Реферат на тему:

Психологічні основи підготовки фахівця в системі ступеневої вищої освіти

ЗМІСТ

ВСТУП

І. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ДІЯЛЬНОСТІ

II. ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Відродження української держави на засадах демократії та гуманізму
пов’язане із зміною концептуально-світоглядного ставлення до людини.
Першочерговості набуває питання розвитку національної освіти, зокрема
вищої, здатної забезпечити загальноосвітню школу високоосвіченими,
інтелігентними, соціальне зрілими і творчо спрямованими вчителями. У
сучасних наукових дослідженнях увага акцентується не тільки на
оволодінні студентом професійними знаннями, вміннями та навичками, а і
на вихованні особистості самого студента (В.Й.Бочелюк, Л.В.Долинська,
Ю.Г.Долинська, М.В.Левченко, С.Д.Максименко, О.І.Мешко, В.О.Моляко,
О.Г.Мороз, О.І.Пенькова, Н.А. Побірченко, М.В.Савчин, ін.).
Професіоналізм діяльності, різнобічна підготовка фахівця високого класу
стають сьогодні провідними напрямками у підготовці майбутніх
спеціалістів.Говорячи про професійне становлення майбутнього
спеціаліста, вчені розглядають у єдності його духовну і психологічну
сторони. Ставиться питання про те, що сьогодні суспільство чекає від
випускників вузу сміливого творчого мислення, чіткого розуміння цілей
державотворення, широкої професійної ерудиції, високої культури і
суспільної активності. Зміст вузівської роботи повинен включати
формування цих якостей у майбутніх педагогів. Проблема формування
готовності студентів до майбутньої педагогічної діяльності є окремим
питанням загальної системи підготовки спеціалістів та її психологічного
забезпечення, вона акумулює численність проблем психологічної науки,
пов’язаних із властивостями особистості, її психічними станами,
потенційними можливостями, що обумовлюють успішність професійної
підготовки.Якість підготовки педагогічних кадрів залежить не тільки від
орієнтації студентів на професію вчителя, але і від наближення їх до
сучасних вимог професійної діяльності.

І. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття «психологічна готовність до діяльності» було введено
М.І.Дьяченко та Л.А.Кандибович в 1976 році в дослідженнях з інженерної
психології та психології праці. Основним аргументом для введення даного
поняття стала необхідність виділення із сукупності чинників, що
зумовлюють продуктивність діяльності, психологічного компонента, який за
певних умов відіграє вирішальну роль в опануванні тим чи іншим видом
діяльності.Автори зазначають, що готовність як передумова для виконання
будь-якої діяльності є водночас і її результатом. У відповідності із
змістом і конкретними завданнями, які розв’язуються суб’єктом трудової
діяльності, готовність поділяється на ситуативну, що детермінується
відповідними психічними станами, і сталу, що відзначається стабільними
властивостями (особливостями) особистості. Фактори, що зумовлюють
залежність ефективності діяльності від довготривалої, фіксованої
готовності, стали предметом дослідження більшості фахівців. Введення в
психологію поняття готовності пов’язувалося з необхідністю визначення
рівня можливостей людини до ефективного здійснення того чи іншого виду
трудової діяльності.Найбільш розроблене поняття готовності в галузі
педагогічної психології, а саме при розкритті проблеми вдосконалення
процесу вузівської (О.А.Абдуліна, Л.В.Долинська, Ю.Г.Долинська,
В.А.Крутецький, Н.В.Кузьміна, О.І.Мешко, О.Н.Кулюткін, Д. Ф. Ніколенко,
В.О.Сластьонін, Т.С.Яценко), довузівської (М.Д.Белей, П.П.Горностай,
М.В.Левченко), післявузівської (О.Г.Мороз, Т.С.Полякова, Т.Д.Щербан)
підготовки педагогічних кадрів, профдіагностики і профвідбору до
педагогічної професії (К.В.Вербова, Г.В.Парамей, Г.К.Радчук).У ряді
наукових досліджень готовність розглядається як інтегральне особистісне
утворення. В науковій літературі вона має різні назви: загальна (А.О.
Деркач, А.А.Ісаєв, Є.С.Романова); довготривала готовність (М.І.Дьяченко,
Л.А.Кандибович, М.Д.Левітов); підготовленість (В.А.Крутецький, М.В.
Левченко, С.Д.Максименко, О.Г.Мороз, А.Ц.Пуні, Т.Д.Щербан, ін.).
Готовність як підготовленість, — такий ракурс проблеми простежується
також у роботах М.І.Дьяченка, Л.А.Кандибович, О.В.Киричука, Є.Г.Козлова,
С.Д.Максименка, А.Ц.Пуні, С.В.Терещука, Т.Д.Щербан, ін.. Готовність
розглядаєтеся даними науковцями в безпосередньому зв’язку з формуванням,
розвитком і вдосконаленням психічних процесів, станів, якостей
особистості, необхідних для успішного виконання діяльності.Є декілька
головних напрямів у вирішенні питання про характерологічні особливості
готовності до професійної діяльності:- вивчення змістової характеристики
поняття «Загальна готовність до праці» (Г.А.Асмолов, С.Д.Максименко,
К.К.Платонов, А.С.Прангвішвілі, П.А.Рудик, С.Л.Рубінштейн, Д.М.Узнадзе,
ін.);- розробка структури готовності (Ф.Н.Гоноболін, Є.О.Клімов,
В.А.Крутецький, Н.Ф.Кузьміна, М.В.Левченко, А.К.Маркова, ін.);- аналіз
структурних компонентів і показників готовності до педагогічної
діяльності (Г.О.Балл, А.О.Деркач, Л.П.Овсянецька, М.В.Папуча, А.Ц.Пуні,
Л.Я.Рубіна, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, ін.);- пошуки шляхів
оптимізації формування готовності до різних аспектів педагогічної
діяльності (Л.В.Долинська, О.М.Коропецька, Р.С.Немов, М.В.Тоба,
О.М.Хлівна, О.В.Хрущ-Ріпінська, Н.В.Чепелєва, ін.);пошуки рівнів
сформованості психологічної готовності (М.Й.Боришевський, А.Д.Ганюшкін,
М.І.Дьяченко, Є.А.Калінін, Л.А.Кандибович, Л.В.Кондрашова,
О.М.Коропецька, Л.Е.Орбан, О.І.Мешко, ін.);- пошук критеріїв готовності
та розробка на їх основі психологічної моделі професіонала (Е.М.Іванова,
Є.С.Чугунова, ін.);- дослідження показників моральної готовності
(І.М.Гоян, О.В.Іващенко, Т.В.Іванова, ін.).У ряді досліджень готовність
постає у двох формах:- довготривала (детермінує типові форми поведінки
за рахунок психічних утворень особистісного рівня) (Л.П.Буєва,
А.О.Деркач, І.С.Кон, А.А.Ісаєв, В.А.Крутецький, ін.);- короткочасна
(обумовлюється перебігом психічних станів в певних ситуаціях.
М.І.Дьяченко і Л.А.Кандибович готовність до того, чи іншого виду
діяльності визначають як цілеспрямований прояв особистості. Цей феномен
