Реферат на тему:

Основні завдання й вікова специфіка експертизи неповнолітніх

Судово-психіатрична експертиза неповнолітніх (СПЭН) проводиться
відповідно до загальних норм виробництва судово-психіатричної експертизи
(СПЭ), установленими процесуальним законом, але підлегла також своїм,
специфічним для підліткового віку, правилам, пов’язаним з деякими
особливостями законодавства, методологією обстеження, клінікою психічних
розладів, діагностикою й експертною кваліфікацією.

Виділення СПЭН у самостійний розділ (постанова ЦИК і СНК від 7.04.35)
було продиктовано потребами юридичної й судово-психіатричної практики й
засновано на специфіці правового положення неповнолітніх. У зв’язку із
цим в 1935 р. було організовано в Інституті ім. В.П. Сербського
спеціальне стаціонарне судово-психіатричне відділення для неповнолітніх,
котре проіснувало 6 років — до Великої Вітчизняної війни й стало
функціонувати знову тільки з 1981 р.

У законодавстві різних країн, починаючи з 20-х років поточного сторіччя,
закріплені в числі інші положення про вік повноліття й віці залучення до
кримінальної відповідальності. Два кардинальних питання вирішуються в
різних державах у цей час неоднозначно й у минулому не були стабільними
в кожному з них. Це свідчить про відому умовність визначення віку
повноліття й кримінальної відповідальності. Так, у законодавстві США
(Э.В. Мельникова, 1980) повна кримінальна відповідальність починається з
16 років. Неповнолітніми в 33 штатах США зізнаються особи до 18 років, а
в трьох штатах — до 21 року. Підлітки, обвинувачувані в порушенні карних
законів, в Америці йменуються делинквентами й розглядаються не тільки
підметами покаранню, але й нужденними в соціальній допомозі й особливому
контролі. Застосовують термін «делинквент» і до осіб в «предделиктном
стані».

В англійському законодавстві неповнолітніми вважаються особи з 10 до 17
років, причому виділяються дві категорії: діти — до 14 дет і підлітки з
14 до 17 років. Дитина до 10 років не може бути притягнутий до
кримінальної відповідальності, а до 14 років він уважається обмежено
відповідальним. Навіть у віці від 17 років до 21 року тюремне ув’язнення
призначається у виняткових випадках.

У Франції неповнолітні у віці до 13 років є безумовно не підметами
кримінальної відповідальності, до них застосовуються міри тільки
виховного характеру. Неповнолітні з 13 до 18 років уважаються
кримінально відповідальними, причому будь-яка міра покарання може
супроводжуватися, якщо є ознаки «небезпечного стану», призначенням «мер
безпеки» (наглядом за поводженням) до 21 року.

У ФРН «кримінально-правове неповноліття» доводиться на вік 14-18 років,
але на «молодих людей» у віці від 18 років до 21 року також може
поширюватися закон про кримінальну відповідальність неповнолітніх. Мова
йде про випадки, коли «парубок» за рівнем свого розвитку рівноцінний
підліткові або його діяння характерно для цього віку. Іншими словами,
закон ураховує наявність психічного ювенилизма й інфантильної мотивації
вчинків.

Бурхливий ріст злочинності неповнолітніх за рубежем в 50 — 60-х рр.
значно активізував діяльність кримінологів, соціологів і психіатрів,
сприяв оформленню підліткової психіатрії в самостійну дисципліну, став
причиною організації національних і міжнародних союзів, асоціацій,
конгресів, симпозіумів. До цього часу зложилося чітке подання, що
злочинність неповнолітніх — це «світова проблема», «погроза
суспільству». У зв’язку із цим у різних країнах стали створюватися
«національні програми боротьби зі злочинністю неповнолітніх», почався
пошук мір «більше діючих, чим звичні кримінально-правові способи
боротьби з нею».

У Росії особистість «важких» підлітків стала активно вивчатися на
початку XX століття (Г.Я. Трошин, 1915 і ін.). Уже в 1919 р. з
ініціативи В.М. Бехтерева в Москві, Ленінграді й Харкові були
організовані спеціальні медико-педагогічні установи, інститути по
вивченню особистості неповнолітніх безпритульних і правопорушників.

У Росії по існуючому законодавству повнолітніми вважаються особи, що
досягли 18 років. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність,
визначений 16 роками. За найбільш тяжкі злочини вік кримінальної
відповідальності знижений до 14 років. Зазначене правове положення
неповнолітніх зв’язане зі сформованим поданням про природну вікову
психічну й соціальну незрілість, що визначає нездатність повною мірою
усвідомлювати складні закони суспільства й правила поведінки в ньому,
логічно мотивувати свої вчинки; недостатність правових знань і вміння
ними користуватися, незрілість вольових функцій, недостатня
сформованість критичних здатностей і здатності адекватно прогнозувати
наслідку своїх дій.

