РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості взаємин

з родичами хворих”

Спілкування з родичами пацієнтів у медицині високого ризику, скажімо в
кардіохірургії, потребує щирого такту і терпіння.

Бесіду лікаря з родичами хворого треба проводити так, щоб вони одержали
повну інформацію про стан хворого, але при цьому необхідно залишити
яку-небудь, навіть найменшу надію, наприклад, на лікарську помилку, від
якої справді ніхто не застережений. У таких випадках лікарю доцільно
використати тактику «просування вперед за допомогою малих перемог»,
тобто поступово розкривати істину про хворобу близької людини, особливо
якщо час дозволяє діяти таким чином.

Розмова з членами сім’ї хворого і його друзями. Деякі хворі зовсім не в
змозі повідомити будь-яку інформацію для історії хвороби (наприклад, про
свою поведінку під час судомного нападу), інші можуть подати лише деякі
відомості. У таких випадках лікарю слід знайти третю особу, яка б
доповнила відомості. Інколи лікар думає, що володіє вичерпною
інформацією про хворого, інші ж джерела можуть надати йому несподівані й
важливі дані. Наприклад, чоловік (жінка) може повідомити про напружену
атмосферу в сім’ї, ознаки депресії або пристрасті до спиртних напоїв,
які сам хворий заперечує. Якщо лікар виявить таке розходження, він
намагатиметься отримати додаткові відомості від інших осіб.

Бажаючи запитати у третьої особи, варто отримати на це згоду хворого.
Запевніть його, що збережете у таємниці повідомлене ним або попросіть
дозволу розголосити деякі відомості. Лікар, що отримує інформацію від
інших осіб, зобов’язаний також зберігати ц в таємниці.

У розмові з родичами або друзями хворого лікар повинен дотримуватись
основних принципів опитування хворого. Для цього найкраще знайти
спокійне місце для розмови.

Лікар повинен відрекомендуватись І розповісти про мету розмови. При
цьому він з’ясовує, що турбує хворого, як вони себе почувають у
обставинах, що склалися. Слухаючи їхню розповідь про хворого, необхідно
розібратися у їхніх взаєминах Із хворим. Це допоможе лікарю оцінити
правдивість інформації і скласти план лікування хворого.

Інколи родичі або друзі наполягають па своїй присутності при опитуванні,
навіть під час огляду хворого. Якщо останній не в змозі повідомити
необхідні відомості, то допомога поінформованої людини якраз необхідна,
Якщо ж хворий у змозі хоч як-небудь спілкуватися, наприклад, мімікою або
жестами, то важливо надати йому таку можливість при збереженні повної
конфіденційності. Краще поділити опитування на дві частини: наодинці з
хворим і з хворим та іншою особою.

Вивчення проблем професійної етики, її специфіки веде нас від загального
до особистого (індивідуального), що дозволяє пізнати мораль ширше і
пов’язати її з практичною діяльністю індивіда. У професійній етиці можна
простежити зв’язки між тими або тими видами діяльності, психологічними й
етичними чинниками та якостями, поєднання суспільних інтересів з
інтересами особистості.

У зв’язку з цим необхідно розрізняти і поглиблювати поняття лікарської
моралі, лікарської етики та деонтології.

Лікарська мораль — це система норм і вимог до поведінки і морального
обличчя лікаря і всього медичного персоналу, а також моральні почуття,
які реалізуються у безпосередній діяльності в процесі праці. Мораль
регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег
лікаря, до суспільства і держави.

Дуже велике значення мас сімейна ситуація хворого. Якщо в сім’ї є
незадоволені бажання чи потреби членів сім’ї, хвороба може потрапити на
«сприятливий ґрунт». Вона набуває неусвідомленого психологічного сенсу,
є «умовно вигідною» для всіх членів сім’ї, є засобом збереження сімейної
злагоди.

Наприклад, якщо в сім’ї захворіла дитина (діагноз — екзема), а родичі
дитини конфліктують між собою, хвороба дає змогу згуртувати сім’ю.
Родичі об’єднуються для лікування і турботи про дитину, зникають сімейні
конфлікти. До хворої дитини виявляють підвищену увагу, вона сама починає
ставитися до себе як до дуже хворої, потребує постійної опіки, допомоги.
У цьому випадку може виникнути гіперсоматонозогнозія. Лікування
утруднене, екзема може перерости в нейродерміт. У такому випадку
необхідна гармонізація сімейних стосунків.

Міжособистісні стосунки між лікарем та родичами хворого будуються за
принципом практичної взаємодовіри, адже довіра як морально-психологічна
категорія визначає ставлення як до дій іншої особи, так і до себе самої,
ґрунтується на переконанні, що діє ця особа правильно, їй притаманні
сумління і чесність. Довіра є обов’язковим компонентом у діяльності
будь-якої соціальної групи, в якій люди спілкуються і мають тимчасові чи
постійні цілі. Такими цілями у взаємовідносинах лікаря та хворого є
успіхи у лікувальному процесі.

Але щоб завоювати довіру родичів пацієнта та самого пацієнта, лікарю
недостатньо бути просто фахівцем, потрібно вміти розуміти психологічний
стан хворого і знаходити відповідний підхід до нього. Одначе це вдається
не завжди: в одних випадках, і вони переважають, лікар може завоювати
довіру з першого знайомства, а в інших — ніколи. Протягом усієї історії
медицини провідною у відносинах між лікарем і родичами хворого та хворим
була й залишається довіра, яка раніше передбачала повне право лікаря
приймати рішення, а тепер орієнтується на творчу співпрацю, де мають
місце сумніви щодо результатів лікування й прогнозу, а також правдиві
відомості про серйозність самої хвороби. Все це становить сучасний
медичний підхід до проблеми взаємовідносин лікаря і хворого.

Що більше ці стосунки ґрунтуються на довірі, то повніше вони виконують
роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям й
співпереживанням, то вища їхня моральна цінність. Така «відкритість»
відносин між лікарем і родичами хворого та хворим дає змогу розв’язати
найрізноманітніші проблеми — від діагностичного пошуку до найінтимніших
питань.

Взаємовідносини лікаря і родичами хворого — це не просто обмін
інформацією, це — частина лікування.

У повсякденній діяльності лікаря часто виникають конфлікти утилітарної
етики, яка вчить ураховувати лише наслідки лікарської діяльності, та
деонтологічної етики, згідно з якою треба орієнтуватися не на наслідки,
а на загальновизнані етичні принципи: чесність, вірність обов’язку,
«клятві Гіппократа», дотримуватися прав людини тощо.

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та родичів хворого
складається із чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б)
розуміння; в)поваги; г) співчуття; д) можливої співпраці.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи