Реферат на тему:

Призначення й проведення судово-психіатричної експертизи

Підстави для призначення судово-психіатричної експертизи. Відповідно до
процесуального законодавства, експертиза призначається у випадках, коли
при виробництві по карній або цивільній справі потрібні спеціальні
пізнання в науці, техніку, мистецтві або ремеслі (ст. 78 УПК; ст. 74
ЦПК). Виникаюча в ході судочинства потреба в психіатричних пізнаннях
служить фактичною підставою для призначення судово-психіатричної
експертизи. Необхідність використання поряд із психіатричними також
суміжних з ними наукових пізнань є підставою для комплексних експертиз
(психолого-психіатричної, сексолого-психиатрической та ін.)*.

* Предметна область психіатрії (питання, досліджувані психіатричною
наукою) висвітлювалася в розділі першому підручника. Комплексні
експертизи розглядаються в 5.6.

Найбільше часто судово-психіатрична експертиза призначається у зв’язку
із сумнівами в психічній повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного,
потерпілого, свідка, цивільного позивача й відповідача, а також особи, у
відношенні якого вирішується питання про його цивільну недієздатність.
Сумнів у психічній повноцінності є обґрунтоване припущення про наявність
в особи психічного розладу, здатного вплинути на юридично значиме
поводження.

Відповідно до п. 2 ст. 79 УПК проведення експертизи обов’язково «для
визначення психічного стану обвинувачуваного або підозрюваного в тих
випадках, коли виникає сумнів із приводу їхньої осудності або здатності
до моменту виробництва в справі усвідомлювати свої дії або керувати
ними». Пункт 3 ст. 79 УПК передбачає обов’язковість експертизи «для
визначення психічного або фізичного стану свідка або потерпілого у
випадках, коли виникає сумнів у їхній здатності правильно сприймати
обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні
показання».

Пункт 2 ст. 79 УПК цілком ставиться до судово-психіатричної експертизи.
Пункт 3 тої ж статті охоплює (залежно від обставин, що перешкоджають
дачі показань) різні види експертиз, включаючи судово-психіатричну, якщо
здатність до дачі показань порушується психічним розладом.

Судово-психіатрична експертиза обов’язкова по всіх справах про визнання
громадянина недієздатним внаслідок психічного розладу (ст. 29 ГК, ст.
260 ЦПК).

У перерахованих випадках судово-психіатрична експертиза обов’язкова в
чинність прямої вказівки закону. Але вона може знадобитися також для
встановлення безпомічного стану потерпілого (наприклад, по справах про
зґвалтування — ст. 131 КК), по справах про визнання недійсної угоди,
зробленої громадянином, що у той момент не міг розуміти значення своїх
дій або керувати ними (ст. 177 ГК) і в ряді інших випадків, коли виникає
обґрунтоване припущення про наявність у суб’єкта юридично значимого
психічного розладу.

Щоб стати основою для призначення судово-психіатричної експертизи,
сумнів у психічній повноцінності повинне бути саме обґрунтованим, тобто
викликатися дійсно виявленими в ході виробництва в справі фактичними
обставинами.

Як обставини такого роду виступають насамперед дані, згідно яким учасник
процесу в минулому вже обстежився психіатром і той диагносцировал
психічний розлад. Це можуть бути відомості, що особа складалася раніше
(або складається донині) під спостереженням дільничного психіатра, що
особа госпіталізувалася й лікувалася в психіатричній лікарні,
визнавалося по психічному захворюванню негідним до військової служби,
визнавалося по іншій справі несамовитим, перебувало на примусовому
психіатричному лікуванні й т.п.

До другої групи обставин, що ставлять під сумнів психічну повноцінність
учасника процесу, ставляться дані про особливості поводження, які є
можливими свідоцтвами психічної хвороби. Мова йде про дивній,
неадекватному обстановцці поводження (безглуздих висловленнях і вчинках,
невмотивованих приступах порушення й т.п.) або про прояви психічного
розладу, розуміння хворобливого характеру яких не вимагає навіть
медичних знань (наприклад, припадок). Ці відомості можуть бути відомі
особам, що добре знали даного суб’єкта або ставшим очевидців окремих
епізодів його неадекватного поводження.

Відомості про чудності в поводженні громадянина можуть утримуватися в
показаннях осіб, що беруть участь у справі, або в клопотаннях про
призначення судово-психіатричної експертизи. Клопотання вправі заявляти
особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (наприклад,
обвинувачуваний, потерпілий, позивач, відповідач і їхні представники).
Не наділений цим правом свідок. Його діяльність у процесі обмежується
дачею показань. Кожне заявлене клопотання підлягає розгляду суб’єктом,
що веде виробництво в справі. Відмова в задоволенні клопотання повинен
бути мотивований.

Згадані вище чудності в поводженні суб’єкта можуть безпосередньо
спостерігати слідчий і суд у ході слідчих (судових) дій.

У ході першого допиту обвинувачуваного деякі слідчі практикують
постановку перед допитуваним питання: чи не страждаєте Ви психічним
захворюванням і чи не складалися Ви коли-небудь під спостереженням
психіатра (редакція питання може бути трохи інший)? У принципі питання
можна вважати припустимим, а в ряді випадків досить корисним. Разом з
тим варто пам’ятати, що допитуваний може сприйняти його негативно. Деякі
особи обурюються самою підозрою на наявність у нього психічного розладу,
розцінюють це як приниження їхнього достоїнства, відмовляються
відповідати. Від слідчого потрібні тактовність і обережність, облік
особистості допитуваного й ситуації, у якій доречно (або навпроти,
недоречно) задавати таке питання. Іноді прямій його постановки вдається
уникнути. Досить буває в спокійному й доброзичливому тоні попросити
обвинувачуваного розповісти про себе, про проблеми, які його турбують,
про його взаємини з навколишніми, щоб одержати загальне подання про його
психічний стан.

Нарешті, третю групу розглянутих обставин становлять повідомлення самого
громадянина про свої хворобливі переживання й суб’єктивні відчуття — про
випробовувані їм зорових або слуховых галюцинаціях, украй незвичайних
відчуттях і т.п.

Друга й третя групи обставин (чудності в поводженні й скарги на стан
власного психічного здоров’я) особливо важливі у випадках, коли
громадянин раніше не попадав у поле зору психіатра. Наприклад, його
захворювання носило схований (латентний) характер або почалося зовсім
недавно. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен
самостійно переконатися про необхідність призначити судово-психіатричну
експертизу.

Треба ще раз підкреслити, що фактичними підставами для її призначення
служать обставини, що ставлять під сумнів психічну повноцінність особи,
тобто встановлені в ході виробництва в справі об’єктивно існуючі факти,
приведшие слідчого (суд) до висновку про можливу наявність у даної особи
психічного розладу. Невірне розуміння співвідношення «об’єктивного»
(фактичні обставини) і «суб’єктивного» (сумнів у психічній
повноцінності) при розгляді питання про підстави для призначення
експертизи здатно привести до прийняття помилкових рішень. Ілюстрацією
до сказаного можуть служити приклади з експертної практики.

Іноді обвинувачуваний направляється на судово-психіатричну експертизу
тільки тому, що він раніше вже піддавався психіатричному обстеженню пли
експертизі по іншій справі. Але в розглянутому випадку важливий не факт
обстеження (експертизи), а його результат. Якщо в обстежуваного
(подэкспертного) у підсумку був виявлений психічний розлад, то
призначення експертизи обґрунтоване. Якщо ж давався висновок, що
обстежуваний (подэкспертный) психічно здоровий, те й підстав сумніватися
в його психічній повноцінності на цій підставі немає.

Ігнорування зазначеної обставини чревате напрямком на експертизу осіб,
явно в цьому не нужденні. Приміром, суб’єкт, один раз подвергавшийся
обстеженню або експертизі, по кожній новій кримінальній справі знову
направляється на судово-психіатричну експертизу, незважаючи на те, що
всі попередні психіатричні висновки констатували в нього відсутність
психічного розладу.

У ряді випадків напрямок на судово-психіатричну експертизу мотивується
тим, що суб’єкт переніс у минулому «травму голови». Однак сумнів у
психічній повноцінності особи, перенесшего черепно-мозкову травму,
виникає лише за умови, що остання привела до порушень психіки. Звідси
чимале число експертиз, призначених «у зв’язку з перенесеною раніше
травмою голови», виявляються необґрунтованими.

Правильне розуміння підстав призначення судово-психіатричної експертизи
дозволяє уникнути подібних помилок.

