Реферат на тему:

Предмет, завдання та методи спортивної психології

ПЛАН

1. Предмет спортивної психології

1. Виникнення та розвиток спортивної психології

1. Завдання спортивної психології

1. Методи спортивної психології

1. Спортивна психологія в системі наук

1.1 Предмет, завдання та методи спортивної психології

Назвати будь-який предмет науки означає назвати те, що саме вона вивчає.
Спортивна психологія вивчає закономірності розвитку та функціонування
психіки людини в тій частині, яка обумовлена її участю в спортивних
тренуваннях та змаганнях, у різних формах суспільного життя, що
пов’язані зі спортом (наприклад, в олімпійському русі, у спортивному
бізнесі), а також у специфічній командній взаємодії.

Психологія спорту — це галузь психологічної науки, яка вивчає
закономірності психічної діяльності індивідів і груп в умовах спортивної
діяльності (тренування, змагання, відновлення).

Предметом її досліджень є: психологічне забезпечен-ня спортивної
діяльності (відбір, психодіагностика, психо-регуляція стану та поведінки
спортсменів, психолого-педагогічні консультації тощо); психологічна
підготовка спортсменів та команд до тренувальної та змагальної
діяльності; постспортивна адаптація спортсменів і трене-рів; управління
соціально-психологічними явищами у спорті; психологія жінки та чоловіка
в спорті; дитячий спорт.

Що спонукало психологів, тренерів, організаторів спорту звернутись до
спеціального вивчення психіки спортсменів, команд, суддів,
вболівальників, до розробки психологічних основ конструювання спортивних
приладів, автомобілів тощо, до створення спеціальних методик
психологічної підготовки? Перш за все — практика спор-тивної діяльності,
що породжує гостре спортивне супер-ництво, але яка не знайшла в
традиційній психології відповіді на багаточисленні запитання, котрі
обумовлені специфікою спортивної діяльності. Під спортивною діяль-ністю
розуміють сукупність різних специфічних дій, які спрямовані на
досягнення високого рівня фізичної досконалості та спортивної
майстерності (І.М. Онищенко). Чим відрізняється спортивна діяльність від
багатьох інших видів діяльності людини?

Специфіка спорту — у високій мотивації, що дозволяє піддавати себе
багаторічним щоденним фізичним та психічним навантаженням для досягнення
перемоги на змаганнях. Завдяки цій мотивації спорт став чудовою
природною лабораторією людських можливостей. В основі виникнення цієї
мотивації — зіставлення своїх результатів із досягненнями інших
спортсменів, включення спортсмена і команди в багатовікові досягнення
фізичної культури, щоденне проникнення в потаємність людського
організму, природи та техніки, можливість реалізації своїх здібностей та
самоствердження, а також пізнання світу, забезпечення подальших життєвих
перспектив: особистісних, матеріаль-них, освітніх.

Специфіка спорту — у видовищі, яке приваблює на стадіони, до
телеекранів, у кінозали багатомільйонні маси людей, що переживають
перипетії спортивних поєдинків, активно виражають свої симпатії та
антипатії спортсменам та командам.

Специфіка спорту — у прикладності, у можливості реалізації досягненого
рівня фізичного та психічного розвитку в багатьох інших сферах
діяльності людини: військовій, правоохоронній, діяльності в надзвичайних
ситуаціях, тощо. Спортивні досягнення, як правило, є додатковою
рекомендацією для прийняття на роботу.

Специфіка спорту — у зростаючому з року в рік поєднанні його з бізнесом:
створення широкої промислової сфери, яка виробляє все для спорту (одяг,
взуття тощо). Особливе місце у зв’язку з цим займає професійний спорт,
який приносить чималі прибутки як підприємцям, так і спортсменам.

1.2 Виникнення та розвиток психології спорту

Психологія спорту — молода галузь наукових знань, проте вона має вже
свою історію. Ще в 1897 році велосипедист і соціолог Норман Тріплет
помітив, що велосипедисти швидше проходять дистанцію в гонці з
суперником, ніж у гонці на час. Зустрівши заперечення, він провів
експеримент у гонці на 25 миль, який повністю підтвердив його думку
(різниця складала біля 5 сек.). За цим феноменом він закріпив назву
«динамогенний фактор у лідируванні на гонках».

