Реферат на тему:

Поняття самотності в старості

План

Поняття самотності. Теоретичні підходи до проблеми самотності.

Форми та типи самотності.

Економічні та соціальні аспекти самотності в старості.

У XX столітті проблема самотності одержало небувалий за значенням
філолофсько-етичний статус: у ній побачили один з вічних, фатальних
джерел не тільки трагічної безнадійності існування людини, але й процесу
всієї історії людства.

Самотність з наукового погляду — одне з найменш розроблених соціальних
понять. У демографічній літературі зустрічаються статистичні дані про
абсолютне число і питому вагу самотніх людей. Так, у ряді розвитих країн
світу (Голландія, Бельгія й інших) самотні люди складають близько 30%
населення. У США, за даними на 1986 рік, було 21,2 мільйони самотніх
людей. У порівнянні з 1960 роком цей показник виріс у 3 рази. До 2000
року до них, за прогнозами, «приєднаються» ще 7,4 мільйони чоловік.

Дослідження показали, що ніколи не відчувають самотності 70-80% старих
англійців, датчан, американців; 50% старих поляків і 30% сербів. У
Росії, Україні скарги на самотність займають перше місце. У осіб старших
70 років цей показник досягав 99-100%.

В Україні, відповідно до перепису 1989 року, 10,126 тисяч складають
самотні люди, з них 6,805 тисяч — жінки. У цьому полягає специфіка
української самотності й пояснюється в першу чергу високим рівнем
смертності чоловічого населення і смертності від неприродних причин
(підраховано, що кожна третя мати має можливість пережити своїх дітей).
Крім того, загальна соціальна і сімейна дезорганізація, відсутність
розроблених технологій допомоги самотнім людям перетворює самотність у
злоякісну соціальну хворобу. Кращі розуми людства намагалися зрозуміти
чи хоча б наблизитися до розуміння цієї проблеми. Кожний з них тією чи
іншою мірою намагався дати відповідь на хвилюючі ці питання. Що це —
людське почуття чи його стан, чи дається воно від народження людині чи
здобувається, визначається життєвими обставинами? Що це — благо чи зло
для людини і навколишніх? Як можна перебороти цей стан, і чи завжди це
потрібно робити?

В загальному розумінні самотність – відчуття розриву з оточуючими,
боязнь наслідків самотнього способу життя, важке периживання, пов’язане
із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття
покинутості, непотрібності власного існування.

Одинокий (самотній) спосіб життя і самотність – це поняття близькі, але
не тотожні.

Самотній спосіб життя – це фізичний стан, який активно обирається самою
особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного
здоров’я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання
захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і
навіть близьких родичів.

Самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус
людини, утруднюючи їй зав’язування нових і підтримування старих
контактів та зв’язків.

Самотність у старості – це перш за все відсутність родичів, дітей,
онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів сім’ї.

Наявність сім’ї не вирішує проблеми самотності в старості, так само як
самотній спосіб життя не обов’язково призводить до самотності: багато
старих людей ведуть активне суспільне життя, спілкуються з рідними та
друзями. Необхідно відрізняти ізоляцію від самотності. Ізоляція – це
об’єктивна відсутність суспільних контактів. Самотність – суб’єктивний
психічний стан. Самотність не пов’язана з кількістю суспільних
контактів, а обумовлена монотонністю спілкування.

У теоретичній спадщині глибокого осмислення проблеми самотності існує
кілька підходів, однак гнітюче число моделей самітності не являють собою
повного і систематичного пояснення. Більшість теоретичних міркувань про
самотність було зв’язано з клінічною практикою чи випливали з уже
існуючих теорій.

Отже, теоретичні підходи до проблеми самотності класифікують на наступні
групи:

– психодинамічні;

– феноменологічні;

– екзістенціально-гуманістичні;

– соціологічні;

– інтеракціоністські;

– когнітивні;

– інтимні;

– теоретико-системні.

Існують різні типи і ступені самотності. Деякі форми можуть стимулювати
розвиток самотності і поглиблювати його; в інших же формах чітко
виражений руйнівний ефект цього явища.

Проведені розбіжності між типами самотності вимагає ретельного аналізу й
особливої уваги до будь-яких різновидів його прояву. Розбіжності між
типологіями проводяться згідно трьох основних вимірів:

— оцінка індивідом його соціального стану,

— недостатність соціальних відносин

— тимчасова перспектива, зв’язана із самотністю.

Емоційні характеристики самотності виявляють відсутність позитивних
емоцій, таких, як щастя, прихильність, і наявність негативних емоцій,
таких, як страхи, невпевненість.

Тип обмеженості визначає природу відсутніх соціальних відносин. Тут
вирішальним є збір інформації про значимі для індивіда відносини. Для
даного виміру можлива і подальша диференціація на три підкатегорії:
почуття обмеженості, викликане відсутністю інтимної прихильності,
почуття спустошеності і почуття покинутості.

Тимчасова перспектива — третій вимір самотності. Його поділяють на три
ступені:

— ступень, де самотність переживається як незмінне явище;

— ступінь, де самотність переживається як тимчасове явище;

— ступінь, де індивід примиряється із самотністю, вбачаючи причину
самотності в інших (своєму оточенні).

Література:

Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г . Социальная геронтология. — М., 1999

Александрова М.Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии. –
Л., 1984

Сонин М.Л., Дыскин А. Пожилой человек в семье и обществе. – М., 1984

Холостова Е.И. Социальная работа с пожелыми людьми – М., 2002

Похожие записи