Реферат на тему:

Предмет, метод, структура конфліктології

Перехідний період, який ми нині переживаємо, супроводжується
конфліктними ситуаціями. Викликані вони соціальними недугами, які
охопили економіку, політику, культуру, мораль. У суспільстві змінюються
ціннісні орієнтації, комунікативні структури, утверджується ідеологічний
плюралізм та ін. Усі ці зміни позначаються на системі людських відносин
досить складно й проблемно.

Переорієнтувавши свою психіку на розуміння світу — як безкінечно
різноманітну реальність, що кожна людина в ньому — індивідуальність, то
неодмінно маємо тоді визнати, що є проблеми, які слід сприймати як
об’єктивну дійсність, проблеми, які потрібно розв’язувати, робити життя
якомога менш конфліктним; подолання проблем слід розуміти як перехід від
існуючої до іншої якісної реальності. Формуючи філософію нового
світосприйняття, ми створюємо умови кожному індивідові для
самореалізації у проблемному, але небезконфліктному житті. Так історично
розвивалося суспільство, такі наші реалії сьогодні, так завжди
розвиватиметься суспільний процес, у якому людина постає і самобутньою
цінністю, і творцем, а творчість завжди супроводжується проблемами,
пошуком, конфліктами.

Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою
популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції,
комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій
практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти:
внутрішньогрупові, міжгрупові, міжособистісні, внутрішньоособистісні
тощо. Власне, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед
проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

Нині сформувалася нова наука — конфліктологія і виокремлюється
широкопрофільна, досить актуальна й водночас відповідальна професія —
конфліктолог. Спеціалісти-конфліктологи виступають у ролі консультантів
з різних проблем людського життя. Це потребує від них компетентності й
знань профільних наук, життя в усіх його виявах.

У світовій і вітчизняній науці з’явилися підручники з конфліктелогії
різного спрямування: теоретичні, профілактико-практичні, консультаційні,
оглядово-ознайомлювальні тощо.

Чи не найвідоміша праця з конфліктелогії — книга Роджера Фі-шера та
Вільяма Юрі «Шлях до згоди, або Переговори без поразки», що вперше
з’явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу.
Це переконливо засвідчує те, що життя людей, його проблемність викликали
необхідність появи науки конфліктології, що людські спільноти зробили на
неї серйозну заявку.

Конфліктологія — це наука, яка досліджує об’єктивну реальність людського
буття у зміні й розвитку. Як галузь наукових знань конфліктологія вивчає
теорію конфлікту, практику прогнозування, запобігання і подолання
конфліктів. Інакше кажучи, конфліктологія — це наука про психогігієну
соціально-політичних, міжособистісних і внутрішньоособистісних відносин.

Конфліктологія (від лат. konflikt — зіткнення, грецьк. logos -вчення,
наука) — наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського
суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Протягом свого
існування людина пізнавала світ, розвивалася, творила завдяки тому, що
завжди стояла перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено
великі потенції її життя, суспільного саморозвитку через розв’язання
проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології.
Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв’язання через
тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення
конфліктів. Конфлікти, їх вивчення, прогнозування суспільного розвитку,
гармонізація суспільних відносин створили передумови для виокремлення
самостійної галузі знань — конфліктології.

Проблеми її знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук,
зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія,
математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму
першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають
Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів
соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г.
Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем,
стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку.
Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми
буття. Про окремі конфліктологічні парадигми йтиметься в наступних
розділах.

Як і будь-яка інша наука, конфліктологія має власний предмет
дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає
у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками — психологією,
біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією,
політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання — одну з
галузей соціально-психологічного циклу.

Предмет науки не може бути тотожним об’єктові (чи об’єктам), який вона
вивчає, бо об’єкт — це емпірично дана реальність, яка відображає ту чи
іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки — відтворення емпіричної
реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обґрунтування,
що дає змогу виокремити закономірності розвитку та функціонування
об’єкта, процесу, стану суспільних і людських відносин.

Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є статичним, він
змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, а й діалектично,
переходячи у свою протилежність, через заперечення, актуалізуючись у
новій якості форм і змістів. Які ж критерії визначення предмета
конфліктології сьогодні? Насамперед варто розглянути і врахувати ті
суперечності, які нині є найактуальнішими для розвитку людського
суспільства загалом і зокрема в Україні.

Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються,
переосмислюються. Це стосується і конфліктології.

Слід врахувати і те, що у світовій конфлікто-логічній науці, як і в
багатьох інших, існують різні, нерідко кардинально протилежні погляди —
залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових
традицій. Через те по-різному подається фахівцями проблема предмета
конфліктології. Це природно, бо кожна наука осмислює своє поле інтересів
і проблем.

З’ясовуючи науковий статус конфліктології, важливо чітко розрізняти її
об’єкт і предмет. Об’єктом конфліктологічного пізнання є людське
суспільство і людина з її вчинками, цінностями, оцінками й відносинами в
суспільстві та його інститутах.

