Реферат на тему:

Об’єкти та суб’єкти конфлікту.

Підходи до вивчення та описання конфліктів

Об’єкти конфлікту — це є конкретна причина, мотивація, рушійна сила
конфлікту. Об’єктом може стати будь-який предмет суперечки, на який
претендують учасники конфлікту. Є. В. Александрова підрозділяє об’єкти
конфлікту на такі види :

1) об’єкти, що не можуть бути розділені в різних пропорціях між
учасниками конфлікту;

2) об’єкти, що можуть бути розділені в різних пропорціях між учасниками
конфлікту;

3) об’єкти, якими обидва учасника конфлікту можуть володіти спільно.

Суб’єктом конфлікту є активна сторона, здатна створити конфліктну
ситуацію і впливати на її хід залежно від власних інтересів.

Відомий конфліктолог Р.Дарендорф відносить до суб’єктів конфлікту три
види соціальних груп:

1) безпосередні учасники конфлікту, що знаходяться у стані взаємодії з
приводу досягнення об’єктивно чи суб’єктивно несумісних цілей;

2) ті, хто прагнуть не бути втягнутими безпосередньо до конфлікту, але
роблять свій внесок у його розпалювання. У стадії загострення конфлікту
вони можуть стати первинною стороною;

3) зацікавлені у вирішенні конфлікту.

У Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» від 3 березня 1998 р. наводяться такі суб’єкти — сторони
колективної трудової суперечки (конфлікту):

• на національному рівні — наймані працівники однієї чи декількох
галузей (професій), чи профспілки, чи їх об’єднання, чи інші
уповноважені найманими працівниками органи і власники, об’єднання
власників чи уповноважені ними органи (представники) на території
більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених
ч. II ст. 133 Конституції України;

• на галузевому, територіальному рівнях — наймані працівники
підприємств, установ, організацій однієї чи декількох галузей
(професій), чи адміністративно-територіальних одиниць, чи профспілки, їх
об’єднання чи інші уповноважені цими найманими працівниками органи і
власники, об’єднання власників чи уповноважені ними органи чи
представники;

• на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих
працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурні
підрозділи, чи профспілкова, чи інша, уповноважена найманими
працівниками, організація і власник підприємства, установи, організації
чи уповноважений ним орган чи представник. Сторони конфлікту — це є його
учасники. Учасник конфлікту — особа чи організація, яка свідомо чи
несвідомо, іноді проти своєї волі, може брати участь у конфлікті. У ході
розвитку конфлікту його суб’єкти й учасники можуть взаємно змінити свій
статус. Учасники конфлікту бувають:

• прямі — ті, хто безпосередньо беруть у ньому участь;

• непрямі — можуть провокувати конфлікт, сприяти його розвитку або
повному припиненню, підтримувати одну із сторін чи обидві сторони
одночасно. Непрямі учасники складають так зване соціальне середовище
конфлікту, що може виступати або як каталізатор, або як стримуючий чи
нейтральний чинник.

Сила конфлікту — можливість і здатність сторін конфлікту реалізувати
свої цілі та уявлення всупереч протидії інших сторін.

Вивчення особливостей, причин, видів і методів вирішення конфліктів
засноване на таких підходах.

1. Мотиваційний підхід. Основоположниками є Л.Козер, Г.Зиммель та ін.
Його прихильники вважають джерелами конфліктів усвідомлені несумісними
спонукання й інтереси протилежних сторін. При цьому виді підходів широко
застосовують поняття «конкуренція», яка спонукає до конфліктів, але не
обов’язково до них призводить.

Розрізнюють дві базові моделі поведінки учасників конфлікту:

• кооперативна, коли учасники сприяють один одному в досягненні цілей,
обмінюються необхідною інформацією;

• конкурентна, коли учасники перешкоджають один одному в досягненні
поставлених цілей, формують «зустрічні» негативні установки для
вирішення проблеми.

2. Когнітивний підхід розглянутий у дослідженнях Н.Фри-гіної,
М.Крогіуса. Він заснований на дослідженні конфлікту в аспекті впливу
суб’єктивного світу особистості на її поведінку. Взаємодія суб’єктів у
соціальній ситуації може бути зрозумілою та інтегрована з позиції
суб’єктивного відображення, тобто завдяки аналізу їх сприйняття,
усвідомлення рефлексії, оцінки і т.ін. [31, с 106].

