КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічні особливості організації виховної роботи в сучасній вищій
школі

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. МЕТА І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

РОЗДІЛ II. ЗМІСТ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ТА ФОРМИ ВИХОВАННЯ

РОЗДІЛ Ш. НАУКОВЕ РОЗУМІННЯ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ — ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО
ВИХОВАННЯ

РОЗДІЛ IV. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГАГІЧШ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В
МЕЛІТОПОЛЬСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Виховання, про яке писав Арістотель ще в ІУ ст. до нашої ери: «Це
найважливіше з усіх, що сприяють збереженню державного ладу засобів,
якими сьогодні, на жаль, нехтують, — це виховання юнацтва у дусі, що
відповідає державному ладу» — залишається і нині одним з важливих і
деякою мірою суперечливих понять.

Психологічний словник вказує: «Виховання — планомірне і цілеспрямоване,
впливає на свідомість та поведінку людини з метою формування певних
настанов, принципів, ціннісних орієнтацій» [15].

Визначний соціолог О.Г.Харчев відзначав, що «у педагогічній літературі
виховання, як правило, трактується як свідомий … соціальний вплив на
індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої спільної
ролі, вироблення у нього необхідних для цього якостей» [21, с. З].

В одному з останніх навчальних посібників для студентів вищих навчальних
закладів, відзначається, що «Виховання — це цілеспрямована змістовна
професійна діяльність педагога, що сприяє максимальному розвитку
особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури,
становленню його як суб’єкта та стратега власного життя, гідного Людини»
[16, с.354].

Повний церковнослов’янський словник (1993 рік) пов’язує виховання більше
з турботою, аніж з психологічним тиском на дитину. «Виховання —
викормлення старання про учіння та освіту дітей».

Спроба визначити виховання як соціальне, цілеспрямоване створення умов
(матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини
невиправдано розширює поняття, оскільки умови для розвитку не
обов’язково включають в себе виникнення бажаних моральних якостей, на
які традиційно вважалась спрямованою виховна робота, хоча про це
говориться лише побічно: вплив на особистість та поведінку, тобто на
соціальне значимі особливості індивіда та соціальне оцінювані дії. В
ужитку виховання, як правило, пов’язують із забезпеченням моральної
(тобто такої, що схвалена суспільством) поведінки індивіда, з
внутрішньою саморегуляцією утримання індивіда від соціальне не схвальних
вчинків.

Про виховання говорили і писали багато. Наприклад, Я. А. Коменський у
своїй «Великій дидактиці» стверджував: «… І так, хай буде встановлено:
усім народженим людям безумовно необхідне виховання для того, щоб вони
були людьми, а не дикими тваринами, не бездумними звірами, не нерухомими
чурбанами». Правда, у розширеній назві цієї глави написано: «Щоб стати
людиною, треба вчитися». [8, с.34] Це дозволяє тлумачити за Я.
Коменським термін «виховання» як вплив не тільки на моральність
студента, але й на вияв ним активності, будь-яких якостей людини свого
часу, що забезпечується усім навчальним процесом.

Сьогодні в Україні вважається перспективною орієнтація на
співробітництво у суспільстві. Така орієнтація довела свою ефективність
у розвитку багатьох країн. З цієї точки зору цікавою буде, на наш
погляд, преамбула далекоглядного японського закону про освіту 1947 року:
Ми будемо виховувати людей, що володіють особистою гідністю, які люблять
правду і мир, у той час, коли освіта повинна мати за мету створення
універсальної культури.

Виховання вважають основною категорією педагогіки. Однак цим терміном у
педагогічній літературі визначається п’ять різних понять:

• вплив на людину соціального ладу та навколишнього середовища;

• передача новим поколінням накопиченого суспільне історичного досвіду;

• увесь навчально-виховний процес в освітньому закладі;

• спеціальна виховна робота для формування системи певних переконань та
поглядів;

• формування окремих якостей.