Судово-психіатрична експертиза обвинувачуваного обов’язкова також, якщо
йому інкримінується злочин, за яке як міра покарання передбачена страта
(про це говориться, зокрема, у п. 20 постанови № 15 Пленуму Верховного
Суду РФ від 22 грудня 1992 р. «Про судову практику по справах про
навмисні вбивства» // Бюлетень Верховного Суду Російської Федерації.
1993. № 2). По справах цієї категорії експертиза призначається навіть
тоді, коли не було виявлено обставин, що ставлять під сумнів психічну
повноцінність обвинувачуваного. Необхідність у судово-психіатричній
експертизі пояснюється тут тим, що, не будучи фахівцями в області
психіатрії, слідчий або суддя навіть при ретельному вивченні всіх
обставин можуть залишити без уваги психопатологічні прояви. Деякі
психічні розлади мають малопомітні зовнішні ознаки через схований
(латентного) характеру або нетривалості хворобливого процесу. Помилки,
допущені слідчим (судом) при виявленні ознак такого розладу по
розглянутій категорії кримінальних справ, можуть виявитися необоротними.

Разом з тим правило про обов’язкове призначення судово-психіатричної
експертизи по мотиві ваги інкримінованого діяння поширюється тільки на
справи про злочини, де як можливе покарання фігурує страта. Призначення
судово-психіатричної експертизи «у зв’язку з вагою вчиненого» по інших
справах неправомірно.

Такі фактичні підстави для призначення судебно психіатричної експертизи.
Юридичними підставами є постанова (визначення) про її призначення,
винесена особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом,
суддею одноосібно*.

* Категорія карних і цивільних справ, розглянутих суддею одноосібно,
визначена процесуальним законом (ч. 2 і 3 ст. 35 УПК; ч. 2 ст. 113 ЦПК).

Підготовка судово-психіатричної експертизи. Кожна призначувана
судово-психіатрична експертиза повинна бути ретельно підготовлена
слідчим (судом). Від якості підготовчої роботи багато в чому залежить
повнота й всесторонность експертного дослідження, надійність експертних
висновків. Цілий ряд необхідних для успішного проведення експертизи дій
вправі робити тільки орган, що призначає експертизу, що не може
перекладати їх на експертів. Сказане в першу чергу стосується
матеріалів, що підлягають експертному дослідженню. Самостійно збирати
їх, як уже говорилося, експерти неправомочні.

Підготовча діяльність у чималому ступені визначається характером підстав
призначуваної експертизи. Якщо серед підстав фігурують відомості про
знаходження особи під спостереженням психіатра, то необхідно зажадати
медичну документацію з відповідних психіатричних установ.

Основною установою такого роду є психоневрологічний диспансер (або
кабінет) за місцем проживання громадянина. Диспансер обслуговує
населення певної території — району, міста та ін. Саме в диспансер
найбільше часто звертаються пацієнти за психіатричною допомогою. У
диспансері є також дані про надання громадянинові, що проживає на
обслуговується территории, що, психіатричній допомозі іншими
психіатричними установами, включаючи стаціонарні. Це служить важливим
джерелом для подальших пошуків медичної документації, що по можливості
підлягає витребуванню із всіх установ, де даному особі коли-небудь,
психіатрична допомога виявлялася.

Истребуется й надається експертам також медична документація з
наркологічних установ, якщо є відомості, що даний громадянин проходив у
них лікування від алкоголізму або наркоманії. До наркологічних установ
ставляться наркологічні диспансери (кабінети) і наркологічні стаціонари
(лікарні й відділення)*.

* У ряді регіонів самостійна наркологічна служба відсутня, а
наркологічна допомога виявляється психіатричними установами.

В окремих випадках корисної для психіатра-експерта буває медична
документація установ загальсоматичного профілю поліклінік, лікарень,
медичних пунктів і т.п. Наприклад, первинну психіатричну допомогу там,
де немає поблизу психіатра, змушений робити лікар іншої спеціальності.
Його медичні записи бажано надати експертам-психіатрам. Громадянин міг
госпіталізуватися в загальсоматичну лікарню також у зв’язку з різними
захворюваннями головного мозку — енцефалітом, інсультом, травмою черепа
й т.д. Запису лікарів відповідної спеціальності (врачей-непсихиатров)
відображають звичайно всі скільки-небудь значні прояви хвороби, у тому
числі порушення психіки.

Витребуванню підлягають оригінали медичних документів у повному обсязі
(амбулаторна карта, історія хвороби та ін.). Копії цих документів,
окремі виписки з них истребуются лише тоді, коли сам документ у чинність
об’єктивних причин не може бути представлений. Виключення з даного
правила стосується лише документів судово-психіатричних експертних
відділень і комісій. Тут досить запросити копію акту
судово-психіатричної експертизи. Докладний виклад у ньому даних про
випробуване, експертне дослідження і його результати робить зайвим
звертання до інших матеріалів експертного виробництва (іменованого в
судовій психіатрії історією хвороби).

