Реферат на тему:

Миколаївська модель управління соціальним захистом населення

Соціальна політика нашої держави спрямовується на розв’язання проблем
осіб похилого віку, створення системи соціально-психологічної
реабілітації інвалідів, а також осіб, що постраждали внаслідок
чорнобильської катастрофи тощо. Для цього необхідно мати, зокрема,
досконалу систему соціальної статистики, аби своєчасно і об’єктивно
оцінювати ефективність соціальної політики й виявляти нові, соціально
незахищені групи населення [1].

Кожна держава, природно, має власну систему соціального захисту. Однак є
принципи, спільні якщо й не для всіх, то для країн, які, образно кажучи,
вийшли „з одного стручка” [2].

Дослідники стверджують, що в Європі діють чотири основні моделі
соціальної політики. Перша – континентальна. Вона базується на схемах
страхування і співвідносин із зайнятістю. Друга – південноєвропейська,
що базується на провідній ролі сім’ї. Третя – система британського типу,
яка спочатку базувалася на універсальних схемах, а нині тяжіє до
ринкових принципів. Четвертою є скандинавська модель, яка грунтується на
принципах загального охоплення [3]. Визначальним фактором, що відрізняє
усі ці моделі одну від одної, є кінцева відповідальність за соціальний
захист, яка покладається на сім’ю, державу чи ринок.

Демократичні перетворення, які здійснюються в процесі розбудови молодої
української держави, зумовили, зокрема, перерозподіл владних,
економічних та гуманітарних функцій між центром та регіонами. Що
стосується соціальної роботи, то тут відбулася значна еволюція: від
практичного ігнорування – до розуміння необхідності ретельного
дослідження теоретичних і методологічних проблем, створення нових
моделей ефективної соціальної роботи в умовах ринкової економіки [4].

У нас на Миколаївщині пошук нової моделі розпочався ще на початку 90-х
років. Власне, тоді системи соціального захисту населення в її сучасному
розумінні ще й не існувало, а соціальне забезпечення здійснювалося через
відділи обласних та районних виконавчих комітетів і обмежувалося
призначенням пенсій, допомог та надання населенню куцих пільг.

Перехід до ринкової економіки призвів як до позитивних надбань, так і до
серйозних соціальних ускладнень. Сягнула небачених розмірів інфляція,
різко зріс рівень безробіття, значно знизився життєвий рівень переважної
більшості населення. Зростаючі потреби в соціальному захисті вже не
могли бути задоволені в рамках старих підходів. Отже, життя висувало
завдання: в короткі строки створити новий механізм соціального захисту
населення, який міг би самовдосконалюватися і розвиватися за будь-яких
змін соціально-економічних умов. Одночасно необхідно було пам’ятати про
обмеженість фінансових ресурсів та пов’язану з цим необхідність
запровадження адресного принципу надання соціальної допомоги.

Крім того, соціальні служби мусили переорієнтуватися з роботи за
принципом “відпрацювання запитів клієнта” на роботу за принципом
“назустріч потребам клієнта”. Це означало, що установи соціального
захисту мали відійти від позиції очікування на звернення громадян та
формальної відповіді на них і перейти до обстеження умов життя
населення, виявлення нужденних та пошуку оптимальних можливостей надання
їм допомоги. Важливо було також забезпечити комплексний підхід до
вирішення соціальних проблем: з’ясувати та надати необхідну соціальну
допомогу у кожному конкретному випадку для кожної конкретної людини.

Процес реорганізації вимагав від працівників соціальної сфери глибокого
розуміння назрілих проблем, високого професіоналізму, вміння рухатися
невторованими шляхами. З цих позицій і розпочалася в області робота з
формування нової системи соціального захисту населення.

Цей процес можна умовно поділити на три етапи:

1. Створення територіальних центрів і розгортання їхньої діяльності
паралельно з діяльністю відділів соціального забезпечення
райміськвиконкомами (1991 – 1992 роки).

2. Створення управління соціального захисту населення шляхом об’єднання
територіальних центрів і відділів соціального забезпечення (1993 – 1994
роки).

3. Реформування нових підрозділів у складі районних управлінь
соціального захисту, створення сільських та селищних відділів (центрів)
соціального захисту населення (1995 – 1998 роки) [5].

Після завершення організаційного формування системи перед працівниками
соціальної сфери Миколаївщини постали непрості завдання: належало
вдосконалити процес управління цією системою і забезпечити її
кваліфікованими кадрами.

На першому етапі реорганізації створювалися нові організаційні структури
– територіальні центри при райміськвиконкомах. Протягом 1992 року цю
роботу було завершено.