вони розглядають з двох позицій: психічний стан (тимчасова, або
ситуативна готовність) і як характеристика особистості (довготривала або
загальна).Тимчасова готовність — це актуалізація, пристосування всіх
сил, створення психологічних можливостей для успішних дій в даний
момент.Довготривала готовність — це набуті установки, знання, навички,
вміння, досвід, якості і мотиви діяльності. Єдність і взаємозалежність
цих видів готовності полягає в тому, що дієвість довготривалої
готовності визначається її функціональним вістрям — тимчасовою
готовністю. Виникнення ж тимчасової готовності як стану визначається
довготривалою готовністю і може включати в себе її елементи.
(Ф.Д.Горбов, М.Д.Левітов, Л.С.Нерсесян, В.Н.Пушкін, ін.).М.І.Дьяченко і
Л.А.Кандибович стверджують, що в процесі трудової діяльності
проявляються як стійкі особистісні особливості людини (переконання,
погляди, риси характеру і т.п.), так і ситуативні психічні стани,
пов’язані з трудовим процесом (спостережливість, зібраність, задоволення
ін.). Стан готовності — це «налаштування», активізація і підтасування
можливостей особистості для успішних дій в даний момент; внутрішня
налаштованість особистості на належну поведінку при виконанні учбових і
т Було показано, що досягнення бажаної продуктивності діяльності
відбувалося переважно за рахунок психологічної готовності особистості
трудових завдань: установка на активні і цілеспрямовані дії. Дослідження
проблеми психологічної готовності набули широкого розмаху з середини
80-тих років. Досліджувались такі напрямки, як управління (проблема
лідерства), між групові та інтергрупові стосунки (проблема
комунікабельності-деструктивності), проблеми готовності людини до роботи
в нових умовах, тощо.А.Д.Ганюшкін розглядає декілька рівнів стану
психічної готовності до змагань. Перший рівень — стан повної психічної
готовності, при якому всі компоненти синдрому функціонують як єдина
система, адекватно і надійно. Другий рівень — стан психічної готовності,
наближений до повної, при якому будь-які з компонентів синдрому
проявляються недостатньо. Третій рівень — стан неповної психічної
готовності, при якому відхилення в прояві компонентів синдрому більш
значні. Четвертий рівень — стан психічної неготовності. О.П.Санникова в
своїх дослідженнях здійснила цікаву спробу узагальнити результати
досліджень проблеми особистісного «начала» (професійно-важливих якостей
особистості). Серед власне професійних якостей автор вважає за можливе
виділити ті, що мають, на її погляд, універсальний характер:
відповідність, самоконтроль, стривоженість, емоційна стійкість,
схильність до ризику, тощо. Далі дослідниця виділяє певні властивості,
притаманні, зокрема, представникам соціологічних професій (психологу,
актору, педагогу, тощо). Водночас автор підсумовує, що «… величезна
кількість можливих сполучень, варіаційних рис, які виділяються, робить
неможливим дослідження особистості і її індивідуального становлення поза
упорядкуванням їх у багаторівневу структуру особистості професіонала» На
думку В.А.Крутецького, готовність є синтезом особливостей особистості,
які визначають її здатність до діяльності. Серед цих особливостей він
виділяє активне, позитивне відношення до діяльності, здатність займатися
нею; ряд характерологічних рис і стійкі інтелектуальні почуття;
наявність під час діяльності сприятливих для її виконання психічних
станів; певний фонд знань, вмінь, навичок у відповідній галузі; певні
психологічні особливості в сенсорній і розумових сферах, що відповідають
вимогам даної діяльності.Аналізуючи готовність до педагогічної праці,
В.А.Сластьонін стверджує, що вона включає також емоційну стійкість, що
забезпечує витримку і самовитримку; професійно-педагогічне мислення,
тобто таке мислення, яке дозволяє проникати в причинно-наслідкові
зв’язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, відшукувати
наукове пояснення успіхів і невдач, передбачити результати роботи.
О.Г.Асмолов визначив місце і функції внутрішньої установки в структурі
діяльності суб’єкта. Він розробив теорію ієрархічної природи установки
як механізму стабілізації діяльності. У відповідності із об’єктивними
