Реферат на тему:

Особливості соціально-психологічних чинників економічної культури
особистості

Валентина Москаленко, доктор філософських наук, завідуюча лабораторією
соціальної психології Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України

У статті зосереджується увага на соціально-психологічних детермінантах
формування економічної культури особистості, яка розуміється не стільки
як фінансово-економічна грамотність, скільки як психологічні якості,
завдяки яким людина здатна діяти в певному соціально-економічному
просторі. Соціально-економічний простір життєдіяльності людини
характеризується як поле розгортання і здійснення її економічної
діяльності. Виокремлено різні сектори цього простору, особливості яких
розглядаються як фактор формування економічної культури особистості та
аналізуються залежно від стратегій економічної поведінки людини.

У зв’язку з соціально-економічними трансформаціями в нашому суспільстві
змінюються різні соціально-психологічні феномени на рівні особистості,
малих груп, міжособистісних і міжгрупових відносин. Прискорення темпів
соціальних змін, перетворення старих і поява нових соціальних структур,
трансформація соціальних ідеалів і цінностей неминуче задають нові
параметри перебігу соціалізації, висуваючи до суб’єкта цього процесу
підвищені вимоги у формуванні моделей соціальної поведінки,
конструювання персональної системи цінностей та ідентифікаційних
структур особистості. Одночасне існування багатьох пластів цінностей,
жоден з яких не є чітко структурованою моделлю, ускладнює ситуацію
вибору і прийняття соціальних норм, а в цілому й процес соціалізації
особистості.

Нові умови, які склалися в результаті становлення ринкових економічних
відносин, по-перше, визначають появу нових суспільних норм і стандартів
поведінки, а по-друге – на основі індивідуального життєвого досвіду
особистості, перебудови життєвих планів і взаємовідносин з безпосереднім
оточенням соціальної реальності відбуваються зміни психологічних і
соціальних характеристик, які можуть не узгоджуватися з
загальносуспільними цінностями. У зв’язку з цим можлива суперечлива
ситуація в процесі економічної соціалізації з двома тенденціями –
позитивною і негативною. Перша спрямована на розкриття індивідом
природного потенціалу і самореалізацію особистості як суб’єкта
економічних перетворень, а друга – на дезадаптацію і депривацію у сфері
економічної реальності.

Відтак актуалізуються дослідження цих суперечливих тенденцій у сфері
економічної соціалізації, а також дослідження умов формування
економічної культури особистості як певних форм включення індивідів в
економічну реальність з адекватними цим формам психолого-економічними
характеристиками. Крім того, важливими стають питання визначення умов,
за яких забезпечуватиметься взаємодія економічних потреб суспільства і
відповідних особистісних якостей, здатна реалізувати можливості
оптимального розвитку як суспільства, так і окремої особистості.
Актуалізуються питання: чим визначаються потреби і „цілі”
соціально-економічної сфери, реалізація яких становитиме таку міру
економічної культури особистості, в якій розкривається і проявляється
потенціал особистості як суб’єкта економічних перетворень? Актуальними є
також питання, які фактори і агенти соціалізації мають включатися в цей
процес, аби сформувати високу економічну культуру молодої людини.

Українська психолого-педагогічна практика вже має певний досвід
формування сучасної економічної культури особистості. В навчальних
закладах різних рівнів з’явилася низка програм економічної освіти
молоді. У зв’язку з цим актуалізується вдосконалення засобів
цілеспрямованих форм економічної соціалізації підростаючого покоління.
Така соціалізація можлива лише за умови інтеграції зусиль багатьох
агентів економічної соціалізації, вироблення спеціалістами теоретичних і
методологічних засад формування нової економічної культури особистості,
заснованої на цінностях ринкової економіки.

Економічна культура особистості в широкому розумінні є характеристикою
способу та рівня життєдіяльності людини у сфері економіки. Вона
виявляється через психолого-економічні властивості особистості і
реалізується через ставлення індивіда до економічної реальності та
взаємовідносини з іншими людьми. В ці відносини включено такі психічні
феномени, як цілі, мотиви, наміри, очікування тощо. Поза психологічними
компонентами сфера економічної реальності існує лише абстрактно.
Водночас не існує економіко-психологічних феноменів, зокрема,
економічних уявлень, економічних знань, економічних ставлень людини поза
об’єктами економічної реальності, оскільки соціально-психологічне – це
не тільки відносини між людьми, але й ставлення до речей, предметів.

Традиційно склалося так, що психологія вивчає людину саму по собі або у
взаємодії з іншими. В реальності ж людина існує у двох сферах: у
речовому світі і світі духовному. Речовий світ – це предмети або
продукти діяльності людини, в яких об’єктивовано психічні особливості,
що визначають ступінь розвиненості самої людини. Духовний світ – це
психічні особливості людини, в яких репрезентовано її речовий світ.

