Реферат на тему:

Психологічні особливості діяльності викладача

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Педагогічні здібності викладача:

1.1 Класифікація педагогічних здібностей.

1.2 Оптимальне співвідношення здібностей

Розділ II. Установки та стилі спілкування

2.1 Установки у педагогічному спілкуванні

2.2 Стилі педагогічного спілкування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема психологічних особливостей діяльності викладача виникла
одночасно із закладами вищої освіти, була і залишається актуальною у
зв’язку з постійними змінами вимог до випускників вузів, а отже і до
особистості викладача.

Професія викладача характеризується певними особливостями: його слова
являються джерелом нових знань для студентів, а самі студенти — основним
об’єктом прикладання професійних зусиль. Тому від якості
міжособистісного контакту між ними залежить продуктивність навчання і
якість засвоєних знань.

Чи вистачить для викладача професійних якостей, притаманних спеціалістам
будь-яких галузей? Над чим треба працювати додатково, і як конкретно це
робити? Відповіді на ці питання повинна розглядати і психологія вищої
школи, причому не лише на теоретичному рівні. Викладач не лише навчає,
він впливає на формування світогляду, переконань і навіть на ставлення
до обраної професії. Тому, крім володіння предметом, величезного
значення набувають людські якості [8, с.274].

На сьогодні вітчизняна психологічна наука потребує подальших досліджень
даного питання. По-перше, за часів Радянського союзу, окрім власне
психологічних аспектів, багато уваги приділялося проблемі пропаганди
марксизму-ленінізму і виховання молоді у цьому ключі. Як наслідок —
деякі відхилення у бік ідеологічного виховання. На Заході переважає дещо
інший підхід: викладач більше уваги приділяє не безпосередній передачі
фактичних знань і вихованню, а виробленню певних якостей і вмінь,
необхідних для конкурентноздатності на ринку праці [2. с.56].

На нашу думку, потрібно синтезувати позитивні моменти і створити більш
сучасний підхід до викладацької діяльності. Педагог не лише готує
студентів до професійної діяльності, а і впливає на особистісний
розвиток.

Тому, певні зусилля треба спрямовувати на формування тих якостей
особистості, які дозволять повноцінне життя у сучасному суспільстві і у
майбутньому.

Більшість опрацьованих нами робіт розглядають теоретичні основи
психологічних особливостей діяльності викладачів. Паралельно наводяться
приклади за результатами опитувань. Але, на наш погляд, бракує
систематизованого поєднання теорії з конкретними практичними порадами.

Розділ І. Педагогічні здібності викладача:

1.1 Класифікація педагогічних здібностей.

Діяльність викладача є поліфункціональною і має комплексний характер. У
спілкуванні з студентами він вирішує навчаючі, виховні, організаційні і
дослідницькі завдання. Для цього йому необхідно розвивати свої
педагогічні здібності.

С.Д.Смирнов виділяє наступні види:

• гностичні;

• конструктивні;

• організаційні;

• комунікативні [8, с. 279]

Гностичні здібності — це система знань і умінь викладача, які складають
основу його професійної діяльності. Окрім основних спеціальних знань до
них належить світогляд і культурний рівень.

Робота зі студентами потребує значних зусиль у сфері внутрішнього
розвитку. Викладач повинен орієнтуватися на сучасний стан культури, бути
цікавою всебічно розвиненою особистістю. Не зупинятися на досягнутому і
своїм прикладом спонукати духовне зростання студентів.

Опитування, проведені на базі Ніжинського державного університету імені
Миколи Гоголя свідчать, що високого рівня професійних знань не досить
для володіння аудиторією. Значний вплив має загальний розвиток
особистості викладача, його вміння пов’язувати матеріал із сьогоденням,
із власним досвідом; незалежність поглядів, розуміння інтересів молоді і
т.д. Чим ширший світогляд і коло інтересів, тим простіше налагодити
контакт з аудиторією.

На наш погляд, окремо слід виділити проблему психолого-педагогічної
освіти викладачів. Часом брак елементарних навичок погіршує сприйняття
викладача студентами і значно знижує продуктивність їх співпраці. Тому
доречним було б надання практичних порад не лише щодо окремих моментів
педагогічної діяльності ( лекцій, семінарів і т.п.), а й до налагодження
спілкування взагалі.

