КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Професіограма викладача вищої школи та шляхи її реалізації

ЗМІСТ

ВCТУП

РОЗДІЛ 1 Зміст та функції професійно-педагогічної діяльності викладача
вищої школи

РОЗДІЛ 2 Поняття та сутнісні характеристики професіограми викладача

РОЗДІЛ 3 Загальні вимоги до викладача вищої школи

РОЗДІЛ 4 Принципи та етапи підготовки та перепідготовки викладачів
вищої школи

РОЗДІЛ 5 Основні методологічні та психолого-педагогічні проблеми
професійно-педагогічної підготовки та перепідготовки викладача вищої
школи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВCТУП

Професійна підготовка викладачів базується на певній системі цінностей.
Базові цінності в процесі виховання, на думку багатьох дослідників,
значною мірою відбивають суспільні уявлення про дитину, що змінювалися й
еволюціонували. Відповідно змінювалось і розвивалось суспільне розуміння
функції вчителя-носія і виразника тих цінностей, що лежать в основі
суспільного життя. У процесі цілеспрямованої педагогічної діяльності
викладачу, вчителю завжди потрібно було навчати, розвивати і виховувати
дитину. На порозі ХХІ століття постає завдання визначення стратегії
співробітництва, розробки спільних підходів до «гармонізації» ціннісних
орієнтацій, змісту, форм і методів освіти. Настав час відмовитися від
функціональної освіти, яка цілковито перетворює життя людини лише на
підготовку до майбутніх соціальних функцій.Роль вчителя за такого
підходу не може полягати тільки в передачі учневі набору вмінь для
майбутнього здійснення наперед визначених соціальних функцій. Установки
на забезпечення внутрішнього розвитку дитини, зміцнення її психічного
здоров’я, формування розуму, а не просто озброєння знаннями, носієм яких
є вчитель, потребують нових концептуальних засад підготовки вчителя до
педагогічної діяльності.Професійна діяльність педагогічних кадрів є
неперервним процесом розв’язання навчально-виховних завдань, спрямованих
на розвиток особистості дитини. Її ефективність значною мірою
визначається сформованістю ціннісних орієнтацій майбутнього педагога.
Реальні потреби гуманізації освіти передбачають творчу, вільну
діяльність особистості майбутнього вчителя, спрямовану на прогресивний
розвиток нації. А це потребує орієнтації викладачів вищих педагогічних
навчальних закладів освіти на необхідність кардинальної гуманізації
виховного процесу, на створення умов для самореалізації майбутнього
вчителя як суб’єкта морально-духовної відповідальності за майбутнє.Мета
дослідження полягає у виробленні автором власної концепції професіограми
викладача вищої школи, а також оптимальних шляхів її реалізації. Для
досягнення поставленої мети автор ставить перед собою такі завдання:1)
Визначити зміст професійно-педагогічної діяльності викладача вищої
школи.2) З’ясувати функції професійно-педагогічної діяльності викладача
вищої школи.3) Дослідити поняття та сутнісні характеристики
професіограми викладача вищої школи.4) Окреслити загальні вимоги до
викладача вищої школи.5) Проаналізувати принципи та етапи підготовки та
перепідготовки викладачів вищої школи.6) Обгрунтувати основні
методологічні та психолого-педагогічні проблеми професійно-педагогічної
підготовки та перепідготовки викладача вищої школи.Об’єктом дослідження
виступає професіограма викладача вищої школи, предметом – відносини, що
складаються в процесі її реалізації.Методологічною основою дослідження є
порівняльний метод комплексного дослідження, структурно-системний метод,
логічний, методи узагальнення та прогнозування.

