РЕФЕРАТ

на тему:

Охарактеризуйте метод самооцінки та особливості його застосування

ПЛАН

ВСТУП

1. САМООЦІНКА І РІВЕНЬ ЗАПИТІВ

2. РОЛЬ САМООЦІНКИ В САМОВИХОВАННІ

3. ФОРМУВАННЯ І КОРЕКЦІЯ САМООЦІНКИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Внутрішній світ особистості, її самосвідомість завжди знаходилися в
центрі уваги не тільки філософів, учених, але і письменників і
художників. Інтерес людини до себе, до свого внутрішнього світу здавна
був предметом особливої уваги. Спочатку питання про «Я» співвідносився
головним чином з пізнанням людиною самого себе як істоти мислячого — у
цьому значенні і треба розуміти слова Декарта «Я мислю, отже, існую».
Але потім стало очевидно, що людське «Я» набагато глибше і не
вичерпується тільки розумовими властивостями. До складу «Я» входить усі
те найдорожче для людини, розстаючись з який він як би втрачає частку
самого себе. Можливо, з цього інтересу і виникла сама психологія як
наука.

«Є тільки одна і тільки одна річ у всесвіті, про яку ми знаємо більше,
ніж могли б довідатися в результаті спостереження ззовні, — сказав
К.С.Льюіс. — Ця річ — ми самі. У нас є, так сказати, внутрішня
інформація; ми в курсі справи». Поведінка людини завжди так чи інакше
сполучається з її представленням про себе («образ «Я») і з тим, яким він
хотів би бути. Вивчення властивостей самосвідомості, адекватності
самооцінок, структури і функцій «образа «Я» представляє не тільки
теоретичний, але і практичний інтерес у зв’язку з формуванням життєвої
позиції особистості.

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини ,має
така якість особистості як самооцінка .

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній
групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і
не менш важливим є критичне ставлення до своїх здібностей і можливостей.
Термін „самооцінка” прирівнюють до терміну „самоповага”. Самооцінка
показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага
– загальна оцінка.

Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими
етапами: увага збоку дорослих, співробітництво з ними, відчуття поваги з
їхнього боку, взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки,
залежатимуть від її ставлення до себе.

Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані
досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної
самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей
дитини категорично придушить норму дитячого негативізму, можуть
призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості,
неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і
оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної
самооцінки.

1. САМООЦІНКА І РІВЕНЬ ЗАПИТІВ

Що таке самосвідомість? У психологічній науці прийняте наступне
визначення: «Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід
усвідомлює себе як суб’єкт діяльності, називається самосвідомістю, а
його уявлення про самого себе складаються у визначений «образ «Я» (Кон
І.С. Відкриття «Я». — М., 1987).

«Образ «Я» — це не просто уявлення чи поняття особистості про саму
себе, а соціальна установка, відношення особистості до себе. Тому в
образі «Я» можна виділити три компоненти:

1) пізнавальний (когнітивний) — знання себе, самосвідомість;

2) емоційно – оцінювальний — ціннісне відношення до себе;

3) поведінковий — особливості регуляції поведінки.

Образ «Я» може виникати як уявлення про себе в момент самого
переживання, позначається звичайно в психології як реальне «Я». Це «Я»
увесь час змінюється, наприклад «Я» до змагання і після змагання, «Я» до
іспиту і після іспиту будуть різні. Одночасно образ «Я» є ідеальним «Я»
суб’єкта, тобто яким він би повинний стати, щоб відповідати соціальним
нормам і чеканням навколишніх. Це те, до чого прагне людина, ким він
хоче зробитися в майбутньому. Можливо ще існування і фантастичного «Я».
У цьому випадку людин дивиться на себе крізь призму власних бажань, не з
огляду на своїх реальних можливостей. Звичайно фантастичне «Я»
супроводжується словами «якби», що означає, якої суб’єкт бажав би стати,
якби це виявилося для нього можливим.

Усі «Я» уживаються в людині одночасно. І якщо одне з «Я» буде
переважати над іншими, це може відбитися на його особистості. Так, якщо
перевага в структурі особистості фантастичних уявлень про себе не
супроводжується вчинками, що сприяли б здійсненню бажаного, відбувається
дезорганізація діяльності і самосвідомості людини. Хлопчик, якого усі
кривдять, може у своїх мріях бути сильним і карати своїх кривдників. Але
якщо ці мрії не підкріплюються заняттями спортом, ситуація зрештою може
його жорстоко травмувати через чергову розбіжність бажаного і дійсного.