факторами у ситуації діяльності (мотиви, мета та умови здійснення дії) і
змістом, який відкривається при вивченні діяльності у плані свідомості,
виділяються чотири рівні установочної регуляції діяльності людини: рівні
змістової, цільової і операційної установки і рівень психофізіологічних
механізмів-реалізаторів установки в діяльності.На якому б рівні і в яких
би своєрідних формах не проявлялась установка, її головною функцією є
те, що вона визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер
протікання діяльності, виступає як механізм стабілізації діяльності,
який дозволяє зберегти спрямованість дій у ситуаціях, що
змінюються.Є.С.Романова розглядає готовність до професійної діяльності
на двох рівнях: загальну генералізовану особистісну готовність та
«спеціальну» професійну готовність і трактує це поняття як своєрідний
синтез психологічних феноменів та понять на різних рівнях становлення
професіонала.На її думку, говорячи про готовність в ракурсі професійної
підготовки спеціаліста, необхідно врахувати і профпридатність суб’єкта
професійної діяльності, його спрямованість, професійну підготовленість,
його психічні стани.Профпридатність передбачає оцінку рівня розвитку
психічних функцій і професійних здібностей, доповнення їх спеціальними
знаннями і особистим досвідом разом з розвитком загальної системи
регуляції діяльності, формуванням систем цінностей; дозволяє говорити
про підготовленість професіонала; сформованість систем мотивації і
управління психічним станом приводить до оцінки готовності професіонала
до виконання конкретного і професійного завдання.М.В.Левченко
дотримується думки, що готовність до навчання та трудової діяльності
містять в собі дві сторони: психологічну готовність та підготовленість.
Психологічна готовність включає в себе:а) ідейно-політичну
спрямованість;б) потребу у певній спеціальній діяльності і спеціальних
знаннях, інтерес, любов до них;в) внутрішнє прийняття вимог
діяльності;г) усвідомлення відповідності своїх особистих якостей вимогам
діяльності;д) усвідомлена мотивація особистих прагнень до даної
спеціальності.Підготовленість включає в себе:а) глибоке знання наук,
певний рівень розвитку;б) підготовленість у певній сфері знань;в)
обізнаність у професійній діяльності, знання вимог спеціальності до
особистих якостей і здібностей;г) уміння вчитися;д)
морально-психологічну підготовленість.На думку Л.В.Кондрашової,
професійна готовність передбачає високий рівень виконання професійних
дій, яких не можливий без певного рівня сформованості
морально-психологічної готовності випускників вищої школи. Без певного
рівня розвитку морально-психологічної готовності неможливо досягти
якісних змін в професійній готовності спеціаліста, забезпечити творче
виконання ним своїх професійних функцій і обов’язків. Моральний і
психологічний аспекти розглядаються автором у тісному взаємозв’язку.
Моральна сторона цього поняття характеризується комплексом якостей
особистості, серед яких важливе місце займають: громадянськість, потреба
працювати з повною віддачею сил на благо суспільства, почуття обов’язку,
відповідальність, самостійність, наполегливість в досягненні поставлених
завдань і мети, творче виконання професійних функцій, психологічний
аспект готовності передбачає усвідомлення специфіки обраної професії, і
особистісної придатності до виконання її функцій, намагання як найкраще
оволодіти нею. У дослідженнях готовності до того, чи іншого виду
діяльності обов’язково має місце структурний аналіз самої
діяльності.Стосовно до навчально-творчої діяльності В.Г.Андрєєв виділив
такі компоненти «блоки» творчих здібностей особистості студента:1)
мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості;2)
інтелектуально-логічні здібності особистості,3)
інтелектуально-еврістичні, інтуїтивні здібності;4) моральні якості, які
сприяють успішній навчально-творчій діяльності;5) здібність до
самоуправління особистості в навчально-творчій діяльності;6)
комунікативно-творчі здібності;7) естетичні якості особистості, які
сприяють навчально-творчій діяльності;8) індивідуальні властивості, які
сприяють успішній навчально-творчій діяльності.

II. ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ФАХІВЦЯ

Психологія формування готовності до професійної діяльності вивчалася
рядом українських дослідників, зокрема: Г.О.Балл, Г.С.Костюк,
Є.О.Мілерян, В.О.Моляко, П.С.Перепилиця, М.Л.Смульсон та ін.. Вони
прийшли до висновку, що основою професійної готовності виступає
комплексна здібність до діяльності певного типу. Г.О.Балл,
П.С.Перепелиця в своїх дослідженнях вказують на те, що основу формування
готовності до професійної діяльності слід вбачати не в розвитку
операційно-технічних умінь та навичок, а в опорі на такий визначальний
параметр готовності, як «комплексна здібність». Вона розглядається
авторами як утворення, що складається з мотиваційної (схильність до
певної діяльності) та інструментальної (інтелектуальні та емоційні
механізми регуляції діяльності) сторін.Значна увага дослідників
зосереджена на вивченні процесу професійного становлення майбутнього
вчителя, організації психологічної підготовки до педагогічної праці в
умовах навчального закладу.З одного боку професіоналізм — це інтегральна
якість, властивість особистості, що формується у спілкуванні і
діяльності, а з другого – це процес і результат спілкування і
діяльності.Вчені вказують на такі прояви готовності педагога: позитивне
ставлення до праці, певний рівень оволодіння педагогічними знаннями,
вміннями та навичками, самостійність у розв’язанні професійних завдань,
моральні риси особистості, розвиток педагогічних здібностей, наявність
професійно-педагогічної спрямованості особистості.О.М.Хлівна вважає, «що
формування психологічної готовності повинне здійснюватись шляхом
розвитку всіх структурних компонентів даної готовності в умовах
спеціально організованого навчання, яке спрямоване не і тільки на
оволодіння теоретичними знаннями і практичними уміннями, а й на
удосконалення психічних процесів, педагогічних здібностей,
творчості».Автор виокремлює три взаємозв’язаних етапи формування
психологічної готовності студентів до співпраці з обдарованими дітьми:1)
етап діагностико-корекційної роботи;2) етап спеціальної підготовки;3)
етап набуття першого професійного досвіду.За О.М.Хлівною «результат
навчання студентів педагогічних вузів повинен визначатись на кількох
рівнях:- предметному — засвоєння певної суми знань;- операційному —
формування вмінь, навичок практичної творчої діяльності;- — емоційному —
формування особистісного ставлення до знань, сприймання їх як власної
цінності.Важливою для виявлення і розуміння психологічних детермінант
підготовки майбутніх спеціалістів до професійної діяльності є теорія
самоактуалізації (за К.Роджерсом і А.Маслоу).Дослідження особливостей
формування професійної готовності не можливе без аналізу структури самої
діяльності, урахування визначального впливу умов протікання професійної
діяльності на зміст і структуру готовності спеціаліста до даного виду
роботи.В.О.Моляко зазначає, що «формування психологічної готовності до
праці повинне бути спрямоване на професійний рівень діяльності як на
певний орієнтир, еталон майбутньої роботи, тобто і сам процес
допрофесійної підготовки, тим більше професійної, слід пов’язувати із
виконанням не тільки навчальних завдань, а й обов’язково тих, що
максимально наближені до реальних виробничих умов.»Особливий інтерес
викликають дослідження, що стосуються шляхів (методів, прийомів)
формування готовності студентів і критеріїв (показників) її виміру
(оцінювання).»Як довготривалий процес психологічна готовність формується
за допомогою низки заходів: моделювання відповідної діяльності,
складання професіограм, узагальнення експертних характеристик, дискусій,
ігрових методів, лекційних і практичних занять тощо, а також формування
готовності до роботи в складних (екстремальних, нештатних) умовах
діяльності.»Цікавою є спроба визначити критерії оцінки фахової і
педагогічної готовності студентів, що навчаються в педагогічному
закладі. Постановка такого питання була підказана випадками відрахування
студентів з недостатньою фаховою підготовкою при утриманні тих, що мали
високу успішність в оволодінні спеціальними знаннями і, разом з тим,
низьку готовність до педагогічної діяльності. Для визначення обох рівнів
запропоновано 12 показників: чотири для визначення готовності до
опанування фаховими знаннями (знання теоретичного курсу, вміння
розв’язувати задачі, здатність до успішного оволодіння певною
спеціалізацією, ставлення до обраного фаху) і вісім для оптимальної
організації педагогічного процесу (рівень володіння методикою навчання,
знання психолого-педагогічних засад, здатність до педагогічної
діяльності, вміння складати системи завдань для учнів, організовувати їх
навчальну діяльність, вміння надати допомогу учням в належному обсязі,
самостійно.Загальним орієнтиром для психолого-педагогічних досліджень
проблеми оптимізації навчального процесу в закладах вищого типу постало
завдання реального впровадження в практику вузівської підготовки
принципу особистісного підходу, засобів стимуляції творчого потенціалу
особистості студента, формування здатності до самостійного оволодіння
знаннями тощо. Теоретичною засадою, що мала б забезпечити умови
розв’язання висунутих вимог, був обраний принцип діяльнісного підходу,
оскільки, лише на базі принципу діяльності, на думку провідних
психологів того часу, з’являється можливість досліджувати активність не
лише як інтелектуальний розвиток людини, але і розвиток її як
особистості.У відповідності з антропоцентричним,
особистісно-орієнтованим підходом до проблеми професійної підготовки
майбутніх спеціалістів цей процес розглядається О.П.Федик через «призму
вивчення: особистісних характеристик студента в групі, його здібностей і
якостей; рівня домагань студента, системи його ціннісних орієнтацій,
мотивів, соціальних установок; його міжособистісних стосунків у групі, з
метою визначення впливу самооцінки особистості в її професіональному
