10

РЕФЕРАТ

на тему:

“Модель педагогічного спілкування”ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ЯК ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ

2. ПРОФЕСІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

3. СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

4. КУЛЬТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Педагогічна діяльність — складна і багатокомпонентна. З усього
різноманіття її компонентів Н.В. Кузьміна виділяє три: змістовний,
методичний і соціально-психологічний. Вони утворюють внутрішню структуру
педагогічного процесу. Єдність і взаємозв’язок цих трьох компонентів
дозволяють реалізувати повною мірою задачі педагогічної системи.
Головним у єдності є соціально-психологічний компонент, тобто
педагогічне спілкування, яке забезпечує реалізацію двох інших.

У спілкуванні складається важлива система виховних взаємин, що сприяють
ефективності виховання і навчання. У педагогічній діяльності спілкування
здобуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в
ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування
одержують тут додаткове «навантаження», тому що з аспектів
загальнолюдських переростають у компоненти професійно-творчі.

Педагогічне спілкування — це професійне спілкування вчителя з усіма
учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення
оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури
особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності
людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це і найкраще, що є в
розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема
культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається
становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються
міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду
на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння
спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому
рівнях.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток
людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка
прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему
міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві
в цілому.

1. ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

ЯК ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ

Педагогічне спілкування — це професійне спілкування вчителя з усіма
учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення
оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між
учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально —
психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові
потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватись в постійно
змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні
засоби, які відповідали б його індивідуальності. Відомо, що не
професійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість,
спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення ,
небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне
ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення
певного предмета (а не рідко від спілкування з учителем) у деяких учнів
триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне спілкування
передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога
реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного
спілкування.

Педагогічне спілкування – це система обмеженої соціально-психологічної
взаємодії педагога та учнів, змістом якого є обмін інформацією, надання
виховного впливу, організація взаємин за допомогою комутативних
засобів. Педагог є ініціатором цього процесу, його організатор і його
керівник.

Спілкування в педагогічній діяльності виступає як засіб рішення
навчальних задач, як соціально-психологічне забезпечення виховного
процесу і як спосіб організації взаємин вихователя і дітей, що
забезпечують успішність навчання і виховання Каган М. С. Світ
спілкування. — М., 1988. – С.15..

Педагогічне спілкування повинне бути емоційно комфортним і особистісно
розвиваючим. Професіоналізм спілкування вчителя полягає в тому, щоб
перебороти природні труднощі спілкування через розходження в рівнях
підготовки, здатності допомагати учням набути впевненості в спілкуванні
як повноправних партнерів учителя. Для вчителя важливо пам’ятати, що
оптимальне спілкування – не уміння тримати дисципліну, а обмін з учнями
духовними цінностями. Загальна мова з дітьми це не мова команд, а мова
довіри.

Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. Слово
вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, повинне стимулювати
мислення й уяву, створювати потребу пошукової діяльності.

Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та
виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім
загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе
соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його
наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його
педагогічної майстерності.

Вираз “мовлення вчителя” (“педагогічне мовлення”) вживають, коли мова
йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам
процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього
процесу – усні висловлювання.

Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:

а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;

б) позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою
формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;

в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі
навчання;

г) раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя.

З виразом “педагогічне мовлення” тісно пов’язане поняття “комунікативна
поведінка вчителя”. У сучасній літературі – це не просто процес
говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і
відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення
емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на
характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи Леонтьев А. А. Психологія
спілкування. — М., 1997. – С.49-50. (Леонтьєв А. А., Ладиженська Т. О.).

Основні педагогічні функції мовлення вчителя:

1. забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;

2. забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;

3. забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.

Слід прагнути оволодіти виразним, яскравим переконливим професійним
мовленням з метою максимально ефективного комунікативного впливу у
навчально-виховному процесі.