РОЗДІЛ 1 Зміст та функції професійно-педагогічної діяльності викладача
вищої школи

Нова соціально-економічна ситуація у нашій державі призвела до того, що
перед вищою школою було поставлено інші, ніж раніше, цілі та завдання.
Основним напрямком діяльності школи на сьогоднішній день повинно стати
задоволення потреб особистості в знаннях, які б дозволили адаптуватися в
сучасному світі. А це потребує відповідного кадрового супроводу і
найшвидшого втілення в життя цілеспрямованої програми підготовки
педагогічних кадрів вузу, тобто відповідної підготовки та перепідготовки
викладачів вищої школи. При цьому важливе значення має звернення до
позитивного зарубіжного досвіду у цій сфері. Так, з 1993 року в Росії
при провідних вузах створені та успішно функціонують центри з
психолого-педагогічної перепідготовки спеціалістів для викладацької
діяльності у вищій школі. Після закінчення навчання слухачам
присвоюється додаткова кваліфікація – «викладач вищої школи». З 1995
року в магістратурі запроваджено підготовку студентів для отримання
даної кваліфікації. Особливість діяльності викладача вищої школи полягає
в тому, що вона є складноорганізованою і складається з декількох
взаємопов’язаних між собою видів, що мають спільні компоненти. Окремі
конкретні види діяльності розрізняються за формою, способами здійснення,
часовою та просторовою характеристиками, функціональною спрямованістю і
т. ін. За визначенням, вид діяльності – це узагальнена характеристика
функціональної спрямованості праці спеціаліста. Під час проходження
етапів трудового шляху спеціаліста співвідношення різноманітних видів
його діяльності змінюється. Головна відмінність однієї діяльності від
іншої полягає у відмінності об’єктів діяльності, які й надають їй певну
спрямованість, напряму пов’язану з характерною ціллю
діяльності.Реалізуючи різні цілі діяльності, викладач вузу здійснює
наступні діяльності: педагогічну, науково-дослідну, професійну (за
базовою спеціальністю0, адміністративно-господарську, управлінську,
комерційну та громадську. Серед перерахованих діяльностей можна виділити
два види творчої діяльності – наукового працівника та педагога. В
дослідженні З.Ф. Єсарєвої [5] показано, що лише сполучення наукової та
педагогічної діяльності для викладача вищої школи є продуктивним. Проте,
на думку деяких авторів, провідну роль в діяльності викладача вузу грає
саме педагогічна діяльність, а всі інші види діяльності нею інтегруються
та проявляються в ній.Можна сформулювати певні критерії для оцінки
рівнів науково-дослідної, базової професійної, адміністративної,
господарської, управлінської та громадської діяльності викладача вищої
школи. Відносно педагогічної діяльності можна прийняти класифікацію Н.В.
Кузьміної [6], згідно якої установлюється 5 рівнів її продуктивності:
репродуктивний, коли педагог вміє переказати іншим те, що знає сам;
адаптивний – при якому педагог в змозі пристосувати своє повідомлення до
особливостей аудиторії; локально-моделюючий знання студентів, коли
педагог володіє стратегіями навчання знанням, вмінням, навичкам за
окремими розділами курсу, що дозволяють визначити педагогічну мету,
поставити задачі, розробити алгоритм їх вирішення та використати
педагогічні засоби включення студентів в навчально-пізнавальну
діяльність; системно-моделюючий знання студентів, коли педагог володіє
стратегіями формування шуканої системи знань, вмінь та навичок за
дисципліною в цілому; системно-моделюючий діяльність та поведінку
студентів, при якому педагог вміє перетворити свою дисципліну в засіб
формування особистості студента, його потреб у самовихованні, самоосвіті
та саморозвитку. Якщо прийняти дану класифікацію за основу, то слід
відмітити, що переважна більшість викладачів вищої школи знаходяться на
перших двох рівнях продуктивності педагогічної діяльності.Одна з
найбільш важливих характеристик діяльності спеціаліста – це його функції
в процесі професійної діяльності. Є.Е. Смирновою функції діяльності
спеціаліста було визначено в якості узагальненої характеристики основних
обов’язків, що виконуються у відповідності з вимогами професії [12].
Склад функцій, що виділяються у професійній діяльності різними авторами,
неоднаковий: одні визначають функції діяльності з точки зору її
структури, інші розглядають діяльність як процес вирішення професійних
задач. В працях Н.В. Кузьміної [6] зміст професійно-педагогічної
діяльності складається з ряду структурних компонентів (мета, зміст,
засоби, об’єкти та суб’єкти діяльності) та функціональних компонентів
(рефлексія, проектування, конструювання, організація та комунікація), що
відповідає гностичній (аналітичній), проектувальній, конструктивній,
організаційній та комунікативній функціям. З.Ф. Єсарєвою [5] було