Ступінь правильності образу «Я» з’ясовується при вивченні одного з
найважливіших його аспектів — самооцінки особистості, тобто оцінки
особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших
людей. Це найбільш істотна і найбільш вивчена в психології сторона
самосвідомості особистості.

Самооцінка — неодмінний супутник нашого «Я». Вона виявляється не
стільки в тому, що людина думає чи говорить про себе, скільки в її
відношенні до досягнень інших. За допомогою самооцінки відбувається
регуляція поведінки особистості.

Як же особистість здійснює самооцінку? Відомо, що людина стає
особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування з іншими
людьми. Саме діяльність і спілкування дають людині деякі важливі
орієнтири для поведінки. Тому вже в дитячому саду часто можна чути:
«Коля — гарний хлопчик, він завжди спить у тиху годину»; чи: «Ігор —
поганий, він погано їсть». Таким чином, вихователь дає дитині точку
відліку для оцінки його поведінки. По подібних орієнтирах ми постійно
звіряємо те, що робимо, з тим, чого від нас очікують навколишні. У
кінцевому рахунку, усе, що людина робить для себе, він разом з тим
робить і для інших, навіть якщо йому здається, що він робить щось тільки
для себе. Уже сформовані оцінки власного «Я» є результат постійного
зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в
інших людях. Людина, уже знаючи щось про себе, придивляється до іншого
людині, порівнює себе з ним, припускає, що і той небайдужий до його
якостей, учинкам. Усе це входить у самооцінку особистості і визначає її
психологічне самопочуття. Іншими словами, в особистості завжди мається
коло людей, з якими вона вважається, серед яких черпає свої ціннісні
орієнтації.

Таких людей у психології називають референтними чи значимими,
оскільки їхні ідеали є ідеалами цієї особистості, їхні інтереси — її
інтересами.

Самооцінка тісно зв’язана з рівнем запитів особистості, з бажаним
рівнем її самооцінки. Рівнем запитів називають рівень образа «Я», що
виявляється в ступені труднощів мети, що людина ставить перед собою.
Психолог Джемс вивів формулу, що показує залежність самооцінки людини
від його запитів.

Самооцінка = ____Успіх______

Запити

Формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може
реалізовуватися двома способами. Людина може підвищити запити, щоб
пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі. У
випадку успіху рівень запитів звичайно підвищується, людина виявляє
готовність вирішувати більш складні задачі, при неуспіху — відповідно,
знижується. Рівень запитів особистості в конкретній діяльності може бути
визначений досить точно.

Поведінка тих людей, які прагнуть до успіху, і тих, хто намагається
уникати невдач, істотно розрізняється. Люди, мотивовані на успіх,
звичайно ставлять перед собою визначені позитивні цілі, досягнення яких
однозначно розцінюється як успіх. Вони з усіх сил намагаються домогтися
успіху. Людина активно включається в діяльність, вибирає відповідні
засоби і способи, для того, щоб найкоротшим шляхом досягти мети.

Протилежну позицію займають люди, мотивовані на запобігання невдач.
Ціль їхньої діяльності не в тім, щоб домогтися успіху, а в тім, щоб
уникнути невдачі. Усієї їхньої дії в першу чергу спрямовані саме на
реалізацію цієї мети. Для таких людей характерна непевність у собі,
невір’я в можливість досягти успіху, острах критики. Будь-яка робота, і
особливо та, котра чревата можливістю невдачі, викликає в них негативні
емоційні переживання. Тому людина не випробує задоволення від своєї
діяльності, тяготитися нею, уникає її. Звичайно в результаті він
виявляється не переможцем, а переможеним. Таких людей нерідко називають
невдахами.

Ще одна важлива психологічна особливість, що впливає на досягнення
людиною успіху, — це вимоги, пропоновані їм до самого себе. Той, хто
пред’являє до самого себе підвищені вимоги, у більшій мері намагається
домогтися успіху, чим той, чиї вимоги до себе невисокі.

Дуже багато для досягнення успіху значить і представлення людини
про свої здібності, необхідних для рішення задачі. Установлено, що
люди, що мають високу думку про наявність у них таких здібностей, у
випадку невдачі переживають менше, ніж ті, хто вважає, що відповідні
здібності в них розвиті слабко.

