Методичні вказівки

для організації самостійної роботи

по темі:

„ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ”

І. Актуальність теми:

У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я записано, що здров’я
людини – це не тільки відсутність хвороб, а й стан повного фізичного,
психічного і соціального благополуччя. Ефективність будь-яких оздоровчих
заходів буде тим вищою, чим більше в них використовуватимуться
можливості свідомості з усім багатством її функцій.

„У здоровому тілі – здоровий дух”.

ІІ. Навчальні цілі:

— знати: 1. Визначення „психічне тренування” (психічна саморегуляція)

2. Значення саморегуляції психіки.

3. Форми активності людського життя.

4. Які правила керування своєю поведінкою (звичками).

5. Які принципи ставлення до життя впливають на саморегуляцію?

6. Що таке самовиховання?

7. Що таке самопізнання, самоаналіз?

8. Що таке стрес, його види?

9. Психологічний захист, його форми?

10. Що таке аутотренінг?

11. Де застосовують аутотренінг?

12. Яка послідовність головних комплексних вправ аутотренінгу?

— вміти: 1. Провести оцінку стану людини (емоційну стійкість).

2. Провести вступну бесіду аутотренінгу.

3. Провести базисні заняття аутотренінгу.

4. Провести спеціальні вправи по поліпшенню постави, ритму дихання.

5. Провести психопрофілактичну підготовку вагітних до пологів.

ІІІ. Матеріали для до аудиторної самостійної підготовки

Дисципліна Знати Вміти

Анатомія з фізіологією Нервова система (психічна діяльність)

Неврологія Психопатії

Патанатомія з патфізіологією Поняття про стрес.

Психологія Особливості психіки і поведінки хворого

Гігієна Трудова діяльність і фізіологічні функції організму.

IV. Зміст теми:

Підручник М.Г.Шевчук „Сестринська справа” ст. 320-328.

Бібліотека середнього медпрацівника Н.В.Еренкова „Етика праці середнього
медпрацівника”. – 1987 р. ст. 90-96.

Карта ООД для роботи із літературою

№ Навчальні завдання Вказівки до виконання Самостійна робота

1. Психофізичне тренування 1. Дати визначення.

2. Значення саморегуляції психіки.

2. Форми активності людського життя 1. Що таке поведінка?

2. Що таке діяльність?

3. Що таке звичка?

4. Виконання яких правил в людини приводить до керування своїми
звичками?

3. Мотиваційна саморегуляція 1. Які принципи ставлення до життя
сприятливі до мотиваційної саморегуляції?

4. Самовиховання 1. Що таке самовиховання?

2. Які вимоги до самовиховання?

3. Методи самовиховання.

4. Що таке самопізнання?

5. Що таке самооцінка?

6. Що таке самозобов’язання, само переконання, самонавіювання?

7. Поняття про самовправи, самонаказ, самоконтроль, самозабезпечення та
самопокарання.

5. Стрес 1. Дати визначення, що таке „стрес”.

2. Які наслідки стресу?

3. Види стресу.

4. Поняття про емоційну стійкість.

5. Методи визначення емоційної стійкості.

6. Психологічний захист. 1. Суть і значення психологічного захисту

2. Поняття про психотерапію.

3. Причини порушень психологічного захисту.

4. Які є механізми психологічного захисту?

7. Аутотренінг. 1. Дати визначення, що таке „аутотренінг”?

2. Застосування аутотренінгу.

3. Поняття про базисні вправи аутотренінгу і навички самовпливу на
емоційно-вольову сферу.

4. Методика аутотренінгу.

5. Вправи комплексу „Загальне заспокоєння”.

Методичні вказівки

для організації самостійної роботи

по темі:

„СІМ’Я І ЗДОРОВ’Я”

І. Актуальність теми:

Одним із факторів, які впливають на тривалість і повноцінність життя
людини, є шлюб та благополуччя сім’ї. Вчені довели, що коли людина в
шлюбі, вона може до своєї тривалості життя додати ще 5 років, а якщо ні,
то з кожних 10 років прожити одиноко, треба вираховувати по 1 року.

Сім’я забезпечує здоровий спосіб життя.

ІІ. Навчальні цілі:

— знати: 1. Що таке психологічний клімат в сім’ї?

2. Поняття про закоханість та любов.

3. Що є основою сім’ї?

4. Характерні риси притаманні чоловікам.

5. Які характерні риси притаманні жінкам?

6. Значення гармонійних інтимних стосунків в створенні благополуччя в
сім’ї.