Саме поняття «психологія спорту» та деякі питання цієї галузі
спеціальних психологічних знань уперше появились в одній із перших книг
зі спортивної психології, яка була написана засновником сучасного
олімпійського руху Пьєром де Кубертеном ще в кінці минулого століття.
Книга мала описовий характер. У 1913 році на конгресі з психології
спорту, організованому в Лозанні з його ж ініціативи Міжнародним
олімпійським комітетом, вона одержала своє «хрещення». Проте справжніх
наукових розробок проблем психології спорту тоді не існувало, не
відбулось і визнання її як спеціальної галузі наукових психологічних
знань. Цього і не могло бутичерез те, що спорт був ше слабо розвинений,
питання психології спорту були предметом інтересу лише окремих учених.
Все ж ініціатива Пьєра де Кубертена та Лозанський конгрес послужили
деяким стимулом до вивчення проблем психології спорту.

Передумови становлення вітчизняної спортивної психології, як спеціальної
галузі знань, були закладені на початку ХХ століття П.Ф. Лесгафтом, який
виділив як основу вчення про фізичне виховання: єдність людської
особистості, інтегративну роль руху, гармонійність розвитку, усвідомлене
засвоєння рухів. П.Ф. Лесгафт не тільки виступав за використання
фізичних вправ для розвитку психіки, а й надавав їм великого значення в
розвитку людини взагалі та в розвитку її органів чуттів зокрема.
Водночас він зазначав, що найуспішніше органи чуттів
удосконалюватимуться тоді, коли для цього будуть використовуватися
спеціально підібрані фізичні вправи. Такими вправами, на думку П.Ф.
Лесгафта, можуть бути тільки природні рухи у вигляді найпростіших вправ
з обтяженням, вправ у метанні в ціль, вправ у ходьбі, бігу тощо.

З цією метою він розробив відповідну систему застосування фізичних
вправ. Найпростіші вправи з обтяженням призначались для розвитку
точності визна-чення ваги, вправи в метанні в ціль — для розвитку
точності окоміру, вправи в ходьбі та бігу — для вивчення просторових
відношень і розподілу роботи в часі.Розробляючи конкретні практичні
рекомендації щодо розвитку органів чуттів способом фізичного тренування,
П.Ф. Лесгафт виходив з глибокого психологічного аналізу фізичних вправ.
Він зазначав, що фізичні вправи, як свідомі рухи, являють собою складний
психічний акт.

П. Ф. Лесгафт спеціально не займався експериментальними дослідженнями в
галузі психології спорту, але його теоретичні міркування щодо проблем
фізичної освіти підростаючого покоління є цінним матеріалом і до
сьогодні.

Не менше значення мали праці І.М. Сєченова, його теорія рефлекторної
природи діяльності, його розуміння єдності внутрішніх (мозкових)
механізмів та зовнішніх проявів психічної діяльності, які зводяться «…в
кінцевому до одного лише явища — м’язового руху». Особливо цінними є
ідеї І.М. Сєченова про управління рухами, регуляторами яких, як він
писав, є думки та відчуття (особливо м’язове відчуття), ідеї про завчені
дії (тобто навички), які найбільш підвладні волі, його геніальна
характеристика волі як діяльної сторони розуму, моральних почуттів
людини та ряд інших положень, що містяться як у фізіологічних, так і в
філософських та психологічних працях.

