Реферат на тему:

Психологічна характеристика сутності аморального вчинку

Вимоги суспільства спонукають нас виробляти й постійно удосконалювати
серії надійних критеріїв у різних галузях життєдіяльності людини, що
визначають її поведінку та адекватність останньої цим вимогам. Наше
суспільство на сучасному етапі переживає важкий період становлення нових
економічних та політичних відносин, нової суспільної свідомості.
Труднощі економічного розвитку, політичні протиріччя та відомі
деформації суспільної свідомості – все це знаходить свій вияв у
моральній сфері людей, зокрема підлітків. Тому нас не можуть не
турбувати питання причин і умов становлення деформованої особистості, з
викривленим, неадекватним ставленням до світу, до суспільства, до інших
людей. Щоб успішно вирішувати проблему запобігання негативним
новоутворенням особистості, які в кінцевому рахунку реалізуються в
аморальних вчинках, та розробити засоби їх усунення, необхідно, перш
за все, досконало вивчити, що вони собою являють.

Згадані проблеми, на жаль, ще слабко розроблені психологічною наукою.
Що таке аморальний вчинок? Яка його природа? Однозначної відповіді на ці
запитання ми ще не знаходимо.

Щоб зрозуміти, що собою являє аморальний вчинок, необхідно, насамперед,
розглянути сутність вчинку.

У психологічному словнику вчинок визначається як свідома дія,
оцінювана як акт морального самовизначення людини, в якому вона
стверджує себе як особистість у своєму ставленні до іншої людини, до
себе самої, до групи або до суспільства, до природи в цілому [10].
Більшість психологів (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв,
С.Л.Рубінштейн та ін.) визначають вчинок як одиничний поведінковий акт,
пов’язаний з виконанням або невиконанням людиною своїх моральних
обов’язків. Із сукупності таких актів складається моральна діяльність
або поведінка людини.

Реалізації вчинку передує “внутрішній план дії”, в якому представлені
свідомо вироблені наміри, є прогноз результату і оцінки з боку оточуючих
людей і суспільства в цілому. Наміри виступають ідеальним образом
вчинків і завжди існують в усвідомленій формі. Вчинок – це дія, яка
усвідомлюється діючим суб’єктом як суспільний акт, що відображає
ставлення цієї людини до іншої, а також до колективу, суспільства в
цілому і, в свою чергу, викликає ставлення до себе.

За загальноприйнятим визначенням [11, 488], реально-практичну структуру
вчинку складають:

1) ситуативний компонент – поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що
спричиняють певний вчинок;

2) мотиваційний компонент – властиве особистості первинне усвідомлення
збуджуючого, спонукаючого характеру ситуації, що приводить до
актуалізації певних мотивів вчинків, до їх протиставлення чи поєднання,
в результаті чого формується мотивація вчинку, складне психологічне
утворення, в якому поєднуються певні ідеали, ідеї особистості щодо
прийняття певного рішення відносно мети та характеру вчинку;

3) дійовий компонент – комплекс реально-практичних дій особистості,
спрямованих на прийняття нею рішення щодо морального змісту ситуації та
на реалізацію прийнятого рішення;

4) післядійовий компонент – комплекс пізнавально-перетворюючих дій
особистості, спрямованих на вторинне постдійове усвідомлення змісту
здійснених нею вчинків, на усвідомлення їх результатів та на їх
оцінювання.

Якщо мати на увазі конкретний вчинок, то, звичайно, виникає потреба
визначити його домінуючий мотив. «При поясненні будь-якого
людського вчинку треба враховувати спонуки різного рівня і плану в їх
реальному сплетінні і складному взаємозв’язку. Міркувати тут
однопланово, шукати мотиви вчинку тільки на одному рівні в одній площині
– означає свідомо позбавити себе можливості зрозуміти психологію людей
і пояснити їх поведінку» [12, 261].

Мотивами поведінки можуть виступати потреби, точніше усвідомлена
необхідність їх задоволення (неусвідомлені потреби можуть бути стимулами
вчинків, але не їх мотивами); інтереси – вибрана спрямованість
свідомості на ті чи інші об’єкти, які можуть задовольнити наші потреби;
цілі – образи очікуваних і бажаних результатів діяльності. Крім того,
мотивами часто виступають установки – стан стабільної готовності
діяти певним чином в певних ситуаціях; соціальні орієнтації – відносно
стійке вибіркове ставлення до тих чи інших цінностей життя і
культури; звички – установки на певні, автоматично повторювані форми
поведінки, які усвідомлені раніше і стали до такої міри стійкими, що
не обов’язково потребують активної діяльності розуму при кожному
конкретному вчинку. До вищих мотивів вчинків слід віднести глибоко
усвідомлені переконання, продумані та відчуті установки й орієнтації,
що стали загальними принципами поведінки на раціональному рівні, які
визначають і контролюють інші мотиви вчинків.