7. Які особливості статевого дозрівання в жінок і чоловіків?

8. Значення сексуальної грамотності в створенні міцного шлюбу?

9. Діти – запорука міцного шлюбу.

10. Методи запобігання вагітності:

а) фізіологічний,

б) механічні протизаплідні засоби,

в) хімічні протизаплідні засоби,

г) гормональні протизаплідні засоби.

— вміти: 1. Користуватися презервативом, ковпачками, спринцюванням.

2. Визначити базальну температуру.

3. Визначити тривалість менструального циклу та можливий період для
запобігання вагітності.

4. Користуватися губками, тампонами, кульками та пастами.

5. Користуватися гормональними контрацептивами.

ІІІ. Матеріали для до аудиторної самостійної підготовки

Дисципліна Знати Вміти

Анатомія з фізіологією Статеві органи

Фармакологія Контрацептивні засоби Виписати рецепти на граміцидинову
пасту, бісекурін, нон-овлон, ригевідон, інфекундин.

Акушерство Передчасне переривання вагітності Використати різні методи
контрацепції залежно від віку та показів.

Сестринська справа Термометрія Виміряти базальну температуру.

IV. Зміст теми:

Підручник М.Г.Шевчук „Сестринська справа”. – ст. 328-334.

П.Г.Жученко „Акушерство”. – ст. 311-316.

Карта ООД для роботи з літературою

№ Навчальні завдання Вказівки до виконання Самостійна робота

1. Значення сім’ї для здоров’я. 1. Вплив на тривалість і повноцінність
життя людини.

2. Що таке психологічний клімат сім’ї і його вплив на здоров’я?

2. Любов і закоханість 1. Вкажіть, яка відмінність між любов’ю і
закоханістю.

3. Гармонія сім’ї. 1. Вкажіть, який зміст життя в сім’ї?

2. Значення знання психічних особливостей один одного для міцності
сім’ї.

3. Психічна характеристика чоловіків.

4. Психічна характеристика жінок.

5. Гармонійні інтимні стосунки в сім’ї – основа благополуччя сім’ї.

6. Особливості статевого дозрівання в дівчат і хлопців.

7. Діти – запорука міцної сім’ї.

4. Методи запобігання вагітності. 1. Фізіологічний.

2. Механічний.

3. Хімічний.

4. Гормональний.

ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини
тісно пов’язане зі станом її психіки. Єдність тіла і психічного стану
відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі —
здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний
перебіг психічних процесів. У скелетних м’язах є численні специфічні
нервові клітини, які під час м’язових скорочень посилають у головний
мозок стимулюючі імпульси, за допомогою яких підвищується загальний
тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню
розумової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може
відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею
образи для психічної саморегуляції. Так, феноменальні здібності
тібетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і
вправ по створенню «психічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати
кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально підвищуючи
теплопродукцію організму.

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і
діяльністю. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових
реакцій організму людини на дії об’єктивного світу, а діяльність — це
взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо
намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і
діяльності є однією з важливих функцій психіки людини.
Діяльність складається з ряду дій відносно завершених елементів
діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети.
Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового
апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під
метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини
з часом стають автоматичними, вони звуться звичками. Звички бувають
корисними (акуратність, організованість) і шкідливими (куріння, вживання
алкоголю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може
керувати своєю поведінкою. Позбавлення від шкідливих звичок вимагає від
людини певних вольових зусиль та виконання ряду правил:

1. Сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у
накреслених напрямах. Прийняте рішення сформулює в головному мозку
необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну
діяльність по реалізації рішення.

2. Уникати умов, у яких проявляються старі звички. Створити сприятливі
умови для формування нових, позитивних, звичок.

3. Не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не закріпляться.
Постійне тренування є найголовнішою умовою для формування нових звичок.

Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління
мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її
змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний,
характер і поведінка людини характеризуватиметься імпульсивністю,
непередбаченістю і непослідовністю.

Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо
впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать: І) уміння
відрізнити головне від другорядного, 2) збереження внутрішнього спокою в
різних ситуаціях, 3) емоційна зрілість і стійкість, 4) знання засобів
впливу на події, 5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору, 6)
готовність до будь-яких неочікуваних подій, 7) сприйняття дійсності
такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити, 8) намагання
шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності, 9) розвиток
спостережливості, 10) уміння бачити перспективу життєвих подій, 11)
намагання зрозуміти інших, 12) уміння вибирати позитивний досвід з
подій, які сталися.

Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти людині в складних
життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об’єкту
зовнішніх впливів перетворюється в суб’єкт керування своєю поведінкою.
Активність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних,
моральних, трудових, естетичних та інших якостей, називається
самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її
самореалізації, самовираження, причому відбувається вона не примусово, а
за власним свідомим вибором. Самовиховання є системою дій, які зумовлені
соціальними та індивідуальними орієнтирами, інтересами, метою, умовами
життя особи. Іншими словами, самовиховання є самоуправління особи, з
наміром змінити себе. Воно буде ефективним, коли будуть визначені його
завдання. Щоб визначити завдання самовиховання, необхідно мати чітке
уявлення про себе, тобто володіти самоаналізом. Здатність аналізувати і
вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми
переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють
різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Однак
нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захищаючись від
внутрішнього конфлікту між своїм «я» і самооцінкою. Тому при визначенні
завдань самовиховання важливо орієнтуватися не лише на те, яким себе
вважає суб’єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Думки інших
людей допоможуть особистості змінити перекручене уявлення про себе, а
потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих
якостей потребують розвитку, а які треба змінити. Успіх самовиховання
залежить від того, наскільки людина володіє методами самовиховання. Під
цим розуміють методи і підходи, якими користується особа, щоб діяти на
свою свідомість, почуття, волю з метою реалізації програми
самовиховання. Основними методами є самопізнання, самооцінка,
самопереконання, самопорівняння, самозобов’язання, самоуправління,
самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання
та ін.

Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів
своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви,
інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей,
пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам’ять, уявлення,
мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного
стану організму і особистих якостей.

Аналізуючи результати своєї діяльності, власну поведінку, рівень
фізичного і психічного здоров’я, особа пізнає свої якості. Самооцінка
визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку
особи. Цей метод самовиховання передбачає наявність ідеальної моделі
особи і порівняння себе з цією моделлю.

Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні
себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все те, чого
не вистачає.

Самозобов’язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки.
Самозобов’язання визначається умовами життя і обов’язками людини. Воно
виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і
своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання — це роздумування, співставлення різних мотивів,
дискусія з собою, які потребують всебічного’ обліку всіх обставин і не
допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву,
самолюбства та ін.

Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за допомогою
слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання
самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів, відчуттів та
ін. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа здатна
концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього
необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення.

Самовправи — це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних
вправ можна виробити позитивні і побороти негативні звички.

Самопримушування — це вольове уміння, яке спрямоване на подолання
труднощів і перешкод.

Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ
сприяє реалізації програми самовиховання в утруднених умовах і допомагає
виробити відповідні установки, наприклад, на усунення небажаних або
шкідливих звичок.

Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес і результати власної
діяльності і вчинків. Самозвіт тісно пов’язаний з самоаналізом. Він
підрозділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може проявлятись у
формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.

Самоконтроль — це визначення відхилень програми самовиховання від
поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи.
Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву
самоудоско-налення.

Самозаохочення і самопокарання — емоційне підкріплення здійснених
вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання
— усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою.
Самозаохочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особи,
досягнуті в процесі самовиховання. Самопокарання викликає негативні
емоції, які спонукають особу до намагань не повторити негативних дій.
Таким чином, емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої регуляції
активності особи.

У житті людей часто виникають напружені ситуації. Вони можуть бути
спричинені складними моментами у трудовій діяльності, важкими умовами
життя, погіршенням здоров’я та ін. Напружені ситуації призводять до
стресів — неспецифічних реацій організму на ситуацію, яка вимагає
більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної
адаптації. Слід зауважити, що будь-яка життєва ситуація викликає стрес,
але не кожна з них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів,
які переживаються, як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини
і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції
особи.

Стреси часто проявляються у вигляді пограничної активізації внутрішніх
резервів особи, фізіологічних і психічних. Тому виділяють фізіологічний
і психічний (емоційний) стреси. При фізіологічному стресі адаптаційний
синдром виникає в момент зустрічі з подразником, а при психічному —
адаптація передує ситуації ї наступає передчасно. Поділ на фізіологічний
і психічний стреси умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є
елементи психічного і навпаки.