 

2. ПРОФЕСІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

Одним з цікавих досліджень, яке виявило роль педагогічного спілкування,
був експеримент, що увійшов в історію педагогіки як “ефект Пігмаліона”.
Що він являє собою? Американські психологи Розенталь і Джекобсон
проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього
розумового розвитку. По закінченні роботи вони повідомили, що в класах є
учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих
дітей. Під час експерименту вибір того чи іншого учня відбувався
випадково, із списку, тобто вчителям повідомлялися прізвища дітей, які
насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідники приписували їм
значно вищий ніж у інших, потенціал розвитку, спираючись на наукові
відомості. минув час, і сталося незвичайне. Психологи повторно обстежили
учнів і виявили певні успіхи в їхньому розвиткові, але найбільше – в
тих, на кого було вказано раніше. Чому так сталося? Адже прізвище було
названо випадково. Чим зумовлений такий прогрес? Поставимо себе на місце
вчителів. Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони,
звичайно, звернули увагу на цих дітей. Навіть якщо рівень знань дитини
був вельми невисокий, учитель замислювався, чому він не помітив у неї
здібностей, уважніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення
до учня і характер стосунків у цілому. Вчитель, як Пігмаліон, у класі
через атмосферу уваги і піклування, доброзичливої вимогливості і любові
створював умови для ефективного розвитку дитини.

Отже, виявилося, що здатність учителя організувати спілкування стала
підґрунтям продуктивної діяльності учня. Тому педагогічне спілкування як
професійно – етичний феномен потребує від учня спеціальної підготовки не
лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального
досвіду, педагогічної мудрості організації стосунків з учнями, батьками,
колегами у різних сферах навчально – виховного процесу. Як професійне за
своїм змістом і сферою функціонування, воно може бути професіональним і
непрофісіональним за якісними ознаками. Професіональне педагогічне
спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через вчителя
трансляцію учням людської культури і допомагає засвоєнню знань, сприяє
становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує
формування власної гідності дитини.

Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з
учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого
психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.
Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх,
невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки
мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у
них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає
стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості
предметом у школі – насправді учителем – у деяких учнів триває впродовж
багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється
відчуженість.

Спілкування педагога з учнями є специфічними тому, що за статусом вони
виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень
сприймає її і включається в неї. Треба допомагати учневі стати активним
співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації
його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт – суб’єктивний
характер педагогічних стосунків.

Суб’єкт – суб’єктивний характер педагогічного спілкування – принцип його
ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій,
взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів,
взаємопроникненні у світ почуттів та переживань, готовності прийняти
співрозмовника, взаємодіяти з ним.

3. СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Стиль спілкування — це усталена система способів та прийомів, які
використовує вчитель під час взаємодії. Залежить він від особистісних
якостей педагога та комунікативної ситуації. До особистісних якостей
належать ставлення вчителя до дітей (активно-позитивне,
пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння
організаторською технікою.

За активно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на
діяльність учнів, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному
спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає
взаємодовіру, розкутість, комунікабельність. Пасивно-позитивне ставлення
фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто ділових стосунках. Таке
спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, браком емоційності,
що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців. Негативне
ставлення, що залежить від перепаду настрою вчителя, породжує в дітей
недовіру, замкненість, не рідко лицемірство, брутальність тощо.
Викликаючи негативне ставлення до себе, такий вчитель працює і проти
предмета, який викладає, і проти школи, і суспільство загалом.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя,
визначає загальний стиль його спілкування який може бути авторитарним,
демократичним і ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з
учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує
його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно
визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу,
пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування —
наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин
звучить як докір: “Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від Тебе
такого”. А реакцією на помилки учнів часто бувають висміювання, різкі
слова. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий
психологічний клімат, пригнічує ініціативу і відповідальність, гальмує
формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації
на самоорганізацію самоуправління особистості та колективу.

Базується він на думці колективу. покликаний донести мету діяльності до
свідомості кожного учня і залучити усіх до активної участі у спільній
діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення, порада,
інформування, координація, що розвиває в учнів впевненість в собі,
ініціативність. З усвідомленням відповідальності, підвищенням
зацікавленості, розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо
працювати що забезпечує стабільний результат діяльності і закладає
надійний фундамент в розвитку особистості.

За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції.
вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання.
Ліберальний вчитель прагне не втручатися в життя колективу, легко
підкоряючись суперечливим впливам.

Педагогічне спілкування має свою систему стилю, особливості яких
залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників.
Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю.
Головним є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, до
співрозуміння.

