Реферат на тему:

Психологічна культура викладача вищої школи

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1: Психологічна культура як обов’язкова складова особистості
викладача вищої школи

РОЗДІЛ 2: Культура спілкування викладача вищої школи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Успішність навчально-виховного процесу обумовлена великою кількістю
факторів, кожен з яких є надзвичайно важливим, і тому нехтуваня
будь-якого з них обов’язково призводить до непорозумінь і зниження його
ефективності. Одним із основних, якщо не найбільш вагомим чинником, що
забезпечує результативність процесу навчання є безпосередньо сам
педагог, який бере на себе роль вчителя і вихователя. Зокрема саме до
особистості майбутнього педагога висувається ряд надзвичайно серйозних
вимог. Серед них можна виділити головні, без виконання яких неможливо
стати висококваліфікованим викладачем, та другорядні, які власне не є
обов’язковими для педагога, але саме вони розкривають неповторність його
особистості, формують зокрема індивідуальність, що взмозі навчати й
виховувати іншу особистість. Як основні, так і другорядні вимоги
відносимо до психології діяльності та спілкування педагога. Зокрема
високий рівень психологічної культури викладача вищої школи – одна із
головних й постійних вимог, стоїть поряд із любов’ю до дітей, пофесії,
наявністю спеціальних знань в окремо взятій галузі науки та ерудованістю
вцілому. Усі ці характеристики, як і власне психологічна культура, не є
врожденними. Вони набуваються систематичною і наполегливою працею,
величезною роботою педагога над собою. Не випадково викладачів та
педагогів багато, а обдарованих, талановитих, таких, що блискуче
виконують свої обов’язки та сприймають їх як покликання — одиниці.Отже,
мета нашого дослідження – розкривши суть поняття «психологічна культура
викладача вищої школи», з’ясувати роль і, що надзвичайно важливо,
механізми даного явища в системі сучасної вищої освіти.Актуальність
такої розвідки зумовлена тим фактом, що пріорітетна увага у реформуванні
вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації
педагогічних кадрів, що здатна трансформувати в собі нову
освітньо-світоглядну парадигму гуманістичного вознесення самоцінності
особистості вихованця. А такий перехід до нового
особистісно-орієнтованого типу освіти не можливий без суттєвого
підвищення рівня психолого-педагогічної культури викладача вищої школи.
Крім того, поняття психологічної культури ще не здобуло належного
обгрунтування і не увійшло до категоріального апарату психолоії.
Реалізація сучасної моделі викладача вищої школи передбачає високий
рівень його психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження
засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях
як складової гностичного компоненту діяльності викладача вищого
навчального закладу.

РОЗДІЛ 1: Психологічна культура як обов’язкова складова особистості
викладача вищої школи