Перші статті та книги П. А. Рудика, Т. Р. Нікітіна, О. П. Нечаєва, З. І.
Чучмарьова, А. Ц. Пуні, М. Ф. Кострова в руслі майбутньої наукової
дисципліни — спортивної психології — були надруковані в 1925-1930 рр.
Перші наукові праці висвітлювали питання психологічного аналізу фізичних
вправ і з’ясовували окремі закономірності процесу формування рухових
навичок (П. А. Рудик, 1925). Розв’язуючи питання активізації методів
вироб-ничого навчання, П. А. Рудик разом зі своїми співробіт-никами
організовує широкі експериментальні дослідження для з’ясування
психологічної структури рухової реакції. Результати цих досліджень
доповнюються виданням окремої книжки про роль фізичної культури в
розвитку пізнавальних психічних процесів та емоційно-вольової сфери
людини (О. П. Нечаєв, 1926), публікацією даних експериментальних робіт,
спрямованих на з’ясування впливу уроків фізичної культури на підвищення
інтелектуальної активності школярів (З. І. Чучмарьов, 1928). У цей же
період проводяться експериментальні дослідження психології спортивної
діяльності, зокрема вивчення впливу змагань на психіку
спортсменів-лижників (А.Ц. Пуні, 1929). Усе це стало базою для створення
стрункої системи подальших експериментальних психологічних досліджень у
процесі занять фізичною культурою та спортом. Тоді ж у державному
центральному інституті фізичної культури в Москві створено науковий
відділ, який очолив П. А. Рудик; одним із завдань відділу було
планування наукових досліджень з проблем психології фізичного виховання
та спорту з урахуванням зростаючих вимог практики фізичного виховання
молоді.

На жаль, на визнанні пріоритетів світової спортивної психології
виявилась досить незначна інформованість та практично повна відсутність
особистих контактів спортивних психологів Заходу, Сходу та Нового світу
в першій половині століття. Слід зазначити також, що й самі зарубіжні
спеціалісти далеко не єдині у визначенні наукових пріоритетів спортивної
психології.

За кордоном серед засновників спортивної психології частіше називають
імена Коулмана Гріффіта та Джона Лоутера. Перший працював в 20-30-х
роках психологом в Іллінійському університеті. У 1922 році він написав
книгу «Психологія спортсменів». Деякі зарубіжні вчені називають його
батьком сучасної спортивної психології. Другий з них — Джон Лоутер —
також є автором однієї з відомих книг даної наукової дисципліни, яка
була надрукована в 1951 році.

Як за кордоном, так і в нашій країні інтенсивний розвиток спортивної
психології почався в 60-70-і роки ХХ століття. Вітчизняна спортивна
психологія досить швидко завоювала головні позиції всередині країни та
на міжнародній арені, що неодноразово відзначалось багать-ма
вітчизняними та зарубіжними авторами. У той період заокеанські та
західноєвропейські психологи спорту тривалий час проводили
експериментально-описові дос-лідження, які не опирались на чіткі та
ґрунтовні теоретичні позиції. Проте психологам спорту Англії, Італії,
Німеччини, Японії, Америки, Росії, Болгарії, Угорщини, Чехії, України,
Естонії, Білорусії вдалось накопичити обширний дослід-ницький матеріал,
який дозволяв установити загальні психологічні закономірності динаміки
перед стартових станів, рівня активації, тривожності, психомоторних
функцій, мотивації, а також особливості особистості спортсмена,
структури та динаміку спортивних груп.

Успіхи спортивної психології пов’язані з дослідження-ми О.В. Алексєєва,
М.К. Волкова, Б. А. Вяткіна, Г.М. Гагаєвої, О.В. Дашкевича, Т.Т.
Джамгарова, Ю.О. Коло-мейцева, А.А. Лалаяна, І.М. Онищенко, В.В.
Плахтієнко, А.Ц. Пуні, А.В. Родіонова, О.А. Чернікової, М.А. Худадова та
ін. У 1950 році А.Ц. Пуні захистив першу в історії психології докторську
дисертацію на тему «Проблеми спортивної психології». Пізніше появляються
монографії з психології спорту вищеназваних авторів. Почали видаватись
збірники праць із психології спорту. У 1958 р. вийшов перший підручник з
психології для інститутів фізичної культури, який написав П.А. Рудик.
Спеціальний розділ підручника присвячено психології спорту.