Усякий вчинок являє собою цілісне явище, в якому в нерозривній єдності
існують суб’єктивно-особистісні (мотиви) і об’єктивно-значущі
(результати) елементи. Дія тоді постає як моральний вчинок, коли
береться до уваги моральна цінність його суб’єктивних мотивів, його
значення для будь-кого, коли воно за цими причинами викликає до себе те
чи інше ставлення, схвалення або осуд з огляду на моральний критерій.

Вчинок як одиницю моральної поведінки, можна уявити у вигляді моделі:

1) особа, вчинок якої нас цікавить;

2) друга особа, яка бере участь у вчинку (таких осіб може бути кілька).

3) спілка людей, які могли брати участь у вчинку, але в даному вчинку це
не потрібно, хоча реакція цієї групи осіб на його вплив має значення
(референтна група);.

4) природа в широкому розумінні цього слова, або мікросередовище, в
якому реалізується вчинок;

5)сукупність узаконених морально-етичних норм, виконання яких
обов’язкове в даному суспільстві;

6) сукупність морально-етичних норм, встановлених традиціями даного
людського суспільства;

Модель вчинку спирається на два основні компоненти.

Перший включає в себе наміри, прогнозовані відповідні реакції від
оточуючих людей і середовища, в якому планується здійснити вчинок. Таким
чином, цей компонент може разглядитися як прогноз майбутнього
елементарного акту поведінки. Мотиви й цілі входять до цього компоненту
лише опосередковано, через прогноз відповідних реакцій.

Другий включає в себе реалізований намір (вплив) і сукупність
відповідних реакцій від оточуючих людей і середовища, які виникли у
відповідь на реалізацію наміру (мотиви й цілі безпосередні).

Вчинок однаковою мірою можна розуміти як суб’єктивно мотивований
результат і як об’єктивно реалізований мотив. Щоб правильно оцінити
вчинок як моральну дію, треба враховувати одночасно моральну цінність і
мотиву, і результату, тобто конкретне співвідношення цих двох цінностей
у цьому вчинку.

Правильна моральна оцінка вчинку уможливлює правильний підхід до
формування особистості. Під моральною оцінкою вчинку слід розуміти
процес виявлення і, разом з тим, констатації його етичної значущості.
А.М.Гумницький обгрунтовує необхідність виділення в оцінці
моральної дії двох ступенів: перший полягає в пізнанні його фактичного
боку, другий передбачає визначення соціально-психологічного смислу
вчинку, його моральної цінності[4]. Але для адекватної оцінки окремого
вчинку або лінії поведінки як сукупності великого ряду конкретних
вчинків, на нашу думку, важливо не просто розглядати мотиви й результати
з точки зору моральної та етичної цінності, а й виявити конкретне
співвідношення цих цінностей і проаналізувати ті зовнішні умови, за яких
дані мотиви переходять у результати. Тільки при урахуванні цілісної
структури вчинку можлива побудова більш-менш чіткої ієрархії вчинків,
виходячи із їх соціально-моральної цінності – від безумовно цінних до
безумовно нецінних з усіма проміжними ступенями. Найбільш вдалу
класифікацію різних вчинків, з точки зору оцінки їх моральної цінності,
на наш погляд, пропонує А.В.Зосимовський [7]. Ми вважаємо дуже
важливим розглянути цю класифікацію для того, щоб показати, яке місце в
ієрархії вчинків посідає аморальний вчинок.

