Реферат на тему:
Основні психологічні вимоги професій типу “людина — природа”
Земна куля. Мільйони людей живуть на ній і займаються професійною
діяльністю, роблять кожен свою, але всім потрібну і корисну справу. Це
вчені й інженери, будівельники і шахтарі, енергетики і машинобудівники,
працівники транспорту. А поруч з ними
— ті, хто працює з природними ресурсами, обробляє і оберігає землю,
ліси, водні простори. Це агроном і зоотехнік, тваринник і рибо-вод,
овочівник і садівник. Вони забезпечують населення продуктами харчування,
дають сировину для промисловості.
Професії, предметом праці яких є жива і нежива природа, відносяться до
групи “людина — природа”. У цій групі — дуже важливі професії як для
народного господарства, так і для людини. Але питанням
професіографічного вивчення спеціальностей типу “людина — природа” з
метою профорієнтації приділяється недостатня увага. В цьому можна
переконатись, якщо розглянути матеріали наукових конференцій з проблем
психології праці, зокрема, з професійної орієнтації.
Професійна діяльність різних працівників професій типу “людина
— природа” вимагає використання широкого кола знань й інтелектуальних
умінь. Так, високий ступінь автоматизації процесів у тваринництві,
впровадження нових засобів утримання тварин і птиці, більш досконала
технологія переробки продукції, виникнення потокових ліній, машинного
доїння корів і обробки молока, автоматизовані методи приготування і
роздавання кормів підвищують вимоги цих професій до психологічної сфери
працівників та рівня їх кваліфікації. Вони повинні знати весь цикл
технологічного процесу, вміти організувати технічне спостереження і
обслуговування механізмів. В їх роботі значне місце посідають елементи
розумової праці, які дедалі більше стають інженерно-технічними.
Наприклад, оператор відгодівельного цеху — це, по суті, механік широкого
профілю; майстер машинного доїння
— технік, який добре знає закони електрики і пневматики; птахівник
— спеціаліст, який володіє основами біології, зоотехніки, і, ясна річ,
обізнаний з механізмами. Тобто, професії типу “людина — природа”
вимагають від працівників глибоких і тонких знань особливостей розвитку
рослин або тварин (живих організмів) і водночас уміння керувати сучасною
технікою.
Істотні зміни у характері і змісті професій групи “людина — природа”
потребують розробки раціональних методів проведення профорієнтаційної і
профконсультаційної роботи з учнями шкіл, враховуючи специфіку цих змін.
Отже, виникає необхідність вивчення вказаних професій, складання
професіограм та використання їх в організації практичної
профорієнтаційної роботи. Ці професії потребують особливої уваги тому,
що, поперше, вони поширені в сільському господарстві, яке є важливою
галуззю народного господарства, подруге, тут спостерігається нестача
кваліфікованих спеціалістів і, потрете, вимоги, які ставляться до
психофізіологічних особливостей працівників, надто важливі й їх
розшифрування являє значний інтерес для практики профорієнтації і
профконсультації шкільної молоді.
Професії типу “людина — природа” складають досить численну групу. До неї
входять професії, що вимагають значної теоретичної підготовки, отже,
вищої і середньої спеціальної освіти (агроном, ветеринарний лікар,
ветфельдшер, зоотехнік, садівник), і професії, де потрібні практична
майстерність, основи якої закладаються, наприклад, у
професійнотехнічному училищі (тваринник, трактористмашиніст широкого
профілю, майстер машинного доїння).
У сільськогосподарських професіях практичного спрямування техніка рішуче
витісняє ручну працю. Тому працівник сільського господарства нині
повинен знати не тільки агротехніку чи зоотехніку, не тільки правила
догляду за рослинами чи тваринами, й добре розбиратися в
сільськогосподарських машинах. Праця у сільському господарстві сьогодні
є однією з найбільш творчих, тобто таких, що потребують постійного
прийняття самостійних рішень залежно від обставин, які складаються.
Провідним предметом праці професій типу “людина — природа” є живі
організми, умови їх життя, біологічні і мікробіологічні процеси. Саме на
ці об’єкти впливає агроном, рільник, тваринник, селекціонер, інші
спеціалісти. Об’єктами праці виступають грунт, ліс, насіння, рослинний і
тваринний світ. Кожен з них має багато різноманітних властивостей.