Психологи прийшли до висновку, що рівень своїх запитів особистість
установлює десь між надто важкими і надто легкими задачами і цілями —
так, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку. Формування рівня
запитів визначається не тільки передбаченням чи успіху невдачі, але і
насамперед обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач. Однак, у цілому
для людей характерно деяке завищення своїх здібностей, приписування собі
унікальності, несхожості на інші. Так, опитування дорослих людей
показав, що більшість вважають себе більш розумними, чим середня людина;
кожен водій говорить, що він акуратніше й обережніше, ніж інші; жінки
думають, що вони гарніше більшості своїх знайомих і т.п. Варто було б
задати собі питання: якщо усі мають показники вище середніх, то в кого
ж тоді усе-таки вони середні й у кого низькі?

Характер виявляється не тільки відношенням до інших людей, але і до
самого себе. Кожний з нас, чи навмисно сам того не усвідомлюючи, нерідко
порівнює себе з навколишніми й у підсумку виробляє досить стійку думку
про свій інтелект, зовнішність, здоров’ї, положенні в суспільстві, тобто
формує «набір самооцінок», від якого залежить: скромні ми чи зарозумілі,
вимогливі до себе чи самозаспокоєні, соромливі чи чванливі.

Неможливо зрозуміти джерела деяких міжособистісних зіткнень без аналізу
самооцінки конфліктуючих людей. Як ви себе оцінюєте? Яке місце займете
на шкалі:

Самий розумний
Найкрасивіший

Самий дурний Самий
виродливий

У більшості людей виявляється тенденція оцінювати себе ледве вище
за середнє. Це дозволяє зробити висновок, що людині властива потреба в
досить високій самооцінці, тобто кожному хочеться поважати себе.
Самоповага — одне з джерел психологічної стійкості, гарного настрою.
Допустимо, людина зробив помилку, зробив щось не так. Якщо ця людина має
досить високий рівень самооцінки, він може заспокоїти себе: «Нічого
страшного, адже в цілому я аж ніяк не дурень і подібне для мене не
характерно», тобто спрацьовує психологічний захист і людина
заспокоюється.

У людей, що страждають неврозами, самооцінка частіше буває
завищеної чи занижений, а іноді навіть крайньої (самий добрий, самий
соромливий, самий чесний). Люди з істеричними проявами висловлюють такі
судження: «Я набагато розумніше, гарніше, добріше більшості людей, але я
самий нещасливий і самий хворий».

Якого ж труднощ спілкування виникають у людей із завищеною
самооцінкою? Людина, що вважає себе набагато розумніше інших і тим
більше навмисно це що підкреслює, неминуче викликає роздратування
навколишніх. Це природно — адже думку «бачите, який я розумний» має на
увазі зневажливе відношення до навколишнього. А кому приємно, щоб його
хтось вважав дурним? Неадекватна зарозумілість, підкреслення своїх
достоїнств, гордовитість, зневага до інших — невичерпне джерело
негативізму навколишніх. Нерідко приходиться спілкуватися з людьми, що
через неадекватно високу самооцінку заздрісно відносяться до успіхів
товаришів по службі. «Самий гірший і злісний вид заздрості: заздрість до
розумової переваги», — затверджував Г. Филдинг. Коли чиїсь здібності й
успіхи не супроводжуються скромністю, вони провокують і негативне
відношення навколишніх. Завищена самооцінка сприяє і такій рисі
характеру, як надмірна уразливість. Образа, як правило, — це почуття, що
виникає у відповідь на несправедливе до себе відношення навколишніх. Але
що значить для людини «несправедливе»? А те, що чиясь думка про нього
нижче його власної думки про себе. Звідси ясно, завищена самооцінка
сприяє уразливості, нетерпимості до найменших зауважень (правда, буває й
інша крайність: людина з висоти свого «Я» навіть серйозну критику не
приймає близько до серця). Людина з неадекватно високою самооцінкою
потенційно конфликтен у ситуаціях, коли мова заходить про винагороди і
заохочення за працю. Розбіжність очікуваної і реальної нагород
закономірно виливається в образу і заздрість, що накопичуються і,
нарешті, прориваються різким обвинуваченням в або адреса.

Низька самооцінка може бути обумовлена багатьма причинами. Іноді
людина переймає її в дитинстві у своїх батьків, так і не увібралися зі
своїми особистісними проблемами, в інших випадках вона розвивається в
дитини через погану успішність у школі, що, у свою чергу, є
результатом несприятливих умов для занять чи вдома недостатньої уваги
батьків. На самооцінці дитини можуть згубно відбитися як глузування
однолітків, так і надмірний критицизм із боку дорослих. Особистісні
проблеми, невміння поводитися у визначених ситуаціях, так само як і
недолік життєвих навичок також формують у людини невтішна думка про
себе.