Речовий і духовний світ людини існують в єдності й суперечності, в
результаті розв’язання яких забезпечується рух історії і розвиток
людства. Разом ці світи складають світ людини, або культуру, яка
віддзеркалює ступінь розвитку людства. Культура суспільства – це досвід
людства, в якому фіксуються результати діяльності людей в узагальненому,
сутнісному значенні. Цей досвід об’єктивовано, опредметнено як у
предметно-речових формах, так і в формах соціальних відносин, видах
спілкування, способах діяльності. В культурі суспільства акумульовано
кращі досягнення людства, які передаються від покоління до покоління в
процесі соціалізації індивідів. В результаті засвоєння людиною культури
суспільства формується культура особистості, яка є особистісним світом
людини, в якому віддзеркалюється ступінь її особистісного розвитку.

За аналогією із загальним визначенням культури особистості, економічна
культура особистості є економічним світом людини, який існує як єдність
предметно-речового і психічного. Цей взаємозв’язок визначає
психолого-економічні особливості людини, в яких репрезентовано цінності
економічної реальності, засоби і механізми діяльності, завдяки яким
людина входить в економічну сферу суспільства.

Такий погляд на економічну культуру особистості передбачає розгляд її
особливостей як характеристику взаємозв’язків соціально-психологічних
властивостей особистості з економіко-речовим світом людини, а процес
формування економічної культури – як інтеріоризацію економічних
цінностей суспільства у внутрішні детермінанти економічної соціалізації,
в результаті якої відбувається становлення економічної культури
особистості.

Особливості економічної культури особистості можна розглядати у двох
вимірах – вертикальному і горизонтальному. Вертикальний стосується
особливостей економічної соціалізації, яка розглядається з точки зору
стадій, етапів розвитку людини. Горизонтальний вимір характеризує цей
процес з точки зору особливостей, зумовлених включенням індивіда в
поліструктурний соціальний простір.

В науковій літературі соціальний простір розглядається як сфера
розгортання діяльності соціальних суб’єктів [7]. Виходячи з
поліструктурного характеру людської діяльності [9], соціальний простір
людини слід розуміти як сукупність видів діяльності, до якої включено
індивідів, як взаємодію цих діяльностей та їх впорядкованість, що
виявляється як цілісність, як поле, в якому розгортається
життєдіяльність особистості. Характер цієї цілісності визначається
конкретно-історичними зв’язками з іншими людьми та предметно-речовим
світом тієї сфери суспільства, до якої включений індивід. Вимоги цієї
сфери спрямовують діяльність і визначають соціальні якості особистості.
Залежно від включення людини до різних сфер суспільства, можемо говорити
про такі культури особистості, як політична, економічна, релігійна,
моральна, правова, екологічна тощо. Розглядаючи той чи інший вид
культури в залежності від ступеня розвиненості людини, можна визначити
такі її сторони, як професійна, психологічна, загальна, комунікативна та
інші.

Аналіз особливостей економічної культури особистості в залежності від
детермінації соціально-економічним простором, до якого включено людину,
потребує визначення поняття „соціально-економічний простір особистості”.
За аналогією з „соціальним простором”, „соціально-економічний простір
особистості” – це простір, у якому відбувається економічна
життєдіяльність людини. Соціально-економічний простір включає діяльність
і всю сукупність зв’язків індивіда у сфері економічної реальності
(виробництва, заощадження і споживання матеріальних благ). Характер цих
зв’язків визначає стратегії економічної поведінки людини, економічну
культуру особистості.

Важливе питання: якими є вимоги до якостей особистості, що висуваються
економічною сферою суспільства?

Різні „ділянки” соціально-економічного простору висувають до особистості
особливі вимоги щодо її якостей, зумовлюють специфіку засвоєння
предметно-речового світу, що визначає особливості її економічної
соціалізації. У зв’язку з цим важливо досліджувати ці „ділянки”
(сектори) соціально-економічного простору особистості для визначення їх
особливостей як факторів економічної культури.

Відтак, необхідно виявити критерії, за якими виокремлюється той чи інший
сектор соціально-економічного простору. Перше, з чим зустрічаються
дослідники у визначенні соціально-економічного простору, в якому
відбувається економічна соціалізація, це багатоманітність явищ, котрі
визначаються як економічні. Вони представлені на різних рівнях
суспільства. За визначенням економістів і соціологів, економічна
життєдіяльність є системою соціальних процесів виробництва, обміну,
розподілу і споживання матеріальних і духовних благ, а також тих
зв’язків і відносин, в які вступають суб’єкти господарської діяльності
(окремі індивіди, малі групи, великі соціальні об’єднання).

Системоутворюючим елементом у системі цінностей економічної сфери
суспільства вчені називають власність [10]. В економічній літературі
вона визначається, по-перше, як майно, що комусь належить (відношення
людини до речей, майна); по-друге, власність визначається як відносини
між людьми, групами стосовно привласнення і володіння речами, засобами
виробництва, майном.

Узагальненою формалізованою формою власності є гроші. Вони не тільки
символічне вираження власності, але й засіб входження людини в
економічну реальність, фактор економічної соціалізації індивіда. Через
гроші людина зв’язана з іншими людьми в єдину економічну реальність.
Гроші – це механізм врівноваження соціальної взаємодії, форма соціальної
практики, завдяки якій забезпечується стійкість соціальної системи (всіх
її видів і на всіх рівнях).

В аграрному суспільстві гроші були не так важливі, бо людина здатна була
забезпечувати себе всім необхідним і без них. Починаючи з індустріальної
епохи, гроші відіграють дуже важливу роль. Без них не може існувати
суспільство. В індустріальному суспільстві гроші – це не просто форма
соціальної практики, а соціальний інститут, структурна організація, яка
через соціальні установи, певні норми і статуси інтегрує, координує
індивідуальну діяльність.

Окрім чисто економічних функцій (міра вартості, засіб обігу, платежів,
нагромадження), гроші виконують функцію формування психічних якостей
людини. Економічні відносини, які здійснюються через посередництво
грошей, репрезентуються в психічних феноменах особистості. Саме через
інтеріоризацію цього елемента системи економічних цінностей суспільства
відбувається процес економічної соціалізації індивіда, входження його в
економіку суспільства, формування економічної культури особистості,
визначається тип особистості, характер її ментальності, емоційна сфера,
поведінка тощо. Як зауважував У. Джеймс, „особистість – це „Я” плюс
капітал і готівка, зміни яких впливають на трансформацію „Я”. Гроші є
головним елементом соціально-економічного простору, тим
системоутворюючим фактором, що пов’язує речовий і духовний світ людини в
єдиний соціально-економічний простір особистості, який, засвоюючись
індивідом в процесі економічної соціалізації, формує її економічну
культуру, визначає стратегії її економічної поведінки.

Функціонування грошей у сфері людських відносин визначає особливості
соціально-економічного простору, в якому здійснюється економічна
життєдіяльність. Цей простір нав’язує індивідові певну стратегію
економічної поведінки.

Стратегія економічної поведінки – це особливий, властивий певній
особистості спосіб сприйняття умов економічної життєдіяльності,
особливий стиль економічної діяльності, який відповідає
індивідуально-психологічним рисам характеру. Цей стиль зумовлюється не
стільки умовами суспільства, до якого належить людина, скільки
специфікою її особистісних властивостей, інтересів і потреб. Різним
людям притаманний різний стиль діяльності з огляду на інтенсивність,
конфігурацію занять у тій чи іншій сфері, результативність, мотивацію
тощо. Жоден з тих різних способів дій, різних прийомів, які застосовують
різні індивіди, пристосовуючи їх до власних психофізіологічних
особливостей, не є більш чи менш ефективним. Вони однаково успішні з
огляду на успішність результатів їх застосування.

Виходячи з тієї ролі, яку відіграють гроші в життєдіяльності людини,
можна взяти за критерій визначення різних стратегій економічної
поведінки особистості особливості соціально-економічного простору
життєдіяльності, зумовлені способом діяльності людини з грішми. Так,
соціально-економічний простір людини, яка працює на підприємстві,
отримуючи за це зарплатню, має свої особливості порівняно з
соціально-економічним простором бізнесмена, який задовольняє матеріальні
потреби, отримуючи прибуток зі свого бізнесу.

Якщо розглядати економічну реальність з огляду на різні способи
отримання людьми грошей для задоволення своїх матеріальних потреб, то
можна виокремити чотири сектори соціально-економічного простору, котрі
детермінують різні стратегії економічної поведінки особистості, що
визначають особливості її економічної культури.

Сектор І – це сектор, в якому працюють люди за зарплатню (службовці,
робітники підприємств) – гроші функціонують як зарплатня.

Сектор ІІ – це сектор, в якому людина працює індивідуально на себе
(професіонали високого рівня) – гроші функціонують як індивідуальний
прибуток.

Сектор ІІІ — це сектор, в якому людина одержує гроші як прибуток у
бізнесі. Гроші функціонують в організованій людиною системі бізнесу.

Сектор ІV – це сектор, в якому працюють інвестори, тобто люди, що
вкладають гроші в чужий бізнес, отримуючи від цього прибуток. В цьому
секторі гроші працюють на гроші.

Сектори І і ІІ – це праця людини за гроші. Сектори ІІІ і ІV – це
сектори, в яких гроші працюють на людину, а людина є вільною.

