Реферат на тему:

Поняття конфлікту та його ознаки

ПЛАН

Проблема конфлікту в науці і становлення конфліктології.

Визначення конфлікту та його психологічний зміст

Конфлікт як вид критичних ситуацій.

Роль і значення конфліктів та нова конфліктологічна парадигма мислення.
Негативні і позитивні сторони конфлікту.

Проблема конфлікту в науці і становлення конфліктології.

      Сьогодні зайве доводити, що наука, пов’язана з вивченням
конфліктів, має право на існування.

      В Україні, як і в інших країнах посттоталітарного простору,
суспільство виявилося непідготовленим до такої важливої проблематики, як
«конфлікт — феномен суспільного розвитку». Орієнтація на
«безконфліктний» розвиток суспільства робила проблематику конфліктів
неперспективною. Це призвело не тільки до її фактичного вилучення зі
сфери наукового дослідження, а й до того, що в суспільстві не
сформувалися механізми розв’язання конфліктів, особливо в системі
управлінської діяльності.

      У повсякденному спілкуванні слово «конфлікт» застосовується щодо
широкого кола явищ — від збройних сутичок і протистояння різних
соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної
особистості, які супроводжують її протягом усього життя.

      Слово «конфлікт» походить від латинського сопflictus — зіткнення.
Майже в такому вигляді воно входить і в інші мови (соп — англійська, соп
-— німецька, соп — французька, конфлікт — українська та ін.).

      Поняття конфлікту сьогодні не належить якійсь одній певній галузі
знань (науки) чи практики. Це соціальний феномен, який проникає в усі
сфери людського соціуму, тому його й почали вивчати фахівці різних
галузей науки. Сама ж наука конфліктологія має інтегративний характер,
вона збагачується життєвим досвідом і досягненнями усіх галузей науки,
розвивається активністю думки, розмаїтістю вчинків, мудрістю сприймати
проблеми та розв’язувати їх.

      Людське життя суперечливе, у ньому кожний індивід так чи інакше
самовизначається й самоутверджується в процесі конфліктологічної
взаємодії протягом життя.

      Формуючи політику та психологію сучасного світосприйняття,
демократичне суспільство завжди створювало умови для проблемного пошуку
й динаміки прогресивної життєтворчості. Саме так завжди розвивалося
суспільство, такі наші реалії і сьогодні, так і надалі рухатиметься
суспільний процес. Особистість у ньому постає цінністю, творцем і
руйнівником, що породжує ситуації проблемні, пошукові, конфліктні, а
вчинки продуктивні й негативні.

      XXI століття вимагає від особистості глибоких фахових,
інформаційних знань, інноваційного хисту, знання нових технологій, вияву
таких чеснот, як духовність і патріотизм. У цій динаміці людського
поступу до сталого розвитку суспільства особистість завжди заходить у
конфлікт із власним «Я» та суспільним «Ми». Таке світобачення й
життєтворчість потребують неординарного погляду, глибоких аналітичних
роздумів, здатності відходити від стереотипів минулого, йти на ризик,
утверджувати підвалини людяного, цивілізованого співжиття. Все це може
стати реальністю, якщо ми виховаємо творчу особистість, здатну
усвідомити, що життєвих успіхів можна досягти завдяки старанності,
працьовитості, духовності, моральності.

      Уникнути конфліктів та їхніх наслідків неможливо, тому й постала
потреба ознайомитися з їхньою суттю, динамікою, досвідом вирішення,
прогнозування та запобігання.

      Знання, які може здобути особистість, вивчаючи конфліктологію,
підвищать її професійну й інтелектуальну компетентність, а вміле їх
використання на практиці реально засвідчить професійну майстерність
фахівця й особистості.

      Ми свідомі того, що процес формування конфліктології як науки ще
не завершений; осмислення та напрацювання понять триває, адже XXI ст.
висуває нові проблеми. Відтак і конфліктологія прагне осмислити й
означити їх новими категоріями, з позицій справедливості й здорового
глузду підійти до розв’язання проблем людського буття.