Критерії самосвідомості:

виділення себе із середовища, свідомість себе як суб’єкта,
автономного від середовища (фізичного середовища, соціального
середовища);

усвідомлення своєї активності — «Я, керую собою»;

усвідомлення себе «через іншого» («Те, що я бачу в інших, це може бути і
моя якість»);

моральна оцінка себе, наявність рефлексії , усвідомлення свого
внутрішнього досвіду.

У структурі самосвідомості можна виділити:

усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого «Я» («Я» як
діючий суб’єкт»);

усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей «Реальне Я» і «Ідеальне
Я»);

пізнавальні, когнітивні представлення про себе («Я об’єкт, що як
спостерігається,»);

4) емоційне, почуттєве представлення про себе. Таким чином,
самосвідомість містить у собі:

— самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе);

— самовідношення (емоційне відношення до самого себе).

У цілому можна виділити 3 шару свідомості людини:

відношення до себе;

відношення до інших людей;

чекання відносини інших людей до себе (атрибутивна проекція).

Відношення до інших людей, усвідомлення цього відношення буває
якісно різним:

езопів рівень відносин (відношення до себе як самоцінності впливає на
відношення до інших людей («Якщо мені допомагають, те — гарні люди»);

группоцентрический рівень відносин («Якщо інша людина належить до моєї
групи, він — гарний»);

просоциальний рівень («Інша людина — це самоцінність, поважай і прийми
іншої людини таким, який він є». «Надходь з іншим так, як ти б хотів,
щоб надійшли з тобою;»);

естохолический рівень — рівень исходов («Кожна людина знаходиться у
визначеному співвіднесенні з духовним світом, з богом. Милосердя,
совість, духовність — головне у відношенні до іншого людині»).

2. РОЛЬ САМООЦІНКИ В САМОВИХОВАННІ

Високий рівень розвитку самосвідомості старшого школяра, у свою чергу,
приводить до самовиховання.

Потреба в самовизначенні спонукує старшого школяра систематизувати й
узагальнювати свої знання про себе.

Юнаки і дівчини намагаються, прагнуть глибше розібратися у своєму
характері і своїх почуттях, у своїх діях і вчинках, правильно оцінювати
свої особливості. Однак самовиховання старших школярів стикається з
великими труднощами, тому що цьому віку властиві серйозні протиріччя.
Найбільш типові з них:

1. Прагнення виявляти вольові зусилля в самовихованні й у той же час не
завжди позитивне відношення до конкретних прийомів самовиховання, що
рекомендують дорослі;

2. Чуйність, сприйнятливість до моральної оцінки своєї особистості з
боку колективу і прагнення показати байдужість до цієї оцінки, діяти
по-своєму («Подумаєш, дають ради, я і сам знаю, як жити»);

3. Прагнення до ідеалу і принциповість у великих, відповідальних
справах і безпринципність у малому, незначному;

4. Бажання формувати стійкість, витримку, самовладання й у той же час
прояв дитячої безпосередності, імпульсивності в поводженні, мові,
тенденції до перебільшення власного горя, незначної неприємності.

Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивної, так і
негативної. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати юнаку ті
особисті якості, який варто розвивати в собі, виховувати. Він правильно
буде оцінювати свої розумові і фізичні здібності, не занижуючи їх і в
той же час не завищуючи. Неадекватна занижена самооцінка теж буде давати
позитивний результат, тому що старший школяр буде з більшою строгістю
відноситися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення
своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна
завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у
порівнянні з адекватною і неадекватною заниженою самооцінкою.

Завищена самооцінка виявляється в перебільшенні своїх розумових
здібностей і не тільки. Старшокласник готовий вірити, що в будь-якій
розумовій роботі він буде на висоті положення. Те ж буде і з успіхами в
спорті, з визнанням його навколишніми, хоча насправді це буде усього
якимсь одиничним випадком. Усе це приведе до відсутності прагнення до
самосприйняття. Юнак буде вважати, що в нього немає недоліків, а якщо і
є, те вони незначні в порівнянні з достоїнствами.

Вперше в розвитку особистості окремі прояви самосвідомості —
самоспостереження, самопізнання, ставлення до себе, саморегулювання
діяльності та поведінки — стають необхідними потребами. Вони
стимулюються прагненням до самовиховання, до цілеспрямованої зміни себе
у зв’язку з усвідомленням власних психологічних невідповідностей
зовнішнім вимогам, ідеалам, моральним взірцям.