становленні; взаємозв’язку психологічної готовності студента з його
професійним становленням.»Якщо недостатньо підготовлений вчитель
спирається лише на знання предмета і методики викладання, то майстер,
окрім того, при прийнятті рішення і засобу впливу використовує такі
психологічні компоненти системи знань: диференційно-психологічний
(особливості засвоєння навчального матеріалу конкретними учнями),
соціально-психологічний (особливості роботи учня і класу в цілому) та
автопсихологічний (самооцінка своєї діяльності і власних рис). У всіх
випадках майстри досягають значно вищого порівняно з недосвідченими
вчителями, розвитку згаданих нами гностичних, проективних,
конструктивних, комунікативних та організаційних здібностей». Поєднання
власне особистісних якостей (умова) з досконалою технікою реалізації
педагогічного процесу (фактор) і є, за висновком автора, визначальними
складовими успішності педагогічної діяльності.Професійне становлення
вчителя є складним і тривалим процесом. Однією з умов забезпечення його
ефективності виступає формування готовності до педагогічної
праці.Оскільки процес оптимізації навчальної роботи студентів
педагогічного профілю до певної міри стримується фактом індивідуальних
відмінностей за низкою здатностей, які суттєв.0 зумовлюють перебіг і
рівень досягнення студентом належного рівня професійної готовності,
виникає проблема в попередній оцінці відповідних потенцій майбутнього
педагога ще на етапі його до вузівського навчання.До проблеми
прогнозування професійної діяльності спеціаліста звертаються
Б.М.Андрієвський, В.А.Богданов, О.О.Бодальов, І.П.Волков,
Б.С.Гершунський, І.А.Жданов, Л.Л.Кондрашова, Г.В.Лазутіна, М.М.Обозов,
Л.П.Овсянецька, Л.Е.Орбан, Є.І.Пронін, С.В.Приходнюк, Л.А.Регуш,
Л.Г.Семушина, Є.С.Смирнова, А.А.Ткаченко та ін.Накопичений досвід
дозволяє, на думку окремих авторів, використати з цією метою ряд
параметрів кількісного і якісного характеру. Достатніми, що мають
прогностичний зміст, виявляються;»,що були визначені свого часу
Н.В.Кузьміною в складі поняття педагогічних здібностей (конструктивні,
комунікативні, гностичні та організаторські). А також ті, що належать до
педагогічної спрямованості (мотиви, інтереси, нахили), рівень
загально-педагогічної підготовки (знання, вміння), а також стан
здоров’ям І хоча конкретних результатів стосовно прогностичності
прийомів, розроблених на базі сформульованих принципів діагностування не
наводиться, автор, разом з тим, допускає, що така процедура може бути
використана і в практиці вузівського навчання.В.О.Сластьонін розробив
модель сучасного вчителя, яка відображає внутрішню структуру
педагогічної професії, проектується та задається вимогами суспільства.
Дана модель включає:1. Властивості і характеристики соціальної,
професійно-педагогічної, пізнавальної спрямованості;2. Вимоги до
психологічної підготовки;3. Об’єм і зміст спеціальної підготовки;4.Зміст
методичної підготовки по спеціальності.Аналіз наукової літератури
показав неодноразові спроби реалізації «модельного» підходу до створення
«нормативного» образу вчителя-професіонала.І.Д.Шпалерчук (1996 р.),
вважає за доцільне обмеження всієї сукупності вимог і уявлень про образ
вчителя-професіонала двома складовими — рівнем наявності у вчителя
певної кількості особистісних рис, з одного боку, професійних — з
іншого. Єдність зазначених рівнів повинна стати, на думку автора,
основою конструювання «інтегрального образу» вчителя-професіонала.
Конкретним змістом першого рівня, за логікою ініціатора наведеної
пропозиції, повинні бути вироблені психологічною наукою знання про
механізм становлення таких психічних явищ, як пам’ять, увага, мислення,
мотиви, потреби, орієнтації, здібності тощо; другого рівня (професійні
риси) педагогічна спрямованість, педагогічна рефлексія, організаційні
здібності. Разом з тим підкреслюється, що такі особливості вчителя, як
темперамент, психологічний тип, відображаються лише на стилі діяльності
і на перебігу спілкування, і тому мають нульове значення для визначення
ефективності педагогічної підготовки.Серед численних чинників існуючих
недоліків у системі вузівської підготовки майбутніх вчителів чи не
головнішою, на думку дослідників, є проблема створення такої моделі
особистості, яка відповідала б реаліям сьогодення, сучасним вимогам, що
ставляться до навчання і виховання майбутнього спеціаліста. Стан
розробки питання психологічної підготовки в педагогічних вузах в
багатьох дослідників викликає серйозне занепокоєння. «Конвеєрне
навчання, з орієнтацією на середнього студента, відтворює, на думку
вузівських психологів, особистість учителя, який не в змозі вирішувати
нестандартні педагогічні завдання розвитку особистості.»Нові вимоги до
якості підготовки вчителя знайшли відображення в змістові і формах
організації навчально-виховного процесу студентів педінститутів,
зокрема, в побудові курсів, спрямованих на формування у студента
професійно-творчої підготовки.Внаслідок зрушень, що позначилися в
моделях навчання і підготовки майбутніх спеціалістів, відбуваються
суттєві зміни в цінностях, формах, методах освіти, її провідними
цінностями стають: гуманізм взаємовідносин, свобода самопрояву,
культивування індивідуальності, творчий самовияв і т.п.Активно
розвиваються емоційно-комунікативні способи інтенсивно-ігрового
навчання, що забезпечують «корекційний, психорозвиваючий ефект
розкриття, культивування і реалізацію особистісно-творчого потенціалу
студента в процесі його підготовки до у педагогічної діяльності в
певному соціально-творчому мікросередовищі, в якому доцільно врахувати
такі умови: створення атмосфери поваги серед учасників взаємодії;
використання досвіду і знань учасників взаємодії; формування творчого,
практично орієнтованого мислення; урахування рівня готовності до
навчання, активності і самостійності; забезпечення співпраці,
співучасті, співрозуміння педагогів і студентів».