визначено такі спеціальні функції діяльності викладача вузу, як
інформаційна, розвиваюча та орієнтаційна. С.Г. Вершловський [8] виділяє
в діяльності викладача також адаптаційну функцію. Дослідження дозволяють
доповнити наведений перелік компенсаторною функцією, що компенсує
недоотриману базову освіту, корегуючою, що виправляє недоліки
попередньої освіти, та самоосвітньою функцією в діяльності викладача
вищої школи. У праці В.Ф. Дмитрієвої [4] з співавторами запропонована
схема взаємозв’язків компонентів діяльності викладача вузу, на підставі
аналізу якої було зроблено наступні висновки: 1) гностичний компонент
лежить в основі всіх інших компонентів; 2) найбільш важливу роль в
діяльності викладача вищої школи відіграють гностичний, конструктивний
та проектувальний компоненти, так як вони включають всі інші компоненти;
3) на гностичний компонент передусім впливають конструктивний та
проектувальний компоненти, оскільки з їх розвитком зростає рівень
гностичних вмінь.Говорячи про підготовку та перепідготовку викладачів
вищої школи, слід відмітити також її основні функції:1) професійної
підготовки;2) перепідготовки викладачів;3) самоосвіти;4) акселераторна,
що підтягує знання до рівня виробничо та суспільно необхідної
компетенції;5) амортизаційна, що пом’якшує розрив поколінь за освітнім
рівнем, інформованістю, знаннями та ціннісними орієнтаціями;6)
компенсаторна, що здійснює компенсацію недоотриманої базової освіти та
виправлення недоліків функціонування попередніх систем освіти;7)
розвиваюча, що організує професійний та загальнокультурний розвиток
особистості, підвищення її творчого потенціалу, задоволення
інтелектуальних та творчих потреб;8) адаптивна, що сприяє пристосуванню
слухачів до змінюваних вимог соціального середовища;9) організаційна, що
полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його
самоосвіти;10) корегуюча, що здійснює спрямовану зміну якостей
особистості спеціаліста з урахуванням його професійно-педагогічної
діяльності у вузі [2; 28-29].Таким чином, більш детально основні функції
професійної діяльності викладача такі:1. Загальнопедагогічні
функції:1.1. Інформаційні:надання студентам глибоких і міцних знань,
умінь та навичок з основних наук;формування наукового світогляду й
загальнолюдської моралі;1.2. Мобілізаційні:уміння зосередити усі фізичні
й розумові сили студентів на вирішенні навчальних завдань, створити
позитивний емоційний настрій;формувати й закріплювати уміння й навички
навчальної праці, раціонального застосування знань на практиці;уміння
зосередити увагу студентів, актуалізувати їх мислення, націлити їх
почуття й волю на успішне виконання навчальних планів та програм.1.3.
Розвиваюча функція вимагає від викладача:умінь і навичок керування
розумовою діяльністю студентів, розвитком їх розуму, почуттів та волі у
процесі навчання й праці;уміння формувати багатогранну й гармонійну
особистість демократичного суспільства;уміння розвивати пізнавальні
інтереси й індивідуальні здібності студентів.1.4.
Орієнтаційні:формування соціальних знань і професійної орієнтації з
урахуванням вимог суспільства, здібностей, нахилів і
можливостей;виховання бережливого ставлення до природи;2. Загально
трудові функції:2.1. Конструктивна функція складається з:конструктивної
діяльності (уміння планувати навчальний процес, міжпредметні зв’язки,
власні педагогічні дослідження);конструктивно-матеріальна діяльність
(планування й обладнання навчальних кабінетів, накопичення дидактичних
матеріалів);2.2. Комунікативна функція:уміння викладача встановлювати
правильні взаємовідносини із студентами;викладач не лише навчає й
виховує студентів, але й сам особисто дає приклад додержання
загальнолюдської моралі, старанного ставлення до справи, виконання даних
обіцянок;2.3. Дослідницька функція – це особливий вид діяльності
викладача, що включає такі компоненти:творчий пошук, творче навчання
студентів шляхом опрацювання й впровадження у практику більш досконалих
методів та прийомів, засобів та форм навчання й виховання;науковий
аналіз й узагальнення свого педагогічного досвіду;дослідницька
діяльність на шляху подальшого удосконлення навчально-виховного процесу.
Дослідницька діяльність неможлива без сміливого експерименту,
педагогічного ризику, активного пошуку й відстоювання істини.2.4.
Організаторська функція передбачає здійснення на практиці всього того,
що було задумано й опрацьовано під час підготовки до занять і
навчально-виховних заходів. Організаторська діяльність викладача
поділяєься на:організацію повідомлення навчального
матеріалу;ораганізацію своєї поведінки у процесі педагогічної
діяльності;організацію студентів відповідно до мети й завдань
навчально-виховного процесу [1; 10-12].