Конструктивні здібності — це вміння організувати навчальний процес на
належному рівні . Такі вимоги базуються на певному комплексі критеріїв,
необхідних для проведення роботи зі студентами:

• варіювання стимуляції на засвоєння і сприйняття знань (наприклад,
відмова від монологу у спілкуванні з аудиторією);

• установка на сприйняття: залучення нетрадиційного матеріалу,
несподівані приклади, провокування самостійності шляхом „хибних»
висновків і багато іншого;

• педагогічне грамотні висновки, які сприяють комплексному засвоєнню
матеріалу;

• ефективне використання пауз, невербальних засобів комунікацій (міміки,
жестів, погляду);

• система позитивних і негативних підкріплень;

• використання навідних питань, протиріч;

• питання на повторення, узагальнення матеріалу; питання, що
встановлюють міжпредметні зв’язки;

• проведення робіт, базованих на самостійному пошуку, обробці і
систематизації матеріалу; творчі роботи і завдання, що стимулюють не
лише професійний, а і особистісний ріст.

Орієнтація певної частини викладачів на монологічно-лекційний вид роботи
склалася внаслідок не лише певного традиціоналізму. Нестача матеріалу,
невідповідність опублікованого сучасним вимогам, нестача технічних
ресурсів також не сприяють поліпшенню організації занять. Але навчити
студента працювати самостійно досить важко, особливо коли неможливо
ретельно і систематично перевіряти усіх. З іншого боку
монологічно-лекційний вид потребує менше зусиль при підготовці і
„убезпечує» викладача від „сюрпризів» з боку студентів.

Організаційні здібності — це вміння педагога оптимальним чином здійснити
часову організацію роботи.

Цей вид здібностей базується на змісті попередніх. Організація роботи
залежить від того, як добре викладач володіє матеріалом і чи зможе він
правильно розрахувати час, потрібний на його засвоєння. Обмеженість у
кількості годин вимагає раціонального підходу до планування лекційних і
практичних занять, самостійної роботи студентів і перевірки її
результатів.

Організаційні здібності впливають не лише на професійну діяльність
викладача. Від них залежить, як він організовує власний час: скільки
виділяє на підготовку, на власну наукову роботу і, зрештою, скільки
залишиться вільного часу. Від цього залежить якість викладання і
настрій, з яким педагог спілкується з аудиторією. Якщо часова
організація вдала, то матеріал буде вивчено і залишиться час на
міжособистісне спілкування. У протилежному випадку викладач може бути
втомленим, роздратованим, що негативно позначиться на якості роботи.

А.А.Леонтьєв зазначає: через природні причини організаційні здібності
знижуються з віком [5, с.165]. Молодим викладачам простіше спланувати
роботу, у них більше сил для реалізації поставлених завдань. Проте
старше покоління компенсує ці моменти за рахунок досвіду і звички
працювати організовано (якщо, звісно, такі звички виробилися у процесі
викладацької діяльності).

Комунікативні здібності — це не лише знання психології студента, а й
вміння їх використати для налагодження продуктивного спілкування,
інтерес до окремих особистостей.

Розвиток комунікативних здібностей залежить, по-перше, від особистісних
якостей викладача: наскільки він відкритий для спілкування, як ставиться
до власної роботи і до людей взагалі. По-друге, від його вміння
практично застосувати знання, використати попередній досвід, побачити
власні недоліки і працювати над ними.

Із комунікативними здібностями пов’язана проблема педагогічного
спілкування [3, с.94].Труднощі, що виникають під час роботи, мають дуже
різноманітний характер:

1) етносоціокультурні проблеми. Належність до різних націй, релігій,
соціальних груп обов’язково впливає на спілкування. Інколи абсолютно
різне ставлення до окремих моментів і відповідна реакція на них не
просто ускладнюють відносини, а й призводять до конфліктів;

2) статусно-позиційно-рольові труднощі (залежать від того, чи
співпадають бачення власного статусу і статусу партнерів у викладача і
студентів). Наприклад, чи дотримуються студенти вимог, поставлених
педагогом;

3) вікові труднощі. Різниця між поколіннями завжди залишатиметься, але
проблемною вона стане у випадку негативного акценту алізації ( „У наш
час так себе не поводили, не вчилися!» і т.д.). З іншого боку, молодих
викладачів часом сприймають як рівних і ставляться відповідно;

4) індивідуально-психологічні проблеми: типові невідповідності
особистостей, характерів, темпераментів, пізнавальних процесів тощо;

Певні психологічні якості педагога можуть викликати негативні моменти у
процесі роботи:

• неспівпадання установок; негативна установка на аудиторію;

• страх перед аудиторією;

• відсутність контакту (автономність) у проведенні занять;

• • звуження функції спілкування до передачі фактичного матеріалу;

• страх помилок, немотивоване наслідування старших, більш
досвідчених чи успішних колег.