      1.1. Предмет, метод, структура конфліктології

      Перехідний період, який ми нині переживаємо, супроводжується
конфліктними ситуаціями. Викликані вони соціальними недугами, які
охопили економіку, політику, культуру, мораль. У суспільстві змінюються
ціннісні орієнтації, комунікативні структури, утверджується ідеологічний
плюралізм та ін. Усі ці зміни позначаються на системі людських відносин
досить складно й проблемно.

      Переорієнтувавши свою психіку на розуміння світу — як безкінечно
різноманітну реальність, що кожна людина в ньому — індивідуальність, то
неодмінно маємо тоді визнати, що є проблеми, які слід сприймати як
об’єктивну дійсність, проблеми, які потрібно розв’язувати, робити життя
якомога менш конфліктним; подолання проблем слід розуміти як перехід від
існуючої до іншої якісної реальності. Формуючи філософію нового
світосприйняття, ми створюємо умови кожному індивідові для
самореалізації у проблемному, але небезконфліктному житті. Так історично
розвивалося суспільство, такі наші реалії сьогодні, так завжди
розвиватиметься суспільний процес, у якому людина постає і самобутньою
цінністю, і творцем, а творчість завжди супроводжується проблемами,
пошуком, конфліктами.

      Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою
популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції,
комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій
практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти:
внутрішньогрупові, міжгрупові, міжособистісні, внутрішньоособистісні
тощо. Власне, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед
проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

      Нині сформувалася нова наука — конфліктологія і виокремлюється
широкопрофільна, досить актуальна й водночас відповідальна професія —
конфліктолог. Спеціалісти-конфліктологи виступають у ролі консультантів
з різних проблем людського життя. Це потребує від них компетентності й
знань профільних наук, життя в усіх його виявах.

      У світовій і вітчизняній науці з’явилися підручники з
конфліктології різного спрямування: теоретичні, профілактико-практичні,
консультаційні, оглядово-ознайомлювальні тощо.

      Чи не найвідоміша праця з конфліктології — книга Роджера Фішера та
Вільяма Юрі «Шлях до згоди, або Переговори без поразки», що вперше
з’явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу.
Це переконливо засвідчує те, що життя людей, його проблемність викликали
необхідність появи науки конфліктології, що людські спільноти зробили на
неї серйозну заявку.

      Конфліктологія — це наука, яка досліджує об’єктивну реальність
людського буття у зміні й розвитку. Як галузь наукових знань
конфліктологія вивчає теорію конфлікту, практику прогнозування,
запобігання і подолання конфліктів. Інакше кажучи, конфліктологія — це
наука про психогігієну соціально-політичних, міжособистісних і
внутрішньоособистісних відносин.

      Конфліктологія (від лат. сопflicus — зіткнення, грецьк. logos —
вчення, наука) — наука про зіткнення, проблемне функціонування особи,
людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Протягом
свого існування людина пізнавала світ, розвивалася, творила завдяки
тому, що завжди стояла перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому
закладено великі потенції її життя, суспільного саморозвитку через
розв’язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її
психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали
розв’язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне
передбачення, уникнення конфліктів. Конфлікти, їх вивчення,
прогнозування суспільного розвитку, гармонізація суспільних відносин
створили передумови для виокремлення самостійної галузі знань —
конфліктології.

      Проблеми її знаходили своє осмислення у працях учених багатьох
наук, зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія,
математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму
першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають
Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів
соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г.
Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем,
стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку.
Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми
буття.

      Як і будь-яка інша наука, конфліктологія має власний предмет
дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає
у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками — психологією,
біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією,
політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання — одну з
галузей соціально-психологічного циклу.

      Предмет науки не може бути тотожним об’єктові (чи об’єктам), який
вона вивчає, бо об’єкт — це емпірично дана реальність, яка відображає ту
чи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки — відтворення
емпіричної реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного
обґрунтування, що дає змогу виокремити закономірності розвитку та
функціонування об’єкта, процесу, стану суспільних і людських відносин.

      Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є
статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, а й
діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення,
актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Які ж критерії визначення
предмета конфліктології сьогодні? Насамперед варто розглянути і
врахувати ті суперечності, які нині є найактуальнішими для розвитку
людського суспільства загалом і зокрема в Україні.

      Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються,
переосмислюються. Це стосується і конфліктології . Слід врахувати і те,
що у світовій конфліктологічній науці, як і в багатьох інших, існують
різні, нерідко кардинально протилежні погляди — залежно від світоглядних
переконань, методологічних підходів, наукових традицій. Через те
по-різному подається фахівцями проблема предмета конфліктології. Це
природно, бо кожна наука осмислює своє поле інтересів і проблем.

      З’ясовуючи науковий статус конфліктології, важливо чітко
розрізняти її об’єкт і предмет.

      Об’єктом конфліктологічного пізнання е людське суспільство і
людина з її вчинками, цінностями, оцінками й відносинами в суспільстві
та його інститутах.

      Предмет науки — це сукупність понять, за допомогою яких наука
описує об’єктивну реальність у дії, змінах (якісних і кількісних). Як
можна представити предмет конфліктології нині? Через сукупність
суспільних інститутів, їх ролей, статусів. Наприклад, сім’я,
виробництво, релігія, освіта, армія, власність, держава — фундаментальні
інститути суспільства, де й народжуються проблемні ситуації, і ці
інститути з певних суб’єктивних чи об’єктивних причин можуть бути
втягнуті людьми у конфлікти. Людина й створене людьми суспільство
виникли 40 тис. років тому, армія й держава — 10 тис. років тому.
Відтоді бере початок конфліктна парадигма, бо конфлікти завжди
перебувають у русі та змінах через проблемність.

      Кожен індивід, соціальний інститут виконують, точніше, покликані
виконувати певні функції. Осмислення або поява проблем потребують
відповідних дій, бо інакше наша бездіяльність може перерости в конфлікт.

      Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що
характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної
поведінки та взаємодії.

      Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь
суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний,
філософський та інші підходи. Воднораз перевага у вивченні
конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніх
межах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду
соціолога чи психолога, від домінуючої наукової парадигми.

      Сучасні вітчизняні дослідники конфліктів пропонують такий аналіз
розгляду їх різними науками.

      Закони вивчення конфлікту, або ступінь його гостроти, залежать від
таких факторів: природи інтересів учасників конфлікту; їхньої
«реалістичності» чи «нереалістичності» (за висловом Л. Козера); від
того, наскільки учасники конфлікту в минулому були пов’язані спільною
справою; від рівня поєднаності груп, що ворогують; від того, закритим чи
відкритим є суспільство, де відбуваються конфлікти, тощо.

      Закон функціонування конфлікту встановлює його дію та функцію в
суспільстві. Остання залежить від типу конфліктів та їхньої структури,
до якої входять носій (суб’єкт) конфлікту, проблема, об’єкт, інцидент.
Тип конфлікту зумовлюється сферою, в якій він відбувається (політика,
економіка, культура, міжособистісні стосунки), або суб’єктом (носієм
конфлікту). За цією ознакою ми поділяємо конфлікти на інституціональні,
організаційні, міжгрупові, групові та міжособистісні.

      У суспільстві конфлікти виконують такі функції: групоутворення,
нормотворення, інновації, інформації тощо. Завдяки конфлікту в
суспільстві існують соціальні норми й інститути, призначені регулювати
конфліктну взаємодію, чіткіше означуються протилежності, між якими
здійснюється обмін інформацією. Відтак змінюється суспільство та
суспільні організації.

      Закони регулювання конфліктів утворюють ще одну групу законів
конфліктології. До них належать засоби профілактики конфліктів,
діагностики напруження, пом’якшення конфліктів, насильницьких методів і
компромісів. Метод — це шлях наукового дослідження.