Саме четверте значення з додаванням обмеження в освітньому закладі
відповідає тому, що вкладається в поняття «виховання студента» як у
специфічну діяльність професорсько-викладацького складу вищого
навчального закладу, спрямовану на становлення у виховуючого бажаних
моральних якостей. Найчастіше за все в педагогічній літературі не
вказується про яке із значень терміна «виховання» йде мова: вважають, що
це значення легко визначається із контексту. Це, звичайно,
припускається, але не тоді, коли йдеться про предмет наукового
спрямування.

Зміна умов функціонування вищої школи нашої держави, критичний перегляд
ідеологічної орієнтації майбутніх спеціалістів вимагають диференціації
форм і методів виховної роботи педагогічних колективів вищих навчальних
закладів. Сучасний етап розвитку країни вимагає більш поглибленого
підходу до підготовки спеціалістів. Навчання і виховання студентів —
справа творча, що потребує великої віддачі і великої відповідальності як
від викладачів кафедр, усього педагогічного колективу вузу, так і від
студентів. Ефективність навчально-виховної роботи значною мірою залежить
від сумлінної роботи кожного на своїй ділянці — щоб кожний викладач
навчав на совість, а кожний студент навчався на совість. Тільки у цьому
разі, лише за такої умови успіх буде гарантований. Отже,
професорсько-викладацький склад повинен наполегливо і постійно
удосконалювати цей складний і багатогранний процес, щоб стати справжніми
навчально-виховними, методичними й науковими центрами вищої школи.

РОЗДІЛ І. МЕТА І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ

Під вихованням у широкому смислі ми розуміємо цілеспрямований процес
формування духовності, культури та фізичних сил особистості студента,
підготовку його до життя, активної участі у трудовій діяльності як
фахівця. На процес виховання студентської молоді впливають ректорат,
деканати, кафедри, академічна група, а також їхні наставники та родина.
Під вихованням у вузькому значенні слова ми розуміємо систематичний і
цілеспрямований вплив на студентів вихователів-викладачів кафедр і
перелічених структур університету. Національне виховання носить
суспільний характер. Процес виховання органічно поєднаний з процесом
навчання студентів, опанування ними основами наук, багатством
національної та світової культури. Виховання має за мету формування рис
і якостей студента згідно з його здібностями й інтересами у рамках
державної політики виховання [11,14с].

Сутність виховання полягає в тому, що в процесі його формується
світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення студента як
особистості до навколишнього світу.

Головна мета національного виховання — набуття молодим поколінням і
студентами, зокрема, соціального досвіду, успадкування ними духовних
надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних
взаємин, формування у молоді, незважаючи на національну належність, рис
громадянина Української держави, розвинення духовності, прищеплення
моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної
культури.

Мета національного виховання, як йдеться в Концепції, конкретизується
через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для всіх
виховних заходів, а й для усього суспільства в цілому:

• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її
здібностей, суспільних і власних інтересів;

• відхід від уніфікації у процесі виховання, від орієнтації на
«усередненого» вихованця;

• формування національної свідомості та людської гідності, любові до
рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту
держави, готовності її захищати;

• виховання правової культури — поваги до Конституції, законодавства
України, державної символіки, знання та дотримання законів;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,
старших за віком, культури та історії рідного народу;

• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного
формування нею власної світоглядної позиції;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі — правди,
справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших чеснот;

• культивування кращих рис української ментальності — працелюбності,
індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності,
поваги до жінки, любові до рідної землі;

• формування почуття господаря та господарської відповідальності,
підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах
ринкових відносин;

• забезпечення повноцінного розвитку молоді, охорона та зміцнення її
фізичного, психічного та духовного здоров’я;

• формування соціальної активності та відповідальності особистості через
включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних
стосунків;

• забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних
потреб, почуттів;

• вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності
гармонії її відносин з природою;

• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями
індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською
відповідальністю;

• спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності,
правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання студента, формування та розвиток його особистісних якостей
відносяться до основних завдань вищого навчального закладу. Багато вузів
планують свою роботу, спираючись на ідеї гуманізації, і спрямовують свої
зусилля на формування нової гуманітарної культури та гуманітарного
середовища у вузі. Саме формування такого середовища через навчальний
процес та позанавчальну роботу забезпечує якісну підготовку спеціаліста.

Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України,
пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка
усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної
європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду,
яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур
світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає:

• підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці;

• формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне,
естетично-екологічне, політичне, громадське, правове, трудове та фізичне
виховання учнівської та студентської молоді.

Відповідно до цієї концепції головна мета виховної роботи зі студентами
— це, по-перше, виховання духовно багатої, розвиненої особистості,
громадянина України; по-друге, підготовка до організації виховної роботи
в школі, тобто формування вчителя, здатного до творчої, активної
діяльності у вихованні учнівської молоді.

Основними принципами організації виховної роботи вважають:

• демократизацію і гуманізацію виховного процесу, дотримання
педагогічної етики, поваги до гідності людини;

• підготовку педагогічних кадрів високого професійного та духовного
рівня, виховання студентів на основі визнання пріоритетності
загальнолюдських цінностей як головної методологічної передумови,
органічного поєднання виховного процесу з освоєнням світових та
національних цінностей історії;

• визнання свободи мислення, права студентів на власну думку, політичні
та життєві позиції;

• визнання пріоритету самовиховання студентів, організацію їх
індивідуальної діяльності, спрямованої на розвиток власного потенціалу;

• організацію студентського самоврядування, роботи студентських
громадських об’єднань згідно з положенням про роботу відповідних
організацій, що передбачає гнучкі форми взаємодії між деканатом,
кафедрою, куратором і студентськими групами;

• спрямованість виховної роботи на професійно орієнтовану діяльність
студента;

• системність в організації виховної роботи із студентами, яка
передбачає: а) визначення відповідно до мети і змісту виховної роботи
таких форм, якими повинні оволодіти майбутні вчителі у процесі навчання
та діяльності в університеті, на факультеті, в групі; б) призначення
виконавців, які здійснюють виховну діяльність у ВНЗ; в) безпосередню
діяльність студентів, спрямовану на виховання особистості вчителя; г)
організацію вивчення результативності виховної роботи, врахування рівня
студентів, підготовленості до виховної роботи в школі; д) організаційну
роботу закладу з реалізації виховної роботи.

РОЗДІЛ II. ЗМІСТ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ТА ФОРМИ ВИХОВАННЯ

1. Гуманізація навчально-виховного процесу.

2. Моральне виховання студентів.

3. Громадянське виховання.

4. Правове виховання студентів.

5. Трудове та економічне виховання.

6. Політичне виховання студентів.

7. Екологічне виховання.

8. Естетичне виховання студентів.

9. Фізичне виховання.

Головна функція — сприяти реалізації мети, змісту виховного процесу та
оволодінню студентами певними знаннями для використання в роботі зі
школярами. Вивчення практики виховної роботи у ВНЗ та діяльності класних
керівників дозволяє назвати мінімум форм, якими повинні оволодіти
студенти:

• зустріч з учителями, вченими, акторами;

• тематичні тижні, олімпіади з предметів, дні факультетів, кафедр;

• вечори (поезії, романсу);

• диспути з питань етики, естетики, політики тощо;

• усні журнали та заочні подорожі;

• читацькі конференції;

• відвідування спектаклів, кінофільмів, концертів, музеїв, виставок;

• прес-конференції та зустрічі «За круглим столом»;

• конкурси політичних коментарів, на кращого фізика, хіміка, біолога
тощо; на кращий сценарій позакласного заходу, доповідь інсценованої
казки; КВК (лінгвістичні, математичні, біологічні);

• проведення екскурсій (музей Г.С.Сковороди, А.С.Макаренка, музеї
образотворчого мистецтва);

• бесіди про історію вузу, факультету, педагогічну професію, з питань

етики, естетичного та фізичного виховання, про державну символіку тощо;

• робота гуртків, засідання гуртків.

Проводяться вказані заходи у ВНЗ, на факультетах, на
організаційно-виховних годинах за допомогою кафедр, кураторів,
студентського активу.