Для оцінки стану людини в напружених ситуаціях, при дії сильних
емоційних і фізичних факторів необхідно використовувати різні показники,
які характеризують психічну і фунціональну сфери її діяльності. Одним з
основних показників психічної сфери є емоційна стійкість. Під цим
розуміють здатність людини «успішно продовжувати свою діяльність при дії
сильних емоційних факторів (стресів). Емоційна стійкість визначається
різними методами. Одним з них є метод самооцінки за допомогою особистих
запитань. Він дозволяє визначити різні рівні емоційної стійкості і
виявити емоційно нестійку особу. Для емоційно нестійких людей характерна
неурівноваженість, підвищена збудливість, схильність до різкої зміни
настрою, неспокій, нерішучість та ін. Емоційно стійка особа має високу
витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних
ситуаціях. Під самовладанням розуміють здатність людини здійснювати
діяльність в дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу.
В самовладанні проявляється свідомо-вольова організація психічних
процесів, які регулюють діяльність людини.

Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, яка спрямована на
усунення або зниження почуття неспокою, є психологічний захист. Він
оберігає сферу свідомості від негативних, травмуючих особу переживань,
переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт.
Механізм психологічного захисту є глибоко індивідуальним і характеризує
рівень адаптаційних можливостей психіки. Тому посилення і тренування
психологічного захисту є одним з найактуальніших завдань профілактичної
і клінічної психотерапії. Особливістю психологічного захисту є його
неусвідомлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому
зниженні дії психотравмуючого фактора. Психологічний захист проявляється
також у неусвідомлюваній змін настанов і мотивацій, при яких протиріччя,
що є наслідком початкових намагань, усуваються. Часто проявами
психологічного захисту є самовиправдовування, забування, самонагорода,
самовибачення тощо. Слід пам’ятати, що емоційно негативні враження й
афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості,
спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів
психологічного захисту відіграють різні зовнішні й внутрішні подразники:
психотравмуючі фактори (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи
до самопокарання, нездатність дати об’єктивну оцінку подіям, що
відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо. Часто формами
психологічного захисту є «уникнення» (наприклад, ухилення від
обговорення теми, що має емоційно-особисте значення, ситуацій, книжок,
кінофільмів тощо і «вихід» (із сім’ї, професійної або вікової групи
тощо).

‚ „ ?

?

O

Ue

u

ue

?

O

ue

&

&

&

&

&

???

&

a

a

a

a

a

gd©So

&

&

&

&

&

a

\

?

TH

?

O

oe

he+.PНайдієвішими механізмами психологічного захисту є витіснення,
проекція та ідентифікація. Витіснення — це процес, внаслідок якого
неприйнятні для особи думки, згадки, переживання ніби «виганяються» зі
свідомості й переводяться в сферу безсвідомого. В той же час витіснені
думки часто продовжують впливати на поведінку особи і проявляються у
формі неспокою, тривоги, страху та ін. Проекція (викидання вперед) — це
механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні
іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами. Ідентифікація —
це механізм психологічного захисту, в результаті дії якого особа
ототожнює себе з іншою особою (або з групою людей), яка є для неї
взірцем поведінки. Цей механізм може працювати по-різному. По-перше, це
може бути об’єднання з іншою особою на ґрунті встановленого емоційного
зв’язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття як власних
форм орієнтації іншої особи. По-друге, це може бути бачення особистості
іншої людини як продовження самого себе. По-третє, це може бути
постановка особистістю себе на місце іншого. Різні механізми
ідентифікації викликають і відповідну поведінку особи.

Людина, як істота біосоціальна, постійно відчуває потребу жити у згоді з
навколишньою дійсністю, зберігати і підтримувати рівновагу стану психіки
як основи нормальної життєдіяльності та оптимальної соціальної
адаптації. Цій меті служать різні механізми психологічного захисту, які
визначаються індивідуальними характеристиками особи. Впливаючи на
індивідуальні особливості людини, можна цілеспрямовано тренувати і
посилювати механізми психологічного захисту. До таких впливів належить
аутогенне тренування.