На вибір людини, в якому із секторів створювати прибуток, значною мірою
впливають об’єктивні соціальні умови життя. Проте особистісні
властивості теж відіграють не меншу роль у цьому виборі. Одним людям
подобається бути службовцем, а інші цього не сприймають, вони прагнуть
володіти компаніями, але не бажають управляти ними. Треті із
задоволенням володіли б бізнесом і управляли ним. Хтось любить вкладати
капітал, а хтось бачить у цьому тільки ризик втрати грошей. Різних людей
притягують різні сектори, хоча більшість має здібності, які дозволяють
працювати у всіх секторах. Говорячи про духовний психологічний фактор в
економічній життєдіяльності людини, слід зазначити, що різні сектори
соціально-економічного простору вимагають від людини застосування різних
стратегій економічної поведінки, навіть якщо людина, що отримує прибуток
від різних секторів, є тією ж самою. Той чи інший сектор нав’язує людині
певну стратегію поведінки. Те, в якому секторі людина хоче заробляти
гроші, багато залежить від того, хто вона, які цінності вважає
основними, від сильних і слабких сторін її характеру, від схильностей та
інтересів.

Отже, різні сектори соціально-економічного простору – це різні шляхи,
різні методи одержання прибутку, різні стратегії поведінки, які
вимагають різної економічної культури особистості.

Виокремимо кілька характеристик, що визначають економічну культуру
особистості залежно від стратегії поведінки, якої вимагає певний сектор
соціально-економічного простору. Перш за все, це різні навички, знання,
здібності.

В секторі І люди працюють за зарплатню, на першому місці для них є
гарантія, стабільність; вони не люблять економічної самостійності. Тому
вони йдуть працювати в державних підприємствах, бо вважають, що хоча там
платять менше, проте є гарантія соціальної захищеності. В приватних
підприємствах менше гарантії, проте більше платять, і теж не потрібна
економічна самостійність. Люди в цьому секторі не люблять самостійно
вирішувати виробничі питання. Вони керуються мотивом уникнення невдач.

У секторі ІІ працюють, так би мовити, індивідуалісти; їх цікавить
творчий процес, вони постійно дбають про фахове зростання, вони
відповідальні, але покладаються тільки на себе. Весь свій робочий час
вони використовують на себе. Щоб більше заробляти, ці люди мають
працювати все більше й більше і саме в цьому вбачають фінансову безпеку.
Сектор ІІ є окремою економічною системою, людина в ній робить все сама.
Головною рисою людей цього сектора є самостійність та „індивідуалізм”.

Сектор ІІІ – це сектор, в якому працюють бізнесмени. Вони наймають
компетентних фахівців, створюють команду, яка працює на бізнес.
Бізнесмен використовує час і знання інших для себе. Щоб створити
команду, бізнесменові потрібні власність, капітал і контроль над
створеною ним економічною структурою. Щоб управляти нею, йому потрібні
не тільки економічні знання (бухгалтерського розрахунку, виробництва,
ведення переговорів, маркетингу, управління), але й лідерські якості.
Щоб отримувати більший прибуток у цьому секторі, слід наймати все більше
працівників. Основною рисою, яка потрібна людині, аби створити систему
бізнесу, є лідерські й організаторські якості, тобто уміння працювати з
людьми і управляти ними.

В секторі ІV працюють інвестори, які вкладають гроші в бізнес інших
людей. Інакше кажучи, інвестори роблять гроші за допомогою грошей. Щоб
бути успішним інвестором, потрібна не просто фінансова грамотність,
компетентність, яка складається з різних знань, що стосуються
економічної системи, в якій працює інвестор, але й високий рівень
економічної культури. Це передбачає володіння знаннями, які включають
інформацію про функціонування всіх чотирьох секторів
соціально-економічного простору, а також особистісні властивості,
завдяки яким інвестор здатний забезпечити надійність і стабільність
вкладеного ним капіталу. Пропорції знань і особистісних властивостей в
економічній культурі інвестора складають: 10 % — знання, 90 % —
властивості [5].

Від людей, які працюють в різних секторах соціально-економічного
простору, вимагається також різний спосіб мислення. В секторах І і ІІ
мислення більш емоційне, а в секторах ІІІ і ІV – більш раціональне.

Всім людям притаманні емоції, страх, сумніви вибору тощо. Те, як вони
виявляють ці емоції, часто визначає їх спосіб мислення. Коли справа
стосується грошей, то ризик втрати їх, ризик невдачі стають надто
великими, і тоді з’являється страх. У цій ситуації люди шукають безпеки.
Емоція небезпеки є у всіх, коли йдеться про гроші. Але на тлі цієї
емоції виникають різні міркування. В секторі І превалює думка знайти
безпечнішу роботу. В секторі ІІ – думка про те, що можна довіряти тільки
собі самому, превалює емоція недовіри до інших. В секторах ІІІ і ІV
превалює думка, як краще управляти ризиком. А щоб управляти ним,
потрібно включати логіку, раціо. В секторах І і ІІ спосіб мислення більш
емоційний, домінує емоція небезпеки, думка „не ризикуй”. В секторах ІІІ
і ІV — спосіб мислення більш раціональний, логічний, превалює думка
„краще управляй ризиком”.