ВИСНОВКИ

Співставлення результатів аналізу досліджень дозволяє зробити висновок:
більшість вчених стоять приблизно на однакових позиціях, вказуючи на
адекватність педагогічної мотивації, загальних і спеціальних знань,
професійних вмінь і навичок, професійно-важливих властивостей
особистості.Готовність до педагогічної діяльності передбачає утворення
таких необхідних відносин, установок, професіоналізму, властивостей і
якостей особистості, які забезпечують можливість майбутньому спеціалісту
свідомо і добросовісно, зі знанням справи виконувати свої професійні
функції.Феномен психологічної готовності, функціонуючи в руслі окремого
аспекту педагогічної діяльності і будучи обумовленим диференціацією
завдань в рамках цього аспекту, має у кожному випадку конкретний
специфічний прояв та структуру.Теоретичні положення Л.В.Долинської,
М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, Г.С.Костюка, М.В.Левченко, С.Д.Максименко,
О.І.Мешко, В.О.Моляко, О.Г.Мороза, Д.Ф.Ніколенко трактують готовність до
педагогічної діяльності як інтегральне утворення особистості педагога,
яке є результатом підготовки до конкретного аспекту цієї діяльності і
об’єднує в собі когнітивний, операційно-дійовий, мотиваційний,
емоційно-вольовий І компоненти: знання, вміння, навички, особистісні
якості, адекватні вимогам діяльності. Формування психологічної
готовності здійснюється шляхом формування усіх її компонентів, при
домінуючій ролі того, чи іншого компонента, у залежності від виду
діяльності, в умовах спеціально організованого навчання, що спрямоване
на оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями, розвиток
функціональних процесів.Автори по-різному висвітлюють процес формування
психологічної готовності, в залежності від специфіки діяльності, до якої
здійснюється підготовка спеціаліста. Спільним у всіх дослідженнях є те,
що компонентна структура готовності визначається структурою конкретної
діяльності. Кожен із компонентів у різних моделях має своє специфічне
навантаження. Формування психологічної готовності здійснюється шляхом
формування усіх її компонентів, при домінуючій ролі того, чи іншого
компонента, у залежності від виду діяльності, в умовах спеціально
організованого навчання, що спрямоване на оволодіння теоретичними
знаннями, практичними вміннями, розвиток функціональних процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Активні форми навчання студентів: Методичні рекомендації. Упорядник
Г.А.Цвікальська, О.В.Малін.-К.ІРУМК, 1990