Психолого-педагогічна культура є частитною загальнолюдської культури, в
якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності
освіти і виховання, а також способи творчої психолого-педагогічної
діяльності, необхідні для обслуговуваня історичного процесу зміни
поколінь, соціолізації особистості і здійснення освітньо-виховного
процесу. Тобто — психолого-педагогічна культура інтегрує
історико-культурний психолого-педагогічний досвід і регулює сферу
психолого-педагогічної взаємодії. Нині під впливом реальних протреб
оновлених вищої і загальноосвітньої школи спостерігається підвищення
інтересу вчених до аналізу проблем психолого-педагогічної культури.В
культурно-історичному аспекті вона містить світовий педагогічний досвід
як зміну культурних епох і відповідних їм педагогічних цивілізацій, як
психолого-педагогічної науки і освіти.В соціально-педагогічному аспекті
психолого-педагогічна культура постає як явище соціальне, як
характеристика особливостей психолого-педагогічної взаємодії поколінь,
як засіб педагогізації навколишнього середовища. Її носіями і творцями
виступають педагоги, батьки, громадські установи і заклади.В аспекі
діяльності педагогічних закладів психолого-педагогічна культура
досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя,
особливостей психолого-педагогічної системи, як процес її руху до нового
якісного стану.В індивідуально-особистісному аспекті вона розглядається
як вияв сутнісних властивостей особистості, прфесійної діяльності і
спілкування викладача вищої школи.Думка вчених з данного приводу
незмінно розгортається в площині філософського осмислення поняття
психологічної культури як частини загальної культури суспільства, в
рамках якого психолого-педагогічна культура розуміється як:- система
цінностей-регуляторів педагогічної діяльності (аксеологічний підхід);-
передумова, мета, засіб, інструмент психолого-педагогічної діяльності,
рівень самореалізації в ній, її результат і крітерій оцінки (діяльнісний
підхід);- концентроване вираження особистості педагога (особистісний
підхід).Типи психолого-педагогічної культури, що історично склалися,
відповідають типам розвитку людської цивілізації та характеру взаємодії
між освітою та культурою в ту чи іншу епоху. Сутність
психолого-педагогічної культури полягає в особливому ціннісному
ставленні до дитинства як унікального, неповторного періоду людського
життя і кожної дитячої особистості як самоцінної.Гуманістична
психолого-педагогічна культура – основоположна характеристика
особистості, діяльності і культури спілкування педагога, тому атестація
має виявляти в нього відповідний рівень психолого-педагогічної культури,
суттєвим показником якої слід вважати:- гуманістичну педагогічну позицію
у ставленні до дітей, учнів студентів та його здібність бути
вихователем;- психолого-педагогічну компетентність і розвинене
педагогічне мислення;- освідченість у сфері предмета викладання та
володіння психолого-педагогічними технологіями;- досвід творчої
педагогічної діяльності, уміння обгрунтувати власну
психолого-педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну,
методичну), здатність розробити авторський освітній проект;- культуру
професійної поведінки, способи саморозвитку, уміння саморегуляції
власної діяльності, культуру спілкування.У педагогіці вищої школи
вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні
складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси;
властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціапльні
ЗУН з предмету (спеціальності).Професійна діяльність викладача вищої
школи вимагає наявності певних особистісних якостей,
соціально-психологічних рис і властивостей, які прямо, чи опосередковано
пов’язані із пихолого-педагогічною культурою.1. Загальногромадянські
риси:- широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань;-
громадянська активність та цілеспрямованість;- національна свідомість,
патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур;- гуманізм і
соціальний оптимізм;2. Морально-педагогічні якості:- моральна зрілість,
справедливість і об’єктивність;- високий рівень загальної і власне
психологічної культури, педагогічне спрямування наукової ерудиції;-
особистісно-орієнтовані взаємини з людьми, комунікабельність;-
акуратність і охайність;- чесність, дисциплінованість і вимогливість.3.
Педагогічні якості:- науково-педагогічна творчість, працездатність;-
психологічна й педагогічна спостережливість, уява і інтуіція;- володіння
педагогічною технікою, педагогічних такт.4. Соціально-перцептивні
якості:- високий рівень соціального сприйняття і самопізнання;- активна
інтелектуальна діяльність, науковий пошук;- гнучкість і швидкість
мислення у педагогічних ситуаціях;- висока культура мови і мовлення;-
володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.5.
Індивідуально-психологічні особливості:- інтерес до студентів і потреба
в педагогічній діяльності з ними;- висока інтелектуально-пізнавальна
зацікавленість і допитливість;- позитивна „Я-концепція», високий рівень
домагань;- емоційна стійкість, витримка й самовладання;- саморегуляція,
самостійність у вирішенні важливих завдань.6. Психолого-педагогічні
здібності:- адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як
особистості;- пректування цілей навчання і прогнозування шляхів
професійного становлення майбутнього спеціаліста;- конструювання
методичних підходів і здатність передбачати можливі результати;-
духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента,
організація розвивальної інтеракції. Власне усі вищезгадані чинники ми
можемо віднести до іміджу, який свідомо,чи несвідому напрацьовує
професіонал у будь-якій сфері діяльності, зокрема викладач вищої школи.
Поняття „імідж» увійшло до сучасного ділового лексикону головним чином
тому, що його складові мають сильний вплив на співпрацю з людьми та на
ефективність спільної роботи. Позитивний імідж сучасного викладача вищої
школи тісно пов’язаний із психолого-педагогічною культурою особистості
викладача. Зокрема структура іміджу професіонала, що передбачає наступні
складові: образ, який виникає при першій появі викладача в студенській
аудиторії і залишається за його відсутності; зовнішня складова
(зовнішність, манери, хода, голос, міміка, одяг, зачіска); процесуальна
складова (форми звертання, професіоналізм, енергійність, темперамент,
виразність); внутрішня складова (інтелект, спосіб мишлення, цілі, засоби
їх досягнення, інтереси, ерудиція); позиція, установки, легенда –
сприймається як позитивна лише за умови високого рівня психологічної та
педагогічної культури особистості.