РОЗДІЛ 2 Поняття та сутнісні характеристики професіограми викладача

Узагальнений портрет вчителя або сукупність професійно зумовлених вимог
до вчителя-вихователя називають різними термінами: «професіограма
особистості вчителя-вихователя», «професійна придатність», «професійна
готовність». Професіограма вчителя-вихователя є свого роду реєстром, що
включає сукупність особисто-ділових рис, певний об’єм
суспільно-політичних, психолого-педагогічних й спеціальних знань, а
також програму педагогічних умінь й навичок, необхідних для виконання
вчителем його повсякденних професійних обов’язків. У педагогіці вищої
школи вважається загально визнаним, що професійні вимоги до викладача
повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські
риси; риси, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання,
уміння й навички з предмету (спеціальності).Психологи, обґрунтовуючи
професіограми, удаються до визначення переліку педагогічних здібностей,
що являють собою синтез багатьох якостей розуму, почуттів й волі
особистості [10]. Зокрема, В.О. Крутенький, спираючись на схеми Ф.Н.
Гоноболіна, відокремлює дидактичні, академічні, перцептивні, мовні,
організаторські, авторитарні, комунікативні здібності, а також
педагогічну уяву й здібність до розподілу уваги. О.І. Щербаков до
найважливіших педагогічних здібностей відносить дидактичні,
конструктивні, перцептивні, експресивні, комунікативні та
організаторські здібності.Моральне виховання у вищому педагогічному
навчальному закладі ґрунтується на засвоєнні програмного матеріалу,
передбаченого навчальними планами з окремих предметів і дисциплін.
Кожний викладач має застосовувати з цією метою свій предмет.Важливий
інтерес становить узагальнений варіант найважливіших рис педагогічної
креативності, запропонований відомим ученим України С.О.Сисоєвою [15]:1)
високий рівень соціальної і моральної свідомості;2) пошуково-проблемний
стиль мислення;3) розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння
аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);4)
проблемне бачення;5) творча фантазія, розвинене уявлення;6) специфічні
особистості якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість,
допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм);7) специфічні
ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє «Я», бажання бути
визнаним), творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення
досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці);8)
комунікативні здібності;9) здатність до самоуправління;10) високий
рівень загальної культури і високий рівень моральної культури.У системі
освіти специфічна роль належить вищій школі. Будучи одним з видів
професійної освіти, вища школа виконує багаточисельні загальнокультурні
функції, формує й розвиває трудову й суспільно-політичну активність
молоді, її світогляд, мораль, забезпечує умови для всебічного розвитку
особистості майбутнього спеціаліста, який спроможний успішно сприяти
соціальному й науково-технічному прогресу суспільства.У вищих
педагогічних навчальних закладах майбутньому вчителю включитися у процес
моральних дій по прилученню до морального виховання допоможе
модифікована професіограма у педагогічній діяльності (на основі
професіограми, запропонованої дослідниками Г.І.Корольовою та
Г.О.Петровою), що включає компонент морального виховання. Основу
змістовного наповнення цього компоненту складають: 1. моральна
спрямованість особистості майбутнього викладача вищої школи:2.
високорозвинений моральний ідеал;3. моральна активність викладача як
необхідна складова активної життєвої позиції, активне ставлення до
морально-духовних цінностей;4. інтерес до моралі, до її витоків, до
практичних проблем моральності;5. потреба в активній освіті, самоосвіті
і самовихованні морального спрямування;6. органічне поєднання інтересу
до професійно-педагогічної спрямованості з інтересом до проблем
моральності;7. рівень морально-духовної культури:8. розуміння сутності
та специфіки морально-духовної свідомості, моральної діяльності;9.
обізнаність із сучасною теорією морального виховання і використанням
педагогічних принципів, форм, методів і засобів морального виховання;10.
практична підготовленість викладача;11. володіння методикою морального
виховання в усіх формах навчально-виховного процесу;12. культура
поведінки викладача:13. педагогічний такт, цілеспрямованість, любов і
повага до вихованців;14. мовно-етикетна культура викладача;15. уміння
педагогічного спілкування;16. створення «морального середовища»,
моральної аури, що сприяє розвитку моральної особистості майбутнього
викладача;17. психічні процеси викладача, що забезпечують високий рівень
морального виховання:18. високорозвинений моральний ідеал;19. гармонія
наочно-образного і логічного мислення;20. високий рівень розвитку
емоційно-почуттєвої сфери, сприймання, відтворюючого і творчого
уподобання;21. наявність і використання професійно-педагогічних
здібностей.