      Актуальність конфліктології як науки безперечна. Проблема
дослідження конфліктів набула особливого значення нині. Наше суспільство
та суспільні науки тривалий час ігнорували конфлікти, внаслідок чого
владні структури не володіли науковою методологією вивчення, регулювання
та прогнозування конфліктів. Демократичні перетворення відкрили двері
для стихії конфліктного розмаїття в усіх сферах сучасного життя. Ці
обставини потребують подальшого розвитку конфліктології в її теоретичній
та прикладній формах. Саме в такому напрямку ми й пропонуємо її вивчати.

      Структура конфліктології. Конфліктологія як спеціальна дисципліна
має теоретичний та емпіричний рівні. На теоретичному рівні вона містить
широкі узагальнення, виходячи з яких можна формулювати загальні закони
конфліктної поведінки (взаємодії) незважаючи на особливості, притаманні
окремим типам і формам конфліктів. Фундамент конфліктології утворюють
емпіричні дослідження, що включають емпіричний рівень узагальнень,
робочі поняття, методи діагностики, напруження, соціальні технології,
спрямовані на розв’язання конфліктів, їх свідоме регулювання,
прогнозування та запобігання.

Основні поняття та категорії конфліктології. Зв’язок конфліктології з
іншими науками

      Та чи інша система знань може претендувати на статус науки, якщо
вона має специфічний об’єкт пізнання, предмет, закони, категорії,
методи, якщо ця система знань адекватно відображає реальну дійсність у
теоретичній формі.

      Основним поняттями конфліктології є людина, індивід, малі групи,
етноси, нації, держави, військо, сім’я, політичні інтереси, економічні
інтереси, фінансові відносини, сімейні взаємини, міждержавні інтереси,
проблемні ситуації різного типу, національна безпека, творча
особистість, проблемні ситуації в процесі навчання, виховання, життя
тощо. Словом, усе, що свідчить про розвиток, дію чи смерть, — проблемне
і конфліктне. Тому можемо стверджувати, що все наше життя та людські
відносини пов’язані з розв’язанням певних проблем.

      Конфліктологія як наука спрямована на вивчення складних проблем
духовно-психологічного розвитку народів, індивідів, функціонування в
рамках загальноприйнятих у суспільстві норм, принципів, законів.

      Осмислюючи поняття та категорії цієї науки в наш час, ми тим самим
осмислюємо функціональну роль її на перспективу.

      Оскільки конфлікти відбуваються в усіх сферах життєдіяльності
людини, індивіда, особистості, груп людей, то й Конфліктологія має
зв’язок з багатьма науками. Скажімо, з гуманітарно-політичними й
техніко-природничими циклами наук.

      Зв’язок конфліктології з циклом юридично-правових наук полягає в
тому, що ці науки утверджують принципи і норми, права й обов’язки, в
рамках яких повинна перебувати людина, малі та великі суспільні групи,
бо порушення цих норм і прав призведе до конфліктних ситуацій, а вони, у
свою чергу, до конфліктів; водночас, саме ці науки створюють межі, які
не можна переходити, або дають обґрунтування певних меж у процесі
вивчення й запобігання конфліктам в усіх сферах життєдіяльності людей
через правове поле.

      Зв’язок конфліктології з циклом математичних наук полягає в тому,
що, з одного боку, математичне моделювання дає успішні прогнози для
запобігання та вирішення конфліктів; з іншого боку — у період
дослідження конфліктів використовуються математичні методи розрахунків,
аналізу, що допомагає дослідникам виводити закономірності.

      Зв’язок конфліктології з циклом історичних наук надає
конфліктологові матеріал для аналізу політичних, соціальних, воєнних та
інших типів конфліктів. Історичний досвід навчає уникати конфліктів, бо
вони завдають величезних втрат суспільству. Разом з тим історія своїм
досвідом навчає політиків уміло враховувати негативні моменти минулого,
щоб запобігати їм у майбутньому. Історичний досвід свідчить про те, що
природний відбір — це виживання сильних, мислячих людей. Саме такі
вимоги висуває XXI століття перед особистістю.

