Реферат на тему:

Предмет і завдання диференціальної психології

План

1. Предмет диференціальної психології. Структура людської
індивідуальності.

2. Становлення диференціальної психології як галузі психологічної науки.

3. Методи диференціальної психології.

Література до теми

*****

1. Предмет диференціальної психології. Структура людської
індивідуальності.

      Диференціальна психологія –– галузь психології, яка вивчає
психологічні особливості окремих індивідів або груп людей, які
об’єднуються якоюсь спільною ознакою (вік, стать і т.п.).

      Діапазон досліджуваних особливостей дуже широкий, а їх набір ––
різноманітний: від властивостей НС, як фізіологічної основи
індивідуальності, до професійних інтересів і соціальних установок.

      Диференціальна психологія вивчає природу і джерела індивідуальних
відмінностей. Такі відмінності властиві не лише людині, але і всьому
тваринному світу. Дослідження поведінки тварин, починаючи від
одноклітинних і закінчуючи людиноподібними мавпами, показали існування
індивідуальних відмінностей в характері научіння, емоційних реакціях,
мотивації та інших аспектах поведінки. Наприклад, в одній і тій же
ситуації научіння найрозумніший пацюк може діяти ефективніше, ніж дурна
мавпа. Хоча, звичайно, людей часто характеризують, наприклад, як
розумних і дурних, збудливих і спокійних, вимірювання будь-якої
характерної риси показує, що ступінь її вираження у різних індивідів
являє собою безперервну шкалу.

      Диференціальна психологія почала оформлюватись в самостійну науку
в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст., хоча деякі галузі знань, такі як вчення
про темперамент, характерологія, дерматогліфіка та інші, зародилися ще в
античний період і розвивалися протягом багатьох віків.

      Рушійними силами, стимулами до розвитку диференціальна психології
стали запити практики:

      1) сфера виховання і навчання:

      2) сфера виробництва:

      3) сфера організації і регуляції людських стосунків.

      Неможливі без ретельного вивчення і врахування індивідуальних
характеристик особливостей окремих людей.

      У ранній період свого розвитку диференціальна психологія являє
собою галузь психології з нечіткими межами, що безпосередньо пов’язана з
психофізіологією, загальною і соціальною психологією, малою психіатрією,
психодіагностикою. Такими є дослідження:

      1) конституціональних і фізіологічних основ індивідуальних
відмінностей (психофізіологія);

      2) дослідження рис особистості (соціальна і загальна психологія);

      3) різні типології характеру (загальна психологія,
психодіагностика);

      4) різні типології психопатій (психіатрія) та інші.

      Отже, об’єкт дослідження диференціальної психології –– людина, її
психіка; а предмет –– людська індивідуальність.

      Структура людської індивідуальності.

      Логіка нашого курсу полягає в тому, що в центрі стоїть людина з її
неповторною індивідуальністю, яка повинна знати і розуміти себе і іншу
людину.

      Б.Г. Ананьєв представляв індивідуальність як єдність і
взаємозв’язок властивостей людини як індивіда, суб’єкта і об’єкта
діяльності.

      Розглянемо ці властивості детальніше. Людина з’являється на світ
як індивід, в якому закладені природні властивості, що розвиваються
згідно певної генетичної програми:

      І. Первинними властивостями індивіда є –– вікові, статево-вікові
та індивідуально-типологічні (конституція, властивості НС та ін.).

      ІІ. Вторинними –– динаміка психофізіологічних характеристик (темп
психологічних реакцій, емоційність) і структура психофізіологічних
потреб (їжа, сон, рух, інформація) як потреба самозбереження.

      Інтеграцією природних властивостей є темперамент і задатки.
Індивід Себе формує і реалізує в діяльності.

      Розуміння людини як суб’єкта діяльності включає три основні
компоненти:

      1) свідомість –– як відображення дійсності;

      2) діяльність –– як перетворення реальності;

      3) творчість –– як створення чогось нового і оригінального.

      В диференціальній психології формуються пізнавальні сфери психіки:
вольова і емоційна.

      Вихідними характеристиками особистості є:

      1) статусно-рольові і ціннісні орієнтації;

      2) мотивація, спрямованість, характер людини.

      Індивідуальність людини являє собою складну структуру, яка є
цілісним утворенням з певною організацією властивостей.

      Рівні властивостей:

      І. Природна основа (психофізіологічний рівень).