Підлітки 14-16 років можуть бути притягнуті до відповідальності лише за
тяжкі злочини, а неповнолітнім 16-18 років можуть бути інкриміновані всі
статті КК, але при невеликій суспільній небезпеці вчиненого до них може
застосовуватися не карне покарання, а примусові міри виховного характеру
й, зокрема, приміщення неповнолітнього в спеціальну навчально-виховну
або лікувально-виховну установу.

Ступінь виразності природної вікової психічної незрілості залежить від
багатьох причин, але при відсутності психічних захворювань вона
пов’язана з віком неповнолітнього. Таким чином, навіть при нормальному
психічному розвитку неповнолітні у віці 14-18 років є обмежено
відповідальними.

Введення в КК РФ ч. 3 ст. 20 визначило новий більше диференційований
підхід до поняття віку кримінальної відповідальності, затвердивши
необхідність ураховувати особливості психічного розвитку (темп,
своєчасність). При цьому у формулюванні закону відзначено, що якщо в
період неповноліття (14-16 років) має місце відставання в психічному
розвитку, підліток не підлягає кримінальній відповідальності. Зазначено
також на необхідність ураховувати не всяке «відставання», а тільки таке,
котре визначає нездатність повною мірою усвідомлювати суспільно
небезпечний характер своїх дій і керувати ними. Отже, у законі враховані
не тільки кількісні, але і якісні показники психічного розвитку.

Включення цього положення в Кримінальний кодекс є безсумнівно
прогресивним фактом, більше відповідним міжнародної Конвенції про права
дитини ООН (1989). Мінімальні стандартні правила ООН про правосуддя у
відношенні неповнолітніх («Пекінські правила», 1985) також містять
широке коло положень про діапазон віку залучення до кримінальної
відповідальності з урахуванням різних законодавств, а також про те, що
при визначенні можливості залучення до кримінальної відповідальності
неповнолітнього варто керуватися не тільки формальною ознакою «віку»,
але й принципом «розуміння».

Головним недоліком, що утрудняє практичне використання ст. 20 КК РФ, є
невизначеність у трактуванні втримування поняття «відставання в
розвитку», не пов’язане із психічним розладом. Наприклад, в «Коментарі
до КК РФ» (1996) у це поняття включена олігофренія, що не правильно по
суті, тому що олігофренія не може розглядатися поза рамками психічних
розладів. Вона має своє клінічне вираження й свої не тільки кількісні,
але і якісні характеристики.

Ідентифікація поняття «відставання в розвитку» з педагогічною
занедбаністю також неправомірно, оскільки витрати виховання не можуть
обмежувати можливість залучення до кримінальної відповідальності.

Відзначено: також, що для визначення віку призначається судово-медична
експертиза. Пояснимо, що зазначена експертиза, якщо й може сприяти
визначенню віку (зони росту костей, стан зубів і т.д.), те тільки
фізичного. Відповідність же між фізичним і психічним рівнями розвитку
спостерігається далеко не завжди. Якщо мова йде про психіатричну
експертизу, то можливості рішення питання про фактичний психічний
розвиток дуже обмежені. Психологи вважають, що на це питання відповісти
точно не можна, оскільки наявні в їхньому розпорядженні вікові норми
ставляться до вікових періодів (наприклад, 12-16 років), а не до
конкретного віку.

На наш погляд, ч. 3 ст. 20 КК РФ має потребу в поясненнях, коментарях.
Тільки при цьому умові можливо його практичне застосування.

1. Частина 3 ст. 20 повинна стосуватися тільки станів затриманого,
уповільненого психічного розвитку у формі особистісного інфантилізму,
тобто повинна вичерпуватися асинхронией психічного розвитку, порушенням
темпу розвитку. Вираженням такого «відставання» є часткова дитячість
психіки, поводження, мотивації й невиразність пубертатних особливостей,
що відповідають паспортному віку. Таке відставання в розвитку може бути
пов’язане з конституціональними особливостями, соматичним
неблагополуччям, «госпитализмом», інший тривалої депривацией
(позбавлення необхідних стимулів для нормального психічного розвитку).

2. Стаття 20 КК РФ не стосується понять:

а) олігофренія;

б) педагогічна й соціальна занедбаність без ознак клінічно обкресленого
синдрому психофізичного інфантилізму;

в) виражених затримок психічного розвитку, що є слідством органічної
поразки, шизофренічного процесу або іншого психічного розладу, які
супроводжуються не аномалією розвитку, а дефектом психіки й вимагають
застосування ст. 21, 22 КК РФ.