Інтерес до себе, бурхливе зростання самоусвідомлення ззовні виглядають
як раптовий «вибух». Здається, що вони виникають із нічого. Проте
психологічні дослідження свідчать, що інтерес підлітка до свого
внутрішнього світу, роздуми про себе, про свої стосунки з іншими, своє
місце в колективі виникають на основі його інтересу до інших людей і
передусім однолітків. Розвиток інтересу до інших зумовлений новими
формами спілкування підлітків між собою. Воно будується на спільних
цікавих справах, обговореннях тощо. Встановлюються глибші особистісні
взаємини, пов’язані з різноманітними почуттями (симпатії, дружби,
кохання та ін.).

Результати самоспостереження й самоаналізу, до яких підліток звертається
досить часто, фіксуються в його самооцінці. Розвиток самооцінки підлітка
— складний і суперечливий процес. Підліток визначає для себе «еталон
дорослості», через який він сприймає й оцінює себе, але який, однак, не
завжди відповідає його можливостям. Як наслідок — самооцінка підлітка
нерідко коливається, вона нестійка І загалом неадекватна. Він або
недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе; рівень його домагань часто не
відповідає рівневі фактичних досягнень. Поведінка, що регулюється такою
самооцінкою, може призвести до конфліктів з оточуючими. Проте це не
означає, що розвиток самооцінки підлітка йде негативним, хибним шляхом.
Така неадекватність є віковою нормою, вона цілком закономірна і є
джерелом самовиховання особистості, її подальшого розвитку.

Самооцінка підлітка на всіх рівнях свого розвитку включається у
внутрішню регуляцію поведінки, діяльності, спілкування. Водночас і самі
психологічні умови діяльності, спілкування здатні здійснювати зворотний
вплив на рівень саморегуляції. Так, у підлітка зі сталою й адекватною
самооцінкою, який перебуває в умовах, що сприяють задоволенню його
потреби у самоствердженні, моральна саморегуляція поведінки проявляється
на достатньо високому рівні, відбувається її подальший розвиток. Якщо ж
підліток з такою самооцінкою потрапляє в такі умови спілкування, де
постійно стикається з недооцінкою його можливостей, обмеженням
самостійності, приниженням гідності й регламентацією дій, саморегуляція
порушується.

З розвитком усіх сфер самосвідомості, формуванням навичок і вмінь роботи
над собою зменшується розрив між прагненням підлітка вдосконалювати себе
й реалізацією цього прагнення в діяльності, поведінці та спілкуванні. І
тоді самовиховання з епізодичного самозмінення стає постійною
властивістю особистості, її потребою. Позитивні наслідки самозмінення
стимулюють підлітка до подальшого самовиховання.

Підлітковий етап генезису самосвідомості має особливу значущість для
розвитку особистості, оскільки саме на цій стадії вона піднімається на
якісно новий ступінь, що знаменує початок її зрілості.

Отже, при переході від однієї стадії до іншої відбувається послідовне
ускладнення, розширення сфери діяльності й підвищення ролі
самосвідомості в процесі загального психічного розвитку особистості. Як
уже зазначалося, між окремими стадіями самосвідомості існують внутрішня
наступність, спадкоємність — це означає, що кожна вища стадія розвитку
не просто заперечує попередню, а й містить у собі поряд із мінливими,
частковими компонентами акумульовані на попередніх стадіях стабільні,
інваріантні компоненти — як у засобах функціонування самосвідомості, так
і в її змісті.

Загальні особливості онтогенезу самосвідомості — опосередкований і
безперервний характер розвитку, інтегративна тенденція, розгортання в
часі, стадіальність, наступність стадій, діалектика мінливого і стійкого
в засобах здійснення процесів самосвідомості та її змісті —стосуються
кожної із сфер самосвідомості. Ці загальні особливості мають і
специфічне вираження в онтогенетичних лініях самопізнання,
емоційно-ціннісного ставлення до себе й саморегулювання.

3. ФОРМУВАННЯ І КОРЕКЦІЯ САМООЦІНКИ

Немає нічого більш складного і більш важливого, чим твереза, об’єктивна
самооцінка. «Пізнай самого себе» – учили великі мислителі стародавності.
Складно неупереджено контролювати своє поводження, наслідки своїх
учинків. Ще більш складно об’єктивно оцінити своє місце в суспільстві,
свої можливості, тому що психофізіологічний потенціал багато в чому
визначається уродженими генетичними задатками, типом вищої нервової
діяльності й емоційно-вольовою сферою. Однак систематичний і строгий
самоаналіз необхідний, завдяки йому людина може розраховувати на свій
духовний, моральний розвиток.