Післявоєнний розвиток психології фізичного виховання та спорту
характеризується все більшим зближенням її з практикою. Особливо
активним це зближення стало після того, як радянські спортсмени вийшли
на міжнародну арену, стали постійними учасниками Олімпійських ігор (1952
р.) та найсильнішими суперниками спортсменів усіх держав.

У 1965 році з ініціативи Італійської федерації спортивної медицини в
Римі було організовано знову перший конгрес з психології спорту.
Суттєвим актом стало створення санкціонованого конгресом Міжнародного
товариства психології спорту (ІССП), яке вибрало постійний дієвий
керівний орган та президента товариства. Цей акт підтвердив міжнародне
визнання психології спорту.

ІССП активно здійснює свої функції. Після Римського відбулись ще три
конгреси: в 1968 р. — у Вашингтоні, в 1973 р. — у Мадриді та в 1977 р. —
у Празі.

З 1970 року видається офіційний орган ІССП — «Міжнародний журнал
психології спорту».

Створення ІССП стимулювало утворення регіо-нальних об’єднань психології
спорту. Так, в 1967 р. виник-ло Північноамериканське товариство
психології спорту, в 1969 р. — Європейська асоціація психології спорту
(ФЕПСАК). Потім у різні роки організовувались національні товариства
спортивної психології в Канаді, Японії, Англії, Німеччині, Франції,
Бразилії, Австралії та інших країнах.

Фахівцям у нашій країні добре відомі праці зарубіжних психологів спорту:
М.Ванека, Е. Васілевскі, Б.Д. Кретті, І. Мацака, З. Мюллера, Б.
Навроцкой, П. Рокушфалві, Г. Шіллінг, М. Яффі та ін.

У розвитку спортивної психології можна виділити три основних етапи.

Етап зародження характеризується реалізацією методологічних та
експериментальних можливостей, які запозичені з загальної психології. У
перших працях, які заклали основи становлення спортивної психології,
чітко прослідковується прагнення до опису особливостей спортивної
діяльності з позицій досягнень загальної психології. До того ж основний
акцент було зроблено на описуванні складності спортивних дій в
емоційному, вольовому та пізнавальному плані. Дещо пізніше почалось
вивчення психічних явищ спортивної діяльності: перед-стартові та
стартові психічні стани, психотренінг; специфіка сенсомоторного
реагування, автоматизація рухових навичок. Розпочато вивчення
психологічної специ-фіки деяких видів спорту. Унаслідок цього
сформувались дві школи психологів спорту: московська та
санкт-петербургська (ленінградська), які очолювали відповідно П.А. Рудик
та А.Ц. Пуні.

Етап становлення спортивної психології може бути охарактеризований
намаганням її діячів до забезпечення практики спортивної діяльності.
Розроблялось широке коло питань, які спрямовані на впровадження
психологічних досягнень у культуру підготовки спортсменів та команд, де
поряд із загальнофізичною, спеціальною, технічною, тактичною була б
особливо виділена психологічна підготовка. В руслі цієї ідеї були
визначені психологічні основи фізичної, технічної, тактичної підготовки,
особливості досягнення тренованості, спортивної форми, готовності до
змагання, а також психологічні передумови успішності змагальної
діяльності. Було запропоновано вивчення психологічних особливостей
різних видів спорту та розвитку пізнавальних процесів. Вивчались і
вікові особливості формування рухових навичок та психолого-педагогічні
умови успішного засвоєння спортивної діяльності.

Етап сучасного розвитку спортивної психології характеризується
поглибленням теоретичних основ наукових досліджень, зверненням до
категорій діяльності та особистості спортсмена, особливою увагою до
соціально-психологічних проблем спорту, у тому числі міжособистісних
взаємостосунків, психології управління, психологічного моніторингу —
регулярного спостереження за динамікою психіки. Розширюється коло
досліджень, які реалізують комплексну та системну методологію,
зміц-нюються міжнародні зв’язки психологів спорту. Сьогодні психологія
спорту («спортивна психологія» за термінологією 2-го Міжнародного
конгресу 1995 року в Москві) — повністю визначений та визнаний напрям
психології.