      ІІ. Характерні особливості особистості.

      ІІІ. Соціально-характерні властивості.

      Базовим блоком в структурі особистості є індивідуальний досвід
особистості, який реалізується у знаннях, вміннях, навичках, звичках і
вченнях властивостей особистості. Управляючим боком в цій системі є
самосвідомість.

2. Становлення диференціальної психології як галузі психологічної науки.

      Науковий інтерес до біологічних механізмів людської
індивідуальності має історію надзвичайно древню.

      Ще Платон писав: “…нема двох людей, які народилися б повністю
однаковими своїми природними обдаруваннями, так що один придатний до
одного заняття, інший –– для другого.” Платон запропонував ряд завдань
для використання їх як тестів військових здібностей з метою відбору
воїнів у своїй ідеальній державі (це перші систематично описані тести
здібностей).

      Більше 2,5 тис. років тому медики античності сформулювали
гіпотези, які пояснювали індивідуальні особливості темпераменту
співвідношенням основних рідин людського організму –– Гіппократ.

      З тих пір, особливо протягом останніх 100 років (ХХ ст.) було
висунуто чимало різноманітних концепцій, спрямованих на виявлення тих
глибоких природних першопричин, які, взаємодіючи із впливом
навколишнього світу, створюють в кінцевому рахунку неповторний
характерний образ людської індивідуальності.

      Типи темпераменту Теофаста.

      Конституціальна типологія –– Кречмера і Шелдона.

      Фізіономіка –– Ледо, Порти, Галя, Ламброзо.

      Дерматогліфіка –– Юнг.

      Особливе значення для диференціальної психології як науки мав
розвиток експериментальної психології в сер. ХІХ ст. Експериментальна
психологія показала, що психологічні явища піддаються об’єктивному, і
навіть кількісному вимірюванню.

      Великий вклад в розвиток диференціальної психології як науки вніс
біолог Гальтон –– послідовник Дарвіна, який в 1882 р. організував в
Лондоні антропометричну лабораторію. Тут за невелику платню кожна людина
могла випробувати Свою сенсорну чутливість, моторні здібності та інші
прості психофізіологічні процеси.

      Гальтон був піонером дослідження індивідуальних і групових
відмінностей в уяві.

      Завдяки Гальтону психодіагностика почала активно розвиватися як
наука, яка займається кількісними (і якісними) вимірюваннями
індивідуальних відмінностей між людьми.

      Іван Петрович Павлов (26.09.1849 – 27.02.1936) –– лауреат
Нобелівської премії; зумів вловити в хаосі індивідуальних варіацій
поведінки і рефлекторного реагування тварин вплив небагатьох
визначальних факторів, а потім і виділити ці фактори як основні
детермінанти поведінки і як об’єкти експериментального вивчення –– це
властивості нервової системи як параметри нейрофізіологічної
організації. Павлов в кінці свого життя виділив три основні властивості
НС:

      1) сила НС;

      2) баланс (врівноваженість);

      3) рухливість нервових процесів.

      Цей висновок він зробив на основі умовно-рефлекторних
експериментів і результатів спостережень за поведінкою собак.

      Сила –– здатність нервових клітин витримувати тривале
концентроване збудження без переходу в стан поза межового гальмування.

      Баланс –– співвідношення процесів збудження і гальмування в ЦНС,
яке може виступити або у вигляді рівноваги цих процесів, або у вигляді
переважання збудливого (чи гальмівного) процесу.

      Рухливість –– швидкість зміни збудження гальмуванням, і навпаки.

      Пізніше дослідження Павлова продовжив Теплов Борис Михайлович
(21.10.1896 – 28.09.1965) і його співробітники, які з трьох основних
властивостей НС виділили ще декілька, наприклад:

      1) динамічність –– легкість генерації нервовою системою процесів
збудження і гальмування, зокрема при оформленні тимчасових зв’язків;

      2) лабільність –– швидкісна характеристика діяльності НС, що
визначає швидкість затухання після дії від імпульсу збудження.

      Пізніше послідовники Теплова систематизували виділені властивості
НС і розробили дворівневу ієрархію основних властивостей НС, яка включає
набір первинних (сила, динамічність) і вторинних (врівноваженість)
властивостей.