РОЗДІЛ 2: Культура спілкування викладача вищої школи

Спілкування сучасної людини базується не тільки на уміннях, що
відповідають і відносяться до рольового репертуару і комунікативної
компетентності особистості, а й на уміннях налагоджувати контакти, що
виходять за межі ділових інтересів і професійної діяльності.Професійна
культура спілкування викладача – це соціально значущий показник його
здібностей, уміння здійснювати свої взаємини зі студентами, іншими
людьми, здатність та вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок,
почуттів, намагань у процесі розв’язування передбачених педагогічною
технологією конкретних завдань у підготовці фахівців.Професійна культура
спілкування викладача не виникає з нічого, вона формується на основі
певних умов здійснення педагогічної технології у школі, а через те ніби
вбирає в себе її особливості, базується на ній, виступає важливою
складовою частиною, засобом діяльності викладача. Культура спілкування
педагога – завжди є показником того, як за допомогою найбільш важливих
конкретних педагогічних завдань, способів спілкування викладача вдається
реалізувати загальні соціально-значущі принципи навчально-пізнавальної
діяльності студентів. Чим ширший діапазон засобів і прийомів
спілкування, який застосовує викладач, тим більш високим є рівень його
культури. Говорячи про професійну культуру спілкування викладача, ми,
насамперед, повинні бачити в усіх його взаємостосунках уміння досягати
поставленої мети у професій підготовці майбутнього спеціаліста.
Педагогічне спілкування – вид духовного виробництва, і воно обов’язково
містить в собі як передачу (ретрансляцію) знань, умінь та навичок на
основі творчого, продуктивного їх викладу, так і створення нового –
формування позитивних загальнолюдських рис особистісного фахівця.Якщо
викладач не здатен налагодити свої взаємини з і студентами, в такому
разі вряд чи варто вести мову про наявність спілкування. Ця обставина є
визначальною для професійного спілкування, викладача, і самевміння
сприяти розвиткові особистості студента (формуівти необхідний обсяг
знань, закріплювати важливі соціальні цінності, прищеплювати корисні
навички до праці, теоретичного, творчого мислення).важливим показником
професіоналізму викладача є також його здатність виражати своє ставлення
до кожного студента, уміння правильно оцінювати його вчинки, здатність
адекватно відгукуватись на поведінку, обирати систему впливів, які
найкраще відповідають індивідуальним особливостям студента.В основі
спілкування завжди лежать визначені мотиви: потреби, інтереси,
суспільний обов’язок, звички, мета, які можуть бути як індувідуально,
так і соціально значущими. У професійному спілкуванні викладача мотиви
завжди є соціально значущими. Специфічним для професійого спілкування є
те, що вчитель керується бажанням, намірами, спрямуваннями, які
передбачають його прфесійний обов’язок.Іншим важливим аспектом
професійної культури викладача є використання ним різноманітних і
динамічних міжособистісних зв’язків для створення умов розвитку
здібностей студента у колективі. І тут переважає особисте вміння
викладача будувати свої взаємини з колективом як єдиним цілим, шукати і
знаходити основні моменти для гармонізації індивідуальнтх і колективних
інтересів. Високого рівня професіоналізму у культурі взаємовідносин
досягає той викладач, котрий розглядає спілкування як обопільний процес,
у якомц усі студенти стають повноправними партнерами.Професіоналізм,
уміння, навіть талант викладача полягають у тому, щоб запобігати,
пом’якшувати труднощі у спілкуванні через різницю у рівні підготовки,
різні здіюності, характери; допомогти студентам відчути впевненість у
собі через спілкування.Культура спілкування викладача як система його
соціально-цілісних орієнтацій має деякі нестійкі ознаки, пов’язані із
загальною характеристикою професії педагога. Форми спілкування, які
відображають рівень професійної культури викладача і зумовленні його
віковими, психологічними особливостями, досвідом педагогічної діяльності
у вузі, є досить рухливими і динамічними. Вони вимагають постійного
творчого підходу педагога до вибору способів спілкування.Спілкування
викладача повинно постійно збагачуватися новими прийомами та засобами.
Суть його полягає в тому, що воно на різних рівнях вимагає від викладача
постійної та обов’язкової адаптації до умов того чи того виду
педагогічної діяльності. В кожному конкретному випадку спілкування може
змінюватись оцінка і самооцінка, концентрація уваги, рівень
інтелектуальної активності, ступінь проникнення у зміст пропонованого
матеріалу лекції. Одне з основних умінь педагога – розповісти про
складне явище дохідливо, просто, чітко, послідовно.Культура професійної
діяльності викладача вимагає від нього максимального терпіння,
наполегливості, послідовності у діях, принциповості, поєднаних із
тактовністю і гнучкістю, самодисципліною; педагогу необхідні й особливі
морально-психологічні якості: беззаперечна доброта та чуйність, повага
до особистості, почуття власної гідності.Саме високий рівень
психолого-педагогічного культурного викладача вищої школи допомогає йому
у спілкуванні зі студенською аудиторією та є умовою їх ефективної
комунікації, співпраці. Важливими для напрацювання такого
психолого-педагогічного культурного рівня, на наш погля, є такі
настанови:- висока самооцінка – це необхідно кожній людині для
збереження власної особистості;- позитивне ставлення до життя вцілому та
професії зокрема;- віра у добро – віра у добро безумовно сприймається як
мораль сильної особистості, якою зобов’язаний бути кожний педагог;-
уміння бачити і відчувати свою роль у процесі навчання і виховання;-
уміння змінюватися, навчатися, вдосконалюватися усе життя.

