Реферат на тему:

Навчання як головний шлях до освіти

Дидактика, навчання, процес навчання, викладання, научіння, освіта,
знання, уміння, навички, ціль, зміст, організація, види, форми, методи,
заходи, результати, продукти навчання, управління навчанням, суб’єкт
навчально-пізнавальної діяльності, принципи дидактики, освітні групи
навчання, мотиви, класно-урочна система, урок, лекція, бесіда, диспут,
дискусія, факультатив, навчальний план, програма, дисципліна, контроль,
самостійна робота.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

В цій темі ми розглядаємо навчання як один із основних видів діяльності
людини — головною метою якої є засвоєння знань, навичок і вмінь,
підготовка до трудової діяльності.

Навчання — це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та
учіння.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється
педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в
його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні
знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань,
досвіду.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок,
соціального досвіду.

У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:

двосторонній характер;

сумісна діяльність вчителів та учнів;

управління з боку вчителя.

Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння
знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності
вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:

перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння
(цілі учіння);

друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами,
мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями
«передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;

третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів
людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості
навчальних цілей.

Навчання має забезпечити:

вміння орієнтуватися у певних умовах;

відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;

результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння
регулювати поведінку.

Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у
поведінці тих, хто вчиться.

Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.

Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити,
відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.

Основні елементи організації навчання:

група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);

навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);

зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).

Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості
діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та
режимі.

В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:

Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання
було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти
навчалися, наслідуючи дорослих.

Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує
індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним,
тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити
індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд
недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє
однолітків спілкування.

Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в
середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з
різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У
школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування,
багаторазове повторення і відтворення матеріалу.

Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Коменським, який глибоко
обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він
вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з
постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування
класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен
мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути
програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім
неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до
проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином,
класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.

Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія,
кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував
навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як
вчити).

Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон,
США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна
робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться
заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.

Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм,
Німеччина). Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених
на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик
вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними,
розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі
була різною.

План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання,
за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах
(100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % —
на самостійну роботу.

Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чикаго, США) —
сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання
визначає проект).

o o `

b

Ue

TH

r

?

o

r

&

&

?????ae?ність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові
(науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні
(систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до
учнів, формування позитивної мотивації).

Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізнавальній
діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання
необхідного результату-продукту).

Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над
свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних
засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.

У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в
залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.

Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:

словесні;

наочні;

практичні.

Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної
діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:

пояснювально-ілюстровані;

репродуктивні;

проблемні;

частково-пошукові або евристичні;

дослідницькі.

Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої
навчальної діяльності суб’єктів:

методи засвоєння знань;

методи викладання;

методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;

методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.

Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції
навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А.
Козаковим):

основні види методів навчання;

типи;

способи-методи;

інформаційно-презентативні:

усні;

письмові;

наочно-усні;

алгоритмічно-дійові:

діалогічні;

предметно-групові;

групові;

самостійно-пошукові:

індивідуальна робота;

самостійна робота.

Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному
співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх
застосування та особливості освітніх груп навчання.

До основних форм організації занять належить урок — це така
організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно
встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим
розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Урок — основний
елемент класно-урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст,
дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.

Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:

уроки, які служать ознайомленню учнів із новим матеріалом;

уроки для повторення засвоєного матеріалу;

уроки для контролю й оцінки результатів навчання;

комбіновані уроки;

нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну
форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конференція, урок —
консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс
тощо.

Існують також допоміжні форми організації занять:

факультативи;

гуртки за інтересами;

екскурсії;

домашня самостійна робота.

Одним із головних елементів у структурі процесу навчання є зміст освіти.
Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це
окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для
всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і
пізнавальних інтересів.

Зміст освіти визначається такими документами:

навчальними планами;

навчальними програмами;

підручниками і навчальними посібниками.

Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:

виявленню успішності навчання кожного учня;

розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;

ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і
вчителів.

Компоненти контролю:

перевірка знань, умінь, навичок;

оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;

облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу.

Функції контролю:

контролююча;

навчальна;

виховна;

розвиваюча.

Види контролю:

попередній;

поточний;

періодичний;

підсумковий.

До методів контролю можна віднести:

спостереження за навчанням учнів;

усне опитування;

письмовий контроль;

комбіноване опитування;

письмовий контроль;

програмований контроль;

самоконтроль;

іспити.

Педагогічні вимоги до контролю:

об’єктивність перевірки та оцінки;

індивідуальний характер контролю;

систематичність, регулярність контролю;

гласність контролю;

всебічність перевірки;

диференційованість перевірки;

різноманітність форм;

етичне ставлення до тих, кого перевіряють.

Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому
необхідне управління навчанням.

Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної
діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що
забезпечує досягнення навчальних цілей.

Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація,
мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення,
керівництво). Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника.
Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і
самоуправління самого учня.

Література

Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С.
221—226, 235—242.

Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее
информационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк.,
1990. — С. 129—136.

Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У
2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С.
16—18.

Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб.
для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. — С. 209—234.

Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища
шк., 1993. — С. 179—253.

Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб.
заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С.
199—390.

Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.:
Высш. шк., 1986. — С. 76—281.

Похожие записи