Перші кроки діяльності територіальних центрів засвідчили, що це
прогресивна, дієва форма соціальної роботи. Адже надомним
обслуговуванням, медичною допомогою інвалідам та одиноким людям
поважного віку до їх створення не опікувалася жодна структура.

Але в результаті детального вивчення діяльності територіальних центрів
та аналізу проблем стало очевидно, що здійснення покладених на них
функцій значною мірою залежить від їхнього статусу. Розпорядженням
Миколаївської облдержадміністрації від 25 листопада 1993 року
територіальним центрам було надано статус відділів райдержадміністрацій,
а директорам центрів – статус завідувачів цими відділами [6]. Це
допомогло зміцнити матеріально-технічну базу центрів, дало їм змогу
заявити про себе як про основну організацію, що координує в місті
(районі) питання соціальної допомоги та надає її населенню в різних
формах.

Паралельно з територіальними центрами продовжували свою діяльність щодо
вирішення пенсійних питань відділи соціального забезпечення
райміськвиконкомів. Поштовхом до виходу пенсійної служби на якісно новий
рівень роботи стало ухвалення наприкінці 1991 року закону України “Про
пенсійне забезпечення”. В нашій області у зв’язку з цим було розроблено
і реалізовано програму зі створення автоматизованих робочих місць,
проведено навчання спеціалістів прийомам роботи на ПЕОМ, сформовано базу
даних отримувачів пенсій та допомог. З січня 1993 року у кожному районі
та місті функціонують комп’ютерні мікроцентри, що дає змогу оперативно
проводити як нові призначення пенсій, так і перераховувати їх лише
автоматизованим способом [7].

Однак уже в перший половині 1993 року створена в області система
соціального захисту стала вичерпувати свої внутрішні резерви. Паралельне
існування на паритетних засадах двох структур (відділу соціального
захисту та територіальних центрів) в умовах економічної кризи не давало
змоги діяти злагоджено. Названі підрозділи не обмінювалися інформацією,
не взаємодіяли, хоча кожен з них сам по собі працював досить інтенсивно.
У той же час кожна зустріч з пенсіонерами, інвалідами переконувала, що
їхні звернення і проблеми вимагають комплексного підходу. Стало
очевидно, що найоптимальнішою моделлю соціального захисту на рівні
міста, району має бути об’єднана структура.

Другий етап реорганізації розпочався з грудня 1993 року на базі 8
районів області. Це був експеримент зі створення принципово нової
структури – районного управління соціального захисту населення, яке
об’єднало відділ соціального забезпечення та територіальний центр [8].

У складі управління було виділено: відділ з пенсійних питань, відділ
соціальної допомоги, об’єднана бухгалтерія та господарська група.
Реорганізація проводилася у межах лімітів кількості працівників і фонду
оплати праці. Начальник управління отримав повноваження заступника
голови районної державної адміністрації. Внаслідок новацій за короткий
час поліпшилася керованість соціальними процесами, було ліквідовано
різнобій у діяльності соціальних служб. Завдання, що поставали перед
органами соціального захисту в цих пілотних районах, вирішувалися
чіткіше й організованіше.

Результати експерименту було схвалено облдержадміністрацією. 1994 року в
усіх містах та районах області були утворені управління соціального
захисту населення. Це позитивно вплинуло на стан соціальної роботи в
цілому [9]. Адже ця модель дає можливість без розширення штатів та
залучення додаткових коштів оперативніше та на якісно вищому рівні
вирішувати проблеми малозабезпечених верств населення.

Переваги нової моделі в 1992 – 1994 роках проявилися, у першу чергу, в
процесі реалізації таких довгострокових програм, як обласна комплексна
програма “Турбота”, Комплексна програма розв’язання проблем інвалідності
в Миколаївській області, Програма першочергових заходів щодо організації
натуральної і грошової допомоги малозабезпеченим верствам населення,
Програма зайнятості населення, Програма поліпшення становища жінок,
сім’ї та охорони материнства і дитинства.

Згодом досвід реформування соціальної роботи в нашій області вивчило
Міністерство соціального захисту населення України. Президент України
видав розпорядження про його підтримку, на підставі чого Кабінет
Міністрів прийняв відповідну постанову.

Таким чином, напрацьований в області досвід зі створення управлінь
соціального захисту населення став надбанням усієї країни, отримав
схвалення і був рекомендований для поширення.

