Реферат на тему:

Психодіагностика та прогнозування конфліктів

Психодіагностика конфліктів потребує від конфліктолога інтегративного
підходу. В основному вона спирається на відповідні принципи психології:

• принцип відображення (суть його полягає в адекватному відображенні
навколишнього світу, забезпеченні ефективної регуляції діяльності
індивіда);

• принцип розвитку (орієнтує на вивчення та врахування умов виникнення
психічних явищ, тенденції їхніх змін та осмислення їхніх якісних
характеристик);

• принцип взаємозв’язку та взаємовпливу (дає змогу побачити взаємне
зумовлення цих феноменів);

• принцип єдності та свідомості діяльності (свідомість і психіка
формуються в діяльності людини, діяльність одночасно регулюється
свідомістю та психікою);

• особистіший принцип, який потребує від психолога, конфліктолога аналіз
індивідуальних особливостей людини в конкретній життєвій ситуації.

Прогнозування конфліктів тісно пов’язане з їх діагностикою та
попередженням. Без основного прогнозу можливої конфліктної ситуації їй
не можна запобігти. Прогнозування конфлікту — передумова його появи і
його попередження. Прогноз — це вказівка з певною вірогідністю місця та
часу виникнення конфлікту, який базується на психологічному діагнозі
всіх компонентів конфлікту.

Аби прогнозувати конфлікт, необхідно проаналізувати:

• сигнали конфлікту, які виявляються в ступені напруження та дискомфорту
в колективі (групі), частоту їхньої появи, потенціали їхньої
конфліктогенності та вірогідності стимуляції ними конфлікту;

• виявити проблему, які суперечності зумовили її появу, наскільки вона
складна, чи є можливість її розв’язати;

• з’ясувати, чи назріла конфліктна ситуація і в якому напрямку вона може
розвиватися;

• уточнити склад учасників розгортання конфлікту та їхню готовність до
подальшого провокування й поглиблення конфлікту;

• виявити суть інциденту, його особливість, наскільки він спроможний
бути детонатором конфлікту.

Таким чином, прогнозування конфлікту потребує аналізу і знань для
осмислення структурних компонентів конфлікту, їхніх психологічних
особливостей, стану кофліктогенності проблемної ситуації.

Для прогнозування та психодіагностики конфліктів важливо правильно
формувати та поставити діагноз самої проблемної ситуації, яка породжує
конфлікт. Подальшим кроком у прогнозуванні конфліктів є виявлення
тенденцій до зміни проблемної ситуації, розвиток суперечності й, отже,
проведення всебічного аналізу. В цьому контексті важливо:

• докласти зусиль, щоб подолати конфліктну ситуацію;

• врахувати, що конфліктна ситуація, як вже зазначалося, завжди виникає
до конфлікту;

• здійснити психологічний діагноз саме конфліктної ситуації, де
уточнити, виявити адекватність та серйозність її потенціалу, адже саме
це дає поштовх, підказує, що робити, як реагувати на різні конфліктні
ситуації;

• потрібно виявити і з’ясувати першопричини, через які з’являються інші
конфліктогени;

• конфліктну ситуацію бажано формулювати чітко, бо вона є ключовим
моментом у прогнозуванні конфліктів.

Конфліктологи використовують певні техніки передконфліктно-го зняття
конфліктної ситуації. З цією метою бажано:

• з’ясувати наявних і потенційних учасників конфліктних ситуацій;

• проаналізувати мотиви, цілі, здібності, особливості характеру,
професійну компетенцію учасників конфліктної ситуації та інцидентів;

• вивчити міжособистісні стосунки учасників конфліктної ситуації, що
існували до її виникнення;

• з’ясувати причини конфліктної ситуації й тенденції їх переростання у
конфлікт;

• виявити тих, хто бере і не бере участі у конфліктній ситуації, але
зацікавлені в її розв’язанні;

• з’ясувати, виявити й уміло використати способи вирішення конфліктної
ситуації, адекватні причинам виникнення, які також відповідали б цілям
поліпшення міжособистісних стосунків і розвитку колективу.

Методи дослідження конфліктів в управлінській діяльності

У становленні конфліктологічної практики особливе місце належить
переговорним методам вирішення конфліктів (Д. Скотт, Т. Боуер, Т.
Кельман розробили програми психологічного тренінгу, які навчають
конструктивній поведінці у конфліктній взаємодії). Розробляються
технології переговорів за участю посередників — медіаторів (В. Ліннольн,
Л. Томпсон, Р. Рубін).

Своїми методами конфліктологія суттєво відрізняється від власне
психолого -соціолого -політологічних.

Специфіка суспільно-політичного життя дуже розмаїта, через те процес
вивчення конфліктів — досить складний, він потребує інтегративних
підходів. Над виробленням вимог і підходів до створення методів
конфліктології працювали західні і вітчизняні науковці: П. П. Блонський,
Л. С Виготський, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьев, Б. М. Теплов, Г. С
Костюк, К. К. Платонов, Б. Ф. Ломов, П. Фресс, Ж. Піяже та ін. а думку
науковців, найголовнішими вимогами до вивчення конфліктів є:

• об’єктивність (полягає у вивченні об’єктивних умов виникнення та дії
проявів психічних явищ). Наукове вивчення психіки стає

можливим завдяки опосередкованому аналізу та синтезу проявів психіки у
процесах і продуктах діяльності й поведінки людини;

• генетичний підхід полягає у вивченні психічних явищ у динаміці, при
переході у філогенезі та онтогенезі з одного рівня розвитку на інший;

