.

Основні функції спілкування та особливості їх реалізації у роботі керівника (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
344 2249
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“Психологія ”

на тему:

Основні функції спілкування та особливості їх реалізації у роботі
керівника

ПЛАН

Вступ.

1.Оновні функції спілкування та особливості їх реалізації у роботі
керівника.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в
сучасних умовах науково-технічного поступу в нерозривному взаємозв’язку
з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Психологія як
наука становить систему пов’язаних між собою та з іншими науками
галузей. В першу чергу це соціальна, історична, економічна, етнічна,
юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія
мистецтва.

Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових
дисциплін, які знаходяться на різних ступенях формування, пов’язані з
різними галузями практики.

1.Основні функції спілкування та особливості їх реалізації

у роботі керівника

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку
контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і
включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини,
вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб’єктів, спрямована
на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях
партнера.

Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що
спілкуються, їх статусом у структурі суспільних стосунків, належністю до
тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування,
яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку
самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як
реальності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можливість А.
Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиної
справжньої розкоші, що є у людини».

Враховуючи складність спілкування як соціально-психологічного процесу
визначимо його основні функції: комунікативна, перцептивна,
інтерактивна.

Комунікативна функція — це обмін інформацією між особами, що
спілкуються. Перцептивна функція означає процес сприймання один одного
партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Інтерактивна функція полягає в організації взаємодії між партнерами,
тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, вчинками.

Відповідно, спілкування не можна вважати суто інформаційним процесом,
який, наприклад, має місце при взаємодії людини з машиною (комунікатор —
реципієнт). Спілкування людей — це, насамперед, процес взаємної
активності: інформація не тільки передається, а й формується,
уточнюється, розвивається, при цьому передбачається, що у відповідь на
послану інформацію буде одержано нову. По-друге, партнери впливають один
на одного з тією чи іншою метою, виникають певні стосунки. По-третє,
обмін інформацією можливий лише за умови, що суб’єкти розуміють один
одного, тобто однаково сприймають значення слів, що промовляються. Не
випадково Л. Виготський відзначав, що «думка ніколи не дорівнює прямому
значенню слова».

Складність спілкування визначає різноманітність його видів. Класифікацію
його можна проводити за різними ознаками. Наприклад, за суб’єктам
діяльності виділяють: міжособистісне — при безпосередніх контактах двох
чи більше осіб; міжгрупове — контакти з іншою первісною групою чи
окремим її представником; соціальне — суб’єктом виступає велика група,
спільність людей чи суспільство в цілому. Залежно від засобів, що
використовуються, спілкування може бути: матеріальним — за допомогою
трудових дій, окремих операцій, результатів діяльності, що виконують
додаткову комунікативну функцію; знаковим — за допомогою знакових систем
(наприклад, мови, азбуки Морзе, азбуки Брайля для глухонімих);
позазнаковим або смисловим — за допомогою жестів, міміки, пантоміміки
тощо. За ознакою наявності посередників між комунікантами спілкування
буває опосередкованим та безпосереднім. Безпосереднє («віч-на-віч»)
історично виникло раніше, спочатку за допомогою міміки та жестикуляції,
пізніше розвинулась мова; опосередковане — стало можливим у зв’язку з
появою писемності і технічних засобів зв’язку.

У сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна
комунікація, що реалізується за допомогою мовлення. Відомий спеціаліст,
що вивчав особливості спілкування між людьми, Л. Виготський писав:
«Спілкування, не опосередковане мовою чи якоюсь іншою системою знаків
або засобів, як воно спостерігається серед тварин, робить можливим
спілкування лише найбільш примітивного типу та в найбільш обмежених
розмірах… Щоб передати якесь переживання чи зміст свідомості іншій
людині, немає іншого шляху, окрім віднесення цього змісту до певного
класу, до певної групи явищ, а це потребує узагальнення. Таким чином,
вищі, властиві людині форми психологічного спілкування можливі лише
завдяки тому, що людина за допомогою мислення узагальнено відображає
дійсність».

