Реферат на тему:

Поняття соціальної політики та соціального захисту

Соціальна політика — діяльність держави з управління розвитком
соціальної сфери суспільства, спрямована на підтримку на належному рівні
трудової мотивації населення, задоволення його інтересів і потреб,
утвердження способу життя, що сприяє комплексному розвитку особистості.

Соціальна політика охоплює побут, культуру, освіту, охорону здоров’я і
т.ін., причому колена з цих сфер через свою специфіку є або об’єктом
прямого регулювання чи впливу з боку держави, або вплив на неї
здійснюється через створення умов, що спонукають людей до бажаної для
суспільства соціальної поведінки.

У системі соціальної політики важливе місце належить соціальному
захисту. Соціальний захист — система заходів, що забезпечує соціальну
захищеність перевалено непрацездатного населення та соціально уразливих
верств працездатного населення.

Соціальна політика будується на таких принципах:

• поєднання диференційованого та загального підходу (охоплення всіх сфер
життєдіяльності та всіх соціальних груп на всіх стадіях життєвого
циклу);

• гнучкість системи соціального захисту та її соціальних гарантій;

• попереджувальний характер;

• соціальне партнерство.

Принципам соціального захисту відповідають такі форми:

• соціальне страхування;

• соціальна допомога непрацездатним та малозабезпеченим громадянам;

• поліпшення рівня життя.

Основними елементами соціального захисту є:

• законодавчо закріплені економічні та соціальні права людей;

• економічні, соціальні гарантії — зобов’язання щодо забезпечення
комплексу елементарних умов життєдіяльності, що формують рівну
доступність усіх членів суспільства до одержання гарантованих життєво
важливих благ та послуг, виробничої й екологічної безпеки.

Дискримінація — свідоме обмеження прав суб’єктів соціально-трудових
відносин, що перекриває їм доступ до рівних можливостей на ринку праці.
Дискримінації можуть бути піддані різні категорії працівників.

Соціально-трудові відносини — комплекс взаємовідносин між найманими
працівниками і роботодавцями в умовах ринкової економіки, спрямований на
забезпечення високого рівня і якості життя людини, колективу та
суспільства загалом.

Соціальні індикатори — інструмент аналізу стану соціальної сфери
суспільства та результатів проведеної соціальної політики. Соціальні
індикатори — це є споживчий кошик.

Соціальні нормативи — вимірники та критерії розподілу бюджетних коштів
для задоволення певного рівня тих чи інших соціальних потреб населення в
освіті, медичній допомозі, житлі, пенсійному забезпеченні, соціальному
страхуванні і т.ін. Соціальні нормативи — це є мінімальні розміри
заробітної плати та пенсії.

Соціальні стандарти — показники характеристик рівня життя. Вони дають
уявлення про ті матеріальні та соціальні блага чи їх сукупності, що
забезпечують «нормальні» (для даної країни та даного часу) та «гідні» (з
погляду населення) рівень та якість життя.

Співробітниками Інституту економіки промисловості HAH України було
проведено низку соціологічних досліджень для створення концепції
соціального захисту трудящих вугільної промисловості. Одним з авторів
даної книги проводилося опитування на шахті ім. О.Стаханова виробничого
об’єднання «Червоноармійськвугілля» та на шахті ім. Батова ВО
«Макіїв-вугілля». Як об’єкт дослідження ці підприємства було обрано
тому, що вони були одними з найбільших шахт у Донбасі, там активно діяла
Незалежна профспілка гірників (НПГ). В анкетному опитуванні взяли участь
94 особи, серед яких були гірники, прохідники, гірські майстри,
начальники ділянок. Більшість з опитуваних — це були люди старші ЗО
років, з досить високим рівнем освіти, великим стажем роботи.

Всього в анкетах було представлено близько 80 запитань різної
спрямованості, на які було отримано докладні відповіді. Що ж показало
опитування? Більше 78% з тих, хто відповів, відзначили, що потребують на
даний момент захисту своїх прав та інтересів на роботі, 85% — у
суспільстві. Причиною цього є відчуття соціальної несправедливості з
цілої низки питань. Насамперед, 91,7% відзначили несправедливість з
оплати праці, режиму праці та відпочинку — 61,2%, з охорони праці —
47,1%, з відшкодування збитків з приводу втраченого здоров’я — 38,9%. У
суспільстві найбільші нарікання викликають наявність високого ступеня
шкідливості та небезпеки діючих виробничих чинників, зростання цін —
76,5% опитаних, транспортне обслуговування — 72,9%, забезпеченість
продуктами харчування — 70,6%, вирішення житлової проблеми — 56,5%,
можливості відпочинку — 53 %.

Незадовільні оцінки дістало управління соціальним розвитком на всіх
рівнях — на шахті, у виробничому об’єднанні, галузі, місті, районі,
області й загалом у державі. Це свідчить про серйозні недоліки у
розвитку соціальної інфраструктури шахтарського міста, про необхідність
привертання уваги керівництва до вирішення складних проблем підприємств
міста.

На питання, чи існує на даний момент реальний захисник прав та інтересів
робітників, 66,3% відповіли: «Ні». Правда, 23,3% вважають своїми
захисниками НПГ, 11,6% — офіційну профспілку. Такі відповіді свідчать
про те, що Рада трудового колективу (РТК), адміністрація, органи
правосуддя, виконкоми, Держвуглепром зовсім не вважаються захисниками.

