КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Психологічна адаптація викладача-початківця до професійної діяльності в
умовах вищої школи

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ

1.1. Теоретичний аналіз напрямків дослідження особистості студентів

1.2. Статево-вікова диференціація індивідуально-типологічних
властивостей студентів

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ
ВЧИТЕЛІВ

2.1. Основні напрямки дослідження професійної адаптації.

2.2. Психологічна структура і чинники дезадаптації майбутніх вчителів

2.3. Експериментальне дослідження професійної адаптації майбутніх
вчителів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Процеси професійної адаптації є об’єктом дослідження багатьох
психологічних підрозділів як в нашій країні, гак і за кордоном. Причиною
зростаючого інтересу до адаптованих процесів є динамізм сучасного життя
і виробництва.Особливо цікавою темою дослідження є адаптація молодого
вчителя. У порівнянні з іншими видами адаптації професійна адаптація
молодого вчителя характеризується рядом специфічних особливостей,
обумовлених специфікою Іпедагогічної діяльності. Формування
особистості молодого педагога — складний, цілісний процес, обумовлений
сполученням цілого ряду соціальних, психологічних, педагогічних
чинників, що потребує теоретичного осмислення, емпіричного вивчення.
Управління адаптацією є можливим лише на основі знання особливостей,
динаміки механізму адаптації формування її адаптованих
характеристик.Фахове, становлення учителя — довготривалий процес, який
починається від обрання професії до перших років самостійної роботи у
школі. Проблема професійної адаптації набуває першорядного значення у
групі проблем успішної професіоналізації молодого вчителя. Вирішення
цієї проблеми значною мірою сприяє уникненню або вирішенню таких
негативних явищ, як нестабільність педагогічних кадрів, їх плинність,
повільне зростання педагогічної майстерності вчителя.Професійна
діяльність учителя, проблеми адаптації молодого учителя як предмет
досліджень цікавлять багатьох педагогів та психологів. Відомий інтерес у
цьому плані становлять роботи Т.Н. Вершиніної, Т.В. Шадріної, А.І.
Ходакова, Б.Г. Ананьева, М.В. Кузьмина, Н.О. Чайкіної. Вийшло багато
праць, в яких розглядаються проблеми готовності випускників педвузу до
педагогічної діяльності (Р.І. Пенькова, А.І. Немировська, Е.О. Клімов,
С.П. Крягжде, В.Ф. Моргун, Б.О. Федоришин, С.М. Чистякова, П.Ф. Шавір та
інші). Вони розглядають професійну адаптацію як суттєву складову частину
професіоналізації особистості. Розробляються проблеми адаптації молодих
робітників до виробництва, учнів і студентів до навчання (О.І. Алексеев,
К.Е. Бекмхзнова, Л.І. Ларюнова, В.Ф. Моргун, В.А. Семиченко, М.М.
Шкодін). Заслуговують на увагу роботи, присвячені адаптації випускників
педагогічних вузів до умов роботи школи (О.Г. Мороз, С.В. Овдей, М.І.
Педаяс, В.А. Семиченко, В.О. Сластьонін, Л.С. Шубіна і ін.).У працях що
належать до вищеназваних напрямів, відтворюється певна спрямованість
вивчення професійної адаптації, й факторів, форм, критеріїв, показників
і підходів до адаптаційного процесу.У зв’язку з цим, актуальність нашого
дослідження визначається необхідністю знаходження оптимальних шляхів
методів удосконалення підготовки вчителів, покращення ефективності їх
роботи, що дозволить значно оптимізувати процес професійної адаптації.Ці
обставини визначили вибір теми «Психологічні аспекти вивчення
професійної адаптації майбутніх вчителів».Об’єктом даного дослідження є
вивчення особистості майбутнього вчителя.Предметом дослідження є
вивчення професійної адаптації майбутнього вчителя і показників
прискорення темпів адаптації.Метою дослідження є визначення місця
професійної адаптації у діяльності майбутнього вчителя, вивчення
психологічної структури професійної адаптації майбутнього
вчителя.Дослідження базується на гіпотезі: на професійну адаптацію
майбутніх вчителів впливають спрямованість інтересів, сформованість
уявлень про реальну і бажану діяльність, рівень, форма домінуючої
діяльності.Для реалізації поставленої мети і перевірки гіпотези
дослідження визначенітакі завдання дослідження:1. Здійснити теоретичний
аналіз психологічних закономірностей розвитку студентів.2. Вивчити
показники і структуру професійної адаптації майбутніх вчителів.3.
Вивчити показники і чинники дезадаптації майбутніх вчителів. Дослідження
проведено з використанням таких методів:

Аналізу наукових психологічних педагогічних джерел.

Спостереження.

Констатуючого експерименту. Розгляд цих питань дозволить викладачам
будувати навчальний процес ізастосовувати методи корекційної роботи із
студентами з урахуванням усіх чинників показників професійної адаптації
майбутніх вчителів.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ

1.1. Теоретичний аналіз напрямків дослідження особистості студентів

Дослідження студентства, його психологічних особливостей має значення
для професійного самовизначення, як в період вузівської діяльності, так
в період її завершення вступу у життя у якості молодих фахівців.
Специфіка студентів виявляється в тому, що формуються вони як фахівці,
як особистості в одному колективі, а виявляються як професіонали, як
особистості — в іншому. Навчання виступає ніби підготовчим фактором до
майбутнього життя.Об’єднуючи молодь приблизно одного вису (17-22 років)
і одного рівня освіти, Л.Я. Рубіна, В.Т. Лісовський і В.А. Дмітрієв
вважають, що студентство відрізняється від інших груп рядом
особливостей, до яких належать:- форма організації життєдіяльності
студентів;- концентрація у великих вузівських центрах;- «локалізація»
способу життя у стінах вузу, у студентській груш;- відносна
самостійність У виборі способів діяльності в навчальний і позанавчальний
час;- головною функцією студентства є поповнення рядів
інтелігенції[20, с.9] [34,с.22].У психологічній та соціологічній
літературі немає єдиної точки зору з питання про статус та особливості
студентства, як групи молоді. У згаданих працях студентство називають то
«соціально-демографічною», то «соціально-професійною», то «самостійною
соціальною групою». Інколи «шар інтелігенції» В.О. Карапетян виділяє
студентство як групу з перехідним станом, відзначаючи, що вона не
входить у само діяльне населення, так ж перехід ще не завершено [9,
с.49-51].Головний вид діяльності студентства — професійна освіта, яка
включає оволодіння знаннями, набуття навичок професійної роботи, тобто
навчання. Ця діяльність, як правило, ототожнюється з професійною,
трудовою діяльністю. Як зазначає Ф.Р. Філіппов [46, с.5-6],
соціально-значимі ознаки студентства виростають у першу чергу з його
навчальної наукової діяльності, яка є, по суті професійною діяльністю
для цієї групи молоді. Він виділяє студентство як окрему соціальну
групу, специфічну і самодіяльну, яка характеризується особливими умовами
життя побуту, праці, соціальною поведінкою та психологією, системою
ціннісних орієнтацій [45? с.7].На думку Ф.Р. Філіппова [45, с.8-9],
студентство, не маючи самостійного місця у системі виробничої діяльності
у суспільні організації праці, знаходячись на стадії підготовки до
суспільно-корисної праці не є носієм ознак певного класу.В цілому, праця
студентів не зводиться тільки до праці навчальної. Вони активно
займаються науково-дослідною роботою, безпосередньо виробничою працею.
Студентство являє собою одну з спільнот невиробничого,
суспільно-діяльнісного характеру. Б.Г. Ананьев [1, с.334] визначає
студентство, як велику суспільну групу, яка служить джерелом поповнення
основних загонів інтелігенції, яка зайнята діяльністю по підготовці до
висококваліфікованої розумової праці водночас активна у різноманітній
суспільно-корисної діяльності.У порівнянні з навчанням у інших
навчальних закладах, основний вид діяльності студентів вузів, суттєво
відрізняє їх спосіб життя. Учбова робота вузу передбачає оволодіння
науковими, систематизованими і професійними навичками у конкретній
галузі за допомогою висококваліфікованих спеціалістів — викладачів вищої
школи. Основні форми занять (лекції, семінари, лабораторні дослідження,
індивідуальні консультації, виробнича практика, самостійна робота)
вимагають великої долі самостійності у отриманні знань.Не менш важливою
для студента як майбутнього спеціаліста, громадянина є участь у
суспільно-політичній діяльності, набуття навичок організаційної виховної
роботи, участь у культурному житті і т.п. Прагнення до оновлення знань,
до самостійного їх набуття, до пошукової діяльності розвиває навички
учбово-дослідницької роботи.Як елемент соціальної системи студентство є
об’єктом соціального правління та регулювання, об’єктом різних виховних
впливів. Одночасно вузівська молодь стає все більш самостійним суб’єктом
діяльності з притаманними їй формами соціальної поведінки, з своїми
організаціями органами. На різних етапах студентського життя
співвідношення якостей студентства як об’єкта та суб’єкта діяльності
неоднакове, різним є і співробітництво, взаємодія суспільних, групових,
індивідуальних інтересів.Система вищої освіти є ніби зв’язуючою ланкою
між соціальною структурою суспільства і його потребами у спеціалістах і
інтересами, потребами молоді, яка обирає життєвий шлях. Ця система надає
можливості для реалізації життєвих планів молоді, визначення її
спрямованості на професійну працю в будь-якому з загонів інтелігенції і
створює для цього необхідні умови. Вдосконалення системи вищої освіти
торкається і проблем студентства як суспільної групи, інтересів держави
в отриманні спеціалістів.Теоретичні дослідження особистості студентів
можна проводити в багатьох аспектах. В.І. Секун [36, с.39] виділяє
декілька напрямків таких досліджень, на його думку, найбільш суттєвих.
По-перше, необхідними є дослідження особистості студента. Вивчення
особливостей особистості — одна з найважливіших проблем, оскільки існує
тісний зв’язок між окремими якостями, усією структурою особистості та її
пізнавальною діяльністю. Успіх у вирішенні пізнавальних завдань залежить
не тільки від знань та ступеня володіння прийомами інтелектуальної
діяльності, але і зумовлений також особистісними параметрами цієї
діяльності — стінкою системою відношення людини, до оточуючого світу до
самого себе.Мотиваційна сфера, сфера потреб — це складне психологічне
явище, в якому стійко домінуючі мотиви складають спрямованість
особистості. Для характеристики особистості в цілому найбільш суттєве
значення має її відношення до себе, до суспільства та до діяльності, яку
вона виконує, чітко виділяються три основних види діяльності
спрямованості особистості: особистісна спрямованість, колективістська,
ділова. Необхідно досліджувати, як формуються змінюються ці напрямки в
залежності від процесу навчання студентів [32, с.56-62].Особистісна
спрямованість створюється переважанням мотивів власного благополуччя,
прагнення до особистої першості, престижу. Спрямованість на взаємні дії
має місце тоді, коли дії людини визначаються потребою у спілкуванні,
прагненням підтримувати хороші відносини з колегами по роботі. Ділова
спрямованість відображає переважання мотивів, які породжуються самою
діяльністю, захоплення процесом діяльності, прагнення до пізнання,
оволодіння новими навичками і знаннями.По-друге, напрямком дослідження
можуть бути особливості психічних процесів студентів, таких як пам’ять,
мислення, увага, здатність до переключення видів діяльності. Під
пам’яттю розуміються процеси запам’ятовування, збереження та вилучення
інформації. Розвиток людської особистості неможливий без постійного
накопичення та переробки інформації, яка надходить ззовні. Жодна
діяльність не може протікати без використання резервів минулого досвіду
(довготривалої пам’яті), без збереження на якийсь час плану діяльності
та її проміжних результатів (оперативна, короткочасна память). Часто
саме обмеження у можливостях мнемічної ланки є перешкодою для
нормального навчання студентів, формування їх особистості.Як вважає
І.С. Кон [13, с.72], процеси акумулювання інформації мають певний
зв’язок з мисленням. Запам’ятовування, актуалізація накопичених знань —
це складні процеси, в яких відповідне місце займають емоційне
пофарбування матеріалу, форма його викладення, роль уваги, нерозривний
зв’язок з мисленням. Центральним фактором в структурі пам’яті студентів
є логічна пам’ять. Чим вище рівень структурності мнемічної діяльності,
тим вища її результативність. Важливою у психологічній структурі
студентів є також образне мислення. Під образним мисленням розуміється
інтелектуальна діяльність, яка досягає вирішення завдань шляхом
ідеального оперування образом почуття на відміну від понятійного
мислення. Відомо, що ця форма мислення має важливе гносеологічне і
регулятивне значення у психічній діяльності людини: особливості
функціонування образних компонентів суттєво впливають на швидкість та
якість переробки інформації на всіх рівнях інтелектуальної діяльності.
Вивчення образного мислення студентів є необхідним фактором
діагностування процесу навчання студентів, а також прогнозування їх
творчої діяльності, творчого потенціалу визначення індивідуальних та
типологічних особливостей студентів та структури їх творчих
здібностей.Важливе місце має вивчення особливостей переключення уваги.
Властивість переключення уваги має велике значення У діяльності людини.
Високий розвиток цього фактора дає можливість швидко орієнтуватись у
складній ситуації, без труднощів переходити від одного виду діяльності
до іншого. Здатність переключатися — це свідомий перехід уваги з одного
об’єкта на інший. Ступінь переключення уваги залежить від цілого ряда
умов. Для студентів ця властивість є особливо важливою, так як впливає
на їх здатність засвоювати багато різноманітного матеріалу.По-третє,
важливим напрямком досліджень психологічних особливостей студентів може
бути дослідження їх розумових здібностей та здатності до пізнання,
аналіз пізнавальних процесів. Н.С. Лейтес [19? с.49-52] зауважує; що
одним із факторів, які впливають на успішність навчальної діяльності, є
наявність певних особливостей у структурі та виявленні психічних та
особистісних якостей студентів. Розвиток пізнавальних функцій інтелекту
має дві сторони — кількісну та якісну. Кількісні зміни — суть зміни у
ступені, рівні розвитку. .Якісні зміни характеризують зрушення у
структурі процесу мислення: важливо не тільки, які завдання вирішує
людина, а яким чином вона це робить.На думку П.Я. Гальперіна [9,
с.69-70], оволодіння певними операціями мислення неможливо відділити від
процесу навчання. Існує широкий діапазон індивідуальних відмінностей,
люди мають не однакові здатності до інтелектуального роду занять, до
вирішення різноманітних завдань.Розвиток Інтелекту тісно пов’язаний з
розвитком творчих здібностей, які передбачають не тільки засвоєння
Інформації, а вияв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового.
Важливий компонент інтелектуальної творчості -переважання дивергентного
мислення, яке передбачає, що на одне і те ж питання може бути багато
вірних відповідей.Як вказує В.І. Секун [36, с. 16-171 творчий потенціал
особистості не зводиться до якості її інтелекту. На відміну від простої
адаптації діяльності творчість має цілеспрямований характер.
Інтелектуальна творчість є, очевидно, приватним випадком більш
загального у активності суб’єкта, включаючи його готовність виходити за
межі ситуативної необхідності, здатність до самозмінення. Ця властивість
виявляється не тільки в інтелектуальній, але і в будь-якій іншій
діяльності — в соціальній активності художній творчості, здатності
виробляти моральні рішення і т.п.Важливим є і дослідження формування
індивідуального стилю розумової діяльності у студентів. Індивідуальний
стиль діяльності, на думку Є. А. Климова [10, с.49], є
індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо
чи стихійно прибігає людина з метою найкращого врівноваження своєї
індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. У
пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка
сукупність індивідуальних варіацій у способах сприйняття,
запам’ятовування, мислення, за якими стоять різні шляхи набуття,
накопичення та використання Інформації.Стиль мислення студента залежить
від типу його нервової системи. Так, наприклад, студенти з інертною
нервовою системою в умовах перевантаження навчальними заняттями вчаться
пдідніше, ніж носії рухливого типу нервової системи. Однак, недоліки
типу нервової системи можуть компенсуватись іншими її властивостями.На
погляд Дмитрієвої М.С. [8, с.37-39], важливим є дослідження студентства
як особливої соціальної групи. Вчений відзначає, що студентство, хоч є
складовою частиною молоді, але являє собою специфічну соціальну групу,
яка характеризується особливими умовами життя, діяльності, побуту,
соціальною поведінкою та психологією, системою ціннісних орієнтацій. Як
соціальна група, студентство є об’єднання молодих людей з певними
значущими прагненнями та завданнями. Основним видом праці студентства є
учбова діяльність. Студентство, відзначають Б. Рубін та Ю. Колесников
(34, с.54), як соціальна група, функціонує в системі вищої освіти,
виступає в якості об’єкта виробництва, предметом якого є не річ, а сама
людина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-учбова
діяльність.Деякі науковці, зокрема Ю.В. Торсуєв [43, с.41], визначають
студентство як групу людей молодого віку, яка об’єднана виконанням
потенційно значущих для суспільства спеціальних підготовчих функцій,
тимчасово не приймаючих участі у суспільно виробничій праці, що мають
спільність побуту, системи цінностей і які готуються до виконання у
суспільстві соціальних ролей інтелігенції.По-п’яте, необхідно
досліджувати й розвиток духовного світу, соціальних моральних цінностей
студентства, формування їх не тільки як спеціалістів, але як всебічно
розвинених особистостей. Студентство в своєму розвитку має багато
специфічних рис, має особливості психічного розвитку. В тому числі
потрібно виділити й суперечності, що притаманні студентсву і які
необхідно досліджувати. У їх числі В.Т. Лісовський і А.В. Дмітрієв [20,
с.33-40] називають: 1. Соціально-психологічні суперечності. Це
суперечності між розквітом інтелектуальних сил та фізичних сил студента
та жорстким лімітом часу, економічних можливостей для задоволення
зростаючих потреб.2. Дидактичні суперечності. Це суперечність між
прагненням досамостійності у відборі знань досить жорсткими формами й
методами підготовки спеціалістів певного профілю. 3. Інформаційні
суперечності. Велика кількість інформації, що потрапляє через різні
канали розширює знання студентів разом з тим потік цієї інформації при
відсутності достатньої кількості часу може призвести до поверхневості
знань. Це вимагає спеціальної роботи викладачів з поглиблення знань,
умінь, навичок до працістудентів.4. Вікові суперечності. Нігілістичні
настрої в середовищі студентів, переоцінка ними своїх можливостей,
юнацький максималізм. абсолютизація лише свого обраного фаху тощо. Це
може вплинути на формування студента як особистості, і як
спеціаліста.Шостим напрямком досліджень може бути на думку дослідження
формування властивостей особистості студента, його морально-ціннісних
установок, орієнтацій, суспільно-політичної активності студентів,
культурного рівня. Як вважає Н.Н. Нечаев [26, с.71-72], властивості
особистості — це її спиш особливості, які виявляються у різних видах
діяльності. Часто студент може мати низку добрих рис, бути обізнаним,
акуратним, діловитим т.п. Але це не означає, що його особистість
розвивається у пінному для суспільства напрямку. Говорячи про риси
особистості як про компоненти її структури, необхідно пам’ятати, що
тільки врахування спрямованості особистості студента — його потреб,
мотивів, цілей, ідеалів — дозволяє зрозуміти дійсну природу рис, які він
виявляє у діяльності.Виходячи з цього, можна зробити важливий висновок,
що спрямованість — це не один з компонентів структури особистості, який
можна поставити у ряд з іншими її компонентами — характером,
темпераментом, талантами, а її основа, яка визначає психологічний зміст
усіх властивостей особистості. Поруч з об’єктивними проявами учбової,
наукової суспільної активності студента важливо враховувати характер
його поведінки в побуті, притаманні йому особливості міжособистісних
відносин.Для студента — майбутнього педагога — це має особливо важливе
значення, так як він має бути не тільки хорошим спеціалістом,
професіоналом у своїй галузі, а привабливою особистістю, людиною широких
поглядів. Важливим напрямком досліджень може бути дослідження
морально-психологічної готовності студентів до майбутньої вчительської
діяльності. Це особливо важливо для адаптації молодого вчителя у
педагогічному шкільному колективі.За визначенням Л.В. Кондрашової [14,
с.7-8], морально-психологічна готовність — це виявлення властивостей
стану особистості. Це концентрований показник діяльної особи, ступінь й
професійної зрілості, морально-психологічна готовність — це не лише
запас професійних знань, умінь навичок, а й такі риси особистості, які
забезпечують успішне виконання професійних функцій: переконання,
педагогічні здібності, інтереси, професійна пам’ять, мислення, увага,
педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний
потенціал особистості, тобто ставлення до явищ, подій, професійних
обов’язків з точки зору моральних суспільних норм та вимог обраної
професії учителя.Якості і психологічні властивості, які характеризують
морально-психологічну готовність — це складне динамічне утворення,
логічною основою якого є потребово-мотиваційна сфера особистості, її
позиція.Як справедливо вказують вчені [30, с.43-44],
морально-психологічна готовність випускника педагогічного вузу до
професійної діяльності — це складне сполучення психічних особливостей та
моральних-етичних якостей особистості, які становлять основу установки
майбутнього вчителя на усвідомлення функції педагогічної праці,
професійної позиції, оптимальних способів діяльності, адекватне
співвіднесення своїх здібностей з подоланням труднощів, які виникають
при вирішенні професійних завдань та досягненні спланованих
результатів.Морально-психічна готовність, як вважає Л.В. Кондрашова [14,
с.7-8], фіксує відношення свідомості поведінки, суб’єктивності
свідомості, що стійко проявляється у професійній діяльності, стосунках,
закріплена в рисах характеру. Це означає, що зміст її складає такі
інтегральні характеристики особистості, які включають до себе
інтелектуальні, емоційні вольові властивості, професійно-моральні
переконання, потреби, звички, знання, вміння навички, педагогічні
здібності. Як важливий показник професійної надійності особистості,
морально-психологічна готовність, як вважає О.Е. Смірнова [38, с.51],
являє собою систему, що включає такі компоненти:- мотиваційний
(професійні установки. інтереси, прагнення);- орієнтаційний
(цілісно-професійний орієнтації, погляди, ідеали, готовність діяти
відповідно до них);- пізнавально-операційний (професійна
спрямованість уваги, уявлень,сприймання, педагогічні здібності,
педагогічне мислення, заходи, необхідні дляуспішного здійснення
професійної діяльності);- емоційно-вольовий (почуття, больові процеси
т.д.);- психофізіологічні властивості і здібності, які забезпечують
вчителю високу працездатність, активність т.і.;- оцінювальний
(самооцінка своєї професійної підготовки і т.і.). Основою мотиваційного
компонента є професійно-педагогічна спрямованість — особисте прагнення
людини застосовувати свої знання, досвід в обраній професійній сфері. Це
дуже важливо не тільки для формування спеціаліста, а для адаптативних
процесів молодого вчителя.Таким чином, теоретичні дослідження
психологічних особливостей студентства мають широкий діапазон можуть
розвиватися в багатьох напрямках. Вказані напрямки є найбільш близькими
не просто для вивчення психологічних особливостей студента, але і для
вивчення психологічних особливостей студента педагогічного вузу —
майбутнього вчителя. Дослідження цих аспектів мають допомогти у
формуванні фахівців, особистостей в адаптації молодих вчителів до
професійної педагогічної діяльності.

