.

Проблема усвідомлення та регуляції молодшими учнями своєї поведінки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
222 1783
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема усвідомлення та регуляції молодшими учнями своєї поведінки

У комплексі проблем стимулювання суспільної, навчально-пізнавальної та
трудової активності учнів важливу роль відіграє проблема самосвідомості
та осмислення ними власної поведінки.

Усвідомлення власної поведінки є невід’ємним компонентом пізнання
людиною самої себе: своїх взаємин з іншими людьми, з оточуючою
дійсністю.

Проявами самопізнання є самоспостереження, самоаналіз, самооцінка.

Самопізнання особистості, як і свідомість у цілому, виникає в ході
історичного розвитку людини і проходить через ряд ступенів, етапів свого
розвитку.

Кожному з власних спостережень відомо, наприклад, що дитина протягом
перших років свого життя називає себе не займеником “я”, а ім’ям, тобто
так, як до неї звертаються оточуючі. І тільки згодом в процесі розвитку
ігрової діяльності, в процесі спілкування з іншими дітьми та дорослими,
в міру зростання самостійності дитина починає усвідомлювати себе, своє
“я”.

Пізнаючи своє “я”, дитина, як правило, звертається до порівняння себе з
іншими людьми. Придивляючись до інших, порівнюючи себе з ними, вона
помічає в собі те, що спочатку помічає в інших, і тільки цим шляхом
приходить до усвідомлення якостей своїх вчинків та дій, результатів
своєї діяльності, вчиться розуміти свої можливості, визначати своє місце
в колективі.

Результати психологічних досліджень свідчать про те, що початкова оцінка
дитиною власних якостей, вчинків, наслідків діяльності є простим
відображенням тієї оцінки, яку дають цій діяльності, цим якостям та
вчинкам вихователі, вчителі, батьки. Цей етап розвитку самооцінки
дослідники вважають “передсамо-оцінкою”. Процес же формування справжньої
самооцінки включає в себе два періоди. На першому з них самооцінці
піддаються зовнішні дії, на другому до сфери самооцінки дитини
включається її внутрішній стан і власні якості.

Під впливом педагогічних оцінок у дітей створюється певне ставлення до
своєї діяльності, до самих себе, формується самооцінка. Але спочатку
вона залежить, як ми вже зазначили, від оцінювання їх дорослими, а вже
пізніше діти виявляють у цьому відношенні більшу самостійність.

Що являє собою цей аппарат самооцінки, як він складається і як
функціонує?

Існуючі з цієї проблеми психологічні дослідження та спостереження
свідчать про те, що на процес формування самооцінки дітей вирішальний
вплив має оцінка їх діяльності та поведінки дорослими, зокрема
вчителями.

Важливі дані були одержані відомим психологом Б.Г. Ананьєвим у
дослідженні впливу педагогічної оцінки на успішність розв’язування
задач. Група дітей (106 осіб) виконувала тест Куртіса на додавання. Одна
частина дітей протягом своєї роботи одержувала похвалу, інша – догану,
третя – ніяк не оцінювалася. Дані дослідження свідчать, що кращих
результатів роботи досягли учні, яких експериментатор постійно хвалив.
Гірші результати були в дітей, яких або ганьбили, або зовсім не
оцінювали. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що вирішальне значення у фомуванні
думок про себе має життя дитини в колективі і правильний розвиток у
ньому оцінних відносин.

Самооцінка, як і самосвідомість в цілому, має суспільний характер і
багато в чому спричинена соціальними умовами життєдіяльності дитини.
Проведені дослідження показують, що критерії, за якими оцінюють якості
людини в суспільстві і за якими вона оцінює якості інших, застосовуються
людиною і до себе.

Ряд психологів розглядають самооцінку як одну із сторін самосвідомості
особистості, як продукт її розвитку, породжений усією її життєдіяльністю
(Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейн та ін.). Зв’язок самооцінки
зі світоглядом, спрямованістю, рівнем розвитку особистості відзначається
в дослідженнях О.І. Шпірмана, В.С. Мерліна та ін.