А.А. Реан та Я.А. Коломенський рекомендують наступні умови успішного
педагогічного спілкування: — мова викладача повинна бути доступною
аудиторії; — максимально демонструвати форми спільності (спільні
інтереси, цілі, задачі, точки зору); — щирий інтерес до проблем
аудиторії; — іноді доречна вербалізація емоційного стану; — активне
вислуховування; — уникання „позиції зверхності»; — не переносити
негативну оцінку діяльності на особистість і навпаки [6, с.150 ].

Успішна викладацька діяльність можлива лише за постійного розвитку
педагогічних здібностей і критичного підходу до власної діяльності.

1.2 Оптимальне співвідношення здібностей

Різне поєднання педагогічних здібностей зумовлює унікальність
особистості викладача, проте існує певна типологія залежно від
домінування певної функції (навчаючої, виховної, організаційної чи
дослідницької) у професійній діяльності.

С.Д. Смирнов наводить наступну таблицю співвідношень [8, с. 273 ]:

навчання виховання організація дослідження

+ + + +

— + + +

+ — + +

+ + — +

+ + + —

— — — —

Звичайно, варіантів співвідношень значно більше — можуть бути відсутні
дві будь-які якості. Окрім того, перший варіант — це фактично недосяжний
ідеал, який в житті, мабуть, трапляється дуже рідко. Останній означає,
що людина потрапила до вузу випадково.

Дуже важливим є поєднання наукової і педагогічної роботи. За таких умов
збагачується внутрішній світ викладача, розширюється його творчий
потенціал, зростає рівень знань. Педагогічна діяльність спонукає до
узагальнення, систематизації матеріалу, формування нових ідей,
висновків, виявляє додаткові питання ї нові гіпотези.

Науковий пошук, у свою чергу, сприяє більш ранньому досягненню
професійної майстерності.

Приблизно у 2/5 викладачів домінує педагогічна спрямованість, у 1/5 —
дослідницька діяльність, близько 1/3 має однакові співвідношення [9, с.
69].

Можливість такого поєднання є перевагою викладацької діяльності. У
порівнянні з працівниками науково-дослідних організацій та вчителями
шкіл педагоги вищих навчальних закладів швидше здобувають певні наукові
степені. Педагогічна діяльність органічно доповнює наукову, а наукова
сприяє вдосконаленню педагогічної.

Розділ II. Установки та стилі спілкування

2.1 Установки у педагогічному спілкуванні

Під впливом особистого досвіду і певних особистісних якостей складається
ставлення до різноманітних моментів викладацької діяльності. Готовність
реагувати певним чином на певну ситуацію називають установкою. Виділяють
два основні види — позитивну і негативну.

Негативна установка характеризується зверхнім ставленням до студентів у
поєднанні зі скептичними поглядами на їх розумові здібності,
старанність, організованість тощо. Викладач чекає від аудиторії помилок
і правильні відповіді сприймає як випадковість, а не закономірний
результат. Реакція на вдалі виступи, роботи буде стриманою, проте у
випадку непідготовленості викладач не приховуватиме, що передбачав саме
це і може навіть радіти, бо сприймає негативний результат як
підтвердження власної проникливості.

За наявності такої установки педагог частіше переносить негативну оцінку
діяльності на особистість студента і, навпаки, негативну оцінку
особистості на діяльність. Вдалі запитання, репліки, жарти і коментарі
можуть сприйматися як особисті образи. Надмірно жваві і балакучі
караються невисокими (чи навіть низькими) оцінками.

На наш погляд, можна виділити негативно-активну і негативно-пасивну
установки. У першому випадку викладач відкрито демонструватиме своє
ставлення аудиторії, може аргументувати його певними результатами
діяльності студентів. У другому — відносини будуть простішими, педагог
може жалітися колегам, але „автономність» і звуження функцій спілкування
залишатимуться.

Причини виникнення негативної установки досить різноманітні: це і
завищення самооцінка особистості і результатів професійної діяльності,
невдоволення роботою і кар’єрним зростанням, певні особистісні якості
(дріб’язковість, схильність до песимізму т.д.), невдалий попередній
досвід. Негативна установка може бути захистом у випадку невпевненості,
страху перед аудиторією.

Студентам важко працювати за таких умов. Необхідність постійно доводити
свою спроможність вчитися, самостійно мислити може стимулювати навчальну
діяльність лише на початку спілкування. Далі такі зусилля здаватимуться
марними, і аудиторія скептично ставитиметься до викладача. Педагога
можуть боятися, але зникне інтерес до предмету, його вивчатимуть, бо
„так треба». У результаті якість засвоєних знань буде низькою, а
спілкування — конфліктним [2, с.108].