На третьому етапі реорганізації (1995 – 1998 роки) при районних
управліннях соціального захисту населення було створено нові підрозділи:
відділ субсидій та відділ соціальних гарантій і компенсацій. Для
максимального наближення служб соціального захисту до людей було
сформовано сільські та селищні відділи (центри) соціального захисту
[10]. Відтоді структура управлінь соціального захисту населення в нашій
області складається із пенсійного відділу, відділу субсидій, відділу
соціальних гарантій і компенсацій, відділу соціальної допомоги, а також
об’єднаної бухгалтерії та кадрової служби. В свою чергу, при відділах
соціальної допомоги було створено вісім структурних підрозділів: з
наданням населенню достатнього мінімуму послуг, відділення соціального
обслуговування вдома, стаціонарні відділення, відділення
медико-соціальної роботи з пенсіонерами, центри ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів, продовольчі фонди, пункти реалізації
продуктів харчування, пункти збору речей, господарсько-побутові групи.

Але час владно вимагав ще більшого наближення органів соціального
захисту населення до потреб людей. Ось чому влітку 1995 року на базі
Прибузької та Галицинської сільських рад Жовтневого району було
розпочато новий експеримент [11]. За рахунок коштів, передбачених чинним
законодавством, у межах затверджених асигнувань створювалися сільські
центри соціального захисту населення. Міністерство соціального захисту
населення, Кабінет Міністрів підтримали ініціативу Миколаївського
обласного управління соціального захисту. В області при виконкомах
сільських та селищних рад було створено центри соціального захисту
населення. Вони покликані виступати як місцеві підрозділи управління
соціального захисту, на їх працівників покладено функції призначення
пенсій, соціальних допомог, державних допомог сім’ям з дітьми; субсидій;
здійснення надомного обслуговування; координації роботи організацій та
підприємств, що перебувають на території сільської ради, з питань
соціального захисту населення; інформування населення з соціальних
питань.

Виступаючи в ролі низового (міського) підрозділу в структурі управління
соціального захисту населення, центр за характером роботи, по суті,
відрізняється від районної ланки соціального захисту. Якщо остання
працює зі зверненнями громадян, то працівники центру за результатами
обстежень самостійно, не очікуючи звернень, ведуть роботу з оформлення
пенсійних справ, нараховування субсидій, надання необхідної соціальної
допомоги тощо. Таким чином, відбулися перерозподіл та передача
виконавчих повноважень від управління до центру.

Але процес реорганізації системи органів соціального захисту населення
на цьому не завершився. Так, у зв’язку з проведенням адміністративної
реформи в Україні, в 2000 році відбулося об’єднання двох обласних
управлінь – управління соціального захисту населення та управління праці
та зайнятості населення – в головне управління праці та соціального
захисту населення облдержадміністрації. Відповідні зміни відбулися і на
місцевому рівні.

З 1 лютого 2001 року питання нарахування та виплати пенсій були передані
органам Пенсійного фонду. Нині новостворена модель включає:

1. Первинну ланку – сільські (селищні) центри соціального захисту
населення, центри у віддалених мікрорайонах міст як підрозділи
виробничого забезпечення соціального захисту.

2. Районну (міську) ланку – районні (міські) управління праці та
соціального захисту населення, які здійснюють організаторську та
контрольну функції, надають методичну допомогу сільським центрам.

3. Обласну ланку – головне управління праці та соціального захисту
населення облдержадміністрації, інформаційно-аналітичний центр, які
забезпечують необхідні організаційні, технічні та методичні передумови
для розвитку і вдосконалення системи, координують діяльність усіх її
підрозділів [12].

Багаторічний пошук ефективних управлінських рішень на Миколаївщині – не
самоціль. Вдосконалення системи організації та управління – це той шлях,
який без додаткових затрат коштів, матеріальних засобів дозволяє
працювати результативніше, працювати на людей, що потребують соціального
захисту.

Саме ці фактори було взято до уваги на шостому засіданні Комітету з
питань економічного співробітництва Українсько-американської
міждержавної комісії, яке відбулося в квітні 1999 року. На підставі
досягнутих домовленостей щодо поширення миколаївського досвіду зі
створення оптимальної моделі соціального захисту населення на інші
регіони України Кабінет Міністрів 22 листопада 1999 року прийняв
постанову “Про поширення досвіду Миколаївської області у сфері
соціального захисту населення” та визначив Миколаївську область пілотною
з питань удосконалення системи соціального захисту [13].

Зрозуміло, що будь-яка управлінська система спроможна реалізувати себе
лише при відповідному кадровому забезпеченні. Для цього в області вже
протягом кількох років відпрацьовується система підготовки та підвищення
кваліфікації кадрів. Здійснюється системне підвищення кваліфікації
працівників, що вже працюють в установах праці та соціального захисту
населення, – курси для завідуючих сільськими (селищними) центрами
соціального захисту, працівників апарату управлінь та соціальних
працівників з надомного обслуговування.