Крім збирання медичних документів необхідний допит осіб, що знали даного
громадянина, про особливості його поводження. Це важливо насамперед у
випадках, коли громадянин раніше не спостерігався в психіатра, а
підставою для призначення судово-психіатричної експертизи послужили
чудності в його поводженні. Однак і у випадках, коли громадянин уже
звертався за психіатричною допомогою й навіть тривалий час перебував під
психіатричним спостереженням, такий допит теж необхідний.

Будь-які показання про чудності, ненормальностях у поводженні
обвинувачуваного повинні бути уточнені й деталізовані: на підставі яких
даних свідок дійшов висновку про психічний розлад даної особи, у чому
конкретно виражалися його чудності й т.п.

Відомості про поводження громадянина не повинні бути уривчастими й
хаотичними. Їх необхідно збирати систематизоване й послідовно.
Збирається інформація про особистість і поводження особи протягом всього
його життя. Підвищена увага приділяється таким обставинам, як перенесені
захворювання, характер взаємин з навколишніми, успішність і дисципліна в
навчальному закладі, виконання своїх обов’язків на роботі, під час
проходження військової служби, родиний стан, уживання спиртних напоїв,
наркотичних і інших одурманюючих речовин, здійснення в минулому
правопорушень і злочинів, обіг за психіатричною допомогою, перебування
на примусовому лікуванні та ін. Особливий інтерес у розглянутому аспекті
представляють періоди істотних змін у поводженні суб’єкта, несподівані,
різкі зміни в його житті. Наприклад, раптове й різке погіршення
успішності; зниження показників у роботі (наростаюча професійна
декваліфікація, неможливість справлятися з колишніми службовими
обов’язками, часті або труднообъяснимые звільнення та ін.); поява
невластивих раніше суб’єктові брутальності, озлобленості, конфликтности;
емоційна холодність, черствість до рідні й близьким, відносини з якими
були колись дружня й теплими; втрата колишніх інтересів і захоплень;
постійне зниження соціальної адаптації, що наростає соціальна
дезорганізація й деградація особистості.

Особлива увага варто звернути на період, що ставиться до здійснення
злочину, угоди або іншої юридичної дії, із приводу якого ведеться
виробництво даної карної або цивільної справи. Показання щодо вчинків,
висловлень, зовнішнього вигляду суб’єкта (обвинувачуваного, потерпілого,
позивача та ін.) у зазначений період повинні бути зібрані як можна більш
повно. Це дозволить виявити можливі свідоцтва порушеного орієнтування
особи в навколишньому, недостатнього розуміння їм що відбувається,
втрати самоконтролю. Потрібно встановити, чи не було в нього станів
невмотивованого страху, розгубленості, чи не було воно надзвичайно
пасивним, байдужим до що відбувається, діям, що підкоряються повністю,
інших осіб та ін.

Чудності й безглуздості поводження особи, спостережувані під час слідчих
(судових) дій, повинні бути коротко відбиті в протоколі цієї дії, а
також у постанові (визначенні) про призначення експертизи (наприклад,
«Підсудний сидить у напруженій нерухливій позі. Погляд спрямований в
одну крапку. Вид украй неохайний. На питання й зауваження не реагує»).

Зібравши необхідні для майбутньої експертизи матеріали, треба ще раз
оцінити складові їхнього доказу — кожне окремо й всю їхню сукупність. Це
дозволить упорядкувати й систематизувати отриману інформацію, оцінити її
з погляду повноти, точності, несуперечності. Лише по завершенні такої
роботи матеріали для експертизи можна вважати підготовленими.

Як показує експертна практика, основним недоліком підготовки матеріалів
для судово-психіатричної експертизи є їхня неповнота. Знаючи про обіг
громадянина, що направляється на експертизу, у минулому за психіатричною
допомогою, слідчий (суд) проте не зажадає медичної документації з
відповідних установ. Не допитуються особи, що добре знали громадянина,
про особливості його поводження, не встановлюються інші обставини, що
ставляться до предмета експертизи. Це змушує експертів заявляти численні
клопотання про надання відсутніх матеріалів, що приводить до затягування
строків експертизи, а з ними й строків судочинства, до порушення прав
громадян, необґрунтованим витратам експертної праці.

При експертизі на попередій слідстві підозрюван і обвинувачуваних
необхідно керуватися вимогами ч. 3 ст. 404 УПК, відповідно до якої
«напрямок особи на судово-психіатричну експертизу допускається лише при
наявності достатніх даних, що вказують, що саме ця особа зробила
суспільно небезпечне діяння, із приводу якого порушене кримінальна
справа й ведеться розслідування». Дане положення, по-перше, є гарантією
від інкримінування особі діянь, яких він не робив. По-друге, недостатні
й суперечливі дані слідства про здійснення злочину можуть істотно
утруднити експертам рішення сугубо судово-психіатричних питань.

Вибір експертів (експертної установи) і форми (способу проведення)
експертизи. Ухваливши рішення щодо необхідності призначити
судово-психіатричну експертизу, слідчий (суд) повинен ухвалити рішення
щодо того, яким психіатрам або співробітникам якої судово-психіатричної
експертної установи слід доручити її виробництво.

У більшості випадків експертиза поручається членам судово-психіатричної
експертної комісії (СПЭК), що обслуговує даний регіон. Інший підхід, що
ігнорує зонально-територіальний принцип діяльності експертних комісій,
здатний сильно ускладнити їхню нормальну роботу. Будь-який відступ від
цього загального правила повинне бути продиктоване поважними причинами.
Наприклад, через особливості конкретної справи всі члени обласний СПЭК
підлягають відводу. Тому експертиза поручається іншим експертам
(наприклад, членам СПЭК сусідньої області).

При виборі експертів слідчий (суд) враховує думку учасників справи. Про
цьому прямо говориться в ст. 75 ЦПК. У карному судочинстві, де переважна
більшість судово-психіатричних експертиз становлять експертизи
обвинувачуваного, останній вправі «просити про призначення експерта із
числа зазначених їм осіб» (ст. 185 УПК). Закон в обох випадках говорить
про експерта, тобто про конкретну знаючу особу. Але не викликає сумнівів
той факт, що обвинувачуваний на попередій слідстві або учасники судового
розгляду вправі висловлюватися відносно не тільки експерта, але й
експертної установи, оскільки саме там проводиться абсолютна більшість
всіх судово-психіатричних експертиз.

Порядок призначення експертизи в експертній установі (ст. 187 УПК) і
поза його (ст. 189 УПК) різний. Процедура призначення експертизи при її
проведенні поза експертною установою досить складна. Тут слідчий (суд)
після винесення постанови (визначення) про призначення експертизи
викликає особу, якій вона поручається, засвідчує в його особистості,
спеціальності й компетентності, установлює відношення експерта до
учасників процесу, а також перевіряє, немає чи підстав до відводу. Далі
експертові вручається постанова слідчого (або оголошується судове
визначення) про призначення експертизи. Йому роз’ясняються права й
обов’язки експерта, він предупреждается про відповідальність за дачу
свідомо помилкового висновку. Про виконання цих дій слідчий робить
оцінку в постанові про призначення експертизи, що засвідчує підписом
експерта. У суді експерт розписується в протоколі судового засідання або
на спеціальному бланку, що прилучається до протоколу.

Процедура призначення експертизи в експертній установі інша. Слідчий
(суд) направляє постанову (визначення) і матеріали, необхідні для
експертизи, керівникові експертної установи. Той доручає її виробництво
своїм співробітникам. Функції керівника експертної установи в судовій
психіатрії можуть виконувати голова СПЭК, керівник судово-психіатричного
експертного відділення, заступник головного лікаря лікарні або
диспансеру по експертній роботі, сам головний лікар психіатричної
установи, у складі якого організована СПЭК. Відповідно до закону,
керівник експертної установи зобов’язаний роз’яснити обраним їм
експертам їхнього права й обов’язку й попередити їх про відповідальність
за дачу свідомо помилкового висновку, про що він відбирає в експертів
підписку, що разом з експертним висновком буде спрямована органу, що
призначив експертизу. По сформовані в судово-психіатричних установах
практиці роз’яснення дається лише один раз, коли особа стає
співробітником експертної установи, а оцінка про те, що експерти
попереджені про відповідальність, робиться в самому експертному висновку
(акті експертизи).