Всі вчинки вихованців він поділяє (умовно) на три великі групи:
моральні, аморальні і морально неоднорідні. До групи моральних вчинків
входять власне моральні і так звані репродуктивно-моральні дії. До
першої групи відносяться вчинки, позитивний соціальний зміст яких
повністю збігається з установками вихованців, які спираються на такі
високоморальні спонуки, як моральний обов’язок і честь, особиста
відповідальність. Це ті дії, які людина здійснює цілком вільно,
згідно зі своїми внутрішніми переконаннями. До другої групи
моральних дій (репродуктивно-моральних) входять ті суспільно вірні
вчинки, які, хоч і здійснюються добровільно, згідно з особистим
вибором людини, але не визначаються достатньо глибокою усвідомленістю.
Їх спонукають і регулюють не особисті переконання, а репродуктивно
засвоєні нею моральні погляди і зразки поведінки оточуючих. Основними
різновидами репродуктивних моральних дій є наслідувально-конформні,
навіювальні (сугестивні) і бездумно-звичні.

Перший різновид – це «копіюючі» моральні дії за наочним зразком.

Другий – дії, які викликані силою впливу окремих людей, що навіюються,
на вихованця.

Третій характеризується механічним дотримуванням раніше засвоєного
поведінкового зразка.

Розглянутій групі моральних вчинків протистоїть група аморальних дій,
які поділяються на власне аморальні і репродуктивно-аморальні. Перші є
антиподом власне моральних вчинків, їх негативний соціальний смисл
відповідає змісту внутрішніх настанов вихованця. Підгрупу
репродуктивно аморальних вчинків складають необдумані, малосамостійні
вчинки, які здійснюються під впливом нездорових умов середовища. Вони
також поділяються на наслідувально-конформні, сугестивні і
бездумно-звичні.

Перші є результатом прямого запозичення дітьми різноманітних
нерозумних прикладів і, перш за все, неетичних вчинків людей, що
стикаються з ними, героїв кіно- і відеофільмів, персонажів
літературних творів.

Другі виникають внаслідок зовнішньої спонуки (підбурювання) до будь-якої
неблагодійної дії і спираються на піддатливість вихованця впливу
морально непорядних осіб.

Треті – це бездумно-звичне відтворення вихованцем раніше засвоєних ним
нездорових манер, звичаїв тощо.

Групу морально неоднорідних вчинків складають дії, об’єктивний і
особистісний смисли яких знаходяться в дисгармонії. Ця група
вчинків складається також з двох підгруп. До першої, що має назву
зовнішніх моральних вчинків, відносяться загалом позитивні дії, але
за внутрішнім, мотиваційним змістом вони не виявляються такими. Це дії
морально невільні, які поділяються за своїм суб’єктивним змістом на дії
двоякого роду: захисно-оберігаючі та корисні. Захисно-оберігаючі дії
вихованець чинить із побоювання отримати певну неприємність. Корисні –
це дії, що можуть допомогти учню здійснити ті чи інші вузько
індивідуальні бажання, інтереси, потреби. Але оцінка цих дій не
повинна бути беззастережно негативною, бо для деяких педагогічно
занедбаних школярів зовнішньо моральні дії є своєрідним «перехідним
мостом» від морально неповноцінної, негативної до морально повноцінної,
позитивної поведінки.

Другою підгрупою морально неоднорідних вчинків є підгрупа зовнішньо
аморальних вчинків, негативних за їх зовнішнім проявом, в той же час
позбавлених поганих намірів. До них відносяться аморальні вчинки за
незнанням, афективні й ненавмисні вчинки. Це вчинки, які не мають
навмисного негативного змісту, що здійснюються внаслідок тих чи
інших вад в процесі морального пізнання, невірного розуміння
обов’язку. Такі дії вихованці здійснюють, коли, наприклад, старанно
приховують вчинки своїх товаришів.

Афективні вчинки провокуються сильним нервово-психічним збудженням
вихованця. Причинами таких вчинків можуть бути ті чи інші, частіше
несподівані, психогенні травми: образа, уражене самолюбство та інше.
Ненавмисні дії – це немотивовані вчинки, які викликані поза волею
вихованця найрізноманітнішими випадковими неприємними обставинами,
наприклад, коли дитина ненавмисно розбиває посуд. Хоча ці дії і не
навмисні і не завжди підлягають покаранню, все ж таки, як правильно
зауважує Е.Ш.Натанзон, необхідно вбачати і “деяку провину в таких
діях”, оскільки вони виникають частіше за все “через відсутність
певної зібраності, серйозності й уважності”[9, 63]. Відзначимо, що в
юридичній практиці аналогічні дії кваліфікуються як безвідповідальні
або навіть злочинно необережні.

p

r

,

.

Hнок, а не особистість, бо ті чи інші порушення в поведінці можуть
мати місце і при правильному (в цілому) розвитку особистості [9].

