Реферат на тему:

Особистісні орієнтації майбутнього педагога в контексті його
інтеракційного становлення

Проблема педагогічної взаємодії — одна з визначальних у
психолого-педагогічній науці. Це обумовлено її впливом на процес
самоактуалізації особистості майбутнього педагога. Адже вкрай важливо
враховувати складні динамічні процеси, що розгортаються в ході навчання,
внутрішньоособистісні зміни його учасників і весь цілісний контекст
педагогічної взаємодії. Відтак предметом досліджень науковців стали
чинники, що виникають у процесі педагогічної взаємодії як міжособистісні
стосунки, формування професійних якостей особистості тощо. Звідси постає
„необхідність розгляду педагогічної взаємодії як багатомірного,
багатофакторного явища, результати котрого можуть бути не тільки не
безпосередніми, але й опосередкованими і відтермінованими в просторі і
часі, і які не завжди підлягають навіть тонкому педагогічному
спостереженню” [1, с. 5]. Згідно з таким підходом до проблеми
педагогічної взаємодії у вузі постає потреба аналізу системи
детермінант, що обумовлюють професійне зростання і становлення
особистості майбутнього педагога.

В контексті розгляду проблеми формування професійних інтеракцій
особистості майбутнього вчителя важливими аспектами вивчення постають,
на нашу думку, такі, як: рівень сформованості уявлень про особливості
міжособистісного сприймання і статусного становища в групі; оцінка
власного стилю педагогічних відносин; особливості потребово-мотиваційної
сфери; роль малої групи в оптимізації міжособистісних стосунків і
спілкування тощо.

Успішність формування професійних інтеракцій особистості майбутнього
вчителя досить тісно пов’язана з подальшим її становленням і залежить
„від міри сформованості і якості функціонування механізму злиття образів
„Я”-реального і „Я”-ідеального та зіставлення їх з вимогами педагогічної
діяльності як у процесуальному плані (глибина рефлексії), так і в плані
результативному (рівень усвідомлення) особливостей власного стилю
педагогічної взаємодії” [2, с. 41]. Отже, орієнтації вчителя будуть
конкретизуватися і проявлятися в його спілкуванні з учасниками
навчально-виховного процесу, опосередковуючи і спрямовуючи його майбутню
професійну діяльність.

Становлення особистості майбутнього педагога, його професійних
інтеракцій відбувається, як правило, у малій (академічній) групі.
Студентська група постає своєрідним партнером спілкування. На думку В.
Долгуна [3], результати взаємодії в системі „особистість – група” значно
залежать від формування уявлень людини про соціальні спільноти, членом
яких вона є. Розуміння того, що, по суті, являє собою група, якими
психологічними характеристиками вона володіє, є для особистості вихідною
інформацією регуляції її соціальної поведінки.

Розкриваючи особливості професійно-педагогічної спрямованості
особистості, І. Фастовець [4] на основі професійних мотивів і видів
рефлексії вчителя виокремлює такі її типи, як ділова і гуманістична
спрямованість. Розвиток цих типів спрямованості особистості майбутнього
педагога, очевидно, є важливою передумовою формування професійних
інтеракцій.

Підсумовуючи результати аналізу проблеми становлення професійних
інтеракцій особистості майбутнього вчителя, можна стверджувати, що серед
факторів, які визначають успішність педагогічної діяльності, важлива
роль належить налагодженню взаємодії між усіма її учасниками. Сама
проблема педагогічного впливу може успішно вирішуватися тоді, коли
розглядати взаємодію як процес, у якому змінюються обидві сторони.
Тобто, суб’єкт – суб’єктні стосунки вказують на однакову міру
залученості й відповідальності всіх учасників.

Мета дослідження:

вивчити особливості особистісної сфери, системи міжособистісних
стосунків майбутніх педагогів – студентів І – V курсів. Для цього
передбачалось:

· дослідити деякі сучасні тенденції професійної підготовки майбутніх
педагогів;

· здійснити діагностику особливостей особистісної сфери та системи їх
міжособистісних стосунків;

· провести порівняльний аналіз досліджуваного явища на різних курсах
ВНЗ.