У дослідженнях підкреслюється та думка, що самооцінка – складний продукт
праці, пізнання і спілкування. Порівняння, зіставлення себе з іншими є
загальновизнаним критерієм самооцінки. Важливо зазначити, що згадане
порівняння передбачає наявність у людини певного ідеалу. В дослідженнях
психологів розкрито вікові особливості як формування самого ідеалу, так
і розуміння його функцій у розвитку особистості, вказується на
вирішальне значення характеру та ступеня стійкості ідеалу для всього
психічного розвитку дитини.

Важливим джерелом розвитку усвідомлення дитиною своєї поведінки є також
її оцінка оточуючими. Чимале значення в цьому має характеристика
діяльності та якостей особистості. На думку Л.І. Божович, громадська
оцінка виконує подвійну роль у формуванні самосвідомості дитини.
“По-перше, будучи критерієм відповідності її поведінки вимогам
оточуючих, вона начебто вказує дитині на характер її стосунків з
навколишнім середовищем і тим самим визначає і її емоційне благополуччя,
і її поведінку, і її ставлення до себе як до суб’єкту поведінки.

По-друге, оцінка інших допомагає дитині відокремити ту чи іншу якість
від конкретних видів поведінки та діяльності і зробити її предметом
усвідомлення та оцінки самої дитини. Функція такої оцінки у формуванні
самосвідомості дитини визначає її велике педагогічне значення [1, 291].

Згідно з здумками В.С. Мерліна, “… в усвідомленні цінності своїх дій, а
тим самим і властивостей особистості велику роль відіграє оцінка
колективу, соціальна оцінка. Чим повніша та різноманітніша соціальна
оцінка, тим глибше вона усвідомлюється самою дитиною, тим більшу роль
вона відіграє у формуванні особистості” [4, 52].

Роль оцінних впливів педагога на формування в дітей самоусвідомлення
поведінки розкривається в ряді досліджень (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович,
О.І. Ліпкіна та ін.). Автори вказують на необхідність врахування мотивів
дітей в оцінці їхніх вчинків, розкривають складність їхнього ставлення
до педагогічної оцінки та пережевань, що викликані нею, підкреслюють
перетворюючий характер дії педагогічної оцінки, яка впливає на ступінь
усвідомлення дітьми свого рівня розвитку. Відзначається необхідність
ясності, визначеності педагогічної оцінки. Навіть негативна оцінка
(безумовно, заслужена) більш корисна для самооцінки, ніж “невизначена
оцінка”.

Дослідники психології дитячої самосвідомості вважають, що розвиток
психічних функцій (інтелектуальних, вольових, емоційних) у кінці
дошкільного віку підіймає самосвідомість дитини на такий рівень, при
якому стає можливим поява власної, досить стійкої самооцінки, яка більш
або менш об’єктивно відображає реальний стан розвитку дитини. Зміст
самоусвідомлення дитини в цей період складається з усвідомлення
практичних умінь, вчинків, властивостей, які вона виявляє в собі,
співвідносячи свої вчинки з вимогами дорослих.

Все більше і самооцінка включається в процес регуляції поведінки і
діяльності дитини. Через самооцінку самопізнання бере участь у
регуляційній функції самосвідомості. Відомий психолог Л.С. Сапожнікова
дійшла висновку, що об’єктивна самооцінка є грунтом, на якому формується
прагнення до самостійного пізнання, вдосконалення, виховання.
Самовиховання, зокрема, починається з того моменту, коли учень визначив,
яким він повинен стати, що він має зробити для досягнення поставленої
мети. При цьому йому слід чітко уявити, яким він є сьогодні,що вимагає
від самооцінки як особливої форми прояву самосвідомості. Саме завдяки їй
вихованець усвідомлює себе як індивід, який існує не тільки для себе, а
й для суспільства. З іншого боку, процес самоусвідомлення неможливий
поза контактом з іншими людьми.

I

I

F

I

gdµX•

яльності. В такій ситуації самооцінка є своєрідним підсумком
самопізнання, тож зрозуміло, що його недосконалим формам відповідає
неадекватна (завищена або занижена) самооцінка.