      Зв’язок конфліктології з циклом психологічних дисциплін полягає
насамперед у тому, що глибоке психологічне осмислення проблемних
ситуацій сприяє набуттю досвіду вміло поводитися з опонентами, давати
правильні поради, як запобігти проблемним ситуаціям, як виходити з них
або розв’язати конфлікт, коли він розпочався.

      Психологічні дисципліни, наприклад вікова й педагогічна
психологія, закладають основи, як правильно формувати поведінку дитини
та підлітка, формувати особистість, знати вікові відхилення, особливості
індивіда, щоб не зашкодити психологічному розвитку в подальшому та
соціалізувати особистість у суспільстві.

      Психодіагностика допомагає конфліктологові проводити дослідження
прогностичного плану. Психокорекція, психотерапія, психологічне
консультування допомагають налагодити стосунки в малих і великих групах,
а також індивідуально. Важливо враховувати досвід психологічної науки,
його позитивну роль у процесі вирішення внутрішньоособистісних
конфліктів.

      Практика життя вчить нас враховувати взаємозв’язок конфліктології
з циклом педагогічних наук. Проявляється цей зв’язок з процесу виховання
дитини, особистості й навчання майбутнього фахівця, з одного боку, а з
другого — з виявлення педагогічного такту в процесі розв’язання
проблемних ситуацій та життєтворчості.

      Першими проблеми конфліктів соціального типу почали вивчати
соціологи, тому й доцільно простежити взаємозв’язок конфліктології з
соціологією. Вивчаючи громадську думку з тієї чи іншої проблеми,
соціологи робили висновок, де виникають негативні моменти, до чого вони
можуть призвести тощо.

      Конфліктологи виявили взаємозв’язок конфліктології з науками
культурно-мистецького циклу. Саме зображення творчої особистості,
формування та становлення неординарних мистецьких шедеврів — конфлікт
пошуку, дії, страждань, перемоги чи смерті (Шекспір, Шевченко, Гойя,
Гоголь, Достоєвський та ін.).

      Обмірковуючи взаємозв’язок конфліктології з іншими науками, можна
твердити, що з філософської точки зору конфліктологія — галузь наукових
знань про шляхи та способи передбачення, запобігання, подолання
суперечностей у житті суспільства, держави, особистості.

      Із соціально-психологічного погляду конфліктологія є сферою
наукових знань про шляхи й способи передбачення, запобігання, подолання
суперечностей та гармонізації відносин між окремими людьми, групами та
об’єднаннями, знаходження дороги до злагоди.

      З педагогічного погляду конфліктологія — сфера наукових
пси-холого-педагогічних знань про шляхи, способи та засоби передбачення,
запобігання й подолання суперечностей, що виникають у
навчально-виховному процесі та подальшому житті.

      З психофізіологічного погляду конфліктологія — сфера наукових
знань, що осмислює відносини між людьми на психогігієнічному рівні.

      Отже, статус науки залежить від її предмета, його якісної
відмінності від предметів інших наук, а також від функціональної ролі
конкретної науки в суспільстві і власне епохи суспільного розвитку.

      Американський соціолог та економіст К. Боулдінг, автор «загальної
теорії конфлікту», прагнув створити цілісну наукову теорію конфлікту.
Термін «конфлікт» він використовує для аналізу фізичних, біологічних і
соціальних явищ. Він, зокрема, підкреслював, що всі конфлікти мають
загальні елементи й загальні взірці розвитку, і саме вивчення цих
загальних елементів може відобразити феномен конфлікту в різних його
специфічних проявах. У працях К. Боулдінга, Дж. Бернарда, Р. Дарендорфа,
К. Дойча, М. Дойча, Г. Зіммеля, Л. Козера, А. Раппопорта та інших
дослідників наведено різноманітну методологію, категоріальний апарат,
систематизовано досвід класифікації конфліктів, подано характеристики
їхніх соціальних функцій.

Похожие записи