Реферат на тему:

Особливості формування громадської думки

Громадська думка належить до числа найпоширеніших
соціально-психологічних масових явищ у великих соціальних групах. Вона
може формуватися як стихійно, так і цілеспрямовано, а її деформація
призводить до хибних стереотипів, оцінок і поведінки, виникнення
негативних традицій, спотворення моральних цінностей тощо.

Громадська думка може піддаватися впливам і маніпуляції. Саме тому вона
не завжди адекватно відтворює об’єктивну ситуацію у сфері соціального
розвитку, політики, економіки. А тому велика відповідальність лягає на
масово-пропагандистські, інформаційні джерела стосовно підвищення рівня
компетентності громадської думки.

Загалом дослідження сутності громадської думки, особливостей її
формування є важливим ключем до розуміння стану суспільства і процесів,
що в ньому відбуваються. Мета цієї статті – з’ясувати суть громадської
думки як соціально-психологічного явища, виявити особливості її
формування в умовах масової комунікації.

Загальновизнано, що громадська думка формується у зв’язку з певними
подіями, явищами суспільного життя. Це – публічно висловлене й поширене
судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане чи явне) до якоїсь
події, окремих осіб, діяльності різних груп, організацій, що становлять
певний інтерес для суспільства [6, с. 366]. Громадська думка є
виразником масової свідомості. У будь-якому суспільстві ідеї, інтереси,
переконання, соціальні уявлення різних великих груп існують не
ізольовано одне від одного, а утворюють своєрідний сплав, що
визначається як масова свідомість суспільства [1, с. 172].

Якщо звернутися до напрацювань стосовно громадської думки у соціальній
психології, то з’ясовується, що грунтовних досліджень обмаль; частіше
проблему вивчають соціологи. Саме тому виникає необхідність
проаналізувати окремі праці у цій галузі.

Громадська думка, вважає соціолог Б. Грушин, є особливим, окремим
випадком масової свідомості [5, с. 250]. При цьому суб’єктів – носіїв
масової свідомості вчений розглядає як представників особливого роду
людських спільнот: мас, які не збігаються ні з людством загалом, ні з
тим чи іншим суспільством в цілому, ні з соціальними групами. Ця
свідомість не тільки несе на собі відбиток соціально-економічних,
культурних, політичних та інших характеристик відповідного суспільства,
але й має здатність змінюватися відповідно до історичних змін у ньому.
Б. Грушин кваліфікує масову свідомість як її особливий випадок, який
реалізується у масі індивідуальних свідомостей, але не збігається з
кожною з них окремо, з індивідуальною свідомістю як такою [5, с. 255].

Більшість дослідників сходиться на тому, що суб’єктами суспільної
свідомості є різні спільноти індивідів, починаючи з певних соціальних
груп чи суспільства в цілому і закінчуючи людством узагалі. Водночас
деякі вчені вважають, що до розряду власне суспільної можна віднести
сукупну свідомість далеко не кожної соціальної спільноти. Виходячи з
цього, носієм суспільної свідомості є, на їхню думку, лише суспільство
загалом, а також найбільші соціальні групи. Інші дослідники у суспільній
свідомості вбачають свідомість будь-якої соціальної спільноти незалежно
від її характеру та розмірів. Тобто будь-яка соціальна спільнота може
бути носієм суспільної свідомості, починаючи з людства в цілому і
закінчуючи групою людей, що грає у доміно чи шахи. Різні точки зору на
проблему загострюють питання, пов’язані з типами соціальних спільнот і
типами соціальної свідомості, що їм відповідає.

Суспільна свідомість, на думку Б. Грушина, є не конгломератом різних
утворень, а цілим, системою, в якій всі утворення посідають відповідні
місця і пов’язані певними відносинами. Дослідник [5, с. 72 – 74]
виокремлює такі типи елементів суспільної свідомості (таблиця 1):

1 – породжені даним суспільством і відтворюють його корінні історичні
особливості, які відповідають їм;

2 – породжені даним суспільством і нейтральні стосовно його історичної
специфіки;

3 – породжені даним суспільством, але не відповідають його корінним
історичним рисам, у тому числі й такі, що суперечать їм;

4, 7 – породжені “іншими” суспільствами, але активно асимільовані даним
суспільством як такі, що більш або менш відповідають його корінним
рисам;

5, 6 – породжені попередніми суспільствами і передані даному у спадок;

8, 9 – породжені “іншими” сучасними суспільствами і занесені у дане
суспільство тим чи іншим шляхом.