3. Діяльнісний підхід дозволяє проаналізувати рівень ефективності
спільної діяльності індивідів. Цей підхід знайшов відображення в
дослідженнях Ф.Бородкіна, Г.Ложкіна, Н.Повя-келя та ін. У ньому
виділяються як головні протиріччя пред-метно-діяльнісного характеру,
обумовлені особливостями групової діяльності.

4. Організаційний підхід широко застосовується при аналізі конфліктів,
насамперед, у сфері управлінських відносин. Моделі організаційного
підходу запропоновані Н.Гріпіиною, А.Єрпіовим, Л.Понді та ін. Саме в
межах даного підходу розроблено більшість технологій щодо способів
поводження в конфліктних ситуаціях і вирішення міжособистісних
внутрішньогрупових конфліктів.

Колений з розглянутих підходів може бути ефективним у певній ситуації та
дозволяє визначити причини, зміст і наслідки конфліктів.

Щоб охарактеризувати конфлікт, необхідно:

• визначити його учасників, інших зацікавлених суб’єктів;

• вивчити їх мотиви, цілі, особливості характеру і можливості поводження
в різних ситуаціях;

• виявити причини конфлікту, розходження й інтереси, які до нього
призвели;

• довідатися про наміри учасників щодо прийнятних, на їх погляд,
способів подолання конфлікту;

• визначити можливі шляхи подолання даного конфлікту. Для успішнішого
вирішення конфлікту бажано складати карту конфлікту, розроблену
Х.Корнеліусом і Ш.Фейєром. Метод картографії конфліктів полягає в
графічному відображенні складових конфлікту, у послідовному аналізі
поведінки учасників конфліктної взаємодії, у формулюванні основної
проблеми, потреб і побоювань учасників, способів усунення причин, що
призвели до конфлікту. Це один з найпопулярніпіих, найдоступніших
методів, який може застосовуватися як індивідуально, так і в
міжособистісних та між-групових переговорах при вирішенні конфліктів, а
також для прийняття ефективних рішень.

Робота зі складання карти проводиться в три етапи:

1) визначення проблеми конфлікту загалом;

2) з’ясування, хто втягнутий до конфлікту. Якщо учасники мають спільні
потреби, то вони об’єднуються;

3) визначення справжніх потреб і побоювань коленого з головних учасників
конфлікту.

Створення такої карти дозволяє:

• обмежити дискусію певними формальними рамками; створити можливість
спільного обговорення проблеми;

• ясніше побачити різні точки зору;

• вибрати нові напрямки вирішення конфлікту;

• створити груповий процес, у ході якого можливе спільне обговорення
конфлікту.

Складання карти конфлікту — це є упорядкований, систематизований,
усвідомлений підхід до проблеми конфлікту.

Конфліктологія виробила дві моделі опису конфлікту: процесуальну і
структурну.

Процесуальна модель наголошує на динаміці конфлікту, виникненні
конфліктної ситуації, переході конфлікту від однієї фази до іншої,
формах конфліктного поводження, кінцевому результаті конфлікту.

У структурній моделі акцент переноситься на аналіз умов, що лежать в
основі конфлікту і визначають його динаміку. Основною метою цієї моделі
є встановлення параметрів, що впливають на конфліктне поводження і
конкретизацію форм цього впливу. На рисунку (с.21) представлено модель
конфлікту як процесу. Як видно, існування одного конфлікту чи більшої
кількості його джерел збільшує можливість виникнення конфліктної
ситуації в процесі управління. Проте, навіть за більшої можливості
виникнення конфлікту, сторони можуть не схотіти реагувати так, щоб і
далі поглиблювати ситуацію. Дослідники виявили, що люди не завжди
реагують на конфліктні ситуації, що спричиняють малі втрати, або ті, які
вони вважають за несуттєві. Інакше кажучи, іноді люди розуміють, що
потенційні вигоди від участі у конфлікті не варті витрат.

Конфлікти розглядаються в математичній теорії ігор, що є теорією
математичної моделі прийняття оптимальних рішень в умовах конфліктів,
при цьому обидва терміни «гра» і «конфлікт” позначають одне й те саме
поняття і по суті є “математичними синонімами”.

Конфліктом чи грою називається система:

де Rq — множина всіх коаліцій дії, які є діючими сторонами конфлікту,
—підмножини деякої універсальної множини, еле-менти якої прийнято
називати гравцями; (Sk) до R — безліч рішень Sk, доступних для коаліції
E. Елементи безлічі Sk називаються стратегіями коаліції E. Безліч
коаліції інтересів є суттю підмножини тієї ж безлічі гравців, що і
коаліції дії. Безліч коаліцій дії і безліч коаліцій інтересів
розглядаються як різні;

Похожие записи