Реферат

на тему:

Психологічна характеристика девіантної поведінки

1. Поняття девіантної поведінки в психології

Девіантна поведінка є одним з видів відхилень в поведінці, пов’язаних з
порушенням відповідних до віку соціальних норм і правил поведінки,
характерних для мікросоціальних відносин, зокрема (сімейних чи
студентських) і малих соціальних груп. Негативні форми девіації є
соціальною патологією: п’янство, алкоголізм, токсикоманія і наркоманія,
проституція, суїцид, правопорушення та злочинність. Вони
дезорганізовують суспільство, підривають його основи і завдають значної
шкоди, у першу чергу, особистості самого студента.

Під девіантною (лат. deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1)
вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично
сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2)
соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не
відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному
суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології,
педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і
соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування
відносне.

Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».

У теорії організації склалося єдине – для природних і суспільних наук –
розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни
системи). Для фізичних і біологічних систем – це припустимі межі
структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність
об’єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це – природна
(адаптивна) норма, що відбиває об’єктивні закономірності збереження і
зміни системи.

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві
межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов’язкового)
поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У
відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні
норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення
у свідомості і вчинках людей об’єктивних закономірностей функціонування
суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку,
будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у
протиріччя через перекручений – класово обмежене, релігійне,
суб’єктивістське, міфологізоване – відображення об’єктивних
закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні»
же відхилення від її.

Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні
значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи,
підвищення рівня її організованості, подолання застарілих,
консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це – соціальна
творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні –
дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це
– соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція,
суїцид.

Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі
і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні
субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до
співтовариств наркоманів і злочинців).

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені,
рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки
вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність —
сукупність послідовно здійснюваних поведінських актів, які спричиняють
зміни в оточуючому середовищі та в самій особі. Діяльність можна
розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з
позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх
соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо).
Саме при такому підході вживається термін «поведінка», тобто зовнішньо
виражена форма діяльності, яка підлягає оцінці. Поведінка завжди
пов’язана з системою тих соціальних зв’язків і відносин з іншими людьми,
суспільством, державою у цілому у яких індивід |t проявляє себе як
особистість. Саме тому вони є об’єктом II правової і моральної оцінки
та регуляції поведінки. Поведінка — ланка, що опосередковує
взаємовідносини між свідомістю людини і зовнішнім світом. Питання про
правові якості людини звичайно концентрується на співвіднесенні
поведінки і правової свідомості індивіда, але при цьому слід вважати,
що:

1) незнання закону не звільняє від відповідальності, а його знання часто
не є перепоною для правопорушення;

2) законослухняна поведінка забезпечується, передусім, моральними
нормами особистості та її найближчого середовища, соціоконтроль якого
особа сприймає як стримуюче начало, а норми — як свої власні.

Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як
законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як
антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну
небезпеку. Можна виділити три основних етапи механізму злочинної
поведінки:

1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціо-нальний (виконавчий),
кожен із яких виконує свої функції у взаємозв’язку з іншими. Власне
поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і
набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні
детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні
етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компоненти
поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов
би випадати, ясно не визначаючись.

Виникнення мотиву звичайно опосередковується потребами особистості та
необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обгрунтування
рішення діяти по її задоволенню на рівні свідомості, після чого —
прагнення до цілі у вибраному напрямі; інакше кажучи, мотив —
усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших
спонукаючих стимулів. За соціальною значимістю потреби можна розподілити
на нормальні (схвалювані мораллю і правом) та деформовані (засуджувані)
і викривлені (аморальні). Кожна з названих груп може спонукати злочинну
поведінку, але це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна
пояснити; наявні окремі факти вчинення злочину заради його самого,
незалежно від результату, заради самого процесу здійснення злочинних дій
і т. ін., зумовлені своєрідною мотивацією, незалежною від потреб у їх
звичайному смислі. Як джерела виникнення мотивів виступають емоції,
почуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.