Таблиця 1

Типи елементів суспільної свідомості у залежності від місця і часу їх
виникнення, характеру відношення до історичної специфіки даного
суспільства (за Б. Грушиним)

Знак відношення свідомості до історичної специфіки даного суспільства.
Місце і час виникнення свідомості + 0 —

Дане суспільство 1 2 3

“Інші”  суспільства, що передують даному 4 5 6

“Інші” суспільства, сучасні даному 7 8 9

Вказане співвідношення “позитивних” (+) і “негативних” (–) елементів
суспільної свідомості – неодмінна умова нормального функціонування
будь-якого суспільства, показник його відносної стабільності, одна із
суттєвих передумов збереження ним своєї історичної визначеності.

У складі суспільної свідомості вчений розрізняє три типи елементарних
складових [5, с. 105, 110 – 113]. До першого типу – тип І – (чуттєві
складові) можна віднести чуттєві образи, сприйняття, переживання,
емоційні реакції, афекти, вольові імпульси, бажання тощо. В межах
другого типу – тип ІІ – (раціональні чи когнітивні складові) можна
виокремити такі утворення, як узагальнені уявлення, поняття, нейтральні
судження, норми, думки тощо. До третього типу – тип ІІІ – (ірраціональні
складові) можна віднести вірування, фантастичні образи, утопічні ідеї
тощо.

Подальше тлумачення структури суспільної свідомості враховує характер
взаємовідносин свідомості з дійсністю і дозволяє дослідникові виокремити
в її складі також три абстрактних типи елементарних утворень: тип А
(рефлективні складові свідомості) – елементи свідомості, що відтворюють
дійсність. До них належать чуттєві, логічні чи фантастичні образи,
сприйняття, поняття, судження; тип Б (евалюативні (англ. evaluation –
оцінка) складові свідомості) – елементи свідомості, котрі висловлюють
ставлення (оцінне) до дійсності. В їх складі – переживання, думки,
ідеали; тип В (реактивні складові свідомості) – елементи свідомості, які
збігаються з активною реакцією на дійсність. Вони містять вольові
імпульси, норми, ірраціональні приписи тощо.

Ці типології є лінійними. Їх поєднання, накладання одна на одну утворює
дев’ять двомірних типів складових суспільної свідомості, а саме: І А, І
Б, І В, ІІ А, ІІ Б, ІІ В, ІІІ А, ІІІ Б, ІІІ В. Нарешті третім
“розчленуванням” суспільної свідомості є таке, що враховує способи
виникнення, утворення її складових.

У відповідності з цим підходом можна виокремити два типи елементів
суспільної свідомості: 1) форми свідомості, котрі виникають спонтанно,
стихійним шляхом; 2) форми свідомості, що виникають у результаті
цілеспрямованої, спеціалізованої діяльності різного роду соціальних
груп. Поєднання цих типів – стихійного і інституціоналізованого – із
виокремленими раніше дає тримірну матричну структуру суспільної
свідомості, яка містить у собі вже вісімнадцять різних типів свідомості
(таблиця 2). Кожен з елементів пов’язаний з іншими, входить до складу
різного роду складних, конкретних форм суспільної свідомості.