Під час педагогічних практик студенти проводять апробацію виховних форм
роботи, якими оволоділи в університеті.

Спираючись на основні принципи, зміст, напрями та форми Концепції
виховної роботи, ВНЗ ставить такі завдання виховної студентської молоді:

• підготовка на основі нових наукових досліджень з теорії нового типу,
який гармонійно поєднує компетентність, духовність, якості, державного,
громадського та культурного діяча;

• формування вміння оволодіти надбаннями сучасної національної та
світової культури, мистецтва, науки виробляти власні оригінальні
підходи, форми, методи, прийоми організації навчально-виховного процесу,
відданості педагогічній справі та стійких якостей педагогічного
подвижництва, любові до знань та наукової істини, вміння аргументовано
спростовувати теорії, ідеї, позиції;

• розвиток самостійності, ініціативності, здатності компетентно
вирішувати проблеми психологічного, пізнавального і практичного
характеру в своїй майбутній професійній діяльності.

Випускник вищої школи, безумовно повинен бути вихованою людиною: вміти
поводитись, гідно триматись у суспільстві, володіти гарними манерами.
Здавалось на перший погляд старовинне слово «манера», означає образ чи
спосіб дії, спосіб тримати себе в суспільстві, зовнішні форми поведінки.
Без схвалення суспільством форм спілкування та поведінки, без поваги до
оточуючих не можлива справжня інтелігентність, погіршується спільна
діяльність, виключається співробітництво. Внутрішня вихованість
виявляється у спиранні зовнішніх дій на міцний фундамент моральних
переконань. Вихована людина повинна бути насамперед моральною людиною.

Життя постійно створює приклади моральної поведінки і нові можливості
становлення моральних ідеалів. Між іншим навіть у вузі, піклуючись про
становлення у студентів моральних принципів, важливо якось по-новому
усвідомити і давно відомі, але дещо призабуті у сфері освіти, істини. Ще
Піфагор повчав: «Живи так, щоб твої друзі не стали ворогами, а твої
вороги стали друзями». До однієї з таких істин і належить ядро
моральності. У наш час відбувається переоцінка минулого. Деякі несвідомо
обирають як цінність те, що ближче лежить і привабливо обіцяє швидке
благо. У цей час дуже корисно звернутись до тих цінностей, які здавна
визнавали на українській землі вічними.

РОЗДІЛ Ш. НАУКОВЕ РОЗУМІННЯ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ — ОСНОВА
ЕФЕКТИВНОГО ВИХОВАННЯ

• Існує так званий ефект «зігріваючого сяйва успіху». Він полягає в
тому, що людина, яка переживає успіх, стає більш комунікабельною і
виявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу і
підтримку.

• Мова — не лише засіб розуміння інших, а й засіб розуміння себе .

• Інформація тим краще сприймається, запам’ятовується і осмислюється
вихованцем, чим авторитетніше джерело інформації.

• Для об’єктивного реагування вихователеві слід висловлювати зауваження
про особливості поведінки вихованця, а не про його особистісні якості;
більше говорити про свої спостереження, ніж про висновки, підкреслювати
в розмові те, що може бути цінним для нього (вихованця), а для інших.

• Конструктивний конфлікт здатний позитивно впливати на розвиток окремої
особистості: актуалізуючи самосвідомість, конфлікт стимулює актуалізацію
раніше прихованих потенційних можливостей особистості, відкриває
перспективу її самовдосконалення. Відмінність конструктивного конфлікту
від руйнівного полягає в тому, що в першому випадку метою конфлікту є
пошук взаємоприйнятних шляхів вирішення суперечностей, а в іншому —
прагнення будь-якою ціною утвердити свою правоту.

• Не зміст обов’язку зобов’язує вихованця, а його самостійно прийняте
рішення щодо нього. Тож при черговому спонуканні дитини до вчинку, який
вже є в її внутрішньому досвіді, бажано не стільки знову розкривати його
суспільну необхідність, скільки наголошувати на тому, що вона вже дала
слово, визначилась і відступати їй не личить.