Методика та організація дослідження

До дослідження було залучено 241 студента Волинського державного
університету ім. Лесі Українки. Програма експерименту передбачала
вивчення структурних елементів особистісної сфери майбутніх педагогів,
урахування яких необхідне при оптимізації системи професійних
інтеракцій.

Так, за допомогою методики діагностики спрямованості особистості Б.
Басса [5] здійснювався аналіз основних спрямованостей особистості
досліджуваних: 1) спрямованість на себе (Я); 2) cпрямованість на
спілкування (С); 3) спрямованість на справу (СС).

Методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі застосовувалась
для дослідження уявлень суб’єкта про себе та ідеальне „Я”, а також для
вивчення взаємостосунків у малих групах [5]. За цією методикою
виявляється переважний тип ставлень до людей в самооцінці та
взаємооцінці. Типи ставлення до оточуючих: 1) авторитарний; 2)
егоїстичний; 3) агресивний; 4) підозріливий; 5) підпорядковуючий; 6)
залежний; 7) дружелюбний; 8) альтруїстичний.

Результати дослідження

Результати, одержані за методикою діагностики спрямованості особистості
Б. Басса, свідчать, що для більшості учасників вибірки на першому курсі
характерний прояв „спрямованості на себе” (середній рівень 65,7 %).
Кількість вибірки, що обрала „спрямованість на себе”, у високому рівні
становить 26,3 %; у низькому – лише 8 %. Кількість осіб, для яких
характерна „спрямованість на спілкування”, становить: високого рівня –
57,8 %; середнього рівня – 42,2 %; низького рівня – 0 %. За параметром
„спрямованість на справу” простежуються такі результати: високий рівень
– 34,3 %; середній – 65,7 %; низький – 0 % вибірки. Отже, переважна
частина вибірки з першого курсу віддає перевагу параметрові
„спрямованість на спілкування” як найбільш значущому на цьому етапі
їхнього життя.

На другому курсі були такі результати: „спрямованість на себе”: високого
рівня – 31,6 % вибірки, середнього – 40 %, низького – 28,4 %;
„спрямованість на спілкування”: високого рівня – 58,3 % вибірки,
середнього – 28,3 %, низького – 3,4 %; „спрямованість на справу”:
високого рівня – 36,6 % вибірки, середнього рівня – 50 %, низького –
13,4 %. Отже, найвищий показник серед другокурсників – „спрямованість на
спілкування” (58,3 %).

На третьому курсі показник високого рівня „спрямованості на себе”
дорівнює 23,7 % вибірки, середнього рівня – 44 %, низького – 32,3 %.
Показник високого рівня „спрямованості на спілкування” – 12 %,
середнього – 37,2 %, низького – 50,8 %. Показники „спрямованості на
справу”: високого рівня – 12 %, середнього – 40,6 %, низького – 47,4 %.
Отже, для цієї вибірки найбільш значущими є „спрямованість на себе” та
„спрямованість на спілкування” як особистісні типи поведінки, що
проявляються у спілкуванні та взаємодії.

На четвертому курсі за шкалою „спрямованість на себе” виявлено: високого
рівня – 23,8 % вибірки, середнього – 43 %, низького – 33,2 %;
„спрямованость на спілкування”: високого рівня – 33,2 % вибірки,
середнього – 28,5 %, низького – 38,3 %; „спрямованость на справу”:
високого рівня – 31 % вибірки; середнього – 45,2 %; низького – 23,8 %.
Отже, серед студентів четвертого курсу переважає параметр „спрямованість
на спілкування” як найважливіший аспект взаємодії з оточенням.

На п’ятому курсі за „шкалою спрямованості на себе” виявлено: високого
рівня – 14 % вибірки, середнього – 43 %, низького – 43 %; „спрямованості
на спілкування”: високого рівня – 31 % вибірки, середнього – 31 %,
низького – 38 %; „спрямованості на справу”: високого рівня – 14 %
вибірки, середнього – 58 %, низького – 28 %. Отже, серед студентів
п’ятого курсу переважає параметр „спрямованість на спілкування” як
найважливіший аспект взаємодії з оточуючими.