ВИСНОВКИ

На перший погляд, існує значна кількість простих психологічних
правил спілкування, які вже використовуються чи можуть бути застосовані
на всіх рівнях спілкування дваох сорін – студенсько-викладацьких
взаємин. Оновне правило такого спілкування досить просте – це бути
ввічливим. При цьому, з прикрістю можна зауважити, хоча ввічливість
виховується у особистості з ранього віку, всеж вона не стала основним
законом людського спілкування. Особливо гостро для людей
високоосвічених, з науковими ступенями постає питання: чи слід за
ввічливістю приховувати свої почуття, чи не лицемірство це? Чому ж
ввічливість необхідна в кожній ситуації? А тому, що психологами був
встановлений її феномен, який багато разів перевірявся і завжди мав
однозначний результат. Так, при вирішенні конфліктів сторонні
спостерігачі віддавали перевагу і, навіть, визнаввалт правоту тієї
людини, яка зберігає витримку і не відповідає зухвальством на грубощі.
Феномун ввічливості не тільки викликає до людини симпатію, а й дозволяє
зберегти почуття власної гідності при зіткненні з невіглаством. У
конфліктах чи суперечках ввічливість є засобом ствердження своєї
правоти. Саме у цьому ввічливість не узгоджується з ліцемірство і тому
вона є надзвичайно важливою для педагога.На перших етапах установлення
взаємостосунків особливу роль відіграє перше враження про людину. Від
першого враження дуже багато чого залежить у наступних контактах. До
першої зустрічі, до першої лекції, розмови зі студентами треба
обов’язково ретельно готуватися. Вираз обличчя, одяг, манера поведінки,
перша тема бесіди – все це мистецтво, оволодіти яким можна, тільки
рефлексуючи усі ці моменти. Не варто, на приклад, під час бесіди
дивитися поверх голів студентів, тому що в них складається враження, що
ви говорите не те, що думаєте. У той же час не слід контролювати кожен
жест, кожну інтонацію, кожне слово. При такому самоконтролі буде
втрачене головне у спілкуванні – природність і невимушеність. Якщо
викладач вимушений піддавати критиці якісь проблеми студента, то треба
висловлювати критичні зауваження тільки по відношенню до конкретного
вчинку і намагатися уникати критичної оцінки особистості
студента.Психологічними дослідженнями доведено, що повага до інших людей
безпосередньо залежить від ступеня самоповаги. Той, хто не поважає себе,
не здатний поважати іншого.Самоповага – основне правило культури
спілкування. Людина, яка себе поважає, не допустить зневажливого
ставлення до іншої особистості. Без самоповаги не може бути повноцінного
контакту, який заснований на взаємній повазі, визначенні прав кожного
відстоювати свої погляди і думки, при умові, якщо вони не суперечать
моральним принципам суспільства.Треба стежити за проявом своїх емоцій в
процесі спілкування. Інколи в момент образи чи роздратованості можна
висловити такі думки, які несуть невиправну шкоду взаємостосункам.
Правда таких ситуативних емоцій може мати дуже мало спільного з правдою
почуттів. Факти, що відповідають дійсності, стають правдою в людських
взаємостосунках тільки в тому випадку, коли Людина говорить про них під
впливом благородних спонукань і в тактовній формі. Приниження
неприпустимі, навіть у ставленні до тих, хто заслуговує самої негативної
оцінки.Наступні правила спілкування не потребують інтерпритації чи
доказовості у необхідності їх використання викладачем:- у будь-яких
ситуаціах спілкування зі студентами відстоювати свою точку зору на
основі вагомої аргументації;- слід уникати силового тиску на студента,
якого хочете у чомусь переконати;- не слід постійно чинити опір і
обмежувати свободу вибору студента;- якщо помилковість точки зору
студента видима, то не слід зразу ж її відкидати, оскільки це підвищить
цінність захоплення і примусить студента фіксуватися на помилках;- не
уникайте дискусій і початкових негативних реакцій студенської аудиторії,
адже, чим цікавіша ідея, чим оригінальніші точки зору, тим більше шансів
викликати непогодження, протидію;- зберігайте в проблемній атмосфері
психологічну стійкість, тому що образливість та вразливість – риси
характеру, на основі яких людина втрачає шанс повноцінного спілкування;-
якщо хочете дати студенту пораду, уникайте фраз «ти повинен», «я тобі
раджу», краще говоріть так, наче ділитесь власними думкаим та
інформацією тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

