МОТИВАЦІЯ ЯК СИСТЕМНА ЯКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

( спроба теоретичної парадигми )

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в
психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психиці, мотив не має окремого ізольованого
існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури
діяльності суб`єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то
положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з
другого, як відображення в свідомості людини об’єктивних рушійних сил
поведінки.

Потреба (—————————( Активність

( (

Мотив (—————————( Діяльність

( (

Мета (—————————( Дія

( (

Задача (—————————( Операція

Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно
розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та
відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією,
між мотивами і метою знаходять своє вираження в психиці людини і
відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами
О.М.Леонтьєва, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній
смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості
розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо
взятою діяльністю. В розумінні С.Д.Смирнова, мотив “у дійсності це сплав
різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, — і тому… мотив
діючий є таким же індивідуальним і неповторним, як сама діяльність. У
зв’язку з цим вважається більш справедливим говорити не про
полімотивований характер будь-якої діяльності, а про складний.
Ієрархічно організований мотив, що народив дану діяльність і водночас
народився в ній” (8). Ієрархічні зв’язки діяльності, а точніше. ієрархія
їх мотивів ніяким чином не задається особистістю як певним
позадіяльнісним чи наддіяльнісним утворенням, “розвиток і розширення
кола діяльностей саме необхідно приводить до зв’язування їх в вузли, а
звідси і до утворення нового рівня свідомості — свідомості особистості
(3). Таки чином, з одного боку, особистість характеризується
ієрархічними відношеннями діяльностей, а з іншого, вона є продуктом
відображення свідомістю зв’язку діяльностей та їх ієрархії. Активну
сутність особистості надають її мотиви. Але мотив характеризує не
стільки особистість, скільки обставини, в яких вона опинилась в процесі
життя.

Особистість є вищою інтегруючою інстанцією, що керує психічними
процесами. Особистість характеризується активністю і, за словами
О.В.Шорохової, “виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що
виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу” (10). Таку
активну сутність особистості надають саме її мотиви. Вони охоплюють
собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість,
характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. “Мотив
відображає стан цілісної структури особистості, він враховує “Інтереси”
усіх систем і є регулятором самих збудників” (5).

Мотив часто визначається як те, чим свідомо спрямовується діяльність
людини по задоволенню своїх потреб. Отже, в основі всіх збудників
поведінки лежать потреби. Однак, одні збудники пов’язані безпосередньо з
потребами, а інші спонукають людину до діяльності опосередковано через
свідомість (утворення наміру, постановка цілей, прийняття рішень).

Мотив діяльності виконує різні функції. Роздвоєння функцій мотиву
відбувається в ході розвитку людської діяльності і пов’язано з її
полімотивованим характером. Діяльність людини відповідає не тільки
одному мотиву, її психологічним здобутком є те, що вона водночас
відповідає двом або декілька мотивам. Одні мотиви виконують функцію
спонукання (“мотиви-стимули”). Інші — оцінюють діяльність та надають їй
особистісного смислу (“смислоутворюючі мотиви”). Мотив існує в певній
ієрархічній структурі, яка визначається розподілом функцій між мотивом
однієї і тієї ж діяльності. Такі ієрархічні відношення мотиву не тільки
характеризують мотиваційну сферу особистості, але й виступають її
центром. У цій ієрархічній структурі мотиви, що виконують функцію
смислоутворення, завжди знаходяться на більш високому місці, вони
являють собою провідний мотив особистості.

Саме в цій його смислотворчій функції, дуже тісно пов’язаний із
свідомістю мотив виступає як смислове утворення. Смислоутворення
здійснює суб’єкт через посередництво власних мотивів, а точніше “усією
ієрархічною структурою спрямованості особистості, яка по-своєму
співвідноситься як “всередині себе” (зв’язки: потреба — мотив — мета —
задача — результат — і таке інше), так і з різними зовнішніми явищами й
факторами, умовами й обставинами життя та діяльності людини” (2).

Такий підхід у вивченні мотивів дозволяє розглядати їх як особистісні
суб’єктивні утворення. Тому необхідні спеціальні способи й засоби
виявлення психологічних проявів і виражень мотиву, котрі були б дані
людині мовою смислу й переживань, через їх посередництво. “Мотив — це
наявність відношення до діяльності, до світу в цілому, відношення, що
стоїть біля витоків усієї суб’єктивної феноменології психіки” (9). Таким
чином, закономірно вважати, що фактичне місце мотиву значно ширше й
різноманітніше, ніж участь у діяльності. На підтвердження цього, у
вивченні психологічних механізмів мотивації поведінки людини
В.К.Вілюнасом були виділені так звані потенційні мотиви, що пов’язані з
діяльністю генетично. Такі недіяльнісні мотиви виявляються й
реалізуються не у зовнішньому праксисі, а неодмінно й по-особливому
структурують загальну мотиваційно-смислову картину спрямованості
особистості.