РОЗДІЛ 3 Загальні вимоги до викладача вищої школи

Професійна діяльність учителя-вихователя вимагає наявності певних
соціально-психологічних рис і властивостей його характеру. Серед них
основні такі:1. Загальногромадянські риси:широкий світогляд.
принциповість і стійкість переконань;громадська активність і
цілеспрямованість;патріотизм і добре ставлення до представників інших
національностей та країн;гуманізм, високий рівень свідомості;оптимізм
(віра в людей, у свої сили й можливості);любов до праці.2.
Морально-педагогічні якості:висока моральна зрілість, справедливість та
об’єктивність;педагогічне спрямування наукової ерудиції, високий рівень
загальної культури;високий рівень моральних стосунків з
людьми;акуратність й охайність;чесність, дисциплінованість,
вимогливість;уміння спілкуватися з людьми.3. Педагогічні
якості:педагогічна спостережливість;педагогічна уява;педагогічний
такт;педагогічна інтуїція;володіння педагогічною технікою;професійна
працездатність.4. Соціально-перцептивні якості:високий рівень
соціального сприйняття й спостереження дійсності;активна інтелектуальна
діяльність (систематизація й узгальнення соціального досвіду);швидкість
орієнтації у педагогічних ситуаціях;висока культура мовлення;володіння
мімікою, тоном голосу, рухами, жестами.5. Індивідуально-психологічні
особливості:висока пізнавальна зацікавленість, любов до дітей й потреба
працювати з ними;твердість характеру, витримка й
самовладання;самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих
задач.6. Психолого-педагогічні здібності:адекватність сприйняття дитини
й уважність до неї;прогнозування шляхів формування особистості
школяра;здатність передбачати можливі результати;виховний вплив на
колектив й особистість.Аналіз досліджень проблеми особистості показує,
що всі основні риси особистості тісно пов’язані між собою, але провідна
роль належить світогляду й спрямованості особистості, її мотивам, що
визначають поведінку й діяльність людини – це дозволяє серед рис і
характеристик учителя-вихователя визнати провідними соціально-моральну,
професійно-педагогічну й пізнавальну спрямованість [1; 12-13].До
загальних вимог до викладача вищої школи можна віднести наявність:1)
професійної компетентності, що базується на спеціальній науковій,
практичній та психолого-педагогічній підготовці;2) загальнокультурної та
гуманітарної компетентності, що включає знання основ світової культури,
гуманістичних особистісних якостей, відповідальності за результати
власної діяльності, мотивації до самовдосконалення;3) креативності, що
передбачає сформованість нестандартного мислення, володіння інноваційною
стратегією та тактикою, гнучкої адаптації до змін змісту та умов
професійної діяльності;4) комунікативної компетентності, що включає
розвинуту мову, володіння іноземними мовами, сучасними засобами зв’язку
та основами комп’ютерної грамотності, вміння складати ділові папери і т.
ін.;5) соціально-економічної компетентності, що передбачає володіння
основами сучасної економіки, знання законів бізнесу, азів екології та
права [9].

РОЗДІЛ 4 Принципи та етапи підготовки та перепідготовки викладачів
вищої школи

Сучасна парадигма вищої освіти, орієнтована передусім на особистість,
дає нам право вважати, що підготовка та перепідготовка викладачів вузу
повинні включати в себе також психологічно орієнтований професійний
підбір (основу якого складає діагностика ПВК особистості майбутніх
викладачів вузу). Основні принципи підготовки та перепідготовки
викладачів вузу на основі професійного підбору можна сформулювати
наступним чином: 1) аналіз діяльності майбутнього викладача вузу повинен
бути сфокусований на моментах діяльності, що викликають проблеми,
складності та невдачі, а не охоплювати всю сукупність його
професійно-педагогічних функцій та посадових обов’язків;2) професійно
важливі характеристики, які можна розвивати та формувати шляхом навчання
та тренінгів, необхідно враховувати при розробці спеціальних навчальних
курсів та практикумів та обов’язково включати їх в учбовий процес
підготовки та перепідготовки викладачів вищої школи;3) такі, що
компенсуються за рахунок індивідуального стиля діяльності професійно
важливі якості особистості викладача можуть бути підставою для вибору
конкретної предметної спеціалізації в підготовці та подальшій
професійній діяльності викладача вузу.Аналіз науково-дослідної
літератури дозволив виділити декілька етапів професійної підготовки та
перепідготовки викладачів вищої школи.Перший етап полягає в
психодіагностиці всіх бажаючих стати викладачами вузу. Це можуть бути
студенти, бакалаври та магістри, аспіранти та співпошукачі, а також
особи, що проходять перепідготовку на спеціальних курсах чи факультетах.
Задача цього етапу – виявити серед бажаючих стати викладачами вузу осіб
з явними протипоказаннями, тобто професійно непридатних. Умовно цей етап
можна назвати професійною консультацією всіх бажаючих спробувати себе в
якості викладача. Індивідуальні характеристики для діагностики
професійної непридатності до педагогічної діяльності можна виразити
наступним чином: протипоказання за станом здоров’я (психічного та
фізичного); недостатня усвідомленість професійного вибору; відсутність
психологічної схильності до професії.Другий етап професійної підготовки
та перепідготовки викладачів вищої школи – етап професійно-педагогічного
навчання на отримання кваліфікації викладача вищої школи – повинен
починатися з діагностики професійно важливих якостей особистості (ПВК
особистості) викладачів вищої школи. Задача цього етапу –
психолого-педагогічна діагностика та професійно-педагогічне навчання
майбутнього викладача. Сюди ж входить корекція та розвиток недостатньо
виражених професійно важливих якостей особистості слухача. На даному
етапі формування викладача вузу основними параметрами його підготовки є
професійно-педагогічні знання (що складають основу теоретичної та
прикладної діяльності викладача вищої школи та виступають фундаментом
для вироблення вмінь та навичок) та якості особистості, що є найбільш
значимими для професійно-педагогічної діяльності у вузі.Третій етап
повинен бути спрямований на уточнення найбільш перспективного для
кожного викладача місця застосування зусиль. Умовно його можна назвати
етапом професійно-предметної спеціалізації та професійної адаптації
педагога. Даний етап повинен починатися з оцінки результатів корегуючого
навчання та включати активну та пасивну педагогічну практики, різні види
стажувань, а також саму педагогічну діяльність протягом першого року
викладання у вузі. Основним завданням цього етапу є вироблення
конкретних професійно-педагогічних умінь та навичок. Слід відмітити, що
реалізація даного підходу вимагає певної корекції системи підготовки та
перепідготовки викладача вищої школи: запровадження «діагностичної
служби», посилення частки педагогічної практики, введення курсів та
тренінгів з розвитку та формування організаційних, комунікативних та
інших професійно важливих психологічних якостей особистості, здійснення
«діагностичною службою» психологічного моніторингу учнів. Звичайно, ці
заходи вимагають значних засобів, зусиль та часу, проте їх практичне
втілення може проходити поступово, з втіленням готових для практики
наукових психолого-педагогічних розробок. Описана вище систематизація
характеристик діяльності та підготовки викладача вузу дозволяє глибше
аналізувати його діяльності та обґрунтовано здійснювати підготовку та
перепідготовку з використанням сучасних інформаційно-педагогічних
засобів навчання та контролю [2; 30-31].