Аутотренінг — це концентроване саморозслаблення і самонавіювання. Це
система навчання прийомів саморозслаблення м’язів (м’язова релаксація),
психічного заспокоєння, погруження в дрімотний стан, які супроводжуються
самонавіюванням. Аутогенне тренування широко застосовують у медицині,
спорті, на виробництві, в самовихованні. Воно є одним із механізмів
саморегуляції особистості. Аутотренінг дозволяє вирішити широке коло
завдань, які входять до програми саморегуляції особистості. До них
належать регуляція функціонального стану організму, регуляція різних
психічних станів, мобілізація фізіологічних і психічних резервів особи,
емоційно-вольова підготовка людини до відповідної діяльності, зняття
нервово-емоційного напруження, розвиток пізнавальних процесів — уваги,
пам’яті, мислення, зміна мотивації і самооцінки особи тощо. Аутотренінг
можна застосовувати в групах та індивідуально. Групове аутогенне
тренування ефективніше за рахунок механізмів взаємоіндукції,
міжособистісного впливу. Однак необхідно дуже обережно підходити до
комплектування груп, оскільки негативне ставлення до аутотренінгу хоча б
однієї людини в групі може призвести до зниження ефективності заняття.
Індивідуальне тренування розширює можливості цього заходу, оскільки
дозволяє використовувати різні прийоми впливу з урахуванням конкретної
особистості. Часто індивідуальне навчання аутотренінгу проводять із
застосуванням магнітофонних записів. Перед початком занять у доступній
формі повідомляють про роль психічної діяльності і кори великого мозку в
регуляції діяльності м’язів, серцево-судинної, дихальної та інших
систем, пояснюють фізіологічні та психологічні основи методу. Вступна
бесіда може тривати 1—1,5 год. Колективні заняття проводять, як правило,
через день, бажано в один і той самий час, краще у вечірні години.
Самостійне повторення занять (власне аутотренінг) рекомендується
проводити щоденно не менше ніж три рази на день. Головне завдання курсів
полягає в поступовому розвитку навиків самовпливу. Загальний курс
складають не менш як 12 колективних занять, під час яких курсанти
засвоюють базисні вправи аутотренінгу і формують навики самовпливу на
м’язову та емоційно-вольову сферу. Заняття краще розпочинати через 1,5—2
год після прийому їжі. На самостійні вправи виділяють по 10-15
хв на кожен сеанс. Перед заняттями необхідно розстібну™ ґудзики на
одязі, ремінь та інші тугі застібки і прийняти одну з наведених нижче
поз.

1. Положення сидячи — поза «візника». Пацієнт сидить на стільці, голова
нахилена вперед, передпліччя вільно лежать на передній поверхні стегон,
кисті опущені і розслаблені, ноги зручно розставлені.

2. Положення сидячи в «пасивній» позі. Пацієнт сидить у м’якому кріслі з
прямою або трохи відхиленою спинкою.

Потилиця і спина зручно спираються на спинку крісла. Руки розслаблені,
лежать на підлокітниках, ноги дещо розставлені.

3. Положення лежачи на спині. Пацієнт лежить на спині на м’якому дивані
чи ліжку, під головою невелика подушка, руки вільно лежать уздовж
тулуба, дещо зігнуті в ліктьових суглобах і дещо розведені. Іноді для
зручності під коліна підкладають м’який валик.

Бажано протягом усього курсу використовувати лише одну з запропонованих
поз, розраховуючи на її рефлекторний ефект. Після завершення курсу при
виконанні самостійних вправ можна змінити позу.

Прийнявши одну з рекомендованих поз, необхідно «надягти» маску
релаксації, тобто максимально розслабити м’язи обличчя, очі закрити,
погляд за опущеними повіками вільно спрямувати вдалину, нижню щелепу
трохи одвісити (звук «и-и-и»), язик розпластати в роті, його кінчик
торкається верхнього ряду зубів (звук «т-т-т»). Після цього необхідно
провести «дихальну розминку», тобто протягом 2—3 хв установити спокійне
дихання, намагаючись дихати животом: на рахунок 1—2 — вдих, на рахунок
1—4 — видих. Закінчивши «дихальну розминку», слід перейти до виконання
комплексів вправ аутогенного тренування. Рекомендується така
послідовність головних комплексів вправ аутотренінгу: 1) загальне
заспокоєння, 2) досягнення тренованої м’язової релаксації, 3) виклик
відчуття тепла в кінцівках, 4) виклик відчуття тепла в сонячному
сплетінні, 5) оволодіння регуляцією ритму і частоти дихання, 6)
оволодіння регуляцією ритму і ЧСС, 7) мобілізуючі вправи, 8)
загальне зміцнення емоційно-вольової сфери.

Засвоївши ці комплекси, можна переходити до спеціальних вправ:
відволікання, самовиховання, тренування пам’яті, самонавіювання
сновидінь та ін.