Особлива роль належить тут інтересам, які реалізуються через свідомість
індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину.
Інтерес є ланкою між спрямованістю і мотивами; сформувати інтерес —
означає зробити дійовим мотив поведінки чи сформувати його заново.

2. Профілактика девіантної поведінки

Профілактика як сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і
організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи
нейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду
відхилення у поведінці людини.

Саме поняття “профілактика” асоціюється із запланованим попередженням
якої-небудь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних
викликати небажані наслідки.

Оскільки девіації, або відхилення у поведінці, можуть бути викликані
різними причинами та обставинами, можна виділити такі типи
профілактичних заходів:

– виховні – відновити позитивні якості, які переважали у молодої людини
до появи “девіантності”, зокрема залучення пам’яті студента про його
добрі справи;

– компенсуючі – формування у молодої людини прагнення компенсувати
соціальний недолік підсиленням діяльності в тій галузі, в якій він може
досягти успіху яка дозволить йому реалізувати свої можливості здібності
і, головне, потребу в самовираженні;

– стимулюючі – активізація позитивної соціально-корисної,
предметно-практичної діяльності молодої людини; які виконується через
способи засудження та схвалення зацікавленого, емоційного ставлення до
особистості, та її вчинків;

– коректуючі – виправлення негативних якостей у студентів і застосування
різних методів та методик, спрямованих на корегування мотивації,
ціннісних орієнтацій, установок та поведінки;

– регулюючі – спосіб впливу певної групи (або її представника) на
особистість.

Метою профілактичної роботи зі студентами є усунення факторів,
спрямування на попередження протиправних дій та викривлення особистісних
рис, деформації мотиваційної сфери, недостатньої сформованості навичок
спілкування, педагогічної занедбаності, які сприяють відставанню їх у
психологічному розвитку.

Профілактична робота повинна здійснюватись з урахуванням таких
принципів:

– індивідуально-особистісного підходу, який передбачає вивчення
особистості індивіда, його проблем, складнощів, можливих психічних та
психологічних відхилень, згідно з чим здійснюється вибір форм і методів
профілактики;

– опору на позитивні сторони особистості її уміння будувати спілкування
та неприпустимість висловлення погроз, осуду та залякування;

– об’єктивності тобто передбачення упередженого ставлення до девіантів
при вивченні їх особистісних психологічних властивостей та при
організації профілактичних заходів;

– конфіденційності у ході збереження інформації та невикористання її
проти особистості, дотримання тактовності та поваги при профілактичній
роботі .

Видатним вітчизняним педагогом В. П. Кащенком, розроблена класифікація
підходів щодо профілактики девіантної поведінки:

– педагогічний;

– інформаційний;

– психотерапевтичний;

– соціально-профілактичний.

У психології профілактики девіантної поведінки виділяють два основних
види роботи: індивідуальний і груповий.

Індивідуальний – проведення бесід і консультацій з метою з’ясування й
усунення негативних причин; спеціального навчання особистості, яке
включає формування правових основ, норм соціально-позитивної поведінки,
знань про ризик здійснення протиправних вчинків і дій, про їхні
наслідки.

Груповий – організація бесід, організація диспутів та дискусій,
проведення рольових ігор, організація екскурсій та просвітницька
діяльність

Отже, профілактична робота повинна бути спрямована як на внутрішні
(психічні та психологічні), так і на зовнішні (родина, оточення,
дозвілля) сторони особистості. Тільки в такому випадку може бути
досягнена мета, завдання та результат – запобігання виникненню девіацій
молоді.

Література:

1. Ветров Н. М. Профилактика правонарушений среди молодежи. М.,
1986.

2. Девиантное поведение : причины и пути их решения / Под ред. А .
Ю. Никитина М.; Тверь, 1998.

3. Игошев К. Е. Социальные аспекты предупреждения правонарушений. —
М., 1980.

4. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения. – М., 2001.

5. Кудрявцев В. Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.,
1982.

6. Психологический словарь-справочник. – М., 2001.

Похожие записи