Загальну картину динаміки спрямованості особистості майбутніх педагогів
(за методикою Б. Басса) подано в таблиці 1.

Порівняльна таблиця результатів дослідження розвитку спрямованості
особистості майбутнього педагога

Місце

Курс І ІІ ІІІ

/// ///////////// К-сть % //////////// К-сть % //////////// К-сть %

І Спрямованість на справу 13 34,3 Спрямованість на себе 25 5,7
Спрямованість на спілкування 0 0

ІІ Спрямованість на спілкування 35 58,3 Спрямованість на себе 24 40
Спрямованість на справу 8 13,4

ІІІ Спрямованість на спілкування 7 12 Спрямованість на себе 26 44
Спрямованість на справу 28 7,4

ІV Спрямованість на спілкування 14 33 Спрямованість на себе 18 43
Спрямованість на справу 10 23,8

V Спрямованість на спілкування 13 31 Спрямованість на себе 18 43
Спрямованість на справу 12 28

Особливості динаміки на першому курсі свідчать, що перше місце посідає
„спрямованість на справу” як один із вагомих чинників ефективної
взаємодії. Такі люди зацікавлені у вирішенні ділових проблем,
якнайкращому виконанні роботи, орієнтуються на співпрацю, здатні в
інтересах справи захищати власну думку, корисну для досягнення спільної
мети. Для таких людей важлива діяльність й отримання від неї
задоволення.

Друге місце посідає параметр „спрямованість на себе”. Для респондентів,
які обрали цей аспект, притаманні орієнтація на пряму винагороду,
агресивність у досягненні статусу, владність, схильність до суперництва,
тривожність, дратівливість, егоїстичність. Такі люди найбільше цінують
власну думку, у спільних справах орієнтуються, передусім, на досягнення
особистої мети.

На третьому місці – „спрямованість на спілкування”. Для цієї вибірки не
є основним прагнення підтримувати стосунки з людьми, орієнтуватись на
соціальне схвалення, не характерні й залежність від групи, потреба в
прихильності чи емоційних стосунках з оточенням. Загалом для першого
курсу важлива орієнтація на ділову співпрацю і бажання досягати високих
результатів від певної діяльності.

Для другого, третього, четвертого і п’ятого курсів важливішим є
спрямованість на спілкування. Тому для цієї вибірки властиво
підтримувати емоційні стосунки з іншими, відчувати почуття прихильності,
виконувати спільну діяльність. Простежується залежність від групи.

На всіх курсах друге місце посідає параметр „спрямованість на себе”.

Третє місце на другому, третьому, четвертому і п’ятому курсах посідає
„спрямованість на справу”, яка є найменш значущою серед цих видів
спрямованості. Для вибірки не існує великої зацікавленості в розв’язанні
ділових питань, виконанні відповідальної роботи, орієнтації на ділову
співпрацю, обстоювання спільної мети; головне для неї – спілкування.

За методикою діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі, для
більшості учасників вибірки на першому курсі найвищий показник одержано
за шкалою „дружелюбний тип” – 44,5 %. Це свідчить про такі характерні
риси: допомога іншим, прояв теплоти, прагнення бути для всіх хорошим і
покірливим, спостерігаються осуд самого себе за невдачі, відсування себе
та своїх інтересів на останнє місце, прагнення знайти опору в
сильнішому.

Як на першому, так і на другому курсі найвищий результат отримано за
шкалою „дружелюбний тип” – 48,3 % вибірки. Це свідчить про переважання
дружелюбності, як риси особистості, над іншими типами міжособистісних
стосунків. Оскільки більшість досліджуваних оцінила свої взаємини
оцінками високого рівня як дружелюбні, для них характерна орієнтація на
прийняття і соціальне схвалення, люб’язність, емоційна лабільність,
відчуття себе в центрі уваги. Саме тому дружелюбний тип стосунків є
найважливішим типом ставлення до оточуючих.

На третьому курсі найвища оцінка високого рівня виявлена за шкалою
„авторитарний тип” – 78 % вибірки. На відміну від першого і другого
курсів, для третьокурсників характерним типом стосунків з людьми є
авторитарність як виражена риса особистості. Такі люди впевнені в собі,
успішні в справах, вимагають поваги до себе, цінують свободу дії, мають
власну думку.

На четвертому курсі найбільший результат високого рівня зафіксовано за
шкалою „альтруїстичний тип” – 45,2 % вибірки. Учасники цієї вибірки
акцентують увагу на гіпервідповідальності. Їм властиво приносити в
жертву свої інтереси заради інтересів інших.

На п’ятому курсі найбільший результат високого рівня отримано за шкалою
„дружелюбний тип” – 47,5 % вибірки. Отже, учасникам цієї вибірки
властиво використовувати дружелюбність як рису особистості в
повсякденній взаємодії з оточенням.

Загальну картину розвитку міжособистісних стосунків майбутніх педагогів
(за методикою Т. Лірі) подано в таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняльна таблиця результатів дослідження міжособистісних стосунків
майбутніх педагогів

Місце

Курс І ІІ ІІІ

/// ///////////// К-сть % //////////// К-сть % //////////// К-сть %

І Дружелюбний тип 17 44,5 Залежний тип 25 65,7 Авторитарний тип 5 13,2

ІІ Дружелюбний тип 29 48,3 Підкорюючий тип 34 56,6 Авторитарний тип 12
20

ІІІ Дружелюбний тип 41 69 Альтруїстичний тип 22 37,2 Авторитарний тип 1
2

ІV Дружелюбний тип 18 43 Підкорюючий тип 18 43 Альтруїстичний тип 7 16,8

V Дружелюбний тип 20 47,5 Альтруїстичний тип 17 40,4 Авторитарний тип 13
31

Аналіз показників, поданих у таблиці 2, дозволяє стверджувати, що перше
місце на всіх п’яти курсах посідає дружелюбний тип ставлення до
оточуючих. Оскільки більшість досліджуваних оцінила свої взаємостосунки
оцінками високого рівня як дружелюбні, то для них характерна орієнтація
на прийняття і соціальне схвалення, люб’язність, намагання задовольнити
вимоги усіх, „бути хорошим” за будь-яких обставин, прагнення до мети
мікрогрупи, емоційна лабільність, схильність до співпраці. Такі люди
досить гнучкі й компромісні при вирішенні проблем і в конфліктних
ситуаціях. Їм притаманна свідома конформність, дотримання правил і
принципів „гарного тону” у взаєминах з іншими, ініціативність, бажання
відчувати себе в центрі уваги. Отже, для цієї вибірки саме дружелюбність
є найважливішим типом ставлення до оточення.

На другому місці – залежний тип ставлення до оточення, що свідчить про
вибірково-позитивне ставлення до інших. Для людей з таким типом
ставлення характерні невпевненість у собі, нав’язливі страхи, тривоги,
тому й простежується залежність від інших, від чужої думки. Крім цього,
може спостерігатися невміння чинити опір, очікування допомоги і порад,
довірливість, підкреслена ввічливість. Отже, цей міжособистісний фактор
не є дуже важливим для уявлення людини про себе, про свої взаємини з
іншими, хоча, звичайно, відіграє не останню роль у їх формуванні.

Останнє, третє місце, як найменш значущий, на першому курсі посідає
авторитарний тип стосунків. Відповідно, він мало застосовується у
ставленні до інших, на ньому майже не акцентується увага. Хоча не
виключений прояв певних рис авторитарності у деяких життєвих ситуаціях.
Найчастіше спостерігається владність, лідерство, домінування,
енергійність, прагнення давати усім настанови, поради, цінувати,
передусім, власну думку. Проте такі авторитарні лідери зустрічаються не
дуже часто.