Таблиця 2

Типи складових суспільної свідомості у залежності від способів засвоєння
свідомістю дійсності, характером її відношення до дійсності і способів
виникнення (за Б. Грушиним)

 

Елементи свідомості А

рефлективні Б

евалюативні В

реактивні  

 

І — чуттєві ІАа ІБа ІВа а а) виникають стихійним шляхом

 

б) виникають у результаті цілеспрямованої діяльності

ІАб ІБб ІВб б

 

ІІ — когнітивні ІІАа ІІБа ІІВа а

ІІАб ІІБб ІІВб б

 

ІІІ — ірраціональні ІІІАа ІІІБа ІІІВа а

ІІІАб ІІІБб ІІІВб б

Як виразник масової, суспільної свідомості, громадська думка може
проявлятися у ряді функцій. Вона регулює і пропонує певну поведінку,
виражає і відтворює оцінювання подій і фактів.

Стосовно форм прояву громадської думки, то вони такі: оцінка, скарга,
порада, схвалення, побажання, незадоволення, осуд, несхвалення, незгода,
протест. Важлива риса громадської думки – розгляд будь-якої події,
явища, що відбувається у суспільстві, з точки зору схвалення чи осуду,
тобто з точки зору оцінки. Отже, відтворення дійсності у громадській
думці носить переважно оцінний характер.

В громадській думці оцінювання дійсності відтворює позицію певних груп і
прошарків суспільства. Однак тут немає автоматизму, позаяк на формування
і вираження думок, окрім групових інтересів, суттєво впливають інші
чинники: ступінь усвідомлення окремими членами суспільства групових
інтересів, рівень поінформованості населення, діяльність органів
управління з вивчення та використання громадської думки тощо. Соціальна
оцінка, яка виражає схвалення чи осуд, складається на основі елементів
знання. Вони виступають у формі інформованості людей, тобто наявності у
них певної сукупності даних, уявлень про різні явища дійсності.

Окрім елементів раціонального знання до структури громадської думки
входять уявлення, тобто узагальнений вигляд багатьох чуттєвих вражень,
котрі виникають часто в результаті роботи уяви. При цьому важливо
підкреслити, що фрагментарність уявлень може і дезорієнтувати громадську
думку. Вона тісно пов’язана з поведінкою, позаяк важлива її особливість
– спрямованість на практичні дії. Елементом, котрий орієнтує людей на
прояв їхньої думки в поведінкових актах, є установка. Вона пов’язана з
оцінкою ситуації і з готовністю людини діяти відповідно до наявної
оцінки і соціального стереотипу. З великої кількості установок
громадська думка найтісніше пов’язана з фіксованими соціальними
установками, які репрезентують загальні орієнтації індивіда стосовно
соціальних об’єктів.

Громадська думка тісно пов’язана з суспільними настроями, які формуються
у групах і під якими розуміють переважаючий стан почуттів тих чи інших
соціальних груп у певний період [6, с. 367]. Разом із настроєм вона
утворює умонастрій. Суспільний настрій є найбільш значущою силою, яка
спонукує людей до діяльності, визначає поведінку різних спільнот.
Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю
(політичний, естетичний тощо), характером та рівнем емоційного
напруження (апатія, депресія, піднесення і т. д.).

Однією з форм суспільного настрою є масовий настрій. Він може охопити та
об’єднати найрізноманітніші соціальні групи. Це порівняно тривалий,
більш-менш стійкий емоційний стан груп, який забарвлює всі їхні
переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні
життєдіяльності спільнот [6, с. 367]. Масові настрої є емоційною
реакцією на події та їхнє значення у житті спільноти. Залежно від
ступеня усвідомлення причин, які викликали масовий настрій, він
проявляється або як загальний емоційний фон (піднесення, придушений
настрій), або як чітко ідентифікований стан (страх, радість, захоплення
тощо). Настроям властивий особливий динамізм, який виражається у
здатності переходити з одного стану в інший (від глибоко прихованого до
відкритого), переростати в антигромадські дії тощо.

Ефективність формування громадської думки багато в чому визначається
діяльністю засобів масової комунікації у виробленні соціальних
установок.

Психологія великих соціальних груп формується і виявляється у ході
соціальних відносин і масового спілкування. Саме у процесі взаємодії та
обміну інформацією виникають і реалізуються громадська думка, інтереси,
чутки, традиції та інші масові соціально-психологічні явища.
Масово-інформаційні джерела сприяють поширенню громадської думки,
активізації суспільного інтересу, її тиражуванняю, трансляції. Одним із
суттєвих елементів, який безпосередньо впливає на досягнення тих чи
інших ефектів інформованості, є ступінь об’єктивності змісту інформації,
яка поширюється пресою, радіо, телебаченням, масовою усною комунікацією.