Вже згадувана нами Л.С. Сапожнікова зазначає, що адекватна самооцінка
складається під впливом оцінко-орієнтаційної діяльності як вчителя, так
і окремих учнів, що зростає з класу до класу. Самооцінка молодших учнів
виявляється, передусім, в їхніх оцінних судженнях про свої успіхи і
невдачі.

Учні першого класу в оцінюванні власного ставлення до навчання і праці
здебільшого аналізують факти сьогодення, вчинки, в яких розкривається їх
особисте ставлення до навчання. Другокласники у сферу самооцінки вводять
вже вчинки, які відбулися в минулому. Повніше, глибше і конкретніше
оцінюють вони моральні якості, необхідні в стосунках з товаришами.

Таким чином, самооцінка поведінки фіксує результат пізнання себе. Але
будь-яка самооцінка – це єдність раціонального й емоційного компонентів.
В емоційному компоненті самопізнання відображає переживання того, що
людина пізнає стосовно себе.

Поряд із розвитком самопізнання відбувається і розвиток
емоційно-ціннісного ставлення до себе. Генезис цього ставлення залежить
від розвитку емоційноі сфери дитини, її емоційного досвіду в цілому.

Спочатку емоції дитини ситуативні і неглибокі. Вона не запам’ятовує
своїх емоцій, не співвідносить їх. На основі загального емоційного
досвіду в дитини формується й емоційно-ціннісне ставлення до своєї
особистості. Проте емоційно-ціннісній інтеграції стосовно себе передує
диференціація емоцій.

О.О. Люблінська відзначає, що початкова диференціація деяких емоцій
відбувається вже після року. Дитина все більше відчуває радість від
усвідомлення своїх можливостей, від доступного їй перетворення
навколишнього світу, радість, яку вона переживає, практично пізнаючи
себе в різноманітній діяльності. Такі переживання виступають як
“підкреслення” дій, що виконуються. Тому маленька дитина і в наступний
раз відважується на такі ж або ще складніші дії.

Значення будь-якого почуття стосовно себе вже з самого початку
вбачається не в пасивному споглядальному переживанні, а в його активній
регуляційній ролі щодо поведінки та різних дій. Так, наприклад, почуття
соромливості у дитини сприяє виникненню гальмування внутрішньої її
активності, спрямованої на спонукання, що засуджуються оточуючими.
Розвиток почуття соромливості перешкоджує прояву негативних спонукань
дитини. Висловлюючи негативну оцінку своїх дій, дитини намагається
виправитися. Але сприяючи формуванню в неї надмірного почуття сорому,
можна підірвати дитячу віру у свої сили і можливості.

Невпевненість у собі з окремих проявів в конкретних ситуаціях поступово
збагачується і закріплюється в стійку якість особистості дитини, в рису
її характеру – сором’язливіять, що супроводжується збентеженням. Як
правило, сором’язливі діти знижують оцінку своїх особистих якостей, а
тому вони постійно знаходяться в напрузі, боячись виявити свою вигадану
неповноцінність.

Таким чином, аналіз психологічноі літератури, присвяченої даній
проблемі, дозволяє розділити іі проблему чи літературу на дві групи. Для
однієї є характерним соціологічний та інші види редукціонізму (В.А.
Крутецький, К.К. Платонов, К.Г. Мегрелідзе та ін.). У другій групі
робіт самосвідомість розглядається як власне психічний процес (Г.С.
Костюк, В.К. Демиденко, Л.І. Уманець та ін.).

Генезис самосвідомісті особистості, на думку ряду психологів,
відрізняється збільшенням узагальненості та стійкості в сприйманні себе,
чергуванням криз та періодів кількісного накопичення знань про себе
(Л.І. Божович, Н.О. Логінова, Л.І. Анциферова).

Особливістю розвитку самосвідомісті в молодшому шкільному віці є
відсутність виражених криз, поступовість у формуванні здібностей до
самосприймання та саморегуляції поведінки; здійснюється “підготовка” до
якісних змін самосвідомісті в підлітковому віці (О. Валлок, І.І.
Чеснокова). Усвідомлення себе молодшими учнями в основному спрямовано на
свою взаємодію з світом, тобто на вчинки, поведінку, взаємодію в
колективі і, в меншій мірі, на внутрішнє “я”.