Отже, люди в різних секторах соціально-економічного простору
відрізняються стратегією економічної поведінки, яка потребує не тільки і
не стільки різних економічних знань, скільки різних психологічних
властивостей. Інакше кажучи, люди різних секторів мають різну економічну
культуру.

Економічна культура особистості – це не тільки економічно-фінансова
грамотність, але й психологічні якості, завдяки яким людина здатна діяти
в певному соціально-економічному просторі. Це можна висловити формулою:
„Мати – робити – бути”. „Мати” – це мета, якої прагне людина (створити
капітал, заробити гроші). Щоб „мати”, необхідно „працювати”. Але
„працювати” можна по-різному. Якщо, наприклад, щось робиться несистемно,
то можна й не досягти мети. Тобто, щоб „мати”, не досить тільки
„працювати”, потрібно уміти „працювати”, потрібно ще й „бути” — володіти
певними особистісними якостями. Економічна культура особистості – це 10
% економічних знань, до яких обов’язково включається інформація про
фінанси і гроші, і 90 % психічних якостей, які відповідають вимогам того
сектора соціально-економічного простору, в якому працює людина. Тому
економічна культура особистості формується в процесі соціалізації через
механізм інтеріоризації цінностей соціально-економічного простору
життєдіяльності.

Жоден сектор не є важливішим за інший. Для фінансової стабільності
суспільства потрібно, щоб люди працювали у всіх секторах. Індустріальне
суспільство потребує більше людей з секторів І і ІІ. Як стверджують
фахівці, 90 % людей працює в цих секторах, і тільки 10 % — у секторах
ІІІ і ІV [5]. Проте багаті люди отримують 70 % прибутків з сектора ІV,
менше 30 % — від зарплатні (якщо вони є службовцями своїх корпорацій).
Бідні і середній клас отримують 80 % прибутків із заробітку в секторах І
і ІІ, і менш як 20 % – від інвестицій із сектора ІV [5]. Переважна
більшість населення прагне забезпечити свої матеріальні потреби через
працю в секторах І і ІІ.

З метою аналізу спрямованості індивідів на означені стратегії
економічної поведінки ми здійснили опитування серед
спеціалістів-психологів віком від 25 до 45 років за допомогою
розробленої нами анкети, яка включала блоки запитань, розрахованих на
виявлення спрямованості особистості на один з чотирьох секторів
соціально-економічного простору особистості. Результати опитування
показали, що 70 % респондентів віддають перевагу постійній роботі з
невеликим заробітком (40 % з них хотіли б працювати на державному
підприємстві). І лише 30 % хотіли б мати великий заробіток навіть в
ситуації фінансового ризику – більшість з них виявили орієнтацію на
бізнес. Серед наших респондентів не було людей, спрямованих на одержання
прибутку з інвестицій. Виявилося також, що більшість респондентів не
володіє фінансовою грамотністю (неправильне тлумачення сутності грошей,
їх функцій, споживацька психологія).

Ми живемо на межі індустріального та інформаційного століть. Непокоїть
непідготовленість нинішнього покоління до усвідомлення відмінності цих
століть в плані матеріального забезпечення в період непрацездатності.
Кажуть, що індустріальний вік тривав з 1492 року (початок подорожі Х.
Колумба) до 1989 року (зруйнування Берлінської стіни). Здається, що
протягом кожних 500 років відбуваються історичні події величезного
значення. Зараз ми перебуваємо саме в такому періоді. Цей період
загрожує фінансовій безпеці сотням мільйонів людей, більшість з яких
навіть не уявляє, який фінансовий вплив здійснюватимуть ці зміни.

Для індустріального століття характерна залежність людей від держави,
люди передали їй персональну фінансову відповідальність замість того,
щоб самостійно вирішувати власні проблеми. Існують суттєві відмінності
між пенсійними програмами індустріального та інформаційного суспільства.
Пенсії індустріального суспільства – це пенсії державним службовцям і
соціальні виплати. Пенсії інформаційного суспільства – це програми
вкладень людей, які самі матеріально відповідають за себе. Пенсії
індустріального суспільства – це програми, за якими держава або
підприємство гарантують людині певну суму грошей (щомісяця), доки вона
живе. Люди почуваються захищеними і впевненими. Та ось розпочалися
соціальні зміни, в результаті яких держава і підприємства стали
неспроможними гарантувати фінансову безпеку наприкінці трудових днів
людини. Це стосується також страхових внесків на особистий рахунок.
Немає гарантії, що сума, яку людина помістила на „рахунок внеску”, буде
існувати, коли вона захоче її зняти. Причина в тому, що ці внески
підпорядковуються ринковим законам. Може статися й таке, що людина,
пішовши на пенсію і починаючи жити на свої внески, вже через десять
років їх вичерпає. Населення землі збільшується, і багато людей
(службовці, військові, вчителі, пенсіонери тощо) розраховують на
державну підтримку. Всі вони, безперечно, мають право на це, бо вклали
найбільшу кількість капіталу в ці обіцянки.