В наш час масова комунікація стає все складнішим соціально-психологічним
феноменом, який стосується різних видів діяльності і є невіддільним від
політичної, соціальної, економічної, культурної, науково-освітньої,
технологічної еволюції.

Масова комунікація – це різновид масового спілкування людей, а саме
спілкування великих соціальних груп, яке здійснюється шляхом поширення
інформації (знань, цінностей, моральних і правових норм тощо) на великі
спільноти і роззосереджені аудиторії. Такий соціальний процес розподілу
інформації у суспільстві і соціально орієнтований вид спілкування
охоплює широкий спектр типів психологічного впливу від повідомлення
(інформування), навчання аж до переконування і навіювання. Масова
комунікація забезпечує опосередкований характер спілкування завдяки
сучасній техніці передачі й прийому інформації. Вона корелює відносини
всередині спільноти, між її елементами для підтримання динамічної
єдності і цілісності.

Наші соціально-психологічні дослідження свідчать, що сучасна
масово-комунікативна ситуація характеризується такими тенденціями. Перш
за все, продовжує інтенсивно розвиватися комунікаційна технологія. Вона
чинить суттєвий вплив на природу, об’єм і зміст інформації. Далі,
зростає увага великих соціальних груп і окремих індивідів до циркуляції
інформації. Нарешті, посилюється інтеграція національних
масово-комунікативних мереж у транснаціональні. Все це, у свою чергу,
сприяє зростанню інтересу до дослідження проблем масової комунікації
загалом і формування громадської думки зокрема.

Організована масова комунікація управляється соціальними інститутами,
які у підсумку реалізують у громадській думці та масовій свідомості
основні інтереси тієї чи іншої великої соціальної групи. Передусім
йдеться про соціальні інтереси правлячих класів. Н. Богомолова
виокремлює характерні ознаки і особливості масової комунікації [2]:

· спілкування великих соціальних груп;

· опосередкованість спілкування технічними засобами;

· яскраво виражена соціальна орієнтованість спілкування;

· організований, інституціональний характер спілкування;

· брак безпосереднього, зворотного зв’язку між комунікатором та
аудиторією у процесі спілкування;

· “колективний” характер комунікатора;

· “масовий” характер реципієнтів, котрі виступають як анонімна,
розрізнена аудиторія;

· масовість, публічність, соціальна актуальність і періодичність
повідомлень, підвищена вимогливість до дотримання узвичаєних норм
спілкування;

· односпрямованість інформації та фіксованість комунікативних ролей;

· переважання “двохступеневого” характеру сприймання повідомлень.

У масовій комунікації комунікатор набуває “колективного” характеру,
оскільки у цій ролі виступає не конкретна людина, а соціальна група, яка
певним чином “персоніфікується” у кожному конкретному комунікаторі. Це
проявляється в тому, що в підготовці і передачі інформації, з якою
комунікатор виступає у засобах масової комунікації, бере участь велика
кількість людей. При цьому конкретна форма і ступінь вираження інтересів
великої соціальної групи у кожному конкретному випадку (виступі
комунікатора) значно варіюються. Водночас найчіткіше вони виявляються у
тих випадках, коли комунікатори виступають у ролі трансляторів чужих
повідомлень. Йдеться передусім про дикторів радіо і телебачення.
Специфіка інформації, яка передається за таких умов, має
характеризуватися актуальністю для великих соціальних груп,
оперативністю, універсальністю, а також періодичністю.

В якості каналів масової комунікації використовуються все досконаліші
технічні засоби, які дають можливість здійснювати швидку передачу
великих об’ємів інформації на великі відстані і для великої кількості
людей. Наявність відтермінованого зворотного зв’язку (у вигляді відгуків
аудиторії на певні повідомлення) і дій у відповідь на дії “колективних
комунікаторів” (авторів, редакторів тощо) можна вважати проявом
інтерактивності масової комунікації. Отже, хоча у масовій комунікації
окремі фази взаємодії комунікатора і аудиторії роз’єднані у просторі й
часі, однак вони реально існують.