“Зовнішня спрямованість” усвідомлення себе молодшими учнями сприяє їх
“відкритості” педагогічним впливом (особливо в ситуації само – і
взаємооцінки). В цей час розвивається цілісне уявлення про себе,
виходячи з якого, учень регулює свою поведінку.

Традиційно у вітчизняній психології вважається, що одним з основних
джерел розвитку процесу усвідомлення себе є провідна діяльність (О.М.
Леонтьєв, О.О. Люблінська), якою в молодшому шкільному віці є учіння.
Адекватно усвідомлюються молодшими учнями дії, спрямовані на засвоєння
знань, стосунки із вчителем, ставлення до шкільних вимог. Залежність
процесу усвідомлення особистістю себе від провідної діяльності, на думку
психологів, не є прямолінійною та односпрямованою, оскільки на неї
впливає безліч інших факторів. Дитина не усвідомлює ті зі своїх якостей
або ті моменти поведінки, які викликають негативні емоційні переживання.
Успішно перебороти це можна шляхом формування потреби в самоаналізі. В
ряді випадків неусвідомлення молодшими учнями наслідків своїх вчинків
пов’язане саме з небажанням аналізувати їх.

Отже, психологічна проблема оптимізації розвитку усвідомлення себ
полягає в тому, щоб самосвідомість (самосприймання, самоаналіз,
самооцінка) стала для молодших учнів особистісно значущою діяльністю.

Розвиток потреби молодших учнів у пізнанні своєї поведінки передбачає
певну зовнішню організацію їх життя, яка включає ряд обставин-стимулів.
Найважливішим з них є створення проблемних ситуацій, вирішити які учень
не може без усвідомлення особливостей своєї поведінки. Сприяють розвитку
потреби учня в самопізнанні й інші фактори: акцентування вчителем уваги
учня на його поведінці та стимулювання виникнення якомога більшої
кількості питань, що ставляться учнями в проблемній ситуації тощо.
Однак, зовнішня організація сама собою не може безпосередньо визначити
діяльність особистості, оскільки “зовнішні умови діють через внутрішні”
(С.Л. Рубінштейн). Без внутрішньої готовності сприймати проблемність
учень може ухилитися від рішення проблеми.

Самопізнання стає особистісно значущою діяльністю. Якщо учень буде мати
можливість у процесі її виконання задовольняти свої актуальні потреби у
визнанні себе дорослим, в намаганні виглядати зразковим та затвердити
себе в очах дорослих (учителів, батьків). Останнє є однією з провідних
потреб молодших учнів, і вона повинна постійно і повністю
задовольнятися. Саме за цієї умови самоаналіз буде бажаним для учнів.
Вони стають більш уважними до оцінки вчителями їх якостей, і можна
очікувати, що з часом у дітей з’явиться готовність керуватися сприйнятою
інформацією як “інструментом” самопізнання.

Задоволення актуальних проблем дозволяє учню оптимально включитися в
процес усвідомлення себе. Якщо учня буде залучено в тривалий процес
усвідомлення себе, і він досягне певних результатів (хоча б під впливом
зовнішньої мотивації), то прийде час, коли з’явиться стійке бажання
всебічно пізнати свій внутрішній світ, незалежно від внутрішньої
мотивації.

Отже, потреба пізнати себе, засвоєння еталону оцінки поведінки та уміння
це використовувати виступають психологічними умовами адекватного
усвідомлення молодшими учнями своєї поведінки.

ЛІТЕРАТУРА

Божович Л.И. Личность и ёё формирование в детском возрасте. – М.:
Просвещение, 1968.

Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Исследование самооценки младшего
школьника в учебной деятельности // Вопросы психологии. – 1980. – №4.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., -издательство
1975.

Мерлин В.С. Очерк психологии личности. Пермь, 1959.

Цукерман Г.А. Формирование у младших школьников оценки своей учебной
деятельности // Новые исследования в психологии. – 1978. – №2.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020