Самовиховання – цілеспрямований процес по розвитку кращих, соціально
коштовних властивостей особистості і категоричній забороні самому собі
дурних вчинків і навіть помислів.

Простим, але дуже ефективним способом стимуляції діяльності особистості
є метод позитивного підкріплення. Цей метод неусвідомлено застосовується
в повсякденному житті постійно: мати заохочує гарний учинок дитини;
начальник, бажаючи відзначити досягнення співробітника, дякує його.

Однак далеко не завжди позитивне підкріплення повинне бути регулярним,
епізодичне (вариабельное) більш ефективно (до речі, саме на вариабельном
підкріпленні засновані щасливі любовні відносини).

Значно спрощує трудовий ритм життя, робить його більш чітким і ємним
метод розумного самопримуса. Метод розумного самопримуса виробляє в
людини звичку, а потім і потреба виконувати неминуче відразу, у розумні
оптимальні терміни (відноситься це і до роботи з кореспонденцією, до
складання щомісячних звітів, виконанню домашніх робіт і до многим іншим
неминучим, рутинним, часто обтяжних справ).

Непростий у реалізації метод самоаналізу (самоспостереження), часто
вважають його стомлюючим і малоефективної. Але постійний контроль за
своїм поводженням у суспільстві і наодинці із самим собою необхідний,
досить придивитися до вираження обличчя, жестам, манерам навколишніх,
особливо якщо вони упевнені, що за ними ніхто не спостерігає. Владеющие
методом самоаналізу ніколи не дозволяють собі упиватися власним
красномовством, грубіянити навколишнім, знущатися з підлеглих, помикать
слабким і залежної.

Різниця між упевненим у собі людиною і невпевненим особливо помітна в
той момент, коли потрібно зробити PRIVATE «TYPE=PICT;ALT=» рішучий
крок. Перший концентрує перед собою поставлену задачу, думає про те, що
він повинний зробити. Другий… умудряється пригадати усі свої провали,
нещастя і проблеми разом узяті. Він згадує, як десять років тому йому
нахамили в тролейбусі, як торік ходив до начальника просити відпустка
і… позбавився збільшення до зарплати, як двадцять років тому на уроці
фізики намагався переказати параграф по термодинаміці і як весь клас
сміявся, слухаючи репліки физички з приводу його розумових здібностей.
І, звичайно ж, вічну присказку тещі: «Ну, усі не як у людей».

Кожна людина в якийсь момент відчуває непевність у власних силах. В
основі непевності лежить сумнів. Але хіба можна уявити собі творчого, що
творить людини геть-чисто позбавленим сумнівів? Звичайно, немає.
Непевність у собі має і позитивну сторону — вона змушує людей постійно
удосконалюватися, не зупинятися на досягнутому. Одним словом —
розвиватися. Проблеми починаються, коли сумніви розростаються до
гігантських розмірів, паралізуючи людини, на корені знищуючи його спроби
виявити ініціативу зробити щось істотне, розірвати порочне коло.

Як у людині поселяється «вірус» непевності? Отут не можна недооцінювати
вплив спадковості. Як правило, діти і батьки мають однаковий тип
нервово-психічного реагування. Так, якщо один з батьків — невпевнений у
собі людина, то дитина може мати деяку схильність до непевності. Дуже
важлива психологічна атмосфера, у якій росте дитина. Психіка дитини —
свого роду лист папера. І якщо якість цієї «папера» визначається
спадковістю, то текст, що на ній буде написаний, цілком залежить від
оточення дитини. Свої «автографи» на його психіці залишають батьки,
родичі, друзі і знайомі, вихователі і вчителі. Пройде чимало років, перш
ніж дитина навчиться розрізняти, які зовнішні впливи потрібно сприймати,
а яким необхідно пручатися. Але на той час «лист папера» уже
поцяткований різного роду позначками і почуття провини за те, що ти не
так гарний, як Вася і Петя, міцно засіло в підсвідомості. Результат —
занижена самооцінка, відчуття ворожості зовнішнього світу й оточуючих
людей, почуття самітності.