1.2. Статево-вікова диференціація індивідуально-типологічних
властивостей студентів

У дослідженні психологічних особливостей студентського віку — значне
місце займає статево-вікова диференціація. Для розкриття даного питання
необхідно визначити межі студентського віку. Необхідно відзначити, що
останнім часом спостерігається «омолодження» студентства. Все більше
серед вузівської молоді осіб 17 років, знижується також верхня межа віку
студентів, що вступають до вузів. Першим у вітчизняній психології
особливу увагу на вік та стать студентів, необхідність досліджувати його
з цих позицій звернув увагу Б.Г. Ананьєв. В одній із перших своїх робіт
[2, с.25-36] він підкреслив, що вік є поняттям не тільки біологічним,
але й соціальним. Це означає, що вікові характеристики психіки в першу
чергу залежать від основної соціальної діяльності людини в особливості
від його місця у світі професій. Під впливом соціальної історії людства
все збільшується діапазон вікової та індивідуальної мінливості, тобто
посилюється індивідуалізація людей, посилюється яскравість
особистостей.У відношенні студентського віку можна сказати, що він є
визначальним у процесі становлення людини як громадянина, тобто є
максимально важливим у формуванні соціальних властивостей особистості. В
той же час студентський вік є важливим для формування особистості як
спеціаліста є періодом для більшості вищих психічних функцій, особливо у
мовно-мисленнєвих. Тому так важливо в цей період життя кожній молодій
людині створити найбільш сприятливі умови для розвитку відповідно до
особливостей його психіки. Соціальні та інтелектуальні навантаження
мають бути помірними, а не надмірними. Інакше замість розквіту психічних
функцій відбудеться їх пригнічення, що у свою чергу виключить подальше
уповільнення навіть гальмування тих чи інших властивостей
особистості.Особливості статево-вікової диференціації виявляються у
різних аспектах формування особистості діяльності студентства. Цікавими
є дослідження в цьому напрямку науковців, які наводять різноманітні
результати своїх експериментів у цій сфері [3], [5]. Так, аналіз
досліджень, проведених вченими [6, с.69-70], дозволяє, зробиш висновки,
що одні і ті ж властивості інтелекту студента є домінуючими протягом
усього вікового діапазону. За середніми даними у студентів усіх вікових
груп (як правило, дослідники виділяють групи: 17 років, 18 років, 19-21
чи 19-22) значно краще розвинуті характеристики вербального інтелекту,
тісно пов’язаного з рівнем знань. Значно нижчим є рівень розвитку
навичок та вмінь, які відносяться до практичного інтелекту. На основі
експериментів пропонується вікова періодизація студентів за рівнем
інтелектуального розвитку [31? с. 165-175]:- перша вікова група —
17-річні;- другий період 18-21 рік, гак Інтелекту, як вважається
приходиться у цій віковій групі на 19 років, потім настає період
стабілізації;- наступна фаза розвитку Інтелекту настає у 22 роки.Якщо
розглянути по віковим групам, які завдання є найбільш складними для
виконання студентами, як вважає, то для студентів-початківців найбільші
труднощі являють завдання на короткочасну пам’ять концентрацію уваги, де
необхідним є максимальне зосередження на певних завданнях вміння
абстрагуватись від усього Іншого.17-річних студентів найбільш розвинеш
такі особливості мислення як абстрактність мислення, обсяг словарного
запасу, які тісно пов’яззю між собою. Група 19-річних характеризує
переломний момент у Індивідуальному розвитку студента. Тепер вже
виявляються не окремі властивості Інтелекту, а Інтегральні утворення,
які функціонують як цілісний параметр, відбувається цілісне
функціонування майже усіх властивостей пізнавальної діяльності
студентства. пізнавальна активність самої старшої вікової групи
характеризується подальшою автономізацією і диференціацією підсистем,
наростання інтелектуальних властивостей.Відмінності в основних напрямках
складають:- загальна обізнаність у пізнавальній сфері, яка відображає
інтереси людини, її ерудованість. У юнаків пізнавальні інтереси
розширюються з 17 до 19 років, а потім відбувається їх звуження, після
21 року знову відбувається розширення. У дівчат звуження пізнавальних
інтересів спостерігається раніше поглиблюється до 20-21 рік. У старших
вікових групах спостерігається розходження у кругозорі юнаків і дівчат;-
загальне розуміння як властивість розуму, здатність до вирішення
логічних, соціальних завдань. — швидкість концентраті уваги на
складних інтелек уальних завданнях. — адаптивністъ інтелектуальних дій
краще розвинена у юнаків 19-22 років, а у молодих вікових групах — у
дівчат;- спостережливість – краще у юнаків усіх груп, окрім 17-рІчних;-
просторові уявлення краще розвинеш у юнаків;- логічність практичного
мислення краще розвинена у жінок всіх вікових груп, окрім 18 років;-
вербальний інтелект у всіх групах краще розвинений у юнаків. — Якщо
розглядати структуру уваги, то в більшості показників вона більша у
дівчат; пік уважності — 18 і 21 рік [41 с. 16-31 ].Пізнавальна
діяльність також залежить від статево-вікових ознак особливостей. Таким
чином, у процесах підготовки молодого спеціаліста його наступної
адаптації до професії важливими є і вікові та статеві особливості.

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ
ВЧИТЕЛІВ

2.1. Основні напрямки дослідження професійної адаптації.

Однією з найбільш важливих соціально-психологічних проблем сучасного
суспільства є проблема адаптації молодих спеціалістів. Адаптація молодих
спеціалістів ж механізм «активного включення» у систему діяльності,
входження у колектив є складним діалектичним процесом, який відчуває
вплив багатьох факторів (соціально-економічних, політичних т
ін.).Теоретичні та емпіричні дослідження філософів, психологів,
педагогів дозволяють розглядати проблему адаптації з позицій системного
підходу. Така постановка питання вимагає:1) комплексного аналізу
проблеми,2) вибору найбільш значного з практичної точки зору об’єкту
дослідження.Вивчати адаптацію першими почали біологи, які відзначали
багатство ідеї адаптації з точки зору пізнання широкої дійсності. Так,
І.П. Павлов писав, що вірно зрозуміла «ідея про пристосування чи
доцільності являє собою невичерпне джерело для різних наукових гіпотез,
служить постійною науковою темою, дає могутній поштовх для подальшого
вивчення питань про сутність явиш життя» [42].Якщо розвиток є стратегія
життя, то адаптація — це тактика, яка дозволяє усьому живому, у тому
числі людині, засвоювати зміни, в то й же час самозберігатися,
забезпечуючи тим самим можливість подальшого руху.Адаптація — одне з
найбільш широко використовуваних понять, зміст якого, на думку
зарубіжних соціологів, спеціалістів в галузі словників з соціології,
інтерпретується дуже широко. Однозначного визначення «адаптації» немає.
Це пояснюється багатоваріантністю форм, механізмів та носив
адаптації.Поняття «адаптація» відображає загальну властивість живих
організмів, живої матерії пристосовуватись до змін оточуючого
середовища. Це стосується біологічної адаптації. Але існує не тільки
біологічна адаптація, але інші види адаптації: соціальна, професійна,
особистісна, соціально-психологічна тощо.Усі проблеми адаптації людини
випливають з дуже широкого кола відносинміж природою і людиною,
суспільством ілюдиною. Адаптація базується не тільки на
пасивно-пристосувальних але й на активно-перетворюючих зв’язках людини з
навколишнім середовищем, являє собою нерозривну єдність тих чи інших
форм зв’язку. При цьому під адаптацією мається на увазі відповідний
процес, його кінцевий результат, який виражений у стані адаптованості
людини до нових факторів середовища. Це дозволяє говорити про соціальну
адаптацію як про взаємодію двох адаптивно-адаптуючих систем. Соціальна
адаптація, як вважає Т.Н. Вершиніна, — це процес «вживання» в середовище
індивіда (групи) перетворення середовища у сфері діяльності, що
передбачає: входження в середовище, прийняття та засвоєння й норм та
цінностей, активне відношення суб’єкта до даного середовища для найбільш
повного задоволення обопільних інтересів [4, с.64].У процесі
соціалізації, тобто формування, становлення індивідуальності,
становлення індивіда як особистості наступної життєдіяльності, людина
адаптується до багатьох спеціальних середовищ: сім’я та дитячі установи,
навчальні заклади, нові поселення, групи спілкування та ін. За своє
життя індивід освоює, присвоює різні форми діяльності. Ці види
життєдіяльності людини є основною для класифікації адаптації. Метою
адаптації є потреба у досягненні двох протилежних цілей — злиття з
соціумом та виділенні свого «Я» у якості автономної одиниці. Адаптація є
передумовою соціальної активності разом з тим — показником рівня її
розвитку.Важливий фактор, який впливає на адаптаційний: процес — умови
життя та діяльності.. Відповідність деяких якостей індивідуальності
особливостям діяльності, в першу чергу, професійній, є однією з умов
показників адаптованості особистості.Важливим впливом адаптації є
професійна адаптація. Професійна адаптація характеризується не тільки
пристосуванням, але входженням до активної діяльності. Для молодого
фахівця професійна адаптація — це засвоєння професійних і соціальних
функцій, активне включення в життя трудового колективу [35].Приступаючи
до роботи на підприємстві, людина вступає у процес адаптації до нього.
Це може бути первинна професійна адаптація (початок трудової діяльності)
чи вторинна (при зміні місця роботи). Це надзвичайно складний процес.
Вже у самій професії як об’єктивній реальності закладено подвійність:
професія як результат приватного чи одиночного розподілу праці належить
працюючому виробництву. На суб’єктивній стороні знаходиться сукупність
певних знань, вмінь. навичок, а на базі виробництва — певний вид
трудової діяльності, у процесі якого використовуються ці знання, вміння,
навички.На думку Г.А. Слєсарєва, професія характеризується комплексом
виробничих соціальних функцій, певним змістом характером праці, рівнем
заробітної платні, можливостями просування по службі. Таким чином,
поняття професії, включає не тільки ступінь підготовки, але й форму
соціального визнання, засоби реалізації професіональних знань та навичок
в конкретних умовах виробництва. Професійна адаптація, таким чином, має
як об’єктивний, так і суб’єктивний моменти діяльності. Важливим є збіг
чи незбіг між цими моментами. На думку дослідників, для молодого
спеціаліста, характерним є відсутність професійного досвіду.
Правильність вибору професії ще не стала об’єктом практичної перевірки,
сам цей вибір трактується як попередній. Тому завжди є можливість
переходу молодого працівника в іншу соціальну групу, іншу соціальну
верству. Очевидно, ступінь відповідності суб’єктивних та об’єктивних
моментів професійної адаптації значною мірою визначається тим, наскільки
місце, яке займає працівник, відповідає його соціально-професійній
орієнтації [39, с.9].Як вважає В.С. Мерлін, пристосування особистості
можливе тільки тоді, коли людина обирає не професійну спеціальність, а
більш-менш широку галузь праці [22, с.78-82].Найбільше значення при
виборі сфери праці набувають не властивості особистості, які він має на
даний момент, а відносини особистості. Оптимальне пристосування
особистості до праці досягається лише в тому випадку, коди праця
відповідає найбільш глибоким узагальненням, активним і стійким
властивостям особистості. Мерлін В.С. виділяє два основних критерії
такого пристосування:1) рівень пристосування особистості до діяльності
тим вищий, чим вона більше відповідає соціальним потребам нормам, чим
вона успішніша;2) рівень пристосування тим вищий, чим більше діяльність
задовольняєособистість і сприяє її розвитку [22, с.92].Ці обидві ознаки
пристосування тісно пов’язані між собою. Якщо діяльність недостатньо
успішна, то негативна оцінка може стати джерелом глибокого незадоволення
особистості. Якщо особистість не задовольняє її діяльність, то це може
призвести до низької продуктивності праці. Базовими характеристиками
адаптованості робітника (працюючого) на виробництві є його включеність у
трудову діяльність і його емоційне самопочуття..Як вважають Кряжева І.К.
Зотова О.І., професійна адаптація — це складний та внутрішньо
суперечливий процес вростання працівника у різні структурні елементи
виробничого середовища, для виконання ним певних соціальних функцій в
даному колективі. Подібно до того, як кожне нове покоління людей,
вступаючи у життя не вільне у виборі тих чи інших суспільних відносин,
так само і людина, яка вступає у виробничий колектив займає на
підприємстві певне соціальне середовище, перед нею постає проблема
адаптації в цьому середовищі. Звичайно, людина не є тільки пасивним
об’єктом середовища. Навпаки, підлягаючи впливу соціальної системи
суб’єкт сам виступає засобом її зміни. [І8 с.43].Людина не просто
пристосовується до оточуючих її умов соціального середовища, а і активно
змінює їх. Активність людини невіддільна від її адаптації, є оборотною
стороною останньої: не засвоївши умов середовища, не затвердивши себе у
цьому середовищі, не можна активно впливати на нього. Адаптація та
активність виступають як не існуючі одна без одної діалектично
суперечливі сторони одного процесу освоєння людиною оточуючого його
середовища.Суттєву роль у процесі адаптації відіграє система цінностей
та орієнтацій, установок особистості, яка вступає у виробничий колектив.
Те, якою мірою останні співпадають з системою цінностей, які існують на
даному підприємстві, визначає рівень соціальної сумісності індивіда з
колективом. Велике значення має також ступінь підготовленості людини до
адаптованості у даному колективі.Процес адаптації розгортається
одночасно по двох головним, органічно взаємопов’язаним напрямкам, які
уособлюють три основних структурних компонента соціального середовища
підприємства: сукупність виробничо-технологічних факторів,
соціально-психологічних та особистісних факторів. Всі сторони відіграють
певну роль у безпосередньому процесі адаптації працівника до середовища
виробництва. Включаючись у систему відносин на виробництві, постійно
вирішуючи проблеми людина формує своє обличчя, займає в організації
певне місце.З одного боку адаптація на виробництві має великий вплив на
становлення особистості а з іншого боку — характер адаптаційного процесу
значною мірою регулюється і спрямовується особистістю, залежить від
особистих якостей працівника. Саме тому, існують різні адаптивні
стратегії поведінки особистості на виробництві, які виявляються у
формально-зовнішньому пристосуванні до умов виробництва,
ситуаційно-реактивному типі поведінки. Адаптивна стратегія значним чином
залежить від особистості, системи її відносин та цінностей, від
диспозиційних характеристик особистості.Особистісні диспозиції є
домінуючою спрямованістю інтересів особистості у певній спільності,
певному середовищі.Процес професійної адаптації є надзвичайно важливим
для молодих фахівців. На думку В.С. Немченко, професійна адаптація
молоді — це процес залучення підростаючого покоління до трудової
діяльності. Процес професійної адаптації він розбиває на чотири
періоди:1) підготовка до праці у загальноосвітній школі;2) вибір
професії;3) професійна підготовка;4) початок трудової діяльності [25,
с.71].У процесі адаптації важливе місце займає вірний вибір професії,
роду занять.Деякі автори, зокрема Б.М. Коган, виділяють у процесі
адаптації:- внутрішню адаптацію (повне внутрішнє пристосування індивіда
до норм, звичаїв, поглядів поведінки суспільства;- зовнішню адаптацію
(пристосування формальне, в поведінці в проявленні при якій зберігається
внутрішня автономія та резерв);- дійсна адаптація — успішне
пристосування за рахунок зміни особистості. Вона може бути активною — в
результаті самостійної та свідомої праці, пасивною — в результаті зміни
відносин за рахунок позитивних факторів ззовні;- псевдоадаптація —
зміна відносин в результаті сприятливих життєвих ситуацій
[11,с.2б-28].Якщо розглядати проблему професійної адаптації на рівні
окремо взятої особистості, то необхідно враховувати її індивідуальну
неповторність. При цьому підході критерії адаптації необхідно
співвідносити з індивідуально-психологічними особливостями особистості.
У структурі професійної адаптації різні автори виділяють ріні елементи:
виробничі, виробничо-побутові, соціально-психологічні, організаційні та
ін. [40, с.64-67].Так. Н.П Лукашевич вважає, що проблема виробничої
адаптації для молодого робітника має більше значення, ніж для людей
старшого віку. Питання стоїть не тільки «бути чи не бути» особистості,
спеціалісту, а чи бути взагалі особистості. Під професійною адаптацією
Н.П. Лукашевич розуміє процес взаємодії індивіда та виробництва з метою
досягнення такої відповідності між ними, яке найбільшою мірою забезпечує
ефективну працю, розвиток колективу, задоволення матеріально-побутовими
і духовними потребами за всебічний розвиток особистості [21].Процес
професійної адаптації працівника має активний характер, особистість
виступає в ролі суб’єкта, об’єкта адаптації. Виробнича адаптація
молодого фахівця, молодого вчителя в тому числі, протікає як взаємодія
кожної із сфер виробництва. Професійна адаптація — це процес освоєння
характерних особливостей праці, умов праці по спеціальності. Вона
відображається в подальшому оволодінні обраною спеціальністю, трудовими
навичками, у формуванні деяких професійних якостей особистості,
необхідних для оволодіння спеціальністю в залежності від завдань,
функцій обраної спеціальності.У ході професійної адаптації відбувається
швидке накопичення професійних знань. Молоді вчителі повинні мати
уявлення про власні перспективи професійного росту, подальше підвищення
кваліфікації. Має зростати рівень інформованості молодих вчителів в
період адаптації. Процес професійної адаптації, як вдосконалення
професійної майстерності може продовжуватись все життя. Це особливо
характерно для професії вчителя. Молодий фахівець досягає досить швидко
такого рівня адаптації до спеціальності, який є достатнім для виконання
виробничих завдань без особливих труднощів. Швидкість засвоєння молодим
спеціалістом спеціальних знань багато в чому визначається кваліфікацією
та освітою працівника. Як відзначають А.Е. Котляр та М.І. Талалай,
сутність професійної адаптації складає пристосування людини до
виробничих умов. Вони виділяють період первинної адаптації, коли людина,
яка приходить на виробництво, звикає до своєї соціальної ролі. Період
первинної трудової адаптації завершується в основному протягом трьох
років, працюючий набуває певної кваліфікації оцінює можливості
перспективи просування по службі, знаходить місце у колективі т.п.
Приходячи у трудовий колектив молодий спеціаліст стає також учасником
тієї чи іншої форми суспільної діяльності, проходить у колективі певний
ступінь соціально-психологічної адаптації [16, с. 28].Важливе місце у
професійній адаптації молодого спеціаліста займає успішна адаптація до
організаційної сфери. Під організаційною адаптацією розуміють освоєння
молодими працівниками режиму праці та відпочинку, трудового розпорядку,
входження у трудовий ритм колективу, усвідомлення вимог трудової
дисципліни. Адаптація в організаційній сфері вимагає від новачка значних
емоційно-вольових зусиль, певних навичок самоорганізації,
самодисципліни. У процесі початкової адаптації, як правило, трудова
дисципліна досить висока, що свідчить про прагнення молодого спеціаліста
інтегруватися в організаційну структуру організації.Дослідження процесу
соціально-психологічної виробничо-технологічної, матеріально-побутової
адаптації молодих спеціалістів приводить до проблем професійної
адаптації. Управління професійною адаптацією полягає у введенні у схему
цілеспрямованої інформації молодому спеціалісту про підприємство,
молодому вчителю про навчальний процес, а також в організації ряду
позитивних контактів.Таким чином, як вважає Н.О. Чайкіна, професійна
адаптація — це процес взаємодії особистості та соціального середовища з
метою досягнення такої відповідності між ними, яка найбільшою мірою
забезпечує ефективну роботу, розвиток колективу та особистісне
задоволення [48].Соціально-професійне становлення, професійна адаптація,
яка розпочинається з періоду навчання у школі, закінчується після
успішного завершення адаптації до умов роботи.Т.Д. Кончанін виділяє у
структурі професійної адаптації функціональну її частину. Вона
відображає особливості форми та змісту діяльності молодих працівників,
які переслідують кінцеву мету — стабілізацію у даному соціальному
організмі. У функціональну структуру професійної адаптації він включає
такі етапи:1) інституціонально-персональне розподілення спеціалістів,
відповідно дозапитів;2) стихійна коректировка планів та програм
розподілу у зв’язку з незапланованими діями суб’єктів адаптації,
входження стабілізація молодих працівників у професіональних колективах
[15, с.34].Інший дослідник В.В. Колінько вважає, що специфічні
особливості професійної адаптації полягають в тому, що адаптаційний
процес протікає в трьох взаємопов’язаних та взаємовпливаючих один на
одного напрямках:1) адаптація до виробничо-технологічної сфери;2)
адаптація до виробничого колективу;3) особистісна адаптація [12,
с.15-17].Важливою складовою професійної адаптації є
виробничо-технологічна адаптація. Виробнича адаптація — це складний
процес включення індивіда в нову для нього виробничу сферу, вживання в
неї, засвоєння різних норм виробничої діяльності. Разом з тим, виробнича
адаптація розуміється не тільки як процес, але як результат, яких
характеризується ступенем освоєння робітником тієї виробничої системи, в
якій він знаходиться.Структура виробничої адаптації складна. Як вважає
Т.Н. Вершиніна, адаптація на різних етапах неоднакова, різні її сторони
на різних етапах виявляють більшу активність. Якщо домінує об’єкт, то це
— активна адаптація, якщо середовище- реактивна. Найбільш типовим
вважається активно-реактивний тип адаптації. По-друге, процес адаптації
школи не буває закінченим. Його особливістю є безперервність. Кінцевою
межею виробничої адаптації є виробнича ідентифікація, тобто ототожнення
інтересів працівника та підприємства [4, с.64].Адаптація може бути
повною тільки у випадку повного ототожнення, такої відповідності
працюючого своєму місцю, яка б була найповнішою. Разом з тим, об’єкт та
суб’єкт адаптації знаходиться у постійному розвитку, їх відповідність
достатньо умовна, у будь-який момент може порушитись, так як адаптація
має оборотний характер. Важливою детермінантою адаптацією є
професійно-кваліфікаційна ознака. В.В. Новіков, Е.Н. Фетісов виділяють
такі принципи руху молодого спеціаліста від низьких до високих ступенів
професійної майстерності:1. професійне просування молодого спеціаліста
включає в себе:- підвищення професійної майстерності разом з
оволодінням суміжними операціями та професіями;- перехід на інше робоче
місце без підвищення розряду зміни професії;- підвищення кваліфікації
навчання більш кваліфікованій професії та перехід на нове робоче
місце.2. За рівнем кваліфікації — рух всередині професії.3. Зміна
професії — зміна операцій по горизонталі.4. По вертикалі — ріст
кваліфікації, перехід на більш кваліфіковану роботу[27, с.41-46].Система
професійного просування та адаптації молоді розповсюджується на усіх
новоприйнятих працівників до ЗО років, включає п’ять основних етапів
роботи:1 — прийом молодого працівника;2 — перший місяць роботи;3 — шість
місяців роботи;4 — перший рік роботи;5 — другий рік роботи.Емпіричними
ознаками адаптованості молоді в професійному плані в науковій літературі
вважаються такі:1. Орієнтація в адаптованому середовищі як результат
освоєння індивідомнових виробничих умов, що означає якісне підвищення
ступеня свободи адаптаціїу конкретній виробничій системі.2. Достатньо
високий ступінь задоволення своєю працею на робочому місціі у
колективі.3. Підвищення професійного положення адаптанта (підвищення
йогокваліфікації, розряду, заробітної плати).4. Зростання трудової та
суспільно-політичної активності.5. Позитивна виробнича установка
молодого спеціаліста.6. Константність вказаної виробничої установки.У
основі наведених вище ознак знаходиться задоволення молодого працівника
різними аспектами виробничого середовища, ріст його
соціально-професійного статусу і потенційної стійкості по відношенню до
підприємства.І.М. Попова інтерпретує задоволення у двох напрямках:
вузькому — як внутрішню психологічну реакцію на конкретну виробничу
ситуацію, у широкому -як вираження адаптації особистості, наприклад, у
виробничому середовищі в цілому. Адаптація означає включеність в
організацію не тільки на рівні норм, цілей, цінностей, але на рівні
потреб інтересів. Адаптація — це характеристика не тільки свідомості,
але і певних об’єктивних факторів [29? с. 133-138].Деякі автори
вважають, що професійна адаптація є процесом розширення багатогранних
зв’язків У відносинах між індивідом та виробництвом з метою задоволення
інтересів, досягнення відповідності між ними, які найбільшою мірою
забезпечують ефективну працю, розвиток колективу та особистості,
задоволення різних потреб працівника [24, с.8-15], [48-49].Процес
професійної адаптації тісно пов’язаний з соціально-психологічними
аспектами адаптації: формування системи відношення до нової трудової
діяльності, до колективу. Соціально-психологічна адаптація є ступенем
включеності особистості у систему відтворення безпосередніх,
опосередкованих, соціально-психологічних відносин.
Соціально-психологічна адаптація розглядається на трьох рівнях:1.
Масова адаптація особистості у виробничому колективі.2.
Соціально-психологічна адаптація в умовах безпосереднього
внутрішньовиробничого спілкування.3. Соціальна психологія
особистості.І.К. Кряжева розглядає соціально-психологічну адаптацію
особистості на виробництві як стан психологічного включення у
діяльність, яка супроводжується; реалізацією особистості, її можливостей
у конкретних умовах колективної праці. Соціально-психологічну адаптацію
можна визначити як входження людини в систему внутрішньогрупових
відносин, пристосування до цих відносин, вироблення зразків мислення та
поведінки, які відображають систему цінностей норм даного виробничого
колективу, набуття, розвиток умінь, навичок міжособистісного спілкування
у цьому колективі [17, с.54-56].Адаптація у колективі виступає як
необхідна умова продуктивної соціальної активності самовизначення
особистості, розширення сфер свободи розвитку індивідуальності. Для
адаптації у новому соціальному середовищі важливим вміння швидко
знаходити своє місце у стильній діяльності, свою роль у новому
колективі, вміння знаходити в межах існуючих умов, можливості для
виявлення своїх умінь та інтересів.В процесі соціально-психологічної
адаптації виділяють кілька ступенів [40]. У процесі адаптації працюючий
проходить стадію ознайомлення з новою ситуацією, критерієм оцінки дій,
еталонами поведінки і т.п. Це — перший ступінь — зовнішня
переорієнтація. На стадії організації — працівник переорієнтовується,
визнає головні елементи нової системи цінностей, але зберігає попередню
установку.Особистість і колектив визнають систему етапів поведінки один
одного, але не змінюють своїх колишніх позицій. На третій стадії
«акомодації» — особа сприймає систему цінностей колективу, але під її
впливом змінює свою систему цінностей. Стадія асиміляції означає повне
пристосування до колективу, ідентифікацію з новою групою. Це — четвертий
ступінь адаптації.Соціально-психологічна адаптація має достатньо складну
підструктуру, яка включає в себе пізнавальний, емоційний, практичний
аспекти. Пізнавальний аспект пов’язаний з отриманням новачком різної
інформації про формальну та неформальну структуру колективу. Практичний
— з безпосереднім включенням у соціальне життя підприємства.Кряжева І.К.
і Зотова О.І. виділяють такі критерії адаптованості особистості, як:-
критерії, які характеризують загальну референтну спрямованість
особистості;- критерії, які характеризують референтну групу особистості,
те місце, яке займає в ній виробничий колектив.Інший вчений виділяє такі
критерії адаптованості особистості:- ділове включення особистості у
трудовий процес;- емоційне самопочуття особистості;- особистісні
диспозиції;- соціально-психологічний клімат виробничого колективу [18,
с.29-31]. Важливим компонентом професійної адаптації є особистісна
адаптація.Домінуючий вплив на процес, характер професійної адаптації
здійснює відповідність «мотиваційного ядра» особистості змісту, меті та
умовам дійсності. На думку В.Н. Парохіна стійке «мотиваційне ядро» є
вирішальним моментом адаптації особистості. Особливій легкості та успіху
адаптації особистості сприяють деякі риси характеру. Адаптація
особистості забезпечується активною регуляцією власної поведінки
залежить від сформованості засобів [28, с.12]. За Н.А. Свиридовим,
процеси адаптації залежать і від індивідуально-психологічних
особливостей нервової системи людини [35]. Вік, стать, рівень загальної
освіченості і інші соціально-демографічні характеристики також впливають
на процес адаптації.Роль в адаптації вказаних факторів виявляється у
співвідношенні з конкретними умовами та обставинами.Таким чином, процес
професійної адаптації надзвичайно складний та багатогранний. Професійна
адаптація молодих спеціалістів-вчителів виходить з загальноприйнятих
уявлень про професійну адаптацію. Професійна адаптація залежить від
зовнішніх умов, колективу закладу, умов праці, а також від багатьох
інших факторів. Значну роль у професійній адаптації відіграють також
індивідуально-психологічні властивості особистості.Методичні проблеми
дослідження професійної адаптації на основі аналізу якісних особливостей
психологічної структури цього процесу передбачають визначення деяких
ключових характеристик.Як вважає Н.О. Чайкіна, оскільки адаптація
виражається у певному рівні присвоєння особливостей і умов зміненого
життя, то її результатом може бути:- з одного боку — зміна особистісних
характеристик;- з іншого боку — зміни умов життя.Виходячи з цього, Н.О.
Чайкіна розуміє соціальну адаптацію як складний, динамічний,
безперервний процес активного регулювання взаємодії особистості та
соціального середовища в напрямку зміни як особистісних утворень, так
соціальної адаптації. Процес соціальної адаптації може йти або із
змінними особистісними утвореннями – зміни перш за все образу самого
себе у суб’єкта (якщо він не є адекватним новим умовам, тоді формується
нова ситуація розвитку), або ж зміна соціальної ситуації тоді її
результатом будуть особистісні новоутворення [47, с.9].Головним
елементом і основою соціальної адаптації будь-якого фахівця виступає
його професійна адаптація. Професійна адаптація — завершальний етап
професійного самовизначення (професіоналізації) людини. Професійна
адаптація робить можливою професійну діяльність. Специфіка професійної
адаптації вчителя визначається тим, що її результати вимірюються
опосередковано тими соціальними явищами, які формує вчитель. Чим вищий
рівень професійної адаптації вчителя, тим швидше зростає його
педагогічна майстерність та вміння, тим повніша його віддача і вплив на
особистість, яка формується.Процес професійної адаптації молодого
вчителя має яскраво виражені сторони: виробничі умови, діяльність
шкільного та педагогічного колективу, діяльність вчителя. Тобто, як
вважає Н.О. Чайкіна професійна адаптація молодого вчителя — це процес
активної взаємодії особистості та соціального середовища з метою
досягнення таких відносин між ними, які 6 найбільшою мірою забезпечували
ефективність педагогічної діяльності, розвиток шкільного колективу та
особистості, задоволення професійною самореалізацією [47, с.9].Всі ці
сторони відіграють певну роль у безпосередньому процесі адаптації
молодого вчителя до своєї педагогічної діяльності. Однак, особливості
цього процесу можуть бути виявлені лише за умови, коли адаптація буде
розглядатися у конкретних відносинах з кожним елементом соціального
середовища, враховуючи при цьому всю багатозначність зв’язків та
відносин цих елементів як у внутрішньому розвитку структури, так і у
міжструктурному плані. Досліджувану проблему можна уявити у вигляді
цілісної системної моделі, яка включає в себе сукупність ієрархічно
впорядкованих елементів.Разом з тим, структурно-номінативний підхід
дозволяє вивчати професійну адаптацію молодого вчителя, знайти
взаємозв’язок між структурними елементами цього процесу, виділити
показники, які детермінують ці зв’язки, що являє собою один з актуальних
напрямків розвитку психології.Результат такої адаптації пов’язаний з
реалізацією мети діяльності — набуття педагогічної майстерності,
виробленням стійкого позитивного відношення до професії, особистісній
самореалізації і зрілістю молодого вчителя, ціннісно-орієнтаційною
єдністю з навчальним та педагогічним колективом.Необхідно враховувати і
те, наскільки результат професійної адаптації молодого вчителя
наближається до соціально-визначеного оптимуму — злиття образу «Я» з
образом «Професія», а це означає, що оптимальним є не кінцевий, а
проміжний етап, тобто процес зближення може відбуватись протягом всього
життя спеціаліста.Велике значення має ступінь підготовленості людини до
адаптування. З одного боку, адаптація молодого вчителя має вплив на
формування його особистості, а з іншого — характер адаптаційного процесу
залежить значною мірою , регулюється, спрямовується особистістю,
залежить від особистісних якостей, властивостей спеціаліста. З одного
боку, від успіху та повноти оволодіння професією залежить самопочуття
вчителя, його впевненість у своїх силах, рівень задоволення своєю
діяльністю, авторитет серед вчителів та учнів, бажання працювати творчо,
з повною енергією. З іншого боку, від того як швидко ввійде вчитель у
новий колектив і як його шкільний колектив сприйме, залежить самовіддача
вчителя в процесі роботи, його відповідальність перед колективом,
активність у вирішенні завдань, а значить і успіх усього шкільного
колективу.Особливістю такої моделі, вважає Н.О. Чайкіна, є те, що в
якості об’єкту професійної адаптації приймається соціальна ситуація
розвитку молодого спеціаліста тобто система відносин між молодим
спеціалістом та соціальною дійсністю. Це «пусковий момент» для всіх
динамічних змін, які характеризують розвиток особистості спеціаліста
протягом усього періоду адаптації і які «визначають ті форми, той шлях,
йдучи по якому, спеціаліст набуває нових властивостей особистості, тобто
набуває нові утворення».У запропонованій моделі засобом досягнення таких
новоутворень є провідна діяльність. Це така діяльність, розвиток якої
зумовлює основні зміни у психічних процесах, психологічних станах на
даному ступені цього розвитку. Механізм професійної адаптації спирається
на внутрішні особливості адаптаційного процесу, адекватно їх відображає.
Механізмом професійної адаптації молодого вчителя є
професійно-педагогічна ідентифікація -тотожність, завдяки спільності
певних рис, ознак. Адаптуючись особистість видає групі той вексель з
заявкою на вдосконалення, активізацію тієї ролі, з якою ідентифікується.
Таким чином. ідентифікація це об’єктивний механізм прийняття
перетворення соціальних стереотипів.Цілісну картину адаптації молодого
вчителя можна уявити у системній моделі цього процесу. При складанні
моделі використовувалась концепція К.О. Сантросяна про трьохаспектний
розгляд адаптаційного процесу у застосуванні щодо професійної адаптації
молодого вчителя. Даний процес розглядається у вигляді цілісної картини
професійної адаптації. Такий підхід, на думку Н.О.Чайкіної [48, с.
11-12], дозволяє визначити:1) об’єкт професійної адаптації молодого
вчителя. Ним є нова соціальна ситуація розвитку молодого фахівця. З
позиції об’єкта необхідно розглянути до чого необхідно адаптуватися
молодому вчителю, розглянути нову соціальну ситуацію розвитку
спеціаліста;2)психологічний механізм суб’єкта адаптації —
професійно-педагогічна, колективістична, емоційна ідентифікація
особистості. З позиції суб’єкта професійної адаптації необхідно
дослідити зміну емоційного напруження оперативними діями через
ідентифікацію;3)з позиції психологічного змісту адаптації необхідно
визначити структурні елементи, об’єктивні та суб’єктивні фактори, засоби
та результати адаптації. Психологічний зміст адаптації молодого вчителя
розкривається через:-виробничо-технологічні, соціально-психологічні,
особистісні елементи професійної адаптації;- через такі об’єктивні
фактори як характер, умови, режим діяльності, рівень спілкування в
колективі та система заходів для самореалізації фахівця;- суб’єктивні
фактори — почуття задоволення працею, почуття єдності з колективом,
усвідомлення своїх професійно важливих якостей,
індивідуально-типологічні властивості, професійна актуалізація;- засоби
професійної адаптації — праця, спілкування, самодіяльність:-результати —
професійна майстерність, ціннісно-орієнтаційна єдність Із колективом,
набуття особистісно-професійної самосвідомості. При цьому професійна
адаптація молодого вчителя виявляє себе у формуванні адекватного
розуміння ситуаційної та бажаної реальності, у результаті чого
формується особистісне новоутворення — злиття образу «Я» з образом
професії «Вчитель».Особливості адаптаційного процесу можуть бути
виявлені лише за умови, коли адаптація буде розглядатись у конкретних
відношеннях з кожним елементом соціального середовища, враховуючи при
цьому всю багатозначність зв’язків відношень цих елементів як у
внутрішньому розвитку структури, так і у міжструктурному плані. Отже,
структурними компонентами цілісної системи професійної адаптації
молодого вчителя виступають виробничо-технологічні,
соціально-психологічні і особистісні [48, с. 11-12].Розглянемо модель
професійної адаптації молодого вчителя більш детально.Спочатку
звернемось до аспектів виробничо-технологічного елементу професійної
адаптації молодого вчителя.Виробничо-технологічна адаптація молодого
вчителя — це процес присвоєння особистістю характерних особливостей та
умов навчальної та педагогічної діяльності.Як об’єктивні показники
реалізації цього елемента професійної адаптації виступають: — характер
педагогічної праці,теоретична та практична підготовленість, знання
спеціальних дисциплін та методи їх викладання, вміння складати тематичні
та поурочні плани на основі аналізу навчальних програм, навчальних
посібників, вміння виділяти у шкільному підручнику складні питання,
головні та другорядні, вміння підбирати методичну літературу з
будь-якого питання, здатність давати дидактичний матеріал, аналіз
власних занять та уроків Інших вчителів, знання головних завдань,
принципів, методів та форм організації навчальної діяльності учнів,
наявність педагогічних здібностей, здатність вирішити поставлені
завдання, втілювати та відстоювати свої рішення;- умови праці вчителя:
виготовлення наочних посібників, використання технічних засобів навчання
та найновіших загальнопедагогічних, психологічних та методичних
технологій по спеціальним дисциплінам;- режим праці: робота вчителя має
безперервний характер, що зумовлює особистісну організованість та
організаційні навички, підвищену відповідальність за доручену справу
[47, с.12-14].У якості суб’єктивних показників адаптованості молодого
вчителя є наявність почуття задоволення педагогічною діяльністю, своїми
соціальними можливостями, оцінка своїх професійних вмінь.Головним
засобом здійснення виробничо-технологічної адаптації молодого
спеціаліста є праця, в результаті якої молодий вчитель оволодіває
педагогічними вміннями та навичками формує перспективу свого
професійного зростання.Механізмом реалізації цього аспекту професійної
адаптації є професійно-педагогічна ідентифікація, тобто ототожнення себе
з професією »вчитель», що призводить до якісного підвищення ступенів
свободи у шкільному середовищі. Успішною така адаптація є тоді, коли
молодий вчитель повністю оволодіває своєю професією при високій якості
праці і середній втомлюваності.Результатом виробничо-технологічної
адаптації молодого вчителя є набуття педагогічної майстерності та
ерудиції.Соціально-психологічна адаптація молодого вчителя визначається
ступенем включення особистості (як суб’єкта спілкування) у систему
внутрішньогрупових відносин, виробленням зразків мислення та поведінки,
які відображають систему цінностей, норм колективу, набуття, закріплення
розвиток умінь, навичок міжособистісного спілкування у колективі.У
якості об’єктивних показників реалізації цього елемента адаптації
молодого вчителя виступають — рівень спілкування, система комунікацій,
традиції норми, цінності педагогічного та учнівського колективу, статус
особистості у колективі.Суб’єктивно для молодого вчителя,
соціально-психологічна адаптація відображається у почутті єдності із
шкільним колективом, в почутті корисності для нього, у прийнятті
ціннісних орієнтацій педагогічного колективу. Молодий спеціаліст
дізнається «хто є хто» у цьому колективі, як з яких питань слід
звертатись до керівництва з ким порадиться у важких випадках. Найбільш
оптимальним для самопочуття молодого спеціаліста є те, що не тільки він
визнає систему цінностей, орієнтацій та поглядів педагогічного
середовища, але разом з тим колектив визнає і враховує особистісні
цінності спеціалістів.Таке задоволення взаємовідносинами у колективі
буде досягнуто тоді, коли молодий педагог використовує головний засіб
(провідний тип діяльності) цього елемента професійної адаптації —
спілкування.Такі важливі показники, як вміння налагоджувати ділові
зв’язки, відпрацювати систему взаємопорозуміння та взаємодопомоги,
легкість та доступність спілкування; реалізуються у процесі здійснення
такого механізму, як колективістична ідентифікація фахівця. Прискоренню
адаптації сприяє пізнання і прийняття системи взаємовідносин у
педагогічному та шкільному колективі.В результаті адаптаційного процесу
формується ціннісно-орієнтаційна єдність новачка та шкільного колективу.
Ця єдність виникає у адаптованої особистості після пізнання, засвоєння
колективних та групових норм та ідеалів. Емоційне самопочуття молодого
вчителя в цьому випадку виступає одним з показників його
соціально-психологічної адаптації.Особистісна адаптація характеризується
розумінням важливості та необхідності професії як для суспільства, так і
для самого молодого спеціаліста, знаходження особистих перспектив і
професійного смислу, які дають відповіді на питання: Чи вірний вибір
професії? Чи є ця справа необхідна для мене?Головними складовими
особистісної адаптації є так зване «мотиваційне ядро», деякі особливості
сприйняття самого себе, індивідуально-типологічні якості, самооцінка,
рівень бажань, регуляція власної поведінки, спрямованість інтересів.На
цьому базуються і об’єктивні показники реалізації особистості у
професійній адаптації. Важливою є система післядипломної перепідготовки
та підвищення кваліфікації вчителів, система культурних заходів у
школі.Суб’єктивно особистісна адаптація переживається як розуміння свого
педагогічного зростання, розуміння своїх професійно важливих якостей,
професійна самоактуалізація, прагнення до інтелектуального, морального
та іншого самовдосконалення [49, с.23-37].Головний засіб, який при цьому
використовує молодий вчитель є самодіяльність, яка виявляється у
творчому підході до педагогічної діяльності, в засвоєнні новітніх
технологій, в наявності творчих досягнень по спеціальності, в прагненні
до самовдосконалення.Механізм адаптації виявляється у емоційній
ідентифікації тобто вмінні володіти собою, вмінні з корекцією проявляти
свої індивідуально-типологічні властивості, активізації здібностей до
педагогічної діяльності, осмисленості вчинків і всього життя.Результатом
цього процесу буде знаходження особистісно-професійного смислу, тобто
вироблення стійкого та позитивного ставлення до професії
«вчитель».Психологічно професійна адаптація молодого вчителя
проявляється у формуванні уявлень про ситуаційну бажану реальність. Коли
ж уявлення будуть максимально близькими, то можна зробити висновок, що
підсумком професійної адаптації молодого вчителя стануть особистісні
новоутворення — злиття образу «Я» з образом професія «Вчитель».

2.2. Психологічна структура і чинники дезадаптації майбутніх вчителів

В питанні адаптації молодих фахівців важливим є аспект дезадаптації,
особистості, має забезпечувати узгоджену трудову взаємодію у
суспільно-корисній діяльності. Професійна адаптація майбутніх вчителів
має забезпечувати активну діяльність молодого вчителя, збіг його з
інтересами колективу тощо. Але нерідко виникають процеси дезадаптації —
тобто збільшення ступеня невідповідності умов праці, клімату колективу з
потенціалом, прагненням, якостями особистості.Молодий працівник,
приходячи у колектив, на виробництво, в даному випадку — майбутній
вчитель, який приходить у шкільний колектив, мріє реалізувати свої
знання, вміння, прагне вдосконалення свого професійного рівня, набути
нові знання, досвід. Вірно обрана професія прискорює, полегшує
адаптацію. Якщо майбутній вчитель — студент — відчуває на початку
педагогічної діяльності нестачу знань, вмінь або взагалі неспроможність
знайти контакт з учнями або колективом вчителів, то адаптуватися йому
буде важко. Будуть зростати дезадаптаційні процеси.Тому для студентів
дуже важливо вірно обрати професію, вже при навчанні у вузі впевнитись,
що професія обрана вірно. Цьому мають сприяти: проходження практики у
школах, робота у літніх таборах відпочинку дітей та ін., де б студент
мав змогу перевірити свої здібності до роботи вчителя. Якщо студент не
дуже серйозно ставиться до цього аспекту, не враховує помилок,
прорахунків, то це може призвести до дезадаптації замість адаптації,
коли він почне трудову діяльність. У молодого вчителя може формуватись
впевненість у неспроможності до роботи, у невірно обраній професії
тощо.З вибором професії тісно пов’язаний такий момент у професійній
адаптації, як початок трудової діяльності. Тут також часто виникають
дезадаптаційні проблеми.Дезадаптація може виникнути, якщо умови праці не
задовольняють особу, якщо вона чекала більшого, якщо вона відчуває, що
її потенціал є значнішим, ніж цього вимагає виконувана нею робота. Чим
більша буде розбіжність між бажаним, очікуваним молодим вчителем та
реальною дійсністю повсякденної праці, тим значнішими, швидшими будуть
процеси дезадаптації. Можливість дезадаптації залежить від змісту; умов,
характеру праці, початкової професійної підготовки молодого вчителя,
організації праці в робочому колективі, перспектив росту молодого
фахівця.Професійна адаптація випускника педагогічного вузу є дуже
складним, специфічним, багатофакторним процесом із своєю функціональною
структурою, яка виражає особливості форм змісту діяльності молодого
вчителя. Як вважає Б.О. Федоришин, професіоналізація майбутнього фахівця
починається ще під час навчання У школі, а завершується після успішної
професійної адаптації до умов педагогічної діяльності [44,
с.26-27].Професійна адаптація проходить ряд стадій. Ці стадії відмінні в
залежності від того, чи вчилася молода людина в педагогічному класі або
в педагогічному училищі, чи відразу вступила до педагогічного вузу. Так,
О.Г .Мороз [23] виділяє такі періоди професійної адаптації молодого
вчителя:1-й етап — професійне самовизначення;2-й етап — адаптація
студентів першого курсу до вимог навчання за фахом:3-й етап – динаміка
професійної підготовки студентів у вищому навчальному закладі;4-й етап —
процес адаптації молодого вчителя, зростання його педагогічної
майстерності.На першому етапі молодь знайомиться із суттю професії
вчителя, її значенням у суспільстві, вимогами педагогічної професії до
особистості.На другому етапі відбувається змістовне, творче
пристосування студентів-першокурсників до вимог професії вчителя до
обраної спеціалізації до нових форм, методик навчальної виховної
роботи.Тому, якщо виникають проблеми у студента на цих етапах, виділяють
наступні форми дезадаптації:1)дезадаптація формальна стосується
пізнавально-інформаційного непристосування студентів до нового оточення,
до структури вищої школи, до змісту навчання у ній, до її вимог і
обов’язків студентської молоді.Навчальний процес у вищій школі
супроводжується труднощами, про що свідчать відсів, низький рівень
функціонального стану, слабка успішність студентів у початковий період
навчання, відсутність зв’язку між шкільною успішністю та
інтелектуальними можливостями студентів.2)дезадаптація суспільна —
проблеми пов’язані з процесами внутрішньої дезінтеграції: невмінням,
небажанням об’єднуватись як із членами студентської групи, курсу,
факультету, так і з студентським оточенням в цілому.Такі явища
обумовлюються невмінням обирати адекватні засоби адаптаційної стратегії
в реальній ситуації та з динамічними особливостями професійної
адаптації.3)дезадаптація дидактична — проблеми пов’язані з
непідготовленістю студентів до нових форм і методів навчальної роботи у
вищій школі. На третьому етапі професійної адаптації майбутнього вчителя
студент у процесі навчання здобуває необхідні професійні знання,
практичні навички для виконання педагогічної діяльності, він чітко,
впевнено пов’язує свої життєві плани з роботою вчителя у
школі.Відповідно до цього О.Г. Мороз виділяє такі механізми професійної
адаптації майбутнього вчителя: — Фізіологічний: перебудова внутрішнього
стереотипу, який склався відповідно до змін у зовнішньому стереотипові;
— Психологічний: зміна звичок, звичного способу поведінки і способу
життя; — Соціально-психологічний: перебудова і встановлення бездефектних
стосунків особистості з колективом [23].За умови, коли всі ці об’єктивні
та суб’єктивні фактори при переході молодого вчителя у шкільний колектив
набувають не позитивного, а негативного характеру, то процес
дезадаптації неминучий.На четвертому етапі професійної адаптації велике
значення має атмосфера колективу, відносини між його членами, відносини
між керівництвом та колективом, традиції, установки колективу, створення
сприятливої чи несприятливої атмосфери для молодих
вчителів.Соціально-психологічна адаптація відображається і в активному
пристосуванні молодих вчителів до системи взаємовідносин у конкретному
колективі, у формуванні позитивних контактів з товаришами по роботі і з
адміністрацією, у певному рівні задоволення особистості відносинами у
колективі.Якщо клімат колективу несприятливий, допомога молодому фахівцю
відсутня, якщо він не може налагодити позитивних контактів з колективом,
або має напружені відносини з адміністрацією — все це може призвести до
наростання дезадаптаційних процесів.Слід відзначити, що дезадаптація у
даному випадку може виникнути як через несприятливі умови, які створює
для новачка колектив, адміністрація, так і через особисті якості
молодого спеціаліста. Можливо, що новачок не може знайти спільну мову з
колективом, керівництвом через некомпетентність молодого спеціаліста,
недостатню професійну підготовленість, нездатність його виконувати:
доручену справу або через якості характеру такі, які вкрай необхідні
вчителю, а молодий спеціаліст їх не має: контактність, вміння
спілкуватись з учнями, колегами, здатність до самовдосконалення,
вихованість, належний рівень культури і т.п. В такому випадку молодий
спеціаліст буде відчувати невідповідність між вимогами колективу та
власними можливостями, можуть виникати дезадаптаційні процеси замість
адаптації.Адаптація може бути максимальною лише у випадку повного
ототожнення такої відповідності працівника посаді, яку він займає яка 6
була якнайповнішою. Разом з тим, і суб’єкт адаптації і об’єкт
знаходяться у постійному розвитку. Якщо педагогічний колектив
вдосконалюється швидше за розвиток молодого фахівця, то це також може
викликати процес дезадаптації. Адаптація має зворотній характер: дуже
важливим є встановлення динамічної відповідності між робочим місцем та
адаптантом і його подальший професійний ріст.На адаптаційні процеси
впливає також організація праці, обслуговування робочих місць, вивчення
передових методів, прийомів праці, підвищення кваліфікації, продумане
планування роботи. Дезадаптаційні процеси можуть викликати відсутність
професійного росту, перспектив професійного вдосконалення, зайняття
вищої посади, тощо.Ознаками процесу дезадаптації можуть бути наступні:-
недостатньо добра, або навіть погана робота молодого вчителя, низький
рівень його зацікавленості в результатах праці;- прагнення змінити місце
роботи;- відсутність активної участі у суспільному житті, у житті
колективу;- відсутність інтересу до професійного педагогічного росту;-
постійні конфлікти з колективом, керівництвом, учнями;- ігнорування
інтересів колективу;- незадоволення своєю працею, її результатами,
місцем роботи.У випадку дезадаптації у працюючого може виникнути
прагнення відновити втрачену відповідність, тобто реадаптуватися. Процес
дезадаптації може бути більш менш інтенсивним. Як правило індивід прагне
відновити цю відповідність не за рахунок зменшення своїх потреб, а за
рахунок вдосконалення сфери прикладення своєї праці, або за рахунок її
зміни.Формування у свідомості індивіда бажання перемінити роботу, процес
дезадаптації виявляється суб’єктивно через його незадоволення різними
сторонами життєдіяльності колективу. Про це реально можуть свідчити
деякі риси поведінки. Вони можуть відображатися у зменшенні об’єму
продуктивності пращ, зниженні суспільної активності, в порушеннях
трудової дисципліни, конфліктах і т.і. Є можливість зупинити процес
дезадаптації внаслідок зміни умов роботи, місця роботи всередині
трудового колективу. Якщо неможливо у межах даного закладу досягти
відповідності між потенціалом працівника та можливістю його реалізації,
то відбувається процес постійної плинності кадрів, що в більшості
випадків негативно впливає на розвиток закладу, організації.Таким чином,
процеси адаптації і дезадаптації тісно пов’язані. Вони є різними
сторонами одного процесу — процесу входження молодого вчителя у
педагогічний шкільний колектив, становлення його як професіонала,
фахівця, формування його як особистості.

2.3. Експериментальне дослідження професійної адаптації майбутніх
вчителів

Застосовуючи комплекс методик, що відповідають показникам професійної
адаптації, можна отримати уявлення про характер цього явища в різних
його аспектах. Такими показниками адаптованості майбутніх учителів були
обрані показник професійної спрямованості, показник диспозиційних
характеристик особливості, показник способу життя людини.ОРІЄНТОВАНА
АНКЕТА (ОА)Для оцінювання професійної спрямованості майбутніх вчителів
ми використали особистісний тест «The orientation Inventory» —
орієнтована анкета, модифікована В. Смекалом та М.Кучером [48, с.
12].Спрямованість як система відносин особистості до дійсності являє
собою наступну тріаду: відношення до праці і до результатів праці;
відношення до інших людей як членів колективу; відношення до самого
себе, до своєї особистості. У зв’язку з цим розподіляють ділову
спрямованість «на задачу» (НЗ – task-orientation), спрямованість «на
взаємодію» з іншими людьми (ВД – interaction-orientation) і особистісну
спрямованість «на себе» (НС – self-orientation).Методика «ОА» включає 30
питань, спрямованих на виявлення словесних реакцій піддослідного в
умовах, що пропонуються, пов’язаних з діяльністю та участю в них інших
людей.Відповіді піддослідного залежать від того, яким видам активності
та винагороди він надає перевагу в більшій чи меншій мірі. У
піддослідного створюється враження, що за допомогою щєї методики
отримують «орієнтовану інформацію» про нього. У дійсності ця анкета
дозволяє вивчити основну життєву й професійну орієнтацію (Таблиця
1).Спрямованість «на задачу» відображає зміст мотивів, які спричинені
самою діяльністю, заглиблення в процес діяльності, прагнення до пізнання
сутності діяльності, до оволодіння новими вміннями та навичками. Як
правило, така людина прагне до збільшення продуктивності праці, тому
намагається довести свою точку зору, яку вважає корисною для виконання
того чи іншого завдання. Спрямованість «на взаємодію» спостерігається
тоді, коли кроки людини визначаються потребами у спілкуванні, прагненням
підгримувати добрі стосунки з колегами по роботі. Така людина виявляє
зацікавленість спільною діяльністю, інтерес до норм, цінностей, традицій
колективу. Йому властиві легкість, доступність у спілкуванні, вміння
налагодити систему взаєморозуміння з товаришами.Спрямованість «на себе»
створюється превалюванням мотивів власного благополуччя, прагненням до
самоактуалізації й самореалізації. Така людина цілеспрямована,
наполеглива, інтроспективна, бачить у праці насамперед можливість
задовольнити свої цілі, не залежить від ставлення до себе з боку інших
людей. І

Названа анкета розрахована на одержання орієнтовної Інформації про деякі
особливості діяльності. На кожен пункт анкети є три варіанти відповіді,
позначені літерами А, В, С. З відповідей на кожен пункт обирається той з
них, що якнайкраще висловлює точку зору піддослідного, який є для нього
найбільш цінним або ж здається найправильнішим. Літера відповіді (А, В
чи С) пишеться напроти номера питання у графі «Найбільше». Потім з цих
же питань обирається той, що найменше співвідноситься з точкою зору
піддослідного, найменш цінний для нього чи майже не відповідає
дійсності. Літера відповіді пишеться напроти номера питання в графі
«Найменше». Для кожного питання використовуються тільки дві літери.

Обробка даних «ОА» проводиться наступним чином:

Якщо зазначена в «ключі» літера (А, В, С) занесена до рубрики
«‘Найбільше», то їй приписується 2 бали по даному виду спрямованості.
Якщо літера розташована під індексом «Найменше» – їй приписується 0
балів. Потім підраховується кількість відповідно 2 і 0 по кожному з
видів спрямованості. Із загальної кількості двійок віднімається
кількість нулів до цієї різниці додається 30. Ця сума характеризує
рівень кожного виду спрямованості. Якщо кількість нулів перевищує
кількість двійок, то різниця між ними віднімається з числа 30. Загальна
сума балів по всім трьом видам спрямованості повинна дорівнювати 90. У
результаті обробки даних виявляється домінуюча спрямованість за рахунок
більшої кількості набраних балів.Для діагностики соціально-психологічної
адаптації ми використали методику К.Роджерса і Р.Даймонда [41,
с.417-421]. МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ
К.РОДЖЕРСА І Р.ДАЙМОНДАВ анкеті міститься 101 питання про людину, її
спосіб життя — думки, хвилювання, звички, стиль поведінки. Їх завжди
можна співвіднести з нашим власним способом життя.Прочитавши чи
прослухавши чергове висловлювання анкети, потрібно порівняти його із
своїми звичками, своїм способом життя й оцінити, наскільки воно може
бути віднесене до самого себе. Для того, щоб позначити відповідь у
бланку, необхідно обрати потрібний варіант оцінки (один із семи),
пронумерованих цифрами від «0» до «6»:»0″ — це мене абсолютно не
стосується;»1″- мені це властиве у більшості випадків; «2» — сумніваюся,
що це можна віднести до мене; «3» — вагаюся, що це можна віднести до
себе;»4″ — це схоже на мене, але немає впевненості;»5″ — це схоже на
мене; «6» — це точно про мене. Обраний варіант відповіді треба відмітити
у бланку у відповідній порядковому номеру висловлювання колонці (Таблиця
2).Таблиця 2 БЛАНК ВІДПОВІДЕЙ:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 1011 12 13 … …
… … … … 101

Показник «А» базується на відповідях на 34 питання анкети і характеризує
рівень адаптованості людини. Результати «до» нижньої межі норми (зони
невизначеності) — 68 балів — інтерпретуються як надзвичайно низькі,
означають відповідний рівень адаптованості, а «після» найвищого
показника у зоні невизначеності (136 балів) — як високі.Інші категорії,
що є складовими тесту за методикою діагностики К.Роджерса і Р.Даймонда,
доповнюють загальну картину професійної адаптації майбутніх
учителів.Так, показник «L» характеризує ступінь прийняття інших людей.
Він визначається на основі шести питань з прийняття і семи питань з
неприйняття. Висновки щодо означеного показника робляться згідно з
нормами для кожної позиції — 12-14 балів для прийняття і 14-28 балів для
неприйняття.За аналогією досліджуються й решта показників — прийняття
самого себе (показник «S»), емоційна комфортність людини (показник «Е’),
інтернальність (показник «І») — для з’ясування рівня самоконтролю особи,
прагнення до домінування (показник «D»), вміння; абстрагуватися від
повсякденних проблем. ІКрім того, окремі питання тесту дають змогу
виявити правдивість відповідей респондентів виокремити достовірні
анкети, що є придатними для опрацювання за вказаною методикою. Кожен з
цих показників має свої норми оцінювання.

Таким чином, використання методики діагностики соціально-психологічної
адаптації за К. Роджерсом і Р. Даймондом має на меті вивчення тих
чинників, що безпосередньо впливають на її рівень і спираючись на
результати опитування, в деякій мірі можуть стати підставою для
практичних рекомендацій.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного емпіричного дослідження процесу професійної
адаптації майбутнього вчителя до педагогічної діяльності, можна зробити
висновок про важливість даної тематики для розвитку сучасної
психолого-педагогічної думки в Україні. Теоретичний аналіз наукової
психологічної педагогічної літератури показав, що питання вивчення
особистості студентів потребують поглибленого дослідження і є досить
актуальними.1. Психічна регуляція педагогічної діяльності являє собою
складний акт, який припускає наявність не тільки визначених професійних
знань, умінь, а й сформованості у майбутнього вчителя комплексу якостей,
можливостей, властивостей особистості, що відповідають вимогам
педагогічної професії. Тому все реальніше відчувається потреба У
підході, при якому предметом дослідження є професійна діяльність як
цілісне явище, а не окремі її аспекти. ІВирішення завдань, пов’язаних
з подальшим удосконаленням підготовки педагогічних кадрів, перебуває В
прямій залежності не тільки від орієнтації студентів на професію
вчителя, а й від адаптації їх до педагогічної діяльності. У зв’язку з
цим становлять інтерес дослідження, що розкривають теоретичні основи
підготовки випускників педвузу до педагогічної діяльності.Професійне
становлення вчителя В динаміці розглядається в літературі на таких
рівнях: інтуїтивному, репродуктивному, репродуктивно-творчому,
творчо-репродуктивному, творчому. В основі кожного рівня лежить
відповідний рівень підготовленості випускника педагогічного вузу.Процес
професійного становлення особистості — складний процес, при якому
особистість поступово переходить із одного внутрішнього стану в інший.
Якості особистості динамічні. Тому при формуванні готовності до
майбутньої вчительської діяльності важливо акцентувати увагу на різних
аспектах такої готовності. В цьому плані необхідні комплекси
дослідження, які б розкрили сферу специфіки і різноманітність умов, що
забезпечують результативність виховання морально-психологічної,
професійної підготовки студентів до педагогічної праці.2.Професійна
адаптація майбутнього вчителя має ряд істотних особливостей і залежить
від багатьох умов: соціальних, психологічних, професійних і
особистісних. Теоретичне осмислення, дослідження процесів адаптації
майбутнього вчителя має сприяти покращенню підготовки студентів
педагогічних вузів до професійної діяльності, скоротити терміни
адаптації молодого вчителя, оптимізувати професіоналізацію молодого
вчителя.Професійна адаптація молодого вчителя є процесом активної
взаємодії особистості і соціального середовища з метою досягнення таких
стосунків між ними, які найбільшою мірою забезпечують ефективність
педагогічної діяльності, розвиток шкільного колективу та особистісну
задоволеність професійною самореалізацією. Для цілісного процесу
професійної адаптації майбутніх вчителів мають вагу виділені компоненти:
виробничо-технологічні елементи адаптації домінують при професійній
підготовці, соціально-психологічні при процесуальних аспектах
педагогічної діяльності. Ступінь збіжності професійної спрямованості з
реальним змістом педагогічної діяльності є тим суттєвим показником, яким
визначаються особливості динаміка адаптаційного процесу молодого
вчителя.3.Вивчення показників чинників професійної дезадаптації
майбутніх вчителів показало, що існує дисфункція, диспропорція між тією
професійною роллю, яка пов’язана з професією вчителя і особистими
якостями суб’єкта адаптації. Процес професійної адаптації — це
нестаціонарний процес, В якому перебуває майбутній вчитель при переході
від одних норм, вимог, установок до інших. Виділяють такі види
професійної дезадаптації студентів: формальна, суспільна та
дидактична.Складовою частиною професійної адаптації майбутнього вчителя
виступають шляхи і способи керування цим процесом. Найбільш
раціональними шляхами керування адаптацією можна вважати:1. Оптимізацію
діяльності педагогічного колективу вузу, школи по прискоренню процесу
адаптації студентів, молодих вчителів;2. Раціональні форми допомоги
педагогічного вузу студентам, молодим вчителям у їх професійній
адаптації через організацію психологічної служби вузу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. — М.,1977. — 187с.

Ананьев Б.Г. О системе возрастной психологии // Вопросы психологии.
-1957. — №5. — С. 28-36.

Баранова Л.А., Дворяшина М.Д. О социализации интеллекта взрослого
человека. — Л., 1971. — 93 с.

Вершинина Т.Н. Взаимосвязь текучести и производственной адаптации
рабочих. — Новосибирск, 1986. — 123 с.

Возрастная психология взрослых / Под ред. Б.Г.Ананьева. — Л., 1971. –
165 с.

Вопросы практической психодиагностики й психологического
консультирования в вузе. — Л., 1984. – 137 с.

Гальперин П.Я. Экспериментальное формирование внимания.- М., 1979. – 118
с.

Дмитриева М.С. Управление учебным процессом в высшей школе.

Новосибирск, 1971.-213с.

Карапетян Р.О. Становление и развитие интеллигенции как особого
социального слоя. — М., 1974. -242 с.

Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от
типологических свойств нервной системы. — Казань, 1969. -153 с.

Коган Б.М. Стресс и адаптация. — М., 1980. – 96 с.

Колинько В.В. Профессиональная ориентация как система // Актуальные

вопросы повышения эффективности профориентации молодежи в условиях
осуществления реформы школы. — Пермь, 1987. — С. 15-17.

Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. — М., 1989. – 224
с.

Кондрашов Л.В. Морально-психологічна готовність студента до вчительської
діяльності. — К., 1987. -131 с.

Кончанин Т.Л. Структура процесса адаптации молодых специалистов //
Актуальные проблемы науки философии, социологии. — Ростов, 1979. – 127
с.

Котляр А.З., Талалай М.И. Молодые рабочие приходят на производство. М.,
1978. – 89 с.

Кряжева И.К. Социально-психологические аспекты адаптации личности //

Комплексное изучение человека и формирование всесторонне развитой
личности. — М., 1974. — 226 с.

Кряжева И.К., Зотова О.И. Методы исследования социально-психологических
аспектов адаптации личности // Методология и методы социальной
психологии. -М, 1977.-195 с.

Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. — М., 1971. — 144 с.

Лисовский В.Т., Дмитриев А.В. Личность студента. — Л., 1974. — 108 с.

Лукашевич Н.П. Устойчивость трудового коллектива и вопросы
производственной адаптации коллектива //Микросреда и коммунистическое
воспитание молодежи. — М.. 1977. – С. 70.

Мерлин В.С. Пути приспособления личности к деятельности // Проблемы
экспериментальной психологии личности. Ученые записки. — Пермь., 1970.
Т. 77, вып.6. — С.78-97.

Мороз О.Г. Професійна адаптація молодого вчителя. — К.: Вища школа,
1980. — 94с.

Наумова Н.Ф. Удовлетворенность трудом как социальная характеристика. —
М., 1970. — 89с.

Немченко В.С., Колосова Р.П. Профессиональная адаптация молодежи. -М.,
1969. — 156с.

Нечаев Н.Н. Психолого-педагогические аспекты подготовки специалистов в
вузе. — М., 1985. – 221 с.

Новиков В.В., Фетисов З.Н. Социальное регулирование профессиональной
адаптации молодежи. — М., 1983. – 114 с.

Парохин В.Н. Социально-психологические исследования личности и группы в
условиях отрыва от адаптационной среды. — Л., 1973. – 93 с.

Попова И.М. Стимулирование трудовой деятельности как способ управления.
— К., 1976. – 111 с.

30. Профессиональная деятельность молодого учителя. / Под ред.
С.Г.Вершловского. — М., 1982. — 235 с.

Психодиагностические методы в комплексном лонгитюдном исследовании
студентов. — Л., 1976. — 87 с.

Психологические и психофизиологические особенности студентов / Под ред.
Н.М. Пейсахова. — Казань, 1977. — 147 с.

Рубин Б., Колесников Ю. Студент глазами социолога. – Ростов, 1968. – 121
с.

Рубина Л.Я. Советское студенчество. Социолог. очерк. — М., 1981. — 163
с.

Свиридов Н.А. Социальная адаптация личности к сложным производственным
условиям// Соц. исследования. — 1980. — №3. — С. 67-73.

Секун В.И.. Индивидуально-психологические особенности и взаимоотношения
студентов. Опыт социально-психологического исследования. — М., 1976.
-142 с.

Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. — М., 1961. — 132 с.

Смирнова Е.Э. Пути формирования модели специалиста в высшем образовании.
— Л., 1977. – 187 с.

Социальная структура развитого социалистического общества и молодежь.
М., 1974. – 179 с.

Социально-психологические факторы производственной адаптации личности
//Промышленная социальная психология. — Л., 1962. — С. 64-67.

Студент на пороге XXI века /Под. ред. Б.И. Рейнвальда. — М., 1990. — 134
с.

Тарасов К.Е., Дичев Т.Г. Современный человек и проблема его адаптации //
Научно-техническая революция и медицина. — М., 1973. — С. 32-42.

Торсуев Ю.В. Социальное управление и молодежь. Инф.бюл.сов.социол.
ассоциации. — М., 1969. — 54 с.

Федоришин БА. Теоретические аспекты совершенствования системы
педагогической ориентации // Ориентация молодежи на педагогическую
профессию. – Полтава, 1987. — 60 с. I

Филиппов Ф.Р. Роль высшей школы в изменении социальной структуры
советского общества. — М., 1977. — 161 с.

Филиппов Ф.Р. Социолог о молодежи. — М., 1977. — 177 с.

Чайкіна Н.О. Комплекс психологічних методів дослідження професійної
адаптації молодого вчителя. — К., 1997. — 79 с.

Чайкіна Н.О. Психологічна структура професійної адаптації молодого
вчителя. Автореф. канд. дис. — К., 1997. – 18 с.

Чайкина Н.А. Теоретический обзор по проблеме профессиональной адаптации.
— Полтава, 1988. – 56 с.

Похожие записи