Мова та мовлення людини виконують кілька функцій. По-перше, вони є
знаряддям мислення та інтелектуальної діяльності, забезпечуючи
орієнтування в умовах завдання, вироблення та виконання плану дій,
порівняння одержаного результату з наміченою метою. Специфіка
інтелектуальної діяльності людини дуже виразно змальована К. Марксом в
його відомих словах про вищість найгіршого архітектора над найкращою
бджолою.

Друга функція — оволодіння суспільно-історичним досвідом людства,
окремого народу, нації, спільності. Щоб здійснювати інтелектуальну
діяльність, людина повинна володіти певною сукупністю знань, що вже
накопичені попередніми поколіннями. Знання стають надбанням окремого
індивіда за допомогою мови. У ній також відображаються та закріплюються
поняття і реалії, здобуті історичним досвідом даного народу, які існують
завдяки специфічним умовам його трудового, суспільного, культурного
життя.

І, нарешті, мова — знаряддя пізнання. Ми можемо здобувати нові (не для
окремої людини, як у першому випадку) для людства знання, відомості про
оточуючу нас дійсність, у цілому ряді випадків лише за допомогою
теоретичних викладок, не звертаючись безпосередньо до практичної
(трудової, експериментальної) діяльності.

Серед переліку робіт, які щодня виконує менеджер, робота з інформацією
займає 50-90%. Це і опрацювання документів, і заплановані та
незаплановані зустрічі, і телефонні розмови, і участь у нарадах та
засіданнях тощо. Вся ці дії пов’язані з комунікаціями. Комунікація – це
процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших).
Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління
організацією. Метою комунікації є розуміння, осмислення переданої
інформації.

Проте комунікація не обмежується простим передаванням інформації. Вона
має здійснюватися таким чином, щоб надіслана інформація впливала на
поведінку того, кому вона адресована, мотивувала його до певних дій. А
це можливо у тому випадку, коли обидві сторони впевнені у тому, що
рішення і відповідні дії на основі даної інформації змінять ситуацію на
краще. Для цього інформація має бути достовірною, своєчасною, повною і
релевантною (прямо чи опосередковано стосуватися об’єкта управління).

Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління.
Так, при постановці цілей значення має обсяг інформації, наукова і
технічна її новизна, повнота. При оцінці ситуації – структура
інформації, що дає можливість використати системний підхід для аналізу
ситуації. При розробці управлінських рішень – її своєчасність, повнота,
можливість автоматизованої обробки тощо.

Комунікації можуть відбуватися різними методами – письмово, усно, за
допомогою невербальних сигналів (жестів, міміки тощо) та за допомогою
різних каналів – бесіда віч-на-віч, по телефону, виступ на конференції,
повідомлення листом чи електронними засобами зв’язку тощо. Кожен із
методів та каналів має свої переваги і недоліки, що і обумовлює сфери їх
використання.

Висновки

Таким чином, найчастіше уявою називають процес створення людиною на
основі її попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо
не сприймала і не сприймає. Або: уява – це необхідний елемент творчої
діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а
також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли
проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є
чіткішим та лаконічнішим.

Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення – пізнавальний процес.
Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у
вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами
пам’яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам’яті.

Уява тісно пов’язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання,
вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти
момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя
персонажів, їх стан і почуття.

Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в
тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в
оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, уміння,
витрачена час, розумові і фізичні зусилля) здібна людина одержує
максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми.

Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу
його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності.

здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості,
що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високих досягнень у ній.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості
особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і
розходження, що виявляють, у динамці оволодіння необхідними для
неї знаннями, уміннями і навичками.

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку
контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і
включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини,
вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб’єктів, спрямована
на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях
партнера.

Список використаної літератури

Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Собр.
соч. Т.2.- М., 1982.

Дьяченко О.М. Воображение дошкольника. – 1986. – №5. – Серия
“Педагогический факультет”.

Загальна психологія / Під ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова,
А.А. Степанова – М: Освіта, 1981.

Загальна психологія / за редакцією Петровского А.В. – М: Освіта, 1986.

Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. – М.: Педагогіка,
1989.

Козаків В.Г., Кондратьева Л.Л. Психологія – М: Вища школа, 1989.

Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д.
– М.: Освіта, 1990.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020