Спілкування, що грунтується на дружньому ставленні. Воно базується на
особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь,
повагу до дітей. Педагоги і керівництво не повинні припускати із свого
боку тону фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, кривляння.
А також не повинні бути похмурими, дражливими, крикливими.

Спілкування-дистанція — обмежуються формальними взаєминами. Певна
дистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути
головним критерієм у стосунках.

Спілкування-залякування. Поєднує в собі негативне ставлення до учнів і
авторитетність в організації діяльності. Вдаються до нього педагоги,
нездатні організувати спільну діяльність. Проявляється в репліках: “Я не
погрожую, але попереджаю , Спробуйте тільки…, Попереду іспит…”

Спілкування -загравання. Поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з
лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, хоче подобатись дітям,
але не намагається відшукати доцільних способів організації взаємодії,
не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілого
педагога, але справжньої користі йому та дітям не приносить.

Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на
дитину, захопленість своєю справою, делікатність у стосунках.

4. КУЛЬТУРА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з
учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого,
психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії
забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає
засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну
думками; забезпечує формування власної гідності дитини.

Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх,
невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки
мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у
них зменшується бажання думати і діяти самостійно.

Почуття пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у
деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і
спілкування з’являється відчуженість.

За якими ознаками ми судимо про професіоналізм у спілкуванні?

Аналізувати педагогічне спілкування слід з різних боків, тому що це
явище багатогранне.

Повноцінне педагогічне спілкування є не лише багатогранним а й
поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання,
пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію
взаємодії.

Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві
організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не
обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови
для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві”
гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і
співтворчість у класі.

Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому, що за статусом вони
виступають з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень
сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати активним
співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації
його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб’єкт–суб’єктний
характер педагогічних стосунків.

Отже, спілкування вчителя у педагогічному процесі повинно збудити
активність самої дитини (вийти на діалог) і допомогти їй набути
позитивного досвіду організації діяльності і стосунків.

ВИСНОВКИ

Відносини між учнем і вчителем — фундамент усіх суспільних формацій,
створених людьми за довгі роки. І на вчителі, як на більш досвідченому,
лежить задача створити і підтримувати доброзичливість і взаєморозуміння.
А для цього вчителю необхідно постійно вивчати особливості учнів і
стежити за своєрідністю реакцій на поводження дітей.

Спілкування — найважливіша складова частина людського буття, що присутні
у всіх видах людської діяльності. У багатьох видах діяльності
спілкування — це не тільки повсякденна функція взаємодії, але і
функціональна категорія. Функціональним професійно значимим є
спілкування в педагогічній діяльності, де воно виступає як інструмент
взаємодії, при цьому звичайні умови і функції спілкування одержують
додаткове навантаження. Професійна педагогічна діяльність часто ставати
об’єктом критики, що руйнує втручання і просто огульного заперечення.

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні
інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.
Суб’єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі
спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні
людини процес спілкування стає усвідомленим, зв’язаним вербальним і
невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається
комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. Слово
вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, повинне стимулювати
мислення й уяву, створювати потребу пошукової діяльності.

Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та
виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім
загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе
соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його
наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його
педагогічної майстерності.

Правильний стиль спілкування створює атмосферу емоційного благополуччя,
що багато в чому визначає результативність навчально-виховної роботи.
Вірно знайдений стиль педагогічного спілкування, що відповідає
неповторної індивідуальності педагога, сприяє рішенню багатьох задач.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці:
методологія, методи, програми, процедури. Київ, 1998.

2. Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб’єктів
навчально-виховного процесу //  Педагогіка і психологія .- 1997.- №3.

3. Основи психології: Підручник / за заг. Ред. О.В. Киричук, В.А.
Роменця, Київ, 1995.

4. Педагогічна майстерність: Підручник / за редакцією І.А.Зязюна. –
К.:Вища шк.,1997

5. Поташник М.М. Как развивать педагогическое творчество. – Москва,
1987.

6. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні
старшокласників. Київ. 1998.

7. Сабуров А.С. Психология. – К., 1996.

8. Сеульский Р.П. Учиться быть учителем.-Москва,1986.

9. Учителю о педагогической технике  / Под ред. А.И.Рувинского.- М.,
1987.-С. 33-45.

Похожие записи