Предмет науки — це сукупність понять, за допомогою яких наука описує
об’єктивну реальність у дії, змінах (якісних і кількісних). Як можна
представити предмет конфліктології нині? Через сукупність суспільних
інститутів, їх ролей, статусів. Наприклад, сім’я, виробництво, релігія,
освіта, армія, власність, держава — фундаментальні інститути
суспільства, де й народжуються проблемні ситуації, і ці інститути з
певних суб’єктивних чи об’єктивних причин можуть бути втягнуті людьми у
конфлікти. Людина й створене людьми суспільство виникли 40 тис. років
тому, армія й держава — 10 тис. років тому. Відтоді бере початок
конфліктна парадигма, бо конфлікти завжди перебувають у русі та змінах
через проблемність.

Кожен індивід, соціальний інститут виконують, точніше, покликані
виконувати певні функції. Осмислення або поява проблем потребують
відповідних дій, бо інакше наша бездіяльність може перерости в конфлікт.

Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що
характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної
поведінки та взаємодії.

Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства,
що поєднує соціологічний, психологічний, філософський та інші підходи.
Воднораз перевага у вивченні конфліктології належить соціології та
психології. Традиційно в їхніх межах вивчався конфлікт. Визначення
останнього залежить від світогляду соціолога чи психолога, від
домінуючої наукової парадигми.

Сучасні вітчизняні дослідники конфліктів пропонують такий аналіз
розгляду їх різними науками.

Закони вивчення конфлікту, або ступінь його гостроти, залежать від таких
факторів: природи інтересів учасників конфлікту; їхньої «реалістичності»
чи «нереалістичності» (за висловом Л. Козера); від того, наскільки
учасники конфлікту в минулому були пов’язані спільною справою; від рівня
поєднаності груп, що ворогують; від того, закритим чи відкритим є
суспільство, де відбуваються конфлікти, тощо.

Закон функціонування конфлікту встановлює його дію та функцію в
суспільстві. Остання залежить від типу конфліктів та їхньої структури,
до якої входять носій (суб’єкт) конфлікту, проблема, об’єкт, інцидент.
Тип конфлікту зумовлюється сферою, в якій він відбувається (політика,
економіка, культура, міжособистісні стосунки), або суб’єктом (носієм
конфлікту). За цією ознакою ми поділяємо конфлікти на інституціональні,
організаційні, міжгрупові, групові та міжособистісні.

У суспільстві конфлікти виконують такі функції: групоутворення,
нормотворення, інновації, інформації тощо. Завдяки конфлікту в
суспільстві існують соціальні норми й інститути, призначені регулювати
конфліктну взаємодію, чіткіше означуються протилежності, між якими
здійснюється обмін інформацією. Відтак змінюється суспільство та
суспільні організації.

Закони регулювання конфліктів утворюють ще одну групу законів
конфліктології. До них належать засоби профілактики конфліктів,
діагностики напруження, пом’якшення конфліктів, насильницьких методів і
компромісів. Метод — це шлях наукового дослідження.

Актуальність конфліктології як науки безперечна. Проблема дослідження
конфліктів набула особливого значення нині. Наше суспільство та
суспільні науки тривалий час ігнорували конфлікти, внаслідок чого владні
структури не володіли науковою методологією вивчення, регулювання та
прогнозування конфліктів. Демократичні перетворення відкрили двері для
стихії конфліктного розмаїття в усіх сферах сучасного життя. Ці
обставини потребують подальшого розвитку конфліктології в її теоретичній
та прикладній формах. Саме в такому напрямку ми й пропонуємо її вивчати.

Структура конфліктології. Конфліктологія як спеціальна дисципліна має
теоретичний та емпіричний рівні. На теоретичному рівні вона містить
широкі узагальнення, виходячи з яких можна формулювати загальні закони
конфліктної поведінки (взаємодії) незважаючи на особливості, притаманні
окремим типам і формам конфліктів. Фундамент конфліктології утворюють
емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень,
робочі поняття, методи діагностики, напруження, соціальні технології,
спрямовані на розв’язання конфліктів, їх свідоме регулювання,
прогнозування та запобігання.

За своєю сутністю наука є квінтесенцією суб’єктивних можливостей людини,
і тому логіка її самовизначення й саморозвитку з самого початку
спричинена ідеєю розкриття суб’єктивних сил людини.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.

2. Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. пособ. для вузов. —
Харьков, 1997.

3. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.

4. Дмитриев А. В. Конфликтология: Учеб. пособ. — М., 2000.

5. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

6. Журавлев В. И. Основы педагогической конфликтологии. — М., 1995.

7. Загальна конфліктологія: Навч. посіб. / Ващенко І. В. та ін. — Х.,
2001.

8. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М., 1995.

9. Конфликтология: Учебник / Под ред. А. С. Кармина. — СПб., 1999.

10. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология кон-фликта:
Учеб. пособие. — К., 2000.

11. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.

12. Пірен М. І. Основи конфліктології. — К., 1996.

13. Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному сві-ті:
Тези Міжнар. наук.-практ. конф.: У 2 кн. — Чернівці, 1993.

14. Психология конфликта. — СПб., 2001.

15. Скотт Д. Г. Конфликты. Пути их преодоления. — К., 1991.

16. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М. І. Пірен, Г.
В. Ложкіна. — Чернівці; Київ, 1995.

17. Уткин Э. А. Конфликтология. Теория и практика. — М., 1998.

18. Харламов И. Ф. Педагогика. — М., 1997.

Похожие записи