Уперше в справі доцільно призначати амбулаторну судово-психіатричну
експертизу. Стаціонарні експертні дослідження необхідні по суті лише
тоді, коли експерти особисто переконалися, що амбулаторних досліджень
для дачі відповіді на поставлені питання недостатньо. Первинна
стаціонарна експертиза в принципі можлива, але необхідність у ній
повинна бути викликана дійсно вагомими причинами й ґрунтовно мотивована
в постанові (визначенні) про її призначення. У кожному такому випадку
слідчому (суду) доцільно попередньо проконсультуватися із самими
експертами. Але якщо слідчий (суд) призначили стаціонарну
судово-психіатричну експертизу, то експерти самостійно не можуть
обмежитися проведенням амбулаторної.

Напрямок у ході попередій слідства на стаціонарну судово-психіатричну
експертизу обвинувачуваного або підозрюваного, що не втримується під
стражів, допускається тільки із санкції прокурора або його заступника
(ст. 188 УПК).

Винесення постанови (визначення) про призначення експертизи.
Підготувавши все необхідне для експертизи, дознаватель, слідчий,
прокурор, суддя виносять постанову, а суд — визначення про її
призначення. При цьому враховуються вимоги, пропоновані процесуальним
законодавством до зазначених документів (ст. 184, 261, 288 УПК; ст. 74,
223, 224 ЦПК). Відповідно до цих вимог у постанові (визначенні)
необхідно вказати: дату й місце його складання; найменування особи або
органа, що призначив експертизу; номер карної або цивільної справи, по
якому вона призначена; прізвище, ім’я, по батькові громадянина, що
направляється на експертизу, його процесуальне положення; підстави для
призначення експертизи (обставини, що викликали сумнів у психічній
повноцінності); експертів або експертну установу, якою доручене її
проведення; питання, поставлені на дозвіл експертів; матеріали, надані
експертам; вид експертизи (спосіб її виробництва) — амбулаторна,
стаціонарна, заочна, посмертна та ін.

У постанові (визначенні) важливо правильно сформулювати експертне
завдання за допомогою питань, що підлягають експертному дозволу. Питання
повинні бути чіткими, що не допускають неоднозначного трактування. Вони
повинні також відповідати закону й положенням психіатричної науки.

Постанова (визначення) про призначення експертизи є обов’язковим
юридичним документом і не може бути замінено іншим (супровідним листом,
списком питань експертам та ін.). У випадках, коли в постанові
(визначенні) відсутні необхідні дані або реквізити, внаслідок чого
неможливо визначити, хто призначив експертизу, по якій справі й відносно
якої особи, кому доручена експертиза і яка суть дорученого експертам
завдання, останні зобов’язані негайно заявити перед слідчим (судом)
клопотання про необхідність внесення в названий документ відповідних
змін. Якщо клопотання не буде задоволено, то експерти повинні письмово
повідомити слідчому (суду), що експертиза не відбулася й повернути всі
прислані матеріали без виконання. До одержання постанови (визначення), а
також до задоволення згаданого клопотання ніякі експертні дії
(дослідження матеріалів, прийом випробуваного та ін.) проводитися не
можуть.

Процесуальний порядок винесення визначення (постанови) у судовому
засіданні й на попередій слідстві різний.

У першому випадку учасники судового розгляду вправі обговорювати
обставини, що ставляться до призначуваної експертизи (необхідність її
призначення, вибір експертів або експертної установи, відводи, матеріали
й об’єкти експертного дослідження та ін.). Потім учасники судового
розгляду вправі представити свої питання експертам. Остаточно коло
питань визначається судом. Відхилення їм якихось із представлених питань
повинне бути мотивоване (ст. 288 УПК; ст. 74, 75 ЦПК).

На попередій слідстві постанова про призначення експертизи складається
дознавателем, слідчим або прокурором без або участі. Однак з постановою
повинен бути ознайомлений обвинувачуваний. Він вправі реалізувати
передбачені ст. 185 УПК права, а саме: заявити відвід експертові,
просити про призначення експерта із числа зазначених їм осіб,
представити експертові додаткові питання. Частина 4 ст. 184 УПК містить
істотне застереження, відповідно до якого постанова про призначення
судово-психіатричної експертизи не оголошується обвинувачуваному, якщо
його психічний стан робить це неможливим.

В УПК не уточнюється, яким повинне бути психічний стан, щоб обумовити
неможливість ознайомлення обвинувачуваного з постановою. На цьому етапі
судово-психіатрична експертиза ще не проведена й результати її невідомі.
Наявні в розпорядженні слідчого матеріали (медичні документи, якщо такі
є, показання учасників процесу, особисте сприйняття слідчим зовнішнього
вигляду й поводження допитуваного) здатні, як правило, дати лише
приблизну інформацію про те, яким може бути психічний стан
обвинувачуваного в розглянутий період. Залишається орієнтуватися в
основному на поведінкові реакції обвинувачуваного, які, на думку
слідчого, викликані психічним розладом і за своїм характером безумовно
виключають проведення яких-небудь слідчих дій. Сюди ставляться вкрай
безглузде, хаотичне поводження, повна неприступність контакту, різко
виражена невмотивована агресія й тому подібні поведінкові акти. При
зовні впорядкованому поводженні слідчий повинен ознайомити
обвинувачуваного з постановою. В остаточному підсумку може виявитися, що
вкрай безглузді вчинки з’явилися слідством симуляції психічної хвороби
здоровою людиною, а за зовнішньою впорядкованістю ховалися серйозні
порушення сприйняття, мислення, пам’яті, які не дозволяли допитуваному
осмислювати суть що відбувається. Але подібного роду уточнення й
висновки слідчий у стані зробити тільки після одержання їм експертного
висновку.

Про неможливість по психічному стані обвинувачуваного провадити з його
участю слідчі дії слідчий зобов’язаний скласти протокол (ч. 4 ст. 404
УПК). У випадках, коли за зазначеними вище причинами обвинувачуваний не
знайомить із постановою про призначення судово-психіатричної експертизи,
з постановою знайомить захисник, участь якого в справі обов’язково (ст.
405 УПК).

Строки судово-психіатричної експертизи. Початком експертизи варто
вважати момент надходження в розпорядження експертів або в експертну
установу постанови (визначення) про її призначення й матеріалів
(об’єктів), необхідних для дослідження. Експертизу варто вважати
кінченої, коли повністю оформлене й підписане експертами висновок
направляється органу, з доручення якого вона проводилася. На практиці
закінчення експертизи зв’язують звичайно з моментом винесення
експертного рішення, тобто часом, коли експерти визначилися з висновками
й готові приступитися до складання експертного висновку. Найчастіше цей
час доводиться на день засідання експертної комісії. Однак слідчий або
суд не можуть уважати експертизу кінченої, поки в них немає можливості
одержати письмовий експертний висновок.

Нерідко в судово-психіатричній практиці надмірна завантаженість
експертних установ приводить до утворення черги з ожидающих експертизу.
Строки очікування можуть коливатися від декількох днів до декількох
тижнів і навіть місяців. Час очікування випробуваним експертизи не
входить у строк її виробництва.

Поява черг і подовження часу очікування експертизи обумовлюються різними
причинами. Одні з них вимагають вживання відповідних заходів експертними
установами або органами керування охороною здоров’я (поліпшення
організації експертної роботи, збільшення числа експертів або експертних
установ, більше раціонального територіального їхнього розміщення й
т.п.). В інших випадках органам охорони здоров’я й експертам впливати на
фактори, що сприяють появі й росту черг, украй важко. Мова йде про такі
фактори, як неприбуття випробуваного вчасно в експертну установу, погана
підготовка слідчими й судами матеріалів справи або несвоєчасна їхня
доставка та ін. Відповідні міри повинні прийматися суб’єктами, що
призначають експертизу, установами й службами, що відають утримуванням
обвинувачуваних під вартою і їхнім конвоюванням, органами, яким
зазначені установи й служби підлеглі.

Більш докладно питання про строки судово-психіатричної експертизи
доцільно розглянути по амбулаторній і стаціонарній експертизах
роздільно.

Строк амбулаторної експертизи не повинен перевищувати 20 днів з моменту
надходження в експертну комісію постанови (визначення) про її
призначення з усіма необхідними матеріалами до дня напрямку письмового
експертного висновку (акту експертизи) і матеріалів справи слідчому або
суду. У строк виробництва амбулаторної експертизи не включаються витрати
часу, пов’язані з наданням експертам додаткових матеріалів, несвоєчасним
прибуттям (доставкою) випробуваного, а також інші тимчасове витрати,
допущені не з вини експертів або експертної установи.

Раніше вже говорилося, що амбулаторна судово-психіатрична експертиза не
зводиться до однократного експертного огляду випробуваного й складається
з наступних основних елементів: вивчення експертами матеріалів справи,
судово-психіатричний огляд подэкспертного, складання письмового
висновку. Тому помилкові твердження, начебто строк амбулаторної
судово-психіатричної експертизи дорівнює часу експертного огляду, тобто
декільком годинникам одного робочого дня експертів*.