За умов масової комунікації спостерігається одночасне сприймання
комунікатора численними розрізненими реципієнтами. Результатом стає
створення умов, коли для кожного реципієнта одним із засобів
орієнтування у комунікаторі та його повідомленні є не тільки власне
сприймання даного комунікатора, але й думка про нього інших реципієнтів.
Цю думку можна розглядати як одну з форм зворотного зв’язку у масовій
комунікації, важливій не лише для комунікатора, але й для реципієнтів.
При цьому зростаючі потоки інформації, що передаються різними засобами,
роблять процес їх сприймання все складнішим і спонукають до пошуку
додаткових засобів орієнтування в них.

Водночас ускладнення структури зовнішнього світу, прискорення процесів,
що в ньому відбуваються, роблять реципієнтів усе залежнішими від
інформації. А це, у свою чергу, призводить до того, що реакція інших
людей зазвичай значно впливає на сприймання комунікатора та його
повідомлення кожним окремим реципієнтом. Отже, можна погодитися з
дослідниками, які стверджують, що в масовій комунікації сприймання
комунікатора та його повідомлення окремим реципієнтом у певній мірі
опосередковується реакцією на них інших реципієнтів. Саме цим
пояснюється таке емпірично виявлене явище, як “двохступеневий” характер
сприймання масової комунікації. При цьому для кожного окремого
реципієнта матиме значення не тільки думка його референтних груп і осіб
(“лідерів думок”), але й масова реакція аудиторії [2].

Результати експериментальних досліджень свідчать, що один і той же
комунікатор, котрий виступає по телебаченню з одним і тим же
повідомленням, сприймається реципієнтами значно позитивніше, коли під
час його виступу транслюється позитивна реакція аудиторії, і значно
негативніше, коли передається негативна реакція на це повідомлення.
Також експериментально доведено, що коли комунікатор є членом “своєї”
групи, зокрема, належить до тієї ж соціально-демографічної групи, що й
реципієнт, то він сприймається позитивніше, аніж комунікатор – член
“чужої” групи.

Повідомлення масової комунікації служать засобом інтеграції великих і
малих соціальних груп, розширення соціального досвіду особистості,
способом соціального орієнтування, формування когнітивного багажу
особистості. Оскільки за умов масової комунікації у процесі взаємодії,
передавання інформації, сприймання комунікатора одночасно беруть участь
як малі, так і великі соціальні групи, то доцільно й аналізувати ці
процеси на рівні малих і великих груп.

Масова комунікація конкретно втілюється у відповідних функціях:
пропаганда та поширення знань про дійсність; інформування населення про
певні події; соціальний контроль і управління; інтеграція суспільства та
його саморегуляція; формування суспільної думки; соціальне виховання;
поширення культури; соціальна активація особистості; соціальна
релаксація тощо. Що стосується соціально-психологічних функцій масової
комунікації, то вони визначають соціально-психологічні потреби аудиторії
в цілому та окремих соціальних груп, що входять до неї. Класифікуючи ці
функції, дослідники пропонують використовувати систему відносин індивіда
(або групи) до суспільства, до групи, до іншого індивіда і до самого
себе. Виходячи з цього, виокремлюють такі соціально-психологічні функції
масової комунікації [3]:

· соціального орієнтування (індивід – суспільство) і участі у формуванні
суспільної думки;

· аффіліації (від англ. affiliate – приєднувати), встановлення зв’язків
на рівні індивід – група, соціальної ідентифікації (прилучення до
групи);

· контакту (індивід – індивід) з іншою людиною;

· самоутвердження, самопізнання, самореалізація на рівні індивід – він
сам.

