Реферат на тему:
Міжособистісні стосунки. спілкування
Міжособистісні стосунки, спілкування, заходи спілкування, комунікація,
модель комунікативного процесу, види спілкування, структура спілкування,
функції спілкування, агресивність, дружелюбність, домінування,
підлеглість, група, колектив, конфлікт, каузальна атрибуція, стратегія
поведінки у конфлікті: настирність, кооперація; тактики поведінки у
конфліктній ситуації: уникнення, змагання, пристосування, компроміс,
співробітництво; соціальна перцепція, симпатія, емпатія, вербальне
спілкування, мова, невербальне спілкування.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Спілкування — це багатоплановий складний процес встановлення контактів
між людьми, в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу,
обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії,
сприйняття, розуміння іншої людини. В спілкуванні реалізується потреба в
іншій людині.
Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку
та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з
психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до
научіння, людина формує та здобуває всі свої вищі пізнавальні здібності
та якості через активне спілкування з розвинутими особистостями, вона
сама стає особистістю.
Відомо, що психіка людини та її розвиток детерміновані способом буття
середовища, в якому знаходиться людина. Перетворення індивіда в
особистість відбувається завдяки спілкуванню з цим середовищем.
Коли б від народження людина була ізольована від оточення, від
спілкування, вона б не сформувалась як культурна, цивілізована
особистість, тобто така людина залишилась би на рівні розвитку тварини,
напіврослини. Відомі факти вимушеної ізоляції від людського суспільства;
коли дитина опинялась і довго жила серед звірів, або коли доросла людина
потрапляла на безлюдний острів. Навіть після тривалої роботи психологів
з такими людьми не вдавалось привести їхню психіку до людської норми. Ці
та інші факти свідчать про те, що тільки завдяки спілкуванню людина може
розвиватись.
Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її
спілкування з дорослими на перших етапах онтогенезу. В цей
відповідальний період всі свої людські, психічні якості дитина набуває
виключно через спілкування, оскільки до початку навчання і до
підліткового періоду вона позбавлена здатності до самоосвіти та
самовиховання.
Багатопланове за змістом, цілями, заходами спілкування також виконує
специфічну функцію у психічному розвитку людини. Наприклад, матеріальне
спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя
предмети матеріальної та духовної культури. Когнітивне спілкування
безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку. Мотиваційне
спілкування є джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною
«підзарядкою», тобто отримання та збільшення свого психоенергетичного
потенціалу. Біологічне спілкування спрямоване на самозбереження
організму та розвиток його життєво важливих функцій.
Без спілкування неможлива будь-яка діяльність. Спілкування може
виступати як взаємодія між людьми, а може виступати як один із провідних
видів діяльності.
Важливим аспектом спілкування є стосунки, які формуються та реалізуються
в ньому. Міжособистісні стосунки мають широкий діапазон як в плані
їхньої полярності, так і в плані їхньої характеристики.
Особливе значення набуває адекватне сприйняття та оцінка людьми одне
одного як в соціальному, так і в приватному житті.
Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати як статичні, які вони є
в даний момент, так і в динаміці, в процесі їх розвитку. В психології
існує безліч механізмів формування позитивних міжособистісних стосунків,
які мають найвищу соціальну цінність. Такі стосунки позитивно впливають
на мікроклімат в будь-якій групі, колективі, в спілкуванні двох осіб.
Міжособистісні стосунки багато в чому залежать від того, як люди
сприймають одне одного. Серед багатьох факторів, які відіграють особливу
роль у процесах міжособистісного сприйняття, виділяють два (за Т. Лірі):
домінування — підлеглість;
дружелюбність — агресивність;
В результаті дослідження Т. Лірі виділив 8 якостей особистості, які
характеризують її поведінку у міжособистісних стосунках:
I. Домінантність — характеризує схильність до лідерства, домінування.
II. Впевненість у собі — характеризує незалежність, впевненість,
непохитність в міжособистісних стосунках.
III. Вимогливість — характеризує прямолінійність, наполегливість,
конфліктність.
IV. Скептицизм — характеризує недовірливість, підозрілість,
образливість, впертість, негативізм.
V. Поступливість — характеризує сором’язливість, скромність, критичне
відношення до себе, поступливість.
VI. Довірливість — характеризує залежність, слухняність, вдячність,
інертність.
VII. Добросердечність — характеризує здатність до взаємодопомоги,
товарискість, доброзичливість, конформізм, несамостійність.
VIII. Чуйність — характеризує делікатність, ніжність, терпимість до
недоліків, альтруїзм, бажання допомагати іншим.
Кожна якість має 3 ступені вираження:
а) помірний (адекватна поведінка);
б) високий (екстремальна поведінка);
в) екстремальний (дезадаптивна поведінка).
Всі 8 якостей особистості у міжособистісних стосунках можна об’єднати у
2 групи:
1 група (I, II, III, IV) — характеризується схильністю до домінування,
лідерства, незалежності;
2 група (V, VI, VII, VIII) — характеризується схильністю до підкорення,
невпевненістю в собі, конформної поведінки.
? o j
l
cE4
6
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
gd
dh1$`„a$gd
OAO?OAO?O~l~# h
h
h
h
h
h
# h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
gd
gd
gd
gd
gd
gd
gd
&
gd
2?