• Не піддавайтесь спокусі порівнювати студента з іншими студентами, у
яких, на ваш погляд, більше переваг. Студент завжди мусить відчувати, що
він неповторний і що ви любити його таким, яким він є. Оцінювати
студента доцільніше не в порівнянні з товаришем, а порівнянні з ним же:
яким він був і яким він став за певними особистісними рисами.

• Студенту властиве почуття самоствердження. Тому частіше йому слід
давати відчути, що ви прислухаєтесь до його думки, що його судження
можуть бути для вас авторитетними.

• Від того, на скільки виявиться суттєвим для вихованця схвалення з боку
його найближчого оточення, на скільки сильно дорожить він його
прихильністю і любов’ю, а значить — і сам відчуває до нього ці почуття,
залежить процес перетворення знань про норми поведінки у внутрішню
потребу дотримуватись цих норм.

• Вихователь мусить спілкуватися з вихованцем з приводу виховних проблем
науково і етично вірно, логічно неспростовно. У його твердженнях не
повинно залишатись місця для недоречних запитань, а думки позбавлені
туманності. Смисл його аргументів мусить бути доступним загальному
розумінню.

• Складність розуміння педагогом вихованця пов’язана з тим, що той часто
прагне приховати від іншого ті свої прагнення, вчинки, які випливають з
його егоїстичної природи. Тож виховні зусилля мусять запобігати тому,
щоб студент віддавав перевагу собі перед іншими людьми, щоб зосереджував
почуття лише на власному «Я». Це культивує себелюбство, яке суттєво
заважає справжньому особистісному зростанню.

• Для оволодіння власними емоціями, тобто припинення їх прояву,
ефективним буде прийом, за якого людина ставить себе не в позицію
об’єкта емоційного переживання, а в позицію суб’єкта цього процесу.

• Щоб викликати у вихованця бажане емоційне переживання певної
поведінкової ситуації, тобто зробити її емоціогенною, вихователь має
допомогти студентові уявити її зором, проговорити, відтворити почуття,
які в минулому супроводжували подібну ситуацію.

• Не можна приймати однозначно все, що було висловлено в емоційне
невиваженому стані. Як правило, розпал пристрастей суттєво деформує
істинні погляди і думки.

• Підвищена негативна емоційність може тільки ускладнити процес
сприймання і розуміння людини людиною.

• Піднесений емоційний стан підвищує швидкість мисленнєвих процесів,
сприяє інтелектуальній активності, поліпшує комунікативні можливості
людини.

• Як відомо, у стані радісного збудження знижується критичність
суб’єкта. Це може призвести, по-перше, до погодження з думкою, яка в
звичайних умовах не може бути прийнятою; по-друге, до підтримки людини,
яка не заслуговує цього. Надзвичайне вираження позитивних емоцій — так
звана ейфорія — навряд чи сприятиме взаєморозумінню.

• Здатність правильно реагувати на емоції і почуття інших людей полягає
не лише в тому, щоб витримкою відповідати на нестриманість, а рівним
голосом — на галас. Головне — це вміння співпереживати. Емпатія
(співчуття до емоційного стану інших) сприяє подоланню багатьох бар’єрів
на шляху до взаєморозуміння. Більшою мірою це стосується любові, яку має
відчувати педагог до вихованців.

РОЗДІЛ IV. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГАГІЧШ УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В
МЕЛІТОПОЛЬСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Національно-виховна діяльність — невід’ємна складова система управління
навчально-виховним процесом закладу освіти. Слід підкреслити, що виховна
робота базується на законодавчих документах: Конституції України,
Декларації прав людини, Законах України «Про освіту» та «Про вищу
освіту», Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності,
захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» від 27.
04. 1999 р., Національній доктрині розвитку освіти України у XXI
столітті тощо.