З точки зору соціальної психології, досліджувати масові інформаційні
процеси – це означає зрозуміти, які саме утворення у свідомості людей
підлягають змінам, як ці зміни впливають на стан свідомості великої
групи, на їхню поведінку. Щодо соціальної психіки, то масова комунікація
виконує кілька значущих ролей:

· регулятора динамічних процесів соціальної психіки;

· інтегратора масових настроїв;

· каналу циркуляції психоформуючої інформації.

Розгляд взаємодії в системі “масові комунікації – особистість” можливий
з точки зору маніпулятивної або формуючої програми впливу. Від вибору
однієї з двох названих програм залежить характер і спрямованість впливу
масової комунікації на особистість [4]. Зазначені програми суттєво
різняться між собою за функціональним впливом на всі елементи структури
особистості (таблиця 3).

Таблиця 3

Вплив на особистість через екстравертивність та інтровертивність (за В.
Боревим і А. Коваленко)

Вплив на особистість через екстравертивність

Екстравертивна діяльність особистості  

Маніпулятивна програма  

Формуюча програма

Пізнання Видавання спрямованої інформації

Функція навіювання Формування світогляду шляхом послідовного залучення
до досягнень світової культури

Просвітницька функція

Оцінка Видавання конкретних аксіологічних установок

Регулятивна функція Формування системи аксіологічної орієнтації
особистості

Аксіологічна функція

Праця Мобілізація на дії, необхідні комунікатору

Управлінська функція Пробудження в особистості потреби активної і
свідомої діяльності

Виховна функція

Спілкування Формування егоцентричної, замкненої особистості, установка
на пасивний індивідуалізм, конформізм, некомунікабельність

Функція дезінтеграції Формування комунікативно-компетентної
особистості, розвиток установок на діалогічне спілкування

Комунікативно-інтегруюча функція

Вплив на особистість через інтровертивність

Інтровертивна діяльність суб’єкта  

Маніпулятивна програма  

Формуюча програма

Самопізнання

Самооцінка

Самотворення

Самоспілкування Усунення за допомогою зовнішньої цікавості особистісного
“цензурного бар’єра”, підготовка до некритичного сприймання інформації.
Блокування інтровертивної діяльності

Деструктивно-компенсаторна функція Утвердження особистості як цінності,
стимуляція інтровертивної діяльності. Надання допомоги людині в
активному самотворенні себе як особистості

Гедоністична (грец. hedone – насолода, задоволення) функція

Так, маніпулятивна програма, зорієнтована на створення керованої маси
роз’єднаних одинаків, передбачає роз’єднання суб’єктів комунікації.
Формуюча програма спрямована на просвітницьку діяльність, формування
комунікативно-компетентної особистості. У реальній практиці такі
програми впливу у чистому вигляді не зустрічаються. Водночас перелічені
функції вказують на основні цілі, які масова комунікація переслідує
стосовно особистості.

Загалом масова комунікація є важливим засобом впливу на конкретну
людину, а отже й на велику соціальну групу. При цьому комунікативний
вплив змушений долати певну інертність, певний внутрішній спротив
аудиторії. В ході масових інформаційних процесів долаються перешкоди й
бар’єри. Стосовно перешкод, тобто усього, що перешкоджає спрямованому
потоку комунікації, заважає комунікаціям, утруднює їх, то вони можуть
виражатися у фізичному перериванні чи припиненні трансляції (для
прикладу, припинення відеоконференції з технічних причин), в одночасному
повідомленні суперечливої інформації на велику аудиторію. Щодо бар’єрів,
то можна виокремити такі:

· фізичні (у вигляді простору і часу);

· соціальні (визначаються статусом і ролями індивідів, які входять до
складу аудиторій);

· гносеологічні (виникають через брак чи обмаль досвіду і знань);

· психологічні (у вигляді вже існуючих у свідомості аудиторії соціальних
установок, сформованих думок, звичок тощо);

· соціально-психологічні (виникають у зв’язку з особливостями
спілкування, можливостями взаємодії, способами сприймання одне одного
тощо).