* В окремих випадках у межах однієї амбулаторної експертизи доводиться
проводити не одне, а два експертних огляди. Наприклад, у ході першого з
них з’ясовується, що необхідно додаткові матеріали. Після задоволення
клопотання про їхнє надання проводиться новий огляд і вирішуються всі
експертні питання. Новий огляд не означає нової експертизи, що є ще
одним доказом розбіжності названих понять.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза починається з моменту
доставки в експертну установу постанови або визначення про її
призначення, матеріалів карної або цивільної справи (для осіб, укладених
під варту, і особистої справи арештованого), а також прибуття або
доставки в стаціонар випробуваного.

У рамках стаціонарної судово-психіатричної експертизи існує два
самостійних юридично значимих строки властиво експертизи й перебування
випробуваного в стаціонарі (на експертному ліжку). Їхній початок
збігається, доводячись на момент стационирования, але кінчаються вони
різночасне.

Необхідність перебування випробуваного в стаціонарі відпадає, коли
експерти прийшли до остаточних висновків. Із цього часу випробуваний
підлягає виписці, і строк стационирования закінчується. Але не
кінчається експертиза, оскільки письмовий експертний висновок ще не
готовий.

Час знаходження подэкспертного в стаціонарі, іменоване строком
стаціонарного випробування, визначено діючою Інструкцією про виробництво
судово-психіатричної експертизи не повинен перевищувати тридцяти днів.
При необхідності строк може бути продовжений. Максимальний строк
знаходження особи в стаціонарі в межах однієї експертизи не встановлений
(він побічно лімітований процесуальними строками — попереднього
розслідування, утримання під вартою й на практиці винятково рідко
перевищує два-три місяця).

Висловлюване часом думка, що строк знаходження в стаціонарі дорівнює
тридцяти дням, невірно. Воно веде до іншої типової помилки — поданні про
даний строк як про мінімально необхідний, менш якого тримати
випробуваного в стаціонарі нібито не можна. Це не так. Тридцатидневный
строк варто вважати не мінімальним, а, скоріше, максимальним для
звичайного випадку (при можливості його продовження). У кожному
конкретному випадку тривалість стаціонарного випробування визначається
часом, достатнім для проведення всіх необхідних досліджень. винесення,
Що Зустрічається в експертній практиці, експертного рішення до
закінчення тридцяти днів, приміром, на двадцятий день від початку
стационирования, цілком правомірно, якщо експерти зуміли укластися в цей
період.

Придя до висновку про необхідність продовження тридцатидневного строку,
експерти становлять про це висновок (так званий проміжний акт
судово-психіатричної експертизи), що направляється органу, що призначив
експертизу. Необхідність такого продовження (як правило, ще на тридцять
днів) може викликатися найрізноманітнішими причинами. У числі головних —
складність експертного випадку й несвоєчасне надання експертам
матеріалів. Якщо перша обставина об’єктивно, то в другому випадку мова
частіше йде про недоліки в роботі слідчих і суддів.

Стаціонарна експертиза закінчується, коли складене й підписане
експертний висновок. Строк оформлення висновку діючими нормативними
актами не передбачений. Якщо час, затрачуваний на це експертами
конкретної установи, не задовольняє правоохоронні органи, воно
визначається угодою між експертами й цими органами. Дане питання
стосовно до можливостей окремих експертних установ слід вирішувати
строго індивідуально.

Нормативними актами не визначені строки заочних і посмертних експертиз.
З огляду на особливості останніх, потрібно визнати, що вони не повинні
перевищувати граничного строку амбулаторної експертизи, тобто 20 днів,
крім затримок, що происшли не з вини самих експертів.

Експертиза в кабінеті слідчого повинна бути розрахована на «разове»
присутність там експерта. Якщо експертиза розтягується на строк понад
один день, то в більшості випадків це пряме показання до її проведення в
медичній установі.

У суді строк судово-психіатричної експертизи обумовлений часом, що
потрібно експертові для вивчення матеріалів, вислуховування показань, що
ставляться до предмета експертизи, спостереження за випробуваним у залі
суду і його експертного огляду в перерві судового засідання (в одному з
наданих для цієї мети приміщень суду).

Експерт вправі просити суд про обмеження його присутності в судовому
засіданні часом, необхідним для проведення досліджень і дачі висновку.
Суд виносить відповідне рішення, заслухавши із цього приводу думки
учасників судового розгляду (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду
СРСР від 16 березня 1971 р. № 1 «Про судову експертизу по кримінальних
справах» // Бюлетень Верховного суду СРСР. 1971. № 1).

Похожие записи