СІМ’Я І ЗДОРОВ’Я

Одним із факторів, які впливають на тривалість і повноцінність життя
людини, є шлюб та благополучна сім’я. Вчені довели, що коли людина в
шлюбі, вона може до своєї тривалості життя додати ще 5 років, а якщо ні,
то з кожних 10 років прожитих одиноко, треба вираховувати по 1 року.
Сім’я забезпечує здоровий спосіб життя. До речі, майже всі довгожителі
одружені. Сімейне життя — це своєрідна життєва школа, у якій чоловік і
дружина вчаться турбуватися про дітей, їхнє виховання. У сімейному житті
неминучі відречення від своїх егоїстичних бажань, однак це не збіднює, а
збагачує добротою, справедливістю, ніжністю.

Істотне значення для здоров’я має психологічний клімат у сім’ї, який
залежить від порядності членів сім’ї, вимог до себе та інших, від
взаємного почуття, загальних уявлень, інтересів, устремлінь, моральної
атмосфери, в якій живе сім’я, взаємної щирості та розуміння, а також
матеріального благополуччя і побутових умов.

Слід пам’ятати, що закоханість і любов — різні явища. Між ними не можна
ставити знак рівності. Закохуються в більшості випадків не в людину як
особистість, а в які-небудь характерні для неї риси: волосся, очі, ноги,
усмішку, тембр голосу, поставу, манеру розмовляти, одягатися тощо.

У кожної людини в підсвідомості існує якийсь неясний ідеальний образ
представника іншої статі. Найчастіше в цьому образі поєднуються риси
мами (батька), сестер (братів), перших учителів, артистів та ін.
Закохуючись, люди знаходять у представника іншої статі риси, властиві
образу, що був створений фантазією. Однак пізніше виявляється, що об’єкт
закоханості не відповідає ідеальному образу і тоді можуть виникати
конфлікти. Коли ж неясний ідеальний образ співпадає з об’єктом
закоханості, може утворитися міцна сім’я.

Деякі вважають, що опорою сім’ї є сексуальна любов, однак це почуття
вкрай рідко продовжується все життя. Зміст життя складають праця,
обов’язки, відповідальність, турботи, труднощі та радощі. Спільно пройти
це і поділити між собою, бути опорою одне одному, турбуватися про дітей
— це і є основа сім’ї. Гармонійна сім’я не виникає сама собою, для її
створення необхідна взаємна повага. Якщо подружжя не розуміє цього,
виникають невдоволення, звинувачення, сварки і, накінець, розлучення.
Більша частина сімейних конфліктів виникає тому, що подружжя не знає
психічних особливостей одне одного, які пов’язані з біологічними
(фізіологічними, гормональними) і соціальними (традиції, виховання в
сім’ї) чинниками.

Для чоловіків характерно переважно абстрактне, теоретичне мислення, на
яке почуття справляють незначний вплив. Тому в багатьох випадках дружині
варто залишати за чоловіком право вирішувати питання, які вимагають
даль-новидності,’ критичного осмислення і об’єктивності. З іншого боку,
чоловікові часто не вистачає дипломатичності, уваги і доброти при
вирішенні сімейних проблем, його теоретизовані і схематичні підходи
можуть тільки зашкодити справі. В таких випадках право вирішувати
необхідно надати жінці, мислення якої є більш конкретним,

У більшості випадків жінка в сім’ї — кращий психолог, ніж чоловік, а
тому в конфліктних ситуаціях інші члени сім’ї, як правило, стають на її
бік.

Розважливий чоловік спокійно довіряє вирішення сімейних проблем жінці.
Від жінки найчастіше залежить, яка емоційна атмосфера в сім’ї, —
радісна, оптимістична чи пригнічена, песимістична.

Материнські і батьківські почуття різні. Любов матері має багато
відтінків. Матері краще відчувають молодших дітей, а у чоловіків тісніші
контакти зі старшими дітьми. Є ще одна особливість жіночої психіки: на
противагу чоловікам, які дуже цінують привабливість жінок, останні менш
вимогливі щодо вроди чоловіків. Вони більше цінують внутрішню красу та
інтелектуальну гармонію чоловіка. Кожна жінка свідомо чи підсвідоме
розуміє, наскільки важливі в сімейному житті духовні якості чоловіка
(табл.).

Неповторну атмосферу благополуччя в сім’ї створюють гармонійні інтимні
стосунки між подружжям, які вимагають духовної і фізичної
врівноваженості. На жаль, не завжди так буває. Сексологи багатьох країн
стверджують, що майже 50 % жінок не задоволені своїм сексуальним життям,
а 33 % ставляться до нього холодно і байдуже. Серед чоловіків
незадоволених менше, однак їхня задоволеність часто досягається без
урахування інтересів партнерші. Наслідком сексуальної незадоволеності є
поганий настрій, нервозність, навіть неврози, головний біль та інші
негативні моменти, які накладають свій відбиток на стосунки подружжя і
можуть спричинитися до взаємовідчуження.