Особливе місце серед бар’єрів посідають комунікативні макробар’єри,
пов’язані із зовнішнім середовищем, світом, у якому здійснюються
комунікації. Йдеться передусім про інформаційне перевантаження, значну
кількість носіїв інформації, тиск часу, частоту контактів джерела
повідомлення з аудиторією, вміння вдало розпорядитися інформацією. На
людей зусібіч спрямовані великі обсяги інформації, серед якої потрібно
віднайти достовірну, а це не завжди вдається. Далі, інформація
передається багатьма різними носіями (газетами, спеціальними журналами,
через Інтернет, кабельним телебаченням тощо), про окремі з яких можна
просто забути. Отож об’єм інформації стає бар’єром до її використання.
Наступне. Наші комунікації мають вкладатися у певні часові рамки, однак
далеко не кожна людина вміє заощаджувати час. Нарешті, отримана
інформація – цінний ресурс, тобто нею потрібно вміло скористатися чи для
захисту свого статусу або його підвищення, чи з метою отримання влади
над іншими людьми й аудиторіями.

Підвищити ефективність масових інформаційних процесів у формуванні
громадської думки можна за рахунок задоволення психічних потреб
індивідів в аудиторії. Це досягається шляхом поширення повідомлень,
сприймання яких дає певні типові ефекти (таблиця 4).

Таблиця 4

Психологічні ефекти масових інформаційних процесів

(за Ю. Шерковіним)

ПСИХОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ

Утилітарний

Отримання задоволення від інформації, яка допомагає розв’язати різні
життєві, соціальні і побутові проблеми. Слухач (читач, глядач тощо) із
задоволенням сприймає інформацію, котра містить прогноз погоди, програми
радіо і телебачення, рубрики типу “Зроби сам” та ін.   Престижний

Задоволення від інформації, яка безпосередньо чи опосередковано
підтримує цінності і цілі тієї соціальної групи, до якої належить чи
зараховує себе реципієнт. Очікування задоволення такого роду служить
спонукальним мотивом для людей залишатися членом цієї спільності

     

Посилення позиції

Задоволення від інформації, яка підтримує реципієнта у думці про якесь
спірне питання. Полеміка на сторінках, напри-клад, газет викликає
поляризацію оцінок і думок щодо певної проблеми і люди шукають
інформацію у підтримку своєї точки зору. Знайшовши таку інформацію,
індивід дістає задоволення   Емоційний

Задоволення від отриманої емоційної розрядки. У ході отримання
інформації людина компенсує емоційну нестачу, яка постійно виникає у
сучасних умовах і психіці індивіда. Незадоволення потреби у знятті
особистісного напруження служить однією з причин таких соціальних
захворювань, як наркоманія, пияцтво тощо

     

Естетичного збагачення

Людина дістає естетичне задоволення від сприймання прекрасного
(милується художнім витвором, збагачується духовно тощо)   Комфорту

Виникнення психічного комфорту, який досягається сприйманням і
розумінням гумору, добре побудованих сюжетних ліній художнього твору або
музичної програми та ін.

     

Задоволення пізнавального інтересу

Цей ефект виникає як необхідний результат пізнавальної діяльності
людини, як наслідок її бажання бути поінформованою про події у світі.
Він має місце лише у тому випадку, коли повідомлення містять елемент
новизни: відоме не підлягає пізнанню. Отож, відоме має доповнюватися
новими деталями, позаяк замість задоволення інформація викличе
роздратування у людини і посилить напруження

Загальна ефективність масової комунікації, на думку Ю. Шерковіна,
залежить від того, наскільки задовольняються інтереси аудиторії
реалізацією вказаних ефектів, наскільки правильно ця інформація
розподіляється з тим, щоб викликати ці ефекти відповідно до очікувань
аудиторії. Водночас вчений наголошує, що соціальні, гносеологічні і
соціально-психологічні відмінності великих мас людей призводять до того,
що у масовій комунікації результати соціальних дій не завжди збігаються
з поставленими цілями [7, с. 178 – 179). Йдеться про те, що ці дії,
окрім реального результату (явних функцій), можуть викликати й
несподівані негативні чи позитивні ефекти (приховані функції).