Позитивна установка характеризується більш реалістичним ставленням до
студентів. Викладач не чекає, що більшість знатиме предмет на
„відмінно», але прикладатиме до цього певні зусилля. Негативні
результати він пояснюватиме певними обставинами, буде ставити допоміжні
запитання, цікавитиметься власною думкою студентів. У роботі цінуватиме
незалежність і обґрунтованість висновків, нестандартний підхід до
проблеми, уміння довести власну позицію.

Викладачі з позитивною установкою часто схвально відгукуються про роботу
студентів, і цим швидше налагоджують необхідні зв’язки. Іноді навіть
ризикують дати позитивну оцінку „авансом», спрямовуючи аудиторію на
удосконалення знань, умінь, на пошук необхідної інформації. Не менш
важливе ставлення до помилок: їх сприймають як такі, що можна виправити,
доклавши певних зусиль; завдяки такій стимуляції завдання педагогів
здаються менш складними. Якщо розгляд певних результатів починається з
визнання певних досягнень, то подальші зауваження і критика
сприйматимуться конструктивніше.

Д. Карнегі писав, що позитивна установка змінює життя на краще. Його
поради можна нещадно критикувати, але з таким висновком важко не
погодитися. Завжди простіше виправдати негативні сподівання, ніж
розчарувати того, хто вірить у твій успіх. Виведені ним правила
спілкування для впливу на людей без прямого тиску і примусу, можливо,
результативніші, ніж навчання шляхом наказів і вказівок.

Наявність установок здійснює вплив на студентів, ніби визначаючи
програму їх подальшого розвитку. Природно, що позитивне ставлення у
більшості випадків викликатиме відповідну реакцію. Тому краще нейтральне
ставлення, ніж наявність негативних установок.

2.2 Стилі педагогічного спілкування

У сукупності із характерними для особистості прийомами і методами
організації навчального процесу і спілкування виникає індивідуальний
педагогічний стиль. Виділяють авторитарний, ліберальний і демократичний
стилі [8. с 283].

Для авторитарного стилю характерний усереднений підхід до студентів.
Найбільше цінуються фактичні знання матеріалу, причому в тій
інтерпретації, в якій він був викладений педагогом. Ставлення до власної
думки, неординарних висновків може бути терпимим, проте найкращим для
викладача з авторитарним стилем почуте саме те і саме так, як думає і
говорить він.

Відносини з аудиторією формально-ділові, інтереси і вподобання педагога
не хвилюють. Передача знання займає весь час занять, навіть у вільний
час темою для обговорення є здебільшого успішність і пов’язані з нею
питання.

У ставленні до студентів домінує стереотипність і суб’єктивність.
Негативна оцінка діяльності не завжди переноситься на особистість, але
іноді сприймається як особистий виклик. І навпаки, гарні знання предмету
часто забезпечують позитивне ставлення викладача.

Авторитарний стиль складається у результаті різноманітних обставин. На
поведінку можуть вплинути особливості характеру, світогляду, сприйняття
завдань системи освіти. Певну роль має попередня діяльність (колишні
військовослужбовці, наприклад, орієнтуються на певну систему чіткої
ієрархії і сприймають студентів як підлеглих, а не партнерів).
Авторитарний стиль може бути захисною реакцією у випадку невпевненості у
власних особистісних якостях, результатом невміння інакше будувати
стосунки з аудиторією.

Мабуть, такий стиль педагогічного спілкування має свої переваги:
студенти з острахом ставляться до викладача, складають стереотипне
уявлення, яке може передаватися поколіннями. Розуміння матеріалу не
поліпшиться, але вчити його будуть старанніше.

Ліберальний стиль є повною протилежністю. Викладач більш ніж терпимо
ставиться до студентів, не просто дозволяє висловлювати і захищати
власні думки, а сам іноді потрапляє під їх вплив. У міжособистісному
спілкуванні виникає фамільярність, на заняттях бракує дисципліни.

Такі стосунки виникають незалежно від вікової різниці. Навпаки, молоді
викладачі намагаються більш жорстко поводитися зі студентами, аби
аудиторія не ставилася до них, як до ровесників, правила і вимоги яких
можна ігнорувати. Лібералізм іноді є наслідком байдужості до
педагогічної діяльності, бо простіше привернути увагу і прихильність
такими методами, ніж поступово здобувати авторитет тяжкою працею.

