Реферат на тему:
Педагогіка як наука про освіту. Структура сучасної педагогіки
Освіта, педагогіка, методи педагогічних досліджень, дидактика,
виховання, предмет педагогіки, завдання педагогіки, педагогічний процес,
вчитель, учень, система педагогічних наук, загальна педагогіка, вікова
педагогіка, соціальна педагогіка, професійна педагогіка, дошкільна
педагогіка, педагогіка вищої школи, педагогіка загальноосвітньої школи,
спеціальна педагогіка, андрагогіка.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Сучасний соціально-економічний і науково-технічний розвиток суспільства
ставить ряд нових завдань у галузі освіти і виховання, підготовки людини
до активної трудової та громадської діяльності.
Педагогіка як наука посідає особливе місце в системі наук про людину,
колектив, суспільство, людство. Вона вивчає, досліджує і розв’язує
проблеми освіти, навчання і виховання людини, що виникають або можуть
виникнути в усі періоди життя.
Проте найактуальнішими й найвідповідальнішими є дитячий, підлітковий та
юнацький періоди життя. Вони збігаються з часом навчання, вибору
основної сфери діяльності, взаємостосунків між людьми, з періодом
створення сім’ї.
Розвиток людства, сутність людини вказують на те, що освіта і навчання
мають здійснюватись не тільки в молоді, а й в наступні роки, охоплюючи
увесь період життя людини (дитячий, підлітковий, юнацький період, вік
зрілості і старіння). Тому й сформувався загальний підхід до освіти та
навчання як всебічного і гармонійного розвитку особистості з урахуванням
індивідуальності і характеру розвитку суспільства.
Пройшовши декілька історичних етапів розвитку, педагогіка як наука
вбачає насамперед об’єктом педагогічної дії: вихованців і вихователів,
учнів і вчителів, студентів і викладачів, молодих робітників і
наставників, колективи і керівників. Зв’язки між ними характеризуються
соціальною сутністю та суспільними відносинами. Тому педагогіка —
багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншими
науками про людину. Вчитель вчителів К. Д. Ушинський (1824—1871), який
приніс світову славу вітчизняній педагогіці, твердить, що педагогіка
включає не тільки систему наукових знань, але й мистецтво, яке
«найобширніше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв».
Відомий педагог-дослідник радянської епохи А. С. Макаренко (1888—1939) з
цією метою ввів термін «техніка виховання», розуміючи при цьому
педагогічну культуру викладання й виховання (постановку голосу, міміки,
жестів, позу, вербальні та невербальні заходи впливу). В поняття
педагогічної майстерності він вкладав витримку, терпіння, щире ставлення
до дитини, повагу і любов до неї, такт. Ці якості педагога
характеризують його мистецтво і талант, педагогічні здібності.
Розвиток педагогічної науки не забезпечує автоматично якість навчання та
виховання.
Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичні технології. Зближення
теорії з практикою поки що не є достатнім. Про це свідчать факти,
проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.
Науково-технічний і соціально-економічний прогрес — основа вдосконалення
системи всіх наук про людину, суспільство, розвиток людства. Йдеться про
об’єднання зусиль істориків, філософів, економістів, соціологів,
фізіологів, етнографів, психологів, письменників, педагогів та інших
вчених з тим, щоб систематизувати, узагальнити нагромаджені людством
знання про себе, скерувати його розвиток. Філософські науки становлять
методологічну основу педагогіки; багатогранними є зв’язки соціології,
психології та педагогіки.
Практика роботи в школі і вищих закладах освіти потребує органічного
поєднання в єдину систему знань з філософії, екології, фізіології,
психології і педагогіки в процесі навчання і виховання. У формуванні
творчої особистості неможливо обійтися без знань цих наук. Педагогіка
відіграє серед них синтезуючу, організаційну роль.
Завдяки розвиткові науки, техніки і культури відбувається диференціація
педагогічних знань.
Із педагогіки виокремилися галузі педагогічних знань, які визначаються
особливостями об’єкта навчання й виховання.
Основні напрямки системи педагогічних наук є такими:
Загальна педагогіка, яка вивчає і формулює принципи, форми і методи
навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп і
навчально-виховних закладів.
Ця галузь педагогічних знань досліджує фундаментальні питання навчання і
виховання, а саме:
методологію науки;
розвиток і виховання людської особистості;
загальні закономірності процесу навчання і виховання;
методи педагогічних досліджень.
Складовими загальної педагогіки є:
теорія навчання (дидактика);
теорія виховання;
теорія організації та управління в системі освіти.
Дошкільна педагогіка та педагогіка загальноосвітньої школи — галузь
педагогічних знань, яка вивчає закономірності виховання дітей
дошкільного віку як у сім’ї, так і в дошкільних виховних закладах.
Педагогіка загальноосвітньої школи — найрозвиненіша галузь педагогічних
знань, яка досліджує зміст, форми й методи навчання і виховання
школярів.
Її основними розділами є розумове, моральне, трудове, фізичне та
естетичне виховання учнів на різних етапах навчання. Найважливіше
завдання цієї галузі педагогічних знань — розроблення питань
забезпечення учнів глибокими та міцними знаннями, формування у них
гуманістичного світогляду, забезпечення всебічного розвитку їхньої
особистості.
’
?
O
OUZ
?
O
Z
???????ae?вості розвитку, закономірності навчання і виховання аномальних
дітей, які мають фізичні або психічні вади. Залежно від виду дефектів
педагогічні знання цієї галузі поділяються на такі напрямки:
сурдопедагогіка, яка вивчає та розробляє закономірності навчання і
виховання глухих, глухонімих і дітей, котрі недочувають;
тифлопедагогіка, що вивчає ті самі питання стосовно незрячих і дітей зі
слабким зором;
олігофренопедагогіка, яка вивчає питання навчання і виховання розумово
відсталих дітей;
логопедія, котра розробляє питання виправлення мовних вад у дітей.
У вирішенні складних питань навчання й виховання дітей, підлітків,
юнаків і дівчат з фізичними і психічними вадами та підготовки їх до
активної участі в сфері виробництва педагоги спираються на такі науки,
як анатомія й фізіологія людини, медицина, психіатрія.
Педагогіка професійно-технічної освіти вивчає та розробляє питання
навчання і виховання учнів у ПТУ, технікумах. Ця галузь педагогічних
знань порівняно молода, але вимоги до неї значні. Вона покликана
досліджувати і розробляти важливі питання підготовки кваліфікованих
робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей господарства
країни.
У розробленні питань педагогіки профтехосвіти фахівці спираються на
наукові досягнення загальної педагогіки, а також використовують
теоретичні дослідження педагогіки загальноосвітньої школи. У педагогіці
профтехосвіти наголошується на проблемах виховання підростаючої зміни
фахівців народного господарства країни. Це пов’язано з більшим ступенем
самостійності учнів ПТУ, наявністю власних зароблених коштів,
усвідомленням свого статусу і т. д. За належності до тієї самої вікової
групи, що й учні загальноосвітних шкіл, вищевказані фактори приводять до
проблем виховного характеру, що й вимагає особливого педагогічного
підходу до виховання цієї категорії учнів.
Останніми роками починає розвиватися педагогіка середніх спеціалізованих
навчальних закладів — ліцеїв, гімназій, колегіумів тощо. В даному
випадку проблеми виникають не так із вихованням учнів, як із
розробленням системи навчання. Це обумовлено самим завданням цих
закладів — бути «стартовим майданчиком» для опанування вищої освіти.
Правильна організація навчального процесу, вибір необхідних дисциплін і
оптимальне дозування розумового навантаження учнів стають пріоритетними
заходами.
Педагогіка вищої школи розробляє способи і методи переважно самостійної
роботи. Основна мета навчання тут полягає у скеруванні студентів на
вибір і самостійне розроблення оптимальних та ефективних форм засвоєння
знань. Специфіка виховної роботи полягає в тому, що студентів навчають
не лише гуманізму і моральним цінностям, а й умінню виховувати інших,
коли в майбутньому вони набудуть статусу вчителів, викладачів,
керівників.
Починають розвиватися і такі галузі педагогічних знань, як педагогіка
виправно-трудових закладів, що займається питаннями перевиховання
правопорушників усіх вікових груп, та військова педагогіка, чия сфера —
виховання бійців в армії, проблеми стосунків між підлеглими і
командирами, вивчення способів і методів засвоєння військових знань.
Історія педагогіки розкриває історію розвитку теорії та практики,
навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.
Слід зазначити, що паралельно з розвитком педагогіки, особливо теорії
навчання й освіти, розвинулись і виокремились у галузь педагогічних
знань методики викладання окремих навчальних предметів у
загальноосвітній школі, а надалі — в середній спеціальній та вищій.
Важливим завданням методики є розроблення змісту, форм і методів
вивчення цих предметів; вивчення, узагальнення і популяризація
педагогічного досвіду роботи кращих учителів; всебічне підвищення
ефективності педагогічного процесу, якості, знань, умінь, навичок учнів.
Зв’язок педагогіки з іншими науками. Педагогіка вирішує свої завдання не
ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками, використовуючи
їхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою
суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія,
філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія та ін.
Щоб правильно вчити і виховувати учня, досягти в цьому позитивних
результатів, необхідно знати біологічні закономірності росту і розвитку
людського організму. Тому педагогіка тісно пов’язана з анатомією і
фізіологією людини, особливо з фізіологією вищої нервової діяльності.
Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває вікові особливості
формування і розвитку психіки людської особистості.
Тісними є зв’язки між педагогікою і шкільною гігієною, яка вивчає і
визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального
процесу залежно від віку, стану здоров’я та інших факторів.
Література
Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С.
266—279.
Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб. — К.: Вища
шк., 1993 — С. 7—75.
Куписевич Ч. Основы общей дидактики. / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.:
Высш. шк., 1986. — С. 126—142, 173—200, 242—277.
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб.
для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. — С. 184—194.
Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. завед. — М.:
Просвещение; Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 7—36
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