1.3 Завдання спортивної психології

Можна виділити шість основних завдань спортивної психології.

1. Вивчення соціально-психологічних умов спортивної діяльності. Значення
даного завдання підкреслюється виникненням та перетворенням у спеціальну
галузь соціальної спортивної психології зі своєю теоретичною базою,
феноменологією та методами. У найзагальнішому вигляді це вивчення
поведінки спортсмена в зв’язку з його соціальним оточенням (національні
особливості та традиції в спорті; міжособистісні стосунки спортсменів,
тренерів, суддів, менеджерів спорту, глядачів; психологічний клімат в
команді; лідирування, суперництво, агресія тощо).

2. Вивчення особливостей формування та розвитку особистості спортсмена,
тренера, спортивного арбітра. З психологією особистості в спорті
поєднано вивчення неповторності, індивідуальної своєрідності поведінки
людини і, з іншого боку, відмінностей психічних передумов, які лежать в
основі деколи досить зовнішньо подібної поведінки.

3. Вивчення психологічних основ удосконалення рухо-вих навичок та
якостей. Основою успіху в спорті частіше за все є постійно
вдосконалюванні спеціальні рухи та рухові якості. Формування навичок, їх
необхідна автоматизація, а також прояви фізичних кондицій з самого
початку були в центрі уваги психологів спорту. Сюди входить вивчення
психологічної специфіки різних видів тренування (фізич-ного, технічного,
тактичного і т.д.); вивчення спеціалізо-ваних сприймань у спорті;
вивчення ефективності методів управління психічними станами
(психорегулююче, психо-м’язове, ідеомоторне тренування) при засвоєнні
рухів.

4. Вивчення факторів, які забезпечують успішність змагальної діяльності.
Спортивні змагання — кульмінація та вирішальний чинник спортивної
діяльності; вони висувають високі вимоги до психіки спортсменів. Звідси
і виділення в спеціальну групу завдань, які пов’язані з проявами та
розвитком психіки в умовах змагань.

5. Вивчення основ психологічного забезпечення спортивної діяльності.
Сюди входить: розробка психоспор-тограм видів спорту; вивчення методів
управління психіч-ними станами в змагальній діяльності; вивчення
психоло-гічних основ відбору в спорті; вивчення ефективності різних
методів психодіагностики в спорті тощо.

6. Вивчення шляхів інтеграції спортивної психології в системі наук і
використання її досягнень у практиці спортив-ної діяльності. Це
перспективний напрямок розвитку спортивної психології, а саме: розробка
сучасної теоре-тичної концепції спортивної психології і психологічної
освіченості тренерів та спортсменів; вивчення подальших перспектив
реалізації інтелекту спортсменів; розробка психологічної класифікації
видів спорту, змагальних вправ та спортивних амплуа; використання
комп’ютерних технологій для раннього прогнозу спортивних здібностей;
дослідження вікових сенситивних передумов для початку занять спортом
тощо.

1.4 Методи спортивної психології

У спортивній психології можуть бути використані і використовуються
методи загальної, соціальної, вікової, педагогічної психології
(спостереження, експеримент, тестування, опитування, моделювання та ін.)
при умові забезпечення зв’язку досліджуваної процедури із спор-тивною
діяльністю. Частіше за все цей зв’язок досягається включенням
результатів психологічного тестування в критерії відбору, попередньою
бесідою психолога або тренера про задачі психодіагностики, а також
покращен-ням спортивних досягнень, зміною стосунків у команді внаслідок
психологічної підготовки; в технічних видах спорту розроблено чимало
тренажерів, які досить повно імітують умови змагальних дій, це
моделювання створює додаткові передумови аналітичного дослідження
психіки спортсменів, оскільки тренажер може бути доповнений приладами
для вимірювання різних параметрів психіки; як правило, при якісній
характеристиці результатів психологічних вимірів для спортсменів
вимагаються спе-ціальні оцінювальні шкали, які часто суттєво
відрізняються від шкал не спортсменів.