Наприклад, основними властивостями грунту є його вологість, температура,
реакція ґрунтового розчину тощо. Ліс характеризується станом, проростом,
запасом. Насіння оцінюють з точки зору його сухості, схожості, чистоти,
життєздатності і т.ін. Спираючись на ці ознаки, людина у своїй
професійній діяльності приймає рішення, орієнтується, виконуючи свої
професійні обов’язки.
Слід зазначити, що багато ознак предмета праці професій типу “людина —
природа” не є постійними. Під впливом людини та природних факторів у
ньому неперервно відбуваються певні зміни. Специфічною особливістю цих
змін є те, що вони протікають повільно і непомітно, внаслідок чого не
завжди можуть бути помічені людиною. Цей факт ускладнює взаємодію
спеціаліста з предметом своєї праці. Наприклад, помилка в густоті сівби
буряків може бути виявлена тільки восени при збиранні врожаю.
Важливою особливістю предмета праці професій типу “людина — природа” є
недостатня доступність його для сприймання (біохімічні і мікробіологічні
процеси, які протікають у рослинах, в організмах тварин, у грунті).
Варто мати на увазі, що розподіл професій на типи відповідно до
групування предметів праці не дуже суворий. Береться до уваги тільки
переважання ознак, характерних для кожного з типів. Так, багато професій
групи “людина — природа” передбачають використання механізованих знарядь
праці. Може видатися, що їх треба віднести до професій групи “людина —
техніка”. Це такі професії, як механізатори сільського господарства
різного профілю, механізатори тваринники. Проте в діяльності
представників цих професій механізовані знаряддя праці виступають не як
головний предмет праці, а як її засіб. На перший план виступають знання
тієї чи іншої природної системи, інтерес до неї, здатність ефективно
впливати на неї і передбачати можливі результати цього впливу.
Наприклад, тракторист повинен насамперед мати хороші знання в галузі
агротехніки, необхідні для одержання високих урожаїв
сільськогосподарських культур, правильного догляду за рослинами,
збирання врожаю.
Загальною класифікаційною ознакою професій “людина — природа” є і мета
праці, тобто наслідки, яких чекає суспільство. Вона формується на основі
засвоєння виробничого завдання і відображає результати, які людина
повинна досягти у кінці своїх дій. Тому зміст
цілей професій групи “людина — природа” можна визначити, аналізуючи
основні виробничі завдання, які розв’язує спеціаліст тієї чи іншої
професії. Так, виробниче завдання овочівника полягає в одержанні
високого у кількісному і якісному відношеннях урожаю овочів. Проте, це
завдання загальне, тому що його розв’язання не може бути безпосередньою
метою поточних дій овочівника через відсутність у його змісті
результатів самих дій і незбігу цих дій у часі із загальною виробничою
метою. Безпосередніми цілями трудових дій овочівника є створення різних
станів ґрунту, рослин або розміщення об’єктів на полі (насіння, рослин,
добрив), щоб найкращим чином виконати виробниче завдання.
Знаряддя праці спеціалістів професій типу “людина — природа” досить
різноманітні і різнорідні. Провідні знаряддя праці, якими вони
користуються, можна класифікувати таким чином:
а) ручні інструменти і пристрої (для перетворення і переробки предметів
праці);
б) механічні інструменти і пристрої (для перетворення і обробки об’єктів
праці, їх переміщення);
в) машини з ручним і автоматичним управлінням (для обробки і переміщення
об’єктів і продуктів праці);
г) прилади, призначені для виявлення ознак праці, які безпосередньо не
сприймаються органами чуттів.
Найрізноманітнішими можуть бути умови праці спеціалістів даного типу
професій:
а) робота у денний час, змінна;
б) робота у нічний час, змінна;
в) не нормований робочий день;
г) робота з перевагою статичних компонентів у діях (тривалий час
перебування в одному робочому положенні: сидячи, стоячи);
д) робота, яка потребує переміщення.
Для професій групи “людина — природа” переважними типами діяльності, що
мають інформаційні ознаки, є:
а) спостереження, контроль як гностичні дії (стеження, вимір-Евання на
око, огляд, общупування, перевірка на смак);
б) вирішення оперативновиробничих завдань та інші розумові дії
(планування, експериментування);
в) обробка матеріалів (обробка, сортування, укладання, контро
львимірювання) ;
г) керування механізмами, машинами;
д) обслуговування і догляд (за технікою, тваринами, рослинами); є)
організація колективу і виховання людей (інструктаж, навчання,
виховання).