На основі цих документів розроблено Концепцію виховної роботи
Мелітопольського державного педагогічного університету. У процесі

творчих пошуків професорсько-викладацького та студентського колективів в
університеті склалася чітка система виховної роботи, яка спрямована на
формування особистості майбутнього фахівця, розвиток його творчих
здібностей, підвищення культурного рівня. Форми виховної роботи, які
практикують систематично відповідно до плану роботи ректорату та
деканатів, розроблено з урахуванням інтересів студентів, їх пізнавальних
запитів, мають характер розвиваючих видів діяльності.

Пріоритетним напрямком в реалізації Концепції є формування особистості,
яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, спрямована на
втілення в життя української національної ідеї, виховання
демократичного, антропологічного світогляду, яка поважає громадянські
права і свободи, традиції народів і культур світу, а також національний,
релігійний, мовний вибір кожної людини.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю
сутністю, змістом і характером. Це дає підстави окреслити основні
напрямки національного виховання студентів в університеті, а саме:
навчально-професійне, патріотичне, правове, екологічне виховання;
художньо-естетичне становлення особистості, утвердження загальнолюдських
моральних цінностей, трудова активність, фізична досконалість та
формування здорового способу життя, розвиток індивідуальних здібностей
студентів, забезпечення відповідних умов для самореалізації.

Спираючись на основні принципи, зміст і напрямки Концепції виховної
роботи університету, для досягнення головної мети національного
виховання — формування глибокого і всебічно освіченого,
висококультурного вчителя-патріота як основної рушійної сили суспільства
на шляху до національного прогресу, плануються такі шляхи реалізації: І.

1. Підвищити рівень духовності і культури, формувати у студентської
молоді активну соціально-життєву позицію, активізуючи діяльність органів
студентського самоврядування різних рівнів (студкоми університету,
факультетів, академічних груп).

2. Організувати «Школу студентського активу» всіх рівнів за напрямками
роботи секторів згідно з «Положенням про студентське самоврядування».

3. Створити належні умови для проведення спільних засідань
профспілкового комітету зі студкомом університету та студрадами
гуртожитків.

4. З метою активізації гласності у діяльності органів студентського
самоврядування, організувати її регулярне висвітлення в засобах масової
інформації університету (радіо «Альма-матер», газети «Інтелект»).

5. Урізноманітнити форми та удосконалити змістовність виховних заходів
«Університетські зорі», «Міс Університету», «Віншування професійних
династій», «День знань», «Першоквітнева вікторина», «Світлої Вам дороги
та щасливого майбуття», «Бенефіс випускників», «День кохання», «Валентин
і Валентина», «День факультету», «Тиждень кафедри» та ін. Своєчасно
підводити підсумки їх проведення.

II.

1. Створити Раду кураторів академічних груп, визначити нові підходи,
форми організації.

2. Створити належні психолого-педагогічні умови для розробки та
реалізації координації спільної роботи кураторів та органів
самоврядування.

3. Докорінно поліпшити та удосконалити документацію кураторів
академічних груп.

4. Започаткувати відеотеку відкритих кураторських годин. Ш.

1. Посилити роль кафедри у національному вихованні майбутніх
фахівців-педагогів:

а) використовувати державну мову як могутнього чинника підготовки і
виховання педагогічних кадрів;

б) підпорядковувати зміст освіти формуванню всебічно розвиненої
особистості та її цілісного світогляду;

в) відновити діяльність студентських клубів кафедрами суспільно —
політичної спрямованості з метою підвищення рівня політичної та правової
культури молоді;

г) розробити положення про конкурс «Кращий студентський гуртожиток»
університету, «Краща академічна група», «Кращий куратор року», «Краща
аудиторія».

г) докорінно поліпшити роботу серед студентів-першокурсників у період
психологічної адаптації (вересень, жовтень, листопад);

д) організувати психолого-педагогічну службу кафедрами
психолого-педагогічної спрямованості для морально-етичної регуляції
поведінки студентів, вивчення їх настроїв, інтересів, запитів,
проведення індивідуального консультування; е) здійснювати проведення
психолого-соціологічних досліджень з метою перспективного планування
виховної роботи зі студентами, аналізу стану виховної роботи,
прогнозування розвитку системи виховної роботи на кафедрі, факультеті,
університеті.

2. Відкрити кабінет студентського психолога.

3. Підвищити якість роботи студентського радіоцентру «Альма-матер» з
метою формування національного виховання за ініціативою кафедр
університету.

4. Налагодити міжвузівські зв’язки за напрямком національно — виховної
діяльності МДПУ.

1. У рамках роботи екологічного напрямку організувати цикл бесід з
екологічного виховання, формування екологічної культури особистості,
відчуття відповідальності за природу як за національне багатство.

2. Підвищити якість організації трудових десантів на території МДПУ,
гуртожитків та сприяти відродженню трудових десантів студентів на
вулицях міста, парку, скверів.

3. Сприяти становленню студентського Центру культури і мистецтв
університету. Створити ефективну систему гурткової, клубної роботи.
Сприяти проведенню культурно-просвітницької роботи серед молоді міста,
області та поза їх межами.

4. Підвищити якість організації роботи з фізичного виховання, формування
у студентів здорового способу життя. Організувати цикл радіопередач,
телепрограм, публікацій в газетах «Інтелект», «Студентський городок» з
цього напрямку за ініціативою кафедр МДПУ.

5. Сприяти відродженню спортивних вечорів типу «Нумо, хлопці», «Нумо,
дівчата», міжфакультетських спартакіад.

6. Розробити і при необхідності щорічно корегувати плани заходів з
профілактики наркоманії, алкоголізму, правопорушень серед студентів,
залучивши до цієї роботи кафедри, відповідні організації, юридичні і
правоохоронні служби.

7. Сприяти відродженню студентського будівельного руху та створенню
студентських будівельно-ремонтних і сервісних бригад. Розвивати
студентський волонтерський рух.

8. Зміцнити спортивну матеріальну базу університету.

9. Забезпечити 100% виконання календарного плану з культурно — масової
та виховної роботи.

Врахування вищезазначеного дасть можливість своєчасно реалізувати
основні положення концепції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Амонашвили А. А. Школа Жизни. — М, 2000.

Асмолов А.Г. Непройденный путь от культуры полезности к культуре
достоинства: социально-философские проблемы образования. -М., 1992.

Бабочкин П.И. Проблемы становления специалистов в высшей школе. — М.,
1997.

Галузяк В.М., Сметанский Н.И. Проблема личностной референтности педагога
//Педагогика. — 1998. — № 3. — С. 18-24.

Гальперин П.Я. Введение а психологию. — М., 1976.

Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. В поисках
практикоориентированых образовательных концепций. — М., 1998.

Гуманитаризация высшего образования; Опыт, поиски, проблемы. — М., 1992.

Коменский Я. А. Велика дидактика// Изб. пед. соч. — М., 1982. -Т. 1.

Кондратьев М.Ю. Слагаемые авторитета. — М., 1988.

Куханович Л.И., Рябов Л.П. Гуманизм — нравственная основа формирования
личности студента. — М., 1993.

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання:
Навчальний посібник. — Харків, 2002. — С. 126-174.

Макаренко А.С. Избр. пед. соч.: В 3 т. Т.З. — К., 1984. — С. 9-25.

Осухова Н.Г. Современные учителя о воспитании, или прошлое в настоящем
//Педагогика. — 1995. — № 3. — С. 60-65.

Педагогика и психология высшей школы. — Ростов н/Д, 1998.

Педагогика: Учеб. Пособие для студ. пед. вузов и колледжей/ Под. ред.
П.И. Пидкасистого. — М., 1996.

Психология: Словарь /Под ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.-М.,
1990.

Сметанський М.І., Галузяк В.М. Педагогічна влада та її виховний
потенціал //Педагогіка і психологія. — 1996. — № 4. — С. 32-38.

Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу // Твори в 5-ти т. Т.1.
-К., 1976. -С. 403-421.

Сухомлинський О.В. Сто порад учителеві //Твори в 5-ти т. Т.2. — К.,
1975.0.

Файнберг Р.И. Личность и колектив: поиск гармонии //Педагогика.
-1992.-№1-2.-С. 42-49.

Харчев А. Г. Социология воспитания

Похожие записи