Непевність у собі може виявлятися по-різному: одні намагаються бути
непомітними, сутуляться, уникають яскравого одягу (їм здається, що це не
для них). Дуже переживають, як поставляться до їхніх слів і дій
навколишні, чи правильно зрозуміють колеги і знайомі. Дійсною трагедією
стає для нещасливих необхідність публічного виступу. Неважливо, чи
доповідь це на сорок чи хвилин кілька фраз на загальних зборах.
Виявитися в центрі уваги для такої людини — дійсне катування. Адже з
дитинства він звик ототожнювати увагу навколишніх з докором, чи
осудженням глузуванням. Тому невпевнений у собі людина несвідомо
пручається успіху. Адже успіх — це увага, а увага заподіює біль.

Але є й інший прояв непевності. Такі люди не сутуляться. Навпаки, з
поставою в них усі в порядку. Зарозумілий погляд і презирлива усмішка
(чи зовсім непроникне обличчя) доповнюють їхній зовнішній вигляд. Вони
зуміли пристосуватися до цього світу, так і не вирішивши своїх
внутрішніх проблем, а просто увірувавши у формулу: щоб тебе любили,
потрібно бути кращим чи, принаймні, здаватися таким. Життя
«приспособившихся» — вічна погоня за найкращим, модним, престижним і
дорогої: від одягу до посади, від автомобіля до супутника життя.
Воістину для них немає нічого неможливого. Крім, мабуть, одного. Щастя
їм неведомо, психологічний комфорт недосяжний. Їхнє існування отруює
дитячий страх, що «обман» розкриється й усі побачать, що вони зовсім не
найкращі. Тому такі люди оточують себе свого роду «стіною», ретельно
стежачи, щоб жодна живаючи душу не проникнула в їхній внутрішній світ.

Правильна самооцінка дуже важлива для психічного здоров’я.
Якщо людина — особливо дитина — думає, що він бездарна, несимпатична і
марна людина, вона починає поводитися відповідно цій оцінці.

Наприклад:

— із працею керує такими почуттями, як злість;

соромливо, чи ненапористо, навпаки, зарозуміло, повелительно чи надмірно
агресивно поводиться;

із працею встановлює і підтримує доброзичливі взаємини з іншими людьми.

Самоповага — не те ж, що чи самовпевненість егоїзм; ці якості часто є
результатом недостатньої самоповаги. Наприклад, хлопчик, що не почуває
впевненості в собі, може поводитися агресивно і зарозуміло, щоб
захиститися від того, що він сприймає як агресивність і перевага інших.
З іншого боку, хлопчик із сильним почуттям самоповаги доброзичливо
відноситься до навколишнього і терпимо до своїх власних і чужих
слабостей.

Формування правильного самосприйняття в дитини, складна задача, тому що
вимоги життя постійно міняється в міру того, як дитина росте і
розвивається. Рішення цієї задачі, наприклад, навчання читанню, не
обов’язково розів’є самоповага, тому що психічні і соціальні задачі
можуть здаватися нескінченними. І можливо, що підлітку, що був цілком
упевнений у собі в більш ранньому віці, коли починав ходити, тепер
потрібно допомога, тому що йому важко учитися в школі. Багато дітей
продовжують потребувати допомоги і підтримці інших людей, особливо
батьків, коли починають шукати себе. Допомагати дитині знайти стійке,
правильне самосприйняття — найбільш важлива і вдячна задача батьків
(психічне здоров’я).

Батьки по-різному можуть допомогти дітям набути впевненості в собі.
Надзвичайно ефективний спосіб — допомогти дитині знайти і розвити свої
сильні сторони. Усі діти, навіть, здавалося б, украй бездарні, мають
здатності. Іноді талант очевидний, наприклад, дитина може мати
дивовижний голос і гарне почуття ритму. Частіше, однак, талант менш
помітний. Наприклад, деякі діти дивно чуттєві до труднощів інших людей.
В інших — неймовірна уява, що допомагає їм знаходити нові рішення
багатьох задач. У третіх просто милий характер. Усім дітям, незалежно
від їхніх достоїнств, необхідно знати, що батьки люблять їх і пишаються
ними. Ніж сильніше діти почувають любов, тим більше вони намагаються
себе виявити.

Часто виникають ситуації, що вдаряють по почуттю власного достоїнства
дитини. Суспільство чекає від дітей багато чого — підпорядкування
офіційним особам, спокійного поводження в класі, освоєння читання,
рахунка, користування грошима і т.д. діти намагаються або йти назустріч,
або пручатися цим нав’язаним їм зовнішнім вимогам. Для багатьох дітей,
особливо для тих, хто погано засвоює нове, типові складності розвитку і
навчання — основні перешкоди у формуванні самоповаги. Від батьків,
імовірно, буде потрібно допомога в компенсації розчарувань і невдач, що
може зробити, виявляючи сильні сторони дитини.

ВИСНОВОК

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні зведення, що
дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного «Я» є
результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в
собі, з тим, що бачить в інших людях. Людина, уже знаючи дещо про себе,
придивляється до іншого людині, порівнює себе з ним, припускає, що і
той небайдужий до його особистісних якостей, учинкам, проявам; і все це
входить у самооцінку особистості і визначає її психологічне самопочуття.
Іншими словами, в особистості завжди мається референтна група (реальна
чи ідеальна), з яким вона вважається, у якій почерпает свої ціннісні
орієнтації, ідеали якої є її ідеалами, інтереси — її інтересами і т.д.

Образ «Я» чи самосвідомість (представлення про себе) не виникає в
людини відразу, а складається поступово протягом його життя під впливом
численних соціальних впливів і включає 4 компоненти (по В. С. Мерлину):

— свідомість відмінності себе від іншого світу;

— свідомість «Я» як активного початку суб’єкта діяльності;

— свідомість своїх психічних властивостей, емоційні самооцінки;

— соціально-моральна самооцінка, самоповага, що формується на основі
накопиченого досвіду спілкування і діяльності.

У процесі формування єдиної самооцінки особистості провідна роль
належить її раціональному компоненту. Саме на основі самоаналізу
відбувається немовби виявлення недостатньо чітких компонентів самооцінки
та їх переведення зі сфери неусвідомлюваного в сферу свідомого.
Самооцінка формується за більш або менш активної участі самої
особистості та відображає якісну специфіку її психічного світу, не
збігаючись іноді в деяких елементах, а зрідка й повністю, з об’єктивною
оцінкою особистості; її адекватність, істинність, логічність і
послідовність установлюються на основі реальних проявів особистості в
діяльності, поведінці. На кожному конкретному етапі розвитку особистості
самооцінка, з одного боку відображає рівень розвитку самопізнання та
емоційно-ціннісного ставлення до себе, з іншого — є важливою внутрішньою
умовою їхнього розвитку.

На різних генетичних стадіях розвитку саморегулювання коефіцієнт участі
самооцінки в цьому процесі неоднаковий. З віком самооцінка переважає
вплив зовнішніх оцінок. Особливо помітний зсув в орієнтації на
самооцінку в підлітковому віці. Однак урахування зовнішньої оцінки
виявляється в кожному віці і має стійке індивідуальне вираження.

Отже, з самого початку свого виникнення самооцінка імпліцитно існує в
структурі регуляції поведінки. Людина не завжди усвідомлює її
присутність, але саме вона є основою порівняння себе і своїх можливостей
з тими вимогами та завданнями, що висуваються різними ситуаціями
соціальної взаємодії. Самооцінка надає специфічної спрямованості всьому
процесові саморегулювання поведінки. Результат цього процесу прямо
співвідноситься з адекватністю стійкістю й глибиною самооцінки.

Тільки високий рівень розвитку цих властивостей та їх інтеграція
забезпечують здійснення саморегулювання на адекватному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Рогов Е. І. “ Психологія людини “ – М.; Гуманит. Вид. Центр ВЛАДОС ,
1999. — 320 с.

Столяренко Л. Д. , Самигин С. И. “ Психологія і педагогіка в питаннях і
відповідях “ – Ростов – на Дону: “ Фенікс “ , 1999. – 576 с.

Фолкен Чак Т. “ Психологія – це просто “ Перекл. з англ. Р. Муртазина –
М.; ФАИР – ПРЕСС , 2000. – 640 с.

Петровский А. В. , Ярошевский М. Г. “ Психологія: Підручник для
студентів вищих педагогічних навчальних закладів “ – 2-і изд. ,
стереотип . – М.; издат. центр “ Академія “ ; Вища школа , 2001.

Столяренко Л. Д. “ Основи психології “ – Ростов – на – Дону ;
видавництво “ Фенікс “, 1997.

Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.

Петровский А. В. , Брушлинский А. В. , Зинченко В. П. та ін. “ Загальна
психологія “ , підручник для студентів педагогічних інститутів під ред.
Петровского А. В. – 3-і изд. , перераб. і доп. – М.; Освіта , 1986.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи