Параметри особистості (реферат)

Реферат на тему:

Параметри особистості

В науковій літературі багато праць присвячено оглядові окремих
авторських теорій особистості (З. Фрейда, А. Адлера, К. Юнга, Е.
Еріксона, Е. Фромма, Б. Скіннера, А. Бандури, А. Маслоу та інших), але
узагальненої теорії особистості не існує [2 – 4]. В наших публікаціях
здійснюється спроба випрацювання такої теорії за допомогою методології
системного підходу в контексті предмета соціальної психології [6; 7]. У
цій статті пропонується варіант систематизації параметрів особистості
різної природи з використанням системної методології.

Пізнати певний об’єкт означає виявити вичерпний комплекс його
властивостей різної природи. Ця проблема залишається актуальною й досі.
У зв’язку з цим відомий психолог Б. Паригін висловився так: „Концепція
особистості інколи подібна до своєрідного лантуха, куди скидають усілякі
елементи і поняття, які повинні стати еквівалентом структури
особистості” [цит. за 1, с. 241]. Незважаючи на значні темпи розвитку
соціальної психології і теорії особистості, цілісної теорії ще не
вироблено [2 – 4]. В наших публікаціях [6; 7] пропонувалася
регулятивно-детерміністська концепція теорії особистості, яка дає
можливість, при застосуванні методології системного підходу,
диференціювати властивості або параметри людини й особистості за різними
класоутворювальними основами. При цьому уточнюється сутність окремих
властивостей.

Труднощі систематизації параметрів людини, крім іншого, пов’язані з
неоднозначністю визначень основних понять. Це змушує в процесі викладу
матеріалу тлумачити деякі з них, аби зрозуміти, зокрема, логіку
систематизації параметрів особистості.

Розпочнемо систематизацію параметрів людини і особистості зі з’ясування
її місця в системі „соціальний суб’єкт соціальне і штучно-природне
ціннісне середовище”, що є об’єктом (онтологічний аспект дослідження)
вивчення соціальної психології. Соціальним суб’єктом, опріч формальних і
неформальних груп і масових зібрань, є людина і особистість як її
соціогенна складова. Людина розглядається як біо-соціальна істота, ядро
якої становить система психіки, котра, в свою чергу, поділяється на
генетично успадковану і набуту в процесі соціалізації частини. Остання є
основою системи „особистість”. Людина і особистість через свої параметри
спряжена з матеріальними і духовними (інформаційно-ідеальними)
цінностями природно-штучного і соціального середовища. У зв’язку з
дискусією щодо об’єкта і предмета соціальної психології [5] нагадаємо,
що її предметом (гносеологічний аспект дослідження) є знання у формі
закономірностей, особливостей і властивостей про визначений вище об’єкт
[6; 7]. Предмет є дзеркальним відображенням реального об’єкта у сфері
свідомості у символічній формі знань.

Те, що природа людини, як біо-соціальної істоти, є подвійною –
спадкоємною і соціального наслідування – дозволяє поділити її параметри
на два класи: клас природжених і клас набутих параметрів, як це показано
на нижченаведеній схемі систематизації параметрів людини.

Схема

Систематизація параметрів людини

Параметри людини (її психічної системи)

набуті

(психіка: сфера свідомого)

особистість природжені

(психіка: сфера

несвідомого)

організм

інваріантні

(диференційовані

за соціальними інституціями) неінваріантні

(специфічні) біо- і психо-

генні потреби,

темперамент

(типи нерво-

вих систем),

задатки,

здібності,

обсяг пам’яті,

логіка мислення,

відчуття,

почуття,

емоційність,

стать й інші

детермінуючі

соціогенні

потреби

регулюючі

соціальні

настанови

(моральні і правові норми, регламенти, права і обов’язки, правила,
звичаї, традиції й інші) риси характеру,

компетентність (диференційована за соціальними

інституціями),

воля, звички,

гендерні

властивості

тощо

активні пасивні

(споживання і творення матеріальних і духовних цінностей)

До класу природжених, як відомо із загальної психології, належать такі
параметри: біо- і психогенні (самозбереження і збереження роду) потреби,
темперамент (типи психонервових систем), задатки, здібності, талант,
обсяг пам’яті, логіка мислення, уважність, емоційність, відчуття,
почуття, етнічна приналежність, стать тощо.

