийняття обраної професії і віднайдення
особистісно значимих смислів діяльності, подальшого особистісного і
професійного розвитку.

Реальний процес професійної переорієнтації безробітної молоді
залишається поза фокусом теоретико-емпіричного інтересу вітчизняних і
зарубіжних науковців. З появою соціального запиту все очевиднішою стає
потреба в дослідженні психологічних механізмів вимушеної і добровільної
зміни молодою людиною своєї професії, у виробленні практичних
рекомендацій з підбору оптимальних варіантів працевлаштування, у
профілактиці негативних соціально-психологічних і психологічних
наслідків для особистості.

Професійна переорієнтація в службах зайнятості здійснюється за
технологічним сценарієм, не вирішуючи індивідуально-психологічних
проблем безробітного. Тому вихід ми вбачаємо в залученні до процесу
переорієнтації молодих безробітних валідних психологічних технологій,
які б стимулювали і створювали сприятливий рефлексивний простір з
можливістю самостійного і усвідомленого віднайдення смислів діяльності,
активізації самоаналізу і професійної самосвідомості, ефективнішого
пошуку інформації і прогнозування подальшого професійного розвитку,
пошуку шляхів власної професійної реалізації, підвищення
конкурентоспроможності на ринку праці, ефективної самопрезентації тощо.

Поглиблене вивчення технологічних і процедурних аспектів, психологічних
механізмів і закономірностей організації і реалізації процесу
професійної переорієнтації молодих безробітних – це перспектива розвитку
зазначеної проблематики. В практичному сенсі необхідно розробити:

1) етапи процесу через процедури організаційного і психологічного
супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді;

2) технологію супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді,
включаючи умови навчання, його форми і методи;

3) практичні рекомендації з моделювання ефективних організаційних і
соціально-психологічних умов формування готовності до самостійного
пошуку роботи і трудової діяльності за новою спеціальністю.

Планування і розвиток професійної перспективи в умовах служби зайнятості
як соціального інституту перенавчання безробітних передбачає спільну
діяльність профконсультанта, психолога і молодого безробітного з
виявлення особистісних цінностей і професійних інтересів, рівня
підготовки, освіти, навичок, професійного і трудового досвіду,
найближчих і довгострокових цілей, ресурсів і можливостей для його
самореалізації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці з
наступним навчанням навичкам пошуку роботи, способам ефективної
самопрезентації.

Висновки

Явище „молодого” безробіття на сучасному етапі розвитку українського
суспільства має негативні наслідки як для самого безробітного, так і для
держави. Негативні ефекти проявляються на економічному і соціальному
рівнях функціонування суспільства, а також на соціально-психологічному і
психологічному рівнях функціонування особистості. У зв’язку з цим
актуалізується потреба в ефективних механізмах і технологіях їх
нівелювання, перш за все – на особистісному рівні. Головна роль у
вирішенні цієї проблеми належить психологічній науці,
теоретико-емпірична база і потенціал якої може ефективно
використовуватися при виробленні евристичних категорій психологічного
аналізу механізмів і закономірностей цього явища, а також у діяльності
служби зайнятості – соціального інституту перенавчання безробітних.

Література:

1. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное
самоопределение молодежи. – К.: Наукова думка, 1988.

2. Климов Е. А. Введение в психологию труда. – М.: Изд-во МГУ, 1988.

3. Кон И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание. – М.:
Политиздат, 1984.

4. Пряжников Н. С. Профессиональное и личностное самоопределение. – М.,
1996.

5. Пряжников Н. С. Психологический смысл труда. – М., 1996.

6. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990.

7. http://www.politik.org.ua

Похожие записи