Виходячи з умов праці, для професій типу “людина — природа” можна
виділити такі професійні шкідливості: а) перегрівання тіла; б)
переохолодження тіла; в) промокання одягу; г) запиленість повітря; д)
вплив хімічних речовин, їх токсичність.
Основні психологічні вимоги професій типу “людина — природа”
В умовах сучасного науково технічного прогресу в професіях типу “людина
— природа” різко підвищуються роль і значення вимог саме до
психологічної сфери особистості працівника (до сприймання, уваги,
пам’яті, мислення, самостійності, рішучості, дисциплінованості і т.
ін.). Успішна діяльність спеціалістів цієї групи професій залежить також
від здатності передбачати і оцінювати дуже мінливі природні фактори. Тим
часом результати такого прогнозування можуть виявитися не відразу, а
через тиждень, місяць, а то й роки. Тому той, хто обирає одну з професій
цієї групи, повинен мати велике терпіння, наполегливість, бути готовий
до праці у важких погодних умовах.
Представникам зазначеного типу професій необхідно володіти не тільки
широкими знаннями, а й хорошою уявою, своєрідним оперативним мисленням,
необхідним для вирішення конкретних завдань за значної мінливості цілей
і умов праці. Для деяких професій групи “людина — природа”, таких, як
інспектор рибоохорони, лісник, розвідник об’єктів природи для колекцій,
мисливець, характерне тривале перебування у відносній просторовій
ізоляції при дефіциті спілкування один на один з природою, що потребує
врівноваженості і сміливості.
Деякі психічні якості, необхідні для успішної діяльності спеціалістів
цього типу професій, диктуються не лише предметом, а й знаряддями праці.
Так, ручні знаряддя праці потребують від людини спритності,
витривалості, координованості і розмірності рухів, здатності точно
дозувати їх силу і напрямок, спроможності утримувати в пам’яті багато
правил, відомостей й оперувати ними (професії рільника, садівника,
овочівника); механізовані знаряддя — координації точності і розмірності
рухів, стійкості і розподілу уваги, хорошого пристосування до
одноманітних подразників, постійного інформаційного “голоду”.
Значна тривалість робочого періоду призводить до забування певної
частини виробничої інформації. Тому до спеціалістів професій типу
“людина — природа” ставляться великі вимоги щодо довгочасної пам’яті,
здатності встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, надовго
розділеними у часі. Багато спеціальностей професій типу “людина —
природа” вимагають спостережливості людини, її самостійності.
Більшість професій типу “людина — природа” пов’язані з життям і умовами
росту рослин і тварин, механізацією, автоматизацією й електрифікацією
процесів догляду за ними, переробкою продукції. Всі ці професії залежно
від особливостей предмета праці можуть бути поділені на вузькіші
підгрупи, основними з яких є тваринництво, рослинництво, технічне
обслуговування і переробка продукції.
Тваринництво є важливою галуззю сільського господарства і за вартістю
валової продукції посідає друге місце після рослинництва. Воно включає:
конярство, свинарство, вівчарство, рибальство, бджільництво,
звірівництво, шовківництво тощо. Професії тваринництва вимагають
глибоких знань техніки, електротехніки, механіки і т.ін. Праця
тваринника передбачає поряд з технічними знаннями наявність знань
фізіології тварин, особливостей і умов їх життя, періодів життєвого
розвитку, навіть звичок і поведінки.
Професії тваринництва об’єднані на подібністю основних ознак предмета
праці, з яким взаємодіє людина у процесі діяльності. З огляду на це до
них віднесено ті види діяльності, де провідним предметом праці переважно
або виключно є представники тваринного світу. Саме на ці об’єкти діє
ветеринарний лікар, зоотехнік, майстер-тваринник, птахівник, оленяр,
пасічник тощо. Для цих професій загальною ознакою є й мета праці.
Наприклад, зоотехнік, звірівник, ветеринарний лікар стежать за
утриманням, доглядом і годівлею тварин, працюють над поліпшенням їх
стану, збирають інформацію про властивості і зміни основних предметів
праці. Спільними для названих професій є більшість знарядь і умови
праці.