РОЗДІЛ 5 Основні методологічні та психолого-педагогічні проблеми
професійно-педагогічної підготовки та перепідготовки викладача вищої
школи

Сучасна парадигма вищої освіти висуває об’єктивну потребу в спеціальній
підготовці викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки та психології,
інтерес до особистості та її потенціальних можливостей саморозвитку,
розуміння освіти як безперервного процесу, що характеризує
життєдіяльність сучасної людини, обумовили підвищений інтерес до питань
підготовки та перепідготовки викладачів вищої школи. Для здійснення
спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідна
розробка її методології, теорії та практики з обов’язковим включенням
технічних, технологічних та людинознавчих знань в сфері педагогіки,
психології та біології, що адекватні вимогам викладацької діяльності.
Таким чином, сучасна система підготовки та перепідготовки викладачів
вищої школи повинна бути спрямована на забезпечення підготовки
викладачів за всіма вищевказаними аспектами, виходячи з яких очевидними
стають задачі навчання організаторів та проектувальників навчального
процесу у вузі.Специфіка системи підготовки та перепідготовки викладачів
вищої школи полягає передусім у тому, що слухач вже є спеціалістом в
одній із областей знань. До того ж це вже доросла людина із своїми
поглядами, установками, особистісними особливостями, які не потрібно
переробляти, а потрібно лише скорегувати. З цього випливає, що одна з
провідних функцій підготовки та перепідготовки викладача вузу –
корегуюча.Основні методологічні проблеми професійно-педагогічної
підготовки та перепідготовки викладача вищої школи пов’язані:1) з
проектуванням структури та змісту підготовки та перепідготовки викладача
вузу у відповідності з його професійно-педагогічною діяльністю;2) з
відсутністю чіткого розуміння цілей, структури, змісту та концепції
педагогічного проектування;3) з використанням, згідно нової парадигми
освіти, принципу гуманізації;4) з різноманітністю та гнучкістю форм та
методів при організації системи професійно-педагогічної підготовки та
перепідготовки викладачів вузів (враховуючих інтереси освітньої системи,
а також майбутніх викладачів);5) з профвідбором та діагностикою ПВК
особистості майбутніх викладачів вищої школи;6) з вибором форм, методів
та технологій професійно-педагогічної та психологічної підготовки та
перепідготовки.Основні психолого-педагогічні проблеми
професійно-педагогічної підготовки та перепідготовки викладача вищої
школи пов’язані:1) з виробленням нового стилю управління, нової
особистісної позиції та нових методів організації навчально-виховного
процесу у вузі;2) з формуванням нового типу аналітичного і, разом з тим,
проектно-конструктивного мислення, що допомагає будувати картину
навчально-виховної ситуації в динаміці всіх її перемінних;3) з набуттям
нового стилю комунікаційної та інтелектуальної діяльності, нових
способів соціальних та міжособистісних взаємодій, спрямованих на спільну
побудову проектів та програм;4) з прогнозуванням розвитку ПВК
особистості в процесі корекційної професійно-педагогічної та
психологічної підготовки та перепідготовки викладача вузу та подальшої
професійної діяльності;5) з корекцією ПВК особистості за результатами
діагностики, а саме з вибором форм, методів та технологій проекційного
навчання [2; 29-30].