Балл Г.О., Перепелиця П.С. Формування готовності до професійної праці у
контексті гуманізації освіти //Психологічні аспекти гуманізації освіти.
Книга для вчителя /За ред.Балла Г.О..-Київ-Рівне, 1996

Бочелюк В.Й. Психологічна готовність вчителя до особистісно-
орієнтованого навчання: Дис…. канд. психол. наук.-К.,1998

Долинська Л.В. Проблеми підготовки вчителя-предметника в світлі поглядів
Д.Ф.Ніколенка //Психологія. Збірник наукових прць.-К.:НПУ імені
М.П.Драгоманова.Випуск4(7)Д999.-С.84-91.

Долинська Л.В. Розвиток комунікативних умінь майбутніх вчителів
початкових класів //Тези Міжнарод. наук. Костюківських читань «Актуальні
проблеми психології: традиції і сучасність.-НДІ психології України.-К.,
1992.-Т.1.-С.156-157.

Костюк Г.С. Професійне самовизначення як фактор формування
особисті.-К.:Рад. школа, 1967.-№3.-С.17-18.

Кузьмина Н.В. Педагогическое мастерство учителя как фактор развития
способностей учащихся //Вопросы психологии. 1984.№1.-С.20-26.

Левченко М.В. Психологические особенности готовности абитуриентов к
ученню в педагогическом вузе.: Дисс… канд. психол. наук.-К.,
1976.-150с.

Ліненко А.Ф. Готовність майбутніх вчителів до педагогічної діяльності
//Педагогіка і психологія.-К.,1995.№1.-С.125-132.

Лушин П.В. Психологічна служба педінституту: теоретико-експери-ментальні
проблеми //Практична психологія і школа. Матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції.-К., 1993.-С. 15-21.

Максименко С.Д., Щербан Т.Д. Професійне становлення молодого
вчителя.-Ужгород: Закарпаття, 1998.-106с.

Методологические проблемы развития педагогической науки /Под ред.
П.Р.Аутова и др.-М.:Педагогика,1985.-236с.

Мешко О.І. Формування готовності шкільних психологів до створення
психологічного клімату у педагогічному колективі.: Дис… канд. психол.
наук:19.00.07.-К.,1995.-174с.

Моляко В.А., Смульсон М.Л. Психологическая готовность к труду на
современном производстве.-Киев, 1985.-14с.

Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці.-К.: Знання.
1989.-48с.

Мороз А.Г. Профессиональная адаптация выпускника педагогического вуза:
Дисс… д-ра пед. наук. — К.,1983.-430с.

Пенькова О.І. Конативний компонент громадянської свідомості та
самосвідомості особистості //Психологічні закономірності розвитку
громадянської та самосвідомості особистості /Монографія за ред. М.Й.
Боришевського.-К.,2001.-Т.1.-С.205-236.

Перепелиця Л.С., Рибалко В.В., Смульсон М.Л. Робота шкільного психолога
по визначенню профілю диференційованого трудового навчання //Практична
психологія і школа. Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції.-К., 1993.-С.120-127

Побірченко Н.А. Формування особистісної готовності учнів
загальноосвітньої школи до підприємницької діяльності.-К.:3нання,
1999.-286с.

Савчин М.В. Педагогічна психологія: Навчальний посібник.-Дрогобич:
«Відродження», 1998.-142с

Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе
профессиональной подготовки. — М., 1976.-160с.

Смульсон М.Л. Выявление психологической готовности к овладению
профессией в УПК //Вопросы психологии. 1985.№5.-С.92-93.

Федик О.П. Психологічні особливості професійної підготовки студентів до
майбутньої спортивно-педагогічної діяльності.: Дис… канд. психол.
наук.-К.,1999.-143с.

Хлівна О.М. Формування психологічної готовності до роботи з обдарованими
дітьми у студентів педучилища.: Дис… канд. психол.
наук:19.00.0.-К.,1999.-159с.

Хрущ-Ріпська О.В.Психологічні засади формування у студентів педвузу
готовності до майбутньої професійної діяльності (на матеріалі
музвиховання): Дис…канд. психол.наук.-К., 1999.-183с.

Шпалерук Т.Д. Психологічні аспекти професійної кар’єри вчителя
//Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих
Костюківських читань. 5 вересня 1996

Похожие записи