Розглянута нами загальна характеристика вчинку дає можливість
перейти до конкретного і більш глибокого розгляду аморального вчинку.

На жаль, ні в психологічній, ні в педагогічній літературі практично не
зустрічається визначення аморального вчинку. В енциклопедичному
філософському словнику знаходимо поняття «аморалізм». Воно визначається
як принцип практичної або ідейної орієнтації, що означає заперечення
моральних устоїв і суспільних норм поведінки в суспільстві,
нігілістичне ставлення до всіх моральних норм і принципів [14].
Аморалізм, на думку філософів, є теж мораль, але внутрішньо розірвана,
позбавлена цілісності [4, 6, 8]. Його не слід вважати чимсь зовнішнім по
відношенню до моралі, він мовби проростає із її середини, бо вони беруть
початок з одного джерела – розвитку суспільства.

Словник з етики [13] дає дещо інше визначення аморалізму, а саме: це
характеристика поглядів, лінії поведінки й образу життя особистості, які
грунтуються на нігілістичному ставленні до суспільства і в першу
чергу до загальнолюдських норм моралі.

Моральне й аморальне слід розглядати як два боки одного явища, бо, на
думку багатьох етиків, мораль у своєму змісті не обмежується тільки
доброчинністю та благодійністю, а містить і проступки і пороки.
Аморальне в моралі допомагає зрозуміти її зміни й розвиток.

У психологічних дослідженнях Н.В.Алікіної [1] зустрічаємо таке
визначання аморальної поведінки: це прояв природної захисної
реакції на несприятливу конфліктну ситуацію в дітей і підлітків, у
дивіантній і деліквентній поведінці неповнолітніх.

У юридичній практиці аморальні вчинки кваліфікують як злонамірні,
навмисні, свідомо скоєні всупереч добре відомим вимогам моралі і
правопорядку. Але таке визначення не може бути застосоване до
характеристики аморальних вчинків підлітків, оскільки воно не
розкриває їх сутності, зокрема, специфічних рис розвитку моральної
сфери підлітків: досить помітний розвиток моральних почуттів, які
випереджають розвиток моральної свідомості [3 с.326] В підлітковому
віці моральна свідомість тільки зароджується, і говорити про свідоме і
навмисне здійснювання негативних вчинків в цьому віці ще неправомірно.

А.Ф.Анісімов під аморальним вчинком розуміє, безумовно, морально-
негативну дію, в тому числі і злочин [2]. Ми не можемо повністю
погодитись з цим твердженням автора, оскільки неможливо поставити в один
рядок злочин і вчинок, який заслуговує лише громадського осуду. В
літературі по сьогоднішній день, як вже говорилося, немає чіткого
визначення, що таке аморальний вчинок і яку саме дію слід вважати
такою. На наш погляд, не можна об’єднувати правопорушення, злочини і
аморальні дії в одне поняття “аморальний вчинок”, тобто ставити між ними
знак рівності. Ми вважаємо, що аморальний вчинок – це дозлочинна дія,
дія яка може привести до злочину або правопорушення, але яка може так і
залишитися негативним проявом поведінки.

Проаналізувавши наявні визначення аморального вчинку, зробимо спробу
дати йому своє визначення.

Аморальний вчинок – це одиничний поведінковий акт, що
характеризується негативним ставленням індивіда до суспільних і, в першу
чергу, загальнолюдських норм моралі, порушення яких не передбачає
покарання законом, а лише громадським осудом.

Усяка поведінка людини можлива при наявності двох основних умов –
будь-якої потреби в суб’єкта і ситуації, в якій вона могла бути
задоволена. Отже, мотивація аморальної поведінки включає в себе
механізм взаємодії загальної спрямованості особистості, фундаментальною
основою якої є потреби, пов’язані з тими чи іншими елементами
зовнішнього середовища.

Кожний підліток має комплекс потреб, які можуть бути як активними, так і
пасивними (приховані потреби). Які з них впливають на вчинок,
залежить від цілого ряду факторів, в тому числі особливостей позиції
і стану дитини, особливостей предмету задоволення потреби. Навіть одна
й та ж потреба не- однаково впливає на вчинки людей. При цьому вчинок
може бути спрямований не тільки на задоволення потреби, але й на
посилення її виявлення. Ця ж потреба може залишатися і нейтральною щодо
до вчинку. Треба також враховувати, що сам спосіб задоволення потреби
може стати потребою.