БіликЛ. Формування соціолого-психологічної культури студенської молоді у
вищому навчальному закладі//Вища освіта України. – 1998. — №3. –
С.105-109.

Зиновкина М. Вузовский педагог ХХІ века//Высшее образование в России. –
1998. — №3. — С.14-16.

Колошина В.Ф. Самоактуалізація викладача//Практична психологія та
соціальна робота. – 2000. — №1. – С.7-9.

КудінаВ.В., ЮрченкоВ.І. Психологія вищої школи. Курс лекцій.- Київ.
славіст. ун-т, НПУ ім.М.П.Драгоманова. – К.: НПУ
ім.М.П.Драгоманова,2004. – 176с.

МитинаЛ.М. Психология профессионального развития учителя. –
М.:Флинта:МПСИ,1998. – 200с.

МитинаЛ.М. Психология развития конкурентоспособной личности:
учебн.-метод. пособие/Рос. академия образования, Московский
психолого-социальный ин-т. – М.: Изд. Московского психолого-социального
ин-та, 2003. – 400с.

МорозО.Г.Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навч. посібник/
О.Г.Мороз, В.О.Сластьонін, Н.І.Філіпенко та ін.: О.Г.Мороз (ред.);НПУ
ім.М.П.Драгоманова, Інститут вищої освіти АПН України. – К.: НПУ
ім.М.П.Драгоманова, 2001. – 338с.

МорозО., ЮрченкоВ. Психолого-педагогічна модель викладача вищої
школи//Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої
освіти. – Тернопіль, 2000. – С.187-189.

МорозО., ЮрченкоВ. Підготовка майбутнього викладача вищої школи:
психолого-педагогічний ракурс//Наукові записки: Зб. наук. стат. НПУ
ім.М.П.Драгоманова. – К.: НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2001. – Вип.41. –
С.156-159.

НемовР.С. Индивидуальный стиль деятельности педагога// НемовР.С.
Психология: В 3кн. – Кн.2. Психология образования. – М.:Владос,1998. –
С.537-541.

ОпалюкО.М., СербалюкЮ.В. Культура спілкування. Психологічні основи
професійного спілкування: Навчально-методичний посібник. —
Кам’янець-Подільський:Медобори, 2004. – 192с.

СкокГ.Б., ЗариничК.Л.,КочеотваВ.П. Анализируем деятельность
преподавателя//Вестник высшей школы. – 1987. — №6. – С.50-53.

СтепанишинБ.І. Особа викладача інституту та шляхи її формування//Рідна
школа. – 1992. — №2. – С.60-67.

ЧмутТ.К. Культура спілкування: Навч. посібник. – Хмельницький: Хіруп,
1999. – 358с.

ЩербаньП. Сутність педагогічної культури//Вища освіта України. – 2004. —
№3. – С.67-72.

Похожие записи