Що стосується набутих параметрів у процесі соціалізації, то для
виявлення і систематизації їх застосуємо методологію системного підходу
[6; 7]. Суть його полягає у виявленні інваріантних (незмінних)
властивостей ізоморфних (подібних) систем. Родовим поняттям „соціальний
суб’єкт” позначена низка ізоморфних видових систем: особистість,
підрозділ організації (контактна група), організація, об’єднання
організацій, держава тощо.

Порушимо питання: якими інваріантними параметрами характеризуються ці
системи? Аналізуючи їх діяльність, їх статути й інші установчі
документи, переконуємось, що кожна з них має мету і дотримується певних
правил, соціально-правових норм. Це означає, що інваріантними є їх
детермінуючий і регулюючий параметри: детермінуючий активізує діяльність
певного суб’єкта щодо досягнення мети і регулюючий регулює його
діяльність (див. схему). Адаптуючи ці параметри абстрактного суб’єкта до
особистості, визначаємо, що детермінуючим її активність параметром є
соціогенна потреба, а регулюючим – соціальна настанова (формальна і
неформальна норма, традиція, звичай). Зазначимо, що ці параметри є
латентними і проявляються у вербальній і конативній формах.

Соціогенна потреба є мотивованою або полімотивованою, але мотив не є
параметром особистості, а слугує лише поясненням і спонукою особистості
до активності щодо задоволення цієї потреби.

Введене поняття регулюючий параметр у формі соціальної настанови слід
відрізняти від поняття ставлення (атитюду). Ставлення є наслідком,
конкретизацією соціальної настанови в певній ситуації. Соціальна
настанова є латентним утворенням у сфері свідомості особистості як
результат інтеріоризації зовнішньої соціальної настанови (норми) і
проявляється явно як прихильне або неприхильне ставлення до певної
цінності (в тому числі до людей, до себе і до об’єктів оточення) у формі
вербальних або конативних актів при виникненні домінантної потреби і
наявності відповідної матеріальної чи духовної цінності для її
задоволення. Зумовлене латентною соціальною (морально-правовою)
настановою конкретне ставлення до певної особи продиктоване або власним
досвідом у стосунках з нею в процесі задоволення потреб, або запозиченим
досвідом сторонніх осіб у стосунках в подібних ситуаціях. Тому таке
ставлення до неї є очікуваним і сприймається як схильність, як
готовність сприйняти її відповідним чином.

Зауважимо, що оцінки суб’єктом цінностей можливі тільки у випадку
попереднього засвоєння ним регулятивних соціальних настанов (норм, прав,
правил, традицій тощо). Наприклад, у відомому дослідженні етноцентризму
в США вивчалось ставлення громадян до негрів. Таке ставлення є
результатом засвоєння прийнятого в країні закону про рівноправність
громадян усіх рас, зокрема – білої і чорної, що в нашій термінології
становить зміст зовнішньої смислової соціальної настанови.
Інтеріоризація індивідом цього закону становить зміст суб’єктивної
внутрішньої смислової соціальної настанови. В якій мірі цей закон
поділявся респондентами, визначали за ординальною шкалою Терстоуна
ставлень (атитюдів) білого населення до негрів:

I cтупінь

II ступінь

III ступінь

IV ступінь

V ступінь

VI ступінь згоден на допущення в країну тільки як туриста,

згоден на видачу паспорта громадянина США,

згоден на спільну працю,

згоден бути сусідом,

згоден бути особистим другом,

згоден поріднитися, взяши шлюб.

Скажімо, якщо певна особа білої раси погоджується спільно працювати з
особою чорної раси, то виявлення останньої своїм сусідом викличе у білої
особи негативну реакцію, що виражає суть негативного ставлення. Якщо
певна біла особа згодна мати чорношкірого друга, то тим більше вона
згодна на спільну працю. Визначення реального ставлення людини білої
раси до чорношкірих дозволяє визначити ступінь інтеріоризації нею закону
про рівноправність громадян усіх рас, тобто відповідної латентної
соціальної настанови.

Соціальну настанову слід відрізняти від соціальної установки як
налаштованості, як готовності до початку цілеспрямованої діяльності щодо
реалізації соціогенної потреби. Перша є параметром особистості, а друга
– ні. Нагадаємо, що кожна особа у своїй життєдіяльності мігрує з однієї
контактної групи в іншу за соціальними інституціями, задовольняючи
відповідні потреби і керуючись відповідними соціальними настановами.
Уявімо, що, скажімо, інженер-конструктор, створюючи якийсь апарат,
задовольняє свою творчу потребу, керуючись комплексом соціальних
настанов (прав і обов’язків). При цьому він налаштований, тобто у нього
сформована соціальна установка (готовність), на досягнення своєї творчої
мети. Через певний час він відбуває в партійний осередок для задоволення
потреби, пов’язаної з реалізацією політичних ідей, керуючись при цьому
комплексом соціальних настанов (прав і обов’язків) за партійним
статутом. При цьому він налаштований, тобто у нього сформована соціальна
установка, на досягнення цієї політичної мети. Отже, при зміні
діяльності відбувається зміна соціальних установок: затухає
налаштованість (готовність) на реалізацію потреби як конструктора і
актуалізується налаштованість на реалізацію потреби як політичного
діяча. При поверненні в конструкторське бюро знову відновлюється
відсунута в часі соціальна установка (або налаштованість) на задоволення
потреби-мети конструювання апарата. Можемо припустити, що зі зміною
однієї домінантної потреби на іншу, за О. Ухтомським, в корі головного
мозку виникає осередок збудження, що проявляється зовні як соціальна
установка до спрямованої дії на задоволення актуалізованої потреби.

Повернемось до наведеної схеми параметрів особистості. Якщо є
інваріантні, тобто притаманні будь-яким суб’єктам, в тому числі
особистості, параметри, то є і неінваріантні, тобто специфічні,
притаманні лише особистості параметри. Серед них: риси характеру,
компетентність (освіченість), воля, звички, гендерні властивості тощо.

Зазначимо, що, оскільки суспільство структуроване за соціальними
інституціями, тобто особистість живе кількома „паралельними життями” – у
сфері економіки, політики, культури, освіти, сім’ї і релігії, то
відповідно диференційовані її соціогенні потреби, соціальні настанови,
компетентність тощо. Мігруючи з однієї контактної групи до іншої – з
сім’ї в навчальну групу, потім – в трудовий колектив, потім – у
партійний осередок, в аматорську групу, в спортивну секцію тощо, –
особистість прагне реалізувати свої конкретні соціогенні потреби,
реалізувати себе в кожній з них.

Нарешті, у зв’язку з тим, що, за законом довільного зростання ентропії
[7], цінності соціального і штучно-природного середовища мають тенденцію
до довільної дезорганізації, руйнації, деградації, то діяльність людства
має бути спрямована на відтворення і творення цінностей життєвого
середовища під свої біо- і соціогенні потреби. Це означає, що реалізація
соціогенних потреб відбувається пасивним способом, що полягає в
засвоєнні інформації, споживанні інформаційної цінності (скажімо,
прочитання книжки), і активним способом, що полягає у творенні
інформації, створенні інформаційної цінності (скажімо, написання
книжки). Саме реалізація соціогенної потреби активним способом спричиняє
відтворення і творення штучного ціннісного середовища, що є смислом
життєдіяльності особистості, способом її самореалізації. Зауважимо
також, що особистість може реалізувати свої потреби як самостійно, так і
в складі групи. В останньому випадку (в разі творення цінностей
колективними зусиллями) особистість може реалізувати себе як член групи.
Наведені міркування є аргументацією подальшої диференціації соціогенних
потреб на пасивні і активні, тобто на потреби споживання і творення
матеріальних і духовних цінностей.