      За життя Теплова в руслі нового психофізіологічного напрямку
досліджень було підготовлено 5 збірників наукових робіт, виконаних під
його керівництвом “Типологічні особливості ВНД людини” (1956, Т.І; 1959,
Т.ІІ; 1963, Т. ІІІ; 1965. Т. ІV;1967, Т.V). Наступні збірники робіт
наукового колективу Теплова-Небиліцина називались “Проблеми
диференціальної психофізіології” (1969, Т.VІ; 1972, Т.VІІ; 1974, Т.VІІІ;
1977, Т.ІХ; 1981, Т.Х).

      Небиліцин Володимир Дмитрович (1930 – 1972) –– продовжуючи
дослідження Теплова заклав основи нового напрямку психології ––
диференціальна психофізіологія –– завдання якої полягає у вивченні
властивостей НС, їх фізіологічної природи, структури і взаємозв’язків їх
психологічних проявів. Праці –– “Основні властивості НС людини” – 1996
р., “Психофізіологічні дослідження індивідуальних відмінностей” – 1976
р.

      Науковий напрямок, намічений Тепловим –– дослідження властивостей
НС як шлях до вивчення індивідуально-психологічних відмінностей ––
реалізується у працях його учнів:

      1) Голубєвої – індивідуальні особливості пам’яті людини;

      2) Гуревича – професійна придатність і основні властивості НС;

      3) Лейтеса – індивідуально-природні основи обдарованості:

      4) Равич-Щербо І.В. – генетичні аспекти психологічної діагностики;

      5) Русалова – біологічні основи індивідуальних відмінностей.

      Дуже близький напрямок робіт розвивався під керівництвом Мерліна
Вольва Соломоновича (1898 – 1982) –– тип темпераменту і тип НС.

      Клімов Євгеній Олександрович –– індивідуальний стиль діяльності в
залежності від типологічних властивостей НС, Казань, 1969 р.

      Найбільш відомим теоретиком диференціальної психології на Заході є
Анна Анастазі –– професор психологічного Фортхеймського університету,
яка досліджувала індивідуальні і групові відмінності в поведінці,
побудову тестів. Основні розробки: “Диференціальна психологія” (1937),
“Психологічне тестування”, М., 1982 в 2-х томах.

      Зараз активно ведеться дослідження в області нейрофізіологічних
індивідуальних відмінностей (Лурія, Хомська), психогенетики
(Равич-Щербо), типології і акцентуації характеру (Шмішек, Леонгард,
Лічко), типології соціоніки.

3. Методи диференціальної психології.

      В даний час диференціальна психологія має великий арсенал
методичних засобів діагностики властивостей НС, які пройшли всі
необхідні стадії перевірки. Діагностичні психофізіологічні методики не
претендують на оцінку, оскільки не можна стверджувати, які властивості
НС кращі, а які гірші. При однакових обставинах краще проявляють себе
люди з одними властивостями НС, в інших –– з іншими.

      Виділяють методики:

      1) лабораторного характеру, які вимагають спеціальної апаратури;

      2) бланкові методики;

      3) спостереження.

      (1) Методики лабораторного характеру. Більшість апаратурних
діагностичних методик представлені в електроенцефалографічному варіанті.
Для цього використовується електроенцефалограф і вимагається спеціальне
приміщення. З допомогою електроенцефалографа у людини в стані спокою
записуються біоритми мозку і по малюнку електроенцефалограми
визначається ступінь тієї або іншої властивості НС.

      Для діагностики властивостей НС використовуються рухові апаратурні
методики. Це різні варіанти вимірювання часу реакції на зовнішні
подразники (світло, звук).

      Проте використання апаратурних методик там, де нема спеціального
приміщення, наприклад в школі, викликає великі складності. Тому виникла
необхідність створення таких діагностичних засобів, які могли б
використовуватися в недіагностичних умовах і були придатні для масового
обстеження.

      (2) Бланкові методики, які діагностують прояви основних
властивостей НС, були розроблені під керівництвом К.М. Гуревича.
Бланкові методики діагностують такі властивості НС як лабільність
(Козлова), сила (Данилов). Вони розраховані на обстеження людей віком
починаючи з 14 років.

      (3) Спостереження. Разом з висококваліфікованими методиками
використовується спостереження за поведінкою людини в різних життєвих
ситуаціях, в яких достатньо яскраво можуть проявлятися її індивідуальні
особливості, що обумовлені властивостями НС. Розроблені схеми
спостережень в ситуаціях, що диференціюють учнів за певними
властивостями НС (сила-слабкість, рухливість-інертність,
лабільність-мала лабільність, врівноваженість-неврівноваженість).