Частина викладачів по-різному поводиться із різними групами студентів,
використовуючи різні стилі. Але ліберальний може бути єдиним можливим,
виходячи з особистих якостей педагога.

Найбільш складним у використанні є демократичний стиль. Він базується на
врахуванні індивідуальних особливостей студентів, розвитку співпраці на
партнерській основі. Таке спілкування вимагає, з одного боку, знання
психології, уміння їх застосувати і щирої зацікавленості у співпраці. З
іншого, не всі студенти адекватно оцінюють таку поведінку викладача,
тому досить важко при потребі поставити чіткі правила і вимагати їх
дотримання.

Для демократичного стилю необхідне вільне володіння предметом,
впевненість у власних силах, повага до інших, вміння вислуховувати,
терплячість і терпимість. Педагоги-демократи більш об’єктивно оцінюють
студентів, прагнуть до максимально справедливого оцінювання, і разом з
тим біль вимогливі до себе.

Викладачі нерідко паралельно використовують різні стилі спілкування.
Наприклад, на лекціях подання матеріалу здійснюється авторитарне, аби з
максимальною користю використати час. На практичних заняттях їде
обговорення, обмін думками, студенти самостійно роблять висновки. Тому,
на наш погляд, оптимальним є той стиль, який дозволяє повною мірою
використати сильні і компенсувати слабкі сторони викладача.

Студенти зі свого боку також виділяють різні стилі, дещо по-іншому
визначаючи їх зміст:

1) „вічні студенти». Це викладачі, які незалежно від віку і досвіду з
ентузіазмом ставляться до власної роботи. Вони розуміють потреби і
проблеми аудиторії. Поважають інших, часто вдаються до дискусій,
ставлять проблемні запитання. Студенти цінують їх за високий рівень
інтелекту, вміння не просто передати, а й пояснити матеріал;

2) „ бувалі моряки» вище за все цінують дисципліну і дотримання
субординації. На обговорення зважуються рідко, до висновків інших
ставляться скептично. При оцінюванні стереотипні і суб’єктивні. Часто
стають об’єктами для студентських жартів;

3) випадкові люди, що потрапили до вузу внаслідок певних обставин.
Можуть гарно володіти предметом, але спілкування зі студентами їх
обтяжує [1, с. 316].

Студенти перших курсів, оцінюючи діяльність викладачів, на перше місце
ставлять саме особистісні якості. Оскільки навчання стає новим етапом їх
життя, розуміння і підтримка сприяють більш швидкій адаптації до
незвичайних умов. Студенти-старшокурсники вище цінують знання, але і
особистість педагога значить не менше.

Висновки

Викладачам належить стратегічна роль у ході професійного і особистісного
становлення студентів. У цьому складному процесі зростає роль
особистісних якостей педагога. Це помітно з образів „ідеального
викладача», які отримують внаслідок опитувань.

Звичайно, знання предмету ніколи не втратить свого значення. Але не менш
важливо як вони передаються аудиторії. Студенти високо цінують
психологічні знання та вміння педагогів. Індивідуальний підхід,
орієнтація на побудову партнерських стосунків називаються основними
елементами, необхідними для продуктивної співпраці.

Тому наукові розробки питання психологічних особливостей діяльності
викладача повинні розвиватися постійно, аби сприяти модернізації вищої
освіти.

Список використаної літератури

Дьяченко М.И., Кандыбович А.А. Психология высшей школы. — Минск,
1981.-419 с.

Жиляев А. А. Психологические особенности активизации учебно-
познавательной деятельности в ходе лекции // Инновации в образовании. —
2001.-N2.-с. 107-116.

Зимняя М.А, Возрастная и педагогическая психология. — Спб., 1999. — 397
с.

Изюмова С.А., Чмыхова Е.В. Влияние индивидуально-психологических
особенностей на обучение студентов // Инновации в образовании. — 2001. —
N2. — с. 54 — 63

Леонтьев А.А. Педагогическое общение — Нальчик, «Научный мир», 1996. —
286 с.

Реан А.А., Коломенский Я.А. Социально-педагогическая психология.- Спб.,
1999.-388 с.

Педагогика и психология высшей школы. / С.И. Самыгин, М.В. Буланова —
Топоркова. — Ростов-на-Дону, » Феникс» , 1998. — 544 с.

Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от
деятельности к личности. Учебное пособие для студентов высших учебных
заведений. — М., Издательский центр » Академия», 2001. — 304 с.

Станкин М.М. Профессиональные способности педагога. — М., Изд-во
Московского ун-та. — 1998. — 367 с.

Похожие записи