Діяльність керівництва шахт з вирішення соціальних проблем колективу
отримала таку оцінку: вкрай незадовільно — 38,9%, незадовільно — 34,4%,
добре — 1,1%.

Охорона праці та здоров’я працівників залишається одним з головних, але
досі не вирішених завдань нашого суспільства. Сьогодні просто немає
можливостей через різні суб’єктивні та об’єктивні причини створити
нормальні умови праці шахтарям. А несприятливі умови впливають не тільки
на стан здоров’я трудящих, але й позначаються на сімейному та
матеріальному благополуччі.

Життя та здоров’я шахтаря під час роботи наражаються на постійний ризик.
Коленому піахтарю довелося зробити для себе вибір між високою зарплатою,
пільгами, з одного боку, і несприятливими умовами праці, небезпекою, з
іншого. На питання, що привело до шахти, 69,6% відповіли «високий
заробіток», 52,2% — «пільгова пенсія», 46,5% — «тривала відпустка».

Щодо оцінки стану власного здоров’я відповіді були такі: «похвалитися
здоров’ям не можу» — 37,2%, «здоров’я задовільне» — 30,9%, «у загальному
здоровий» — 20,2%, «абсолютно здоровий» — 2,1%.

Більшість опитаних оцінили існуючу систему страхування як дуже слабку та
недостатню. Цю думку також поділяють й експерти. Якими ж є перспективи
соціального захисту трудящих в умовах ринку?

Впровадження ринкових відносин неминуче накладає відбиток і на систему
соціального захисту. Справа в тому, що перехід до ринку пов’язаний з
різким зниженням видобутку вугілля. Основними причинами цього, на думку
опитаних, є такі: відсутність на даний момент необхідної трудової та
виробничої дисципліни — 70,1%, погане матеріально-технічне забезпечення
— 65,5%, недосконалість управління плахтою — 58,6%. Тобто головними
називаються в основному суб’єктивні причини, що виправляються набагато
швидше, ніж об’єктивні умови — погіршення гірничо-геологічних умов і
т.ін. Проте більшість опитаних скептично ставляться до необхідності
дотримання принципу «ліпше працюєш — ліпше живеш». 57,3% опитаних
вказали, що навіть якщо вони і будуть працювати краще, нічого не
зміниться. Цей факт має усіх насторожити, тому що соціальний захист буде
нереальним, він залишиться лише на папері, якщо не буде створено
відповідних економічних умов для його забезпечення.

Повинна існувати чітка залежність між трудовим внеском працівника й
наданням йому соціального захисту, соціальних гарантій. Хоч це й розуміє
більшість опитаних (за суворий облік трудового внеску й у залежності від
нього одержання соціальних гарантій висловилося 73,9%), але насправді
цей принцип здійснюється не завжди. Вимоги підвищити зарплату й одержати
інші пільги не супроводжуються у низці випадків належною трудовою
віддачею. При цьому було виявлено наявність протиріч в оцінці шахтарями
результатів своєї праці — тільки 5% вважають, що затрати їхньої праці
оцінюються правильно. Виходить, й гірникам варто підійти критичніше до
оцінки своєї праці, накреслити напрямки приведення у відповідність
оплати і затрат праці. Це питання стає особливо актуальним зараз, коли
швидкими темпами здійснюється роздержавлення та приватизація. 36,5%
опитаних хотіли б працювати на приватному підприємстві, 12,9% — на
акціонерному, 14% — на підприємствах інших форм, а більшість — 61,3% —
не хочуть приватизувати шахту, на якій працюють. Одна з головних причин
(так вважають 87,9%) — у трудового колективу недостатньо коштів, щоб
викупити своє підприємство.

Щодо питання про участь працівників в управлінні виробництвом, більшість
опитаних вважають, що їм немає необхідності постійно брати участь в
управлінні виробництвом — колений має займатися своєю справою.

На думку опитаних, вирішенням питань створення безпечних умов праці
повинна займатися шахта; оплатою праці — адміністрація шахти,
Держвуглепром, державні органи управління; режимом праці та відпочинку —
профкоми, РТК; житлом — виробниче об’єднання та місцеві органи
управління, профкоми; харчуванням — профком, РТК; медичним
обслуговуванням — місцеві та державні органи.

Підбиваючи підсумок результатів соціологічного й експертного опитування
працюючих у виробничому об’єднанні «Червоноармійськвугілля», можна
зробити такий висновок: проблеми соціального захисту шахтарів існують і
потребують свого вирішення.

Список використаної літератури

Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М.,
1993. — С.14.

Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149.

Андреенкова Н. В., Ворончикова Г. А. Развитие трудовых конфликтов в
России в период перехода к рыночной экономике // СОЦИС. — 1993. — №8.

Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.
— 296 с.

Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в
условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с.

Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні.
— К.: Абрис, 1994. — 48 с.

Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. —
190 с.

Бункина М. К., Семенов А. М. Экономическая политика: Учеб. пособие. —
М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез»», 1999. — 336 с.

Бюлетень Національної служби посередництва та примирення. — 2001. — № 1.

Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. —
Иркутск, 1974.

Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.:
Банки и Биржи; ЮНИГИ, 1997. — 501с.

Гришина Н. В. Опыт построения социально-психологической типологии
производственных конфликтов. — Ленинград, 1977. — С.27.

Гришина Н. В. Производственные конфликты и их регулирование. —
Ленинград, 1982. — С. 118.

Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту // Соціологічні
дослідження. — 1994. — № 5. — С. 144.

Похожие записи