3. Частина 3 ст. 20 КК не повинна поширюватися на весь період
неповноліття, її дія варто обмежувати 14-15 роками. Це пов’язане з тим,
що збереження дитячої психіки у віці після 15 років найчастіше означає
більше обкреслену психічну патологію, при якій застосування ст. 20 КК
неправомірно.

4. Для рішення питання про застосування ч. 3 ст. 20 КК доцільне
призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Якщо
проведення комплексної СППЭ неможливо з технічних причин, то
рекомендується спочатку провести судово-психіатричний огляд, а потім
рекомендувати проведення додаткової судово-психологічної експертизи.

5. Остаточне рішення питання про застосування ч. 3 ст. 20 КК РФ входить
у компетенцію прокуратури або суду.

Важливим нововведенням є також ст. 96 КК РФ. У ній мова йде про те, що
кримінальна відповідальність осіб від 18 до 20 років у виняткових
випадках (особливості суспільно небезпечного діяння й особистості) може
визначатися тими критеріями, які застосовуються до неповнолітнього. Тут,
на нашу думку, також потрібне уточнення. Можливість застосування
законодавства, розробленого для неповнолітніх, стосовно осіб 18-20 років
повинне визначатися, головним чином, збереженням у них особливостей
психіки, характерних для молодшого підліткового віку (до 16 років). Саме
це визначає можливість розглядати таких осіб, як фактично що не досягла
повноліття.

У карному виробництві по справах неповнолітніх можуть брати участь їхні
законні представники (батьки, опікуни, піклувальники), а також
захисники. Зазначені особи покликані під час слідства й судового
розгляду захищати права неповнолітнього. У допиті неповнолітнього
обвинувачуваного, що не досяг 16-літнього віку, по розсуду слідчого або
прокурора або по клопотанню захисника може брати участь педагог.

У цілому правильна організація СПЭН визначається: по-перше,
обґрунтованістю напрямку неповнолітнього на судово-психіатричний огляд;
по-друге, адекватністю вибору виду експертизи; по-третє,
кваліфікованістю підліткових фахівців, приваблюваних до проведення СПЭН;
по-четверте, використанням апробованих критеріїв діагностики й
судово-психіатричної оцінки; по-п’яте, адекватністю мір, що
рекомендуються, і можливістю їхнього повноцінного здійснення.

Основним завданням судово-психіатричної експертизи неповнолітніх, як і
СПЭ в цілому, є правильна кваліфікація психічного стану, що включає в
себе констатацію (або виключення) психічних розладів, визначення їх
нозологической або синдромологической приналежності (діагностика) і
ступеня їхньої виразності, патологичности (критерії судово-психіатричної
оцінки). Рішення кожного із цих питань неможливо або вкрай утруднено без
знання вікової специфіки підліткової психіатричної клініки.

Роль вікового фактору в розвитку й клінічному оформленні психічних
розладів доведена численними дослідженнями й визначається тим, що в цей
час ми маємо справу не зі звичайним віковим відрізком, а з періодом,
найбільш значним і відповідальним для формування особистості, періодом
бурхливого психо-эндокринного дозрівання, позначуваного як пубертатний
криз (12-18 років). Основу цього кризу становить незакінчене, дуже
інтенсивне й нерівномірне дозрівання органів і систем, що обумовлює
підвищену реактивність і крихкість нервово-психічної організації.
Установлено, що чим більш нерівномірно, дисгармонійно або асинхронно
протікає пубертат, тим імовірніше його участь у патогенезі психічних
розладів.

Роль пубертатного кризу в розвитку психічної патології може бути різної
— від преципитирующей (тобто підштовхувальний розвиток хвороби, що
почалася ще в дитинстві), патопластической до причинної,
этиопатогенетической. Саме в цей період починаються або загострюються
хронічні психічні хвороби, виникають декомпенсації ранніх
резидуально-органических станів, відбувається бурхливе формування
психопатій і психопатоподобных станів, частішання психогенних реакцій,
починаються психогенні й невротичні розвитку особистості, виявляються
епілепсія та інше.

Найбільш адекватним є виділення в пубертате двох фаз: «негативної»
(12-15 років) і «позитивної» (16-18 років). Перша з них — фаза
дезорганізації, вираженої психічної нестабільності — найбільш значима
для виявлення або початку психічних розладів. Позитивна фаза — фаза
стабілізації й гармонізації. При патології може відбуватися зсув фаз у
часі, може порушуватися темп, масивність, виразність підліткових
психологічних проявів.

