Реферат на тему:
Міжгрупові конфлікти
Міжгруповою взаємодією зазвичай називають взаємодію як між групами
людей, так і між окремими представниками цих груп, а також будь-які
ситуації, в яких учасники спілкування взаємодіють у міжгруповому вимірі,
сприймаючи один одного і себе як членів різних груп.
Коли ж ідеться про міжгрупові конфлікти, то мають на увазі саме
конфлікти між групами людей.
Подібно до того, як розглядаються й осмислюються особистіші,
міжособистісні конфлікти, міжгрупові конфлікти теж можна розглядати з
позицій трьох підходів: мотиваційного, ситуаційного та ког-нітивного.
Мотиваційний підхід: поведінка групи й ставлення до інших груп
розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Наприклад,
аутгрупова (спрямована назовні) ворожість є наслідком внутрішньої
напруженості та проблем у самій групі, її власних суперечностей та
конфліктів. Таке пояснення тому й називається мотиваційним, що група
схильна до зовнішнього конфлікту з метою розв’язання своїх власних
проблем.
Таке розуміння міжгрупових конфліктів дістало найширше трактування у
працях 3. Фрейда. На його думку, аутгрупова ворожість присутня в
будь-якій міжгруповій взаємодії і має універсальний характер, оскільки є
основним засобом підтримки згуртованості та внутрішньої стабільності
групи.
Інтерпретація 3. Фрейдом механізму виникнення ворожості до “чужих” та
прив’язаності до “своїх” не дістала значної підтримки, тоді як ідея
неодмінності аутгрупової ворожості (агресії, міжгрупо-вої конфліктності
та дискримінації) була сприйнята багатьма дослідниками й поглиблена в
їхніх працях.
Інший варіант мотиваційного пояснення міжгрупових конфліктів ґрунтується
на ідеї фрустраційної детермінації агресії, яка дала поштовх відповідним
дослідженням у галузі міжгрупової взаємодії.
Одним з основних понять його концепції в книжці Берковиця (“Агресія:
соціально-психологічний аналіз”, 1962) стало поняття відносної
депривації (міжгрупової взаємодії) — оцінки становища своєї групи як
гіршого порівняно з іншою групою. Своїй групі приписується менше прав,
несправедливий соціальний статус тощо. Це може стати причиною агресії,
конфлікту.
Ширшого резонансу у конфліктологічній практиці дістав ситуаційний підхід
. Для нього характерний пошук детермінант психологічних явищ у ситуації,
контексті, особливостях зовнішніх факторів. У дослідженні міжгрупових
конфліктів саме цей підхід став плідною основою як теоретичних побудов,
так і емпіричних узагальнень.
К. Хорні “Ваші внутрішні конфлікти”. Проблеми внутрішніх конфліктів
особливо цікавили К. Хорні, яка присвятила їм низку основоположних
досліджень (“Наші внутрішні конфлікти”, “Невротична особистість нашого
часу” та ін.). Нормальний конфлікт передбачає вибір між різними
можливостями, позиціями, переконаннями тощо; здійснюючи його, людина
розв’язує конфлікт. Невротичний конфлікт завжди несвідомий: внутрішні
суперечності поглинають людину, не залишають їй вибору, роблять її
безпомічною. Невротик не просто втрачає здатність розібратися в собі й
своїх бажаннях, він стає нездатним вирішити свої внутрішні проблеми, що
і є, за Хорні, основним джерелом конфліктів. Три основні типи соціальної
спрямованості – “рух до людей”, “рух від людей”, “рух проти людей”
наявні в кожній людині і виявляються залежно від ситуації: здатність
співпрацювати з людьми, віддалятися від них, боротися з ними. У
невротика ці типи відносин виявляються несумісними, якийсь із типів стає
домінуючим, придушуючи інші. Таким чином, міжособистісні конфлікти є
скоріше проявами внутрішньоособистісної тенденції, яку Хорні називає
“рух проти людей” і яка фактично перетворюється на “базову” установку
стосовно інших і себе і певну філософію життя. Описуючи таку людину,
Хорні характеризує її так: “Коли вона рухається проти людей, вона бачить
само собою зрозумілу ворожість навколо себе і приймає, свідомо чи
несвідомо, рішення боротися. Вона не довіряє почуттям та інтенціям інших
щодо себе. Вона протидіє іншим усіма засобами, які їй доступні. Вона
хоче бути сильнішою і завдати їм поразки задля власного захисту,
частково через мстивість”. Не слід думати, що йдеться винятково про
якісь екстремальні чи особливі ситуації, а про звичайні, буденні.
Філософія такої людини — “Homo homini lupus est” (“людина людині вовк”).
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Алексеева М. І. Моральний вибір у конфліктній ситуації // Конфлікти в
суспільстві: діагностика і профілактика: Тези 3 Міжнар. наук.-практ.
конф.: У 2 кн. — Київ; Чернівці, 1995. — Кн. 2.
2. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.
3. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості. — X., 1996.
4. Бурлачук В. Життєвий світ і структура конфлікту // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4—5.
5. Гризунова Г. В. Межличностный конфликт в сфере управленческой
деятельности. — М., 1994.
6. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.
7. Донцов А. Психология коллектива (Методологические проблемы
исследования). — М., 1984.
8. Конфлікти у суспільній діяльності / Г. В. Ложкін, С. В. Сьомій, Т. В.
Петровська, О. О. Кисельова. — К., 1997.
9. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.
10. Практическая психодиагностика. — Самара, 2000.
11. Психология конфликта / Сост. и общ. ред. Н. В. Гришиной. — СПб.,
2001.
12. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая,
Т. М. Титаренко. — К., 2001.
13. Семенченко В. А. Психологія особистості. — К., 2001.
14. Скребец В. А. Психологическая диагностика: Учеб. пособие. -2-е изд.,
перераб. и доп. — К., 2001.
15. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.
16. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1990.
17. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М., 1994.
18. Хорни К. Ваши внутренние конфликты. — СПб., 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