При інформаційно-аналітичному центрі головного управління вже три з
половиною роки працює навчально-методичний відділ, створений для
організаційного та методичного забезпечення підготовки та підвищення
кваліфікації кадрів. Він розробив навчальні плани, програми, модулі для
проведення усіх зазначених курсів підвищення кваліфікації; програму
методичної підготовки викладачів, які беруть участь у проведенні занять;
підготовлено спеціальні програми для учнів загальноосвітніх шкіл та
студентів вищих навчальних закладів.

Підготовлено та надруковано методичні рекомендації для сільських,
селищних центрів соціального захисту населення, стаціонарних відділень
райміськуправлінь; розроблено пілотні проекти зі створення системи
добору кадрів, впровадження стартового навчання новопризначених
працівників.

Нові кадри для системи тепер готують: соціальних працівників – чотири
професійно-технічні училища області, молодших спеціалістів із соціальної
роботи – два вищих професійних училища. На основі договору між
Миколаївською філією Київського національного університету культури і
мистецтв та обласним управлінням соціального захисту населення було
розпочато підготовку молоді за спеціальністю “соціальний педагог”.
Вирішено питання про започаткування на базі Миколаївського державного
гуманітарного університету імені Петра Могили підготовки бакалаврів за
фахом “соціальна робота”.

2001 року з метою забезпечення якісної теоретичної та практичної
підготовки спеціалістів із соціальної роботи, її наукового, методичного
та ідеологічного забезпечення, поєднання науки і практики, вироблення
регіональної концепції оптимізації форм і методів соціальної роботи на
сучасному етапі розпорядженням голови облдержадміністрації від 16 серпня
2001 року створено обласну науково-методичну раду з координації
діяльності з питань формування кадрового потенціалу для установ
соціальної сфери. Вже на одному з перших своїх засідань вона розглянула
питання інтегрування навчальних програм ВПУ – МДГУ імені Петра Могили в
єдину програму.

На виконання доручення ради працівники кафедри соціальної роботи,
педагогіки та психології Миколаївського державного гуманітарного
університету імені Петра Могили складено навчальний план підготовки
спеціалістів із соціальної роботи у вищих професійних училищах № 7 та №
21, повністю адаптований до навчального плану підготовки бакалаврів із
соціальної роботи, яких готує університет. Впровадження в училищах
нового навчального плану, створення комплексу ВПУ – МДГУ імені Петра
Могили для підготовки фахівців із соціальної роботи дало б додаткові
можливості і навчальним закладам, і студентам: першим – взаємне
збагачення досвідом навчальної, методичної, організаційної, виховної
роботи, а якщо йдеться про студентів, то кращі випускники ВПУ змогли б
поступати вчитися до університету відразу на другий курс [14].

Отже, можливість підготовки висококваліфікованих кадрів усіх рівнів для
системи праці та соціального захисту населення – це запорука якісного та
своєчасного вирішення тих завдань, що порушують перед органами праці та
соціального захисту населення час і держава.

Література

1. Скуратівський В., Палій О., Лібанова В. Соціальна політика. – К.:
Вид-во УАДУ, 1997. – С. 10 – 12.

2. Теренс М. Ганслі. Соціальна політика та соціальне забезпечення за
ринкової економіки. – К.: Основи, 1996. – 238 с.

3. Українська державність і проблеми історії, права, економіки,
мовознавства, філософії та культури. Збірник наукових праць. – Том ІІ. –
Миколаїв – Одеса: “Тетра”, 2001. – С. 371 – 372.

4. Димитрова Л. М. Соціальна робота: логіка розвитку.// Соціальна робота
в Україні: теорія і практика. – 2003. — № 1. – С. 5.

5. Система соціального захисту населення Миколаївської області: етапи
реорганізації та переваги. – Миколаїв, 2000. – С. 21 – 32.

6. Там само. – С. 41 – 42.

7. Там само. – С. 51 – 61, 90.

8. Шклярський Ю. О. Соціальний захист: розвиток і перспективи.//
Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. — № 1-2. – С. 40.

9. Пархомов С. Миколаївський досвід.// Соціальний захист. – 1998. — № 7.
– С. 53.

10. Система соціального захисту населення Миколаївської області: етапи
реорганізації та переваги. – С. 68 – 71.

11. Сільський центр соціального захисту. – Миколаїв. – 1999. – С. 20—29.

12. Українська державність і проблеми історії, права, економіки,
мовознавства, філософії та культури. Збірник наукових праць. – Том ІІ. –
Миколаїв – Одеса: “Тетра”, 2001. – С. 40.

13. Система соціального захисту населення Миколаївської області: етапи
реорганізації та переваги. – Миколаїв, 2000. – С. 40.

14. Наукові праці. Науково-методичний журнал. – Вип. 7. – Педагогічні
науки. – Миколаїв.: Вид-во МДГУ ім. П. Могили. – 2002. – С. 66.

15. http://www.politik.org.ua

Похожие записи