.

Л.С. Виготський: відкриття у психології, його перетворення в пояснювальний принцип психологічної системи та історичний рух психологічної думки (рефера

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
266 2316
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Л.С. Виготський: відкриття у психології, його перетворення в
пояснювальний принцип психологічної системи та історичний рух
психологічної думки.

У працях Л.С.Виготського органічно поєднуються теорія та історія
психології. У цьому слід бачити ключ до розуміння солідних знахідок
Виготського у самій теорії психології. Його праці за формою переважно
історико-теоретичні. Він висуває ідеї, що мають солідне підґрунтя у
світовому досвіді психологічного руху. Аналіз окремих психологічних
праць, напрямів, шкіл у психології підводить його до побудови власної
теорії. Виготський досліджує такі проблеми, пов’язані з історією
психології, як характер психологічних систем, історичний смисл
”психологічної кризи”. Останню проблему він опрацював у
фундаментальному дослідженні “Історичний смисл психологічної кризи”, яке
було написане 1927 року, а вперше опубліковане тільки у 1982 році.

Виготський проголошує можливість наукової методології на історичній
основі та зауважує: будь-яке більш-менш значне відкриття в якій-небудь
галузі, що виходить за межі цієї окремої сфери, має тенденцію
перетворюватись у пояснювальний принцип усіх психологічних явищ і
виводить психологію за її власні межі — до більш широких сфер знання.
Мова йде про об’єктивну необхідність, яка лежить в основі розвитку
науки, необхідність, яку можна виявити, якщо до фактів науки підійти
також із наукової точки зору. Так постає наукова методологія на
історичній основі.

Цей осередок руху історико-психологічного знання Виготський пояснює
зв’язком із: 1) загальним соціально-культурним підґрунтям епохи; 2)
загальними умовами і законами наукового пізнання; 3) об’єктивними
вимогами, які ставить до наукового пізнання природа явищ на даній стадії
їх дослідження. Отже, спочатку фактичне відкриття, яке змінює уявлення
про всю галузь знань, до якої воно належить та на основі якої воно було
сформоване. Далі — поширення ідей на сусідні галузі, відтак змінюється і
сама ідея. Вона оволодіває всією дисципліною, переноситься на сусідні
дисципліни, продовжує сама видозмінюватися, доповнюючись новим
матеріалом, і змінює також ті сфери, в які вона проникає.

Ідея залишається пояснювальним принципом до того часу, поки вона
виходить за межі основного поняття. Пояснювати, тлумачить Виготський, —
означає виходити за власні межі. Тільки-но ідея збігається з основним
поняттям, вона перестає що-небудь пояснювати. Тепер ідея пов’язує
психологію з галузями знання, що перебувають поза нею, — біологією,
фізіологією, механікою. Ідея включається в певну філософську систему,
поширюється на весь світ, формується як універсальний принцип або навіть
цілий світогляд.

Відкриття, яке розширилося до світогляду (це вже наступна стадія його
розвитку), легко руйнується і викликає заперечення з усіх боків.
Відокремлена від фактів, що породили її, дійшовши до логічних меж,
розвинувшись у світогляд, окрема ідея із наукового факту знову стає
фактом соціального життя, повертається в те лоно, з якого вона вийшла.

Далі ідею обмежують, указують на її дійсне походження. Вона здійснює
зворотний шлях, “виходить у відставку, отримавши генеральський чин”.
Такий шлях проходить будь-яке відкриття у психології, маючи тенденцію
перетворитися в пояснювальний принцип. У зв’язку з цим Виготський
розглядає долю чотирьох ідей, які мали вплив на історичний поступ
психології у 20-х роках XX століття: психоаналізу, рефлексології,
гештальтпсихології та персоналізму, аналізуючи ці напрями в дусі того
принципу становлення, який щойно було сформульовано.

Підсумовуючи долю цих психологічних спрямувань, Виготський зазначає:
обсяг поняття росте до безконечності, а зміст падає до нуля. Кожна з цих
ідей на своєму місці змістовна, осмислена і плідна. Але піднята до рангу
світових заповітів, вона прирівнюється до ідей суміжних. Зрештою, ідеї
піддаються однаковій критиці, яка зводиться до однієї формули. Такий
шлях передвизначений потребою в пояснювальному принципі.

Виготський подав ретельний аналіз історичного руху певної системи
психології — від її зародження та логічних кульмінацій (перетворення у
світоглядну систему) до наступного її вичерпання. Проте рух цього
історико-психологічного осередку триває в історії дисципліни. Постає
нова, більш масштабна проблема — усвідомити історичний рух самої науки,
визначити зв’язок її з етикою, рушійні сили її теоретичних змін. Мова
йде про те, щоб збагнути історію психології в послідовності та зв’язку
її систем. Виготський зробив для цього перший важливий крок, перерваний
долею.

Після ґрунтовних виступів С.Л.Рубінштейна та Л.С.Виготського в історії
психології постала потреба відгуку, аналізу та оцінки самого матеріалу
цієї історії: постатей, течій, напрямів, багатовікових шкіл тощо —
велика за обсягом буденна робота теоретичного та архівно-практичного
змісту. Друга половина 50-х років була для цього сприятливою, особливо в
галузі дослідження історії вітчизняної психології. За цю справу взявся
Г.С.Костюк з великою когортою українських психологів. Три осередки таких
досліджень, очолювані С.Л.Рубінштейном, Л.С.Виготським та Г.С.Костюком,
виявились оптимально доповнюючими за характером своєї роботи.

Пафос психологічного дослідження ніяк не можливий без опертя на велику
історико-психологічну культуру, на спадщину наукових осягнень природи
людини. “Pour mienx santer reculer” (відійти, щоб далі стрибнути) —
повторювали дослідники французьке прислів’я. Насправді це reculer
виявилося заглибленням у найпотаємніші джерела людського існування.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020