Аморальні вчинки підлітків можна розглядати також як реалізацію їх
ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації, поряд з такими категоріями як
потреба та інтерес, мають важливе детермінуюче значення в мотивації
поведінки підлітків.

Для поведінки соціально зрілої особистості характерне не тільки
дотримування моральних норм суспільства, а й орієнтація при цьому на
певні суспільні цінності. Відсутність життєвого досвіду, недоліки
виховання, а нерідко і негативний вплив безпосереднього соціального
оточення можуть призвести до деформації цінностей підлітків, коли
вони приймають хибні цінності за істинні.

Слід відзначити, що для аморальної поведінки є характерним розходження
знань моральних норм та цінностей і реальних вчинків і дій. Якщо
в особистості наявні чіткі уявлення про моральні норми та цінності, а
поведінка розходиться з цими нормами та цінностями, то причина тут одна
– знання не стали переконаннями і звичними нормами поведінки
особистості. Така деформація відбувається в процесі виховання, коли
закладаються основи моральності, а в дітей ще не були сформовані
спрямованість та установки, які визначають поведінку особистості, що
відповідають моральним нормам і цінностям.

Спираючись на це, ми можемо виділити такі етапи виникнення аморальної
поведінки в підлітків:

а) деформація сфери потреб особистості;

б) формування на основі деформованих потреб негативних звичок і
якостей особистості;

в) мотивація аморального вчинку;

г) боротьба мотивів;

д) прийняття конкретного рішення, виконання рішення: здійснення
вчинку.

Найбільш важливим у структурі цього процесу є прийняття та виконання
рішення, бо саме на цьому етапі дитина вирішує робити їй так чи ні.
Прийняття рішення – не ізольований акт, а лише один з етапів розвитку
цілеспрямованої поведінки, який включає в себе весь минулий досвід
дитини. Слід відзначити, що в мотивації аморального вчинку підлітка
значну роль відіграють почуття та емоції негативного характеру: страх,
гнів, ворожість і таке інше.

Як і кожна дія, аморальний вчинок може мати свої цілі. Такими цілями
бувають:

а) безпосереднє задоволення будь-якої потреби;

б) здійснення більш віддалених життєвих планів і лише в
кінцевому рахунку спрямованих на реалізацію певної потреби;

в) розв’язання особистих конфліктів і усунення перешкод до задоволення
наявних або потенційних потреб.

Особливість аморальної поведінки полягає не в тому, що в ній беруть (або
не беруть) участь якісь особливі психічні або фізіологічні механізми,
не характерні для моральної поведінки, – механізми одні й ті ж.
Особливість полягає не у формі, а в змісті функціонування цих
механізмів. Виходячи з цього, структуру аморального вчинку можна
розглядати як структуру конкретного поведінкового акту. Він складається
з чотирьох елементів:

— об’єкту – те на що спрямована дія;

— об’єктивний бік – спосіб здійснення дії;

— суб’єктивний бік – ставлення особи до дії і її результату;

— суб’єкта – особи, яка здійснила дію.

Поведінку людини можна також розглядати і як форму взаємодії
особистості з середовищем. Виходячи з цього, можна виділити такі
етапи або ланки згаданої взаємодії:

а) формування особистості з негативною спрямованістю;

б) мотив аморального вчинку;

в) прийняття конкретного рішення про здійснення такого вчинку;

г) реалізація цього рішення, включаючи здійснення вчинку.

Виходячи з цього, можна визначити таку модель соціально-психологічного
механізму аморального вчинку:

Як показують психологічні дослідження, неможливо виділити ті
фундаментальні факти і фактори, які визначають динаміку поведінки, а
отже, неможливо й керувати цією поведінкою без точного розкриття
механізмів регуляції і саморегуляції поведінки.

Одним із механізмів регуляції слід вважати рефлексію. На думку
С.Л.Рубінштейна, рефлексія надає можливість суб’єкту «піднятися» над
своїми смислами і «віднестись» до них, дозволяє йому відволіктись
від них, усвідомити самого себе як «Я», як суб’єкта, який не
вичерпується їх сумою, а підноситься над ними, в змозі зробити вибір
між ними [12].