Об’єктами праці професій тваринництва є представники тваринного світу.
Кожен з цих об’єктів характеризується значною кількістю різноманітних
властивостей. Багато ознак предмета праці у тваринництві, як й в
рослинництві, не є постійними. Під впливом людини і природних факторів у
предметі праці відбуваються постійні зміни. Специфічною особливістю цих
змін є повільність,
непомітність. Цей факт ускладнює взаємодію людини з предметом праці.
Наприклад, помилкове встановлення ветлікарем діагнозу хвороби тварин
може бути виявлене через певний час, коли почнеться падіж худоби або
виникне епідемія, хоч і ветлікар, і зоотехнік проводили профілактичні
огляди, лікування.
Основні ознаки предмета і цілей праці у тваринництві обумовлюють
особливості психологічного змісту діяльності працівників цих професій, а
отже, і певні психологічні вимоги до них.
Професії тваринництва становлять досить численну групу, до якої входять
спеціалісти різного рівня кваліфікації: тваринники, вівчарі, птахівники,
зоотехніки, ветлікарі, наукові співробітники різних профілів (іхтіологи,
селекціонери тощо).
Представники професій тваринництва для успішної професійної діяльності
повинні володіти не тільки широкими знаннями (фізіології, мікробіології,
вірусології, паразитології, ветеринарії і т.ін.), а й хорошою уявою,
пам’яттю, високим рівнем інтелектуального розвитку, своєрідним
оперативним мисленням для вирішення конкретних завдань при значній
варіативності цілей і умов праці.
Для того, щоб помітити незначні зміни, які відбуваються в живих
організмах, і отже, своєчасно реагувати на них, працівникам професій
тваринництва необхідно бути спостережливими (зоотехнік, ветлікар,
оленяр, кролівник тощо). Представники деяких професій (мисливець,
оленяр, рибак, вівчар) даного профілю повинні бути здатними працювати
далеко від великих населених пунктів, до того ж протягом тривалого часу.
Професії тваринництва потребують любові до тварин, доброго відношення до
них. Постійне спілкування з тваринами, спостереження за їх поведінкою,
турбота про них виховують у людини гуманність, а механізація робіт по
догляду за ними полегшує працю, допомагає творчо ставитися до дорученої
справи.
Наступною підгрупою професій типу “людина — природа” є рослинництво, яке
включає в себе рільництво — вирощування зернових, технічних і кормових
культур, цибулі; овочівництво — вирощування овочевих культур;
плодівництво і виноградарство; лісівництво і квітникарство. Різноманітні
культурні рослини, природна рослинність сіножатей, степів, лісів щороку
дають нам велику кількість продуктів — зерна, плодів, бульбоплодів,
коренеплодів, зеленої маси, які використовуються в їжу або є сировиною
для легкої і харчової промисловості і кормами для сільськогосподарських
тварин.
Професії рослинництва об’єднані за подібністю основної ознаки праці. До
них відносяться ті види діяльності, де провідним предметом праці людини
є рослинні організми і умови їх життя. Типовими професіями, пов’язаними
з життям рослин, є рільник, овочівник, агроном, ботанік, квітникар,
тютюнник, селекціонер, лісник тощо. Загальними для них є цілі (одержання
високого врожаю), знаряддя і умови праці.
Працівники рослинництва проводять правильні сівозміни, вносять у грунт
добрива, обробляють його, ретельно доглядають за рослинами, оберігаючи
їх від шкідників і хвороб. Це люди творчої праці, від яких залежить
добробут інших.
Специфічні особливості праці в рослинництві (сезонність і змінність
робіт протягом року) потребують від працівника не тільки серйозної
спеціальної підготовки і значного багажу знань при послідовному
виконанні кожної виробничої операції, а й певних особистісних
властивостей і якостей. Успіх діяльності працівників рослинництва
головним чином залежить від рівня розвитку довгочасної пам’яті,
спостережливості, аналітичності мислення, уяви і уваги. Важливу роль
відіграють сенсорні функції, серед яких найважливіше місце належить
точності сприймання. Весь виробничий процес, скажімо, рільника,
овочівника, буряковода, проходить під постійним зоровим контролем:
оцінка якості посівів, засміченість бур’янами тощо. Можливість значних
матеріальних втрат (приміром при захворюванні великих площ посівів)
потребує від працівників таких особистих якостей, як сумлінність,
відповідальність, принциповість.