У патології, залежно від ряду факторів, у тому числі нозологической
форми, клінічна характеристика кожної з фаз і їхня тривалість, як
правило, значно змінюються. Наприклад, при затримках розвитку негативна
фаза, будучи пролонгованої, може захоплювати не тільки весь період, що
відповідає в нормі позитивній фазі, але тривати й після 18 років.
Навпроти, раннє й різке виявлення психологічної кризовой симптоматики
при тривалій відсутності тенденції до гармонізації психіки позначають як
«хронічний криз дозрівання». Обертає на себе увага, що при патологічному
протіканні негативної фази навіть у позитивному середовищі значно
підсилюється ризик антигромадського поводження, здійснення кримінальних
учинків. Це, очевидно, пов’язане з тим, що період, найбільш важливий для
формування адаптаційних здатностей, протікає перекручено, у результаті
виникає соціальна инадаптированность. У період пубертата можуть
починатися або загострюватися хронічні психічні захворювання
(шизофренія, епілепсія й ін.).

Девіантне протікання пубертатного кризу вже саме по собі може
проявлятися як психічна патологія. Найбільше часто зустрічаються три
варіанти: 1) психологічний криз дозрівання, що вичерпується тільки
кількісним посиленням властивому цьому віку психологічних особливостей і
протиріч, відрізняється парциальностью відхилень, диспропорціями
психічного дозрівання; 2) дисгармонический пубертатний криз вичерпується
особистісними порушеннями по психопатичному й психопатоподобному типах.
Відповідно психологічний криз дозрівання тут виражений більш значно, як
і порушення поводження (аж до делинквентных форм), і особистісні
(патохарактерологические, психопатичні) реакції, і соціальна
дезадаптация; 3) патологічний пубертатний криз включає психічні розлади
особистісного регістра у вигляді пубертатної психопатології (патологічні
фантазії, пубертатна астенія, надцінні утворення, невротичні й
неврозоподобные синдроми, афективні порушення, розлади потягів,
гебоидные стану). При цьому симптоматика першого й другого варіанта
також має місце, але носить факультативний характер. Тут відзначаються:

а) карикатурне й труднокорригируемое прагнення до самоствердження за
допомогою механізмів псевдокомпенсации;

б) перекручування підліткової емоційності, аж до ступеня
психоэстетической пропорції (по Э. Кречмеру) у вигляді сполучення
сенситивности із черствістю й жорстокістю;

в) опозиційність, аж до ворожості;

г) украй непримиренний максималізм в оцінках і рішеннях;

д) тенденція до утворення моноидеистических комплексів, надцінний
характер захоплень, пошук «абсолютних» істин і сверхидеалов;

е) схильність до патологічного індукування;

ж) завзята схильність до рефлексії.

Виділення станів, що протікають як патологічний пубертатний криз,
принципово важливо й для більше повного розуміння вікової динаміки
різних нозологических форм, і для уточнення ролі пубертатного кризу в
генезе психічних розладів, і для більше адекватної й повної систематики
пубертатної психопатології, і для рішення правових питань.

Підлітки частіше, ніж дорослі, экскульпируются, що пов’язане із частотою
патологічного протікання пубертатного кризу, наявністю затримок
розвитку, диссоциированного дозрівання, масивністю психопатоподобных
порушень, тобто всіх тих розладів, які становлять вікову специфіку й
експертну оцінку яких вирішується по ступені виразності (юридичний
критерій неосудності).

При огляді підлітків необхідно пам’ятати про вплив віку на клінічну
картину психічних захворювань.

Клінічний досвід показує, що перше враження про психічний стан підлітка
часто виявляється помилковим не тільки у зв’язку з особливостями
оформлення в них психічних захворювань, але також з небажанням або
невмінням у цьому віці повідомляти про свої недуги, послідовно захищати
себе, частою бравадою й похилістю до вимислів, тенденцією до
психологічної інтерпретації будь-яких своїх безглуздих учинків,
можливістю корригировать своє поводження й висловлення під час бесіди з
офіційною особою й т.д.

Тому для обґрунтованого експертного висновку необхідне одержання
повноцінних відомостей про підлітка, про перенесені їм у дитинстві
захворюваннях і травмах головного мозку, про факти його неправильного
поводження в минулому, про динамік його стану до періоду обстеження.
Наведені дані з очевидністю свідчать про перевагу стаціонарного, а не
амбулаторного огляду підлітка, а також про необхідність ретельного
збирання матеріалів по кримінальній справі.

Похожие записи