Розрізнення функціональних та феноменальних характеристик, що беруть
участь у спонуканні до дії, знайшло відображення в тенденції до
розрізнення стійких та конкретно-ситуативних мотиваційних утворень, яка
намітилась в останні роки. Стійкі мотиваційні утворення виявляються
“потенційно, в усякому разі, як риса характеру — це згусток мотивів
людини, що осів і закріпився в ній і що здобув внаслідок умов життєвого
шляху і виховання особливу дієвість і стійкість” (7). Багаторазове
формування в свідомості людини та реалізація в поведінці й діяльності
певного мотиваційного утворення призводить до того, що це дієве
утворення стає рисою характеру людини, якістю її особистості. Уявлення
про ситуативну мотивацію поведінки пов’язане з розумінням мотиву як
такого, що складається в процесі підготовки і здійснення безпосередньо
спонукаємого ним акту діяльності. Це призвело до різноманітних спроб
синтезу двох цих розумінь мотивації, зокрема до розробки уявлень про
ситуаційне перетворення стійких мотиваційних утворень при підготовці та
здійсненні конкретного акту діяльності.

Паралельною лінією розвитку уявлення про конкретно-ситуативне
мотиваційне утворення є аналіз усвідомленості мотивації суб’єктом та її
наявності в психічному образі оточуючого світу, що регулює діяльність.
Розглядаючи це питання, В.К. Вілюнас показує, що для забезпечення
регуляції діяльності необхідне надання пристрасного, суб’єктивного
забарвлення окремим елементам образу світу, що перетворює їх у своєрідні
мотиваційні “віхи”, які безпосередньо керують діяльністю. Таке
забарвлення, джерелом якого є стійкі мотиви, повинне бути достатньо
оперативним і динамічним, тому що воно повинне означати об’єкти та
явища, що відображаються в даний момент, і швидко перебудовуватися при
зміні поточної ситуації. Цю функцію, на думку автора, виконують
ситуаційні смисли, які є похідними від смислів провідних, пов’язаних із
стабільними смислами: “Саме смисл як спеціальна “одиниця” психічного
відображення, яка відкриває суб’єкту не об’єктивні властивості об’єктів,
що відображаються, чи ситуацій, а ту особливу значущість, якої вони
набувають внаслідок їх зв’язку із актуальними мотивами, являє собою
кінцевий суб’єктивний продукт розвитку мотивації” (1).

Особистісний смисл виступає підґрунтям внутрішнього світу особистості,
як складно організоване накопичення життєвого досвіду. Концепцією, в яку
вкладаються поняття життєвого “накопичення”, життєвого досвіду є
концепція “образу світу” (0.М.Леонтьєв).

Розуміння психічного як процесу відображення дозволяє вважати, що в
будь-якому психічному акті людина відтворює світ в образі. Образ світу
будується людиною в реальному житті, бутті, в усьому складному сплетінні
діяльностей суб’єкта. Образ світу людини є універсальною формою
організації його знань, формою, що визначає можливості пізнання й керує
поведінкою. Тому в такому розумінні особистісний смисл об’єктів та явищ
діяльності виступає як “складова образів сприйняття і уявлень
відповідних об’єктів та явищ, що відображає їх життєвий смисл для
суб’єкта і презентує його суб’єкту шляхом емоційного забарвлення образів
та їх трансформацій” (6).

Зрозуміло, що мотиваційні компоненти виражаються в особистісному смислі
та виступають його “енергетичним” блоком, який характеризується
інтенсивністю та історією формування.

Процес формування мотивації особистості відбувається через проходження
стадій, які характеризуються певними якісними особливостями. Кожній
стадії даного генеза відповідають певні психічні можливості та види
мотивів.

сформованість елементів ідентифікації,

ситуаційні рівні мотивації

сформованість стандартного виконання дій

При цьому ситуаційні мотиви утворюють своєрідний нижчий рівень структури
мотивації, який опосередковує взаємовідношення вищих рівнів мотивації та
наявного моменту діяльності.

До умов переходу з одного структурного рівня мотивації на інший (вищий)
можна віднести:

І умова — вибір спрямованості поведінки особистості за рахунок

усвідомлення потреб;

ІІ умова — сформованість смислового ставлення до оточуючих

об’єктів та явищ;

З визначених умов структурного підвищення мотивації особистості, де
мотив як внутрішній спонукальний фактор виступає у вигляді усвідомленої
потреби, хотілось б підкреслити його можливість реалізації нетільки в
предметному змісті, але й в емоційно-смисловому.