Оскільки всі люди потребують безпеки, то слід уміти її задовольнити.
Більшість вважає, що безпеку можна забезпечити в секторах І і ІІ. Це
пояснюється потребами індустріального суспільства, в якому відбувався і
відбувається процес економічної соціалізації. З дитинства людина
соціалізується в сім’ї і школі, де наголошують: 1) потреба в
стабільності головніше, ніж фінансова свобода; 2) знання, освіта
допоможуть задовольнити потребу в безпеці; 3) праця на державному
підприємстві є гарантією стабільності і фінансової безпеки; 4) вкладати
гроші у свою справу небезпечно, тому краще не ризикувати; 5) задоволення
від того, щоб зразу мати гроші, можна одержати в секторах І і ІІ, і це
приваблює.

Який вихід? А вихід вбачається в тому, щоб у кожної людини була
сформована така економічна культура, яка допомогла б їй покладатися не
на когось, а на себе, стати фінансово незалежною від зміни обставин.
Фінансова свобода полягає в тім, щоб людина працювала не за гроші, а щоб
гроші працювали на людину. Гроші працюють на людину в секторах ІІІ і ІV.
Щоб бути соціально захищеним, потрібно стати успішним інвестором. До
цієї мети – тривалий шлях формування економічної культури через
спеціальне (фінансове) навчання і виховання (формування спеціальних
особистісних властивостей). А поки що більшість населення шукає не
фінансової безпеки, а безпечної роботи, бо так людей вчать і виховують з
дитинства.

Щоб бути успішним інвестором, людині потрібно пройти всі сектори
соціально-економічного простору. Перехід з одного сектора до іншого – це
зміна досвіду, підвищення рівня економічної культури. Поміняти сектор –
це не те ж саме, що змінити професію. Поміняти сектор – це змінити
самого себе. Це такі ж глибокі зміни, як зміна гусениці, коли вона стає
метеликом. Ці зміни відбуваються в процесі онтогенетичного розвитку
особистості.

Економічна соціалізація починається з дитинства. Спочатку дитина
включається в соціально-економічний простір купівлі-продажу та набуває
економічного досвіду в сім’ї через включення в господарську діяльність.
У цьому просторі дитина включається у сферу економіки через „кишенькові
гроші” [1]. Це відповідає її психологічним потребам і можливостям.
Дитина гроші не заробляє, але вона повинна вміти з ними поводитися.
Рівень її економічної культури визначатиметься вимогами до неї
соціально-економічного простору, в якому реалізується її економічна
поведінка, а також її можливостями інтеріоризувати цінності цього
простору. Кожен віковий період має свої можливості і потреби щодо
включення в той чи інший сектор соціально-економічного простору. Тому
дослідження особливостей цього простору особистості як фактора
формування її економічної культури потребує розгляду його у зв’язку з
особливостями процесу економічної соціалізації особистості, який
відбувається стадійно.

Кожній стадії економічної соціалізації індивіда притаманні специфічні
закони, що характеризують внутрішню логіку формування економічної
культури особистості. Розвиваючись, особистість постійно будує і
перебудовує свій соціально-економічний простір, створюючи його через
структурування зовнішньої економічної реальності відповідно до
внутрішньої своєї структури. Включення індивіда до того чи іншого
соціально-економічного простору опосередковується віковими
особливостями.

Діти входять в економічний світ через посередництво грошей, розуміючи їх
функції відповідно до своїх вікових можливостей. Ми провели опитування
школярів других – четвертих класів загальноосвітніх шкіл Києва з метою
визначення особливостей їх уявлень про сутність і функції грошей. Було
зафіксовано динаміку цих уявлень відповідно до змін, що відбуваються у
психіці дитини з дорослішанням. Якщо діти других класів асоціюють гроші
з конкретними предметами (скарб, папірці, речі, їжа), то в четвертому
класі вони пов’язують гроші із загальними явищами (багатство,
злочинність, робота). Дитяча свідомість віддзеркалює досить адекватно
дорослий світ економіки у формі, притаманній цьому вікові (в цілісних
образах, в конкретиці). По-перше, всі діти розуміють велике значення
грошей в сучасному суспільстві. По-друге, вони уявляють ринкову
економіку зі всіма її суперечностями („є бідні і багаті”, „бізнесмени” і
„бізнес”, „банк” і „банківські операції”, є „банкрутство”). По-третє, в
уявленнях дітей про гроші відображено всі сторони суспільного життя,
зокрема, різний соціально-економічний статус людей, ставлення до багатих
і бідних, моральна сторона суспільства („гроші можуть бути злом, якщо за
них вбивають людей і завдають шкоду природі”).

Отже, економічна культура дітей молодшого віку має свою специфіку, яка
визначається, по-перше, віковими особливостями дитини, її потребами, а
також вимогами суспільства до економічної освіти.

Суттєві зміни відбуваються у становленні економічної культури підлітків.
Домінування в їх ендопсихічній системі потреби в „дорослості” не може не
позначитися на системі їх економічних орієнтацій. Ми виявили також
суттєву різницю між підлітками і молодшими школярами у ставленні до
грошей і розумінні їх функції, зумовлену особливостями потребової
системи [2]. Якщо для дитини визначальним у розумінні грошей є
споживацька функція, а простором їх економічної поведінки місце
купівлі-продажу (магазин), то підліток розуміє функції грошей по-іншому,
вбачаючи в них, перш за все, забезпечення матеріального добробуту. Ці
зміни у розумінні підлітками функції грошей позначаються на зміні їх
місця в соціально-економічному просторі, переходу в простір виробничої
діяльності. У підлітка виникає потреба перейти від сектора
купівлі-продажу до сектора виробничої діяльності, бо це відповідає його
прагненню стати дорослим, самому заробляти. А це потребує іншого рівня
економічної культури, який пов’язується не тільки і не стільки з
набуттям економічних знань, а переважно з формуванням таких особистісних
властивостей, як самостійність, відповідальність, наполегливість,
цілеспрямованість.

Отже, аналіз особливостей формування економічної культури особистості
передбачає необхідність враховувати не тільки особливості
соціально-економічного сектора, до якого включено індивіда, але й
особливості його внутрішніх психологічних властивостей. На кожному
віковому етапі рівень економічної культури людини різний. Різним він є і
серед дорослих – залежно від належності до того чи іншого сектора
соціально-економічного простору. Доросла людина обирає сектор І, бо з
дитинства засвоїла від батьків, що в житті потрібно знайти постійну
гарантовану роботу, за яку можна отримувати стабільну зарплатню. Так з
дитинства у неї починають генеруватися думки на кшталт „не ризикуй”,
починають домінувати емоції небезпеки. Тому молоді люди бажають після
школи одержати роботу, за яку відразу ж заплатять гроші (сектор І), а
потім вже шукають щось інше, бо з віком людина отримує більший досвід, у
неї змінюються інтереси. Аби досягти високого рівня економічної
культури, людина в процесі соціалізації проходить всі сектори
економічного простору.

Отже, формування економічної культури відбувається як набуття досвіду в
процесі діяльності у всіх секторах економічного простору. Високого рівня
економічної культури можна досягти, починаючи з сектора І, бо саме тут
людина набуває навичок поводитися з грішми і з людьми, нести
відповідальність за збереження низького рівня витрат і високого рівня
прибутку. Освічена людина може бути фінансово неграмотною, коли вона не
може відповідати за створення грошей. Якщо людина має незадовільні
навички управління грішми, то навіть всі гроші світу не зможуть зробити
її соціально і фінансово захищеною. Коли людина набула навичок
управління в секторі І, то вона зможе навчитися стати бізнесменом, а
зрозумівши смисл бізнесу, зможе стати кращим інвестором. Набувши досвіду
у всіх секторах соціально-економічного простору, людина зрозуміє, що
фінансову безпеку можна отримати не в секторах І і ІІ, а в секторах ІІІ
і ІV; тобто, щоб стати заможним, потрібно вчитись вкладати капітал і
ризикувати (управляти ризиком). Робота в секторі ІV – це капітал і
високий рівень знань.

Отже, економічна культура особистості формується в процесі її
економічної соціалізації як послідовне, поетапне включення людини в
різні сектори соціально-економічного простору, які відповідають її
віковим потребам і можливостям. Рівень економічної культури визначається
стратегіями економічної поведінки, якої вимагає той сектор
соціально-економічного простору, в якому реалізується економічна
життєдіяльність індивіда.

Висновки

Економічна культура особистості в широкому розумінні є характеристикою
способу та рівня її діяльності у сфері економіки. Аналіз економічної
культури передбачає розгляд її як економіко-психологічних характеристик,
що формуються в процесі економічної соціалізації через механізм
взаємодії двох „світів”: предметно-речового і психічного. Ці два світи
існують в єдності і становлять „економічний світ людини”.