Розглядаючи показники другого курсу, слід зазначити, що друге місце тут
посідає підкорюючий тип ставлення до інших. Загалом слід відзначити
прагнення знайти опору в комусь сильнішому, схильність поступатися всім
і в усьому, ставити себе на останнє місце, не мати власної думки. Досить
важливою в цьому контексті є оцінка свого ставлення до оточення,
відчуття своєї значущості й корисності. Варто переоцінити свій стиль
поведінки, що, власне, й відбувається на старших курсах університету.
Третє місце на другому (як і на першому) курсі посідає авторитарний тип
– не дуже вагомий у взаємодії з іншими людьми.

На третьому курсі друге місце посідає альтруїстичний тип ставлення до
оточення. Цей тип для третьокурсників не дуже важливий, але загалом і не
заперечується. Частина вибірки (37,2 %) обрала для себе альтруїстичне
ставлення, що свідчить про прагнення допомагати й співпереживати усім,
про здатність приносити в жертву свої інтереси, брати на себе
відповідальність за інших, нав’язувати свою допомогу, проявляти
симпатію, піклування. Хоча все це може бути тільки „маскою”, що приховує
особистість протилежного типу. Та все ж можна говорити, що альтруїзм,
пов’язаний з дружелюбністю, є важливим стилем поведінки і типом
ставлення до інших. На третьому місці знову виявлено авторитарний тип
ставлення до оточуючих (як на першому і другому курсах).

На четвертому курсі на другому місці виявлено підкорюючий тип ставлення.
Це свідчить про схильність підпорядковуватися більшості (або
сильнішому), проявляти покірливість, скромність, емоційну стриманість,
слухняне виконання обов’язків. Цей тип стосунків найбільш проявляється
під час проходження виробничої практики і справді посідає важливе місце
(після дружелюбності). Найменш важливим є альтруїстичний тип стосунків
(третє місце). Ця вибірка не акцентує уваги на гіпервідповідальності і
не вважає обов’язком приносити в жертву власні інтереси.

На п’ятому курсі схема аналогічна зафіксованій на третьому курсі: друге
місце – за альтруїстичним типом, третє – за авторитарним. На цьому курсі
засвоюються сформовані настанови, реалізуються уміння, на практиці
випробовуються переконання, визрілі стилі поведінки і типи стосунків.

Висновки

Дослідження дало можливість з’ясувати низку особливостей прояву
особистісної сфери й системи міжособистісних стосунків, які можуть
істотно впливати на інтеракційне становлення особистості майбутнього
педагога. Розкриті особливості дають можливість виявляти проблеми, з
якими зустрічаються студенти в процесі навчання. В межах досліджуваної
проблеми виявлено низку питань, які потребують ширшого розгляду та
глибшого дослідження для оптимізації рівня професійної підготовки.

Подальші наукові пошуки вбачаємо у вивченні професійної спрямованості
особистості, характеру взаємозв’язку потребово-мотиваційної сфери з
індивідуально-психологічними особливостями, в розробленні та апробації
системи засобів ефективного впливу на інтеракційне становлення майбутніх
педагогів.

Література:

1. Козлова Р. П. Преодоление барьеров профессионального общения как
фактор развития интегральной индивидуальности: Автореф. дис… канд.
психол. наук: 19.00.05. – Пермь, 1994. – 19 с.

2. Галузо П. Р. Представления о собственном стиле педагогических
отношений у будущих учителей // Псіхалогія. – 1999. – №2. – С. 39 – 49.

3. Долгун В. В. Представления студентов об идеальной группе как партнере
по общению // Псіхалогія. – 1998. – №3. – С. 81 – 90.

4. Фастовец И. В. Формирование профессионально-педагогической
направлености личности учителя: Автореф. дис… канд. психол. наук:
19.00.07/ НИИ общ. и пед. псих. АПН СССР. – М., 1991. – 20 с.

5. Райгогродский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты.
Учеб. пособ. – Самара: Изд. дом „БАХРАХ”, 1998. – 672 с.

6. www.politik.org.ua

Похожие записи