Слід пам’ятати, що у дівчат статеве дозрівання розпочинається раніше і
закінчується швидше, ніж у хлопців. У дорослих чоловіків і жінок одного
віку характер статевого потягу не завжди однаковий. У чоловіків статевий
потяг посилюється до 25 років, потім тримається на одному рівні до 40—45
років, після чого починає поступово послаблюватися і досягає нуля в
старечому віці. У жінок сексуальна активність наростає повільно, часто
вона досягає кульмінації лише до 30 років, потім тримається на одному
рівні до клімактеричного періоду. Іноді в клімактеричному періоді
спостерігається навіть посилення сексуального потягу. Однак кожна людина
неповторна, і статевий потяг залежить від виховання, способу життя,
впливу навколишнього середовища, взаємних симпатій тощо. Статеве
збудження, яке може закінчитися статевим актом, у чоловіків і жінок має
різний перебіг. У жінок для його виникнення потрібно більше часу, ніж у
чоловіків. На жінку збуджуюче діють доброта і ніжність чоловіка, тоді як
чоловік більше керується фізичними мотивами. В таких ситуаціях жінка
вважає чоловіка грубим, нетактовним, а чоловік жінку — холодною,
байдужою. Через таку сексуальну неграмотність у сім’ї виникають незгоди,
які з часом можуть призвести до розлучення.

Таблиця. Порівняльні психофізіологічні якості жінок і чоловіків

Жінки Чоловіки

Ніжність Сила

Любов одухотвореніша (багато жінок більше цінують душевні якості
чоловіків, ніж привабливість і могутність його фігури) Любов більш
фізична (багатьох чоловіків на перших порах більше чарує привабливість
жінки з естетичної точки зору)

Жвавість і кокетство у різних проявах Відносна грубуватість у різних
проявах

Поступливість Впевненість у собі

Велика емоційність Переважання тверезо-логічного і абстрактного мислення

Інтуїція і передчуття Усвідомлено-організоване передбачення

Переважаючі схильності

Домовитість поєднується з професійною діловитістю Професійна діловитість

Потяг до сім’ї Потяг до колективу

Потяг до мистецтва, культури Потяг до науки, техніки, політики

Реакція на емоційно-нервове напруження

Більш виражена Більш стримана

Пристосування до ситуації, що змінюється, більш досконале Пристосування
до ситуації, що змінюється, менш виражене

Що робити, щоб зберегти добрі стосунки у сім’ї

Цікавитись справами чоловіка, заохочувати його на досягнення успіхів
Визнавати заслуги жінки по веденню домашнього господарства, бути щиро
вдячним

Не сперечатись через дрібниці Не критикувати

Вдосконалювати психофізіологічні якості Заохочувати успіхи дружини в
самовдосконаленні

Страждати і радіти разом Страждати і радіти разом

Згладжувати ревнощі дипломатичним шляхом Бути морально чистим

У дорослих чоловіків і жінок одного віку характер статевого потягу не
завжди однаковий. У чоловіків статевий потяг посилюється до 25 років,
потім тримається на одному рівні до 40—45 років, після чого починає
поступово послаблюватися і досягає нуля в старечому віці. У жінок
сексуальна активність наростає повільно, часто вона досягає кульмінації
лише до 30 років, потім тримається на одному рівні до
клімактеричного періоду. Іноді в клімактеричному періоді спостерігається
навіть посилення сексуального потягу. Однак кожна людина неповторна, і
статевий потяг залежить від виховання, способу життя, впливу
навколишнього середовища, взаємних симпатій тощо. Статеве збудження, яке
може закінчитися статевим актом, у чоловіків і жінок має різний перебіг.
У жінок для його виникнення потрібно більше часу, ніж у чоловіків. На
жінку збуджуюче діють доброта і ніжність чоловіка, тоді як чоловік
більше керується фізичними мотивами. В таких ситуаціях жінка вважає
чоловіка грубим, нетактовним, а чоловік жінку — холодною, байдужою.
Через таку сексуальну неграмотність у сім’ї виникають незгоди, які з
часом можуть призвести до розлучення.

Атмосферу і щастя в сім’ї допомагають створити діти. Любов батьків
продовжується в їхніх дітях. В ідеальній сім’ї повинно бути не менше
трьох дітей, що забезпечує приріст населення. Першу дитину бажано мати в
перші роки сімейного життя, в усякому разі до 30 років. У молодої жінки
перша вагітність і роди протікають легше.

Якщо подружжя не бажає більшого приросту сім’ї або вагітність з якихось
причин не рекомендується, доводиться думати про запобігання вагітності.
Універсального методу немає, кожен має свої позитивні й негативні
сторони.

Досить поширеним методом запобігання вагітності є переривання статевого
акту до сім’явиверження. При передчасному перериванні статевого акту
жінка часто не досягає оргазму, а в чоловіка він відбувається у
ненормальних умовах. З часом це може призвести до неврозів і
послаблення статевої здатності як у чоловіків, так і в жінок. У жінок,
крім цього, можуть виникати різні розлади, наприклад, біль у ділянці
малого тазу, збільшення тривалості менструації тощо.

Найбільш поширеним методом запобігання вагітності є користування
презервативом. Однак він теж має недоліки: притуплює статеве відчуття,
продовжує тривалість статевого акту, що не завжди є бажаним, а також
спричиняє подразнення слизової оболонки піхви.

При користуванні презервативом, так само, як і в разі переривання
статевого акту, — сім’я не потрапляє в піхву, а значить, туди не
надходять білки, ферменти, статеві чоловічі гормони, які містяться в
сім’ї. А ці речовини, якщо вони потрапляють в організм жінки, сприятливо
впливають на нього.

Менш популярними є такі протизаплідні засоби, як алюмінієві, пластмасові
або гумові ковпачки, що їх надягають на шийку матки, марлеві та ватні
тампони, змочені кислими розчинами, а також різні пасти, які вводять у
піхву до початку статевого акту. Одним із методів запобігання вагітності
є спринцювання піхви спеціальними розчинами (2— З столові ложки оцту на
1 л води, 1 чайна ложка борної кислоти на 1 л та ін.) через 3—5 хв після
статевого акту. Запобігти вагітності можна також за допомогою
гормональних препаратів — їх ще називають пероральними контрацептивами:
інфекундіну, бісекуріну, рігевідону, нон-овлону, які гальмують
дозрівання яйцеклітини в яєчнику, їх треба приймати регулярно протягом
року. Однак ці препарати скорочують тривалість менструації і
зменшують кількість менструальної крові. Гормональні препарати
протипоказані жінкам, які страждають на тромбофлебіти, захворювання
печінки, а також тим, які мають до названих препаратів підвищену
чутливість.

Останніми роками широкого поширення набули виготовлені з син- тетичного
полімеру спіралі, петлі або пружні кільця, що їх вставляють у порожнину
матки гінекологи в перші дні після менструації. У порожнині матки ці
протизаплідні засоби можуть знаходитися тривалий час, навіть декілька
років. Однак їх не можна застосовувати жінкам, які страждають на
гінекологічні захворювання, маткові кровотечі та пухлини матки. Не
рекомендують ці засоби також жінкам, які ще не родили, оскільки для їх
введення треба розширювати канал шийки матки, що може в подальшому
ускладнити перебіг пологів.

Найфізіологічнішим методом запобігання вагітності є врахування
перебігу менструального циклу. Дозріла яйцеклітина відділяється
від яєчника за 16—22 дні до початку наступної менструації, в зв’язку з
чим запліднення можливе за 11—18 днів до наступної менструації. Таким
чином, у кожному менструальному циклі є два періоди, в яких
запліднення неможливе, а саме: безпосередньо після закінчення
менструації і перед початком наступної менструації. Фізіологічний метод
ефективний, якщо жінка має регулярний менструальний цикл. Попередньо,
протягом 6 міс, вона має вести менструальний календар. День овуляції
може бути точно визначений за зміною температури в прямій кишці. За 1—2
дні до овуляції температура тіла підвищується на 0,4—0,6 °С. Оскільки
сім’яні клітини зберігаються живими 2—4 дні, то небезпечний період
закінчується за тиждень до підвищення температури тіла. Не можна
завагітніти протягом 5—6 днів до початку менструації і 4—5 днів після її
закінчення. Таким чином, при менструальному циклі 28 днів приблизно 10
днів є безпечними щодо вагітності. Однак слід враховувати, що при
фізичному або розумовому перенапруженні, сильних емоціях, захворюваннях,
змінах клімату та дії деяких інших чинників терміни овуляції можуть
змінюватися.

Похожие записи