Особливості економічної культури особистості можна розглядати у двох
вимірах: вертикальному і горизонтальному. Вертикальний стосується
особливостей стадій, етапів формування економічної культури особистості
в процесі її економічної соціалізації. Горизонтальний вимір характеризує
економічну культуру особистості з точки зору особливостей, зумовлених
включенням індивіда в поліструктурний соціально-економічний простір його
життєдіяльності.

Системоутворюючим елементом соціально-економічного простору особистості
є гроші, які розглядаються як узагальнені формалізовані відносини
власності, а також як такі, що є не тільки символічним вираженням
власності, але й засобом входження людини в економічну реальність, тобто
як фактор економічної соціалізації індивіда.

Виокремлено (залежно від способу одержання індивідами грошей для
задоволення своїх матеріальних потреб) чотири сектори
соціально-економічного простору життєдіяльності людини, які
характеризуються різними стратегіями економічної поведінки, що
зумовлюють формування різних типів економічної культури особистості.
Сектор І – це сектор, який характеризується тим, що люди отримують
зарплатню. Сектор ІІ – це сектор, в якому працюють фахівці індивідуально
і отримують гроші за свою працю. В секторі ІІІ людина одержує гроші як
прибуток від організованої нею системи бізнесу. Сектор ІV – це сектор, в
якому працюють інвестори, тобто люди, що отримують прибуток від
вкладання своїх грошей в чужий бізнес.

Різні сектори соціально-економічного простору вимагають від людини
різних стратегій економічної поведінки, визначають різні типи
економічної культури особистості. Так, стратегія економічної поведінки,
пов’язана зі спрямованістю особистості на отримання зарплатні, зумовлює
тип економічної культури, орієнтований на уникнення самостійності у
сфері економічної діяльності. Стратегія економічної поведінки,
спрямована на одержання доходу з індивідуальної праці, пов’язана з типом
економічної культури, орієнтованого на індивідуалізм у сфері економічної
діяльності. Третій тип економічної культури, орієнтований на
підприємництво, пов’язується зі стратегією економічної поведінки,
спрямованої на створення системи бізнесу. Стратегія економічної
поведінки, пов’язаної з сектором соціально-економічного простору, в
якому домінують способи отримання прибутку через інвестиції, вимагає
типу економічної культури особистості, орієнтованого на фінансову
свободу.

Різні типи економічної культури особистості характеризуються різними її
економіко-психологічними властивостями.

Типи економічної культури особистості, визначені в залежності від
входження людини в різні сектори соціально-економічного простору
життєдіяльності, можна також характеризувати у зв’язку зі стадіями
економічної соціалізації індивіда. В цьому відношенні підвищення рівня
економічної культури співпадатиме зі зміною секторів
соціально-економічного простору життєдіяльності, а умови формування
економічної культури особистості розглядатимуться як послідовне,
поетапне включення людини в різні сектори соціально-економічного
простору, які відповідають її потребам і можливостям. Рівень економічної
культури особистості визначається стратегіями її економічної поведінки,
яких вимагає той сектор соціально-економічного простору, в якому
реалізується економічна життєдіяльність індивіда.

Література:

1. Авер’янова Г. М. Кишенькові гроші як фактор економічної соціалізації
підлітків / Психологія: Зб. наук. праць – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова.
— Вип. 18, 2002. – С. 87 — 96.

2. Авер’янова Г. М., Дембицька Н. М., Москаленко В. В. Особливості
соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства. Монографія. —
Київ: „ППП”, 2005. — 307 с.

3. Борисова Л. Г. Подросток в бизнесе: социализация или девиация? /
Социол. исследов. – 2001. — № 9. – С. 68 – 77.

4. Бояринцева А. В. Психологические проблемы экономической социализации
/ Педагогика. — 1994. № 4. — С. 12 – 18.

5. Киосаки Роберт Т., Летчер Шарон Л. Квадрант денежного потока. Изд.
„Світ”, Ужгород. 2001. – 192 с.

6. Козлова Е. В. Психологические особенности социализации на разных
этапах детства: Дис. … канд. психол. наук. – М., 1998. – 150 с.

7. Лой А. Н. Социально-историческое содержание категорий „время” и
„пространство”. – К., Наук. думка. 1978. – 135 с.

8. Москаленко В. В. Соціальна психологія.: Підручник. – Київ: Центр
навчальної літератури, 2005. – С. 284 – 315.

9. Николов Любен. Структуры человеческой деятельности — М.: Прогресс.
1984. — 176 с.

10. Проблемы экономической психологии / Отв. ред. А. Л. Журавлёв, А. Б.
Купрейченко. – М., Изд.-во ИП РАН, 2004. Т. 1. С. 109 – 207.

11. http://www.politik.org.ua

Похожие записи