—IoIoIoIoI¬I” h
h
h
h
j h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
$ h
h
?????????бистісні стосунки. Вони можуть бути: позитивними, негативними,
формальними, неформальними. Взаємодія між людьми завжди має предметний
зміст, вона включає у себе різного роду ситуації, які можуть бути і
конфліктними.
Конфлікт у колективі являє собою зіткнення інтересів, поглядів,
установок, прагнень особистостей і включає всю сукупність причин і умов,
які передували конфлікту і викликали його. Конфлікти можуть виникати на
діловій або особистісній підставі. Вони можуть бути також
конструктивними або деструктивними. У розв’язанні конфліктів важливе
значення має розуміння стратегії взаємодії суб’єктів, тобто вироблення
тактики поведінки у конфліктній ситуації.
У 1972 році К. Н. Томас і Р. Х. Кілмен запропонували модель поведінки
особистості в конфлікті, що має дві основні стратегії поведінки:
кооперацію та настирність (рис. 11).
Рис. 11. Схема стратегій та тактик поведінки в конфлікті
Перша стратегія — «Кооперація» — орієнтація на інтереси, на потреби
партнерів, стратегія згоди, пошуку та примноження загальних інтересів.
Друга стратегія — «Настирність» — реалізація власних інтересів,
досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета
— перемога — поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі,
нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав’язати
власну думку.
Кожна з цих стратегій може мати певну міру прояву — від мінімального до
максимального. Усередені 2-х стратегій існує 5 тактик поведінки
особистості в конфлікті:
1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації, прагнення не брати
на себе відповідальність за прийняття рішен-
ня, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, думаючи, що він
безпечний, прагнення вийти із ситуації не поступаючись, при цьому не
наполягаючи на своєму, утримуючись від дискусій.
2. Пристосування — прагнення зберегти чи налагодити сприятливі
відносини, забезпечити інтереси партнера шляхом зняття розбіжностей.
Готовність поступитись, нехтуючи власними інтересами, ухилитись від
обговорення спірних питань, згодитися з вимогами, претензіями. Прагнення
підтримати партнера, щоб не торкатися його почуттів шляхом підкреслення
загальних інтересів, замовчування розбіжностей.
3. Змагання — прагнення наполягти на своєму шляху відкритої боротьби за
свої інтереси, прийняття жорсткої позиції непримиримого антагонізму в
випадку відпору. Використання влади, примусу, тиску, використання
залежності партнера. Тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги
або поразки.
4. Компроміс — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись
кому-небудь на користь іншого. Пошук середніх рішень, коли ніхто багато
не витрачає, але й багато не виграє. Інтереси обох сторін повністю не
розкриваються.
5. Співробітництво — пошук рішень, що повністю задовольняють інтереси
обох сторін по ходу відкритого обговорення.
Спільний та щирий аналіз розбіжностей по ходу прийняття рішення.
Ініціатива, відповідальність та виконання розподіляються за взаємною
згодою.
Тактика співробітництва приводить до найефективніших рішень при
зберіганні дружніх стосунків.
Оптимальною стратегією поведінки суб’єкта діяльності вважається така, в
якій застосовуються усі п’ять тактик (в інтервалі 5—7 балів), в
залежності від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки
учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо).
Необхідно зазначити, що змістова сторона спілкування здійснюється через
способи, заходи.
За заходами спілкування може бути:
а) вербальне — за допомогою мови та мовлення;
б) невербальне — за допомогою міміки, жестів, манери триматися.
Спілкування та міжособистісні стосунки в групах та колективах
досліджуються методами: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетним
опитуванням, соціометрією. При використанні того чи іншого методу
необхідно спиратися на конкретні умови, в яких здійснюється дослідження.
Міжособистісні стосунки проявляються в сумісності людей.
Сумісність — це оптимальне сполучення якостей людей в процесі
спілкування, які сприяють успіху виконання сумісної діяльності.
Виділяють чотири види сумісності: фізичну, психофізіологічну,
соціально-психологічну та соціально-політичну. Фізична сумісність
відображається в гармонійному сполученні фізичних якостей двох чи
декількох людей, котрі виконують сумісну діяльність (сумісність в силі,
витривалості). В основі психофізіологічної сумісності лежать особливості
сенсорної та перцептивної систем особистості, а також типу її
темпераменту. Соціально-психологічна сумісність передбачає
взаємовідношення людей з такими особистісними властивостями, які
сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Соціально-політична
сумісність передбачає єдність ідейних поглядів, схожість в соціальних
установках та ціннісних орієнтаціях.
Література
Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологи: Информ.-метод.
материалы к курсу «Общ. психология»: Учеб. пособие для студентов пед.
ин-тов. — М.: Просвещение, 1986. — С. 72—81, 97—107.
Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У
2-х ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С.
136—138, 142—146.
Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб.
для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. — С. 33—34.
Немов Р. С. Психология: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений:
В 3 кн. — Кн. 1. Общие основы психологии. — 3-е изд. — М.: Гуманит. изд.
центр ВЛАДОС, 1997. — С. 511—619.
* компроміс
* співробітництво
* змагання
* пристосування
* уникнення
кооперація
настирні
сть
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