Деякі вчені регулятивну функцію поведінки покладають на совість [5,
6, 8, та ін.]. В.Момов розуміє під совістю складну специфічну форму
моральної відповідальності, яка контролює і спрямовує поведінку людини
[8]. В.К.Демиденко визначає совість як досить складну особистісну
властивість, яка включає в себе знання, оцінне ставлення до своїх
вчинків, конкретні дії, почуття [5]. О.Г.Дробницький вважає, що до
совісті слід віднести такі явища внутрішнього досвіду, як: 1)
критичне ставлення до себе, незадоволення досягнутим, відчуття
розладу з собою, протилежне тенденції до внутрішньої згоди; 2)
прагнення не стільки ствердити себе у власних очах, скільки
присвятити себе службі будь-якій значущій ідеї або справі, тобто
відмова від якого б то не було власного інтересу в моральній
діяльності; постановка до себе таких підвищених вимог, які викликають
драматичне відчуття розладу з оточуючою дійсністю [6].

Стосовно роботи совісті можна сказати, що вона у своїй найпростішій
формі виступає у вигляді почуттів, розвиваючись поступово в більш
складну форму. Робота совісті спрямована на оцінку людських дій у їх
об’єктивному боці. Підходячи близько до переживань сорому, це почуття,
натомість, спрямовує людську оцінку не на особистість як таку, а на
активність (дії) в її результатах і об’єктивних підсумках.

Як відомо, емоційна сфера є суттєвим регулятором поведінки. В конкретних
ситуаціях підлітки більш покладаються на емоції і переживання.
Трапляється, що при повному розумінні певної моральної норми у дитини
не народжуються глибокі переживання. Переживання також беруть участь в
регуляції поведінки. Закріплення механізму адекватної поведінки на
основі емоційних переживань особливо важливо – треба подолати
характерний для них емоційний бар’єр, несприйняття виховних впливів.
Особливе значення мають для особистості, що формується, емоційні
переживання, що виникають у сфері спілкування. Неблагополучні стосунки
з однолітками в системі особистих стосунків, якщо вони стають
домінуючими, можуть сприяти формуванню негативних якостей
особистості: невпевненості, недовіри, агресивності та ін.

Теоретичний аналіз сутності та особливостей аморального вчинку
дозволяє стверджувати, що аморальний вчинок обумовлений як зовнішніми
несприятливими умовами розвитку особистості дитини, так і внутрішніми
– мотивами, інтересами, емоціями, переживаннями, спрямованістю
особистості. Аморальний вчинок – це дія, яка не передбачає покарання
законом, а лише заслуговує морального осуду і має як епізодичні прояви,
так і постійний характер, що дозволяє вже говорити про лінію
поведінки; він не відрізняється від моральної дії якимись особливими
психічними або фізіологічними механізмами, – особливість полягає в
змісті цих механізмів, які характеризуються мотивами, цілями,
ціннісними орієнтаціями, спрямованістю особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1 Аликина Н.В. Возрастные психологические особенности агрес-

сивного поведения несовершеннолетних: Дис. …канд.психол. наук. –
К.,1989. – 124с.

2 Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. – М.:Мысль,1985. – 115с.

3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.:
Просвещение,1968. – 468с.

4. Гумницкий Г.Н. Нравственний поступок и его оценка.– М.: Знание, 1978.
–64 с.

5. Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний
матеріал для класних керівників, вихователів i вчителів. – К.,1995. –
40с.

6.Дробницкий О.Г. Проблемы нравственности.– М.:Наука,1977.- 331с.

7. Зосимовский А.В. Формирование общественной направленности

личности в школьном возрасте. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 200 с.

8. Момов В. Человек, мораль, воспитание. – М.:Прогрес,1975. – 161 с.

9. Натанзон Э.Ш. Психологический анализ поступков ученика: Кн для
учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 126 с.

10.Психология. Словарь/Под общ. ред.А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.
–М.:Политиздат,1990. – 494 с.

11.Основи психології: Підручник / За заг. ред.О.В.Киричука,
В.А.Романця.- К.: Либідь,1997. – 632 с.

12.Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.:Наука,1976. – 416 с.

13.Словарь по этике / Под ред. А.А.Гусейнова и И.С.Кона.
–М.:Политиздат,1989. – 447 с.

14.Философский энциклопедический словарь /Редкол.:С.С.Аверинцев,
Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев и др. – 2-е изд. – М,1989. – 815 с.

Соціальна дійсність

Умови життя і

виховання

Конкретна

ситуація

Умови, що сприяють здійсненню аморального вчинку

Особистість

Мотиви і рішення

Аморальний

вчинок

Похожие записи