ВИСНОВКИ

Визначивши зміст та функції професійно-педагогічної діяльності викладача
вищої школи, дослідивши поняття та сутнісні характеристики його
професіограми, окресливши загальні вимоги до викладача вищої школи,
проаналізувавши принципи та етапи підготовки та перепідготовки
викладачів вищої школи та обґрунтувавши основні методологічні та
психолого-педагогічні проблеми професійно-педагогічної підготовки та
перепідготовки викладачів автор прийшов до наступних висновків:1.
Професіограма викладача вищої школи – система особисто-ділових рис,
суспільно-політичних, психолого-педагогічних й спеціальних знань,
програма педагогічних умінь та навичок, необхідних для виконання
викладачем його професійних обов’язків. 2. Одні з найвизначальніших рис,
якими повинен володіти викладач вищої школи: високий рівень свідомості,
пошуково-проблемний стиль мислення, розвинуті інтелектуально-логічні
здібності, комунікативні здібності.3. В професійно-педагогічній
діяльності викладач вищої школи має прагнути до системно-моделюючого
рівня продуктивності своєї творчої діяльності, при якому педагог вміє
перетворити свою дисципліну в засіб формування особистості студента.4.
Професіограма викладача вищої школи не є усталеним поняттям. Суспільний
розвиток висуває до складових професіограми нові вимоги, що знаходить
відображення у нових вимогах до особистості та професійної діяльності
викладача, рівня його знань, вмінь та навичок.5. Для ефективного
застосування безпосередніх професійних функцій педагогу необхідно
володіти якостями особистості, які б забезпечили йому можливість якомога
продуктивніше налагоджувати контакти зі своїми вихованцями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Навчальний процес у вищій педагогічній школі. За ред. О.Г. Мороза. — К.,
2001. – 337 с.

Матушанский Г.У., Цвенгер Ю.В. Основные характеристики
психолого-педагогической подготовки и переподготовки преподавателя
высшей школы на современном этапе// Психологическая наука и образование.
— 2001. — № 2.

Вершловский С.Г. Общее образование взрослых: стимулы и мотивы. — М.,
1987.

Дмитриева В.Ф., Ившина Г.В., Матушанский Г.У. Модель преподавателя вуза
технического профиля // Специалист. — 1997. — № 8.

Есарева З.Ф. Взаимодействие научной и педагогической деятельности
преподавателя университета: Автореф. дис. докт. пед. наук. — Л., 1975.

Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера
производственного обучения. — М., 1990.

Матушанский Г.У. Проектирование системы непрерывного профессионального
образования преподавателей высшей школы. — Казань, 1999.

Матушанский Г.У. К концептуальным основам системы непрерывного
образования вузовских преподавателей // Alma mater. — 2000. — № 11.

А. А. Кирсанов, В.Г. Иванов, Л.И. Гурье. Методологические и методические
основы профессионально-педагогической подготовки преподавателя высшей
технической школы. — Казань, 1997.

Никитин А.В., Романкова Л.И. Квалификационные характеристики
специалистов с высшим образованием. — М., 1981.

Скок Г.Б., Горлов Б.Б. Психолого-педагогические аспекты оценки
деятельности преподавателей. — Новосибирск, 1992.

Смирнова Е.Э. Пути формирования модели специалиста с высшим
образованием. — Л., 1977.

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К., 1997.

Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня.
– К., 1996.- 406с.

Похожие записи