      Метод –– це шлях пізнання, спосіб з допомогою якого пізнається
предмет науки (Рубінштейн).

      Класифікація методів діагностики за Ананьєвим –– він розділяв всі
методи психології на чотири основні групи відповідно до етапів наукового
дослідження:

      І. Організаційні методи:

      1) порівняльний – співставлення різних груп по віку, діяльності і
т.д.;

      2) лонгітюдний – багатократне обстеження одних і тих же осіб
протягом тривалого періоду часу;

      3) комплексний – в дослідженні беруть участь представники різних
наук; один об’єкт вивчають різними засобами. Таке дослідження дозволяє
встановлювати зв’язки між явищами різного рівня, типу (психологічними,
фізіологічними, соціально-психологічними).

      ІІ. Емпіричні методи:

      1) спостереження і самоспостереження;

      2) експериментальні методи (лабораторний — природний, констатуючий
— формуючий експеримент);

      3) психодіагностичні (тест, питальник, проективні методи);

      4) аналіз продуктів діяльності;

      5) біографічні методи;

      6) близнюків метод;

      7) анкети, бесіди, інтерв’ю.

      ІІІ. Методи обробки даних:

      1) кількісні (статистичні);

      2) якісні (диференціація матеріалу по групах, аналіз).

      ІV. Інтерпретаційні:

      1) генетичний метод – аналіз матеріалу в плані розвитку з
виділенням окремих фаз, критичних моментів;

      2) структурний – встановлення структурних зв’язків між всіма
характеристиками особистості.

      Тест –– стандартизоване, обмежене в часі випробування з метою
кількісного (і якісного) вимірювання індивідуальних відмінностей.

      Питальник –– стандартизований метод діагностичного дослідження, що
базується на само обстеженні випробуваного (проекції).

      Проективні методики –– метод діагностичного дослідження, який
базується на механізмі проекції, тобто перетворення невизначеного
стимульного матеріалу у відповідності із своїм суб’єктивним досвідом.

Література

1. Небылицын В.Н. Избранные психологические труды. –– М., Педагогика. ––
1980.

2. Психология индивидуальных различий. Тексты. / Под. ред. Ю.Б.
Гипенрейтер, В.Я. Романова. –– М., Изд-во МГУ. –– 1982. –– 320 с.

3. Теплов Б.М. Избранные труды. В 2-х томах.–– М., Педагогика, 1995.

4. Психология одаренности детей и подростков / Под. ред. Лейтес Н.С.,
––М., 1996. (с. 330 — 405).

5. Русалов В.М. Дифференциальная психология: основные достижения и
перспективы изучения индивидуальности человека // Психологический
журнал. –– 1980. –– Т. 1. –– № 2.

6. Голубева Э.А. Комплексное исследование способностей // Вопросы
психологии, 1986, № 5, с. 18-30.

7. Толочек В.А. Исследование индивидуального стиля деятельности //
Вопросы психологии, № 3, 1991, с. 53-63.

8. Русалов В.М. О природе темперамента и его месте в структуре
индивидуальных свойств человека. // Вопросы психологии, 1985, № 1, с.
19-33.

9. Голубева Э.А. Дифференциальный подход к способностям и склонностям //
Психологический журнал, 1989, № 4, Т. 10. с. 75-87.

10. Белоус В.В., Боязитова И.В. Место и роль темперамента в структуре
интегральной индивидуальности // Психологический журнал, 1989, № 4, с.
87-94.

11. Личность: определение и описание // Вопросы психологии, 1992, № 304,
с. 39-41.

12. Введение в психодиагностику // Учебное пособие под ред. Гуревича
С.М., Борисовой Е.М. –– М., Академия, 1987. с. 40-41, 117-137.

13. Ж. Годфруа. Что такое психология. –– М., Мир, Т.1, 1992. с. 460-470.

14. Талызина Н.Ф., Кривцова С.В., Мухаматулина Е.А. Природа
индивидуальных различий: опыт исследования близнецовым методом. МГУ. ––
М., 1991. с. 3-7.

15. Русалов В.М. Биологические основы индивидуально-психологических
различий. Наука, 1979. с. 48-58.

16. Матюшкин А.М. Загадки одаренности. –– М., 1993.

17. Умрикин В.В.

18. Развитие советской школы дифференциальной психофизиологии. Наука,
1997.

Похожие записи