Для прикладу, широка кампанія у пресі та по телебаченню щодо
профілактики грипу у період епідемії може дати окрім бажаного і
непередбачуваний позитивний результат у вигляді різкого поліпшення
діяльності працівників охорони здоров’я, які опинилися у фокусі
громадської уваги. Таке явище можна назвати позитивною прихованою
функцією. Проте та ж кампанія може викликати й небажаний функціональний
ефект у вигляді появи певного відсотка аудиторії, наляканого небезпекою
захворіти, що може призвести до різних наслідків, у тому числі й до
зниження активності. Цей ефект з точки зору суспільства є
дисфункціональним.

Небезпечним для цілей масової комунікації є передусім дисфункціональний
“ефект бумеранга”. Це явище характеризується результатом, прямо
протилежним бажаному, і виникає при незбігові цінностей, на які
зорієнтований у своїй інформації комунікатор, і цінностей аудиторії.
Загалом варто враховувати, що різнорідність аудиторії практично завжди
може викликати як функціональний, так і дисфункціональний ефект у
сприйманні інформації.

Висновки

В цілому громадська думка формується під впливом усіх засобів масової
інформації (радіо, преса, телебачення тощо). Маючи на меті привернути
увагу громадськості до актуальних проблем, ЗМІ намагаються повніше
відтворити у своїх матеріалах такі елементи змісту, як значущість
розв’язання поставленої проблеми безпосередньо для індивіда, його сім’ї,
колег тощо. Такого роду інформація є важливим каталізатором процесу
формування громадської думки.

В цьому контексті важливо підкреслити роль фактографічної інформації.
Йдеться про те, що під час розкриття суті проблеми чи питання,
відбувається подача яскравих, характерних фактів, прикладів, взірців,
котрі адекватно вводять слухача (глядача, читача) в проблему. Оскільки
масово-інформаційні джерела формують громадську думку через свої
безпосередні аудиторії, то варто зауважити, що абсолютна більшість з них
входить одночасно до складу аудиторії кількох засобів чи джерел масової
інформації. Тобто якоїсь ізольованої аудиторії, яка б була причетна лише
до одного засобу, не існує.

Ще одна важлива обставина пов’язана з тим, що межі аудиторії рухливі.
Аудиторія не існує поза зв’язками з джерелом інформації, з яким вступає
у певні відносини (за допомогою засобів масової комунікації) і набуває
специфічних рис. Отже, відносини аудиторії з джерелом інформації
розвиваються, але можуть і перериватися, а потім і поновлюватися.
Важливо при цьому зберегти стабільність аудиторії, домогтися розширення
її складу. Все це сприяє успішній реалізації процесу формування
громадської думки.

Загалом роль і значення громадської думки в суспільстві важко
переоцінити. За умов тоталітарного суспільства вона виступає
демократичним атрибутом, який насправді нічого не вартий. Стосовно
демократичного суспільства, то тут, безперечно, зростає значущість
громадської думки, передусім для політичного діяча та його подальшої
долі. Можна стверджувати, що демократія тримається і проявляється через
громадську думку. При цьому особливо важливими стають референдуми –
опитування громадської думки для з’ясування найвагоміших для суспільства
питань життєдіяльності.

Література:

1. Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 2001.

2. Богомолова Н. Н. Специфика межличностного восприятия в массовой
коммуникации // Межличностное восприятие в группе / Под ред. Г. М.
Андреевой, А. И. Донцова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – Разд. Ш, гл.
4. – С. 251 – 269.

3. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. –
М.: Изд-во МГУ, 1991.

4. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация. – М.:
Наука, 1986.

5. Грушин Б. А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы
исследования. – М.: Политиздат, 1987.

6. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.:
Академвидав, 2003.

7. Социальная психология. Краткий очерк / Под общей ред. Г. П.
Предвечного, Ю. А. Шерковина. – М.: Политиздат, 1975.

8. Орбан-Лембрик Л. Особливості формування громадської думки //
Соціальна психологія. — 2004. — № 2 (4). — C.77-89

9. www.politik.org.ua

Похожие записи