Прийнято розрізняти наступні групи методик психологічних вимірів в
спорті:

— методи дослідження психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам’яті,
мислення, уяви);

— методи дослідження особливостей особистості (мотивації, рівня
домагань, особистісної тривожності, темпераменту, характеру,
здібностей); серед них можна назвати особистісні питальники, проективні
методики та інші;

— методи дослідження психічних станів (монотонії, ситуативної
тривожності, самопочуття, настрою, втоми, переживання, фрустрації,
передзмагальних, передстартових, постзмагальних станів);

— психофізіологічні методи дослідження функціональних станів
(шкірно-гальванічної реакції, критичної частоти злиття стимулів, омега
потенціалу, електроенцефалографічні, електроміографічні, динамографічні,
фонометричні, спірометричні, терморегуляції, електрокардіогра-фічні);

— методи вивчення міжособистісних стосунків та групової діяльності
(соціометричні, гомеостатичні, взаєм-них оцінок, стосунків
тренер-спортсмен та тренер-команда, парного порівняння, ефекту
спілкування);

— методи оцінки і вимірювання надійності та стійкості змагальної
діяльності (експертна оцінка, рейтинг, самооцінка, ставлення до
майбутніх змагань, оцінка вольових якостей, змін психомоторики,
емоційної стійкості).

В результаті багаторічної дослідницької та практичної діяльності
психологів спорту можна говорити про виникнення особливого наукового
напрямку: психологіч-ного забезпечення спортивної діяльності.

1.5 Спортивна психологія в системі наук

Спортивна психологія — один з напрямів психології, який вивчає специфіку
конкретних видів діяльності людини таких, як психологія праці,
психологія гри, педагогічна психологія (психологія навчання, виховання,
психологія вчителя).

Місце спортивної психології в системі наук визначається двома
характеристиками: її місцем як галузі психологічної науки та місцем в
системі наук про спорт.

Як галузь психології спортивна психологія займає центральне місце в
системі природничих, філософських та спеціальних наукових дисциплін,
іноді формуючи і власні наукові напрямки. У природничо-науковому напрямі
відбуваються взаємні збагачення та взаємоперевірка спортив-ної
психології з фізіологією, психофізіологією, медициною, біологією,
математикою, фізикою, у філософському аспекті — як із загальнонауковими
методологічними дослідженнями (історизм, системний підхід), так і з
спеціальними науковими (діяльнісний, особистісний, комплексний)
підходами. В соціальному напрямі спортивна психологія має тісні зв’язки
з педагогікою (навчання та виховання спортсменів, психологія тренера),
соціологією (соціальна психологія спорту), культурологією (педагогіка
спорту, соціологія спорту, психологія фізичної культури). Як одна з наук
про спорт спортивна психологія більш тісно пов’язана з теорією та
методикою фізичного виховання (психологія фізичного виховання),
фізіологією спорту (психофізіологія спорту), спортивною гігієною
(психогігієна спорту), спортивною медициною, біомеханікою спорту,
кінезіологією, спортивною метрологією та ін.

Не слід забувати і про те, що спортивною психологією використовується
значний арсенал допоміжних методів, які реалізують досягнення
математики, статистики, кібернетики, електроніки, моделювання. Разом з
тим досягнення спортивної психології знаходять застосування у створенні
різної техніки для гонок, у приладах, які демонструють та забезпечують
суддівство змагань, входять у багаточисленні інформаційні форми
(телебачення, радіо, преса).

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
— К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
— М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. —
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. —
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. — М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. — Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. — М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. — М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. — М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. — М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. — М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. — М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. — М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. — М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. — Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. — Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. — М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. — М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. —
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. — М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, — М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. — М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. — М.: ТОО «Дар», 1995.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. — М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. — К.: «Магистр-S», 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. — М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. — М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. —
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. — М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. — СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. — Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. — М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. — М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. — М.: ФиС, 1984
(Наука — спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. — М.: Прогресс-интер,
1993.

Похожие записи