.

Механізми психіки людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
539 2436
Скачать документ

Реферат на тему:

Механізми психіки людини

 

Механізм – знаряддя, пристрій у людині, завдяки якому поєднуються у
цілісність її органи і системи для передачі і перетворення енергії та
інформації в процесах її діяльності.

І.М.Сєченов 1878 році відводив поняттю “механізм” важливу роль у
психології і стверджував: думка про машинність роботи  мозку – скарб для
натураліста. А О.О.Ухтомський цю думку конкретизував: тіло людини не є
єдиним, одноманітним механізмом, і не монотонною машиною, але є множиною
машин і механізмів, котрі калейдоскопічне змінюючи одна одну залежно від
умов роботи у кожен окремий момент.

Виходячи з цього можна визначити  і склад механізмів психіки людини, А
саме:

 

відображення – проектування – опредметнення

 

Психічне відображення  характеризується системою функцій як регулятора
діяльності людини.

По-перше, психічне відображення має активний характер, пов’язане з
пошуком та відбором адекватних умовам середовища способів дій.

По-друге, психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує
функцію передбачення в діяльності та поведінці.

По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного через
суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає
відбиток своєрідності на її психічне життя.

По-четверте, в процесі діяльності психічне відображення постійно
поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

Проектування. Основною функцією проектування – впорядкування і
гармонізація змістів відображення відповідно меті дій чи діяльності
людини.

Процес проектування – сукупність і послідовність розумових чи
психомоторних дій, в наслідок яких створюються образи, схеми чи знакові
системи – теорії будови матеріальних предметів чи дій машин, споруд, їх
вузлів, а також власних дій, що ведуть до розв’язання теоретичних чи
практичних завдань.

Але перед людиною відкривається можливість конструювати, будувати і
розглядати предмети і явища з елементів відомого і усвідомленого – в
межах потенційної здійсненності.

Опредметнення. Опредметнення – елемент свідомої і доцільної діяльності
людини. Ця діяльність має три основні форми:

1) матеріальну: виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина
перетворює і втілює себе в довкілля;

2) психічну – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір
цінностей, розумові операції і переживання тощо, які виступають
конструктивними елементами будь-якого виробництва;

3) творіння себе самого – розвій душевних і духовних потенцій, а також
усувати різні форми відчуження.

Таким чином, опредметнення – процес перетворення і втілення людських
душевних сил і здатностей із форми живої активності в образ застиглої
предметності. Завдяки цьому процесові, вироблений людиною предмет, –
стає людським предметом. Недарма Протагор засвідчив: міра всіх речей –
людина. А те, що створене людиною потім В.І.Вернадський назве ноосферою
– сферою людського розуму.

Психічне життя людини – складне явище й має багато форм свого існування.
Психічні явища — це своєрідні переживання, суб’єктивні образи
відображуваних (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної
дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й
різноманітності.

Психічне життя людини виявляється:

1.   В активності, що існує суб’єктивно, внутрішньо;

2.   В активності, що виявляється у ставленні до довкілля;

3.   В активності, що виявляється, втілює відображене і перетворене
(образ, думку чи почуття) зовні – предмет чи явище.

 Активність людини,  що існує суб’єктивно включає в себе її відображаючу
діяльність — відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву.

Активність, що виявляється у ставленні до довкілля виявляється у формі
емоційно-вольовій діяльності різноманітні почуття, переживання, а також
прояви волі — вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є
спонуки до активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо.

Особливу групу психічних явищ складають індивідуально-психологічні
властивості особистості — здібності, темперамент, характер та її
психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість
та ін.

Значення психіки в житті та діяльності людини винятково важливе.

Знання природи психічних явищ та їхніх закономірностей має велике
значення для керування психічним розвитком особистості та її діяльністю.

 

Психіка і свідомість

 

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної
дійсності  розвивалася залежно від умов життя того чи того виду живих
істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку –
людська свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом
буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила й розвиток. З переходом
до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської
поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього
сприймання середовища, виникали вищі “духовні” мотиви та потреби, вищі
форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від
безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та
власним досвідом самого індивіда — виникало третє джерело, що формує
людську діяльність, — передача та засвоєння суспільного досвіду. У
задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних
чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

1) знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень
свідомості перебуває в прямій залежності від рівня засвоєння знань і
досвіду особистості. В процесі суспільно-історичного розвитку у людини
розвинулася потреба в знаннях, яка є головною її спонукою, мотивом
пізнавальної діяльності;

2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб’єкта пізнання,
розрізнення суб’єкта — “Я” та об’єкта — “не Я”, протиставлення себе як
особистості іншому об’єктивному світові. Характерним стосовно цього є
самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення
власних фізичних і морально-психологічних якостей;

3) цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки,
передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в
самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті
стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

4) ставлення до об’єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе.
Ставлення особистості до свого оточення виявляється в його оцінці та
самокритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Виокремлення та протиставлення людиною себе предметам – світові, природі
і суспільним явищам,  і також переживання свого ставлення до об’єктивної
дійсності та самої себе – засадові функції самовиховання людини.

Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб’єктом виховання,
тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх.

Свідомість людини характеризується активністю. В процесі відображення
дійсності інформація, що надходить до людини, не механічно
відображається, а свідомо переробляється відповідно до мети, завдання та
її досвіду.

Рівень розвитку й виявлення свідомості у людини залежить від
нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних
переконань, ставлення до інших людей і до самої себе.

Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, своїх
відносин до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок,
переживань і різноманітних психічних якостей. Розвиток самосвідомості
людини виявлявся у:

1) самоспостереженні,

2) критичному ставлення до самої себе,

3) оцінці своїх позитивних і негативних сторін,

4) самовладанні і

5) відповідальності перед за свої вчинки.

Людині властиві також і неусвідомлені форми психічної діяльності
(інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме
включається в свідоме й завдяки цьому воно може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне
життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця
єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні
до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та
вольових реакціях.

Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм.
Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом
центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку,
яка інтегрує (об’єднує) в собі всю діяльність організму й керує нею.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020