Кожна з професій підгрупи рослинництва ставить до особистості працівника
подібні вимоги, але має і свої специфічні особливості, відмінності.
Комплексна механізація, автоматизація і електрифікація, технологічні
процеси у тваринництві і рослинництві будуються за методом об’єднання
операцій. По своїй суті професія механізатора широкого профілю є
складною комплексною професією, оскільки включає в себе спеціальності
тракториста, комбайнера, водія автомобіля, слюсаря з ремонту
сільськогосподарської техніки і обладнання для тваринництва. Найбільш
важливими і професійно значущими психологічними якостями, необхідними
для успішного виконання механізаторської діяльності, є зоровомоторна
координація і м’язовосуглобне відчуття, стійкість до монотонії,
здатність диференціювати і локалізувати слухові подразнення, стійкість і
розподіл уваги, технічна кмітливість і висока мотивація.
Таким чином, кожна підгрупа професій типу “людина — природа” має свої
характерні особливості. Вимоги, які ставлять професії цих підгруп до
спеціаліста, багатогранні, потребують мобілізації різних специфічних для
даних видів праці психологічних якостей і властивостей. Наявність
комплексу цих якостей і властивостей в особистості забезпечує їй успішне
оволодіння професією і є критерієм придатності до даного виду праці.
Список використаної літератури
Вопросы профессиоведения / Под ред. С.Н.Левиевой. — Л., 1979. — 74 с.
Вопросы профессиографии в целях профориентации / Под ред. С.Н.Левиевой.
— М, 1976.
Галкіта О.И. Об изучении профессии в свете психологии труда //
Научноме-тод. сб. ВНИИ профтехобразования: Вопросьі психологии труда и
професіонального обучения. — Л., 1969. — Вьш.13. — С.834.
Галкіта О.И., Kaeepima P.T., Кліімов Е.А., Jleeueea C.H.. Пузьіревская
Е.К., Тітюеа И.П. Информационнопоисковая система “Профессиография”. —
Л., 1973. —179 с.
Дмитриева М.А., Крьшов А.А., Нафтульее A.M. Психология труда и
инже-нерная психология. — Л., 1979. — 219 с.
Дунаевский Ф.Р. Проблема профессионального подбора (вьібор профессии). —
Харьков, 1923. — 126 с.
Зараковский Г.М. Психофизиологический анализ трудовой деятельности. —
М., 1966.
Иванова Е.М., Носкова О.Г., Черньїшева В.Н. Спецпрактикум по
психологи-ческому изучению профессиональной деятельности. — М., 1980. —
81 с.
Клітое Е.А. Путь в профессию. — М., 1983.
Jleeueea C.H. Методьі психологического анализа профессиональной
деятельности: Обзор. — Л., 1973. — 48 с.
Назимое И.Н. Профессиональная ориентация и профотбор в социалистиче-ском
обществе. — М., 1972. — 254 с.
Платоное К.К. Проблеми способностей. — М., 1972. — 311 с.
Платоное К.К. Профессиография — ее значение и методьі работьі //
Соц.труд. — 1971. — N 4. — С.7479.
Профессиограммы. — София, 1973. — 350 с.
Профконсультационная работа со старшеклассниками / Под ред.
Б.А.Федоришина. — К., 1960. — 158 с.
Руководство по психотехническому профессиональному отбору / Под ред.
И.Н.Шпильрейна. — М.Л., 1929. — 236 с.
Система профессиональной информации в старших классах средней школьї /
Под ред. Б.А.Федоришина. — К., 1977. — 164 с.
Смирнов А.А. Психология профессий. — М., 1927.
Теплов Б.М. Проблеми индивидуальньїх различий. — М., 1961. — 535 с.
Федоришин Б.А., Синявский В.В. Психологические основьі
профориентаци-онной работьі в школе // Школа и производство. — 1985. — N
10. — С.5152.
Шпильрейн Н.И. Основньїе вопросьі профессиографии (Психофизиология труда
и психотехника). — М., 1928. — 4.1. — С.3140.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