Загальний зміст конкретної діяльності — це сплав її часткових,
парціальних смислів, кожний з-яких відображає її відношення до якоїсь
однієї з потреб суб’єкта, яка пов’язана з даною діяльністю. В цьому
процесі й виявляється смислоутворююча функція мотиву. Смислоутворення —
це процес, у результаті якого ті чи інші об’єкти або явища набувають для
суб’єкта особистісного смислу.

Мотив виступає тим самим як “джерело смислу об’єектів і явищ, значущих у
контексті діяльності, яка розгортається” (6). Смислоутворюючі мотиви
являють собою відносно стабільні смислові утворення, що характеризують
структуру особистості. Особистісний смисл, який входить у внутрішній рух
свідомості особистості, виявляє себе в плані зіставлення мотивів і дій,
а точніше — різних мотивів однієї і тої ж діяльності, що виражає
смислове ставлення особистості.

Розглядаючи особистість як суб’єкт діяльності, доводиться досліджувати
те, як особистість перетворює, створює предметну дійсність, в тому числі
й саму себе, вступаючи в активне ставлення до свого досвіду, до своїх
потенційних мотивів, до свого характеру, здібностей і до продуктів своєї
діяльності. Отже, особистість слід було б розглядати як сукупність
смислових ставлень людини в світі, які набуваються в процесі життя, в
суспільстві і які забезпечують орієнтування в ньому.

Кожне ставлення несе в собі могутній мотиваційний заряд, витоки якого
містяться в сфері потреб людини. Мотиваційні тенденції є “енергетичним”
компонентом ставлення, який визначає його силу та значення. В процесі
формування ставлення поповнюються багатьма змістовними, інформаційними
характеристиками, що визначають його індивідуальну своєрідність та місце
в свідомості людини.

В заключенні проведеного аналізу проблеми мотивації особистості можна
зробити висновки.

Вирішальне значення в рішенні проблеми відводиться мотиву. Якщо звести
мотив до предмету, то мотив перестає виконувати функцію співвідношення
мотиву й діяльності. Інтенціональна спрямованість діяльності
визначається не предметом потреби, а предметом діяльності. Те, на що
спрямована діяльність, не виступає предметом відповідної потреби. Це
характерно для складних форм діяльності.

Спрямованість діяльності детермінована цілісною ситуацією її протікання.
Відповідно до теорії діяльності, на основі факту впливу ситуації на
суб’єкта, який спонукається до діяльності потребами, виникає цілісний
стан смислового ставлення, який покладено в основу кожної його
діяльності. В феномені смислового ставлення відображені всі необхідні
внутрішні та зовнішні умови активності, тому діяльність, яка
розгортається на смисловій основі має доцільний характер.

Смислові ставлення виступають як психологічний механізм регуляції
діяльності та забезпечують єдність та впорядкованість структурного
складу діяльності та її спрямованості. Отже, смислові ставлення
виступають системоутворюючим фактором мотивації особистості. Формування
особистісних якостей та її буття забезпечує активна, самостійна
реалізація ставлень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вилюнас В.К. Эмоции и ситуативное развитие мотивации. — Тезисы
докладов конференции “Развитие эргономики в системе дизайна”. — Боржоми,
1979. — С. 243-244.

2. Забродин Ю.М., Сосновский Б.А. Мотивационно-смысловые связи в
структуре направленности человека. — Вопросы психологии, 1989, — №6. —
С. 100-108.

3. Леонтьев А.А. Единицы и уровни деятельности. — Вестник МГУ, серия №14
“Психология”. — 1978. — №2. — С.3-13.

4. Леонтьев А.Н. Деятельнооть. Сознание. Личность.- М.: Политиздат,
1975.

5. Леонтьев В.Г., Банков С.А. Мотив как интегральннй побудитель и
регулятор деятельности. — В кн.: Мотивация учебной деятельности. —
Новосибирск, 1983. — С. 40-48.

6. Леонтьєв Д.А. Структурная организация смысловой сферы личности. —
Дис. на соиск. уч. ст. канд. психол. наук. — М.: 1988.

7. Патяева Е.Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации. — Вестник МГУ,
серия №14 “Психология”, 1983. — №4.- С .23-33.

8. Смирнов С.Д. Психологическая теория деятельности и концепция Н.А.
Бернштейна. — Вестник МГУ, серия №14 “Поихология”, 1978. — №2.-С.14-25.

9. Сосновский Б.А. Мотивационно-смысловые образования в психологической
структуре направленности личности. — Дис. на соиск. уч. ст. доктора
психол. наук. — М.:1992.

10. Шорохова Е.В. Психологический аспект проблемы личности. — В кн.:
Теоретические проблемы психологии личности. — М.:1974.- С.3-33.

PAGE

PAGE 8

Спонукання

до дії

Свідомість

Предмет

потреби

Смислове утворення

Мотив

Стійкі мотиваційні утворення

Ситуаційні мотиваційні утворення

Похожие записи