• системний підхід до психічного явища як своєрідної системи, що має
свої специфічні закономірності. Б. Ф. Ломов називає три основні
підсистеми — когнітивну (в якій реалізується функція пізнання),
регулятивну (що забезпечує регуляцію діяльності та поведінки) й
комунікативну (яка формується й реалізується у процесі спілкування);

• багаторівневий характер має і детермінація психічних явищ. Однією з
форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є
особистіший підхід; особистіший підхід передбачає вивчення конкретної
особистості в конкретній проблемній ситуації. Водночас кожне психічне
явище має розглядатись у контексті цілісної системи психічних
властивостей індивіда — його потреб, знань, цілей, діяльності та
поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, сфер
життєвої спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду,
інтелекту, психофізіології та віку. Це надзвичайно важливо при
внутрішньоособистісних і міжо-собистісних конфліктах;

• вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної
особистості, притаманного їй індивідуального стилю поведінки та
діяльності;

• вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції,
реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих
законів психіки тощо.

Для вивчення конфліктів використовується весь арсенал основних
психологічних методів, який включає спостереження, вивчення документів,
експертизи, опитування, аналіз результатів діяльності тощо.

У вітчизняній практиці психологи називають кілька підходів до пошуку
методів вивчення конфліктів.

Підхід, що опирається на експериментальне конструювання конфліктної
ситуації переважно в лабораторних умовах (прості конфліктні ігри, різні
ситуації, що моделюють зіткнення).

Наступний підхід полягає у вивченні таких конфліктних явищ у групах
(колективах), як напруженість у взаєминах, можливість гресивної
поведінки окремих осіб, наявність осіб (мікрогруп) з негативною
спрямованістю тощо. З цією метою використовують різні особистісні
опитувальники й тести, а також варіанти соціологічного опитування.

Конфлікти вивчають також шляхом історичного підходу (метод
ретроспективи) та ін.

Ефективність роботи конфліктелога чи психолога залежить від багатьох
чинників:

• узагальненої теорії, яку вибирають для дослідження конфліктів;

• засобів отримання психо лого-конфлікте логічної інформації;

• засобів передачі одержаної інформації.

У контексті розгляду проблеми доцільно зауважити про небезпечність
використання тестів іноземних авторів. Річ у тому, що спостерігаються
труднощі, пов’язані з мовою, традиціями, культурою, характером етносів
та їхньою ментальністю.

В. В. Столін сформулював вимоги до методик різного виду:

• процедуру дослідження потрібно задавати у вигляді однозначного
алгоритму;

• аналіз результатів повинен включати статистично обґрунтовані методи
підрахунку;

• тестові шкали повинні бути перевірені на репрезентативність,
надійність і валідність;

• ведення банку даних, зібраних з усіх використаних методик. Існують
певні апробовані психологічні технології розв’язання конфліктів:

• виявлення реальних причин конфліктів;

• визначення проблеми конфлікту;

• виявлення реальних і прихованих учасників конфлікту;

• аналіз, визначення частоти й тематики інцидентів;

• подолання конфліктної ситуації, яка передбачає вирішення нагромаджених
суперечностей, які містять у собі причину конфлікту;

• подолання інциденту тощо.

Ліксон передбачає психотехнологію розв’язання конфліктів, що має сім
етапів:

• знімання масок;

• виявлення справжньої проблеми;

• відмова від установки «тільки перемога»;

• знаходження кількох можливих рішень;

• оцінка варіантів і вибір кращого з них;

• прагнення до діалогу та порозуміння;

• визнання цінності стосунків і прагнення до їх зближення.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андреев В. И. Конфликтология: искусство спора, ведение перего-воров,
разрешение конфликтов. — М., 1995.

2. Анцупов А.Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию. — К., 1996.

3. Беркли-Ален М. Забытое искусство слушать. — СПб., 1997.

4. Берн Ш. Гендерная психология. — СПб., 2001.

5. Гірник А. М. Посередництво в трудових колективах. — К., 1998.

6. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // СОЦИС. — 1994.
— № 5.

7. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

8. Зигерт В., ЛангЛ. Руководить без конфликтов. — М., 1990.

9. Каррас Ч. Л. Искусство ведения переговоров. — М., 1997.

10. Конфликтология I Под ред. А. С. Карлина. — СПб., 1990.

11. Корнелиус X., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать
конфликты. — М., 1992.

12. Кочетков В. В. Психология межкультурных различий. — М., 2002.

13. Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология. — М., 1995.

14. Ликсон Ч. Конфликт. Семь шагов к миру. — СПб., 1997.

15. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К., 1990.

16. Пірен М. І. Етнополітичні процеси в сучасній Україні: Навч. по-сіб.
— К., 1999.

17. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов / Под ред.
проф. В. Н. Лавриненко. — 3-е изд., перераб. и доп. — М., 2000.

18. Психология конфликта / Сост. и общ. ред. Н. В. Гришиной. -СПб.,
2001.

19. Семичин Г. Ю. Социальное партнерство в современном мире. — М., 1996.

20. Смулъсон М. Л. Психологія розвитку інтелекту: Монографія. -К., 2001.

21. Фролов С. Ф. Социология: сотрудничество и конфликты. — М., 1997.

22. Херсонский Б. Г., Дворяк С. В. Психология и психопрофилактика
семейных конфликтов. — 1991.

23. Цепцов В. А. Переговоры: психология, воздействие, практика. — М.,
1996.

24. Шатнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. -Минск, 1997.

25. Швалб Ю. М. Психологические модели целеполагания. — К., 1997.

Похожие записи